menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.04.2022 в 11:29
Фанф прочитано: 330 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (28 Розділ)


08.04.2022, 11:29
28. Флешбек 3

Плейлист

Crashing Down – UNSECRET 
Light – Hazy
Dark Side – Greg Sebell
High – Anavae
Game of Survival – Maggie Eckford

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYAP3Sp0VteAlDZGCjPnscf5&feature=share

Муді надіслав повідомлення, що Северус з’явиться у Прядильному кінці в п’ятницю пізно ввечері. Герміона зітхнула, сподіваючись, що розмова із ним пройде краще за ту, яка відбулась у неї із Мінервою. 
Під час війни у них із Северусом зав’язалась певного роду дружба. Це почалось з ініціативи Герміони, коли та з’явилась біля дверей його кабінету після смерті Дамблдора, прохаючи навчити її зіллєварінню. З роками по мірі того, як стосунки Герміони з іншими членами Ордену ставали все більш напруженими, вони стали насолоджуватись взаємною гіркотою у компанії один одного.
Не те щоб вони були близькими.
Але у жодного із них не було часу на будування дружби.
Вони просто демонстрували повагу один до одного маленькими жестами. Северус не так різко критикував Герміону під час зібрань Ордену, як гнобив всіх інших. А Герміона припиняла всі теми, що стосувались підозр про істинну відданість Снейпа.
Коли Герміона ввійшла у його дім, вона виявила, що двері для неї залишені відчиненими, а сам Северус знаходився на кухні. Запах у душній кімнаті став би справжнім божевіллям для непідготованого нюху. Зіллєваріння сформувало у Герміони звичку розпізнавати склад зілля, вдихаючи лише його запах. Повітря було густим від змішаних ароматів сушених трав та настоянок. Гострота солодкого деревія, затхлість сухих суцвіть кульбабки, гіркота подрібнених мінеральних коренів, паління та шорсткість яйцевої шкаралупи вогневиці – вона впізнала майже всі інгредієнти. Крізь аромат пробивався присмак магії, чіпляючись за її шкіру та волосся.
- Щось новеньке? – запитала Герміона після того, як декілька хвилин спостерігала за тим, як він схилився над котлом.
- Вочевидь, - відповів Снейп єхидним тоном, додаючи краплю отрути Акромантула. 
Зілля вивергнуло хмарку кислого жовтого диму, і Северус відступив назад, щоб уникнути його, роздратовано зашипівши.
Герміона поглянула на розкладені інгредієнти.
- Нове прокляття? 
- Так і є. Долохов цього разу перевершив самого себе. Легке, щоб накласти його швидко, і одночасно дуже ефективне. Не дивлячись на те, що його нескладно відбити, при потраплянні в ціль шкода буде нанесена моментально. Незабаром вони почнуть використовувати його у боях.
- Якого роду прокляття? 
- Кислотні опіки, що швидко розповсюджуються.
Герміона стиснула щелепи, щоб стримати важке зітхання. Попереду її очікувало багато досліджень під підготовки до лікування. У минулому кислотні прокляття рідко використовувались під час боїв, але їх наслідки часто ставали руйнівними та важко піддавались зціленню.
Северус додав чотири краплі місячної роси, а потому повернувся, щоб подивитись на неї.
- У вас є двадцять хвилин, міс Грейнджер, - сказав він, пішовши до вітальні. Вона ще трохи зачекала, вивчаючи повільно кипляче зілля, перш ніж попрямувати за ним.
- Чув, ви навмисно пожертвували собою заради справи, - протягнув він із крісла, перш ніж Герміона встигла сісти.
- Муді сказав, що ви вважаєте його пропозицію обґрунтованою, - рівним голосом промовила вона.
- Саме так, - сказав Снейп.
Чаю він не запропонував.
- Чому ж? – запитала Герміона. Не було жодного сенсу ходити колами або соромитись. Їй потрібні були прямі відповіді. Після стількох років війни вона виявила, що Северус відповідає на короткі прямі запитання краще, ніж будь-хто.
- Драко Малфой нікому не служить, - відповів він.
Герміона мовчки чекала.
- Звісно, формально він служить Темному Лорду, - продовжив Снейп, роблячи недбалий жест рукою, - але це зумовлено необхідністю, а не відданістю. Його мотивація носить особистий характер. Яким би не був мотив, він вирішив, що Орден зможе допомогти йому у досягненні цієї цілі ефективніше, ніж Темний Лорд.
Северус помовчав та додав: 
- Він не буде цілком відданий Ордену, але стане таким ж бездоганним шпигуном, яким зараз являється Смертожером.
- Чи потрібна нам взагалі така допомога, якщо ми не зможе йому довіряти? – запитала Герміона.
- Наразі я не думаю, що в Ордену є будь-який інший варіант. А ви? 
Герміона слабко похитала головою та вчепилась у підлокітники крісла. 
- І… я гадаю, він трохи прорахувався, коли озвучував свої вимоги, - додав Северус.
- Яким чином? 
- Попрохавши вас. Я припускаю, це була помилка з його боку, - сказав він, задумливо дивлячись на неї.
Герміона кліпнула.
- Чому ж? 
- Як я вже сказав Муді, я помічав, що Драко був зачарований вами у школі. Не зрозумійте мене неправильно: я не стверджую, що це було чимось значимим у романтичному плані. Все набагато менш серйозно. У той же час ви були кимось, кого він помітив. Ви можете використовувати цей факт у своїх інтересах. Я не вірю, що він в повному обсязі усвідомлює це.
- Він вимагав, щоб я належала йому. Я гадаю, він чудово це усвідомлює, - помітила Герміона.
- Якби він просто захотів жіночого тіла, то зміг би отримати практично будь-яке без особливих зусиль. Ви заледве Єлена Троянська, але навіть якби це й було так, і він кинув би на вас оком – це трапилось майже шість років тому. Не думаю, що він взагалі знає, як ви виглядаєте зараз. Та й сумніваюсь, що у списку образ, які його зараз хвилюють, ваше академічне суперництво досі стоїть на першому місці, - відповів Снейп. – Ви точно не є мотивом для зміни його відданості.
Слова Северуса дали Герміоні одночасно привід для полегшення та відчаю. Вона не бажала уваги Драко Малфоя, але в той же час потребувала її. Їй раптом захотілось заплакати від неможливості виконати призначену для неї місію.
- Тому, - продовжував Снейп, - його рішення додати вас до списку його вимог – це можливість. Якщо ви вирішите скористатись нею, то зможете зробити його відданим.
- І як саме? Шляхом зваблення? – скептично запитала Герміона.
- Втримуючи його інтерес, - відповів Северус, закочуючи очі, наче вона сказала нісенітницю. – Ви достатньо розумна відьма. Зацікавте його. Знайдіть шлях до його розуму, щоб він захотів того, чого не може просто вимагати від вас. І, звісно ж, ви не втримаєте його увагу своїми жіночими хитрощами.
Снейп фиркнув, коли промовив це.
- Такі чоловіки, як Драко Малфой, честолюбні та пересичені, тому їм швидко набридає все, що доступне. Секс, можливо, одна із найлегших речей, які він може отримати. Навіть секс із вами зараз… враховуючи умови, які він поставив. Ви повинні стати чимось більшим та змусити його помітити це.
Герміона коротко кивнула із впевненістю, якої не відчувала, коли Снейп додав: 
- У нього буде значна перевага влади над вами. Однак той факт, що ви зможете втримати його увагу, означав би, що у вас в руках з’явиться фігура, що варта гри. Коли пройшло майже шість років, коли у нього з’явився шанс вимагати будь-що, йому прийшло в голову попрохати саме вас. Вам доведеться ретельно використовувати це знання, якщо бажаєте зрівняти свої шанси.
- Малфой не дурень. Він буде чекати цього.
- Саме так.
- І ви гадаєте, що я впораюсь? 
- Ви намагаєтесь напроситись на компліменти, міс Грейнджер? – холодно сказав Северус. – На даному етапі війни я вважаю, що важлива будь-яка можливість. Вірогідність того, що у вас буде хоча б якийсь шанс на успіх, надзвичайно мала. Ви погодились продати себе в обмін на інформацію неймовірно небезпечному чаклуну, який отримав більшу частину своєї сили за допомогою власного значного інтелекту. Чаклуну, чиї нинішні мотиви залишаються таємницею навіть для тих, хто знає його все життя. Він виключно ізольований та потайний, навіть за стандартами Смертожерів. І він не добився б того, ким став, будучи слабким або передбачуваним.
Настала довга пауза. Можливо, Снейп дійсно повинен був зірвати цей пластир.
Герміона встала, відчуваючи себе спустошеною та деморалізованою.
Вона продавала себе, беручи участь в азартній грі, наперед очікуючи, що зазнає поразки.
Але все одно збиралась спробувати перемогти.
Герміона трохи подумала над питанням, яке майже боялась поставити. 
- Він… - вона злегка затнулась. – Наскільки… наскільки жорстоким він може бути? 
Снейп втупився у неї своїми непроникними чорними очима.
- Я погано його знаю, якщо мати на увазі його життя після п’ятого року навчання. Однак яким би хуліганом він би не був, я ніколи не вважав його садистом.
Герміона різко кивнула, відчуваючи легке запаморочення, і повернулась, щоб піти.
- Бажаю вам удачі, міс Грейнджер. Ви найкращий та найвідданіший друг, якого Гаррі Поттер не здатний оцінити як слід.
В голосі Северуса прозвучало співчуття. Герміона зупинилась та піднесла руку до горла, проводячи великими пальцем по ключиці, перш ніж скрутити ланцюжок кулона між пальцями.
- Я роблю це не лише заради Гаррі, - сказав вона. Северус фиркнув, і вона подивилась на нього, захищаючись. – Існує цілий світ, який навіть не знає, що його безпека залежить від нас. Окрім того, якщо ми програємо, як ви гадаєте, які мої шанси? 
Він коротко кивнув у знак згоди. Вона покинула Прядильний кінець, не сказавши більше ні слова.
Коли Герміона повернулась на Площу Гриммо, вона пішла до ванної та втупилась у своє відображення.
Дівчина була худорлявою та виглядала втомленою. Її шкіра залишалась блідою від нестачі сонячного світла. Риси її обличчя були більш різкими, ніж у школі, і трохи тонкими. Вилиці, що виступали, робили її більш витонченою. Її очі – ну, вона завжди вважала їх своєю найкращою рисою, - великі та темні, у них було достатньо вогню, який позбавляв її погляд від залишків наївності. Її волосся досі залишалось густим та довгим, але тепер вона заплітала його у дві тугі коси, скручувала та заколювала на затилку, щоб кучері не лізли їй в обличчя.
Герміона стягнула одяг та пішла у душ. Душ із гарячою водою, що била її по шкірі, здавався безпечним місцем. Їй не хотілось покидати його, але, вимившись з голови до ніг, дівчина змусила себе вимкнути воду та вийти.
Вона швидко наклала на ноги та пахви чари бриття та витерлась рушником.
Витираючи пару із дзеркала, Герміона критично оглянула тіло у відображенні.
Вона повинна була сподіватись, що підсвідомий інтерес Малфоя до неї полягав у її внутрішньому світі, тому що вона точно не була Єленою Троянською. Стрес не впливав позитивно на її зовнішності. Герміона була худорлявою, з тонкими кістлявими кінцівками. Жодних виразних вигинів тіла або м’якості тих місць, які так приваблювали чоловіків.
Що стосується внутрішньої сексуальності, то дівчина, безсумнівно, була посередністю.
Вона просто ніколи не задумувалась про цю рису та не мала можливості культивувати її у собі. Міркувати про те, як вона потрапила до подібної ситуації – відсутність інтересу до себе… просто не мало особливого значення.
Герміоні не приходило в голову, що війна вимагатиме, щоб вона запропонувала себе… в якості коханки? Шльондри? Військового трофею? Для Смертожера.
Одягаючись, вона не стала хвилюватись через свою спідню білизну або одяг. Не було жодного сенсу робити вигляд, що Герміона володіє якимось визначним смаком або навичками у звабленні. Вона, безсумнівно, зробить це погано. Але дивна поведінка дівчини та зайва увага до свого одягу точно викличе запитання у решти та може розкрити її.
Збираючись йти, Герміона поглянула у дзеркало та, повагавшись, торкнулась ланцюжка на шиї, перш ніж дістати його з-під сорочки та подивитись на амулет, що висів на ньому. Кулон Асет. Криваво-червоний камінь у формі сонячного диску розташовувався ніби на маленькому троні, що втримувався химерними рогами. Його подарували Герміоні, коли вона недовго вивчала цілительство у Єгипті, а потім повернулась до Європи, щоб навчатись в Австралії.
Вона зняла його та засунула у розшиту бісером сумку під ліжком.
Якщо дівчина помре, Северус, вірогідно, зможе визначити, чим насправді є цей кулон.
Місце, яке вказав Малфой, знаходилось поблизу селища Уайткрофт. Муді апарував із нею туди, а потому, швидко оглянувшись чарівним оком, знову зник із гучним хлопанням. 
Почуваючи себе покинутою, Герміона стояла на гравійній доріжці, оглядаючи пустку.
На місцевість цілком вірогідно були накладені чари незнаходження. Або ж це була віддалена точка апарації від кінцевого пункту. 
Нервово оглянувшись, вона важко ковтнула, намагаючись змиритись із очікуванням.
На обочині дороги стояв пеньок. Герміона присіла, не знаючи, куди їй йти. Ще за хвилину вона дістала книгу, прислухаючись до будь-якого шуму.

Автор artemisia_flora «Очікування біля халупи»: 
https://www.instagram.com/p/CJhZpwdHdZY/

Дівчина прочитала близько шести сторінок, коли звук зліва змусив її різко підняти голову. Раптом з’явилось світло із ледь помітного отвору дверей на пустці, і разом із ним у полі зору почала з’являтись застаріла халупа.
У дверях стояв Драко Малфой.
Вона не бачила його більше п’яти років.
Герміона засунула книгу до сумки та пішла вперед, з кожним кроком її серцебиття пришвидшувалось.
Він подорослішав, став вище та ширше у плечах. Зверхність його шкільних днів зникла, змінившись відчутним почуттям влади. Смертельною впевненістю.
Навіть після того, як вона піднялась сходами, він височів над нею. Він був приблизно одного зросту із Роном, але здавався крупнішим. Зріст Рона завжди компенсувався його довготелесістю та незграбністю. Малфой же не приховував ні жоден дюйм свого зросту, неначе це було додатковим свідченням його переваги, коли він дивився на неї зверху вниз.
Його обличчя втратило всі хлоп’ячі риси. Воно було жахливо красивим. Різкі аристократичні риси застигли у жорстокому непохитному виразі. Його сірі очі свердлили її, неначе ножі. Біляве волосся було недбало зачесане набік.
Він ліниво притулився до одвірка, залишивши достатньо місця, щоб вона могла ввійти, лише злегка торкаючись його одягу. Проходячи повз, Герміона вловила різкий запах кедру.
Вона відчула небезпеку, що йшла від нього. Запах темної магії огортав його.
Наближатись до нього було рівносильно тому, що йти назустріч вовку або дракону. Все її тіло було на межі, коли вона проходила повз нього. Герміона боролась зі страхом, який, здавалось, прорізав собі шлях вниз хребтом.
Її лякало його почуття жорстокості. 
Він вбив Дамблдора у віці шістнадцяти років, і це було лише початком його кривавого сходження.
Вона уважно подивилась на нього. Аналізуючи всі деталі. 
Красивий та проклятий. Грішний янгол. Або, можливо, Янгол Смерті. 
Безглузді штампи, і все ж вони якимось чином підходили для нього. Якщо він й був складною та суперечливою особистістю, то не показував цього; він просто здавався жорстоким, жахаючим та красивим.
- Малфой. Я так розумію, ти хочеш допомогти Ордену, - сказала вона, ввійшовши до хижі, і він закрив за нею двері. Герміона боролась із бажанням здригнутись або різко обернутись, почувши клацання.
Вона була одна у будинку із Драко Малфоєм, якому погодилась продати себе в обмін на інформацію.
Заспокійливого зілля, яке дівчина прийняла безпосередньо перед апарацією, було явно недостатньо для того нудотного жаху, який розповсюджувався всередині неї. Вона відчувала його повсюди: у хребті, у животі, у руках, він стискав її горло так впевнено, неначе душив її.
Герміона розправила плечі та змусила себе повільно оглянути кімнату.
Меблів майже не було. Два стільця. Стіл. Більше нічого.
Ліжка не було.
- Тобі відомі умови? – холодно сказав він, коли вона знову поглянула на нього.
- Помилування. І я. В обмін на інформацію.
- Зараз та після війни. – Його очі блиснули сумішшю жорстокості та задоволення, коли він промовив це.
Герміона навіть не здригнулась.
- Так. Віднині я належу тобі. Грюм сказав, що буде діяти як зв’язний клятви, якщо ти вимагатимеш Незламної обітниці, - сказала вона, стараючись приховати гіркоту у голосі. 
Він злегка посміхнувся.
- У цьому немає необхідності. Я повірю силі твого грифіндорської благородності, якщо ти присягнешся прямо зараз. 
- Присягаюсь тобі. Я твоя. Даю тобі слово, - відповіла Герміона, не даючи собі часу на роздуми.
Їй хотілось відсвяткувати те, що він відмовився від Обітниці, залишаючи їй право вибору. Але, якщо вони виграють війну, то лише через нього. Вона буде його боржницею. Вони всі будуть.
- Поки ми не переможемо, ти не зробиш нічого, що завадить мені внести свій вклад у справу Ордену, - твердо нагадала вона йому.
- Ах так. Я повинен бути впевнений, що збережу тобі життя, поки все це не скінчиться, - він посміхнувся, оглядаючи її.
- Я хочу, щоб ти дав клятву щодо цього, - сказала Герміона напруженим голосом.
Його очі спалахнули, і він поклав руку на серце.
- Присягаюсь, - сказав він жартівливим тоном, - я не буду заважати твоїй допомозі Ордену.
Потому він злегка цикнув.
- Боже мій, але ти ж підозрюєш мене, чи не так? Це ж могло виявитись лише хитрістю з мого боку, щоб отримати шматочок тебе до того, як скінчиться війна, а пізніше зрадити твій Орден, - припустив він. – Не турбуйся. На знак моєї щирості я не доторкнусь до тебе… поки. Зрештою, я так довго чекав, щоб отримати тебе в якості призу, що зможу потерпіти ще трохи.
Він по-вовчому усміхнувся їй.
- А поки я дозволю тобі бігти назад у свій дорогоцінний Орден із моєю інформацією та продовжу мріяти про твою неймовірну компанію.
Якщо Малфой намагався вивести Герміону із себе, то у нього це чудово виходило.
Наче думка про те, щоб погодитись на те жахливе, що він хотів із нею зробити, не була достатньо поганою, щоб продовжувати мучити її очікуванням.
Вона стиснула зуби та змусила себе дихати. Сховавши руку за спину, дівчина міцно стиснула її в кулак, потому із зусиллям повільно розтиснула пальці. Подумки збираючись із духом та очищуючи свій розум.
«Це могло стати непоганим варіантом», - міркувала вона. Чим довше він чекав та не діяв стосовно неї, тим більше часу у Герміони залишалось, щоб спробувати забезпечити його лояльність, знайти спосіб змусити його підкоритись, перш ніж він стомиться від неї.
Вона коротко кивнула.
- Добре. Це… дуже люб’язно з твого боку.
Він поклав руку на серце.
- Ти навіть не уявляєш, яку радість я відчуваю, коли чую подібне від тебе, - сказав Малфой із фальшивим захопленням.
Очі Герміони звузились. Вона не могла зрозуміти його. Його істинний мотив… повністю вислизав від неї. Вона ненавиділа себе за те, що опинилась у невигідному становищі.
- Але знаєш… - раптом задумливо промовив Малфой, - можливо, ти даси мені щось взамін…
Герміона вибалушила очі.
- Щось, що зігріє моє холодне серце, - посміхнувся він. – Спогад, який залишиться зі мною та підтримає мою мотивацію.
- Чого ж ти хочеш? – запитала вона напруженим голосом. Вона почала подумки прораховувати можливі варіанти свого приниження. Можливо, він змусить її роздягнутись. Або відсмоктати у нього… вона ніколи не робила цього раніше, швидше за все, це буде огидно. Або захоче кінчити їй на обличчя. Можливо, він накаже їй просто стояти, в той час як сам буде кидати у неї прокляття. Або замість заклять будуть ляпаси в якості помсти за третій рік.
- Щось ти не виглядаєш натхненною, - помітив Малфой. – Тепер я дійсно ображений.
Герміона ледь стрималась, щоб не зблиснути на нього очима.
- Хочеш, щоб я поцілувала тебе або просто стояла та дозволяла тобі проклинати себе? – запитала вона найскромнішим тоном, на який була здатна.
Малфой видав смішок.
- Боже мій, Грейнджер. Ти дійсно у відчаї.
- Я ж тут. Гадаю, це очевидно.
- Дійсно, - кивнув він. – Ну, на сьогодні у мене вже є варіант. Давай подивимось, чи здатний твій рот на щось окрім розмов.
Герміона подумала, що її зараз знудить, і відраза, мабуть, відобразилась на її обличчі. Малфой жорстоко посміхнувся.
- Поцілуй мене, - сказав він, щоб прояснити ситуацію, - на знак демонстрації твоєї щирості.
Він усміхнувся їй та не зрушив з місця. Малфой просто стояв та чекав, коли вона підійде до нього.
Все тіло Герміони наповнилось холодним жахом, коли вона подумала про те, щоб протягнути руку та торкнутись до нього. Про те, як він торкнеться до неї своїми холодними блідими руками вбивці.
Торкнеться своїм ротом до її.
Стояти поруч із ним, не направляючи йому паличку у серце, було так само беззахисно, як підставляти своє горло вовку.
Вона вагалась.
- Як ти хочеш, щоб я тебе поцілувала? – запитала Герміона.
- Здивуй мене, - посміхнувся він, злегка знизуючи плечима.
Здивувати його. Що ж, це було… можливістю, яку вона повинна була використати. Дівчина швидко проаналізувала ситуацію.
Він дражнив її. Усю цю розмову, здавалось, навмисно намагався розсердити її. Щоб побачити її злу безпомічність у відповідь на владу, яку він мав над нею. Цей поцілунок, вірогідно, повинен укріпити її ворожість.
Малфой очікував, що вона буде норовливою та гордою, не здатною придушити свою відразу; тому обманом змушував її зненавидіти власне покарання, тим самим відволікаючи від поставленої цілі.
Герміона не могла йому цього дозволити.
Вона взяла себе в руки. Вона йому не прогає.
Дівчина присунулась ближче, уважно вивчаючи його обличчя.
Вона ніколи ще не була настільки близько до нього. Для того, хто так сильно «жадав» її, він виглядав непереконливо. Його зіниці були звужені. Він здавався… здивованим.
Спіраль страху у хребті відчувалась як голка, що впивалась у спину. Її серце билось так сильно, що здавалось, воно розіб’ється об ребра.
Герміона обвила руками його шию та притягнула до себе. Він посміхнувся та дозволив їй.
Коли їх губи майже доторкнулись, вона зупинилась, майже очікуючи побачити ніж, по саму рукоять ввіткнутий їй у живіт.
На мить між ними запанувала тиша… вони повільно дихали. Достатньо близько, щоб повітря ковзало по їхніх обличчях. Його дихання пахнуло ялівцем, воно було різким та гострим, як свіжозрізане вічнозелене дерево. Герміона вивчала цю мертвотність та холодність його очей. Цікаво, що він бачив, дивлячись на неї? 
«Навіть вбивці були чоловіками», - сказала вона собі.
А потому повільно та м’яко поцілувала його.
Герміона уявила, як цілує того, до кого відчуває ніжні почуття. Зануривши руки у його волосся, вона поглибила поцілунок. Продовжуючи дражнити його губи язиком, вона тихо простогнала йому в рот. На смак він був як джин.
Він явно очікував не це. Вочевидь, сюрпризи були не його. Малфой завмер в очевидному здивуванні, щойно їх губи м’яко зустрілись, і за мить відсунувся від неї.
Тепер його очі потемнішали.
Герміона не була певна, задоволена вона чи занепокоєна цією деталлю.
Її серцебиття вповільнилось.
Веселощі у його очах зникли, і Малфой раптом, здавалось, почав розглядати її більш серйозно.
- Ти ж майже не борешся, правда? – різко запитав він.
- Ні. Більша частина моєї роботи не пов’язана із рейдами, - зізналась Герміона, не бажаючи вдаватись у подробиці. Вона була тут, щоб отримати інформацію, а не ділитись нею.
- Ти володієш оклюменцією? 
- Муді тренував мене, - збрехала вона. – У мене не було великої практики, але він казав, що у мене непогано виходить.
- Що ж, значне полегшення. Було б проблемою, якби тебе коли-небудь схопили і знайшли деталі нашої угоди у твоїй свідомості, - сказав він із найсерйознішим виразом, який вона коли-небудь бачила на його обличчі.
Потому Малфой злегка усміхнувся.
- Сподіваюсь, ти не будеш заперечувати, якщо я особисто перевірю, наскільки ти здібна.
Щит Герміони вже був напоготові, і сили, з якою він напав на нього, було достатньо, щоб змусити її голову йти обертом так, неначе він вдарив у гонг всередині неї. Малфой продовжував із силою тиснути на її стіни, знову й знову, поки вона не почала задихатись від болю, втримуючи його назовні. Потім він зупинився, і Герміона ледь не спіткнулась.
- Ти на диво здібна, - сказав він, виглядаючи так, ніби дійсно був здивований.
Комплімент заскочив її зненацька. Раптом він знову врізався у її свідомість. Коротка перерва виявилась хитрістю. Вона була недостатньо підготована до нової атаки. Він знайшов слабке місце та прорізав його зі швидкістю стріли.
Герміона намагалась виштовхнути його назад, але він миттєво проник до її спогадів.
Потому різко, навіть не зупиняючись, щоб подивитись на щось у її свідомості, Малфой повернувся назад.
Дівчина ледь не впала від сили його атаки, але втрималась, схопившись за лоб та задихаючись від болю.
- Це звичайна хитрість, - недбало сказав він, наче напад на її розум не потребував ніяких зусиль з його боку. – Після інтенсивної атаки, коли оклюмент думає, що все скінчено, він трохи розслаблюється. Це чудова можливість потрапити всередину.
У Герміони досі перехоплювало дихання, і вона не могла відповісти, тому він продовжив:
- Якщо коли-небудь тебе будуть допитувати по-справжньому досвідчені легілименти, ти ніколи не зможеш втримати їх силою свого ментального щита. Будь ти звичайним членом Спротиву, вірогідно, тебе б просто вбили замість того, щоб намагатись добути інформацію. Але ти – член Ордену. Золота дівчинка Поттера. Якщо вони коли-небудь доберуться до тебе, то, швидше за все, приведуть до мене, або до Северуса, або до самого Темного Лорда. Боюсь, тобі доведеться освіжити свої навички оклюменції.
- Яким чином? – її голос звучав із хрипом. Вона й не підозрювала, що ментальна атака може бути такою могутньою. Недивно, що Гаррі ненавидів свої сеанси зі Снейпом. Її розум був в агонії.
- Хитрість у тому, щоби впустити легілимента, - повідомив їй Малфой. 
- Що? 
- Доклади трохи зусиль, але зрештою зроби вигляд, що уступаєш. Щойно у твою свідомість ввійдуть, покажи хибні спогади або відволічи, роблячи обманний маневр в бік чогось менш важливого. Ти ніколи не зможеш викинути Темного Лорда із голови, але якщо він вирішить, що ти слабка, то буде думати, що здолав тебе. Тобі доведеться відмовитись від чогось достатньо цінного, щоб виглядати правдоподібно. Таким чином ти збережеш найважливіші речі у таємниці.
У голові Герміони все перемішалось, поки вона обдумувала це. Звісно, оклюменція була чимось більшим, ніж ментальними стінами. Северус не міг обманювати Темного Лорда стільки років, просто відмовляючи йому у доступі до свого розуму.
- Витрать час, щоб обдумати це. Якщо я шукаю інформацію про Поттера, Візлі або Орден, що зможеш видати взамін? Що виявиться найбільшим секретом, який у тебе є? Легілименція – це як підпал чужого будинку. Розум інстинктивно намагається захистити те, що важливіше за все приховати. Ти повинна привчити себе робити зворотне. Прямуй до того, що не має значення. Практикуйся бути уважною до менш важливих спогадів у своєму розумі, наче ти ховаєш їх. Я спробую ще раз наступного тижня.
Герміона кивнула. Вона ненавиділа саму думку про це, але його роздуми були доречними. Ця навичка була безцінною.
Малфой засунув руку до кишені та кинув їй щось. Вона рефлекторно спіймала. 
Герміона втупилась на свою долоню. Це було… ну, це було схоже на обручку, якби обручки були чорними.
Вона здивована подивилась на Малфоя.
- Твої протеєві чари з п’ятого курсу надихнули мене, - він посміхнувся та підняв праву руку, вказуючи на таку ж оніксову риску на пальці. – Воно ненадовго загориться, якщо мені знадобиться зустріч. Двічі, якщо це терміново. Я б дуже радив прийти швидко, якщо воно загориться двічі. Якщо ти захочеш зв’язатись, сигнальні чари будинку дадуть мені знати, коли ти прибудеш. Але у решті ми повинні притримуватись графіку. Чи є час, коли ти можеш піти, не викликаючи підозр? 
Герміона надягнула кільце на вказівний палець лівої руки. Це була проста тонка риска. Що не кидалась в очі та не привертала уваги. Вона запідозрила, що на кільце були накладені сильні маскувальні чари.
- Я виходжу за інгредієнтами для зіллів рано вранці у вівторок. Я можу додати ще півгодини, ніхто не зверне на це уваги. Сьома тридцять підійде? 
Він кивнув.
- Якщо я з якоїсь причини не зможу прийти, приходь ввечері в той же час, - сказав він їй.
- А що, якщо я не зможу прийти? – запитала Герміона.
Його очі звузились.
Він намагався зрозуміти, чим саме вона займалась для Ордену. Ну, вона не збиралась добровільно ділитись інформацією.
- Я зачекаю п’ять хвилин та припущу, що ти не змогла прийти.
- Гаразд, - рішуче погодилась вона.
Малфой посміхнувся та змахом чарівної палички викликав сувій пергаменту, який протягнув їй.
- Це мій перший внесок, - пояснив він, знову дивлячись на неї.
Герміона взяла його та злегка розвернула, поглянувши на декілька карт та креслень будівель.
- Я сподіваюсь, що у Муді вистачить мозку не використовувати все одразу ж, - сказав він.
- Твоя служба буде однією із найбільш ретельно охоронюваних таємниць Ордену. Ти перестанеш приносити користь, якщо твоє прикриття буде розкрите. Ми не збираємось ризикувати.
- Добре, -відповів він холодним голосом. – Тоді побачимось у вівторок. Тренуй свою оклюменцію. 
Малфой із тріском зник.

Примітки до розділу: 

Арт: 


Автор artemisia_flora «Очікування біля халупи»: 
https://www.instagram.com/p/CJhZpwdHdZY/
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія | Додав: bukashkabl | Теги: сіра мораль, спогади, Відхилення від канону, драма, Ангст, #Таємниці/Секрети, вагітність, смерть другорядних персонажів, жертви обставин, перемога Волдеморта, антиутопія, Дарк, Слоуберн, жорстокість, au, психологічні травми, складні стосунки, втрата пам'яті, насилля, війна, Розвиток відносин
Переглядів: 330 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (28 Розділ)
Завантаження...