menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 02.04.2022 в 15:14
Фанф прочитано: 388 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (22 Розділ)


02.04.2022, 15:14
22

Примітка автора:
застережливе нагадування, що зображення не схвалюється автором. Обмежена точка зору третьої особи обов’язково включає деякі спотворення бачення та пропущені/невірно інтерпретовані події.

Плейлист
Lovers Death – Ursine Vulpine & Annaca
Lullaby of Woe – Ashley Serena
I Am the Only One - Ursine Vulpine & Annaca
Who Are You – SVRCINA
Power – Isak Danielson 

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYAc2BDcz7E7-sEZZpUMllPw&feature=share

Наступного ранку Герміона ледь змусила себе піднятись із ліжка та відправитись у душ, розташований в одній з кімнат далі по коридору. Гаряча вода у ванній стала для неї тепер єдиним джерелом фізичного комфорту. 
Вона довго стояла під струменями душу, заплющивши очі. Якийсь час потому дівчина опустилась на підлогу, обійнявши коліна, і міцно зажмурилась. Намагаючись не думати про те, що відбулось минулої ночі. 
Вона зосередилась на воді, що стікала її шкірою.
Однією із найбільш недооцінених переваг магії у маєтку був безкінечний доступ до гарячої води. Скільки б ти не використовував її, вона ніколи не закінчувалась, зберігаючи потрібну температуру. Навіть якби Герміона просиділа б у душі цілий день, вода продовжила б йти, така ж гаряча, якою була спочатку.
Коли дівчина нарешті змусила себе закрутити крани та піднятись з підлоги, вона встала посеред наповненої парою ванної кімнати.
Ніколи ще Герміона не відчувала себе настільки спустошеною. Саме її існування здавалось занадто важкою ношею.
Дівчина що завгодно віддала б за книгу. Вона так втомилась від газет та брехливих новин.
Можливо, їй варто піти прогулятись. Герміона не виходила на вулицю від дня Весняного Рівнодення. Вона сумнівалась, що коли-небудь зможе знову наблизитись до лабіринту із живої огорожі, але відчувала, що могла б пройтись однією з алей. Роздивитись набряклі на деревах бруньки. Або порахувати кількість нарцисів, що росли біля маєтку. Просто зайнятись хоча б чимось.
Вона вийшла із ванної, загорнута у рушник, і попрямувала холодним коридором назад до своєї кімнати. Потому підійшла до гардеробу та дістала із нього чистий одяг.
Розклавши речі на ліжку, вона скинула із себе рушник та подивилась на своє тіло.
Рани, що залишились після нападу Монтегю, повністю зажили. Подряпина на грудях була настільки глибокою, що, можливо, для її лікування необхідні були більш просунуті цілющі чари. Шкіра під пальцями відчувалась занадто натягнутою.
Схоже, рана на грудях була достатньо глибокою, щоб уразити не лише шкірний покрив. Звичайні загоювальні закляття були спрямовані на відновлення цілісності епідермісу та м’язових волокон. Можливо, існували спеціальні чари, які використовувались для лікування травм молочних залоз, але Герміона не могла їх пригадати. Вона розплющила очі та зосередилась, намагаючись воскресити у пам’яті момент, коли могла вивчати такі закляття.
Дівчина пам’ятала грубий довідник з цілющими чарами. Протягом декількох років Герміона постійно носила його із собою. Використовувала на ньому зменшувальне закляття, щоб він міг поміститись до будь-якої кишені. Сторінки довідника були заплямовані кров’ю та слідами від пролитих зіллів, які вона не завжди встигала очистити. Герміона загинала кутики листків з найважливішою інформацією. Залишила помітки на полях.
Цей довідник був першою річчю, яку вона купила після смерті Дамблдора. Герміона пам’ятала, як сова доставила його прямо у Велику залу Хогвартсу.
Всі решта казали про відновлення зборів Армії Дамблдора. Робили запаси із книг з описом захисної бойової магії. Але Герміона звернулась до цілительства. З цього й почався розлам у їх дружбі. З тих пір провалля між нею та рештою учасників Спротиву тільки ріс. 
Поки її однокурсники відпрацьовували захисні та оглушливі закляття, Герміона навчалась лікувальної магії під керівництвом мадам Помфрі.
Більшу частину своїх днів вона проводила з цілителькою, запам’ятовуючи будь-які закляття та діагностичні чари, яким могла б навчити її наставниця. Дівчина навчалась відрізняти ознаки та симптоми різних ушкоджень.
Цілющі чари потребували бездоганного володіння магією. Було важливо вміти абстрагуватись від будь-яких факторів, що відволікали, та контролювати закляття, що накладаються, з неймовірною точністю. Також необхідно було визначати потрібне закляття, постійно відпрацьовувати промову та рух паличкою, а потім правильно застосовувати його.
Магічні цілителі не використовували хірургічні скальпелі, але акуратність та скрупульозність, з якою вони повинні були накладати чари, робила їх роботу схожою на практику маглівських лікарів. 
Герміона завчала напам’ять анатомічні діаграми. Нескінченно повторювала показники та їх значення у діагностиці, з яких потім складався діагноз пацієнта.
Вечорами вона покидала лікарняне крило та прямувала до підземелля, щоб вивчати зіллєваріння під керівництвом Снейпа.
Коли Герміона завершувала практикуватись у приготуванні зіллів, вона йшла до бібліотеки, щоб зайняти там найбільш самотній куточок та взятись за пошук заклять, які могли б стати у нагоді Гаррі. Вона продовжувала читати, поки її, зрештою, не долав сон.
Ось так, непомітно, вона продовжувала віддалятись від друзів.
Після смерті Дамблдора вони всі були наповнені праведним гнівом, але при цьому не втрачали оптимізму. Здавалось, у них горів вогонь віри у правильність обраного шляху. Але Герміона не могла знайти в собі й іскри цього полум’я навіть на початку війни. Чим більше вона дізнавалась, тим слабшою ставала її впевненість, що Спротив зможе перемогти. Але ніхто, окрім неї, здавалось, не розумів, наскільки важко рятувати чиїсь життя. 
Її друзів ображало те, що дівчина не розділяла загального ентузіазму. Як подруга Гаррі, хіба не повинна була Герміона більш за всіх вірити у нього? Вона що, вважала себе найрозумнішою? За деякий час у Герміони перестав вдаватись патронус. Можливо, якби вона більше займалась відпрацюванням захисних заклять, то не відчувала б себе настільки пригніченою.
Всі інші члени Спротиву не ставились до війни легковажно, але все ж таки їх точка зору здавалась Герміоні занадто односторонньою. Світло проти пітьми, добро проти зла. Світло завжди перемагало. Їй постійно нагадували, що про це написано у книгах з історії. Так, у боротьбі зі злом хтось обов’язково жертвував життям, але все це робилось заради загального блага. Це були героїчні смерті. Люди не боялись померти заради таких речей.
В якийсь момент Герміона просто припинила спроби обговорювати ці теми. Нікого не хвилював той факт, що книги з історії завжди писали переможці. Не мало значення, що у маглівському світі люди, що брали участь у боях, часто ставали не більш ніж гарматним м’ясом. Що багато воєн зрештою ні до чого не приводили, окрім нескінченних списків загиблих та великої кількості свіжих могил.
Можливо, їм всім було необхідно зберігати оптимізм. Але Герміона не могла розділяти цю думку. Їй потрібно було готуватись до війни. Тому вона поринула із головою у вивчення зцілювальних заклять, зіллів та нескінченних сувоїв із магії. Так продовжувалось до тієї мить, як впало Міністерство і війна офіційно розпочалась.
Герміону в терміновому порядку відправили на навчання до Франції. Потім була Албанія, коли залишатись у Франції раптом стало занадто небезпечно. Потому її відправили до Данії. Потім – ніби до Австрії? Хоча ні.
Чи було ще щось до навчання в Австрії? Здавалось, у спогадах був відсутній якийсь фрагмент. Герміона намагалась пригадати. Вона була ще десь, але де саме? І чому забула про це? Дівчина зосередилась на розмитих спогадах тих днів, але вони не хотіли проявлятись. Вона пам’ятала тьмяне світло настільної лампи, запах пилу та древніх сторінок і тонкий ланцюжок медальйону, який тримала в руках.
Це було все, що їй вдалось пригадати. Герміона старалась сильніше зосередитись на фрагментах спогадів, але вони продовжували вислизати від неї.
Так само, як і її медичні навички лікування травм грудей.
Герміона тихо зітхнула. 
Дівчину нервувало те, якими обірваними залишилась її спогади.
Іноді їй здавалось, що вона зовсім не знала, якою була під час війни. Герміона пам’ятала, що була цілителькою та володаркою зіллів. Ось і все, що дівчина знала про себе.
Але в якийсь момент вона змінилась, і Герміона уявлення не мала, як і коли це трапилось.
Коли вона стала тією, кого Волдеморт вважав небезпечною? Чаклункою, що зрівняла із землею половину магічної в’язниці. Коли вона перетворилась в ту, що могла спалити стаю дементорів та поранити отруйними лезами Грехема Монтегю? 
Герміона не уявляла, як вона змогла так змінитись. Дівчина ледь була здатна повірити, що всі вчинки були її рук справа.
Якимось чином ця її неправильна «небезпечна» версія опинилась захованою у підземеллях Хогвартсу. Якби не уривки фраз Малфоя, Волдеморта та Монтегю, вона б ніколи не повірила, що була здатна на таке. Але дрібні шрами на тілі, походження яких було для неї невідоме, тільки підтверджували їх слова.
Герміона опустила погляд на ліве зап’ястя. Потім провела кінчиками пальців по розсипу блідих шрамів, що покривали ключиці та середину її грудної клітки, і по довгому тонкому шраму, що розтинав її шкіру між сьомим та восьмим ребрами.
Цілителька Страуд вважала, що провали у її пам’яті не були результатом дисоціативної фуги або множинного розладу особистості, хоча дівчині здавалось, що це цілком могло стати причиною блокування пам’яті. Тому що та Герміона, яку вона пам’ятала, ніколи б власноруч не знищила половину в’язниці, вбивши у процесі численну кількість людей, тільки щоб дістатись до будівлі. Вона не зробила б цього навіть заради Джинні. Герміона не змогла б поставитись так до людських життів заради порятунку подруги. Вона не уявляла, як підпалити дементорів. Ніколи вона не носила із собою ядовитих лез та тим більше не мала уявлення, як ними користуватись.
У тому, які спогади були для неї втрачені, існувала якась логіка. Але Герміона ніяк не могла зрозуміти зв’язок між ними.
Вона одягнула мантію, спустилась на перший поверх та завмерла у нерішучості біля дверей веранди. У повітрі відчувались солодкі запахи весни. За декілька минувших тижнів клумби з ірисами встигли розпуститись. Можна було почути спів пташок.
Здавалось, що увесь оточуючий світ встиг змінитись за той час, що Герміона провела у своїй темній кімнаті. Природа скинула кайдани зими і більше не відображала холод та сірість життя Герміони. Світ відвернувся від неї. Все навколо дихало й кипіло життям, поки вона залишалась у своїй самотній клітці.
Герміона розвернулась та повернулась до будинку.
Вона не хотіла бачити, як розквітла природа. Не хотіла спостерігати, як зароджується життя. Ні навколо неї. Ні всередині неї.
Топсі з’явилась у її кімнаті перед обідом.
- Ти повинна підготуватись до візиту володаря прямо зараз, - пропищала вона.
Малфой зазвичай приходив набагато пізніше. Герміона не могла уявити, що могло викликати такі зміни у його розпорядку. Стикаючись із чимось, що вибивалось зі звичної рутини, вона починала почувати себе ще гірше. Герміона відчула холод від жаху.
Вона прийняла ванну. Її руки тремтіли, поки дівчина витиралась рушником. Вона пригадала про зілля, які залишила для неї цілителька Страуд. Минулої ночі Герміона так хвилювалась, що зовсім забула про них.
Одягнувшись, вона підійшла до комоду у ванній та дістала із ящику один із флаконів. Це точно було не заспокійливе зілля – запах та консистенція були незнайомі Герміоні. Вона принюхалась. У зілля був трохи різкий запах. Герміона відчула перцеві та цитрусові нотки. Вона капнула зілля на кінчик пальця та спробувала його. Воно було теплим та солодким на смак.
Вона зачекала хвилину. Здавалось, тривога трохи минула. 
Герміона випила зілля. Воно обдало жаром її горло та розлилось теплом по всьому тілу.
Раптом її шкіра покрилась мурахами, ніби стала більш чутливою. Завмерши, Герміона задихнулась від жаху. Вона кинулась до дзеркала та втупилась у своє відображення. Її щоки палали рум’янцем, а зіниці розширились. Вона притиснула руки до губ і, спотикаючись, відійшла від дзеркала.
Страуд підклала їй зілля хтивості.
Герміоні хотілось розридатись, поки вона намагалась взяти себе в руки та позбавитись відчуттів, які викликало у ній поглинуте зілля.
Це не могло відбуватись із нею.
Це було занадто жорстоко.
Руки дівчини трусились, поки вона намагалась придумати якийсь вихід із ситуації. Їй потрібно було знайти щось, що нейтралізувало б дію зілля. Герміона схопила чашку, що стояла на полиці позаду раковини, і взялась пити воду, щоб вивести зілля із крові. Але це не допомогло. Здавалось, жар, що огорнув усе її тіло, тепер зосередився внизу живота.
Герміона повернулась до своєї кімнати. Вона не могла зрозуміти, чому Страуд так з нею вчинила.
Одна справа, якби цілителька спробувала якось помститись Малфою за те, що він перешкоджав її програмі, зовсім інша – обманом напоїти її зіллям хтивості. Це було занадто жорстоко.
На тремтячих ногах Герміона підійшла до ліжка, забралась на нього та лягла, заплющивши очі. Можливо, якщо вона не буде рухатись та збереже зосередженість, ефект зілля зійде нанівець. 
Клацання замка дверей змусило її здригнутись.
Герміона розплющила очі та подивилась на Малфоя. Він розщібнув мантію та скинув її з плечей. Сьогодні він виглядав ще більш відстороненим та напруженим. Підійшовши ближче, Малфой кинув мантію на край ліжка та подивився на неї зверху вниз.
- Хочеш порцію заспокійливого зілля? – запитав він.
Герміона припустила, що заспокійливе дійсно може допомогти впоратись із тим вогнем, який розливався по всьому її тілу і ніяк не хотів відступати. Вона різко кивнула у відповідь та сіла на ліжку.
Коли дівчина простягнула руку, щоб забрати у Малфоя флакон із зіллям, їх пальці доторкнулись, і Герміона ледь стрималась від судомного зітхання.
Вона відкрила пляшечку та випила її вміст, спостерігаючи, як Малфой робив те ж саме зі своїм зіллям.
Заспокійливе зробило все тільки гіршим. Замість того, щоб згладити ефекти попереднього зілля, воно дозволило тілу Герміони розслабитись та повністю віддатись відчуттям. Вона впустила порожній флакон на ліжко, поки намагалась повернути його Малфою.
Герміона притиснула руки до рота та заплакала. Малфой мовчки дивився на неї декілька митей. 
- У чому річ? – вимагав він відповіді.
- Цілителька Страуд надіслала мені декілька зіллів, які, за її словами, могли б полегшити процес, - відповіла вона, витерши сльози та опускаючи очі, втупившись на узори, що вимальовувались на ковдрі. – Вчора я забула про них. Але сьогодні я прийняла одне, якраз перед твоїм приходом. Я думала, воно буде мати заспокійливий ефект. Так мені здалось, коли я спробувала краплю. Я ж не можу зробити детальний аналіз лише за одним ковтком. Тому я прийняла його, але виявилось, воно… - вона відчула, що задихається, - виявилось, що це був афродизіак.
Повисла оглушлива тиша. 
- Ти дурепа, - зрештою виплюнув Малфой. – Ти що, просто випиваєш будь-яке зілля, не ставлячи запитань? 
Герміона зморщилась.
- Востаннє, коли я попросила тебе розповісти мені склад зілля, ти просто влив мені його в рот. Як я повинна була здогадатись, що на цей раз ти не зробиш те ж саме? 
Малфой нічого не відповів. Здавалось, напруга та лють, що відходили від нього, можна було спробувати на дотик. Навіть повітря навколо Малфоя, здавалось, було просякнуте його гнівом, поки він стояв та люто розглядав Герміону.
- Яка ж ти дурепа, - зрештою сказав він знову.
Герміоні хотілось звернутись калачиком та забути про ситуацію, в якій вона знаходилась.
Жар внизу її живота, схоже, зовсім не збирався згасати. Все тіло Герміони ставало чутливішим та було більш гарячим, ніж зазвичай. Вона відчувала порожнечу всередині себе. Їй хотілось, щоб до неї доторкнулись. Ніхто не торкався до неї неймовірно довго…
Ні. Ні. Ні.
Герміона зробила тремтячий вдих.
- Ти не можеш повернутись трохи пізніше? Впевнена, дія зілля не триватиме більше декількох годин.
- Ні. Мені терміново потрібно вирушати у Францію. Тому я й прийшов сьогодні рано. Мене не буде у маєтку до завтрашнього вечора, - відповів Малфой.
Герміона тихо схлипнула.
- Добре, - зрештою здавлено сказала вона та змусила себе лягти знову. – Тоді просто… просто зроби це.
Герміона міцно зажмурилась та постаралась зосередитись на рахуванні та відніманні від тисячі у зворотному порядку. Вона збільшувала відняте число в два рази з кожною новою цифрою. 
Мінус один.
Дев’ятсот дев’яносто сім.
Мінус чотири.
Дев’ятсот дев’яносто три.
Мінус вісім.
Дев’ятсот вісімдесят п’ять.
Вона відчула, як Малфой розвів межі її мантії в сторони, і затремтіла.
Мінус шістнадцять.
Дев’ятсот сімдесят дев’ять.
Мінус тридцять два.
Відчуття пальців Малфоя на її животі різко збило її з рахунку. Герміона не стримала тихого стогону. Вона різко розплющила очі.
Малфой дивився на неї розкритими від жаху очима.
Дівчина пильно поглянула на нього. Вона ніколи до цього не сприймала Малфоя як сексуальний об’єкт. Не дивлячись на те, що він вже п’ять місяців брав її на столі, Герміона ніколи не думала про нього з цієї точки зору. Він був холодним та небезпечним. Красивим, але тільки з естетичної точки зору, ніби статуя з мармуру. Вона не міркувала про нього як про чоловіка, що хвилював її кров. Або чоловіка, з яким вона хотіла б мати хоча б якийсь фізичний контакт.
Вона ніколи не хотіла, щоб він торкався до неї.
Тепер їй хотілось відчути його губи на своїх. Відчути тепло його долонь на шкірі. Відчути важкість його тіла, яку Герміона ще вчора уникала. Тепер вона хотіла відчути все. Відчути, як він притискає її своїм тілом. Ковзає всередині неї. 
Жар у животі ставав нестерпним. До цього моменту вона ніколи не хотіла відчути щось всередині себе, але тепер була готова кричати, якщо Малфой не доторкнеться до неї.
Герміона не могла уявити, що друга ніч на ліжку виявиться гіршою за першу. Але те, що відбувалось зараз, було в тисячу разів гіршим.
Вона змусила себе заплющити очі, щоб припинити вивчати обличчя Малфоя. Припинити відмічати всі деталі його зовнішності, до яких їй раніше не було діла. Його волосся та гострі вилиці, глибину його погляду, тонкі губи та прямі білі зуби. Лінію підборіддя та бліду шкіру шиї, що зникала за чорною тканиною сорочки.
- Просто продовжуй, - сказала Герміона і ледь не заридала від зусилля, яке знадобилось, щоб не почати рухатись самій.
Мить потому вона відчула, як він вштовхнувся та ковзнув у неї, і одразу ж спрямувала стегна назустріч, приймаючи його глибше.
Герміона закрила обличчя руками, стараючись абстрагуватись від того, щоб відбувалось, та намагаючись стримувати стогони, відчуваючи, як всередині неї все руйнується.
Вона тремтіла.
Герміона могла думати лише про те, що хоче, щоб він не зупинявся. Продовжував рухатись. Швидше та жорсткіше.
Схлипи продовжували формуватися у її горлі, і вона не могла їх придушувати. Всі її м’язи, здавалось, застигли в напруженні, поки дівчина продовжувала спроби стримати своє тіло.
Вузол внизу живота затягувався все тугіше й тугіше. Герміона закусила губу. Вона не збиралась здаватись.
Їй просто необхідно було зачекати. Незабаром він кінчить, і все завершиться. А вона просто дасть ефекту зілля зійти нанівець. Його поштовхи стали більш різкими та жорсткими, як і завжди, коли він був вже близький до завершення. Малфой трохи прискорив темп, і Герміона прикусила язик, намагаючись не рухатись в такт.
І потім…
Вона вибухнула відчайдушним криком, відпускаючи свою напругу.
Все її тіло затремтіло та стиснулось навколо нього. Герміона відчувала, як вона стискала його, поки Малфой продовжував рухатись. Нарешті його тіло напружилось і з горла вирвався болісний стогін.
За мить він різко відсторонився, і вона ледь встигла розплющити очі, як Малфой схопив свою мантію з краю ліжка та трансгресував прямо з її кімнати. Вона встигла побачити його обличчя. Воно було сірим. Ніби Малфой збирався знепритомніти.
Герміона лежала на ліжку та плакала, поки її свідомість трохи прояснювалася. Реальність впала на неї, гірка, як сам прийнятого зілля.
Це був перший у її житті оргазм. Принаймні, перший, про який вона пам’ятала.
Герміона не знала, чи була вона цнотливою до того, як її відправили до Малфоя. Якщо й не була, то цей спогад був втрачений для неї так само, як і багато чого іншого. Хоча здавалось занадто дивним, що її розум міг приховати таку деталь. Тому, найбільш вірогідно, у неї не було сексу під час війни.
Все здавалось новим. Ніщо не вказувало на те, що подібні речі були знайомі її тілу.
Зілля хтивості змінило її сприйняття. Вона боялась, що назавжди. Розбудило в ній інстинкти, які до цього спали.
Герміона пролежала на ліжку, не рухаючись, десять хвилин.
Коли, нарешті, потрібний час минув, дівчина піднялась з ліжка та пройшла до ванної. Діставши всі флакони із зіллями, що лежали в ящику, вона відкрила їх та вилила до раковини.
Коли Герміона підняла погляд, то побачила у дзеркалі відображення портрету, що висів на стіні. За нею завжди слідкували. Безмовно слідувало крок за кроком.
Герміона гірко посміхнулась зображеній на картині чаклунці та опустилась на підлогу.
Молода відьма з портрету пильно подивилась на неї, не відводячи погляд.
Герміона відчула холод, як при настанні нападу паніки. Зіщулившись, вона притягнула коліна до грудей, намагаючись дихати.
Вона точно зійде з глузду.
Збожеволіє. 

Вона більше не могла так жити. Герміона навіть не розуміла, заради чого продовжує триматись. Чому вона просто не зійшла з розуму, ще коли була ув’язнена у підземеллях Хогвартсу.
Маєток Малфоїв був набагато гіршим за в’язницю.
Герміона притиснула долоні до обличчя. Вона відчувала залишки його сперми та своєї змазки на внутрішній стороні стегон.
Вона заснула прямо на підлозі у ванній.
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: жорстокість, драма, au, війна, спогади, складні стосунки, Слоуберн, вагітність, насилля, Ангст, смерть другорядних персонажів, антиутопія, перемога Волдеморта, сіра мораль, втрата пам'яті, жертви обставин, Розвиток відносин, психологічні травми, Дарк, #Таємниці/Секрети, Відхилення від канону
Переглядів: 388 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (22 Розділ)
Завантаження...