menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.05.2022 в 12:37
Фанф прочитано: 304 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Станд благословляє цей чудовий світ Розділ 2


16.05.2022, 12:37
Занурившись у темряву, я перестав відчувати своє тіло десь хвилин 10.
Вона мене обдурила? Чи що зараз відбувається?
Через секунду після того, як я подумав про це, у мої очі посвітило сонячне світло.
Так. Спокійно. Спокійно, Павле. Яке спокійно, я отримав стрілу і потрапив до іншого світу. - Так, так, сука, так. Треба оглянути тіло. Так, одна рука, друга. Ноги – раз, два. Очі, начебто, цілі. Бачу обома. Вуха... Я торкнувся першого вуха, потім другого. Цілі. Ніс – є. Начебто все є, але ніби щось забув. Щось важливе. Ст ... стріла. Г… Де вона?
Я почав лапати землю руками.
Палка, камінь, все не те, треба шукати блискуче.
Я встав на ноги і озирнувся.
Хмм. О, он на сході. Оооо, так ща світанок. Пощастило, бо прокинувся б уночі й помер від монстрів. Так, стоп, стріла.
Я пішов до неї, паралельно оглядаючись.
Он там, на півдні, дим. Значить, поселення.
Міркував я, все ближче наближаючись до золотого відблиску.
Навіщо мене викинули в лісі, а не як усіх біля міста чи в вежі? Я не знаю, мабуть, хотіли, щоб я помер. Стоп. А якщо це не стріла? Та не…
Підійшовши до цього відблиску, я переконався, що це стріла. Звичайна золота стріла, як у божевільного діда з палароида. Я взяв її надійно в руку і подався на дим.
Стоп, а як там бандити? Що мені робити? Стрілу відберуть, продадуть, а мене в рабство? Неї, треба щось придумати. Як би мені дізнатися, хто там? Ви скажіть, що я панікер, але якби ви померли болісною смертю заради предмета, то навряд чи їм розкидалися б. Може просто оминути орієнтуючись на сонці? Стоп. А з чого я взяв, що це бандити може просто загін гільдії. Гаразд. Якщо що – стрілу в тіло і там уже побачимо.
Я попрямував у бік диму. Проходячи між деревами, я не помітив жодного монстра.
Навіть слайма. Що це за дивний світ?
Стріла все також міцно стискалася у мене в руці. Дим уже був близький, а мені все страшніше. Нарешті щось здалося за деревами. Це було місто, обнесене стіною з воротами. Дим виходив від міста.
Хмм, це місто я десь бачив... Точно, у будь-якому сікаї. Так, треба увійти до міста, якщо це можливо. Я не хочу померти від монстрів уночі. Тим більше, потрібні гроші на їжу, житло та обмундирування.
Я підійшов до стражника.
- Хто ти такий? - Запитав стражник.
— Вибачаюсь, я загубився. В якому місті я?
- Ти в місті новачків. А що це за стріла?
- Сімейна реліквія.
Фухх, я думав мене на задній двірник короля демонів відправили.
Я пройшов крізь ворота. Це було місто середньовіччя, на звичайних іссекаїв.
Так… Що треба спочатку знайти? Лавку зброї? Грошей немає. Ліки та лавки заклинань відпадають. А тут є заклинання? Просто може у них це як у дарк фентезі? Оскільки середньовіччя це логічно. Залишилася таверна, або де тут беруть у гільдію? Просто я знаю, що потім я навряд чи зможу навіть допомогти у боротьбі з королем демонів, якщо не почну екстра кааааач. Стоп. А в кого мені хитатися? Маг, лучник, танк, мілішник, некромант, паладин, хілер, закликач, злодій чи Бард? Та блять. Замотивую піснею на вбивство короля демонів. Бард не підходить. Танк також. Не хочу, щоб мене бив кожний монстр. Злодіїв не люблю. Некромант, фу… Трупи не люблю. Закличник? Я че живодер, звірів на монстрів кидати. Хіллер? А якщо нападуть те, що робитиму? Кричати: "обоссите але не вбивайте"? Неїї. Маг, та сама фігня. Каааак вдарять мечем, як Діо поділюсь на два. Лучник? Я колись став соколиним оком? Точно неїє. Залишився паладін. Нууу, норм. А тут чи є взагалі такі класи? Раптом тут тільки мілішник, танк і бард є. Гаразд, треба спочатку знайти місце, де в гільдію приймають… Пішов я шукати цю вашу гільдію. Може вона у центрі? Звучить правдоподібно, я вже вірю.
Я пішов брукованою дорогою паралельно оглядаючи вулицю.
Тут все у лавках? Не тих, де бабки стежать, а там, де продають всяке.
Будинки не дуже відрізняються один від одного, максимум дахом або кольором стін, а так – однакові. Що далі я йшов, то більше людей я бачив. Якщо до цього я одночасно на вулиці бачив людей 8, то зараз вони поступово перетворюються на натовп і шум від нього був не зрозумілий.
Що там має відбуватися, щоб так юрмилися люди? Востаннє я таке бачив у минулому світі при продажі нових айфонів. Добре, що я не дєбіл і не готовий вбивати за новий телефон. Може шоу яке чи реально продають щось на типу амулетів? Звідки мені знати? Може тут немає ніякої магії, а реально айфони продають, а будинки такі тільки в цьому місті? Ні, скоріше селі. Треба подивитися. Стооооп. Може це просто ефект стада.Люди збираються, щоб подивитись, що там, але там нічого такого, а зібралися, бо інші прийшли? А якщо там щось цікаве? Наприклад, роздача грошей лордом? А що, місто новачків. Може особиста армія закінчилася, вирішив підібрати собі захисників? Треба подивитися. Може вступлю одразу до герцога… Пробиватись не доля.Підслухати, що говорять? А давай.
Я підійшов до двох чоловіків і почав слухати.
— А що там трапляється? - Запитав 1 чоловік
- Там? - Сказав 2 чоловік - там начебто щось впало.
Цікаво, що там? Чи може метеорит номер 2?Як у ДжоДжо? Неїї. Може тут взагалі земля плоска, а космосу немає? Еэээх, і як мені туди потрапити? Адже мені ще й у гільдію треба вступити… Стовпилися, нормальним людям не дають у гільдію пройти. Піду я, спитаю у кого, може є ще одна гільдія, еэх... Доля моя бляшанка.
Я відійшов від двох чоловіків.
І в кого спитати? Може, у тієї жінки? Хоча, може, це сувора країна, в якій, якщо підійти до жінки і почати розмову на меч посадять, мені такого не треба. Краще запитаю чоловіка. Хоча і за це теж можуть посадити. Малолі, може, тут навпаки.
Я оглянув вулицю, якою йшов.
Таааак жінка, жінка, старий. Вибір очевидний. Старий.
Я попрямував до старого. Він гойдався на кріслі-гойдалці. Дідусь виглядав типово. В якомусь старому одязі і накритий пледом. Підійшовши до нього, я почав розмову.
— Доброго дня, дідусю. Як ваші справи?
— І тобі добрий, онуче. Справи нормально. Щоправда, турбує те, що впало. Але так добре. А як твої?
- Мої дідусь теж нормально. Тільки прибув до міста. Чи не знаєте, де тут гільдія?
- Ти новачок. Ну, гільдія, на жаль, прямо у центрі натовпу. Але питання в тебе, чи є гроші для вступу до неї?
- Гроші? Я думав, що приймають безплатно.
— Ти що, тільки-но почав свій шлях члена гільдії?
Потрібно терміново щось придумати.
— Ну, я жив у маленькому селі і мріяв вступити в гільдію, але не знав, що треба грошей, тим більше на вступ. А скільки потрібно грошей на вступ?
- 2000 монет.
- А де тут можна заробити?
— Ну, можна працювати на будівництві стіни. До речі, тобі ніде жити, а до цього доглядав? Можеш жити у мене. Я однаково один. Та й складно стежити за будинком, а ти вмієш. Стрілу можеш залишити тут. Не продам її.
Блять, я коли став Горнічною? Хоча, скоріше підходить: Сталкер. Я в благородство не гратиму. Виконаєш для мене кілька завдань, і ми в розрахунку. Ще стрілу просить віддати. Гаразд. Втрачати нічого.
Я простяг йому стрілу. Він узяв її у руку.
— Дякую вам за інформацію. Я згоден. А де будівництво?
— Будівництво геть там за поворотом. — сказав він у напрямку якоїсь підворіття.
- Дякую. Сказав я і попрямував до підворіття.
— Нема чого, — сказав старий.
Увійшовши до підворіття я попрямував сказаним шляхом. Так поворот ось бетон, будівництво. А робітників немає. Звідкись пролунав голос:
— Побігли дивитись на всяке, а хто будувати буде. А якщо нападуть? Заробітну плату за цей день їм не бачити.
- Добрий день. Я хочу влаштуватися на будівництво. Можна, можливо?
- З якою метою?
— Заробити грошей на вступ до гільдії.
— Звідки ви беретеся? Приходьте працювати саме на будівництво не можна, там у Баааар немає на будівництво.
- В сенсі.
— У сенсі У сенсі. Є в мене такі самі двоє працівників. Щоправда гроші витрачають зазвичай на бухло, а не накопичують на вступ у гільдію. Алкоголіки одним словом.
- А скільки зарплата?
- Зарплата 200 монет. Це щодня. Стіна дуже важлива тому так багато. Ми її будуємо так довго, що вже забули коли починали. Як- Добре бос. Коли можна розпочати? - Та хоч зараз. Он мазок і давай працюй. Тільки скажи своє ім'я. Бляючи. Навряд чи Павло таке популярне ім'я у цьому світі. А будь що буде. - Мене звати Павел.
— Приємно познайомитись Павло. Я Некору. Головний на будівництві - І мені приємно Некор. Я розпочав свій перший робочий день. Через деякий час прийшли інші. Я вирішив у них спитати.
- А що там було? У центрі натовпу? — звернувся я до трудяги, що місив цемент.
- Там нічого особливого. Хтось заклинання в небо вистрілив, а потім воно впало на іншу людину. А ти хто?
- Я новий робітник. Я тут тимчасово, щоб заробити на вступ у гільдію.
— А ну, удачі в твоїх стараннях.
Так і продовжився мій день аж до вечора. За перший день я впізнав дуже багато і перебрав багато знайомих.
- Кінець робочого дня!!!!! Заходьте за зарплатою – прокричав Некору. Усі робітники попрямували до Некору.
Я пройшов за ними. Як виглядають 200 монет? Некору роздавав якісь монети. Вони реально схожі лише на старі. Ще металеві єн. Дивні ці люди. Гроші та культура японські а зовнішність європейська тому вони ніби закинуті сюди з іншого світу та їм залишили тільки якісь моралі Японії певно я не перший хто тут геройствує. Гаразд не час думати якраз моя черга за грошима.
— Ось
Простягнув мені монету з цифрами 200. Монета була кругла з діркою в нулі. Я взяв монету.
- Спасибі. Я попрямував назад до діда.
Аби він не чіпав стрілу. Стоп. «Стрілу можеш залишити тут. Не продам я її» Я ж на це не звернув уваги. А раптом він із усіма так робить? Спрямовує на будівництво та забирає важливі речі після чого шантажує їх? Потрібно терміново туди.
Я почав нестись по підворітті збиваючи ящики, що стояли. Я несучи як бик. Я вибіг на головну вулицю і побіг до будинку старого.
Ну не міг він, цей дідусь обдурити мене. Стоп, а якщо це не старий, а маг, що перетворився на старого. Магія тут є так що я впевнений, що таке можливо.
Я почав стукати у двері як скажений.
- Дідусь.
Ніхто не відповів..
- Діііііід
Категорія: Фантастика Ма́нга, Фантастика, Фентезі | Додав: Daniiiiiiiiil
Переглядів: 304 | Завантажень: 0 | Оцінка: 1.0/1

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Станд благословляє цей чудовий світ Розділ 2
Завантаження...