menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.05.2022 в 12:14
Фанф прочитано: 199 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вдай, що не знаєш мене (Розділ 4)


08.05.2022, 12:14
4

Три дні потому Герміона лежала у ліжку, намагаючись побороти безсоння. Вона не бачила Мелфоя, відколи вони вийшли з ліфту. Він навмисно її уникає? Це мало б радувати її. Хіба не цього вона хотіла? Та чомусь з голови ніяк не йде той погляд, який він кинув на неї перед тим, як піти. Вона раніше не помічала такого смутку в його очах. Чи просто не хотіла помічати? Та вона ледве могла пригадати, скільки разів вона дивилася на нього у школі. Тепер докори сумління не покидали її, повторюючи якою егоїсткою вона була, вважаючи, що страждання припинилися разом із закінченням війни. Так, вони ніколи не були близькими, навіть хорошими знайомими їх не назвеш. Але вона ніколи не бажала йому такої долі. 
Дівчина підняла погляд на годинник – майже північ. Вона встала з ліжка, і вийшла на балкон, сподіваючись побачити його там. З острахом повернувши голову, вона не знала, чого більше боїться: побачити його там, чи ні. Та на сусідньому балконі порожньо. Вона якусь мить ще стояла там і дивилася, як літній вітер хитає штори, що визирають з-за відчинених дверей. 
А потім піддалася божевільному бажанню зсередини, забігла до свого номера, дістала пляшку дорогого (як їй здається) віскі й, глибоко вдихнувши, вийшла в коридор. Не даючи собі часу, щоб передумати, вона легенько постукала у сусідні двері. Тиша у коридорі буквально давила на неї, змушуючи її повернутися до свого ліжка і відкинути свою дурну затію. Вона дослухається до кожного шурхоту, намагаючись вловити найменший рух за дверима. Тиша. Вона вирішує зачекати ще мить.
«Ну й дурепа, – подумки сварить ґрифіндорка себе. – Можливо, його взагалі немає тут. А якщо й є, з чого раптом йому відчиняти їй?»
Раптом до неї долинає звук тихих кроків за дверима, і незабаром з-за дверей висувається світла голова.
– Ґрейнджер? – не схоже, що він спав. – Що ти…? – Мелфой запинається, вочевидь, шокований. – Якого біса ти тут робиш? 
Він ширше відчиняє двері й трохи виходить вперед, загороджуючи шлях до кімнати. Вона опускає свій погляд на нього і помічає його оголений торс. Зніяковіло відводячи очі, вона намагається не думати про це. 
– По-перше, Вілкінс, – поправляє його дівчина, нагадуючи їхню таємну домовленість. – А по-друге, я не могла заснути і вирішила…
– І вирішила, що це вдалий привід зіпсувати й мій сон? – перебиваючи її, закінчує хлопець.
– О… – намагається зметикувати Герміона, перебираючи доречні відповіді у голові. – Ти не виглядаєш так, наче спав. 
Він закочує очі, невдоволено скрививши рот.
– Чого ти хочеш, Ґрейн… – починає він, та потім виправляється, роздратовано скривившись: – Вілкінс. 
– Я подумала, що тобі, мабуть, самотньо тут, – це була найтупіша відмазка, яку годі було придумати, адже його метою й був відпочинок від людей. – Тож… – вона піднімає пляшку віскі в руці, ніби це має пояснити все без слів.
Мелфой здивовано витріщається на пляшку.
– Ти точно вирішила прикинутися кимось іншим на час відпустки, саркастично відмічає він. 
 – Годі тобі, – почала вмовляти його дівчина. Вона й сама не знала, навіщо їй це, але щось всередині підказувало, що його не слід залишати на самоті. – Дозволь собі трохи розслабитися. Це ж відпустка, – надмірно веселим голосом мовила вона, похитавши пляшкою в сторони. 
– Ти все одно не відчепишся, так? – хлопець звів брову, розуміючи безвихідність своєї ситуації.
Вона похитала головою, хитро усміхаючись. Він майже погодився – вона відчувала це. Нарешті він голосно зітхнув і відхилив двері, запрошуючи її всередину. Герміона вдоволено підскочила й усміхнулася всіма зубами. 
Вона й сама не розуміла, чому це так радувало її. Можливо, всередині неї дійсно жила бунтарка, яка щиро раділа, що її випустили на волю. 
Зайшовши до кімнати, дівчина озирнулася по сторонах, розглядаючи інтер’єр. Загалом, номер був ідентичним її: величезне ліжко посеред кімнати, невеличкий стіл в кутку та крісло. Ліжко було акуратно заправленим, що підтвердило припущення Герміони про те, що він не спав. На столі стояла розгорнута книга. Вона підійшла й, взявши її до рук, прочитала назву.
– «1984» Орвелла? – здивувавшись, перепитала вона. – Не знала, що ти читаєш маґлівські книги.
– Ти взагалі нічого про мене не знаєш, тож це не дивує, – фиркнув Малфой. 
– З цим складно не погодитися, – поклавши книгу назад на стіл, озирнулася Герміона. 
Вона зніяковіло стояла біля столу, не знаючи, що робити далі і куди себе подіти. 
– Просто сядь на ліжко, тобі не обов’язково стовбичити біля столу, – роздратовано мовив Малфой, вказуючи на край ліжка. 
– Вибач, я просто… 
– І припини постійно вибачатися, це дратує, – перебив він її.
– Гаразд-гаразд, – швидко протараторила дівчина й сіла на край ліжка. 
Хлопець стояв біля ліжка. Здавалося, ця ситуація змушує почуватися його ніяково. Герміона ніколи не бачила його зніяковілим раніше.
Зрештою, він сів з іншого краю ліжка. Схоже, він намагався сісти якомога далі від неї – кілька сантиметрів вбік, і він би звалився на підлогу. 
– І в чому на цей раз полягає твій «геніальний план»? – він кивком вказав на пляшку в руках дівчини. – Тепер ми повинні напитися і відкрити один одному свою душу? 
– Гадаю, цього буде замало для того, щоб розв’язати язика, – зауважила вона, а потім додала: – принаймні тобі.
Він пирхнув зі сміху. 
– Мерліне, Ґрейндж… – він знову запнувся і стиснув кулаки у люті. – Лайно… Можна я буду називати тебе як і раніше? – вона поблажливо кивнула. – Дякую. Ґрейнджер, я був Смертежером, а не алкоголіком. З чого ти взяла, що я багато пив? 
Вона ніяково знизала плечима, розуміючи, що дійсно приписувала йому розгульний спосіб життя лише за його темну мітку. 
– Виб… – знову хотіла вибачитися вона, але швидко зупинила себе, пригадуючи його прохання. – Гаразд, можливо, моя думка дійсно була упередженою. 
– Пофіг, – відмахнувся він. – Та все ж для чого ти притягнула цю пляшку? Сподіваєшся споїти мене і звабити? 
– Що? – вона вмить почервоніла до кінчиків вух. – У мене й думки такої не…
– Я пожартував, Ґрейнджер, розслабся, – він знову закотив очі, обурившись такій реакції.
– Оу… – вирвалося з губ дівчини. Вся її сміливість, якою вона була сповнена стукаючи в його двері, кудись випарувалася. Вона не знала, куди поставити свої руки, як розмістити ноги: краще закинути ногу на ногу, чи залишити як є? а руки не здаються занадто напруженими? чи не стирчить волосся у різні сторони? Вона почувалася цілковитою дурепою. 
– Я подумала, що це буде непоганою ідеєю, щоб розслабитися, – відповіла вона на питання про алкоголь, стискаючи в руках пляшку. – Я почуваю себе трохи незручно, тож…
– Повірити не можу, що збираюся це зробити, – буркнув Мелфой і простягнув свою руку до неї. – Давай сюди, я відкоркую. 
Вона полегшено передала йому пляшку. Мокрі від холодної пляшки руки неприємно впали їй на ноги. Вона сподівалася, що він не помітив цього. 
– То за що будемо пити, Ґрейнджер? – запитав хлопець, тримаючи відкорковану пляшку. 
– У тебе немає склянок? – запитала вона, адже пити прямо з пляшки здавалося їй до біса ніяковим. – Чи бодай чашки? – вона благаюче зсунула брови. 
– Я схожий на людину, яка повсюди з  собою таскає сервіз? – він розвів руками. – Можеш принести собі чашку з номера. Мені й так підійде.
Герміона опустила погляд, розуміючи, що також не мала чашки у номері. Вона приречено зітхнула. 
– Що? – спантеличено поглянув на неї Мелфой. 
– Схоже, я також не маю звички таскати із собою сервіз, – засміялася вона, обережно підіймаючи на нього очі, щоб побачити його реакцію.
На її превелике здивування, він у відповідь також засміявся. Ґрифіндорка вже сміливіше поглянула на нього, подумки пригадуючи, чи бачила вона коли-небудь, як він усміхається. У нього дійсно була красива усмішка, вона немов перетворювала його на іншу людину. 
– Серед маґлів є одна популярна гра для вечірок, – набравшись впевненості, почала дівчина.
– Тобі не здається, що це не дуже схоже на вечірку? – він скептично звів брову.
– Це неважливо, – відмахнулася вона. – Так от, за правилами гри кожен учасник по черзі обирає правду або дію. Якщо він обирає правду, інший учасник задає йому питання, на яке той має відповісти цілковиту правду. У разі, якщо він не хоче відповідати, йому слід випити. Якщо учасник обирає дію, інший гравець загадує йому якесь завдання, яке той має виконати. Аналогічно до першого випадку, якщо учасник відмовляється виконувати завдання, він мусить випити, – швидко пояснила Герміона. 
Вираз обличчя Мелфоя здавався настільки скептичним, що вона вже пошкодувала про свою ідею щодо гри. 
– Хіба ми не вирішили, що будемо вдавати незнайомців? – запитав хлопець, намагаючись уникнути дурноватої гри. 
– У цьому й сенс гри, – відповіла дівчина так, немов це було щось очевидне. – Тим паче, що, як ми вже з’ясували, ми доволі погано знаємо один одного. Це не буде складно, – наполягала вона. – Давай, Драко. 
Він різко поглянув на неї, почувши своє ім’я. Її тілом немов пустили розряд струму. Вона внутрішньо здригнулася, ігноруючи незвичне відчуття. 
– Гаразд, але затям – я не звик програвати. 
Це мало б змусити її добре обдумати своє бажання грати із ним, але вона відкинула цю думку, ховаючи її десь далеко в голові. Вона нагадала собі про прагнення робити все, що забажає, і спробувала розслабитися. 
– Я розпочну, – запропонувала вона, простягнувши руку до пляшки. – Правда. 
Хлопець відкинувся на ліжко, зручно лягаючи. Мабуть, йому вдалося змиритися із тим, що дівчина тут надовго, і перебороти власну ніяковість. 
– Ти не шкодуєш, що вв’язалася у всю цю магічну лабуду? – якось невпевнено запитав він.
– Що саме ти маєш на увазі? – перепитала вона, не розуміючи, до чого він хилить.
– Ну, тобто ти могла б спокійно жити, як сотні маґлів і ніколи пізнати всіх красот навчання у Гоґвортсі, – він промовив це з такою іронією, що це здавалося якимось приниженням. – Ніяких тобі боїв з тролем у жіночому туалеті, заціпеніння від василіска, боротьби з темними магами і таке інше…
Герміона здивовано вирячилася на нього. Вона й не думала, що він пам’ятає всі ці події, адже це було так давно. 
– Моє життя серед маґлів… – почала дівчина, але на мить запнулася, намагаючись підібрати слова, щоб він зрозумів. – Воно не було таким чудовим, як тобі здається. У мене ніколи не було друзів у школі. У маґлів не дуже полюбляють всезнайок, якщо тобі цікаво, – вона поглянула на нього, оцінюючи його реакцію. Він уважно слухав її. – Потрапивши до Гоґвортсу я вперше знайшла друзів. Здавалося, мене вперше помітив хтось, окрім вчителів, – вона зупинилася, пригадуючи початок свого навчання у Гоґвортсі. – Тож ні. Я ніколи не шкодувала про це. Навчання у Гоґвортсі було своєрідним порятунком для мене.
Вона передала йому пляшку, зауважуючи, що він пильно дивиться на неї. Схоже, він дійсно слухав її і намагався зрозуміти. 
– Правда, – коротко промовив хлопець, беручи пляшку до рук. 
– Що трапилося з тобою після фінальної битви? – обережно запитала вона, не відводячи від нього погляд. – Ти немов під землю провалився. Я більше не бачила тебе у Гоґвортсі. 
Його обличчя скривилося у невдоволеній гримасі. Це запитання явно було неприємним йому. 
– Пас, – ховаючи погляд, промовив Мелфой, і прихилив пляшку до губ. 
Герміона не очікувала, що він так швидко спасує її запитання. Вона не прагнула перемогти у цій грі і напоїти його. Їй дійсно було цікаво почути відповіді на свої питання. Вона подумки зробила відмітку задавати легші запитання.
– Правда, – обрала дівчина, простягаючи руку за пляшкою. 
Він зробив доволі великий ковток – зауважила вона, поглянувши на віскі. 
– Тож якби не Гоґвортс, чим би ти займалася? Яким було б твоє життя? – він досі уникав її погляду, вочевидь, намагаючись вгамувати власні емоції після її запитання. 
– Навіть не знаю, – вона замислилася, усвідомлюючи, що ніколи реально не думала про це. – Напевно, стала б дантистом, як мої батьки, – тихо засміялася. – Ну, знаєш… лікувала б зуби маґлам і все таке, – додала пізніше, згадуючи, що не всі чаклуни знали, хто такі дантисти. 
Він хмикнув і забрав пляшку назад.
Це було занадто легко. Його питання зовсім не здавалися складними. Герміона мимоволі задумалася, чи не намагався Мелфой просто напитися, якомога швидше закінчивши гру. 
– Правда.
– Куди ти збирався того вечора, коли ми застрягли у ліфті? – вона знала, що ризикує знову залишитися без відповіді. Хоча запитання, на її думку, було зовсім невинним. 
В кімнаті запанувала тиша. Він обдумував свою відповідь якийсь час, а потім коротко промовив: 
– У мене була зустріч. 
– Це не відповідь, – заперечила дівчина. 
– Це моя відповідь, – підвищив голос Мелфой, наполягаючи на своєму. 
Герміона вже хотіла сказати щось йому у відповідь. А потім усвідомила, що не бажає сперечатися, і вирішила промовчати. 
– Правда, – крізь зуби вимовила вона. 
Він передав їй пляшку й хмикнув, зауваживши, що вона не стала сперечатися.
– У тебе справді є якісь почуття до Візлі? – неочікувано запитав Мелфой, намагаючись вдати, що це питання насправді зовсім не цікавить його. 
Ґрифіндорка шоковано витріщилася на нього. Вона не розуміла, навіщо він запитує це. Можливо, він просто хотів її позлити, побачивши, що вона розлютилася після його відповіді. Їхні стосунки із Роном… були складними після фінальної битви. Спочатку все здавалося таким легким та логічним: вони вже звикли бути разом скрізь, тож це не було чимось дивним, чи новим для них. Але її не покидало відчуття, що вони хочуть різного від життя. Він занадто тиснув на неї з цими стосунками, а вона не була впевнена, що може відповісти йому взаємністю. 
– Пас, – відповіла вона й зробила кілька ковтків з пляшки. 
Горло обпекла гірка рідина. Вона закашлялася, замислюючись, як хтось міг вважати це смачним.
Мелфой вдоволено хмикнув і усміхнувся.
На годиннику пробило четверту, незабаром сонце встане і почнеться новий день. Та поки тривала ніч – це була немов магія, яка ковдрою вкривала їх, змушуючи продовжувати цю гру…
Категорія: Фантастика Романтика, Гет, Фантастика, Songfic, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Дружба | Додав: bukashkabl | Теги: au, спогади, Відхилення від канону, Songfic
Переглядів: 199 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вдай, що не знаєш мене (Розділ 4)
Завантаження...