menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 02.05.2022 в 20:06
Фанф прочитано: 427 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 2 відгуки
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Таємниця Дзеркала Яцрес


02.05.2022, 20:06
Нічну тишу коридорів Гоґвортсу переривали перші прикмети прибуття майбутнього покоління чарівників: шепіт у чоловічому крилі гуртожитку Слизерину і гиготіння Кривавого Барона не віщували нічого доброго в перший навчальний день для новачків Ґрифіндору, активне булькання води у дамській вбиральні на другому поверсі говорило про те, що на горизонті майорить нова близька серцю Мірти зірка, а кашель і важкі кроки демонструють готовність Філча ловити зловмисників та роздавати покарання.
Я прямую далі, нема чого зосереджуватись на нічному житті замку. Незабаром настане ранок, Сортувальний Капелюх заспіває свою пісеньку (як і щороку, нову її версію) та офіційно додасть школі кілька десятків нових правопорушників. На доблесну відповідальність першачків надій немає. Щонайменше кілька тижнів ці діти потребуватимуть пильного догляду.

— Так-с, а що ми тут ходимо? — нахаба Півз неочікувано винирнув зі стелі у спробі зловити учнів, проте веселий тон покинув голос, варто було зустрітись з поглядом блакитних очей, — Вибачте, я.. Я думав, що то учень… Надобраніч.

Я помітила, наскільки йому незручно зустрічати тварин у темряві довгих коридорів школи. Травма, залишена пригодою з Василіском, не минула дарма. Примара зник так само швидко, як і з'явився. Не тим бідося займається, краще б надійно сховався на найближчу добу: Баронові вистачить фантазії “привітати” з першим навчальним днем не тільки учнів, а й кожного мешканця замку.
На щастя, окрім Півза та кішки Філча, на шляху більше ніхто не трапився. Місіс Норіс — чи не єдине розсудливе створіння в моєму оточенні вже як рік. Розсудливість — те, чого зараз не вистачає мені не менше, ніж кисню. Я приймаю свій звичний вигляд, зачиняю кабінет директора зсередини і підходжу до центрального об'єкта кімнати. Майже рік цю річ я тримала в себе, поки Гоґвортс ремонтували бригади ельфів пліч-о-пліч зі своїми господарями.

— Вінґардіум Левіоза, — щільна тканина падає на підлогу, дозволяючи місячному сяйву виблискувати на дзеркальній поверхні.
— Інсендіо, — невеличкий вогник спалахує на кінчику чарівної палички, даруючи мені більше світла для цієї зустрічі.

Два махи чарівною паличкою, дві фрази, які на кілька секунд зухвало порушили спокій кабінету, і я повертаюсь в ту реальність, за якою серце крається щодня від 2 травня 1998 року. Підіймаю руку до гори, читаю закарбоване у пам’яті “ЯЦРЕС ОГОВТ ЯННАЖАБ А УЖАКОП ІБОТ ЯЧЧИЛБО ЕН Я”, вітаючись з моїм особистим пеклом.
Пам'ятаю, як за кілька місяців після перемоги над Волдемортом ми провели експеримент. Більшість учнів побачили у Дзеркалі Яцрес тільки себе. Міністерство наполягало віддати магічний предмет на списання та заховати його. Кожен знав про фобію Міністра перед цим предметом, тому рішення знищити Дзеркало нікого не здивувало. Воля Міністра виповниться вже завтра в підвалинах Міністерства. Але це буде тільки завтра, тож я не можу втрачати ні хвилини.
Шукаю очима твій погляд. Ти у відповідь дивишся на мене втомлено. Мені не забути твого погляду крізь зачаровану призму, коли вас було там ще двоє. Зараз ти вже не граєш у шахи з Альбусом, не говориш “Професоре” і не падаєш зі стільця щоразу бачивши когось, хто витріщається на тебе з портрету Салазара Слизерина.

— Мінерва, доброї ночі. Тобі не набридло приходити до мене щоночі? — намагаєшся вкласти якомога більше “подвійного сенсу” у своє привітання. У тебе нічого не виходить, як і в минулі рази: чути одне й те саме хтиве питання з двадцятим разом стало буденність.
— Як ти сьогодні, Северусе? — посміхаюсь тобі щиро, забуваючи, що ти не зовсім той, кого знав кожен у магічному світі.
— Зі вчора нічого не змінилося. Ти маєш мене відпустити, Мінерво. Відпусти мене, як і Альбуса. Ти ж розумієш, що я — лише вияв твоїх ран.
— Звісно розумію, Северусе, але мені не вистачить кількох слів і вибачень, аби відпустити тебе. Я почуваю себе жахливо, наче я жила у вакуумі, не помічала всього навколо мене. Я дарма гримала на тебе і…
— Досить жаліти минулого. Досить, добре. Ти — прекрасна викладачка і будеш найкращим директором. Ти найбільше того заслуговуєш, адже у тобі немає тих пороків, що жили усередині твоїх попередників. Ти маєш розуміти, що це дзеркало не дозволить тобі поговорити зі справжніми душами.
— З Альбусом ні, але не з тобою. Я пам'ятаю після якої події цю річ почали називати темною і небезпечною. Тебе ледве врятували тоді.
— Запропонувавши роботу викладача? — твій саркастичний тон перебив мене, але не сьогодні, професоре Снейпе, я скажу тобі все, що маю.
— Так, то був твій порятунок, хоч і не завжди ти був тому радий. То, коли Альбус відтягнув тебе від Дзеркала, він помітив, що предмет манить його більше, ніж раніше. Твій біль наділив його тією силою, яка так лякає Міністерство, хоча це зовсім не дивно, тебе знайшли після смерті…
— Особливо лякає Міністра, так? — тема Лілі була болісною навіть твоїй проекції, я розумію, — Хотів би я побачити його пику, коли він дивиться, як сам Відомо-Хто дарує йому мітку.
— То це й є його бажання? Справді? Але звідки ти?
— Я був одним з найближчих до нього. Ну, раніше, знаєш. — Твій веселий тон постійно з'являється при спогадах про найнеприємніше.— Тому я знаю кожного носія мітки чи претендента.
— Що ж тепер зрозуміло, чому Міністр так бажає знищити це дзеркало. І виконає своє бажання завтра, не хвилюйся. Тобі не довго мене терпіти. Я думаю, що готова відпустити тебе.
— Ти зараз щиро?
— Ви подивіться, сам Северус Снейп хвилюється за Ґрифіндорку, — я намагаюсь уникнути відповіді. Згадка про Гаррі і все, що я побачила в омуті пам'яті завдяки залишеним там спогадам Северуса, болісно дали під дих, тому я починаю картати себе. — Вибач. Але, справді, я думаю, що готова тебе відпустили і жити далі.
— Прекрасно, ти знаєш, я знаю, як тобі допомогти. Щоразу якимось чином я не забуваю, що ти мені говорила раніше. Ну після, моєї смерті. Тож, я вдячний тобі, що моє життя не минуло дарма. Принаймні, одна людина згадуватиме мене не тільки прокльонами.
— Не одна, — згадка про молодшого Поттера закарбовується посмішкою на вустах.
— Так, — ти теж посміхаєшся, — не одна. Це справді цінно.
— Я не забуду тебе, ти був надзвичайно сильною особистістю.
— Дякую, Мінерво, — я бачу, що ти плачеш, але мені не вистачає нахабності підтримати тебе. Ти цього не оціниш. — Прощавай і бережи Гоґвортс.

Я не встигла сказати тобі “Бувай”, ти зник занадто швидко. Простір в кабінеті почав тиснути на мене, кисню стало бракувати, і я поспішила на свіже повітря. Не знаю, скільки секунд цього разу мені знадобилось задля трансфігурації. Розплющивши очі, я ледве стримала нервовий сміх. Годинникова вежа, Северусе.
— Прощавай, професоре Снейпе. Я вірю, що там, — мої очі дивляться в зіркове небо. Я знаходжу поглядом повний місяц, уявляю твоє нахмурене обличчя, — сподіваюсь, що ти себе пробачив. Я пам'ятатиму себе. — Голос зірвався від плачу. Мені ніколи не вдавалось відпускати когось спокійно. — Завжди.
Категорія: Фантастика Curtain story, Драма, AU, Фантастика | Додав: Sebitti
Переглядів: 427 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 4.7/3
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 2
Ця робата крає мені сердце, але вона все одно прекрасна)
Северус Снейп завжди у наших серденьках~

1441
Дякую wink  Северус заслуговує нашої любові happy
0
avatar
Таємниця Дзеркала Яцрес
Завантаження...