menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.03.2022 в 13:43
Фанф прочитано: 494 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (10 Розділ)


21.03.2022, 13:43

10

Плейлист

A Soulmate Who Wasn’t Meant to Be – Jess Benko

Can You Hear Me – UNSECRET & Young Summer

The Only – Sasha Sloan

Hurt for Me – SYML

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYBe4oCOzumnaPTqg4DcqInk&feature=share

 

Я намагаюсь пригадати тебе

І в той же час

Намагаюсь забути

 

***

Гаррі Поттер сидів на даху та палив сигарету, дивлячись вдаль. Герміона вилізла з вікна, щоб присісти поруч із ним.

- Що з нами трапилось, Герміоно? – запитав він, коли вона підійшла ближче.

- Війна, - тихо сказала дівчина, протягуючи руку та повертаючи його обличчя до себе. У нього була глибока рана на голові. Його бліда шкіра злегка почервоніла від крові, яку він намагався змити. Його погляд був сумним, стомленим та злим.

- Хто з нас першим змінився? Це була ти чи я? – запитав він, коли вона запустила пальці у його волосся та відкинула його набік, щоб залікувати рану.

- Я, - зізналась вона, уникаючи його погляду.

- Але чому? Невже ти думаєш, я не зможу цього зробити? – сказав він. – Ти намагаєшся переконати себе, що я зазнаю поразки?

Вона наклала на нього діагностичне закляття. У нього були зламані два ребра та гематоми по всьому тілу. Герміона злегка штовхнула його, щоб він ліг, перш ніж приступити до зцілення.

- Я думаю, ти впораєшся. Але… пророцтво. Це як підкидання монетки. Після смерті Дамблдора… - вона злегка затнулась. – Смерть – всього лише вбивче прокляття для всіх, - сказала Герміона за мить. – Я не можу просто сидіти склавши руки та чекати, коли випаде один шанс на мільйон, думаючи, що знаю результат. Не тоді, коли від нас залежить так багато життів. Те, що в тебе є… те, як ти любиш людей.. ця сила робить тебе могутнім. Але… скільки разів ти вже вбивав Тома? В дитинстві – за допомогою матері. На першому та другому курсі. Але він досі тут. А ти досі борешся. Я не хочу припускати, яких саме твоїх зусиль буде достатньо.

- Ти просто не можеш прийняти той факт, що добро може перемогти, - сказав Гаррі. Докір у його голосі був важким.

- Всі, хто виграє, завжди стверджують, що саме вони були добрими та хорошими, тому що переможець пише історію. Я не бачила нічого, що вказувало б на те, що перемога їм дісталась завдяки моральній перевазі, - сказала вона, бурмочучи закляття, щоб зростити перелом.

- Але ти говориш про маглівську історію. Магія – це інше. У чаклунському світі все інакше, - з люттю сказав Гаррі.

Герміона похитала головою, та вираз його обличчя став гірким. Він поглянув на небо. Герміона закінчила зі зціленням, а потому почала невеликими круговими рухами наносити мазь на синці на тілі Гаррі.

 https://www.instagram.com/avendellart/

 - Ти повинна бути іншою, - Гаррі продовжив. – Більш праведною та справедливою, ніж я. Що трапилось з дівчиною, яка захищала права домашніх ельфів? Та дівчина ніколи б не стала виправдовувати використання темної магії. Що з нею трапилось?

- Та дівчина померла у лікарняній палаті, намагаючись врятувати Коліна Кріві.

- Я також був там, коли Колін помер, Герміоно. Але я не змінився.

- Я завжди була готова зробити все, що необхідно, Гаррі. У всіх наших шкільних пригодах. З того часу, як я подружилась з вами, я цілком підтримую вас та борюсь за вас. Можливо, ти просто ніколи не помічав, як далеко я готова була зайти заради тебе.

Коли Герміона прокинулась, вона згадала свій сон.

Дівчина прокручувала його знову й знову. Сон точно був спогадом. Це трохи налякало її, але, схоже, у ньому не було нічого важливого. Вона спробувала пригадати, в якому році це відбулось.

Гаррі палив. Ця звичка з’явилась у нього через три роки після початку війни. Герміона не впізнала дах, але це було важливо. Існували десятки безпечних сховищ, які вона рідко відвідувала.

Отримати новий спогад про Гаррі, навіть такий, який не був особливо щасливим, здавалось неочікуваним подарунком. Вона сумувала за ним так сильно, що іноді було важко дихати.

Герміона лежала у ліжку, знову й знову прокручуючи спогад у голові. Беручи до уваги кожну деталь. Вогонь в його очах. Те, як він напружено затягувався сигаретами та різко видихав. Втома на його обличчі. Те, як стирчало його волосся.

Вона пошкодувала, що не обняла його. Або не взяла за руку. Або не зустрілась із ним поглядом і не сказала, який він важливий для неї.

Не сказала йому, що він їй дуже потрібен. Що він був її найкращим другом. Що вона пішла б за ним на край світу. Що вона ніколи, ніколи не оговтається, якщо втратить його.

Їй хотілось повернутись у минуле та знайти спосіб виправити те, що пішло не так. Що б це не було. Використати будь-яку можливість у минулому, щоб знайти та сказати Гаррі, щоб він не відправлявся до Хогвартсу в день останньої битви.

Повернутись та попередити Орден про те, що станеться, якщо вони програють.

Їх суперечка у пам’яті здавалась знайомою. Герміона хотіла, щоб Орден використовував, ну, якщо не темні мистецтва повною мірою, то хоча б магію, яка була б наполовину темною. По мірі того, як війна затягувалась, дівчина ставала наполегливішою у своєму висновку, і це псувало її стосунки з набагато більшою кількістю людей, окрім Гаррі.

Вона намагалась не зациклюватись на питанні про те, чи змогли б вони виграти війну, якби Спротив був готовий використовувати темну магію.

Війна була завершеною та програною.

Вона притиснула руки до очей та спробувала відігнати це питання. Якою б не була відповідь, визнати його буде так само болісно, як і марно.

О, Гаррі…

Чи сказала вона йому, що любить його, в той день, коли він помер? Чи розмовляла вона взагалі тоді з ним?

Вона не могла пригадати.

Герміона скрутилась калачиком на ліжку, обіймаючи себе руками. Коли дівчина сиділа у камері, то мучилась питанням: чи можна померти від спустошливої самотності, яку вона відчувала.

Їй здавалось, що її серце розбилось.

Вона все ще відчувала це.

Декілька хвилин по тому Герміона змусила себе встати. Лежачи у ліжку та байдикуючи, вона нічого не доб’ється.

Дівчина зупинилась біля вікна. Йшов сніг. Увесь світ зовні був оповитий пеленою. Візуальне полегшення від всієї цієї похмурої сірості було майже підбадьорливим.

Разом зі сніданком того ранку прибула пляшечка з… чимось. Герміона не впізнала зілля. Вона поглянула на нього й понюхала, але не була певна, що це таке. Дівчина відклала його вбік. Їй не було наказано приймати його, і поки вона не отримала вказівок, Герміона не збиралась пити будь-які незнайомі зілля.

Вона підійшла до сходів та зупинилась, дивлячись вниз. Час йшов. Вона збиралась спуститись сходами сама. Той факт, що Герміона ще не зробила цього, був жалюгідним. Просто сходи. Всього-навсього сходи, які вели у залу, якою вона вже десятки разів ходила з Малфоєм.

Її плечі затрусились майже непомітним тремтінням, і вона розправила їх.

Герміона почувала себе наляканою дитиною.

Ненавидячи це відчуття, дівчина стиснула губи та глибоко зітхнула. Потому притиснула руку до стіни та повільно зробила крок.

Їй потрібно було бігти, повторювала вона собі.

Перш ніж завагітніти, Герміона збиралась втекти з маєтку. Коли-небудь вона повернеться та вб’є Малфоя.

Герміона збиралась стати вільною. Збиралась втекти. Кудись, де є сонце, магія та люди, які не завдаватимуть їй шкоди.

Дівчина зосередилась на цій думці, поки не здолала всі сходинки.

Герміона оглянулась по сторонах. Її долоня все ще була притиснута до стіні. Вона відчувала слабку текстуру шпалер. Доторк до стін, здавалось допомагав їй тримати пульс під контролем.

Вона ввійшла в чайну, їдальню, гардеробну та вітальню. Вивчаючи їх досконало. Портрет переслідував Герміону увесь цей час.

Нічого. Нічого. Нічого.

Навіть підв’язки для штор були зачакловані, щоб їх не можна було розв’язати. Вона відкривала буфети, шафи, ящики з білизною, але в них не було нічого корисного. Ні в якості зброї, яку вона могла б використати. Ні для втечі.

Дівчина з роздратованим зітханням захлопнула ящик.

Якщо Герміона збиралась знайти щось корисне, їй доведеться дослідити зайняті частини маєтку. Малфою було легко забезпечити відсутність речей у пустому крилі. Набагато складніше підтримувати таку систему охорони в інших куточках будинку.

Асторія здавалась їй трохи навіженою. Враховуючи, наскільки добре володарка маєтку ігнорувала існування Герміони, вона, вірогідно, не стала б обтяжувати себе тим ж надлишком обережності, що й Малфой.

Дівчина повільно повернулась до своєї кімнати та втупилась на незачеплений пейзаж у вікні. Вона відчувала себе спустошеною після «екскурсії» внизу. Як ніби пробігла марафон.

Все потребувало стількох зусиль.

Вона притиснулась щокою до скла та відчула, як її охоплює відчай.

Навіть якщо їй вдалось перемогти свою агорафобію, це було тільки початком. Неважливо, яку брехню вона шепотіла собі під ніс. Правда полягала у тому, що Герміона зовсім не знала, як досягнути більшого.

Вона поглянула на наручники.

Останні кілька днів Герміона обдумувала їх властивості та експериментувала з ними. З тих пір, як Малфой зміг подолати її агорафобію, вона почала більш ретельно досліджувати, як діють примуси у них.

Герміона була спантеличена тим, наскільки сильними виявились кайдани. Під час війни вона вивчала різноманітні темні артефакти. Наручники не були схожими ні на що, з чим їй доводилось стикатись раніше.

Вона почала експерименти, намагаючись ослухатись примусу тиші, намагаючись кричати. Ця концепція була менш обмежуючою, чим слухняність. Їй дозволялось бути голосною та говорити, коли до неї звертались. Це здавалось найлегшим, що можна було спробувати подолати. Вона думала, що якщо буде боритись достатньо наполегливо, то зможе пробити собі дорогу силою волі точно так само, як сильні духом люди можуть зрештою скинути Імперіус.

Герміона була абсолютно впевнена, що кваліфікується як особистість із сильними вольовими якостями.

Коли дівчина спробувала відкрити рот, щоб закричати, вона просто зупинилась. Не мало значення, як сильно Герміона боролась, щоб видавити звук. Вона боролась, поки кайдани не почали нагріватись.

Вона не могла перемогти їх.

Зрештою Герміона впала на підлогу, виснажена настільки, що зі всіх сил намагалась залишатись у свідомості.

Поки вона лежала, спостерігаючи, як кімната пливе перед очима, Герміона почала розуміти, чому наручники були такими могутніми. Вони використовували її магію. Для чаклуна зупинити магію всередині себе було рівносильно самостійному відключенню власних нирок. Які б зусилля вона не докладала, щоб подолати кайдани, вони рівною мірою пригнічували її.

Герміона навіть не могла закричати або розізлитись від розчарування, коли зрозуміла це. У ній було стільки люті, що здавалось: вона ось-ось загориться.

Їй хотілось щось зламати. Вона хотіла використати магію та змусити щось підірватись. Вона хотіла зробити щось, що завдасть болю.

Їй хотілось вдарити кулаком по дзеркалі, як це роблять у кіно. Бачити, як скло розбивається та тріскається, поки не стане схожим на те, що вона відчувала всередині. Їй хотілось, щоб кісточки пальців розбились та кровили, щоб вона відчула біль у пальцях, долонях, в зап’ястях… Герміона відчайдушно хотіла відчути щось ще, окрім емоційної агонії, в якій тонула.

Але не могла.

Дівчина намагалась обійти кайдани різними способами.

Примус виходив за рамки простого мовчання, поки до неї не звернуться. Вона не могла говорити голосно, тому що їй наказали мовчати. Вона не могла ні хлопнути дверима, ні топнути ногою. Всі дії, що приходили їй у голову, щоб створити шум, були зупинені.

Саме тоді Герміона почала розуміти, що вона сама контролювала ці імпульси. Їй було наказано мовчати. Саме її усвідомлення хвилювання активувало кайдани. Будь-яку дію, яку вона вважала голосною та протестною, Герміона була не в змозі вчинити.

Ось чому цілителька Страуд була так занепокоєна психічною стабільністю всіх дівчат. Якщо вони втрачали здоровий глузд, їх розум було неможливо контролювати. Ось чому божевільна дівчина змогла напасти на когось.

Герміона намагалась зосередитись на чомусь іншому, намагаючись топати ногами або хлопати дверима. Перераховувати подумки закляття. Подумки повторювати рецепт заспокійливого зілля. Наручники все ще були активними.

У неї закінчились всі ідеї того, як їх обійти.

Герміона відвернулась від снігового пейзажу та почала тренування. Вона відчувала себе незручно від уваги портрету, але після декількох тижнів її це майже не хвилювало.

Вона так стомилась знову думати та впадати у відчай.

Не те щоб дівчина могла відволікти себе від думок, навіть коли просунула ноги під шафу та почала робити скручування, поки у м’язах її живота не відчулось печіння. Принаймні, це був спосіб спрямовувати гнів.

Вона не зможе вбити Малфоя. Наручники робили це неможливим.

Вона не зможе втекти самостійно.

Амбридж навіть не потурбувалась про те, щоб накласти на них примус проти втечі. Ось наскільки вони з цілителькою Страуд були впевнені, що дівчата не зможуть зняти кайдани. Ця деталь була єдиною лазівкою, яку Герміона могла використати. Вона могла вчиняти дії з наміром втекти.

Дівчина ретельно вивчила все, що знала про кайдани. Ханна ні слова не сказала про те, що колись хтось їх знімав, не дивлячись на те, що з балакучими стражниками у них встановились дружні відносини. Наручники мали «слідкуюче закляття» всередині, але замість того, щоб просто змусити когось зняти їх, Анджеліна намагалась дізнатись, як зняти «слід».

Доволі багатьом людям вдавалось втекти з Хогвартсу. Всі вони були вбиті Малфоєм. Нікому ще не вдавалось втекти остаточно, тому що ніхто з них не міг зняти кайдани.

Що сказала Ханна? Якщо Герміона не відрубає собі руки, вона ніколи не втече.

Як знімались наручники?

Два Смертожери прийшли в Хогвартс того дня, коли були одягнені нові. Якслі та Роулі. Їх викликали, коли охоронці почали оглушати всіх жінок, і вони пішли, коли тих привели до тями.

Тільки Смертожер, який ніс Темну мітку, міг зняти кайдани.

У Герміони було два варіанти. Вона повинна була знайти спосіб примусити Малфоя або вбити її, або допомогти втекти. Не було ніяких можливостей обійтись без нього. Навіть якби у маєтку був цілий набір похідного спорядження, корзина з портключами та зброєю, до якої вона могла б торкнутись, це не мало б значення – все було б марним для неї, поки дівчина не могла зняти кайдани.

Герміона тихо заричала у відчаї, перевернулась та почала віджиматись, поки більше не змогла відірватись від підлоги.

Вона перевернулась на спину та втупилась у стелю.

Драко Малфой, де було твоє слабке місце у твоїй ідеальній броні?

Ніби за сигналом двері відчинились, та ввійшов Малфой. Вона повернула голову, щоб поглянути на нього, все ще занадто стомлена, щоб спробувати піднятись з підлоги.

Він подивився на неї зверху вниз, і щось промайнуло в його очах за мить.

- Якісь маглівські заняття, гадаю, - сказав він.

Герміона закотила очі та змусила себе встати. Вона відчувала себе так, ніби все її тіло було зроблене з желе.

Він оглянув кімнату. Його погляд впав на пляшечку із зіллям, яке Герміона відмовилась приймати раніше. Він призвав його через всю кімнату без палички та спритно зловив правою рукою.

- Я розумію, що будучи грифіндоркою, ти ніколи так чи інакше не зможеш зрозуміти деякі очевидні речі. Гадаю, я не повинен дивуватись, що ти якимось чином впустила прихований наказ проковтнути це, - сказав він, його рот зігнувся в легкому збентеженні.

Герміона вперто схрестила руки на грудях. Хоча стратегічно було б доцільніше здаватись слухняною та прийняти це, але як колишня володарка зілля вона була занадто параноїдальна, щоб погодитись на таке.

- Що у ньому? – запитала Герміона.

Вираз обличчя Малфоя став зловтішним.

- Я дам відповідь, якщо ти проковтнеш кожну краплю, як слухняна дівчинка, - сказав він, блиснувши злісною посмішкою.

Герміона не ворухнулась. Малфой слабко посміхнувся, дивлячись на неї.

- Підійди, Бруднокровко, - наказав він за мить.

Герміона впилась у нього поглядом, коли її ноги неохоче понесли її через кімнату до нього. Вони не зупинялись, поки вона не опинилась всього за декілька дюймів від нього – так близько, що її одяг торкався його.

Вона злісно втупилась у його черевики.

- Поглянь на мене, Бруднокровко.

Її підборіддя піднялось, й вона поглянула йому в очі. Малфой досі посміхався.

- Ти, звісно, у змозі зрозуміти, що я не збираюсь тебе вбивати, - сказав він. У його очах танцювали вогники жорстоких веселощів. – Зрештою, якби це було так, ти, безумовно, прибігла б першою у чергу за смертю.

Герміона нахмурилась. Так, вона знала, що отрута не була однією з багатьох речей, якими він міг її накачати. Її серце шалено калатало у грудях, у вухах стояв гул.

- Відкрий рот, - скомандував він, відкупорюючи флакон та підносячи його до відкритого рота. – Проковтни все.

Рот Герміони закрився, й вона ковтнула. Зілля було гірким на смак та легко поколювало язик та горло, коли ковзнуло вниз до живота. Вона відчувала, як воно ставало на мить, перш ніж розчинитись в її організмі.

Їй здалось, що на задвірках її свідомості щось тріснуло. Щось холодне просочилось туди, поки вона не відчула, що її розум повністю окутаний цим. Як ніби хтось витягнув її мозок та помістив його у резервуар із крижаною водою. Її тіло було тут, але розум – ні. Це було схоже на сприйняття себе у третій особі.

Її серцебиття впало до рівного ритму.

Вона повинна була запанікувати. Як наче її свідомість перестала залежати від ендокринної системи. Не було жодних сплесків адреналіну. Жодної паніки або страху.

Вона поглянула на Малфоя.

Герміона розуміла, що ненавидить його. Це була інформація, яка здавалась надзвичайно важливою, і все ж вона не могла її відчути. Ненависть була швидше фактом, ніж емоцією.

Він уважно дивився на неї.

- Як ти себе почуваєш, Бруднокровко? – запитав Малфой за мить. Його гострі очі підкреслювали кожну деталь, вивчаючи її обличчя, очі та позу, поки вона стояла перед ним. Її руки перестали смикатись – дівчина зрозуміла це, коли подивилась на них. Малфой неначе аналізував її поведінку. Герміона відчула, як її шкіру поколює від усвідомлення, й слабке тремтіння пробігло по спині, але вона не відчула відповідного приливу страху. Просто факт.

- Холодно, -відповіла вона. – Мій мозок відчуває холод. Що ти зі мною зробив?

- Зілля призначене для того, щоб ти адаптувалась у маєтку, - сказав він, відступаючи назад та продовжуючи уважно розглядати її. – Тепер я більше не зобов’язаний слідкувати за тобою особисто.

Герміона промовчала. Її мозок займався аналізом.

Незнайомий маєток на секунду стривожив її своєю невідомістю.

Змусив панікувати. Зілля перешкоджало цьому. Тепер вона могла йти куди завгодно.

Зілля блокувало все, що Герміона відчувала. Їй не було сумно. Не було злості. Або сорому. Її горе зникло. Її лють.

Вона була… нічим.

Вона просто існувала у холодному небутті.

Вона поглянула на Малфоя.

- То ось, як воно – бути тобою?

 

Примітки до розділу:

 

Арт:

 

Автор Avendell «Що з нами трапилось?»:

https://www.instagram.com/avendellart/

 

Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: перемога Волдеморта, складні стосунки, Відхилення від канону, втрата пам'яті, війна, Слоуберн, смерть другорядних персонажів, драма, Розвиток відносин, насилля, жорстокість, психологічні травми, au, #Таємниці/Секрети, Ангст, антиутопія, жертви обставин, спогади, Дарк, сіра мораль, вагітність
Переглядів: 494 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (10 Розділ)
Завантаження...