menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.04.2022 в 12:11
Фанф прочитано: 400 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (21 Розділ)


01.04.2022, 12:11
Примітка автора: застережливе нагадування, що зображення не схвалюється автором. Обмежена точка зору третьої особи обов’язково включає деякі спотворення бачення та пропущені/невірно інтерпретовані події.

Плейлист
Deep End – Birdy 
Way Down We Go – Kaleo 
Nothing to No One – Gin Wigmore
How Villains Are Made – Madalen Duke 
Save Yourself – Kaleo

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYBjMMtgf20ImdXBnezpEXww&feature=share

Нажахана Герміона завмерла на оглядовому столі. Скрип від пера цілительки Страуд починав зводити її з розуму разом з безкінечним монотонним тіканням годинника.
У роті в дівчини пересохло, і вона ледь проковтнула смак кислоти, що з’явився на язиці. Герміона намагалась дихати рівно, але напруга разом з наступаючою панікою не давали їй цього зробити. Їй більше нічого не залишалось, окрім як нерухомо сидіти та намагатись не втратити свідомість думаючи про те, що її можуть віддати Люциусу Малфою.
Люциусу Малфою, який був божевільним психом; набагато божевільнішим, ніж навіть Беллатриса Лестрейндж. Людині, яка завжди порушувала правила, переходила межі та якимось чином завжди примудрялась використати верткий язик, щоб врятувати свою дупу. Тому, хто міг убити Артура Візлі, але замість цього прирік його на вічні тортури, позбавивши главу сімейства Візлі розуму, чим перетворив здорового чоловіка на безпорадну дитину. Людині, яка прокляла Джорджа жахливою варіацією прокляття некрозу, яке змусило Герміону відрізати йому ногу, поки він був ще у свідомості, щоб врятувати його. Тому, хто вбивав Рона на очах у Герміони, не припиняючи сміятись.
Кімната перед очима поплила, і дівчина усвідомила, що зараз знепритомніє або впаде в істерику.
Її почало трусити.
- Що сталось? – запитала Страуд.
Герміона здригнулась.
- Ти… щойно погрожувала передати мене Люциусу Малфою, - сказала вона.
- Сподіваюсь, до цього не дійде, - м’яко відповіла цілителька.
- А що, як дійде? 
- Ну, ми зможемо взяти його під контроль, якщо буде занадто багато побоювань щодо його навіженої поведінки. Шкода, я не можу дати тобі зілля родючості цього місяця. Я надішлю декілька зіллів, які, принаймні, полегшать ситуацію і, можливо, збільшать ваші шанси на успіх.
Герміона замовкла, більше нічого не відповівши.
Малфой прийшов пізно ввечері, і вона в’яло втупилась у нього. Вираз його обличчя був жорстким. Стиснуті щелепи і холодні суворі очі, в яких смутно зчитувалась втома. Вірогідно, він повернувся до полювання на останнього члена Ордену. Або, можливо, його хвилювало, що батько все ж не витримає та вб’є її передчасно.
Вона вивчала його, намагаючись по виразу обличчя зрозуміти, чому він зробив все, щоб не дати їй завагітніти. Герміона не могла придумати цьому пояснення. Вона увесь час прокручувала цю ідею в голові, але не могла знайти нічого, що здавалось би їй правдоподібною причиною.
Дівчина вивчила всі варіанти.
Можливо, думка про те, що вона стане біологічною матір’ю його спадкоємця, здавалась йому нестерпною, але Герміона сумнівалась, що причина була в нетерпимості її статусу крові. По-перше, окрім постійного нагадування «Бруднокровки», ніби це було справжнє її ім’я, він, здавалось, не дуже турбувався її чистотою крові. Він не вихваляв перемогу Волдеморта як свідоцтво переваги чистокровних та не тримав Герміону у в’язниці через її «брудну» крок. Кожен раз, міркуючи про війну, він посилався в першу чергу на протиставлення поглядів: ідеалізму та реалізму.
З досвіду Герміони, всі фанатики були одержимі своїми ідеями. Драко Малфой у Хогвартсі був маленьким попугаєм фанатичних ідей свого батька. Доросла ж версія Драко Малфоя… Дівчина не була певна, чим він був одержимий наразі.
Герміоною, якщо вірити Асторії.
Вона не знала, чому вірити.
У нього завжди була така чітка відповідь та переконливе виправдання для кожного свого вчинка.
Чому він не хоче, щоб вона завагітніла? Герміона не могла уявити, куди вписати стратегічно його вчинок.
Вона не хотіла своєї вагітності, але тепер знала, на що можуть піти цілителька Страуд та Волдеморт, щоб гарантувати це…
Герміона досі відчувала нудоту, думаючи про те, що Малфой «візьме» її на ліжку «з меншою відстороненістю», або про те, що вона, можливо, завагітніє – або не завагітніє і буде передана Люциусу…
 Жоден із варіантів не був обнадійливим; все ставало лише гірше. Хоча, можливо, у неї нарешті станеться психічний зрив.
Вона не могла припинити думати про це, і кожен раз, коли дівчина знову перебирала варіанти, зрештою їй тільки гіршало від усвідомлення незворотності її становища.
Малфой наклав на її очі діагностичне закляття та уважно вивчив його.
- Як багато ти тепер можеш бачити? – запитав він.
Герміона різко розсміялась.
Вона поняття не мала, коли сміялась востаннє. Напевно, декілька років тому. Але запитання її розвеселило. Навіть розсмішило.
Все в її житті було повним та абсолютним жахом, і чомусь єдиною річчю, що турбувала зараз Малфоя, був її зір. Він тримав її полонянкою в своєму домі, ґвалтував, дотримуючись чужого наказу, і його дуже хвилював стан її очей. 
Вона не могла припинити сміятись. Це продовжувалось, і продовжувалось, і ставало ще більш істеричним, зрештою сміх змінився риданням. Герміона продовжувала ридати, розхитуючись на краю ліжка, а Малфой увесь цей час просто стояв та дивився на неї своїм пустим поглядом.
Пройшло двадцять хвилин, перш ніж дівчина нарешті перестала схлипувати. Потому вона просто сиділа, заїкаючись та намагаючись відновити дихання. Їй здавалось, що всередині у неї порожнеча, ніби Герміона виплеснула увесь свій вміст, і все, що від неї залишилось, - лише оболонка. 
Нарешті вона затихла, лише зрідка переривчасто дихаючи, втупившись у підлогу та бажаючи просто померти.
- Почуваєш себе краще?
Кутик її рота смикнувся, і Герміона стомлено знизала плечима.
- Настільки близько до краще, наскільки це взагалі можливо, - сказала вона. Дівчина подивилась на його руки та помітила, що пальці знову злегка посмикуються. Вона підняла на нього очі.
- За що тебе катували цього разу? – запитала Герміона.
Він усміхнувся, ховаючи свою паличку в свій правий рукав.
- Ти явно не слідкуєш за новинами останнім часом. Громадськість, завдяки своєму колективному розуму, якимось невідомим чином дійшла до висновку, що я – Верховний Правитель, навіть без підтвердження «Щоденного Пророку».
Ця новина пробудила її інтерес.
- Через Монтегю?
Він знизав плечима.
- Можливо, якоюсь мірою, але я підозрюю, що це пов’язано з моєю останньою появою в Румунії, що співпала з візитом Верховного Правителя. Преса в інших європейських країнах менш контролюється, в порівнянні з Великобританією. Щойно одна газета підхоплює сенсацію, цій новині не потрібно багато часу, щоб розлетітись за межі однієї країни. Тепер я публічно визнаний протеже Темного Лорда. Попередня анонімність зберігалась, безумовно, для мого захисту.
- Безумовно, - відповіла Герміона. – Однак ти був покараний за це.
- Інші люди мертві, - холодно сказав він, - мене просто покарали.
- Отже, всього дві хвилини Круциатуса? – уїдливо сказала Герміона.
- П’ять.
Герміона зблідла від жаху, дивлячись на нього знизу вверх. Він злегка посміхнувся їй.
- Не хвилюйся за мене, моя добросовісна юна цілителька. Це було декілька днів назад. Я живу далі.
Настала пауза.
- Чому ти вбив Монтегю? – запитала вона. Герміона вже декілька днів лежала у ліжку та думала про це. Якщо він збирався вбити Монтегю, то чому не зробив цього негайно? Навіщо публічно? 
Малфой усміхнувся.
- Я все міркував, коли ж ти нарешті поставиш це питання. Я вирішив, мій вчинок був очевидним. Він нагло та навмисно вмішався в моє завдання та поставив його під загрозу, не дивлячись на неодноразові попередження про те, що ти не повинна піддаватись ніякому впливу. Я б зробив це більш формально, але з моєю поїздкою у мене, на жаль, було мало часу.
- І тому ти вбив його посеред Святого Мунго? – із сумнівом запитала вона.
- Ну, я планував вбити його в лікарняній палаті, але він спробував тікати. Я імпровізував. А тепер, якщо ти закінчила закидати мене питаннями, я гадаю, у нас попереду запланований сеанс легілименції.
Він не дивився їй в очі. Герміона не була певна, чи існувала якась медична рекомендація про використання легілименції після травми ока, але Малфой, вочевидь, вирішив не ризикувати і просто пронизав її череп.
Це було трохи болючіше, ніж зазвичай, але щойно він прорвався, біль почав відступати. Герміона хотіла б знайти якийсь спосіб дисоціації, поки Малфой просівав її спогади, але легілименція завжди тягнула жертву через розум разом з легілиментом. Куди б він не проникав у її свідомості, Герміона опинялась там само.
У неї не було ніяких нових спогадів, тільки свіжіші повторення старих, особливо плач Джинні. Здавалось, їй снилось це щоночі. Завжди один й той самий спогад. Сон завжди обривався на одному й тому ж місці.
Малфой, здавалось, трохи вагався, перш ніж ковзнути до її недавніх спогадів. Монтегю. Асторія. Запитання Страуд до та після його приходу. 
До того часу, коли він вийшов зі свідомості Герміони, вона знову відчула руїни та порожнечу всередині себе. Переживання всього цього змусило її несвідомо стиснути зуби, поки дівчина не відчула скрип, намагаючись втриматись від внутрішнього руйнування.
Вона перекотилась на бік та звернулась калачиком.
Малфой тихо зітхнув, але не сказав жодного слова. Він затримався ще на декілька митей, перш ніж вона почула, як він йде геть.
Герміона лежала у ліжку, намагаючись ні про що не думати, бажаючи просто відволіктись.
Жах поглинув її, як саван; як холод примари, він невідворотно обволікав її.
Дівчина не могла від нього позбутись. Вона навіть не завдала собі клопоту, щоб спробувати.
Наступного дня після візиту Страуд Герміона вперше після Рівнодення покинула свою кімнату. Вона не виходила за межі Північного крила, безцільно блукаючи. Тиха. Дрейфуюча із кімнати до кімнати. Від вікна до вікна.
По мірі того як зір продовжував відновлюватись, вона могла бачити достатньо ясно, щоб виявити, що весна нарешті почала розцвітати у маєтку. Холодна сіра англійська садиба починала наповнювати ледь помітними проблисками свіжої зелені, що виглядали з-під верхівок гілля дерев та обережно пробивались з темного ґрунту. 
Спостерігати, як повільно наступає весна, було майже рівносильно надії.
Ось тільки те місце всередині Герміони, де колись жила надія, тепер здавалось дірою. Ніби хтось простягнув руку та вирвав цю частину з неї. Там, де колись цвіла надія, тепер не було нічого, окрім болючого та роз’їдаючого її страху.
Але все одно – весна була прекрасною. 
Було дивно виявити, що у світ досі існували прекрасні, незаплямовані речі. Це здавалось протиприроднім.
Ірраціональним. Герміона розуміла, що правління Волдеморта не затьмарює зірок на нічному небі, не руйнує послідовності Фібоначчі та не опоганює цвітіння перших весняних крокусів. Але чомусь її вразило, що вона досі здатна помічати цю красу.
Дівчина вважала, що потворна порожнеча її життя вказувала на те, що безлика холодність та жорстока краса були єдиними речами, що залишились у межах її бачення.
Коли вона подивилась на маєток, який обновлювався та починав впускати в себе нове життя, щось всередині Герміони зіщулилось.
Якби у неї з’явилась дитина… це було б прекрасно. Незаплямований. Чистий, гладенький та рожевий. З довірливими очима, які знали б тільки добро та тепло. З руками, які тягнулись би до будь-якого, хто потягнувся б до нього. Прекрасне створіння. Чисте, як весна. Солодке, які літо.
А потім його заберуть. Герміона помре, і її дитина залишиться позаду. Одурманений збоченими поняттями про життя, поранений та скалічений всередині. Потім він стане холодним, жорстоким монстром, як Малфой, і Асторія, і решта Смертожерів.
Герміона відірвалась від вікна, перед яким стояла, та поспішила до інших кімнат Північного крила. Кімнати без вікон. Їй не хотілось думати ні про весну, ні про життя, ні про дітей, ні про красу, ні про добро.
Вона не хотіла думати про прекрасні речі, які були для неї зіпсовані. Або про ту красу, яка ще залишалась. Це перетворювало її існування в ще сильніше катування, поки не ставало фізично боляче думати… дихати… жити.
Якби тільки людина могла померти, просто пристрасно бажаючи цього.

Автор enselius «Якби тільки людина могла померти, просто пристрасно бажаючи цього»:
https://enselius.tumblr.com/post/651544263091503104/from-manacled-chapter-21-by-senlinyu-draco

Вона не могла їсти. Вона ледь могла проковтнути хоча б краплю води. Коли принесли набір з п’яти зіллів із запискою від Страуд, вона запхала його до шафки у ванній.
Страх ще сильніше стискався навколо її серця день за днем – усвідомлення того, що її наступний період фертильності наближався.
Малфой неочікувано ввійшов до її кімнати, і Герміона ледь не розридалась від стресу.
Він виглядав достатньо напруженим, щоб вибухнути, коли дивився на неї. 
Вона підскочила, підійнявшись на ноги, ніби її вдарило струмом, і завмерла.
- Я подумав, що, відправивши тобі сповіщення раніше часу, тільки погіршу ситуацію, - помітив він, спостерігаючи за нею.
- Я… я не підготувалась, - пробурмотіла вона, відвертаючись від нього.
- Ти приймаєш душ щоранку. Я не вимагаю надмірної охайності, - відрізав він, підходячи до неї.
Портрет, схоже, досі допомагав йому, повідомляючи про все, що вона робила.
Герміона продовжувала стояти та дивитись на нього. Це було схоже на першу ніч, коли вона була у його кімнаті, намагаючись не тремтіти, обмірковуючи питання, чи повинна просто підійти та лягти на ліжко.
Чи захоче він, щоб вона знаходилась біля підніжжя ліжка або в центрі? 
- Випий це, - наказав він, витягуючи з-під мантії пляшечку з чимось та простягаючи їй.
Герміона взяла її та подивилась на консистенцію та колір, перш ніж дістати пробку. Заспокійливе зілля.
Він дивився, як вона приймає його. 
Дівчина відчула, як зілля подіяло, коли її щелепа та плечі розслабились, а напруга, що тиснула в основі черепа, зникла. Вузол в її животі, що скручувався все тугіше протягом останніх дванадцяти днів, нарешті трохи ослаб.
Поки Герміона приймала заспокійливе зілля, Малфой знову заліз до кишені мантії та дістав друге зілля. Вона була здивована, побачивши, що він прийняв його сам.
Схоже, другий флакон не був заспокійливим. В будь-якому разі, Малфой здавався більш напруженим та сердитим після того, як випив його.
Зілля лібідо? Герміоні навіть в голову не приходило, що він щось приймає. Невже Малфой завжди це робив? За виключенням найпершої ночі, вона ніколи не дивилась на нього в ці моменти. Навіть тоді він міг прийняти щось, коли вона стояла до нього спиною.
Навіщо це потрібно? Страуд описала його як абсолютно повноцінного чоловіка. Виняткового.
Зґвалтування, схоже, дійсно не були у списку його пристрастей.
- Я?.. Чи повинна я бути в центрі або на краю ліжка? – Герміона змусила себе запитати.
Він пильно подивився на неї.
- Центр, - нарешті промовив він здавленим голосом. – Враховуючи, що мені наказано бути менш відстороненим.
Герміона повернулась до свого ліжка.
Її ліжко.
Місце, де вона спала щоночі.
Єдиний куточок, де вона відчувала хоча б якусь втіху або безпеку.
Її ліжко.
Де вона збиралась… що? Чи вважалось це зґвалтування, якщо дівчина віддавала перевагу, аби це був він, а не його батько? 
Герміона прикусила губу та важко ковтнула, коли підійшла до ліжка та спробувала не заплакати.
Вона сіла на край, а потому ковзнула до самого центру та змусила себе лягти на спину. Малфой підійшов за мить.
Він зняв мантію, залишившись лише у сорочці та брюках. 
Герміона напружилась, щойно він почав рухатись. Вона відчула, як її щелепа стиснулась. Дівчина старалась не задихатись, коли він наближався до неї, і дивилась на нього розширеними від жаху очима.
Її погляд, здавалось, виводив його з себе.
- Просто заплющ очі, - прошипів він. – Я не завдам тобі шкоди.

Автор Dralamy «Просто заплющ очі»:
https://www.instagram.com/p/CAd2ozsBpCI/?utm_source=ig_web_copy_link

Dasha, [01.04.2022 12:07]
Вона змусила себе закрити очі та спробувала зосередитись на тому, щоб вирівняти дихання, коли відчула, що ліжко прогнулось під чужою вагою. Герміона відчувала його запах – різкий запах лісового моху раптом охопив її, коли вона спробувала не задихатись.
Настала пауза, а потому дівчина відчула, як він зсунув її одяг вбік та зупинився між її ніг.
Між її ніг. Як Монтегю.
Гострі холодні камінці.
Вона схлипнула крізь зуби та здригнулась. Її тіло було таким напруженим, що Герміона тремтіла. Дівчина відчувала, як нігті впиваються в долоні, коли вона стискала їх міцніше й міцніше.
- Я не завдам тобі шкоди, - прошепотів Малфой біля її лівого вуха.
Вона злегка кивнула на знак згоди. Краще, чим Люциус. Боже, вона навіть думати про це не могла. Герміона смикнулась та придушила ще один схлип. Намагаючись трохи розслабитись.
- Просто… дихай, - сказав він.
Вона почула, як він пробурмотів закляття змазки за мить до того, як ввійшов у неї.
Герміона спробувала зосередитись на диханні. Змусити себе зосередитись на відчутті того, як розширюється або стискається її грудна клітка. Або на відчутті нігтів у долонях.
Вона відчувала слабке дихання Малфоя на своєму обличчі, запах кедрової олії на його одязі. Важкість його тіла тиснула на неї. Відчуття його тіла всередині неї.
Дівчина не хотіла нічого цього відчувати. Вона не могла не відчувати. Він був повсюди. Оточуючи її. Відчуття його тіла в ній та його ваги на ній було занадто реальним. Вона не могла відмежуватись так, як навчилась робити це на столі. 
Їй хотілось благати його зупинитись.
«Краще, ніж Люциус. Краще, ніж Люциус», - нагадувала вона собі.
Герміона просто хотіла, щоб це закінчилось.
Вона не хотіла, але відчула що сльози течуть з кутиків її очей, поки дівчина зі всіх сил старалась не ридати під ним.
Нарешті Малфой смикнувся всередині неї і з шипінням кінчив.
Тієї ж мить від відірвався від неї та від ліжка.
Герміона розплющила очі та спробувала заспокоїти дихання. Лежачи на ліжку, вона раптом почула звук блювання, що доносився із ванної.
Лежачи там, вона почула, як у туалеті спускають воду, а потім протягом декількох хвилин з крану лилась вода. 
Герміона намагалась заспокоїтись та не думати про те, що не може поворухнутись. Не думати про фізичний досвід того, що щойно відбулось.
Він був делікатним, наскільки це було можливо.
Це було дивно. Він був холодною, байдужою, кровожерливою людиною, яка могла з легкістю патрати людей, але зґвалтування переходило межу.
Він завжди потому блював? Чи це відбулось лише через те, що йому довелось дивитись на неї.
Можливо, щось подібне сталось з кимось, кого він знав. З кимось, про кого він піклувався. Можливо, це було пов’язано з його здатністю до вбивчого прокляття.
Малфой знову вийшов із ванної. Його напружений вираз обличчя, здавалось, зник, наче він не міг повністю зберегти свою маску. Він був блідий та змучений і виглядав більш травмованим, ніж вона колись бачила його.
До цього часу він ніколи не здавався. Малфой завжди йшов раніше, ніж вона його бачила. Можливо, він завжди так виглядав потім.
Здавалось, він… хвилювався за неї. Не те щоб він дійсно запитував, але здавалось, що Малфой уважно вивчає її з іншого кінця кімнати.
- Мені дуже шкода, - неочікувано для себе промовила вона. Герміона кліпнула.
Чому вона вибачається перед Малфоєм? Це було схоже на слова, що вислизнули мимоволі. Він здивовано втупився у неї. Вона спробувала пояснити.
- За сльози. Ти був… - дівчина не знала, як описати його. «Не найгіршим страшним ґвалтівником?» - Все це… просто… нагадало мені Монтегю, - зрештою сказала вона.
- Сподіваюсь, завтра буде легше, - сказав він твердим голосом. Потому схопив мантію та швидко вийшов з кімнати, не зронивши більше ні слова.
Герміона лежала та дивилась, як стрілки годинника повільно переміщуються на циферблаті. Коли минуло десять хвилин, дівчина досі не рухалась. Можливо, якби вона зачекала довше, вагітність би настала, і тоді їй не довелось би лежати та терпіти це знову, тому що вона вагітна…
Герміона не знала, як правильно назвати те, що Малфой зараз зробив із нею.
Хоча загальна концепція та ситуація класифікувались як зґвалтування, вона не відчувала, що цей термін повністю відображає те, що трапилось. Це не було ні сексом, ні перепихоном, ні близькістю. Злигання, можливо, було доречним терміном для «раннього процесу» на столі. Але зараз це здавалось занадто реальним, пов’язаним та нещасним процесом для них обох, щоб використовувати такий медичний термін.
Для цього не було доречного слова.
Вона з радістю втекла б, більше ніколи в житті не торкаючись до чоловіка. Герміона не хотіла думати про те, що Малфой прийде завтра, щоб повторити все це знову.
Думка про те, що всередині неї зароджувалось життя, викликала у неї нудоту та жах. Думки про те, що цього не відбулось… Ні.
Вона могла витримати Малфоя. Вона не думала, що зможе витримати Люциуса.
Герміона повернулась на бік та заснула поверх ковдри. 

Примітки до розділу:

Арти: 

 
Автор enselius «Якби тільки людина могла померти, просто пристрасно бажаючи цього»:
https://enselius.tumblr.com/post/651544263091503104/from-manacled-chapter-21-by-senlinyu-draco
Автор Dralamy «Просто заплющ очі»:
https://www.instagram.com/p/CAd2ozsBpCI/?utm_source=ig_web_copy_link
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Розвиток відносин, перемога Волдеморта, втрата пам'яті, Відхилення від канону, смерть другорядних персонажів, спогади, жорстокість, насилля, Дарк, психологічні травми, вагітність, війна, Слоуберн, антиутопія, драма, Ангст, сіра мораль, жертви обставин, складні стосунки, au, #Таємниці/Секрети
Переглядів: 400 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (21 Розділ)
Завантаження...