menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.05.2022 в 17:45
Фанф прочитано: 174 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вдай, що не знаєш мене (Розділ 7)


11.05.2022, 17:45
7

Повернувшись до готелю, Герміона ще відчувала тремтіння у тілі від холоду та страху, який вкривав її, коли перед очима знову з’являлася картина шторму. Вона не знала, як зможе заснути цієї ночі, адже щойно заплющувала очі, відчувала, що вода огортає її і вона захлинається нею, йдучи на дно. 
– Дякую… – мовила дівчина, відчинивши двері до свого номера і обертаючись до Драко. – За те, що провів і… врятував… – було складно підібрати слова, голова досі була немов в тумані. – Просто дякую, Драко… Аби не ти, я не знаю, що…
Його сумні очі бігали її обличчям. Немов він чогось боявся.  
– Аби не я, ти б і не пішла туди, – тихо промовив він, опускаючи погляд на її руки. 
У його голосі було чутно таку печаль, що вона здавалася фізично відчутною. 
– Не картай себе, – ніжно поглянула на нього дівчина і зважилася торкнутися долонею до його руки. – Ти не винен. Я сама вирішила піти туди… Навіть не знаю, чим я думала…
Між ними запанувала тиша. Вони стояли, дивлячись собі під ноги. Жоден не зважувався підняти очей. Кожен думав про своє. Думки Герміони крутилися навколо їхнього поцілунку. Чи поцілував би він її, аби не такі жахливі обставини? Чи дозволила б вона йому? 
– Я мушу переодягнутися, – перервав тишу Драко, обводячи поглядом свій мокрий одяг. – З тобою все буде гаразд? – він нарешті зважився підняти свої очі на неї, і вона побачила у них, як його розривало від хвилювання за неї.
Ґрифіндорка мляво кивнула, сподіваючись, що це так. 
Він розвернувся, прямуючи до свого номера. Вона дивилася йому вслід, розуміючи, що якщо відпустить його зараз, то ця ниточка, що виникла між ними на пляжі, цілуючись під дощем, розірветься. Вона не хотіла знову втрачати його.
– Драко… – ледь чутно гукнула вона його, та він почув, немов чекав цього. Він зупинився, озираючись на неї своїми сірими очима. – Повертайся до мене… – в його очах вмить промайнув якийсь вогник. – Я не думаю, що зможу зараз бути сама, – поспіхом додала вона, тому що боялася, що він може відмовити їй, знову відвернутися від неї. 
Він долю секунди стояв, мовчки розглядаючи її обличчя, а потім повільно кивнув. Її огорнуло полегшення, немов падаючи горою з плеч. Вона постояла ще мить, спостерігаючи, як він заходить до свого номеру. 
Поволі відчинивши двері, вона ввійшла до кімнати. Лише зараз вона усвідомила, як сильно боліло все тіло. Вона подивилася на себе у дзеркало біля вхідних дверей: сукня була мокра від дощу, з волосся досі скрапувала вода, легенький макіяж розмазався по всьому обличчю, туш стікала чорними потоками по її щоках… «Я виглядаю жахливо», – промайнуло в її голові. Та він все одно поцілував її. Ця думка змусила її легенько усміхнутися своєму відображенню. 
Вона вирішила, що слід прийняти душ, щоб змити з себе солону воду, та не була певна, що зможе витримати струмені води на своєму тілі. Ввійшовши до ванної кімнати, вона відкрила кран, дивлячись як вода стрімко відбивалася від стінок душової кабіни. Тіло вмить пробило тремтіння, змушуючи її відступити на крок. «Спробую пізніше», – переконувала вона себе, сподіваючись, що її реакція зміниться, щойно вона виспиться. Тож вона скинула мокру сукню та купальник, змінюючи їх на суху білизну, та накинула наверх свій шовковий халат. Не зважаючи на похмуру погоду надворі, у номері досі було доволі душно. Та й Драко не вперше побачив би її в халаті. Вона відкинула сумніви щодо одягу й зав’язала халат на поясі. Потому витерла зіпсований макіяж та розчесала мокре волосся, попередньо витерши його рушником. 
Щойно вона вийшла з ванної кімнати, у двері постукали. На порозі стояв Драко у легкій незащебнутій білій сорочці з короткими рукавами та шортах. Він тримав у руці свою книгу та невеличку пляшечку із зіллям. 
– Це заспокійливе зілля, – мовив він, протягуючи їй флакон. – Воно повинно допомогти тобі заснути. 
Вона ніяково взяла зілля до рук, поглядом дякуючи йому.
– Звідки воно у тебе тут? 
– У мене бувають проблеми зі сном, – коротко відповів хлопець, скрививши обличчя. 
– О… – лише протягнула дівчина і, згадавши, що вони досі стоять у дверях, відступила, впускаючи його всередину.
Він поволі зайшов до кімнати, озираючись навкруги. Схоже, йому було ніяково – він немов не знав, куди прилаштувати свої руки. Герміона пригадала, як збентежено почувала себе в його номері, і підбадьорююче йому усміхнулася. 
– Як ти себе почуваєш зараз? – за мить запитав Драко, оглядаючи її з ніг до голови. Його погляд на долю секунди затримався на зав’язці її халата. Дівчина сором’язливо заклала мокре волосся за вухо, всередині все палало від його пильного погляду. 
– Здається, вже краще… – вона ковтнула, намагаючись приховати своє зніяковіння. 
– Це добре, – тихим голосом промовив він. 
У кімнаті запанувала тиша. На стіні гучно цокав годинник, рахуючи секунди, що тягнулися неймовірно довго. 
– Ти приніс книгу, – перервала цю тишу Герміона, сідаючи на ліжко. 
Він підняв книгу в руці, немов вперше її побачив. 
– Так, – на видиху мовив він. 
Після цього тиша знову нависла над ними тягарем. Вона здавалася такою густою, немов тиснула на груди, заважаючи вільно дихати. 
Грейнджер важко зітхнула, намагаючись підібрати слова, щоб розпочати розмову. 
– Послухай, якщо ти… – невпевнено почала вона та запнулася. Потому облизала губи і додала: – Я не шкодую про той поцілунок, – все ж видавила вона з себе, боязко спостерігаючи за його реакцією. 
Він досі стояв серед кімнати, ймовірно, не знаючи, куди себе подіти. Потім, вочевидь, вирішив, що зручніше буде спертися на стіл, і попрямував в кут кімнати. Кинувши книгу на стіл, Драко втупився поглядом в дівчину. Вона не могла зрозуміти його емоцій. 
– То це було не хвилинне помутніння після непритомності? – скептично звів брову він. 
– Що? – її немов крижаною водою облили. – Ні. Я б не вчинила так із тобою, – щиро відповіла вона, не зводячи погляду з його обличчя. Кутики його рота піднялися у напівусмішці. – Щось… наче притягує мене до тебе. І я не можу опиратися цьому, – слова давалися їй важко, та вони були важливими. 
– А як же Візлі? – з крихтою болю у голосі запитав Мелфой, скрививши рот.
Обличчя Герміони спотворилося від здивування. Вона не могла повірити, що його це хвилює. Він зневажав Рона. Насолити йому – мало б бути задоволенням для слизеринця. 
– Ми з Роном… – вона шукала вдалі слова, щоб пояснити йому всю складність ситуації. – Я сумніваюся, що він той, хто мені потрібен, і… я намагалася втекти від цього відчуття всередині, щоб не завдавати йому болю. Я поїхала у цю кляту відпустку, щоб обдумати, чого насправді хочу. Та чим довше я тут… – дівчина зупинилася, замислившись. – Гадаю, я лише впевнююсь у тому, що ми з ним занадто різні.
Драко мовчки дивився на неї з розумінням в очах. Кивком голови він вказав їй на зілля, нагадуючи, що їй слід прийняти його. 
– Тобі варто поспати, – він намагався здаватися відстороненим, та не зміг приховати стурбованості у голосі. 
Дівчина відкоркувала флакон із зіллями та випила його одним ковтком. Воно було неприємним на смак, та було необхідне для нормального сну. Драко, схоже, відчув це, вирішивши прихопити для неї зілля. Вона раптом усвідомила, що не очікувала від нього такої проникливості. 
– Дякую, – вона легенько усміхнулася. 
– Припини дякувати, Ґрейнджер, – без звичного роздратування у голосі зупинив її хлопець. А потім додав ще м’якше: – Я однаково допоміг би тобі, навіть аби ти ненавиділа мене за це. 
– Чому б мені ненавидіти тебе? – не зрозуміла його відповіді дівчина. 
– А хіба для цього замало приводів? – його питання здавалося риторичним. 
– Я не ненавиджу тебе, Драко, – мовила вона, кидаючи на нього лагідний погляд. – Ніколи не ненавиділа. 
Вона відчула, як сон накриває її, позіхнувши. Він помітив її сонливість, схоже, вагаючись, чи не хоче вона, щоб він пішов. 
– Можна попросити тебе? – запитала Герміона і після секундної паузи додала: – Залишся зі мною тут, – просити про це було егоїстично, вона це розуміла. – Лише допоки я не засну, – поспіхом добавила. – Щойно я заплющую очі, я немов знову відчуваю, як йду на дно, і я…
– Я залишусь, – він перебив її, немов розумів, як важко їй говорити про це. – Я буду поруч, не хвилюйся.
Вона вже відкрила рот, щоб знову подякувати, та вмить згадала його прохання, тож лише кинула на нього вдячний погляд. 
Зручніше вмостившись на ліжку, вона з острахом заплющила очі. Заспокійливе зілля дійсно допомогло. Вона відчувала занепокоєність всередині, та мозок переконував, що все гаразд. Ледь здригнувшись від свого спогаду про події цього вечора, вона крізь сон відчула, як тепла рука обережно вкрила її тоненькою ковдрою, намагаючись не розбудити. Відчуття захищеності огорнуло її, і вона провалилася в сон. 
Прокинувшись незабаром, Герміона поглянула на годинник. Минуло майже чотири години. За вікном давно стемніло, та місячне світло проникало в кімнату, освітлюючи силует хлопця, який дрімав неподалік у кріслі. Книга в його руці залишилася відкритою. 
Він не пішов. Не залишив її саму. 
Тепло огорнуло її зсередини від усвідомлення цього. Йому, напевно, було жахливо незручно спати у кріслі. Вона знову задумалася, якою неправильною була її думка про нього. Насправді він був справжнім джентльменом. Він був готовий пожертвувати власним комфортом, аби не перетинати її особистих меж, лягаючи поруч на ліжку. 
– Драко… – тихо покликала вона у спробі розбудити його. 
Він різко розплющив очі, стурбовано зупинивши погляд на ній.
– Що? – здригнувся він. – Тобі щось треба? – його голос був просякнутий хвилюванням. 
– Ні-ні, все гаразд, – швидко мовила вона, заспокоюючи його. – Ти можеш лягти поруч.
Місячне світло осяяло його обличчя, і вона побачила, як він легенько усміхнувся. А потім встав і обережно забрався до неї у ліжко, залишивши певну відстань між ними. Він обернувся до неї, лягаючи на бік. Його сріблясті очі блукали її обличчям. Вона відчувала його бажання поцілувати її, та він не зважувався навіть поворухнутися в її сторону. Тому вона підсунулася ближче, немов даючи йому мовчазний дозвіл на це. Він без слів зрозумів її, погладивши долонею по щоці, а потім прихилився і ніжко торкнувся її своїми вустами. Драко був обережним, немов боявся зламати її. Потому він легенько торкнувся своїми губами її чола, притискаючи до своїх грудей. Герміона заплющила очі, відчуваючи спокій всередині. А потім швидко заснула, відчуваючи, як його долоня гладить її волосся.
Категорія: Фантастика Романтика, Гет, Фантастика, Songfic, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Дружба | Додав: bukashkabl | Теги: Songfic, au, Відхилення від канону, спогади
Переглядів: 174 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вдай, що не знаєш мене (Розділ 7)
Завантаження...