menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 06.01.2022 в 18:41
Фанф прочитано: 349 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Звичний Порядок Справ (3 розділ)


06.01.2022, 18:41

3 розділ

Минуло близько тижня. Ухура нарешті змогла відновити більшу частину внутрішньої рівноваги. Їй довелось приборкати ту палку прихильність, що вона відчувала до свого командира: вона не хотіла, аби її почуття завадили у службі на містку чи якось вплинули на звичне ставлення до чоловіка. Між іншим, Спок доволі швидко оговтався від недавніх подій і вже повернувся у свій буденний «логічний» стан. Та Ухура не могла заперечувати: кожен раз, як він входив до приміщення, — у неї підкошувались ноги. І той поцілунок ще досі марився їй у снах... Що ж, з огляду на всі обставини, вона не так вже й погано справлялася з ситуацією.

Екіпаж зорельоту, який став невільним свідком депресивного настрою лейтенантки, вважав, що вона нарешті прийшла до тями. Нійота й справді почувалася краще. Та тепер її переслідували почуття до старшого офіцера — і вона нічого не могла з ними вдіяти. Гаразд, допоки ніхто не наважиться зазирнути у її думки, подумала вона, тихенько посміюючись про себе, доти з нею все буде чудово.

«А я тут почув, що в декого намітилося спекотне побачення цього вечора», — докинув із-за плеча Сулу. Він сидів за пультом керування, і, як завжди, першим взявся обговорювати свіжі плітки.

Нійота знала, що Хікару піддражнює її навмисно: вона й справді сьогодні мала йти на побачення з лейтенант-командиром Майкельсоном. По правді, єдина причина, чому вона взагалі погодилася на нього, — бо їй хотілося хоч якось розрадити вечір. Та чи можна було їхнє побачення назвати «спекотним»...

Капітана поки не було на містку, тому Сулу вирішив скористатися нагодою і трохи поглузувати з неї. Містер Спок мовчки розвернувся, дивуючись, до кого ж це він звертався. В його душі похололо, коли Нійота відповіла тому грайливою усмішкою: «А ось це вже не твоя справа, Сулу».

«А-т, не моя провина, що Майкельсон взяв собі за обов'язок розтеліпати всім про його лейтенантку», — ніяк не вгамовувався керманич.

Вона усміхнулася ще ширше, коли до їхньої бесіди доєднався Чехов: «Ну все ж добре знают, як він месяцями добивался побачення с прекрасной лейтенанткою с містку. І теперь, коли она нарешті погодилася на його вмовляння, він свято решил розповісти всем на світі, як вже за рік она одружиться с ним і понародить купу деточек».

Вперше за кілька тижнів Ухура залилася щирим сміхом. «Не вірте всьому, що чуєте, хлопчики!», — насилу вимовила вона, заспокоюючи важке дихання.

«Пора здавать зміну», — оголосив Чехов.

З турболіфту вийшов Кевін Райлі. «А ти що тут забув? — спитав Сулу. — Ти ж зараз маєш бути в інженерному?»

«Томпсону стало зле, і я погодився взяти ще одну зміну за нього. Аби ж ви знали, наскільки я радий бути тут, — відповів він.

«І чого так?» — здивувався Сулу.

«Не знаю як ви, хлопці, — мовив Райлі, розвалюючись у кріслі, що йому звільнив Чехов, — а пробудь я бодай хвилину довше в кают-компанії разом з оцим Майкельсоном і його дурнуватими теревенями про те, "як він нарешті уламав свою лейтенантку на побачення", клянуся, я би просто встромив собі виделку в око».

Прямуючи до турболіфту, Чехов раптом звернув убік і підійшов до Ухури: «Лейтенантка, послухайте моей поради. Не робіть нічого, чего не робив би я». На вустах Нійоти заграла усмішка, коли хлопець задумливо подивився на стелю, обмірковуючи власні слова. «Та тоді ви будете не дуже хорошей дівчинкой», — пожартував він і підморгнув їй, покидаючи місток.

Усі весело зареготали, окрім старшого помічника. Балачки миттєво стихли, як тільки з турболіфту вийшов капітан.

Спок стояв за своєю консоллю, дивлячись крізь монітор. Збоку могло здатися, що він глибоко занурений у роботу. Насправді, лише частина його розуму була зайнята справами: він відчував помітний дискомфорт від однієї лиш думки, що лейтенантка збиралася піти на соціальне побачення з Майкельсоном. І він дивувався, чому це викликало в нього такі неприємні відчуття. Офіцер досі не міг збагнути, якою була його думка про жінку, що з дня у день сиділа поруч з ним: з минулого тижня він все частіше спостерігав за нею. І полум'я невдоволення від якогось невідомого почуття розпалювалось у його нутрі. А якщо вона просто відкинула думки про нього і живе своїм життям далі?

Він відвів очі від монітору і розвернувся, аби ретельно обвести поглядом її миловидне лице. У Нійоті нарешті розцвів колишній дух — повернення до соціального життя пішло їй на користь, він це помітив. Але об'єкт її романтичної уваги так зухвало, так передчасно заявляв екіпажу, як назавжди прикує до себе лейтенантку, а потім змусить народити йому спадкоємців… Ні, він точно знав, що не стане робити те, що йому диктували древні інстинкти. Бо якась дика частина його натури стверджувала, що він зараз же має піти та звернути шию Майкельсону і забрати Нійоту собі.


Вона нервувала. Спершу вона думала, що хоче піти на це побачення, та вже ближче до вечора ясно усвідомила, що їй точно не варто було погоджуватись на зустріч з оцим Ґрехемом Майкельсоном. По-перше, як для будь-якого середньостатичного чоловіка, у нього був задовгий язик: чи не весь корабель вже був у курсі, що вони сьогодні мають побачення? А як же взаємоповага, як же обачність? У голові роїлася єдина думка — містер Спок ніколи би не вчинив так недбало. Але вона вже дала згоду Майкельсону, тому доведеться йти.

Перед побаченням Ухура взялася за свій звичний, як вона його називала, «ритуал приготувань»: вона швиденько поголилась, прийняла душ, нанесла креми, одяглась, акуратно розчесала волосся і ще раз оглянула себе, аби бути настільки чарівною цього вечора, наскільки можливо. Жінка покинула каюту і вирушила на зустріч статному лейтенант-командиру. Вона побачила його ще здалеку — чоловік вже чекав на неї. Він був приблизно такого ж зросту, що і Спок. Його волосся теж було темне як у командира, а ще—

Чому вона порівнювала його зі Споком? Що би це змінило тепер? Нійота змусила себе ввічливо привітатися з лейтенант-командиром: лише б випадково не назвати його ім'ям старшого помічника, думки про якого зараз вирували у її голові. «Ґрехеме, — вона потисла йому руку, широко усміхаючись, — рада бачити тебе у цей вечір».

«А як я радий бачити тебе, Нійото», — відповів він ніжною усмішкою. Вона трохи скривилася. Їй аж ніяк не подобалось, як він вимовляв її ім'я. Спок говорив його із такою милою вимовою, такою… ох, НІЙОТО, СПИНИСЬ!

Пара знайшла собі де присісти і решту вечора провела за приємною розмовою та легкими жартами. За кілька хвилин вони попрямували до кают-компанії, аби разом повечеряти, а вже опісля вирішили зайти до корабельних складів та оглянути кілька потрібних для роботи матеріалів, жваво обговорюючи щось із літератури.

У них вийшла доволі мила зустріч. Ніяких іскор, ніякого полум'я, а цілком пристойне побачення. І, як справжній джентльмен, він навіть довів її до каюти. Не те, щоби його поцілунок міг затінити собою той, що подарував їй Спок тиждень тому—

Ухурі кортіло дати собі ляпаса. Не встигла вона відкинути думки про командира, як знову взялася прирівнювати його до чоловіка, що стояв поряд з нею.

«Було славно, — кивнув він, вже збираючись іти. — Можливо якось зустрінемось знову?»

«Можливо», — відповіла вона і увійшла до каюти.

Як тільки зачинилися двері, Нійота важко видихнула, розслабляючи напружені нерви. Вона мусила визнати: повертатися до соціального життя було куди простіше за власною ініціативою, аніж підштріхуваннями збоку. Вона негайно скинула туфлі і стягла з себе вечірню сукню. Відкривши шафу, вона знайшла одну зі своїх жіночних нічних сорочок — та сягала їй лише до колін; з попередньої зупинки на зоряній базі десь мала залишитися баночка карамельного попкорну. Знайшовши її, Нійота дістала одну з найулюбленіших кінострічок, комедію, і увімкнула екран: після всіх подій варто було хоч трохи розважити себе. Зручно примостившись на ліжку зі смаколиками, Ухура почала дивитись фільм.


Спок добре знав, що його взагалі не мало бути тут. Але йому потрібно було з'ясувати, чому він так невдоволений тим, що його стосунки з лейтенанткою досі залишаються на професійному рівні, — окрім тих рідкісних випадків спілкування поза службою чи роботою. Ледве його долоня торкнулася дверного дзвіночка, як з тої сторони кімнати долинув заливистий сміх Нійоти.

У його голові миттєво промайнула здогадка про лейтенант-командира, який, вочевидь, зараз був там із нею. Добре стримувана лють охопила розум чоловіка — його рука різко злетіла вперед, з силою вдавлюючи дзвінок.

«Заходьте!» — вигукнула вона, і він швидко увійшов до каюти.

Командир зупинився на вході, перевівши погляд на напівоголену на ліжку Нійоту. Його гнів запалав сильніше. «Я завадив вам і лейтенант-командиру, чи не так?» — спитав Спок, озираючись довкола в пошуках присутності чоловіка; його злість надійно прихована у глибині.

Нійота одразу відчула, що з ним щось не те, і знизала плечима: «Ні. Він вже досі у своїй каюті». Вона відставила геть банку з карамельним попкорном і вимкнула фільм, задумуючись. Чому він так застиг? «З вами все гаразд, містере Спок?»

«Ні», — вимовив він, не зводячи очей з Ухури.

«Ой», — єдине, на що вона спромоглась у відповідь. «Чому би вам не присісти тоді. Можливо у вас є що сказати мені?» — вона закрила баночку і піднялася з ліжка, аби покласти її у шафу.

Він не збирався сідати: «Я не заберу багато вашого часу, лейтенантко. Я лиш хотів поставити вам декілька запитань». Чоловік був задоволений, що Майкельсона не було поряд. Його гнів почав стихати.

Вона кивнула йому і підійшла до ліжка, ясно усвідомлюючи, як же непристойно вона зараз одягнена. «Що ж, запитуйте».

Він вагався лише мить. «На тому тижні ви з удаваною впевненістю заявили, що я не здатен дати вам те, у чому ви маєте потребу. Що ви мали на увазі?»

Нійота вражено блимнула, не вірячи почутому. «Я— », — дівчина обхопила себе руками. «Спок, невже я зачепила ваші почуття?»

Чоловік миттєво відповів їй: «Мої, як ви їх називаєте, "почуття" не існують — тим більше, їх не можна зачепити. Але маю визнати — я відчув певний ступінь образи від підтексту у ваших словах».

Ухура схилила голову вбік. «З вами точно все гаразд?» — вона підійшла до нього ближче. «Можливо ви досі страждаєте від наслідків того вірусу, чи що то таке було?» — занепокоєно спитала вона.

«Ні, зі мною все в порядку, Нійото», — відмовив він. Він відчув легкий запах парфуму, що вона нанесла цього вечора. Вочевидь, на «побачення» з негідником-Майкельсоном. Ніжний шлейф приємно відволікав його думки.

Вона кивнула, тихо відмітивши, як легко вони перейшли на імена: «Ну що ж, якщо вам справді кортить дізнатися, що я мала на увазі тоді, то я не проти сказати. Та відповідь вам не подобається, скоріш за все».

«Однак, я просив цієї відповіді, чи не так?»

Вона знизала плечима. «Ну, Спок, ми з вами— ах, мені просто потрібен певний рівень довіри та відчуттів, і, звісно, ж близькості з іншою людиною. А вам, як мені здається, було би непросто силкуватися на такі чутливі речі», — проговорила вона, повертаючись до свого ліжка. «Повірити не можу, що ми говоримо про це. І чому ми взагалі завели цю розмову?» — спитала вона, перевівши погляд на чоловіка. Її вже починало дратувати, що він досі стоїть.

«То виходить, лейтенант-командир Майкельсон здатен задовольнити ці ваші потреби?» — тільки слова зірвалися з його вуст, як почуття лютої злоби знову почало закипати в душі командира.

«Спок, це було всього одне-нещасне побачення!» — вона ледве могла стриматись, аби не засміятись.

«Ви цілували мене доволі охоче на тому тижні, лейтенантко, то й Майкельсона сьогодні ви цілували теж?»

Тоді-то вона й усвідомила, що постало перед нею. Ревнощі. Старі-добрі ревнощі. Та це було навіть гірше: «Як на вас, мені не варто було йти на побачення з Майкельсоном?»

«Ні, не варто було».

«І чому ж ні?» — розсердившись, вона різко звелася на ноги.

«Тому що він має намір одружитись з вами і народити спільних дітей. Це те, чого ви хочете?»

«Гадаю, я вже досягла того віку, коли пора задумуватись про такі речі».

«Майкельсон — не логічний вибір супутника життя, а тим більше для вас, — миттєво відповів Спок. — Тому вам було нелогічно спілкуватися з ним на такому близькому соціальному рівні».

Ухура відчувала, що ось-ось посміхнеться: «Чи не значить це, що ви є кращим вибором?» Вона аж ніяк не очікувала того, що трапилось далі.

Чоловік вмить підійшов ближче і пригорнувся до неї, глибоко зазираючи в очі. «Нійото, — майже прошепотів він, — чи можеш ти чесно сказати, що ні разу не думала про мене з того дня? Чи можеш ти хоча би визнати, що саме упередженість до моєї зовнішньої відчуженості стала причиною твого неприйняття? Твого рішення відмовитись від мене, як можливого супутника у твоєму майбутньому?»

«Відколи ви взагалі почали перейматися моїм майбутнім?» — зовсім спантеличено спитала вона.

«У мене ніколи не складалося враження, що ти бажаєш знайти собі пару. Та тепер, коли я знаю та усвідомлюю цю потребу, я пропоную себе в якості найбільш логічного вибору».

Ухура покосилася на нього з недовірою. «Ой, ні-ні-ні. Я не хочу робити цього з собою знову», — швидко проговорила вона, відчуваючи, як знайомий потяг до нього заполонив її знову. Вона позадкувала і зрештою ледь не впала на койку. Навіть коли він інстинктивно випростав руки та спіймав її, перш ніж вона встигла гепнутись ниць, вона встигла вимовити: «Я жадаю сертифікату від лікаря, який точно підтвердив би, що ви у здоровому глузді. Лише тоді ми зможемо продовжити цю розмову, Споче».

Чоловік все ще тримав її у руках, надійно оберігаючи від падіння. Тоді він схилив голову вниз і подивився на неї. «Це буде чесно, Нійото», — з цими словами він обережно поставив її на ноги та вивільнив зі своїх рук. «Завтра я повернусь сюди із чистим листом від лікаря. І тоді у нас буде розмова, яка мала відбутися ще тиждень тому, — він вже зібрався піти, коли раптом зупинився і тихо додав: — Не логіка змусила мене того разу прийти до тебе, Нійото, аби з'ясувати наші справжні стосунки». Він пішов геть.

Ухура добре розуміла, що сьогодні точно не зможе спокійно заснути. Вона намагалась вгамувати дихання — її серце рвалось із грудей. А ще вона тремтіла. Після того поцілунку вона почувалась занадто добре, щоби звернути хоч краплю уваги на такі очевидні речі. Та що ж робилося з нею тепер?


Дякую за Вашу увагу!
Від перекладачки: четверта частина вийде найближчим часом (в оригінальній історії всього 10 розділів).
Чекаєш на продовження — напиши про це в коментарях! Ваш фідбек, любі читачі, — неймовірний поштовх працювати далі і нести мову в маси.
Доповнення від 22.01: у зв'язку з напруженою ситуацією в країні та можливим початком війни з Росією змушена призупинити цей та решту перекладів і зосередитись на більш важливих у цей непростий час справах. Дякую за розуміння — не прощаюсь.

Категорія: Наукові та фантастично-наукові стрічки Американські фільми/серіали, Наукові та фантастично-наукові стрічки | Додав: kvitka_astrovitz | Теги: зоряний шлях, Ухура, романтика, Нійота, Гет, фантастика, startrek tos, Наукова фантастика, Спок, Hurt/comfort, переклад
Переглядів: 349 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Звичний Порядок Справ (3 розділ)
Завантаження...