menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 05.05.2022 в 22:49
Фанф прочитано: 338 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вдай, що не знаєш мене (Розділ 1)


05.05.2022, 22:49
1

Лунала тиха урочиста музика, сонячні промені пробивалися крізь вітражі на вікнах святкової зали. Метушилися люди, очікуючи на початок церемонії. Тема чаклунської війни вже давно була забута ними. Тепер головними темами вважалися майбутня кар’єра та особисте життя колишніх однокурсників. Де-не-де було чутно дзвінкий дівочий сміх та дружні плескання по плечах. Здавалося, всі у залі були щасливими. Хіба це не все, чого можна було бажати? Та чомусь, сидячи в сусідній кімнаті й розглядаючи себе у люстерко, Герміона не могла вгамувати тривожне відчуття всередині. Церемонія мала розпочатися за двадцять хвилин, а вона й досі не могла усвідомити, що незабаром стане місіс Візлі. Вкотре за останні дні в її голову закрадалися сумніви, та вона відкидала їх, звалюючи все на передвесільне хвилювання. 
–Хвилюєшся? – Герміона аж здригнулася від неочікуваності, почувши мамин голос позаду себе. 
Вона й не помітила, як та зайшла до кімнати. Дівчина пильніше поглянула на власне відображення, відмічаючи, де слід поправити зачіску. 
– Можливо, трішки, – применшила вона, відповідаючи на запитання. 
Насправді ж, її хвилювання заледве можна було назвати незначним. Та вона все списувала на звичне хвилювання нареченої, про яке так багато писали у маґлівських книгах. Вона прочитала купу літератури, намагаючись заспокоїти себе, коли вперше задумалася, чи не здійснює помилку. Більшість авторів зазначали, що це є абсолютно нормальним, але це не надто заспокоювало її зараз. 
– Пригадую себе, коли виходила заміж за твого батька, – жінка підійшла до Герміони й поглянула на її відображення у дзеркалі. Вона обхопила своїми руками плечі доньки й продовжила: – Я так хвилювалася, що зовсім забула слова своєї клятви. На щастя, твоя бабуся заздалегідь взяла із собою мою чернетку з клятвою. Та й це не зарадило мені. Чорнила розпливлися від того, що я тримала їх своєю спітнілою долонею протягом всієї церемонії, – вона підбадьорливо стиснула плечі Герміони та посміхнулася їй у дзеркало. 
Здавалося, це не дуже заспокоїло наречену. Вона досі відчувала тривогу всередині, немов щось намагалося її переконати, що вона за крок від найбільшої помилки у своєму житті. Але вона не могла дозволити собі піддатися цьому відчуттю й завдати такого болю Рону. 
Ох… Рон… Цікаво, чи відчував він щось подібне зараз? 
– Мамо, можна тебе запитати? – Герміона важко ковтнула, підбираючи слова.
– Звісно, люба, – лагідним голосом відповіла жінка. 
Ґрифіндорка обернулася до неї й на мить підняла погляд, дивлячись в очі своєї матері. А потім одразу ж опустила їх, намагаючись приховати свій страх від запитання, яке хотіла поставити.
– Як ти зрозуміла, що тато саме той? 
На мить між ними запанувала тиша. Зі святкової зали доносилися голоси гостей, які нетерпляче чекали початку церемонії. 
– Я просто знала це, – лагідним голосом відповіла вона, сідаючи поруч на стілець. – Розумієш, коли ти шукаєш когось серед тисячі чоловіків, тобі важко уявити, що колись ти будеш впевнена у своєму виборі… Та щойно ти зустрічаєш його тобі не треба якісь аргументи чи докази того, що він саме той. Ти просто відчуваєш це ось тут, – вона приклала свою долоню до грудей, вказуючи на серце. 
Герміона здригнулася, коли мурашки пробігли її тілом від усвідомлення того, що вона не відчувала подібного поруч із Роном. Вона сподівалася, що мати якось заспокоїть її тривогу, та це лише змусило її хвилюватися ще більше. Та було занадто пізно для сумнівів. Вона не могла так вчинити із Роном. З її найкращим другом. Її серце болісно стиснулося від усвідомлення того, що вона досі думала про нього, як про найкращого друга, а не як про людину, котру кохала. 
– Це нормально – хвилюватися перед таким важливим кроком, – знову заговорила жінка, підіймаючи обличчя доньки за підборіддя, щоб поглянути їй в очі. Вона погладила її по щоці. – Просто пам’ятай, чому ти обрала саме його. Просто слухай своє серце. Воно ніколи не обмане тебе.
Герміона спробувала видавити із себе посмішку, але не змогла приховати смуток в очах. Місіс Ґрейнджер помітила цей смуток і лагідно погладила її по плечі. Вона хвилювалася за доньку, проте була впевнена, що та знає, що робить. Вона б ніколи не стала вмішуватися в її особисте життя, намагаючись змінити її вибір. Тож просто намагалася підтримувати її й ділитися власним досвідом. 
– Церемонія розпочнеться за кілька хвилин. Нам слід йти, люба, – мати поправила пасмо волосся, що вибилося з-під фати Герміони, й підбадьорюючи поглянула на неї. 
Дівчина востаннє озирнулася у люстерко й глибоко вдихнула. 

М’яко ступаючи на білосніжну доріжку, Герміона не могла відвести погляду від вівтаря. Її руки тремтіли, стискаючи весільний букет. Зачакловані птахи літали під стелею храму. Зверху повільно сипалися білі пелюстки троянд, лагідно опускаючись на плечі всіх присутніх. Джіні добре постаралася із оформленням зали. Все було немов у казці. Гості вражено ахнули, побачивши наречену у супроводі її батька. 
Нервова усмішка не зникала з обличчя Герміони. І вона молилася, аби всі прийняли її за щасливу усмішку, що лише трохи спотворювалася від хвилювання нареченої. Вона сподівалася, що ніхто не помітить, як далеко її думки були зараз. 
Дівчина навіть незчулася, як вмить доріжка дійшла кінця, і вона опинилася навпроти Рона. Він дивився на неї своїми блакитними очима. В його погляді вона не помітила й краплі сумніву чи смутку, що вчергове змусило її почуватися винною. Серце знову болісно стиснулося, на мить припинивши калатати у грудях. 
Священник розпочав церемонію, зачитуючи вже завчений напам’ять Герміоною текст. Її думки витали десь далеко, лише зрідка слова долинали до її вух. Вона на долю секунди озирнулася на святкову залу, розглядаючи гостей. Її очі металися залою в пошуку когось. Перебравши поглядом всі присутніх, вона знову поглянула на Рона. Мабуть, він помітив її схвильованість, простягнувши руки й стискаючи її долоні у своїх. Звісно, він вважав, що її хвилювання є природнім. Він ніколи не був сильним у розпізнаванні людських емоцій. І хоч зараз це було швидше плюсом, ніж мінусом, Герміона все одно із сумом усвідомлювала, що це робить Рона не тим, кого вона бажала. 
– Прошу підтвердити свою згоду на спільний шлюб Рональда Біліуса Візлі, – проголосив священник, і всі у залі затихли в очікуванні.
– Згоден, – не вагаючись, відповів хлопець.
Із зали почулися захоплені вигуки, а подекуди схлипування та оплески. Герміона окинула поглядом гостей і помітила, як місіс Візлі зворушено витирає сльозу. 
– Прошу підтвердити свою згоду на спільний шлюб Герміону Джин Ґрейнджер, – знову пролунав голос священника, і голоси гостей затихли. 
Серце дівчини вмить зупинилося, вона відкрила рот, але слова немов застрягли у горлі. Нервово вдихнувши повітря, вона зробила іншу спробу промовити бодай слово. 
У цей момент двері храму розчинилися, і поріг переступив хлопець. Всі у святковій залі обернулися в сторону дверей. Почулися тихі перешіптування: «хто його запросив?», «ніхто не кликав його», «йому тут не місце». Він ступив своїми чорними шкіряними туфлями на білу доріжку й впевнено рушив вперед. 
У цю мить Герміона виринула з власних думок й поглянула на хлопця, що привернув увагу всіх присутніх. Її серце немов вкололи сотню голок одночасно, коли вона зустрілася з його сірими очима. Вона спробувала глибоко вдихнути, але повітря немов викачали із зали. Події дворічної давності вмить накрили її з головою.
– Драко… – ледь чутно мимоволі зірвалося з її вуст.
Категорія: Фантастика Гет, Фантастика, Songfic, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Дружба | Додав: bukashkabl | Теги: спогади, au, Songfic, Відхилення від канону
Переглядів: 338 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вдай, що не знаєш мене (Розділ 1)
Завантаження...