menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.03.2022 в 15:28
Фанф прочитано: 483 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (14 Розділ)


25.03.2022, 15:28

Плейлист

The Silence – Manchester Orchestra

Hostage – Billie Eilish

I Told You I Was Mean – Elle King

Lorde – Ribs

Shawn Mendes – Memories

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYACGEluDDPDmnf3bSRGNSXZ&feature=share

 

Герміона байдуже поглянула на Малфоя. Навіть без дії зілля, її ледь стривожила б його поява. Дівчина не відводила погляду, спостерігаючи, як він наближається. Вона знала, що Малфою було заборонено шкодити їй, та й він сам не виявляв особливого бажання завдавати їй болю. Навіть у ті моменти, коли безцеремонно влазив до свідомості Герміони.

Страуд, мабуть, пояснила Малфою, що її стабільний психічний стан мав велике значення.

- І багатьох ви тримаєте у клітках? – запитала Герміона.

Малфой пропалював поглядом. Його обличчя було злегка блідим, а очі потемнішали від ледь контрольованої злості. Дівчина відчувала, як ця лють згущується навколо нього.

Герміоні прийшло в голову, що якщо вона хоче, щоб він вбив її, то зараз настав ідеальний момент. Малфой був оточений руйнівною темною магією. Дівчина відчувала, як ця отруйна сила проникає крізь її пори. Будь-який чаклун може впасти в екстаз, чаклуючи тут.

Губи Малфоя склались у жорстку лінію, а щелепи напружились. Так багато емоцій ховалось за його вдаваною холодністю. Лють ховалась під напускним спокоєм.

Ця кімната точно мала сильний вплив на нього. Герміона відчувала, що варто їй лише трохи розізлити його, і він спалахне. Вона роздумувала, як саме його підштовхнути.

Раптом Малфой усміхнувся.

- Полонянка тут лише ти, Бруднокровко, - сказав він. Його обличчя знову стало непроникним, ніби йому вдалось впоратись з гнівом, - хіба ти не помітила?

Герміона у роздратуванні піджала губи. Малфой оглянув кімнату напруженим поглядом, але, повернувшись до неї, знову посміхнувся.

- Ця частина замку належить моєму батькові, - додав він.

Герміона почала судомно оглядатись по боках, ніби Люциус Малфой міг з’явитись тут в будь-яку секунду, дивлячись на неї своїм божевільним поглядом. З часом він став таким ж божевільним, як і покійна Беллатриса.

- Проте, на твоє щастя, - продовжив Малфой, - він закордоном з тих пір, як закінчилась війна. Я, звісно, сподіваюсь, що батько не стане мучити та катувати тебе прокляттями, якщо раптом ваші шляхи перетнуться. Але якби я робив ставки, то не впевнений, що поставив би на його зразкову поведінку. Тому раджу більше не сунутись сюди. Або хочеш ще раз оглянутись тут? Щоб бути точно певною, що ти не впустила нічого, що ідеально підійшло б для мого вбивства?

Сказавши це, він жестом вказав на двері кімнати, і Герміона вийшла. Вона відчувала його кроки позаду себе та чула, як Малфой щільно зачинив двері. Варто було тільки пролунати клацанню замка, як дівчина відчула пульсацію магії, і щось темне та важке випарувалось із оточуючого їх повітря. Двері були запечатані Охоронними чарами. Герміона усвідомила, що це була одна з численних кімнат, вхід до яких їй було заборонено. Вона задумалась, чи були решта покоїв у маєтку такими ж наскрізь просякнутими темною, неправильною магією.

- Асторія не казала, що є місця, куди мені не можна ходити. Я подумала, що можу гуляти по всьому маєтку, - сказала Герміона

- Впевнений, вона буде у захваті, якщо для тебе все скінчиться погано. Навіть не враховуючи того, що одне твоє існування тут для неї образливо, твоя смерть може підписати смертний вирок й мені. Тоді Асторія стане багатою вдовою та зможе продовжувати крутити свої інтрижки на стороні ще більш безсоромно, ніж зараз, - відповів Малфой байдужим тоном.

Герміона підвела на нього погляд.

- І тобі байдуже?

Він холодно поглянув на Герміону.

- Мені веліли одружитись на Асторії, тому я одружився. Але ніхто не наказував мені цікавитись нею.

- Схоже, твої окови не легші, за мої, - колюче підмітила дівчина.

Малфой різко зупинився посеред коридору та повільно повернувся до неї, підіймаючи брови. Він вдивлявся в її обличчя кілька секунд, і Герміоні нічого не залишалось, як свердлити його поглядом у відповідь.

- Намагаєшся спровокувати мене або ж переметнути на свою сторону, Бруднокровко? Занадто сміливо з твого боку.

Герміона вивчала його обличчя кілька секунд, перш ніж припідняти брову у відповідь.

- Ти й сам вважаєш так само. Інакше зараз відучував би себе ображеним моїми словами.

Малфой продовжував вдивлятись в її обличчя, поки за кілька секунд на його губах не заграла слабка посмішка.

- Знаєш, ти майже нагадала мені зараз колишню грифіндорку.

- Я ніколи не переставала бути грифіндоркою, - відповіла вона.

Його очі засвітились незрозумілою емоцією.

- Це правда. Гадаю, ти завжди була нею.

Ця мить тягнулась вічність. Вони продовжували дивитись один на одного.

Герміона звузила очі, оцінюючи дивлячись на Малфоя.

Здавалось неможливим, що йому було всього двадцять чотири роки. Ніхто в такому юному віці не повинен дивитись на світ очима, в глибині яких ховалась подібна крижана лють. Герміона бачила багато облич, на яких війна наклала свій відбиток, але Малфой був особливим випадком. Він завжди бездоганно тримав себе в руках, і лише у його очах бушував шторм, ніби в них ховалась глибина та міць океану.

Скількох людей він вбив? Тих, кого знав, і тих, хто був йому незнайомий. І це, здавалось, зовсім його не хвилювало. Його обличчя ніби обійшли повз всі печалі та хвилювання. Воно було юним та байдужим. Але Герміона змогла віднайти відгомін війни у його погляді. Всі смерті, що стались від його рук, і те, що він спостерігав збоку, ніби привиди, відображались у сірій райдужці.

Джинні. Він вбив Джинні. Підвісив її тіло під стелею та залишив гнити на виду у всіх її друзів.

І Мінерву. Поппі Помфрі, жінку, котра стала першим учителем Герміони з цілительства. Невілла – першого друга, який з’явився у неї в чаклунському світі. Грюма.

Малфой вбив всіх, хто вижив після війни. Стер з лиця землі залишки Ордена Фенікса.

Навіть під дією зілля Герміона не могла втекти від ненависті та злості, які відчувала до нього. Лють оволоділа нею не лише на рівні почуттів, вона була ніби частиною самої дівчини. Малфой повинен був заплатити за те, що зробив. Навіть без емоцій, вона знала це.

Герміона не могла зрозуміти, в чому полягала його вигода від всіх цих смертей. Малфой був багатий, але було не схоже, що він збирався щось робити зі всіма цими грошима. Він мав владу, але був змушений тримати свою особистість у таємниці. У нього не було жодних очевидних захоплень, окрім читанням та відточування майстерності вбивства людей. Не схоже, що останнє приносило йому задоволення.

Його життя здавалось неймовірно сухим та аскетичним. Що ж ним рухало?

Герміона збиралась запитати Малфоя напряму, але, спіймавши себе на цій думці, передумала. Їй потрібно буде потрохи з’ясувати це. Спочатку слід було детальніше розібратись у його мотивах.

Малфой посміхнувся, побачивши, як вона стримується від розпитування.

- Складаєш мій психологічний портрет? – запитав він.

Дівчина зігнула губи в легкій посмішці.

- Так.

- Не можу дочекатись, коли зможу його побачити, - відповів він та повернувся, щоб продовжити шлях.

Герміона хмикнула та ткнулась поглядом в його спину.

Почувся відривчастий стук підборів, потому з-за повороту раптом з’явилась Асторія. Побачивши Герміону та Малфоя разом, вона прищурилась та піджала губи.

- Може, тепер поспілкуємось всі разом? – запитала Асторія солодким голосом.

- Можеш приєднатись до спільної прогулянки маєтком, - протягнув Малфой, і Асторія злегка зблідла. – Двері однієї з кімнат у Південному крилі виявились відчиненими.

- Мабуть, домові ельфи забули зачинити їх, - відповіла дівчина натягнутим голосом.

- Звісно, - сказав Малфой, посміхаючись, - безсумнівно, це справа рук ельфів.

- Я думала, що ти зайнятий сьогодні, - підмітила Асторія, різко змінюючи тему розмови. – Коли я запропонувала тобі заглянути пізніше на благодійний вечір, ти сказав, що будеш зайнятий увесь день. Однак зараз ти тут і «прогулюєшся маєтком».

Герміона злегка відступила назад, досі залишаючись між Малфоєм та його дружиною. Асторія здавалась психічно нестабільною, і Герміона не хотіла привертати її увагу або, ще гірше, наразити себе на її гнів. На жаль, у дівчини не було можливості непомітно зникнути у розпал їх напруженої розмови.

Тому вона завмерла на місці, уважно спостерігаючи за сценою, що розгорталась, намагаючись залишатись непомітною. Слова були пронизані підтекстом і взаємною неприязністю. Асторія випромінювала ледь приховану злість та майже скалилась, гнівно поглядаючи на чоловіка.

- Темний Лорд доволі чітко дав зрозуміти, що справи Бруднокровки стоять на першому місці, порівняно з рештою, - сказав Малфой холодно.

Асторія відповіла йому різким істеричним сміхом.

- Не знала, що спадкоємці настільки важливі, - сказала вона, кинувши погляд на живіт Герміони.

- Важливо те, що має значення для Темного Лорда, - відповів Малфой з нудьгуючим обличчям. Він навіть не дивився на дружину. Із запізненням дівчина помітила, що го погляд був спрямований поверх голови Асторії у дзеркало на стіні, у якому відображались він сам та Герміона. – Якби мені наказали розводити флоббер-черв’яків, я б займався цим так само віддано.

Герміона ледь стрималась, щоб не фиркнути.

- Не помітила, щоб хтось із сурогатних матерів потребував подібної опіки. Ти навіть не підпускаєш до неї нікого. Ніби ховаєш, - різко заперечила Асторія.

https://www.instagram.com/p/CAJKfVFhX7f/?utm_source=ig_web_copy_link

Малфой засмівся. Коли перевів погляд на свою дружину, в його очах промайнули злі веселощі. У погляді Асторії ковзнула нерішучість, ніби вона розгубилась, коли Малфой нарешті звернув на неї свою увагу.

- Я зробив висновок, що ти не хочеш бачити її поруч із собою, Асторіє. Я помилився? – тон його голосу був м’яким, майже звабливим, але у ньому відчувався прихований холод. – Можливо, мені слід виходити в світ з нею? Брати з собою в оперу? Можливо, нам варто зробити спільне фото втрьох на обкладинку різдвяного випуску «Щоденного Пророку» в наступному році? Увесь світ вже й так в курсі, що вона моя. Хочеш, щоб я демонстрував це всім знову й знову?

Краска зійшла з обличчя Асторії, і вона поглянула на Герміону з неприхованою ненавистю.

- Мені байдуже, що ти будеш з нею робити, - майже проричала Асторія. Різко розвернувшись, відьма пішла геть.

Разом зі стуком її підборів з повітря ніби випарувалась її неврівноваженість. Малфой дивився слідом за дружиною з виразом роздратування на обличчі. Він перевів похмурий погляд на Герміону.

- Ти роздратувала мою дружину, Бруднокровко, - сказав він.

Герміона поглянула на нього. Малфой, здавалось, чекав її вибачень.

- Її дратує сам факт мого існування, - відповіла дівчина байдуже. Дивлячись йому у вічі, вона додала: - Якщо тебе це так хвилює, ти знаєш, як можеш позбавитись цієї проблеми.

Він фиркнув та оглянув її.

- Це зілля точно щось з тобою робить, - сказав він. Малфой дивився на неї так пильно, ніби намагався зберегти в пам’яті.

Герміона спокійно зустрілась з ним поглядом. Їй би хотілось бути такою ж незворушною, не відчуваючи себе мертвою зсередини. Так багато речей їй хотілось дізнатись про Малфоя та спробувати використати. Якби вона лише могла вгамувати свої емоції та впоратись зі страхом.

Занадто багато всього у характері Малфоя ніяк не хотіло складатись у цілісну картинку.

Якби у неї тільки вийшло підібратись до нього ближче.

- Я відчуваю, ніби знову можу дихати, - сказала Герміона. – Наче я була під водою так довго, що забула, що таке кисень.

Потім вона скривилась.

- Але наступного дня після прийому зілля… не найприємніше відчуття, - додала вона.

Малфой засмівся та нарешті відвів погляд від її обличчя.

- Якби я не залишав тебе саму з нудотою та ознобом, ти могла б помилково вирішити, що мене хвилює твій стан, - сказав він байдуже.

Герміона подивилась на нього.

- Ти, здається, дуже хвилюєшся, що я можу подумати саме так, - відповіла вона прохолодним тоном.

Малфой зупинився, вдивляючись їй в обличчя. За кілька секунд на його губах розцвіла задоволена посмішка.

- Отже, ми переходимо до головної теми на порядку денному? – протягнув він. Герміона зіщулила очі. – Нагадай мені, що там було? Вивчити Південне крило, спробувати прокрастись на кухню, відшукати ангар або конюшню в саду, знайти Малфоя та спробувати дізнатись його головну слабкість, щоб використати її? Вже дійшла до кінця списку? Як вміло.

Герміона втупилась у нього. Їй хотілось відчути злість, але зілля добре контролювало спалахи гніву.

- Ти був у моїй голові минулої ночі, - відповіла вона зрештою.

- Я намагався заснути, але ти думаєш занадто голосно, - сказав Малфой м’яким тоном, змахуючи неіснуючі пилинки з поверхні своєї мантії та оглядаючи коридор так, ніби він був декоратором інтер’єрів. – Ну, що ж, розважайся, - додав він за кілька секунд. – Конюшні знаходяться позаду розарію з південної сторони маєтку. Сарай розташований поза дальнім кінцем лабіринту з живої огорожі. З надійного джерела мені відомо, що ти не можеш торкатись ні до садових ножиць, ні до вил. Можеш спробувати задушити мене кінською вуздечкою, але я сумніваюсь, що ти дійсно здатна на таке.

Малфой посміхнувся, поглянувши на окови на її руках, та, розвернувшись, почав спускатись сходами, не мовивши більше ні сова. Герміона дивилась йому вслід, поки його фігура не зникла за поворотом. Вона оглянулась, продовжуючи думати про Малфоя і намагаючись вирішити, що робити далі.

  Він вліз до її голови минулої ночі. Герміона не була певна, але відчувала, що тепер всі її плани стали абсолютно марними. Йому навіть не потрібно було чекати сеансів легілименції. Малфой міг запросто дізнатись найважливіші думки у її голові.

Герміона повернулась до своєї кімнати, щоб одягнути мантію та переодягнутись у нові черевики. Покинувши маєток та вийшовши на веранду, вона почала рахувати подумки, кожен раз додаючи два.

Два, чотири, шість, вісім, десять, дванадцять…

Рахуючи, вона дозволяла своїм думкам текти неспішно.

Драко Малфой був загадкою. Під його зовнішньою холодністю ховалось стільки суперечностей. Які ж він переслідував цілі?

Двадцять два, двадцять чотири, двадцять шість, двадцять вісім…

Здавалось, він намагався отримати більше влади, не маючи точних планів, як її використовувати.

Малфой знав, що був зв’язаний наказами, яких не міг ослухатись. Одруження на Асторії, осквернення честі родини зв’язком з бруднокровкою, постійний контроль та спостереження за Герміоною…

Він віддано слідував наказав Волдеморта, хоча не знаходив у них нічого приємного. Що він отримував від цього всього? Що його мотивувало? Влада та статус Малфоя, здавалось, не мали великого значення. У нього не було нічого з того, що не міг би дозволити собі будь-який Смертожер рангом нижче.

Шістдесят шість, шістдесят вісім, сімдесят, сімдесят два…

Звісно, була вірогідність, що Герміона чогось не знала. Малфой проводив декілька днів поза домом, протягом яких міг займатись чим завгодно. Вона могла не здогадуватись і про десяту частину його вчинків.

Герміона точно щось впускала. Якийсь нюанс, що не давав їй спокою, який вона не могла розгледіти. Щось не сходилось. Ніби була відсутня важлива частина головоломки, яку дівчина ніяк не могла вирішити.

Сто тридцять два. Сто тридцять чотири. Сто тридцять шість.

Герміона відчула, як у неї в голові ніби щось клацнуло, і в її свідомості спливли рядки, написані на сторінці якоїсь пошарпаної книги.

Змінювати прийоми, щоб відволікти увагу, тим більше вороже. Не дотримуватись початкового способу дій – одноманітність дозволить розгадати, попередити та навіть порушити задум. Легко підстрелити пташку, що летить по прямій; важче – ту, що кружляє. Не триматись до кінця та другого способу, бо за двома ходами розгадають всю гру. Підступність напоготові. Щоб його провести, буде необхідна немала витонченість. Досвідчений гравець не зробить того ходу, якого чекає, а тим паче жадає, супротивник. Явить один намір, щоби перевірити задум суперника, а потому, круто повернувши, нападає раптово та перемагає. Хитрість бореться, застосовуючи стратегії наміру: ніколи не чинить те, про що говорить; цілиться так, щоб збити з пантелику; для відведення очей штучно погрожує та раптом, де не чекають, вражає, невпинно намагаючись обморочити. Інша гра, інші прийоми – тепер хитрощі наряджаються у одежі чеснот, підступність надягає маску щиросердя. На допомогу тоді приходить спостережливість; розгадавши далекоглядну ціль, вона під личиною світла виявляє морок, викриває намір, який, чим простішим здається, тим пуще таїться. Так, підступні хмари Піфона борються з світлими променями Аполлона.

Герміона зупинилась, намагаючись пригадати, звідки знала ці слова. Їх не було у жодній з книг, які приходили їй в голову. Здавалось, вона просто завчила якийсь відрізок тексту. Намагаючись повторити цитату, Герміона пригадала, як колись завчала її.

Хитрощі наряджаються у одежі чеснот, підступність надягає маску щиросердя.

Вона повторила фразу кілька разів.

Продовжуючи шлях доріжками лабіринту, дівчина стала рахувати, додаючи три до кожного наступного числа. Вона збиралась дістатись сараю в саду.

День продовжився без будь-яких значних подій, заповнений лише її марними підрахунками. Під час чергової прогулянки територією, що прилягала до маєтку, Герміона так і не знайшла нічого, що могло б їй якось стати у нагоді.

Сарай, до якого її спрямував Малфой, виявився зачиненим.

Вона дізналась, що Малфой тримає цілу конюшню крилатих коней: абраксанської, граніанської та ефонської порід. Коні слідкували за кожним кроком дівчини біля огорожі та голосно били копитами, варто було їй наблизитись.

Граційний граніанець бу єдиним, хто не відхилився від Герміони. Він змахнув своїми димчастими крилами та просунув ніс крізь решітчастий паркан конюшні, видаючи голосне іржання.

Герміона м’яко погладила морду тварини та відчула тепло її дихання на внутрішній стороні долоні. Якби вона не була під дією зілля, то точно розплакалась би від усвідомлення, що цей кінь – єдине живе створіння, що не бажало їй зла, якого вона торкнулась за довгий час.

Дівчина простояла поруч зі скакуном декілька хвилин, продовжуючи почухувати його лоб та ніс, поки той обнюхував її мантію в надії знайти заховане яблуко або моркву. Коли кінь нічого не знайшов, то просунув морду назад крізь прути конюшні та перестав звертати на Герміону увагу.

Вона ще довгий час стояла біля конюшні. Набагато довше, ніж слід.

Герміона пішла далі однією з багатьох стежин, і та вивела її до головного входу у володіння Малфоїв. Величезні ворота з кованого заліза були зачинені. Звісно ж, вони не відчинились для неї. Герміона навіть не була впевнена, як би вона поступила у зворотному випадку.

Вона гуляла по околицях маєтку, поки не помітила, що стомилась.

Дівчина віднайшла сімейне кладовище. Численні надгробки та склепи були поховані під товщою снігу. Рід Малфоїв був по-справжньому древнім.

Лише один склеп виявився розчищеним від снігу. Біля входу з кожної сторони дверей цвіли зачаровані нарциси. Герміона прочитала слова, вигравіювані на мармурі:

«Нарцисса Блек Малфой. Кохана дружина та мати. Astra inclinant, sed non obligant»*.

Величезний надгробний камінь з надписом: «Беллатриса Лестрейндж» височів поруч. На ньому був зображений фамільний герб Блеків. Внизу чорнів надпис:

«Toujours Pur»**.

Герміона покинула кладовище та продовжила гуляти околицями. Здавалось, вони були нескінченними. І абсолютно ізольованими. Засніжені пагорби, на які, схоже, не ступало жодна жива істота, осліплювали своєю недоторканою білизною під ясно-блакитним небом.

Герміона блукала ззовні, навіть коли потемніло. Вона розглядала сузір’я, що світились в небі, поки не відчула, як спадає ефект зілля.

Наступного ранку дівчина почувала себе так, ніби помирає. Варто було прокинутись, як її одразу ж знудило на підлогу поруч з ліжком. Тільки кілька годин потому вона змогла встати та дошкутильгати до ванної. Герміона не знала, чи буде вона колись в силах виробити імунітет до дії зілля, але відчувала, що може померти, якщо стане й далі приймати його. Навіть, якщо Малфой надішле чергову склянку, вона сумнівалась, що ризикне випити його ще хоча б раз.

Два дні дівчина терпіла наслідки прийому зілля. Герміона сиділа на підвіконні, прихилившись до вікна, тремтячи та покриваючись потом, поки зілля повністю не вийшло з її організму. Коли лихоманка трохи відступала, вона знову й знову думала про Малфоя та кімнату у Північному крилі. На другу ніч їй наснилась Джинні.

Вона сиділа, згорбившись на підлозі біля ліжка, і тихо схлипувала. Дівчина різко повернулась, коли Герміона ввійшла в кімнату. При вигляді подруги обличчя Джинні спотворила гримаса страждання. Груди дівчини здригались від ридань, з привідкритого роту виривалось рване дихання. Навіть її руде волосся було мокрим від сліз.

Герміона підійшла ближче. Волосся Джинні розсипалось на плечах, відкриваючи погляду шрам, що розсікав одну сторону обличчя дівчини від лоба до підборіддя.

- Джинні, - покликала Герміона, - Джинні, що з тобою? Що трапилось?

- Я… я не знаю… - Джинні заплакала ще сильніше.

Герміона опустилась на коліна поруч з подругою та обійняла її.

- Боже, Герміоно, - плакала Джинні. – Я не знаю, як…

Джинні замовкла, намагаючись віддихатись. Здавлені переривчасті звуки виривались з її горла, поки вона боролась зі спазмами в легенях.

- Заспокойся. Дихай. Тобі треба дихати. Скажи мені, що трапилось, і я допоможу тобі, - пообіцяла Герміона, заспокоюючи погладжуючи плече подруги. – Просто дихай. Я буду рахувати. Вдихни на рахунок «чотири». Затримай дихання. Видихай через ніс на рахунок «шість». Спробуємо разом. Я буду дихати одночасно з тобою, добре? Ну ж бо, дихай разом зі мною. Я поруч.

Джинні лише сильніше заплакала.

- Все гаразд, - продовжила стверджувати Герміона, роблячи глибокі демонстративні вдихи, щоб Джинні пробувала повторювати за нею. Вона міцно обійняла Джинні, щоб та відчувала, як розмірено розширюється та звужується її грудна клітка. Вона сподівалась, що Джинні почне несвідомо підлаштовувати своє дихання під цей ритм.

Дівчина продовжила плакати ще декілька хвилин, перш ніж її дихання нарешті почало відновлюватись.

- Ти розповіси мені, що трапилось, чи мені краще сходити за кимось іншим?- запитала Герміона, коли впевнилась, що Джинні перестала задихатись від сліз.

- Ні! – різко відповіла дівчина. – О Боже! Я не…

Джинні знову заридала, вткнувшись у плече Герміони.

Дівчина прокрутила сон у голові.

Джинні рідко плакала. Коли помер Персі, вона провела у сльозах декілька тижнів. Але чим довше йшла війна, тим рідше дівчина плакала. Як і всі решта. Джинні ледь пролила сльозинку, коли прокляли її батька та коли не стало Джорджа.

Герміона не пам’ятала, щоб подруга колись впадала у подібну істерику.

Дівчина прокручувала спогад знову й знову, намагаючись у ньому розібратись.

Вона вже забула, що в Джинні був шрам на обличчі. Судячи з вигляду, здавалось, що йому було кілька місяців, але Герміона не могла пригадати, що сталось. Шрам виглядав так, ніби хтось здер шматок шкіри з обличчя Джинні.

Герміона не могла пригадати, чи була вона тією, хто залікував її рану.

 

Примітки до розділу:

 

* «Astra inclinant, sed non obligant» - «Зірки спрямовують, але не зобов’язують нас».

** «Toujours Pur" – «Чистота навіки».

Відрізок та фраза, які згадала Герміона, взяті з трактату «Наука Розсудливості» іспанського письменника Бальтасара Грасіана.

 

Арт:

Автор Dralamy «Ніби ховаєш її»:

https://www.instagram.com/p/CAJKfVFhX7f/?utm_source=ig_web_copy_link

Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: антиутопія, Відхилення від канону, драма, Слоуберн, смерть другорядних персонажів, перемога Волдеморта, Ангст, жорстокість, насилля, психологічні травми, сіра мораль, втрата пам'яті, Дарк, #Таємниці/Секрети, складні стосунки, війна, вагітність, спогади, au, жертви обставин, Розвиток відносин
Переглядів: 483 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (14 Розділ)
Завантаження...