menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 06.05.2022 в 13:17
Фанф прочитано: 289 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вдай, що не знаєш мене (Розділ 2)


06.05.2022, 13:17
2

2 роки тому…


Герміона тягнула свою невеличку валізу коридором готелю, міцно стискаючи у руці ключ від свого номера. Переліт із Лондона до Корфу зайняв трохи більше трьох годин, але дівчина відчувала, що валиться з ніг. Їй складно давалися перельоти на літаку. Знайшовши потрібні двері під номером 115, вона всунула ключ у замок і легко провернула його. Першим, що вона помітила було величезне ліжко, і це неабияк обрадувало її. Вона залишила валізу біля вхідних дверей і втомлено завалилася на ліжко. 
Ідея поїхати на відпочинок наодинці після виснажливого року в Гоґвортсі з’явилася у неї спонтанно. Вона планувала почати кар’єру в Міністерстві Магії за кілька місяців, тож, зважаючи на її звичку з головою поринати в роботу, невеличка відпустка здавалася розумним рішенням. Спочатку вона сумнівалася, що їй варто їхати одній, але з часом зрозуміла, що у цьому були свої плюси. Вона могла розслабитися і робити все, що завгодно, адже тут ніхто не знав її. Вона могла стати ким-завгодно. Навряд чи вона ризикує зустріти когось із цього острова по завершенню відпустки.
Вона на мить заплющила очі й змовницько засміялася, немов спланувала якусь витівку. Важко було повірити, що події останніх років були позаду: навчання у Гоґвортсі, іспити, боротьба з Волдемортом… Здавалося, це забрало всі її сили. Та ось вона тут. Насолоджується самотністю у тризірковому готелі в Греції й сміється немов дитина. 
«Це буде незабутній місяць», – пообіцяла вона собі подумки. 
Подумавши про відпочинок, який на неї очікував, втому дівчини немов рукою зняло. Вона підірвалася з ліжка й вийшла на балкон. Краєвид вражав: здавалося, що простягнувши руку, вона зможе обмити її в морі, яке так і манило до себе. Сонце вже не так жагуче обпікало, наближався вечір. 
Герміона поглянула на небо й вирішила, що перший вечір відпочинку хоче провести на березі моря, проводжаючи сонце. 
Вона швидко забігла в душ, щоб змити із себе бруд та піт від перельоту, і одягнула легку сукню поверх купальника. 
Діставши з валізи, першу-ліпшу книгу й капелюх вона попрямувала на пляж. На диво, він був доволі безлюдним, що не могло не радувати дівчину. Вона планувала відпочити від людської метушні, насолоджуючись компанією самої себе. 
Шум моря заворожував. Вона вмостилася прямо на піску, попередньо розстеливши рушник, і розгорнула книгу. Так приємно було читати щось легке, не пов’язане із навчанням, закляттями, формулами та горокраксами. Так легко було дихати цим морським повітрям і знати, що попереду ще три тижні відпочинку. 
Герміона й сама не помітила, як за читанням мимоволі заснула. Розплющивши очі, вона виявила, що сонце вже сіло за обрій, тож вона все пропустила. На мить вона засмутилася, адже так хотіла провести перший вечір на пляжі у компанії заходу сонця, а потім нагадала собі, що попереду її чекало ще багато таких вечорів. Живіт зрадницьки забуркотів, нагадуючи, що вона не їла відколи вилетіла з Лондону. Діставшись готелю, вона попрямувала до ресторану, який знаходився на першому поверсі. Їжа була надзвичайно смачною. Вона насолоджувалася кожною хвилиною свого відпочинку. Не відриваючись від книги, вона доїла свою страву, й піднялася назад до свого номера. 
Спати не хотілось. Вона лежала, дивлячись у стелю, й будувала плани на решту днів, які проведе у Корфу. Вона пригадала, що неподалік знаходилися палаци Ахілліон та Мон-Репо, подумки плануючи відвідати їх незабаром. Також від інших мешканців готелю вона сьогодні почула про пляжний клуб, який знаходився зовсім поруч. Вона не була фанатом таких місць, але хіба не для того, щоб порушувати звичні правила, вона вирушила сюди наодинці? 
Вона вирішила, що немає сенсу валятися у ліжку, якщо сон не йде. Піднявшись, вона тихо відчинила двері на балкон і вийшла. Опираючись на перила, вона підняла погляд у нічне небо. Легенький вітерець розвівав її волосся та шовковий халат. Зорі сяяли з неба, немов маленькі кришталики. 
Герміона, немов зачарована, вдивлялася у небо. Оточуючий світ здавався таким далеким та незначним, розглядаючи сотні палаючих над нею зірок.
Раптом вона немов фізично відчула чийсь погляд на собі. Відірвавшись від пошуку знайомих сузір’їв, вона озирнулася на сусідній балкон. Її щелепа ледь не відвисла від шоку. Із сусіднього балкона такими ж круглими від здивування очима на неї дивився Драко Мелфой. Вона подумки вилаялася. Найменше за всіх людей на світі вона хотіла зустріти тут його. Мало того, що тепер їй не вдасться бути незнайомкою для всіх, так це ще й був Мелфой. І він жив у сусідньому номері. 
– Мерліне, за що мені це? – вголос вилаялась вона, піднімаючи голову до неба, немов відповідь мала з’явитися викладена зірками. 
– Якщо тебе це втішить, я теж не в захваті від зустрічі з тобою, – почувся голос Мелфоя з іншого балкона. Схоже, він почув її запитання у порожнечу. 
Навіть з такої відстані вона могла помітити його насуплені брови та обличчя, що виражало зневагу. Його погляд бродив її тілом. Раптом вона зрозуміла, що стоїть в одному лише незав’язаному шовковому халаті. Вона схопилася зав’язувати його на поясі, червоніючи з ніг до голови. Дівчина була настільки впевнена, що всі сплять, що зовсім не звернула уваги на свій одяг.
– Заспокойся, Ґрейнджер, – закотив очі хлопець, – мене не цікавить те, що у тебе під халатом. 
Вона не розуміла чому, але це образило її. Та що ще можна було очікувати від цього засранця? Це не повинно було здивувати її. Їй взагалі не слід звертати на нього уваги. Він не зможе зіпсувати її відпочинок. Якщо йому так неприємно дивитися на неї, то нехай йде до свого номеру. А вона не буде забороняти собі виходити на балкон лише тому, що він стоїть збоку й витріщається на неї. 
Як би вона не намагалася вдавати, що їй байдуже на те, що він стоїть за кілька метрів, у неї не виходило. Вона буркнула собі під ніс і повернулася до номера. Знову звалившись на ліжко, вона міркувала, чому доля така жорстока до неї. Хіба вона не заслуговувала на відпочинок? Тепер сумнівів не залишалося, розслабитися у неї не вийде. 

Наступні кілька днів їй вдавалося уникати свого ненависного сусіда. Більшість часу вона проводила на екскурсіях та пляжі, а виходити на балкон їй доводилося лише рано-вранці, зустрічаючи світанок. Дівчина майже переконала себе, що цей відпочинок можна врятувати, допоки одного вечора не зустрілася випадково із Мелфоєм у ліфті. Вона вскочила у ліфт, двері якого вже зачинялися, поспішаючи на екскурсію палацом Ахілліон, зовсім не помітивши, що Мелфой стояв всередині. Ситуація здавалася ще гіршою, тому що вони були там лише вдвох. «Та ви знущаєтесь», – вкотре подумала Герміона, помітивши хлопця. Вона намагалася зробити вигляд, що не помічає його, показово копирсаючись у своїй сумочці. 
Ліфт рушив з місця, рухаючись донизу, і… раптом зупинився. Герміона відірвалася від удаваних пошуків у сумочці і поглянула вверх, немов там на неї чекала відповідь, чому вони зупинилися. Потім світло почало швидко мигати, допоки взагалі не вимкнулося. «Тільки не це», – промайнуло в голові дівчини. Щойно вона думала, що гірше бути вже не може, доля підкидала нові несподіванки. Сумнівів не було – вони застрягли.
Категорія: Фантастика Романтика, Фантастика, Songfic, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Дружба | Додав: bukashkabl | Теги: Songfic, au, Відхилення від канону, спогади
Переглядів: 289 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вдай, що не знаєш мене (Розділ 2)
Завантаження...