menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 29.03.2022 в 14:29
Фанф прочитано: 488 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (18 Розділ)


29.03.2022, 14:29
18
Плейлист

State Lines – Novo Amor
Atlantic – Sleeping At Last
Deep End – Ruelle 
The Other Side – Ruelle
I Ran – Hidden Citizen

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYBY1AqfTV4l3yKtM0E_J752&feature=share

Герміона збентежено подивилась на шматок паперу, який тримала в руках.
Вона нахмурилась та склала його вдвоє. Зробивши це, дівчина зупинилась у розгубленості.
Вона більше не пам’ятала, як складати паперових журавликів.
Герміона зробила більше тисячі таких фігурок. Великих та маленьких. Вона пам’ятала, як складала їх один за одним день за днем. 
Тепер ж дівчина не розуміла, в якій послідовності потрібно складати папір. Спочатку по діагоналі? Може, в першу чергу навпіл, а потім ще раз вдвоє? Вона спробувала обидва варіанти.
Герміона не могла пригадати. Це знання… Воно зникло.
У неї не було на руках жодного зі вже зроблених журавликів, щоб розвернути його та спробувати повторити процес заново. Ельфи завжди знищували всі фігурки до кінця дня.
Герміона зітхнула та відклала папір вбік.
Схоже, вона забула, як складати орігамі, під час нещодавнього нападу. Можливо, він пошкодив її мозок.
Спогади якимось чином випарувались, не залишивши й сліду. 
Тепер вона не пам’ятала ні того, навіщо робила журавликів, ні того, коли взагалі цього навчилась. Швидше за все, у молодшій школі. 
Герміона одягнула мантію та відправилась на вулицю. 
Маєток виглядав похмуро та сумно. Зима намагалась відвоювати останні морозні дні перед приходом весни. Скло на вікнах зранку було вкрите інієм. Але все ж ставало тепліше, й іноді декілька днів підряд йшов дощ.
Сьогодні лише злегка мрячило, тому Герміона продовжила шлях околицями.
Тепер вона могла гуляти на самоті майже всім маєтком та прилеглою до нього територією. Але відкритий простір досі залишався для неї проблемою.
Інколи, коли Герміона намагалась покинути межі живої огорожі та пройти далі, до лугів, що сягали вдалечині, вона почувала себе так, ніби її тіло розтинають живцем. Здавалось, що хтось витягує з неї всю життєву енергію. У ці моменти здоровий глузд покидав її, залишаючи один на один з відчуттям абсолютного, неконтрольованого страху. 
Вона не могла… не мала сил, щоб впоратись із ним.
Герміона не знала, чи зможе коли-небудь подолати цей страх. Чи вийде у неї вилікуватись від агорафобії. Здавалось, що страх пронизував все її єство, жив у кожній клітинці тіла та стискав її горло й легені невидимими лещатами, не дозволяючи дихати.
У дні, коли не було дощу, Герміона проводила більшу частину часу на вулиці. У маєток вона поверталась у забрудненому брудом одязі, псуючи начищену до блиску підлогу у коридорах. У будинках чаклунів не було ні килимів біля дверей, ні щіток для взуття, оскільки одним змахом палички можна було позбутись будь-яких забруднень. Щодня Герміона вибачалась подумки перед ельфами за залишені сліди.
Так проходили дні. Один схожий день змінювався другим. 
Герміона прокидалась та снідала. Декілька разів перечитувала газету. Раніше, до того, як вона розучилась робити орігамі, дівчина б займала себе фігурками з паперу. Потім обідала. Герміона годинами гуляла околицями маєтку в ті дні, коли це дозволяла погода. Якщо йшов сильний дощ, вони виходила на вулицю лише ненадовго, а потім поверталась до своєї кімнати та займалась фізичними вправами, поки не відчувала, що ледь вистачає сил, щоб встати. Приймала душ. Гуляла кімнатами маєтку. Вечеряла. Іноді Малфой приходив для чергового сеансу легілименції, іноді – щоб байдуже трахати її на столі. Потім вона лягала спати. Наступного ранку все повторювалось заново. 
І так щодня.
Нічого, окрім новин з газет, не розбавляло цю рутину.
Герміона ні з ким не говорила, окрім Малфоя та Страуд.
Розуміння того, що програма зі збільшення магічної популяції – це обман, нічого не змінювало. Не мало значення й те, що Волдеморт помирає.
Не для неї.
Малфой досі проводив увесь свій час у спробах зловити того, хто зруйнував медальйон. Коли він приходив до її кімнати, щоб в черговий раз вивчити спогади, то виглядав помітно виснаженим. Він лише ненадовго вривався до її свідомості, ніби остерігаючись, що може нашкодити їй або викликати ще один напад.
Герміона почала підозрювати, що Волдеморт регулярно катував Малфоя Круциатусом. Кожного разу, коли той повідомляв, що досі не зловив нападника.
Вона зрозуміла, що він повертався у маєток блідим зовсім не від люті. Всьому виною були тортури. Насправді, він виглядав так, ніби його карали Круциатусом щоденно. Кожного разу, коли Герміона бачила його, симптоми наслідків закляття проявлялись щоразу сильніше й сильніше.
Вплив Круциатуса на людину завжди було нескладно помітити. Чаклун, що постійно знаходився під дією цього закляття і навіть зміг зберегти здоровий глузд, буде змушений мати справу з неприємними наслідками для організму. Руки Малфоя… вони тремтіли так само, як досі іноді тремтіли руки Герміони. Вона міркувала, чи лікував його хтось. Чи був у нього взагалі на це час.
Малфой точно проходив якусь зцілювальну терапію відновлення, вирішила Герміона. Навіть вона отримала лікування після свого нападу. І Малфой, вірогідно, звернувся до того ж цілителя. Можливо, у нього був особистий лікар, якого він отримав ще під час війни. Герміона не могла уявити собі Малфоя, що терпляче чекав своєї черги у коридорах лікарні Святого Мунго.
Вона намагалась не помічати його симптомів. Хворобливу блідість. Судоми та тремтіння в руках. Розширені зіниці. Герміона нагадувала собі, що він полює за останніми членами Ордена. І кожного разу, коли Малфой повертався у маєток з явними наслідками тортур, означав, що він провалив завдання, а Орден вижив.
Але це все одно мучило Герміону як цілительку. Погіршення його стану, яке вона не могла не помічати. Через це її постійно мучила совість. 
Герміона намагалась ігнорувати її.
Волдеморт помирав. У нього залишались лічені дні, і Малфой, знаючи про це, рухався доверху службою, намагаючись стерти залишки Ордену з обличчя землі. Раніше вона старалась зрозуміти, чому він так покірно слідував будь-яким наказам. Малфой спокійно відреагував навіть на те, що до нього прислали Бруднокровку, яка повинна була стати матір’ю його дітей. Тепер вона знала чому. Він був готовий зробити все, що завгодно, аби залишитись серед фаворитів Волдеморта. 
Рон був правий. Малфой, схоже, вважав себе його послідовником. Та й чому б йому так не вважати? Верховний Правитель. Права «Рука Смерті» Темного Лорда. Коли Волдеморта не стане, хто насмілиться оскаржити, що Малфой – найбільш вдалий кандидат на роль наступного Повелителя? Жоден інший Смертожер не міг порівнятись з ним по могутності. 
Малфой, без сумнівів, збирався стати наступним Темним Лордом. І Герміона була певна, що він досягне своєї цілі, якщо тільки Волдеморт не вб’є його раніше.
Вона думала про те, яким Темним Лордом міг би стати Малфой. Для чого йому взагалі це потрібно? Герміона досі не могла розібратись. Можливо, вона так ніколи й не дізнається цього. Вона завжди міркувала про мотиви Малфоя, але все одно ніяк не могла зрозуміти його.
«Він заслуговував смерті, - думала дівчина про себе. – Заслуговував катування Круциатусом. Цей світ однозначно стане краще, якщо Драко Малфоя вб’ють або доведуть до божевілля Круциатусом».
Але Герміона почувала себе дивно, уявляючи Малфоя в одній палаті з душевнохворими. Дівчина відчувала, ніби якимось чином винна у тому, що нічого не робила й просто спостерігала, як щоденні катування калічать Малфоя. 
Герміона нічого не могла зробити, навіть якби захотіла. Вона холоднокровно повторювала собі це, блукаючи доріжками лабіринту з живої огорожі. Вона й не хотіла допомагати йому. Малфой був Смертожером. Ніхто не змушував його вступати до лав послідовників Волдеморта або вбивати Дамблдора. Його не примушували стати тим, хто знищив всіх членів Ордену та більшу частину Спротиву. Малфой заслуговував увесь той біль, що супроводжував його служіння Темному Лорду. Він заслуговував навіть більшого.
Якщо Герміона не зможе вбити його своїми руками, то це цілком здатний зробити Волдеморт своєю нескінченною жорстокістю. Те, що Малфой міг померти від рук свого володаря, здавалось вдалою насмішкою долі. Думки про це радували Герміону. 
Принаймні, повинні були радувати.
Вона зітхнула та зупинилась, притиснувши долоні до очей, намагаючись припинити думати про все це.
Схоже, Герміона змогла зберегти крихти співчуття навіть для таких нелюдських монстрів. Вона завжди відчувала огиду до самої ідеї тортур. Навіть спостерігати за покаранням Амбридж було неймовірно важко. Вочевидь, дівчина не могла не звертати уваги й на Малфоя.
Наступного її періоду фертильності Герміона почувала себе ще гірше через зілля родючості. 
З його наближенням її груди збільшились на декілька розмірів. Це особливо явно відчувалось без наявності бюстгальтера, який міг би підтримувати груди, що стали болюче чутливими від кожного руху. Низ живота опух настільки сильно, ніби вона вже була на ранніх строках вагітності. Це було жахливо. Думки про вагітність переставали бути далекими та ефемерними, коли Герміона бачила себе в такому стані.
Вона часто плакала через різку зміну настрою. Одяг перестав підходити за розміром. Через наслідки прийому зілля Герміона не могла тренуватись. Вона почувала себе неймовірно стомленою. Звернувшись калачиком на своєму ліжку, дівчина намагалась ігнорувати всі зміни, що відбувались у її тілі. 
Коли одного разу посеред її кімнати знову з’явився стіл, виявилось, що тепер їй стало незручно лежати на ньому, тому що уся вага її тіла давила на її чутливі груди. Герміона важко ковтнула. Все її тіло стало занадто чутливим, особливо в тих місцях, про які вона б з радістю не думала. Коли дівчина почула клацання дверей, що відчинились, то постаралась зосередитись на болях, ще сильніше перенісши вагу на груди та ігноруючи будь-які інші відчуття.
«Благаю, не завагітній. Будь ласка, не завагітній», - молила вона власне тіло.
П’ять днів потому, коли Малфой з’явився в кімнаті Герміони, щоб провести сеанс легілименції, він, здавалось, став виглядати краще. Не таким блідим та змученим. Дівчина боялась, що це означало його просування у розслідуванні.
Малфой з обережністю вивчав її спогади. Більш досконально, ніж минулого разу, але досі дуже обережно, не намагаючись проникнути в приховані частини свідомості. Він повторив розмову Герміони з Роном декілька разів, ніби намагаючись роздивитись її детально. Діставшись до її переживань щодо його тортур, Малфой покинув її свідомість.
- Хвилюєшся за мене, Бруднокровко? – запитав він глузливо. – Мушу визнати, ніколи не думав, що доживу до того дня, коли ти будеш хвилюватись за мене.
- Не спокушайся, - сухо відповіла Герміона. – Навіть Амбридж викликала у мене жалощі, коли її катували. Але я все одно з радістю станцюю на її могилі.
Кутики його губ припіднялись. 
- На жаль, її тіло згодували зміям.
Герміона зловила себе на тому, що посміхається замість того, щоб зберігати нейтральний вираз обличчя. Побачивши це, Малфой видав смішок. 
- Завжди мав підозру, що ти злісне стерво, - сказав він, похитавши головою. 
Усмішка Герміони потьмяніла. 
- Деякі люди заслуговують на смерть, - відповіла вона холодно. – А ті, хто її не заслуговував, вже вбиті тобою.
Малфой закотив очі, ніби дівчина щойно розкритикувала його манеру триматись у суспільстві.
- Я слідував наказам, - помітив він, знизавши плечима.
- Часто повторюєш собі це, щоб не відчувати докорів сумління? – Герміона сіла на ліжку, обдаровуючи Малфоя зневажливою усмішкою. – Підвішуєш трупи під стелею та залишаєш їх гнити там. Може, тобі здається, що ти робиш їм послугу, вбиваючи власноруч? 
Він посміхнувся та підняв брову.
- Учасники Спротиву не втрачали надії на перемогу навіть після того, як у них на очах вбили Поттера. Вони були не з тих, хто сліпо вірив пліткам про кількість загиблих, заснованих лише на словах Смертожерів. Як ти гадаєш, скільки ще членів Спротиву намагалось би втекти з в’язниці Хогвартсу, якби вони не побачили на власні очі гниючі тіла своїх товаришів? Ти, звісно, не з тих, хто вірить, що треба підтримувати у людях марний оптимізм, який буде вартий їм життя? 
- Хтось з них досі живий, - відповіла Герміона. – Хтось, кого ти так і не спіймав.
Він ледь помітно посміхнувся.
- Це ненадовго.
Герміона відчула, як різко відхлинула кров від обличчя.
- Ти вже…? – її голос затремтів.
- Ще ні. Але я можу гарантувати тобі, що останній член Ордену буде вбитий задовго до того, як не стане Темного Лорда. І твій дорогоцінний Спротив так ніколи й не дізнається, що один з них досі залишався живим, - відповів він зі злою усмішкою.
- Ти не можеш бути певен у цьому, - палко заперечила Герміона.
- Я точно знаю це, - відрізав Малфой. Його обличчя прийняло настільки холодний вираз, ніби воно було висічене з мармуру. – У цієї історії завжди був можливий лише один кінець. Якщо Орден хотів іншого результату, то повинен був приймати інші рішення. Можливо, більш жорсткі та реалістичні. Вони повинні були розпрощатись зі своїми казковими уявленнями про війну, в якій вони змогли б виграти, не забруднивши руки. Майже увесь Орден складався з наївних ідіотів. – Він поглянув на неї зверху вниз, усміхнувшись. – Знаєш, як легко вбити когось, хто може лише оглушити тебе? Занадто легко. Так легко, що, здається, я міг би робити це навіть уві сні.
Герміона дивилась на нього з невірою. Вона бачила, як його губи спотворює зла усмішка, а в очах горить лютий вогонь.
- Кого… кого ти так сильно ненавидиш? – запитала вона. Тому що навіть зараз Герміона не могла зрозуміти, якої сили повинна бути ненависть, щоб живити темну магію Малфоя.
- Багатьох, дуже багатьох людей, -відповів Малфой, зневажливо знизавши плечима. Потім на його губах заграла усмішка. – Майже всі з них вже мертві.
Він розвернувся та вийшов з кімнати, перш ніж Герміона встигла сказати ще щось.
Приблизно через місяць Монтегю почав знову з’являтись у маєтку. Герміона більше не намагалась слідкувати за ним. Вона вирішила, що він навряд чи був членом Ордену або учасником Спротиву. Якби Монтегю хоча б трохи підозрювали у зраді, Волдеморт давно наказав би Малфою позбутись від нього.
В один з тих днів, коли Герміона поверталась з прогулянки, вона помітила цілий натовп домових ельфів на веранді біля Північного крила маєтку. Вони сервірували величезні столи та розставляли повсюди нескінченну кількість ваз з квітами. Один з ельфів при вигляді дівчини одразу ж трансгресував, і мить потому Топсі з’явилась поруч з Герміоною.
- Володарка проводить святкування на честь богині Остари, - сказала ельфійка. 
Герміона спантеличено кліпнула та оглянулась по боках. Більше скидалось на те, що на веранді збираються відмічати чиєсь весілля, а не день весняного Рівнодення.
- Зрозуміло, - відповіла вона й продовжила свій шлях вздовж стін маєтку до другого входу в замок. Спостерігаючи за приготуваннями з вікон другого поверху, Герміона зробила висновок, що свято весняного Рівнодення було лише зручним приводом для Асторії, щоб влаштувати вечірку. Ніщо не нагадувало про древнє свято, окрім хіба що квітів, що лежали скрізь.
З настанням вечора веранда почала виглядати по-справжньому казково, освітлена чарівними гірляндами, схованими у букетах з тюльпанів та нарцисів. Герміона гадала, що Асторія замовила десь квіти, тому що в околицях маєтку досі було холодно, й, здавалось, весна ще не встигла вступити в свої права.
Дівчина спостерігала, як прибували гості. Всі до єдиного з них були Смертожерами. Вони притримувались ввічливості та спілкувались достатньо формально до тих пір, поки не стали розливати напої.
Коли всі гості розмістились, та вечеря була в самому розпалі, Герміона відступила від вікна, з якого слідкувала за верандою, та одягнула мантію. Майже безшумно вона пройшла безлюдними коридорами та вислизнула до саду. Навіть крізь стіни огорожі дівчина чула голоси, що доносились з веранди. Вона подумала, що зможе підслухати гостей, якщо знайде вдале для цього місце. Можливо, хтось з них поділиться якоюсь інформацією про Орден або Спротив. Або про інших сурогатних матерів.
Статті у Щоденному Пророкові були повні домислів на цю тему, але Герміона не була певна, чи варто їм довіряти.
Вона продовжувала нечутно крокувати звивистими доріжками лабіринту. Їй не давали вказівок залишатись сьогодні у будинку.
Намагаючись підслухати розмови п’яних гостей, Герміона відчувала дивне полегшення. Вона відчувала себе… живою. Не безпомічним створінням, яке проводило день за днем, складаючи орігамі та виконуючи фізичні вправи. Не безвольною лялькою, що покірно чекала, коли в центрі її кімнати знову з’явиться стіл, на якому її будуть ґвалтувати. Щоб потім залишити в спокої до наступного циклу.
Тепер веранда знаходилась зовсім поруч, по інший бік огорожі лабіринту. Герміона могла чітко розчути все, що говорили гості. 
- У неї майже не залишилось пальців, - жалівся голос. – Не можна ж бути такою неслухняною сукою. Від цього видовища мурахи по тілу біжать. Спочатку у мене навіть ледь вставав, щоб трахнути її. Але тепер, коли вона залетіла, у неї з’явились неймовірно великі цицьки. Непогана компенсація відсутності пальців.
Герміона завмерла. Вони обговорювали інших дівчат. Можливо, Парваті або Анджеліну. Вони обоє втратили майже всі пальці.
Деякі дівчата були вагітні.
- Принаймні, у твоєї є обидва ока, - пролунав інший голос. – Моя… просто втілення жаху. Я трахаю її ззаду або надягаю їй щось не обличчя, щоб не бачити цю бісову діру в голові. Пов’язка на очі трохи рятує ситуацію, але все ж…
Ханна Еббот.
- Вони не призначені для того, щоб на них дивитись, - втрутився різкий голос Асторії.
У відповідь пролунав п’яний пронизливий сміх.
- Ви б бачили, як я натренував свою, - втрутився інший голос. – Все, що мені потрібно зробити, це клацнути пальцями, і вона одразу ж нахиляється та розсуває ноги. Її дірка настільки величезна, що я віддаю перевагу трахати її в зад, якщо це не один з обов’язкових днів. Мабуть, вона була повією ще в Хогвартсі, але вона точно знає, як смоктати член. Вона відсмоктує у мене під столом щоранку, поки я снідаю.
Герміона відчула себе так, ніби хтось вдарив її ножем. Жах, що вона відчувала, був фізично болючим.
Пролунало багато вигуків захоплення.
- Тобі ж дісталась Бруднокровка, Малфой? Читав ту милу статтю в Пророкові.
- Так і є, - холодно відповів він.
- Наглядачка ненавиділа її ще в школі. Б’юсь об заклад, на ній і живого місця не залишилось. 
- Ні, - різко відповів Малфой. – Темний Лорд хотів, щоб вона залишалась цілою й неушкодженою.
- Щасливчик, - пробурмотів хтось.
- Мабуть, кумедно дивитись в її маленьке всезнаюче обличчя, коли ти їй вставляєш. Скажи, вона плаче? Я завжди уявляв її плаксою. У мене так багато фантазій в школі, в яких я притискаю її до парти та трахаю, поки вона ридає.
Шкірою Герміони пробігли мурахи, і вона щільніше закуталась у плащ.
- Я ніколи не звертав уваги, - нудьгуючим голосом відповів Малфой. – Я виконую те, що мені накаже Темний Лорд, і в ній немає абсолютно нічого, що втримувало б мій інтерес.
Декілька голосів пробубніли щось про Малфоя, але плітки продовжились.
Герміона прислухалась уважніше. За столом почало обговорювати смерть Амбридж. Потім вона почула, як чоловіки почали жалітись один одному на необхідність патрулювати Заборонений ліс та на кентаврів, що завдавали їм багато проблем. Здавалось, що ніхто з них нічого не знав про горокракси. Це одночасно розчарувало та здивувало Герміону.
Вона продовжила слухати.
Малфой повинен був відправитись до Румунії. Це стало для Герміони неочікуваною новиною. Була запланована страта декількох людей, і Волдеморт хотів зробити ці вбивства показними. Демонстрація сили на той випадок, якщо інші європейські країни сприйняли замах на Пія Товстоватого проявом слабкості. Тому було прийнято рішення доручити страту Верховному Правителю. 
Герміона міркувала, чи не було це причиною, по якій Волдеморт припинив катувати Малфоя. Він повинен був залишатись у хорошій формі, щоб показати свій талант до вбивства в Румунії.
Чоловіки почали обговорювати завдання Малфоя. В їхніх голосах Герміона виразно чула заздрість. Вона скривилась. Наскільки бридкими повинні бути люди, щоб заздрити комусь, хто збирався відправитись на вбивство.
- Просто використаєш на них вбивче? – запитав хтось захопливим тоном.
- Не буду зраджувати звичкам, - протягнув Малфой. Навіть не бачачи його, Герміона могла уявити, як він закотив очі, озвучуючи цю фразу.
Вона не могла вирішити, що жахало її більше. Те, як не недбало говорив про вбивство Малфой, чи ентузіазм, з яким решта Смертожерів сприймали ці новини.
Розмови продовжувались, але в них більше не було нічого цікавого. За деякий час дівчина почула звук стільців, що відсувались, та кроки гостей, що вставали з-за столу. До неї доносився голос Асторії, котра говорила якусь маячню, що стосувалась квітів в оранжереї маєтку.
Герміона розвернулась та поспішила до іншого входу в замок. Вона не хотіла натрапити на когось зі Смертожерів, що вирішили прогулятись лабіринтом із живої огорожі.
Вона була вже біля самого входу, як раптом звідкись прозвучало: 
- Іммобілюс.
Закляття вдарило в її голову. Герміона завмерла на місці, спостерігаючи, як Грехем Монтегю виходить з дверей маєтку.
- Хто б міг подумати, що мені посміхнеться така вдача, коли я піду відлити? 
Монтегю підійшов ближче. Здавалось, він світився від щастя. 
- Через ці всі охоронні чари, якими Малфой оточив твоє крило маєтку, я вже вирішив, що ніколи не зможу до тебе дістатись. Ну що, він вже встиг тебе запліднити? 
Монтегю наслав на Герміону чари, що виявляли вагітність. Коли вони показали негативний результат, він усміхнувся.
- Ніколи б не подумав, що пропозиція Асторії влаштувати вечірку нарешті спрацює, - сказав він, посміюючись. Чоловік розглядав її обличчя. Він увесь світився від самовдоволеності, точно так само, як під час святкування в новорічну ніч. Монтегю розщібнув мантію Герміони та стягнув з її плечей.
- Бляха. А ось цього в тебе минулого разу точно не було.
Груди Герміони досі були на декілька розмірів більшими через зілля родючості. Монтегю стиснув рукою її ліву грудь та наблизився настільки, що їх тіла тепер торкались. Він зарився обличчям у волосся Герміони. Від нього відчувався сильний запах вина. Він явно був п’яний. 
- Знаєш, ти ж повинна була дістатись мені, - сказав він, трохи відступивши назад та знову окидаючи дівчину поглядом. – Це я був тим, хто зловив тебе тоді, в Сассексі. Коли я побачив тебе, стоячу на фоні палаючих у небі дементорів… Я захотів трахнути тебе прямо там, на цьому полі. 
Його хватка на грудях Герміони посилилась. Пальці болюче впивались у шкіру. Якби вона могла поворухнутись, то вже задихалась би від болю.
- Ось так я отримав свою Мітку: спіймав тебе. Моя виключна служба Темному Лорду. Коли я побачив тебе в Сассексі, то одразу ж впізнав. Пам’ятаєш, там, в печері, я пообіцяв, що ти будеш належати мені. Я був тим, хто нагадав про тебе Темному Лорду, коли заговорили про сурогатних матерів. Він пообіцяв тебе мені. Але потім передумав та віддав Малфою.
Монтегю зашипів та знову сильно стиснув груди Герміони.
- Йобаний Малфой завжди отримує все, що захоче. Але я заборгував тобі занадто багато страждань за те, що ти проткнула мене тими отруєними ножами. Я нікому не дозволю забрати мою винагороду. Я так довго уявляв собі це. Навіть купив Омут Пам’яті, в якому міг нескінченно дивитись, як ти встаєш на коліна та розщібаєш мої брюки.
Герміона затремтіла б від жаху, якби могла поворухнутись хоча б одним мускулом. Вона не розуміла, про що говорив Монтегю, але по його тону було ясно, що він одержимий бажанням помститись. Він посміхнувся Герміоні та притиснув кінчик палички до її голови.
- Ми ж не хочемо, щоб Малфой прийшов та зіпсував всі веселощі, правильно? Конфундус. 
Крізь затуманену свідомість Герміона відчула, як припинилась дія паралізуючого закляття, і вона впала в очікуючі руки Монтегю. 

Примітки до розділу: 

Іммобілюс – паралізуюче закляття.
Конфундус – закляття, що ставить супротивника в ступор, дезорієнтує.
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: перемога Волдеморта, Слоуберн, спогади, смерть другорядних персонажів, антиутопія, Дарк, драма, сіра мораль, складні стосунки, насилля, #Таємниці/Секрети, Розвиток відносин, au, вагітність, Відхилення від канону, психологічні травми, втрата пам'яті, війна, жорстокість, Ангст, жертви обставин
Переглядів: 488 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (18 Розділ)
Завантаження...