menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 14.05.2022 в 12:41
Фанф прочитано: 220 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вдай, що не знаєш мене (Розділ 10)


14.05.2022, 12:41
Від автора: обіцяла, що додам пісні, що надихали мене на написання цього фанфіку, тому виконую) тут буде перша з цих пісень, в наступних розділах будуть такі ж зноски ;) 
P. s. дуже чекаю на відгуки і коментарі❤️ приємного читання) 
 
10

The hope we had
Is falling through our hands like sand
Do you ever think we had a chance?
Now I see it when I’m looking back
We were hopeless romantics
How did this happen?
Baby, our love was beautiful, now it’s tragic...
                                          James Tw
 — Hopeless Romantics

Наступного вечора вони сиділи у барі під відкритим небом біля готелю і насолоджувалися прохолодним повітрям. Людей було на диво багато, вони гучно розмовляли, сміялися, пили багато коктейлів та танцювали під веселу музику. Навкруги панувала атмосфера вечірки. Герміоні неймовірно хотілося відчути такі ж веселощі, розслабитися і забути про все, тож вона пила якийсь коктейль, сподіваючись, що алкоголь зможе трохи відволікти її. Драко відмовився від алкогольних напоїв, тому повільно пив апельсиновий сік і дивився на свою супутницю. Вона, як завжди, виглядала чудово: засмаглі ноги ховалися під короткою вільною спідницею, а легенький топ залишав оголеними її ключиці, що так і приваблювали погляд. Вона саме розповідала про те, як батьки возили її в дитинстві до моря. Усмішка сяяла на її обличчі. 
– Тато хотів навчити мене плавати, а я так боялася, що кілька днів відмовлялася наближатися до пляжу. Я була жахливою боягузкою, – вона засміялася, опускаючи погляд. – Тоді йому довелося купити мені надувне коло та ось ці… ну знаєш… – не в змозі пригадати назву, вона показувала на свої зап’ястя, намагаючись пояснити за допомогою жестів. – Типу повітряних наручників… я не знаю, – вона гучно засміялася від свого ж пояснення. 
Хлопець не міг стримати своєї усмішки. Вона була такою кумедною та енергійною, коли розповідала історії з дитинства. 
– Тож наступного разу, коли ми пішли на пляж, я пересувалася як якийсь пінгвін із цими всіма штуками на руках та ще й з надувним колом. Але я відмовлялася зняти його бодай на хвилину, тому що боялася втонути. Ти б бачив мої фото з того відпочинку, – вона аж відхилилася на своєму стільці від сміху. – Я була дуже смішною, та зрештою це допомогло мені навчитися плавати… – сміх припинився, коли вона задумливо поглянула на свої руки, раптово занурившись у дитячі спогади. 
– Хотів би я це побачити, – замріяно відповів Драко. А потім, помітивши, як змінився вираз обличчя дівчини, додав: – Ходімо потанцюємо. 
Він піднявся зі стільця і простягнув їй руку. Полишивши свій недопитий коктейль, вона охоче поклала свою долоню на його і дозволила йому повести її до танцю. 
Грала весела музика, і вони швидко долучилися до натовпу, який танцював у її ритмі. Драко крутив Герміону в танці, змушуючи її голову йти обертом. Дівчина дзвінко сміялася, змушуючи його широко усміхатися із захопленими очима. На якусь мить все немов перестало існувати. Їх заповняло таке щастя, що хотілося кричати у весь голос про нього. 
Герміона була рада, що він вирвав її з ностальгії за дитячими роками та запросив потанцювати. Провівши ще кілька хвилин у роздумах про минуле, вона ризикувала знову скотитися до думок про неминучість їхньої розлуки.
Мелодія плавно стала повільнішою. Драко закрутив ґрифіндорку в свої обійми, притискаючи її спиною до себе. Він тримав її руки у своїх долонях, а потім нахилився до неї ближче. Його підборіддя лоскотало її шию. Він на мить торкнувся своїми вустами до теплої шкіри, а потім обернув її обличчям до себе. Вона вдивлялася в його очі, в яких відбивалося місячне сяйво, і хотіла запам’ятати цей момент, в якому вони були щасливими та безтурботними. 
– Ти прекрасна, – мов заворожений мовив хлопець, не зводячи погляду. 
Герміона сором’язливо усміхнулася. Вона ніяк не могла звикнути до компліментів від нього. 
Вони плавно хиталися у ритмі мелодії, не помічаючи, як людей навколо ставало дедалі менше. Було далеко за північ, незабаром бар мав зачинитися. 
– Давай втечемо, – наблизившись до її вуха, прошепотів Драко. 
Її очі бігали його обличчям, намагаючись зрозуміти, чи говорив він про цей вечір, чи про майбутнє загалом. Вона усміхнулася і кивнула із надією, що він мав на увазі лише сьогодні. 
Він потягнув її за руку, і вони залишили натовп шумних людей, які досі були на танцювальному майданчику. За межами цього галасу тиша здавалася оглушливою. Він міцно тримав її руку, поки вони бігли в бік пляжу, який знаходився неподалік. Їхні тіла досі були гарячими, а дихання збитим.
Щойно вони дісталися пляжу, Драко зупинився, беручи її обличчя у свої долоні, і пристрасно поцілував її. Пляж був безлюдним. Неподалік хвилями шумів прибій. Вони здавалися єдиними людьми у Всесвіті. 
– Ти найкраще, що траплялося в моєму житті, – відірвавшись від її губ, заворожено промовив Драко. 
Герміона дивилася на ці сірі очі з відблиском місячного сяйва, і не могла знайти слів, щоб вимовити бодай щось у відповідь. Вона хотіла сказати, що він також був найкращим, що траплялося із нею; що дні, проведені із ним, були найщасливішими; що вона не хоче, аби це закінчувалося… Натомість просто мовчала, запам’ятовуючи кожну мить, всотуючи її, поглинаючи шкірою. 
Він хитро усміхнувся і вмить почав скидати одяг, рухаючись в бік моря. 
– Наздоганяй, – крикнув він, коли наблизився до хвиль. 
Вона дивилася йому вслід, а серце стискалося від усвідомлення того, яким щасливим він був. Якими щасливими були вони. Невже вона збиралася зруйнувати це? Цей щасливий спогад завжди буде з присмаком болю від їхньої майбутньої розлуки. 
Постоявши ще якусь мить, вона зірвалася до нього, на ходу скидаючи із себе одяг. Страх від води здавався чимось несуттєвим та далеким, коли вона бігла до нього, бажаючи розчинитися у цьому моменті. Тепла вода торкнулася її ніг, щойно вона наздогнала його. Драко схопив її руку і повів далі у воду. Коли їхні ноги перестали відчувати дно, він хлюпнув на неї водою, гучно засміявшись. Дівчина кинулася до нього, бажаючи помститися за таку підступність, і занурила руками його голову під воду. Її сміх відлунням відбивався від скель, що оточували пляж. Ця мить була такою… Гучною, щасливою, неповторною… Вони борсалися у воді, хлюпаючи одне на одного. Бавилися, мов діти, залишивши всі тривоги та проблеми на потім, живучи в моменті, насолоджуючись ним. 
Драко наблизився до неї і пристрасно поцілував, стискаючи її обличчя в своїх долонях. Він цілував її так, немов помирав від жаги, а вона була водою. Він впивався нею, відкинувши страх сп’яніти. І Герміона відповідала йому з не меншим запалом та пристрастю. Здавалося, вода закипає навколо них. Схопивши дівчину на руки, він поніс її на берег, не припиняючи цілувати. Коли вони опинилися на березі, він поклав її на вологий пісок, лягаючи зверху. Хвилі лоскотали їхні ноги, поки вони насолоджувалися одне одним. Його губи блукали вниз до її мереживної білизни, руки пестили її гаряче тіло. Він щосили притискав її до себе, не стримуючи свого бажання. Мокрий пісок бруднив її волосся, залишаючи дрібні частинки у ньому, та вона не зважала на це. Це було не важливим. Усе було не важливим, окрім його рук, які стягували її білизну, окрім його губ, що цілували її шию… 
Цього разу він не дражнився так довго, змушуючи її благати. Він швидким рухом позбувся її білизни і поштовхом ввійшов у неї. Вона здригнулася, рухаючись йому назустріч. Її очі були заплющеними, а дихання уривчастим. Він підняв її руки доверху, хапаючи своїми долонями її за зап’ястя. Вони залишалися знерухомленими над нею, поки його язик ковзнув вниз до її грудей. Збудження наростало з блискавичною швидкістю. Вона відчувала, як палає зсередини, навіть прохолодне морське повітря не рятувало. Язик рухався навколо її сосків, граючись з її витримкою. У неї не було жодного шансу завадити цьому солодкому полону. Хлопець досі міцно стискав її зап’ястя, коли вона розплющила очі, насолоджуючись картиною, як він впивався нею, як пристрасно він припав до її грудей. Рухи всередині пришвидшувалися, від чого перехоплювало подих. З горла Герміони вирвався задоволений стогін. Вона більше не могла стримуватися, розпадаючись на сотні дрібних частин під ним. Її тіло здригалося від підступаючого оргазму. Драко помітив це і не збавляв темп, даючи їй можливість сповна насолодитися цим відчуттям. Він підняв свій погляд і заглянув в її карі очі, що здавалися помаранчевими у світлі місяця. Її зіниці були розширеними і шалено бігали його обличчям. Вона всотувала кожну його деталь, кожну особливість та недолік. Здавалося життєво необхідним запам’ятати його.
Відчуття того, що це було востаннє раптово огорнуло її. Вона не хотіла про це думати, але ніяк не могла позбутися від цієї думки. Це було немов погане передчуття, воно сковувало її зсередини, перекриваючи доступ до повітря. Вона відкрила рот, намагаючись вдихнути вологе повітря, та не змогла. Герміона неначе знову тонула. Думки накривали її з головою, огортали зі всіх сторін, проникали в її вуха, рот та ніс, змушуючи захлинутися ними. Вона відчувала, як солоні сльози підступають до її очей, і спробувала відігнати їх. Вона не хотіла псувати цієї ночі, не хотіла, щоб він запам’ятав її такою. 
– Герміоно… – на видиху прошепотів Драко, і вона вмить вирвалася зі своїх роздумів. 
Його сірі очі дивилися на неї з таким обожнюванням, що він більше був схожий на тварину, ніж на людину. Вона заплющила очі, ховаючи свої сльози, і накрила його губи своїми. Вона вкладала у цей поцілунок все, що відчувала: пристрасть, бажання, щастя, прожите за минулі дні, біль, який зжирав її зсередини, та несправедливість, що зрештою розділить їх… Це здавалося прощанням. Ця думка промайнула в голові дівчини, відлунням відзиваючись у грудях.
Драко здригнувся, роблячи останні кілька поштовхів всередині неї, а потім знесилено повалився на неї. Вона відчула, як його важке гаряче тіло впало на неї, і вдихнула аромат його шкіри: суміш м’яти та яблук, що перепліталась із солоною морською водою. Людська пам’ять була підступною: те, що розум забував, відчуття пам’ятали ще багато років. Герміона знала, що навіть забувши риси його обличчя, відчуття його рук на своїй шкірі та доторк його м’яких губ, вона завжди буде пам’ятати його запах. Він буде нагадувати їй про кілька вкрадених літніх днів, які у них були. У їхньої історії назавжди залишиться аромат м’яти та яблук з присмаком солоної води.
Категорія: Фантастика Романтика, Гет, Фантастика, Songfic, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Дружба | Додав: bukashkabl | Теги: au, Відхилення від канону, спогади, Songfic
Переглядів: 220 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вдай, що не знаєш мене (Розділ 10)
Завантаження...