menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 07.04.2022 в 12:19
Фанф прочитано: 281 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (27 Розділ)


07.04.2022, 12:19
27. Флешбек 2

Плейлист

Spellbound (Acoustic) – Ghostly Kisses 
It`s Not Like You – The Paper Kites
Whose Side Are You On – Tommee Profit & Ruelle
The War – SYML 
Bayou – Mountains of the Moon

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYAoZURdyekTTvPyHPf28G_T&feature=share

Березень 2002 року.

Герміона проводила за новими книгами будь-яку вільну хвилину. Вона зачаклувала обкладинки, щоб вони виглядали як посібники з нумерології, древніх рун та цілительства. Тому ніхто не дивувався, спостерігаючи, як дівчина читає щось під час приготування зіллів, чергування у палаті або за обідом.
Герміона не була впевнена, що написане у книгах дійсно їй знадобиться, але так вона хоча б якось могла підготувати себе до зустрічі із Малфоєм. Книги були єдиним ресурсом, яким вона володіла. Тому дівчина читала, аналізувала інформацію та нескінченно хвилювалась. Через постійну тривогу Герміона стала часто зриватись на інших.
- Вибач, Фреде, - сказала вона сумним тоном, коли той пішов навідати Джорджа. Він старався розрядити обстановку у палаті, травлячи жарти, що Герміоні слід бути більш схожою на пустотливу медсестру, що зігріває своїми обіймами всіх пацієнтів чоловічої статі. Цей коментар Фреда неочікувано настільки сильно її зачепив, що вона накричала на хлопця і ледь стрималась, аби не вліпити йому ляпас.
- Просто я… дуже мало сплю останні дні.
Це було жалюгідним виправданням.
Всі спали по декілька годин на добу, давно забувши про нормальний режим.
В яке б сховище вона не потрапляла, вночі там завжди не спали декілька чоловік. Вони палили, грати у карти і займались чим завгодно, лише б скоротати час до ранку.
Гаррі майже завжди був серед тих, хто страждав від безсоння. Він якимось чином продовжував триматись на ногах, не зважаючи на неймовірно малу кількість сну. Гаррі навіть не був тепер певен, що жахіття, які йому снились, - це вплив Волдеморта, а не його власне почуття провини і накопичений стрес. Коли доходило до того, що він у буквальному сенсі врізався у стіни від недосипу або неочікувано завмирав, втупившись у порожнечу, Герміона майже насильно проводжала його до лікарняної палати та змушувала прийняти зілля Сна без сновидінь.
Її також мучило безсоння через жахіття. У них майже завжди гинули Гаррі та Рон, поки вона марно намагалась врятувати їх. Але іноді їй снились ті, кого вже не було серед живих.
Всі ті люди, яких Герміона не змогла врятувати, тому що їй не вистачило вправності, знань або навичок цілительки.
Їй часто снився Колін Криві. 
Колін був першим, хто помер на руках Герміони. Це трапилось одразу ж після того, як Волдеморт захопив Міністерство, але ще до того, як Орден покинув стіни Хогвартсу. Коли Коліна доставили до лікарняного крила, мадам Помфрі якраз відійшла, щоб купити зіллів. Гаррі також був там, складаючи компанію Герміоні того вечора.
Колін був уражений прокляттям, що безперервно здирало із нього шкіру. Для нього не існувало контрзакляття.
Герміона не могла ввести Коліна у стан сну, щоб послабити його страждання.
Прокляття змусило його залишатись при тямі. Оглушення. Сон без сновидінь. Навіть Напій живої смерті. Нічого із цього не допомогло. Прокляття проривалось і продовжувало втримувати його при тямі. Герміона перепробувала все, що тільки могла придумати, щоб обернути цей ефект. Або вповільнити його. Або призупинити. Шкіра продовжувала сходити шматками. Колін продовжував кричати. Варто було їй почати відновлювати його шкіру на невеликій ділянці тіла, вона знову починала рватись. Якщо дівчина переставала відновлювати шкіру, прокляття проникало ще глибше. У м’язи та тканини.
Прокляття не зупинялось, поки не досягнуло кісток. 
Колін Криві помирав, оточений купою тонких шматочків його тіла та калюжами крові, в той час як Герміона ридала та намагалась зробити все можливе, щоб врятувати його.
Коли мадам Помфрі повернулась, його тіло було схоже на кривавий скелет.
Герміона так і не змогла оговтатися після цього.
Вона не палила, не пила спиртного, не вв’язувалась у бійки та не заводила романи на одну ніч. Вона просто працювала. Наполегливіше та довше. У неї не було часу горювати або шкодувати. Кожного дня у лікарняне крило доставляли нових поранених, і у Герміони не було можливості сумніватись у власних силах. 
Засинала вона лише тоді, коли була вже занадто змученою, щоб бачити сни.
Дівчина підняла очі на Фреда та додала: 
- Просто у мене був поганий день.
- Все гаразд, Герміоно. Ти маєш таке ж право бути не в настрої, як і будь-який із нас. Чесно, я взагалі не розумію, як ти можеш продовжувати займатись всім цим.
Герміона обернулась та окинула поглядом лікарняну палату. 
- Якщо я не буду займатись цим… то хто тоді буде? 
Орден розраховував на неї.
І це не полягало у емоційній прив’язаності або ще якихось сентиментах. Це було беззаперечним фактом. На даний момент Герміона була найбільш кваліфікованим спеціалістом у зціленні від темних проклять серед всіх цілителів Британії.
Коли Волдеморт захопив Міністерство Магії, Орден був вимушений припинити звертатись до Лікарні Святого Мунго. Будь-якого члена Спротиву, що потрапляв до шпиталю, одразу ж затримували як терориста та відправляли гнити в одну із в’язниць Волдеморта. 
Захоплення Міністерства було ретельно сплановане по часу. «Комісія із обліку маглівських виродків» стала першою офіційною інстанцією, що була прийнята. Волдеморт розумів, наскільки важливе значення у війні грала магії цілителів, тому Лікарня Святого Мунго стала першим місцем, якого торкнувся новий закон. Всі маглонароджені цілителі та цілителі-напівкровки негайно були заарештовані. Їх палички було конфісковано та зламано навпіл. Ніхто з них не зміг втекти.
Поппі Помфрі раптом стала однією із найбільш кваліфікованих цілителів у Спротиві. Герміона була її ученицею ще з тих часів, коли загинув Дамблдор, і посилено навчалась лікувальної магії під керівництвом наставниці. Коли цілителі із Європи, що підтримували Спротив, таємно зв’язались із ними та запропонували допомогу у навчанні, Герміона виявилась єдиною людиною з достатніми знаннями, щоб Орден міг відправити її в іншу країну.
Вона покинула всіх своїх друзів. Встигнувши лише попрощатись із ними, перш ніж таємно відправитись до Європи, щоб переміщатись із країни до країни, змінюючи один магічний шпиталь на інший та вивчаючи стільки просунутої лікувальної магії, скільки було можливо. В Англію вона повернулась майже два роки потому, коли шпиталь Спротиву був атакований Смертожерами, а всі найняті цілителі були вбиті разом із Горацієм Слизорогом. Северус навчав Герміону зіллєваріння до того часу, як вона покинула країну, але дівчина продовжувала самостійно навчатись зіллів та розбиратись у них протягом двох років вдалечині від дому, оскільки ця дисципліна була близькою до цілительства. 
Через два роки навчання Герміона повернулась в Англію кваліфікованим цілителем у галузі екстреного лікування та майстром медичних зіллів. Вона спеціалізувалась у розборі проклять темної магії на складники та переробці інформації з ціллю винаходження контрзаклять.
Перший її особисто розробленим закляттям стало контрзакляття проти здирання шкіри. Підрозділ по виходу проклять, що належав Волдеморту, продовжував безперервно створювати експериментальні закляття, які застосовувались Смертожерами під час битв, тому Герміона була необхідна Ордену.
Вона навчала цілительської магії всіх бажаючих членів Спротиву. На жаль, ці чари потребували точності та особливої вправності. Щоб досягнути потрібного результату, потрібно було чаклувати з неймовірною зосередженістю та віддачою. Орден старався включати у кожен загін хоча б одну людину із навиками першої допомоги, щоб бійцям було надано швидке медичне лікування, достатнє, щоб доставити їх живими до лікарняних палат. Але через високі вимоги до бойових цілителів, вони були занадто завантажені роботою та не встигали захищати самих себе під час битв. Тому їх смертність виявилась надзвичайно високою.
Більша частина Спротиву віддавала перевагу проводити свій вільний час, відпрацьовуючи захисні бойові чари. Вона вважали, що базових знань першої допомоги було більш ніж достатньо.
Відчайдушний, необґрунтований оптимізм, на якому базувалась ця віра, змушував Герміону тремтіти від безсилля, коли вона дозволяла собі задумуватись про це.
В Ордену просто не вистачало людей, щоб розділити всі необхідні обов’язки. Навіть найменші помилки в управлінні, накопичуючись, призводили до погіршення положення всього Спротиву.
Вони не були готові до війни. Смерть Дамблдора наче вибила ґрунт з-під ніг, і з тих пір вони ледь тримались на плаву. 
Малфой почав все це.
Те, що він вбив Дамблдора, стало для Ордену ударом нижче поясу. Це послабило їх. Прирекло їх всіх на кінець.
І тепер він знову з’явився на горизонті, ніби якийсь рятівник, готовий допомогти залікувати рану, котру сам ж і наніс. Це було схоже на якусь збочену насмішку долі. 
Герміона ненавиділа його. Більше, ніж будь-кого, окрім, хіба що Волдеморта. Антонін Долохов, що очолював підрозділ, який займався винаходженням проклять, в уявному списку ненависних їй людей займав третє місце.
Малфой розв’язав війну, дав початок всім цим стражданням та нещастям, і тепер Герміона повинна була забути про все це, про всю свою ненависть та відправитись до нього… добровільно.
Жах заковував дівчину з того самого моменту, як відбулась їх із Муді розмова.
Вона не уявляла, як їй припинити ненавидіти Малфоя. Герміона не була певна, що її акторських вмінь вистачить, щоб вдати, що вона припинила відчувати до нього огиду. Одна думка про те, що вона буде знаходитись із ним в одній кімнаті, не намагаючись проклясти його, змусивши заплатити за все, що він зробив… Герміона не була певна, що їй вистачить витримки не зробити щось подібне. 
Дівчина стиснула щелепи та прихилилась лобом до віконної рами, міркуючи. Вона старалась дихати рівно. Не даючи собі шансу зірватись, почавши ламати речі, або заплакати.
Їй не можна було втрачати контроль над собою. Їй потрібно було взяти себе в руки. Замкнути всю ненависть до Малфоя в уявну коробку та засунути подалі, щоб та не заважала Герміоні взаємодіяти із ним. Вона не зможе мислити ясно, якщо дозволить люті затуманити свідомість.
Їй потрібно було подивитись на ситуацію ширше. 
Можливість використати Малфоя як шпигуна була набагато важливішою, ніж те недовговічне задоволення, яке принесе Герміоні шанс проклясти його. 
Вони потребували Малфоя. 
Але якась її частина все одно мріяла про те, щоб він страждав. Герміона сподівалась, що після того, як в Ордену зникне необхідність у Малфої, вона зможе змусити його заплатити за все, що він вчинив.
Хоча… якщо у них вийде перемогти на даному етапі війни… Це буде його заслугою. І, якщо це трапиться, Герміона готова заплатити ціну за такий результат. Як би вона не ненавиділа його, якщо він зможе привести їх до перемоги, Герміона не зможе не стримати свою обіцянку належати йому.
Що б він не планував із нею здійснити.
Вона раптом відчула нудоту. Її тіло кидало то в жар, то в холод.
Вона підняла голову від вікна.
На склі залишився слід від її дихання.
Піднісши кінчик пальця до скла, Герміона намалювала руну турісаз – для захисту, самоаналізу та фокусування. Поруч із нею вона намалювала її зворотну сторону меркстав – небезпеку, ворожість, беззахисність, ненависть та злість.
Її можливості.
На противагу Малфою.
Герміона дивилась, як руни поступово зникають разом зі слідом від її дихання.
Потому вона повернулась до читання книг.
Пізніше цього ж вечора Герміону відшукав Муді.
- Ми домовились про час та місце зустрічі.
- Де ми зустрінемось? – запитала Герміона.
- У Королівському лісі Дін. У п’ятницю, о восьмій вечора. Я перевірю це місце та спершу трансгресую туди разом із тобою.
Герміона кивнула, зустрівшись поглядом із Муді. Якась її частина, зневажена та втомлена, хотіла, щоб він запам’ятав цей момент. Щоб у пам’яті Муді закарбувалось, як вона виглядала… до всього цього.
Здавалось, він злегка засумнівався, перш ніж його обличчя прийняло жорстокий вираз.
- Тобі потрібно буде втримати його інтерес до себе якомога довше.
Губи Герміони злегка скривились, але вона лише кивнула у відповідь.
- Я розумію це, - відповіла дівчина, провівши пальцем по корінцю книги, поки не відчула, як краї сторінок врізаються у шкіру, бажаючи порізати її, - але не впевнена, що зможу. Але я дуже постараюсь. Чи можу я переговорити із Северусом до п’ятниці? У мене є декілька питань до нього.
- Я домовлюсь про зустріч, - сказав Муді. Після цього він розвернувся та пішов. 
П’ятниця.
Всього за два дні.
Занадто мало часу, щоб підготуватись.
Але занадто багато – щоб зі страхом очікувати.
Герміона нічого не їла з їх першої розмови із Муді. Просто не могла змусити себе. Кожен раз, коли вона намагалась з’їсти хоча б щось, її горло ніби стискало лещатами. Герміона трималась на одному чаєві.
Вона прикрила очі та спробувала вирівняти дихання.
Захлопнувши книгу, яку тримала у руках, Герміона зосередилась на оклюменції.
За словами Северуса, у дівчини був до неї талант.
Вона перебирала у голові спогади та думки, сортуючи їх. Герміона побудувала ментальні стіни навколо спогадів про важливі зібрання Ордену. Вона приховала знання про горокракси. Потім Герміона постаралась відсунути на край свідомості все, про що вона намагалась ніколи не думати.
У неї було так багато спогадів про те, як помирали люди.
Вона постаралась засунути їх якомога далі, щоб не чути болючі крики помираючих, якими була наповнена її пам’ять.
Герміона замкнула свою ненависть до Малфоя десь на краю свідомості, щоб це почуття не відволікало її та не заважало.
Тільки використовуючи оклюменцію, вона відчувала, що її свідомість заспокоюється.
Частково це й робило із неї хорошого цілителя. Герміона вміла відкидати почуття симпатії та співчуття і зосередитись на самому процесі лікування.
Схоже, це було характерною особливістю багатьох магічних цілителів. 
Колись, коли війна нарешті завершиться, можливо, вона навіть проведе дослідження про те, скільки серед них існує природжених оклюментів.
Герміона підозрювала, що у більшості цілителів невідкладної допомоги є хоча б невелика схильність до блокування думок. Оклюменцію так рідко вивчали, що багато людей могли навіть не підозрювати, що у них є до неї талант. Герміона якраз була однією із них.
Довгий час дівчина думала, що вона просто черства. Чим довше йшла війна, тим більше проявлялась її схильність блокувати переживання та використовувати раціональне мислення, що так сильно контрастувало із емоційністю Гаррі та Рона.
Але Герміона не була черствою, вона відчувала емоції. Вона просто не дозволяла їм керувати її вчинками.
Герміона завжди спочатку прислуховувалась до голосу розуму, а потім вже – до поклику серця. 
Це почалось зі смертю Коліна. Вона не могла бути як Гаррі. Той момент став поворотним для них обох.
Спостерігаючи, як Герміона намагалась врятувати Коліна, Гаррі остаточно переконався, наскільки огидним злом була темна магія. Він робив тільки те, що вважав за правильне. Слідував своїм переконанням. 
Для Герміони все було навпаки. Вона усвідомила, якою величезною перевагою над ними володіли Смертожери. Тоді дівчина зрозуміла ціну поразки у війні. Вона зрозуміла, що для перемоги над Волдемортом згодяться майже будь-які засоби. Війна буде коштувати їм занадто дорого, якщо вони будуть і надалі триматись за свої моральні принципи. Насправді це було найлогічнішим висновком. Чим довше тягнулась війна, тим більше невинних людей гинуло.
Настільки різна позиція і призвела до розколу у їх із Гаррі дружбі.
Чорна магія позбавила його батьків. Сиріуса. Дамблдора. Коліна… В їх смертях були винні темні прокляття. Те, що Герміона пропонувала відплатити Смертожерам їх же монетою, було абсолютно неприйнятно для Гаррі.
Він твердо стояв на цій позиції. Вони не будуть нікого вбивати. Орден не стане вподібнюватись до Смертожерів. Любов – ось та сила, яка змогла перемогти смертельне прокляття. Саме вона зможе скинути Волдеморта.
 Більш цинічним та прагматичним членам Ордену затикали роти, варто було їм заїкнутись про використання Чорної магії. І чим гірше ставало становище Спротиву, тим сильніше вкорінялась віра у це переконання з кожною новою жертвою війни.
Ті, хто вірив у Світло, не могли так просто змінити свою думку, адже це означало б, що всі смерті були марною жертвою. Що вони вимагали людей помирати за ідеали, які більше нічого не означали.
Замість того, щоб визнати цю гірку правду, члени Спротиву ставали все більш одержимі думкою, що їм варто стати гідними всіх жертв та смертей їх друзів. Що в якийсь момент Добро здобуде перемогу над Злом… просто тому, що по-іншому й бути не може. 
Герміона завжди покидала зібрання Ордену, готова плакати від безсилля. Вона навіть наважилась зробити презентацію про те, якими великими насправді були їх втрати, якою ірраціональною була віра в силу Добра та спроба притримуватись норм моралі. Але коли дівчина пояснювала все це, використовуючи маглівську психологію, її слова просто ігнорували. Продовжуючи переконувати Орден у своїй думці, вона лиш ще більше здавалась якимось монстром, що намагався переконати людей у необхідності вбивати.
Одного разу Герміона провела тринадцять годин у спробах відновити легені професора Флітвика. Коли одразу ж після цього її викликали на зібрання Ордену, вона, стомлена та зла, знову заговорила про застосування темної магії, ледь стримуючи своє роздратування. Рон, який був таким ж стомленим та злим, як і вона, сказав, що Герміона взагалі не розуміє ідей Ордену та поводить себе як справжнє стерво. Декілька людей закивали у згоді.
Гаррі не підтримав їх, але він навіть не поглянув на Герміону і та співчутливо похлопав Рона по плечу, покидаючи зібрання.
Після цього вона довго плакала.
У неї стався нервовий зрив. Саме в такому стані її знайшов Северус в одній із комор на другому поверсі. Він дав кілька зауважень щодо її поведінки та декілька хвилин поливав брудом решту Ордену, абсолютно не підбираючи чемних слів. Це змусило Герміону взяти себе в руки.
У його колючих словах вона почула підтримку.
На наступному зібранні Ордену Северус дав їй книгу по оклюменції. У нього не було часу займатись із нею, але Герміоні й не потрібен був вчитель. Просто читаючи про концепції цього мистецтва, вона змогла сама навчитись необхідних технік.
Северус сказав, що він підозрював про її талант до оклюменції. Ось що допомагало їй бути таким хорошим цілителем та майстром зіллів. Вона вміла відсторонюватись від емоцій та почуттів, коли цього потребували обставини.
Після п’яти років війни Герміона все більше відчувала, що все її життя і спогади тепер були складені в уявні коробки у свідомості. Її натягнуті відносини із Гаррі та Роном були відсунуті кудись у дальній куток, і вона майже перестала відчувати щось з цього приводу. Так було майже зі всіма стосунками в її житті. Там, де колись величезне місце займала дружба із Гаррі та Роном, тепер зяяла величезна порожнеча, схожа на чорну діру, і дівчина намагалась заповнити її роботою.

Автор sparetimedoodler «Оклюменція Герміони»:
https://sparetimedoodler.tumblr.com/post/184765922803/every-now-and-again-i-try-out-realism-and-then

Герміона відірвалась від спогадів та подивилась на книгу у руках. Їй потрібно було продовжувати читати. У неї залишилось всього два дні на підготовку.
Наступного дня Мінерва Макгонагалл неочікувано з’явилась на Площі Гриммо, якраз коли у Герміони закінчувалось чергування. Колишній директор Хогвартсу тепер рідко покидала Шотландію. Після захоплення Хогвартсу Смертожерами Макгонагалл взяла на себе відповідальність за всіх неповнолітніх чаклунів та чаклунок, що стали сурогатами. Також вона опікувала всіх тих, чиї батьки брали участь у війні. Вона повернулась у будинок свого батька у Кейтнессі, розширила його спеціальними закляттями та зробила притулком для більш ніж сотні дітей.
Макгонагалл відчувала відповідальність за кожну дитину, у якої не було батьків. І Герміона також потрапляла до цієї категорії, адже її батьки знаходились в Австралії і навіть не пам’ятали про існування своєї доньки. 
Жінки вирішили випити чаю у кафе в маглівському Лондоні.
Коли вони сіли за один зі столиків, Мінерва довго мовчки дивилась на Герміону.
- Я сподівалась, що ти відмовишся, - нарешті сказала вона.
- Ви дійсно вірили у це? – спокійно запитала Герміона, закінчивши розливати чай.
- Ні, - сухо відповіла жінка. – Мої надії та переконання вже якийсь час суперечать один одному. Саме тому я сказала, що буде безсовісно вимагати від тебе згоди.
- Орден потребує його.
Зависла тиша, під час якої обидві жінки уважно вивчали одна одну. Повітря між ними вібрувало від напруги. Натягнуте, як струна скрипки, зачепивши яку, почуєш неприємний, розладнаний дзвін.
 Хвилину потому Мінерва знову заговорила.
- Ти була однією із най… найвидатніших учениць, яких мала щастя навчати. Твоя наполегливість під час навчання у Хогвартсі завжди захоплювала мене… - Мінерва зробила невелику паузу.
- Але? – поквапила Герміона. Вона внутрішньо готувалась до критики, яка повинна була обов’язково прозвучати після цих слів. 
- Але… - Мінерва із дзвоном опустила чашку на блюдце. – Але ця риса характеру залишилась із тобою і під чай війни. І це хвилює мене. Іноді я думаю: де та границя, за якою наступає твоя межа. І чи існує вона взагалі.
Колись… таке зауваження змусило б Герміону знітитись та переглянути свої погляди. Зараз вона навіть оком не кліпнула у відповідь на ці слова.
- Відчайдушні часи потребують відчайдушних заходів, - процитувала Герміона відомий вислів. – У боротьбі із важкими хворобами всі засоби згодяться.
Вираз обличчя Мінерви став жорстоким. Вона піджала губи.
- А як же перша заповідь лікаря, що гласить: «Не нашкодь»? Чи ти вважаєш, що ці слова втрачають силу, коли ти завдаєш шкоди самій собі? 
- Ці слова ніколи не належали Гіппократу, - Герміона відпила ковток чаю, створюючи вигляд спокою, якого не відчувала. - Primum non nocere. Вираз придуманий не раніше сімнадцятого століття, це видає структура слів на латині. Окрім того… я роблю це не в якості цілителя.
- Те, що Муді насмілився запропонувати тобі це, робить його настільки ж жорстоким, як і того, хто взагалі придумав цю ідею. – Шотландський акцент у її голосі проявлявся сильніше, коли жінкою оволодівали емоції. – Я думала, що навіть для Аластора існують якісь межі. Хіба ціна перемоги і так вже не занадто висока? У цій війні вже бере участь занадто багато дітей. Тепер ми ще й будемо продавати їх Смертожерам? 
- Я більше не дитина, Мінерво. Цей вибір я зробила самостійно. Ніхто не примушував мене ні до чого.
- Будь-хто, хто знайомий із тобою особисто, розумів, що ти б погодилась. Навіть Драко Малфой знав, що ти відповіси, коли висунув цю пропозицію. Ти дійсно гадаєш, що з твоїм характером у тебе у цьому питанні був вибір? 
- Не більше вибору, ніж у тому випадку з моїм рішенням стати цілителем або будь-яким рішенням, яке я приймала увесь цей час. – Герміона раптом відчула відчай. – Комусь потрібно робити складний вибір. Хтось повинен. Комусь доведеться принести жертву цій війні. І я готова зробити це. Я зможу все витримати та хочу зробити це. Навіщо тоді змушувати когось іншого, хто не зможе впоратись із таким тиском?
- Ти так схожа на Аластора, - гірко помітила Мінерва. У кутиках її очей з’явились сльози. – Коли він розповів мені про це, я відповіла йому «ні». Я одразу сказала: «ніколи!». Є межі, які не можна перетинати, тому що, щойно ми просимо про це, нам не стати краще. А потім він відповів, що розповідає мені не для того, щоб порадитись. Рішення вже було прийнято та узгоджено із Кінгслі. Він просто ставить мене перед фактом, щоб був хтось, хто попіклується про тебе у випадку, якщо Драко Малфой вирішить…
Голос Мінерви різко обірвався.
Герміона відчула, як її поглинула хвиля ніжності до суворої жінки, що сиділа навпроти. Але вона змусила себе не реагувати. Не вагатись.
- Він вбив Альбуса, - сказала Мінерва за мить. Її голос тремтів від хвилювання, коли вона промовила це.
- Я знаю. Я не забула про це, - тихо відповіла Герміона.
- Йому тоді ледь виповнилось шістнадцять. Він холоднокровно вбив одного із найвеличніших чаклунів нашого часу у коридорі, повному першокурсників. Навіть Тому Реддлу було майже сімнадцять, коли він почав вбивати, і почав він зі школярки тайком у ванній. Як ти гадаєш, що за людина Драко Малфой зараз, шість років потому? 
- Він – наш єдиний шанс виграти війну. Нам потрібна ця можливість, Мінерво. Ви бачите сиріт, а я бачу тіла. Зараз ми не можемо дозволити собі впускати цей шанс.
- Ти готова піти на все, щоб покласти кінець цій війні.
- Тому я так і вчиняю. 
- Джеймс Поттер казав, що війна – це отрута. Раніше я з ним погоджувалась. Але тепер я гадаю, що він помилявся. Війна – це набагато гірше, ніж пекло. Ти не грішниця, це не та доля, яку ти заслуговуєш. І все ж, здається, ти вже вирішила спробувати проклясти себе заради перемоги.
- Війна та пекло не одне й те ж. Війна – це війна, а пекло – це пекло, і перше набагато гірше. У пекло потрапляють грішники, там немає невинних, на війні таких дуже багато, - процитувала Герміона та сумно посміхнулась. – Мій батько часто так казав. Це цитата з маглівського телешоу. 
Герміона не мить завагалась, перш ніж додати: 
- Я готова на все, щоб виграти війну. І я не знаю, чи правильно я вчиняю. Я впевнена, що більшість людей зі мною не погодяться. Я знаю, що моє рішення стане точкою неповернення у стосунках із Гаррі та Роном… навіть якщо це принесе перемогу зрештою. Але… порятунок їх вартий того. Я завжди була готова заплатити ціну за ті рішення, на які погодилась. І ніколи не була сліпою до наслідків.
Мінерва не відповіла. Вона відпила чаю та подивилась на Герміону так, неначе бачила її востаннє.
Герміона зустрілась із нею поглядом та задумалась, наскільки близьким до істини це могло виявитись.

Примітки до розділу: 

Цитати з Гіппократа та M.A.S.H.
Від автора: Я знаю, немає Драко досі. Незабаром він буде. 

Арт: 

Автор sparetimedoodler «Оклюменція Герміони»:
https://sparetimedoodler.tumblr.com/post/184765922803/every-now-and-again-i-try-out-realism-and-then
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: #Таємниці/Секрети, au, війна, Відхилення від канону, Ангст, складні стосунки, психологічні травми, перемога Волдеморта, смерть другорядних персонажів, сіра мораль, Розвиток відносин, жертви обставин, вагітність, Слоуберн, насилля, антиутопія, жорстокість, драма, втрата пам'яті, спогади, Дарк
Переглядів: 281 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (27 Розділ)
Завантаження...