menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 05.01.2022 в 20:24
Фанф прочитано: 493 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Моя пані Капітан


05.01.2022, 20:24

Переклад роботи «Мой капитан» (рос.) авторки Mish_isha на "Книге фанфиков".

Оригінальний твір:

https://ficbook.net/readfic/957192

Примітка оригінального автора:

Я обожнюю цю пару такою, яка вона є, але fem!Кірк виїла мені мозок. Вона приходила до мене у страшних мареннях і шепотіла на вухо: «Напиши про мене, напиши!»

І я здалась. Значить так, якби Джим Крік був (ла?) жінкою...


Такого капітана не очікував побачити ніхто. Окрім, мабуть, доктора МакКоя. Як виявилось пізніше, він був у курсі призначення на Ентерпрайз Кірка і знав, ким є скандально відомий капітан. Та нікому нічого не сказав. Ймовірно, аби не втратити й крихти задоволення від споглядання ошелешених облич решти екіпажу. Що відомо про Кірка? Капітан Дж. Т. Кірк — секс-маніяк, у ліжку якого побувало чимало кадетів та офіцерів як серед чоловіків, так і жінок. Кірк чхає на правила та субординацію. Кірк регулярно порушує прямі накази керівництва Флоту, але дисциплінарні стягнення отримує ганебно несерйозні. У капітана певно є могутні покровителі. За браку більш точних відомостей, цими чутками і перекидалися члени екіпажу в очікуванні нового командира. Всі, окрім командера Спока, який-от вже тиждень підіймався на борт лише з однією метою — відпочити. Решту вільного часу командер присвячував конференції по ксенобіології, розширюючи свої і так майже неосяжні пізнання у цій сфері. А втім, будь Спок на борті, то навряд чи доєднався би до обміну плітками. Командер знайшов би у базі даних флоту інформацію про нового капітана і уважно продивився її. І, можливо, зміг би уникнути не надто сильного для людини, та достатнього для вулканця емоційного потрясіння. Але, як вже йшлося вище, містер Спок був такий заклопотаний на конференції, що зійшов на борт лише за кілька хвилин до появи нового капітана.

— Капітан на містку! — бадьоро виголосив доктор МакКой, здіймаючись на ноги.

— Давно не бачилися, Боунсе, — пролунав у відповідь низький, і, безсумнівно, жіночий голос. Лейтенантка Ухура подавилася вітальною промовою, яку хотіла виголосити. Енсин Чехов, керманич Сулу і містер Скотт заклякли в цілковито однакових позах — голова повернута в бік прибулиці, рот напіввідкритий. І лише голова наукової служби командер Спок, здавалося, нічим не виказав свого подиву. Ну, майже нічим. Лише ліва брова-зрадниця вигнулася трохи вище правої.

— Капітан Кірк — жінка, — знічено прокоментував очевидне Монтґомері.

 Принаймні, ще зранку воно було так, лейтенанте, та може відтоді щось і змінилося, але я не помітила, — посміхнулася мініатюрна дівчина, уважно озираючись на екіпаж.

МакКой пирхнув. Ухура, Сулу і Скотт врешті змогли вийти з трансу. Павло Чехов вичавив із себе щось нерозбірливе російською, що прозвучало як «охніфігасєбє». «Те, що вона каже, — нелогічно», — зазначив про себе командер Спок.

— Нумо, панове, прошу вас до уваги. Зараз я відрекомендуюсь вам, а ви — мені. Ім'я, посада, і поки досить. Капітан має знати, з ким йому доведеться працювати. Усі запитання щодо правдивості чуток про мене, їхнє підтвердження, спростування та інша дурня будуть іншим разом. Я пані капітан Зоряного Флоту Джемма Таїс Кірк.

«Ні, все-таки логічно», — розгублено подумав Спок. Це нагадувало початок глобальної катастрофи. Він бачить цю жінку лише дві хвилини — і вже встиг зробити про неї два вкрай суперечливі судження.


У пані капітана Кірк світле волосся, настільки довге, що навіть заплетене у косу воно спадає за талію. Спершу це відволікало екіпаж, як і пишноти на форменому светрі, та час іде, і вони звикають. У пані капітана яскраво-блаватні очі, веснянки на обличчі і решті тіла. Про веснянки на тілі, правда, знають лише троє — Боунс — бо він лікар, сама Кірк, і командер Спок, якому випало витягувати свого капітана із таких перипетій, що звертати увагу на розхристану форму було ніколи. Але веснянки Спок помітив.

У пані капітана дзвінкий голос і чіткі, хоча й не завжди обґрунтовані, вимоги. Капітан Кірк вийшла ростом у сто п'ятдесят чотири сантиметри. Коли вони на вахті, Спок може говорити до неї на «ти» і звертатися за іменем. Кірк не подобається своє ім'я, тому доводиться скорочувати. До Джим. Тепер вони із Джим друзі. Вулканці не вміють дружити, але Спок намагається з усіх сил. Джим — єдина, хто приймає його таким, яким він є. Хоч і полюбляє виводити з рівноваги незрозумілими людськими жартами.

 Що там у тебе з Нійотою? — допитується вона. Спок хотів би відповісти, що це особисте. Але згадує, вони — друзі. І, либонь, вона має право спитати.

— Ми припинили наші стосунки. Вона сказала, що я присвячую їй замало часу і не приділяю багато уваги. І ще я недостатньо емоційний. Як колода.

— Що?! — вражено хихоче Джим, і Спок сердито зводить брову.

— Це вислів лейтенантки Ухури. Не розумію, до чого тут дерева…

— Ох, Споче, а ти певен, що вона прирівняла до колоди саме твоє вміння показувати емоції, а не щось інше? — усе ніяк не може вгамуватися пані капітан. — Що саме вона тобі сказала?

 «Спок, ти нечула колода», — слухняно цитує Ухуру старпом і десь усередині нього починає закипати. Але це — Джим, і вона така, яке є. Вона — його друг і його капітан. Та іноді буває так складно стримати жагу придушити її...

— О-он як, зрозуміло… А хочеш, я побалакаю з нею? Поясню — безглуздо чекати від вулканця вільного прояву емоцій?

— Я лише наполовину вулканець.

— Та знаю я, Споче… То що, поговорити з нею?

Спок задумується. З одного боку, пояснення капітана можуть і подіяти, тоді Нійота повернеться і все буде як раніше. Та з іншого — здається, він втомився від неї. Забагато вимог і замало вільного часу.

— Не потрібно, — відповідає він. — Ми вже все обговорили. Прийняте рішення найбільш прийнятне і для неї і для мене.

 А-а, ну гаразд. Як тобі завгодно. Продовжмо гру. Даруй, що відволікла.

— Не має значення, — відмовив патологічно чесний командер, — я звик. Вони грають у шахи кожен вівторок і четвер, Джим — єдина на кораблі, хто може обіграти Спока. Тому що у нього не завжди виходить прорахувати і передбачити її хід. Пані капітан нелогічна і непередбачувана. Тим більш незрозумілий той факт, що вона виграє три партії з семи. Те саме із завданнями Флоту. Кірк діє не задумуючись, покладаючись, здавалося б, лише на інтуїцію і почуття моменту, але результат її миттєвих рішень виявляється більш правильним, аніж результати логічних розрахунків Спока. Це незрозуміло, це інтригує. Ось вже чотири місяці старпом намагається вивчати свого капітана, як біолог — рідкісну, невідому науці тварину. Тварина піддається вивченню погано. Отримані дані не виходить систематизувати і підбити, нарешті, єдиний підсумок.

— Якщо я хильну більше міри і поводитимуся неадекватно — забери мене звідси, гаразд? — просить Джим на бенкеті на честь їхнього тріумфального повернення із чергової місії.

 «Міра — російська народна одиниця об'єму для сипучих тіл, тотожна приблизно одному пуду зерна; зазвичай прирівнювалась до четверика, що складає двадцять шість цілих і двадцять чотири сотих літра», — зачитує знайдену нашвидкуруч інформацію прискіпливий вулканець і споглядає капітана. — Джим, випити стільки неможливо в принципі.

— Спок, та це просто крилатий вислів такий! Він означає, що мене потрібно увести звідси геть, якщо я сп'янію.

— Тепер мені зрозуміло, пані капітан. Виконаю в точності.

— Бувайте, дівчатка-та-хлопчики, с-сподіваюся, ми ще раз зустрінемося! Я щ-щ-е н-недостатньо впилася, Споче. Куди ти мене надиш?

 Я всього лише виконую ваш наказ, пані капітане! — говорить вкрай відповідальний старпом, проштовхуючись через натовп із Джим під пахвою, і намагається не торкатися її рук.

— А щоб тебе… — невинно буркоче Джемма Таїс. — От так завжди, хочеться, щоб було весело, а виходить...

Лише всадовивши Джим на ліжко у її каюті, Спок зважується спитати:

— А як виходить?

— Це ти про що? — з подивом і вже трохи сонно перепитує Кірк.

— Ти сказала, що п'єш тому, що хочеться веселощів, а що саме виходить у підсумку — не пояснила.

— Ага, це… Та ні, то не лише заради веселощів. Я п'ю, аби забути усе кепське та сумне. Ну, чи коли бракує хоробрості сказати комусь щось важливе. Та врешті решт сама все звожу нанівець. Виходить, що зробилось тільки гірше, що я бовкнула зайвого, і все в такому дусі.

Від Джим віяло таким смутком, що Спок відчував його, навіть не торкаючись капітана. Він намагається абстрагуватися від відчуттів, та виходить погано. Зараз варто би піти, але потрібно з'ясувати цікавий йому аспект до кінця. Інакше він ніколи не зрозуміє її.

— Значить, тобі заздалегідь відомо, що мета не буде досягнута, але ти все одно здійснюєш безглузді дії? Навіщо?

— А раптом хоч би раз, та пощастить і все вийде? — абсолютно нелогічно відповідає Джим і позіхає.

— На добраніч, пані капітане, — ввічливо бажає їй старпом, зачиняючи за собою двері. Він нічого не зрозумів із її роз'яснень. Доведеться додатково провести експеримент.

— Пані капітане, маємо проблему. Вам ліпше спуститися у медвідсік.

— Та що у вас там сталося, докторе?

 Повірте, краще вам спуститися і побачити на власні очі.

За прозорими дверима ізолятору ще здалеку видно похилену постать її старпома. Джим квапиться, та, наче з-під землі, виринає Боунс і встигає зупинити її.

— Стривай, Джиме. Дай-но спершу все пояснити.

— Що там з ним таке, чорт забирай? — виривається капітан. — Та відпусти ти мою руку, док! Причепився як реп'ях до собаки!

— Зараз усе поясню. Та благаю, поки не підходь до нього. І взагалі, іди у мій кабінет, а то гоблін, диви, ще угледить тебе.

— А тепер кажи, що-таки трапилось зі Споком! — вимагає Джим, вже у безпеці маккоєвого кабінету.

— Розумієш, цей вухатий… Спок проводив один науковий експеримент, з його слів — дуже важливий для нього. І для цього експерименту йому знадобилася моя допомога. Ну, а я її надав…

 Боунсе, що ти верзеш? Це що за експеримент такий, що Споку знадобилася саме твоя допомога? Нісенітниця якась.

— Якщо ти досі не в курсі, наш зелений друг вже близько року вивчає одну живу істоту, особину жіночої статі, так би мовити. А для того, щоб збагнути її реакції та мотиви поведінки, йому знадобився один дуже цікавий експеримент.

— Боунсе, попереджаю, або ти кажеш як є, або я…

— То я і кажу як є! Наче ти не знала, що гостровухий вивчає тебе, як піддослідного щура!

— Він не вивчає, а всього лише хоче зрозуміти! Він не вміє по-іншому! Що трапилося? Док, ти мій друг, але ж… Кажи, чорт забирай, або мені доведеться нагадати тобі, за що я отримала останнє стягнення!

— Ми з ним пиячили минулого вечора.

— Га?!

— Ми з містером Споком пили минулого вечора. Він хотів перевірити на собі теорії щодо користі алкогольного сп'яніння. Відмовити його не вийшло. Довелося помагати.

— Пив? Та ж вулканці, здається як, не п'ють?

— П'ють іноді, ромуланський ель чи що воно там таке. Не існує інформації про те, чи небезпечний для них алкоголь, так що…

— Гаразд, я второпала, ви пиячили, та чому він зараз не на містку, і чому мені не можна до нього підходити? Стривай, а скільки ви взагалі вижлуктили? — з острахом запитує Джим, пригадуючи дискусію про «міру».

— Та небагато, скільки там було у Чехова…

— У Чехова?!

— Еге ж, він поділився з нами подарунком із батьківщини, ну а потім ми ще трохи з моїх запасів вперіщили, для закріплення результату.

— І?

— Та я ж не знав, що алкоголь із організму вулканців виходить довше, аніж у людей!

— То Спок?

— Досі п'яний. Джиме, ти би чула, що він патякав! Як виявилося, у вулканців від алкоголю вщент злітають емоційні щити. Я такого наслухався, на решту життя вистачить… А втім, ще на етапі «ти мене поважаєш»...

— Боунсе, замовкни, заради всього святого, що ще досі залишилось при тобі! Може, ти все ж поясниш, чому я не можу підійти до нього?

— Бо він все ще п'яний. І що він може набалакати тобі зараз… До того ж, він сам про це просив у мене. А ще — ми закушували шоколадкою.

 Га?! Якого, най його, біса? Ти мав пам'ятати…

— Я налигався не менше гобліна, Джиме! Коротше, я тебе до нього не пущу!

— Докторе МакКою, не хотіла би нагадувати вам, хто із нас капітан корабля…

— Та заради усіх зелених почвар, іди! От тільки не кажи потім, що я тебе не застеріг.

Спок сидить у тій самій позі — зігнувся ледь не навпіл, погляд спрямований у підлогу. Кінчики вух і щоки зеленіють, коли він раптом чує легкі кроки.

 Споче, з тобою все гаразд?

— Ще поки ні, моя капітане, — голос старпома лунає так незвично, у ньому відчувається непевність. Такого за Споком раніше не помічалось.

Серце Джим зрадницьки стискується, як і завжди, коли Спок вимовляє це «моя капітане».

— Скажи, ну-от скажи ти мені, трясця, нащо ти наспиртувався? Помогло це тобі, га?

— У якомусь сенсі — так, — гірко посміхається Спок, і Джим усвідомлює, що мав на увазі МакКой, коли казав про падіння емоційних щитів. Бачити вулканця таким незвично. — Це дивно, але я збагнув, що ти мала на увазі, коли казала, що п'єш, аби забути чи зважитись на що-небудь. А в кінці виходить зовсім не те, що хотілося. Твої твердження були обґрунтовані, хоча й не логічні… Я так і не зрозумів, що змушує тебе прагнути цього досвіду з разу в раз. Від себе, я назвав би його скоріш негативним.

— Споче, я…

— Іди, Джиме, краще йди. За сім годин сорок вісім хвилин і двадцять чотири секунди я зможу повернутися до своїх обов'язків, а доти… я можу наговорити зайвого і все звести нанівець, як ти досить влучно зазначила нещодавно.


Пані капітан Кірк погано стримує агресію. І це часто стає причиною сумних для неї наслідків. Вона не вміє адекватно давати оцінку розподілу сил, не усвідомлює, настільки тендітним є її тіло. Кірк б'ється люто, та недовго. На обличчі Джим завжди видніють синці і подряпини — не встигнуть загоїтися ці, як з'являються інші. Боунс вже втомився зітхати і дратуватися, черговий раз відходжуючи пані капітана. Вона завжди на передовій, завжди у небезпеці. І звісно, ніколи не покине напризволяще свого старпома, навіть якщо рятувати тоді доведеться її саму.

Спок зціпив у руці комунікатор, очікуючи відповіді з Ентерпрайзу. Джим болісно звивається біля коренів велетенського дерева, затискуючи рукою рану в боці. Спок і сам постраждав, відбиваючи її від поки що невідомого науці різновиду велетенської ящірки, але в нього лише подряпина від ікла, а його капітан серйозно поранена. Повз міцно зціплені пальці Джим струменіє кров, і Спокові спала на думку нелогічна думка: хіба така маленька жінка може мати стільки крові? Хоча він добре обізнаний, що у дорослого землянина у нормі об'єм крові складає сімдесят-сімдесят п'ять мілілітрів на кілограм маси тіла. До того ж, Спок відчуває досить нелогічні емоції — тривогу і страх. За неї. Знає, що ймовірність фатального наслідку всього лише вісім цілих і сім десятих відсотка. Але тільки зараз усвідомлює, як це багато.

— З нею все буде гаразд, командере, ви можете йти, — втомлено відказує МакКой, вже втративши будь-яку надію позбутися причіпливого вулканця.

— До початку моєї вахти ще двадцять хвилин, я хотів би провести їх тут, — відповідає зовні незворушний Спок, не зводячи погляду з капітана. На змарнілому обличчі веснянки помітні сильніше.

— Та біс із тобою, псих гостровухий! Сиди, скільки влізе.

 Я вже сказав, докторе, до початку моєї вахти…

— Та втямив я! — стогне Боунс, хапаючись за голову.

Коли він підходить за десь хвилин, аби перевірити життєві показники пані капітана, то бачить те, що йому ліпше було би не бачити ніколи. Спок стискує у своїй руці долоню сплячої Джим. МакКой чудово знає, що означає цей жест для вулканців — Спок був доволі говірким, коли вони «проводили експеримент».

— Кхе… — делікатно покашлює Боунс, і Спок хутко вивільнює капітанову руку. Його щоки відчайдушно зеленіють.

 Ви не скажете їй про це, докторе, — напівпросить, напівнаказує йому старпом.

— Це з якого такого? — роздратовано запитує МакКой. — Гадаю, вона має право знати, хто цілує її уві сні. І ще дещо вона теж має право знати.

— Тому що ви не скажете. Ви не хочете їй такої долі, я це знаю.

— А може, я змінив свою думку, — невесело посміхається Боунс, — і що тоді?

— Подібний розвиток подій мені здається малоймовірним.

З командером Споком вже третій день коїться щось дивне. Сьогодні він спіймав себе на тому, що протягом п'ятнадцяти хвилин невпинно споглядає косу капітана, що легко колихається по спині то ліворуч, то праворуч (насправді, дещо нижче) з кожним рухом її голови. Ці спостереження викликають в організмі старпома однозначну реакцію, майже нестерпний жар охоплює усе тіло, туманить думки і погляд. Він навіть не одразу помічає, як його гукає Ухура. Та коли він врешті звертає на неї увагу, Нійота лише мовчки скривлює губи. А Джим в сум'ятті обертається і злякано дивиться у застелені імлою очі командера.

— Споче, з тобою все гаразд? Спок? — у її голосі дзвенить занепокоєння, але Спок не звертає на те уваги. Він зачаровано гледить на краплинку поту, що повільно стікає по джимовій скроні. — Спок!

Лише цей крик приводить старпома до тями. І дійсність його лякає.

 Я негайно повинен піти до медвідсіку, — скоромовкою вимовляє він і на четвертій варп-швидкості вирушає до турболіфта.

— Ви маєте зачинити мене в ізоляторі, докторе! Негайно!

— Та що з тобою коїться, Споче? Може, хоч даси мені оглянути тебе?

— В ізоляторі оглянете, — зціпивши зуби цідить старпом, стискуючи руки в кулаки, — швидше, прошу вас!

Температура Спока на чотири градуси вища норми, він весь палає, його обличчя і тіло вкрите нездоровою навіть для вулканця зеленою барвою, пульс пришвидшений до 290 ударів на хвилину.

— Я не розумію, це не мало статися так рано, щось прискорило процес, але що саме?

— Бактерії! Та ящірка, що вгризалася у твою руку, гляди, ніколи не чистила зуби, — відказує МакКой, зберігаючи при собі усю свою уїдливість навіть у критичній ситуації. — Я продезінфікував рану, але минуло замало часу від моменту укусу, якісь бактерії могли потрапити у кров.

 Не впускайте її сюди, благаю! — шепоче Спок, і далі стискаючи кулаки.

— Ящірку? — силкується пожартувати Боунс, але помітивши лють у чорних очах, поправляє себе:

— Я старатимуся, та ніяких обіцянок дати не можу. Ти ж її знаєш, гостровухий!

— Знаю. Але скажіть їй, якщо вона зайде сюди, то і я не зможу дати ніяких обіцянок…

— Він тут? Куди ти його засадив? — капітан влітає у медвідсік подібно блискавці, а Боунс вже звично стримує її.

— Тут, куди ж він подінеться, твій гоблін. Джиме, не йди туди! Я зачинив його в ізоляторі з дуже міцним склом, та хто ж їх знає, цих зелених виродків…

— Боунсе, ти знову за своє? Минулого разу він нічого мені не вдіяв!

— А ось цього разу — точно вдіє, повір мені. Джиме, у нього Пон-Фар, і це не жарти. Краще візьмися за пошуки якоїсь гарненької вулканки, чи я там знаю кого… Тільки до нього не плентайся.

— Пон-Фар? Вулканський шлюбний період? То виходить йому що, просто краля потрібна?

— Та якби ж просто, Джиме. Йому потрібна краля, яка розділить з ним його життя. Всю решту його життя. Здається так, я не фахівець у їхніх дурнуватих ритуалах, лише знаю, які можуть бути загрози у плані фізіології. Якщо він не знайде свою пару протягом найближчих двох днів, він просто згорить від лихоманки. Так що тобі варто взятися за пошуки, а не стирчати пнем. І взагалі, покинь медвідсік.

— Ця «пара» обов'язково має бути вулканкою?

— Наскільки знаю, ні. Так що можеш попитатися в екіпажу, раптом хтось не проти залізти у клітку до сексуально збентеженого зеленого гобліна.

 Не обов'язково вулканка… — вдумливо промовила пані капітан.

— От трясця, аби ти й справді вродилася чоловіком, Кірче. Тоді хоч може в цю історію не влізла!

— Мало би що це змінило, Боунсе.

 Навіть не думай про це, Джиме! Знаю я, як ти звикла жертвувати собою, і який сильний твій потяг до іншопланетних форм життя. Та, хай йому грець, це ж просто небезпечно, як ти не розумієш? Це не цяцьки, це серйозно!

 А що, схоже, що мені заманулося в ігри погратися? — сичить Кірк. — Я все ще капітан, Боунсе, і ти мене пустиш. А сам — залишиш приміщення, і не ввійдеш до нього, поки я сама тебе не викличу, наказ зрозумілий?

 Та куди вже там зрозуміліше, міс відчайдуха… — бурмоче МакКой, залишаючи медвідсік.

Спок сидить на ліжку четвертого ізолятору, усе ще зціпивши кулаки та зуби. Його становище здається йому безнадійним. Його вулканська наречена, Т'Прінг, призначена йому із семи років віку, загинула разом із Вулканом. Та й будь вона живою, Спок скоріше би згодився на смерть, аніж зв'язок із нею. Тому що от вже більше року у його житті існує лише одна жива істота, з якою він хотів би побратися — Джим. Його друг. Більш, ніж друг, та про це він їй зізнатися так і не зміг. Нелогічно злякався, що вона відмовить йому і припинить будь-яке неформальне спілкування, без якого Спок вже не уявляв свого подальшого життя. Ну що ж, сам винен, що зазнав емоцій. Аби в нього був ще рік чи два до початку Пон-Фару, він би встиг ближче ознайомитися із людським ритуалом залицяння, і можливо, йому вдалося би вмовити Джим… Та тепер залишається лише сподіватися, що вона прийде дізнатися про його стан раніше, ніж його остаточно покине розум. І у нього не забракує сил прогнати її геть. Триклята ящірка! Спок б'є кулаком по куленепробивному вогнетривкому склу, і в місці удару воно вкривається сіткою дрібних тріщин. По інший бік скла хтось злякано зойкає. А потім двері ізолятора повільно роз'їжджаються вбік, аби закритися вже за спиною його капітана.

 Споче, — м'яко кличе його Джим, і він завмирає, слухаючи її голос. Не дивитися на неї, не глядіти, не дихати надто глибоко, аби не відчувати запах її шкіри, — Споче? Чому ти просив не впускати мене? Чому не хотів, щоб я дізналася, що відбувається?

— Моя капітан, це надто особисте, щоби…

— Надто особисте? А я думала, ми друзі, Споче! А друзі мають бути відвертими один з одним!

— Пані капітан, я прошу вас, ідіть. Бути зараз поруч зі мною небезпечно для вас… і для будь-якої іншої істоти жіночої статі на цьому кораблі, — шепоче старпом, брехати йому нелегко.

 Наскільки я зрозуміла МакКоя, твоя проблема у тому, щоби знайти жінку для встановлення з нею шлюбного зв'язку, це так?

 Так, — чому вона не йде, нехай вона піде.

 Можливо у тебе є обраниця на Новому Вулкані? Я можу доставити тебе туди якнайшвидше.

— Не потрібно, у мене немає нікого на Новому Вулкані, пані капітане.

— То може, тобі до вподоби хтось із екіпажу? Впевнена, віднайдеться чимало жінок, згодних розділити з тобою життя, ти доволі популярний. Може покликати лейтенантку Ухуру? — Джим говорить швидко і діловито, намагається не усміхатися, та Спок раптом ясно розуміє, що вона не хоче цього казати.

 Немає потреби, пані капітане, я не маю емоційної прихильності ні до однієї… жінки на цьому кораблі, — як же це важко, навмисно викривлювати факти.

Вулканці не брешуть. Джим не «жінка», Джим найдорожча йому істота у всьому всесвіті. Нещодавно Спок чув, як доктор МакКой розповідав містеру Скотту, що адмірал Пайк звертається до Джим на «синку». На подив «Чому?» доктор відповів так: «А хто у здоровому глузці назве це "молода леді"? Чи "ляле"?» І містер Скотт лише кивнув на згоду. Так що, яка там брехня. Йому не потрібна ні одна жінка на Ентерпрайзі. Йому потрібна Джим.

 Споче… — промовляє Джим і намагається зазирнути йому у вічі. Їй доводиться стати навпочіпки. — А давай-но перевіримо, чи то так…

Спок із жахом розуміє, що вже не зможе стриматися і кількох хвилин. Голос капітана наче огортає його розум, а її пропозиція настільки відверта, згода бути з ним така прониклива… Остання спроба відсторонити Джим нищиться, навіть не почавшись. Тому що капітан накриває його руку своєю і нестерпно повільно проводить тонкими пальчиками по кисті, пестить долоню самими кінчиками, а потім Джим горнеться до неї губами, і світ здригається. До сехлата самоконтроль! Щити падають, як падає на підлогу розірваний поспіхом одяг, розум тягнеться до іншого розуму, і Джим покірно пускає його в себе — і в своє тіло, і в свої думки. «Моя, моя», — пульсує в голові вулканця, і пристрасть розпалюється ще сильніше, коли він чує викрик Джим: «Нарешті!» Але він мав спитати, мав… Спок сповільнює рухи, але Кірк нетерпляче прикушує його плече. Які тепер можуть бути питання, коли все зрозуміло і так. Ось він, зв'язок, міцний настільки, наче існує вже багато років, а не кілька хвилин. А ось Джим — стогнуча, пристрасна, її спина притиснута до прозорої стіни ізолятору, волосся вибилося із зачіски, крапельки поту блищать на скронях, шиї, стікають по оповитій веснянками шкірі — вогонь, що палає всередині Спока, тепер палає і в її крові.

Спок дихає часто, він ричить і стогне, і це збуджує Джим сильніше, аніж довгі і ніжні пестощі. А ще — він, її стриманий і зовні безпристрасний старший помічник, відчуває! Його емоції захоплюють Джим з головою, його задоволення сплітається з її задоволенням. Це нестямне щастя для одного, і так чудово, що вони ділять його на двох.

 Моя пані капітан, — шепоче Спок, голублячись до неї востаннє, і дійсність розлітається бризками зірок.


 Нумо, Скотті, глянь, як вона там, — Боунс підштовхує нерішучого інженера до дверей ізолятору. — Мені Кірк заходити заборонила, а ось про тебе нічого сказано не було.

— Та-от чому саме я, МакКою?

— Ти у нас найбільш стресостійкий, іди вже…

*за хвилину*

 Ну, що ти стоїш із роззявленим ротом, кажи вже, що там?

 ...доку, а щоб я ще раз тебе послухав…

З нею все гаразд?

 О так, ба навіть більше! Та ти лише найближчі години дві не відправляй нікого подивитися, «що там». Пити, твоїми зі Споком стараннями, на кораблі нема чого, а ми всі живі, у нас нерви. І заздрість. І решта всього. Піду я, — махнув рукою Скотті. — І ти йди, замовляй скло, вони тобі ізолятор розвалили…


Дякую за Вашу увагу!

Від перекладачки: Перший переклад на українську з іноземної, прошу коментувати; ваші відгуки — стимул працювати далі!

Категорія: Наукові та фантастично-наукові стрічки Американські фільми/серіали, «Paramount Pictures Corporation», Романтика, Гет, Пародія/гумор, AU, Наукові та фантастично-наукові стрічки, Фантастика | Додав: kvitka_astrovitz | Теги: Наукова фантастика, au, фантастика, Гет, романтика, переклад, гендерсвап, Кірк, Спок, гумор, зоряний шлях
Переглядів: 493 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Моя пані Капітан
Завантаження...