menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 10.04.2022 в 13:59
Фанф прочитано: 185 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (29 Розділ)


10.04.2022, 13:59
29. Флешбек 4

Плейлист

The Hunt – Yael Meyer
Save My Soul – RIVVRS
How Villains Are Made – Madalen Duke
Start a War – Klergy & Valerie Broussard 
Dark Things – ADONA

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYAtNRNXep1dlOUv1Pjz5rUC&feature=share

Квітень 2002.

Наступного разу, коли Герміона апарувала до хижі, вона ледь встигла переступити поріг, як Малфой різко матеріалізувався із повітря зовсім поруч.
Він міцно схопив її за плечі, притискаючи до стіни, і поцілував.
Герміона не встигла ніяк зреагувати. Її очі широко розплющилось від здивування, і Малфой зустрівся із нею поглядом, одразу ж вриваючись до її свідомості.
Він заскочив її зненацька, і Герміона не встигла побудувати у своїй свідомості ментальні стіни. Малфой втискався у неї всім своїм тілом, продовжуючи цілувати, і це не давало їй можливості зосередитись на вторгненні у її думки.
Він проглядав останні спогади: як вона варила зілля Невидимості для кільця, яке він дав їй минулого разу; як трансгресувала разом із Лі Джорданом і залишила його біля Лікарні Святого Мунго. Малфой зупинився на її спогаді про їх минулу зустріч.
Вона відчула, як він аналізує її, і одночасно гостро відчувала, як губи Малфоя відриваються від її губ, як він цілує її підборіддя, в той час як його руки беруться вивчати її тіло.
Скінчивши переглядати спогади їх зустрічі, він почав рухатись далі, до її розмови із Снейпом. Ні. Герміона не могла дозволити йому побачити це. І хоча вона була впевнена, що Малфой зрозуміє, що вона намагається зробити, дівчина все одно вирішила спробувати.
Вона змусила себе не намагатись приховати цей спогад або спеціально думати про щось інше. Замість цього Герміона схопилась за перший ліпший фрагмент із минулого та спеціально засунула його на самий край свідомості, неначе приховуючи. Малфой, звісно, повинен був здогадатись, що це хитрість, але він все одно попрямував за нею. Герміона продовжила ховати вибраний спогад протягом ще декількох секунд, а потім дала можливість Малфою прорватись до нього.
Це був третій курс. Перед нею стояв Малфой, його губи кривила посмішка.
- Ви коли-небудь бачили щось настільки жалюгідне? – сказав він. – І цю нікчему призначили нашим вчителем.
Гаррі та Рон смикнулись в бік Малфоя, але Герміона їх випередила.
Почувся гучний звук ляпасу. 
Вона вдарила Малфоя по обличчю зі всієї сили, на яку була здатна. Її долоня горіла, а шкіра Малфоя почервоніла у тому місці, де вона нанесла удар. Він похитнувся, дивлячись на неї із сумішшю болю та страху.
- Не смій називати Хагріда жалюгідним, ти, бридкий… огидний… - проричала вона.

Малфой різко покинув свідомість Герміони і відсунувся від неї, здригаючись всім тілом.
Герміона не відводила від нього погляду, очікуючи, що ці спогади про третій курс приведуть його у лють. За кілька секунд вона зрозуміла, що Малфой сміється.
Це здалось їй навіть більш жахаючим. 
- Непогано, - сказав він за хвилину, досі посміюючись. – Я не очікував, що ти так швидко зможеш використовувати цю техніку.
Герміона розгублено стояла біля стіни, намагаючись відійти від одночасної ментальної та фізичної атаки Малфоя. Вона відчула, як у неї вже починає розколюватись голова.
- Ти всіх так навчаєш оклюменції? – запитала вона за декілька секунд.
Кутики його губ ледь помітно припіднялись.
- Тільки тебе, - сказав Малфой зі знущанням. – Не міг допустити, щоб ти засумнівалась у моїй щирості. І мені потрібно було зробити щось, що дозволило б збити тебе з пантелику. Тому, - він знизав плечима, - я вирішив вбити двох зайців одним пострілом. Ти ж не очікувала, що я буду тримати руки при собі.
Герміона ледь стрималась від посмішки у відповідь.
- Мені одягнути панчохи на наступну зустріч? – саркастично запитала вона.
Його очі, здавалось, трохи потемніли.
- Ммм… Ні. Я віддаю перевагу тобі такій. Тобі личить бруд та маглівський одяг. І я не збираюсь поспішати із тобою. Тому тобі не потрібно надягати панчохи… поки що. 
Герміона відчула тремтіння: не лише від страху, але й від напруги, яка повисла між ними. Здавалось, саме повітря було повне ворожості та розважливості, з якою вони приглядались один до одного.
Малфой зробив крок ближче до неї і взяв її ліву руку у свої; підніс її кисть ближче, провівши пальцем по кільці, яке матеріалізувалось від його доторку.
- Як воно працює? 
- Зачакловане чарами, що працюють за тими ж магічними принципами, що й закляття Фіделіуса, - відповіла Герміона, звільняючи руку із його хватки.
- Кільце бачать тільки ті, хто знає про його існування. Для решти воно абсолютно непомітне. Тому його можемо бачити лише ти і я.
Малфой припідняв брову із виразом схваленням на обличчі.
- Не думав, що чув про такі чари.
- Вони зовсім нові, - сказала Герміона обережно.
- Твій винахід? 
Вона неохоче кивнула.
- Насправді вони не занадто практичні. Діють лише на металічні предмети.
- Дуже цікаво, - прошепотів Малфой, підійшовши ще ближче.
Кожен раз, коли він наближався, Герміона гостро усвідомлювала, наскільки він небезпечний. Малфой був увесь просякнутий чорною магією: вона йшла від нього хвилями, чіпляючись за його одяг та волосся, і, здавалось, була частиною його самого. Неначе він завжди носив мантію, зіткану із темряви та злості, але при ній намагався приховати це.
Навколо нього було так багато пітьми. Всі ті смерті, за які він був відповідальний.
Він буквально загруз у них.
- Давай спробуємо ще раз. Подивимось, як довго ти зможеш протриматись, - він слабко посміхнувся. – Без поцілунку… цього разу.
Потім він знову ввійшов до її свідомості. Герміона втримувала ментальні стіни протягом декількох митей, намагаючись сконцентруватись та зібратись із думками, а потому зробила вигляд, що Малфой пробив її захист.
Герміона не була певна, чи виявилась вона достатньо хорошою або у Малфоя вистачило такту не проглядати всі її спогади. Він дозволяв їй відволікати його увагу на більш незначні моменти. Коли дівчина змогла вдало провернути цей трюк більше десяти разів, він нарешті покинув її свідомість.
Її голову пронизали напади болю. Здавалось, тиск міг розколоти її череп надвоє. Біль був нестерпним. У Герміони на очах виступили сльози, і вона прикусила губу, намагаючись не заплакати.
- Випий це, - наказав Малфой, вкладаючи їй у руку пляшечку із зіллям Сна без сновидінь. – Інакше ти можеш знепритомніти, намагаючись апарувати. Я б не радив так експериментувати.
Герміона проковтнула зілля, вирішивши, що Малфой навряд чи збирається її отруїти.
- З тобою таке траплялось? – запитала вона, коли біль у голові почав потрохи відступати та перед очима перестали танцювати темні плями.
- І не раз, - відповів він коротко. – Моє навчання було доволі… жорстким.
Герміона кивнула. Їй досі ледь вірилось, що перед нею стоїть той самий хлопчисько, який знущався над ними у школі.
Холодність та жорстокість оточували його, як стіни замку. А під ними ховалась ледь стримана лють.
Хлопчик, що отримував посилки із солодощами. Той, кому купили місце у команді з квідичу, і той, хто плакав від невеликої подряпини на руці. Цього хлопчика більше не існувало. Боягузтво та розбещеність, якими він відрізнявся у шкільні роки, були вкрадені війною. Він не заплатив ні монети, щоб просунутись у рангах послідовників Волдеморта. Він розплачувався за це чужою кров’ю.

Автор _knar.m_ «Хлопчик із коробкою солодощів»:
https://www.instagram.com/p/CLQLWsfh1Kr/?igshid=dz7v9id1cwdg

Всі його слова та рухи були чітко вивірені та відточені. Його посмішки, погляди та легка чемність – все це було удаванням. Ніби Малфой носив маску, яка приховувала, наскільки холодним він був насправді.
І, якщо вона хотіла досягнути чогось у своєму завданні, їй потрібно було заглянути під цю маску та побачити, що ховається за його холодністю та злістю. Можливо, він хотів використати її, щоб помститись або розважитись, але Герміона збиралась стати для нього чимось значимим. 
Їй потрібно було підтримувати його інтерес, поки вона не зрозуміє, що є його ціллю – поки не знайде слабкість у його броні та зможе нею скористатись.
Не існувало абсолютно байдужих людей. Навіть Малфой не міг бути повністю холодним.
Герміона помічала це у ньому. У його погляді. Здавалось, у ньому горів вогонь, який був схований глибоко всередині. Їй потрібно було дістатись до цього полум’я та розпалити його яскравіше, щоб потім використати у власних цілях.
Малфой очікував, що вона буде ненавидіти його та спробує втертись у довіру своєю вдаваною добротою та участю. Їй потрібно було перехитрити Малфоя. Стати навіть більш розважливою, ніж він.
- Це трапилось після п’ятого курсу? 
Він поглянув на неї більш обережно.
- Так, - відповів Малфой сухо.
- Твоя тітка? 
Він хмикнув в якості підтвердження.
Вони обоє пильно дивились один на одного.
- Не єдине, чому ти навчився того літа, - помітила Герміона.
- Тобі потрібне зізнання? Мені розповісти тобі про все, що я зробив? – він підійшов ближче і тепер височів над нею, посміхаючись в обличчя.
Герміона змусила себе не відсторонитись та не зіщулитись від його близькості.
- А тобі б хотілось? – запитала дівчина.
На його обличчі промайнув ледь помітний вираз здивування. Здавалось, цим питанням вона заскочила його зненацька.
Малфой був самотнім. Герміона підозрювала це, але тепер її думки підтвердились. Його мати померла, а батько з’їхав з глузду. Сам він занадто високо у рядах послідовників Волдеморта, які до того ж були сумно відомі своєю схильністю до зради. Якщо у нього й були якісь шкодування, йому навіть не було з ким ними поділитись. 
- Ні, - відповів він різко, відходячи від неї. 
Герміона не стала продовжувати цю тему. Якщо Малфой відчує, що вона тисне на нього із розпитуванням, то закриється від неї ще сильніше. У неї не було необхідності знати його думки. Їй потрібно було, щоб він захотів розповісти про них комусь…
Щоб Малфой захотів розповісти про них їй.
Це зробить її особливою для нього. Важливою з емоційної точки зору. Це може стати для Герміони вдалим варіантом, щоб зацікавити його у собі.
- Ти хочеш продовжити? – запитала вона після невеликої паузи.
Малфой пильно подивився на неї.
- Коли тітка навчала мене оклюменції, вона наказувала комусь катувати мені Круциатусом, поки сама намагалась проникнути до моєї свідомості. Тебе, швидше за все, чекає те ж саме, якщо тебе коли-небудь спіймають Смертожери.
Малфой не дав їй як слід поміркувати над цими словами, одразу ж ввірвавшись до її свідомості. Скінчивши переглядати її спогади, він не став чекати, коли Герміона прийде до тями, кинув біля її ніг сувій з інформацією та апарував.
Протягом того тижня Герміона знову відвідала книжкову крамницю. Вона купила книги, у яких говорилось про вплив самотності на психічний стан людини, розповіді про життя сиріт та дослідження про дітей, що брали участь у військових діях.
Герміона виділяла у тексті уривки з описом слабкостей таких людей: те, що ними часто було доволі легко маніпулювати. 
Вона наклала сильне охоронне закляття на блокнот, у якому взялась складати психологічний портрет Малфоя. Дівчина записувала деталі, які помічала у його поведінці. Будувала припущення та теорії.
У центрі його психологічного портрету – там, де повинні були розташовуватись мотивація та цілі – поки що зіяла порожнеча. Але Герміоні здалось, що вона потрохи починає підбиратись до границь його істинних інтересів.
Наступного вівторка Малфой не торкався до неї, поки проводив сеанс оклюменції. Він почав виснажувати її іншим способом.
Малфой не намагався якось стримуватись, коли атакував її свідомість. Пробравшись у потаємні куточки її спогадів, він проглядав все, що йому траплялось. Змушуючи Герміону знову переживати смерті людей, які вона менше за все хотіла пригадувати. Потім абсолютно випадково він наткнувся на момент, який трапився одразу ж після її зустрічі зі Снейпом. Герміона постаралась відволікти його увагу, коли він знайшов цей спогад, і Малфой одразу ж придивився до нього уважніше.
Він спостерігав, як дівчина прискіпливо вивчала риси свого обличчя у відображенні, перш ніж стати під струмені води. Вийшовши із душу, вона взялась розглядати своє оголене тіло у дзеркалі. Затримавшись на цьому моменті, Малфой став розглядати її. Герміона відчувала, як звеселяє його те, як вона підмічає недоліки своєї зовнішності. Вона внутрішньо стиснулась від такого приниження, і Малфой це помітив.
Він проглядав цей спогад набагато довше, ніж потрібно було, а потім повністю вийшов із її свідомості.
- Що ж, - розпочав він, виглядаючи так, наче ледь стримувався, щоб не засміятись. – Це був однозначно непоганий спосіб, щоб відволікти увагу легілимента.
Вона злісно подивилась на Малфоя. Герміона боролась із бажанням вдарити його у пах, а потому вибити йому зуби.
- Задоволений своїм придбанням? – її голос був їдким.
- Ти доволі кістлява. Якби ти надіслала мені цей спогад наперед, я, можливо, попросив би собі іншу, - відповів він глузуючи, трохи відсунувшись, щоб ще раз оглянути її з ніг до голови.
- Яка прикрість для нас обох, - підмітила вона, піджавши губи та схрестивши руки перед грудями у захисній позі.
- Можливо. Хоча, якби я попросив когось іншого, то ніколи б не побачив мозок, влаштований як сховище із документами, - тон Малфоя здавався звичайним та навіть легким, але його погляд раптом став жорстоким. Він злегка схилив голову набік. – Муді не навчав тебе. Ти природний оклюмент.
Герміона приречено кивнула. Вона розуміла, що рано чи пізно від здогадається про це. Придумуючи цю брехню, дівчина не розраховувала, що проведе стільки часу, копирсаючись у її голові.
- Ти самоучка, чи не так? 
- У мене був посібник, - відповіла вона сухо.
Малфой видав смішок: 
- Ну звісно.
Він розглядав її з виразом, який Герміона не могла зрозуміти. Ніби це відкриття змусило Малфоя переглянути його думку про неї.
Герміона не хотіла, щоб він щось переосмислив, тому що він міг змінити тактику поведінку. Їй подобалось, як все складалось зараз, коли він не змушував її спати із ним.
- Що? – нетерпляче огризнулась вона у надії збити Малфоя із думки. Здавалось, це спрацювало, тому що його погляд перестав бути таким зосередженим.
- Нічого, - відмахнувся він від неї. – Просто ніколи до цього не зіштовхувався із кимось іншим таким ж.
Він посміхнувся.
Герміона втупилась у нього, прищурившись. 
- Ти теж природний оклюмент, - зрозуміла вона із жахом. Увесь цей час дівчина намагалась пробити захист людини, яка також вміла відгороджуватись та приховувати свої емоції та бажання.
Він жартівливо вклонився.
- Яка була вірогідність такого співпадіння? – протягнув Малфой, знизавши плечима.
Настала довга пауза.
Тепер вони обоє переосмислювали тактику своєї поведінки.
- Але ти все одно збираєшся навчати мене оклюменції? – нарешті запитала Герміона.
- Так… - відповів Малфой повільно. – Буде безглуздо зупинятись на половині. Тим паче ти здатна навчатись швидше, ніж я очікував.
- Добре, - кивнула вона і внутрішньо підібралась, підготувавшись.
Малфой підійшов ближче. Її серце, здавалось, пропустило кілька ударів.
Його рухи нагадували їй хижака, що стежив за своєю здобиччю. Спочатку повільні, розмірені та м’які, а потому різкий стрибок – і ось він вже зовсім близько.
Герміона дивилась в обличчя Малфоя, тому що так було простіше не думати про її межу у фізичному сенсі між ними. Про те, що він може зламати її голими руками.
Він протягнув руку та злегка припідняв її підборіддя, трохи відкидаючи голову Герміони та відкриваючи шию.
- Ти сповнена сюрпризів, - сказав Малфой, уважно розглядаючи її обличчя, перш ніж зустрітись із нею поглядом.
Герміона на секунду закотила очі.
- Кажеш це кожній дівчині? – запитала вона удавано солодким тоном.
Коли Малфой ввійшов до її свідомості, Герміона навіть не намагалась відгородитись від нього ментальними стінами. Саме втримування цих стін змушувало її голову вибухати від болі після сеансів легілименції. Вона була впевнена, що вже може достатньо правдоподібно вдавати, що її ментальні стіни легко зруйнувати.
На цей раз він проник до її свідомості без болю, і це насторожило Герміону. Вона думала, що легілименція завжди приносить біль. Зараз же виникало відчуття, що її розум – це Омут пам’яті, в який без перешкод занурюється Малфой. Межі між його та її свідомістю стали трохи розмитими.
Малфой, здавалось, перевіряв стан її розуму.
Не відчуваючи болю, що зазвичай супроводжувала легілименцію, Герміона змогла краще зосередитись на більш тонкій та стратегічно вивіреній тактиці захисту. Вона спеціально активно перебирала свої спогади, приваблюю увагу Малфоя, перш ніж вибрати якийсь один, який непомітно ховала у найвіддаленіший куточок свідомості.
Це… було схоже на навчання танців. Або, можливо, було подібне на вивчення бойових мистецтв. Всі рухи робились неквапливо, без тиску та застосування сили.
Малфой дав їй час добре засвоїти техніку. Дозволив відчути, як правильно виконувати її, розібратись по пунктах у тактиці. Він тренував Герміону знову й знову, поки вона не змогла робити це інстинктивно, не замислюючись.
Нарешті він покинув її свідомість та поглянув на годинник на зап’ясті.
- Ми сильно затримались.
- Так? – тихо сказала Герміона, досі обдумуючи нюанси техніки, яку намагалась засвоїти.
Малфой пильно подивився на неї, поки вона нарешті не випрямилась і не зустрілась із ним поглядом.
- З’явилась якась нова інформація цього тижня? 
- Заледве. Цього місяця з Румунії повинна прибути велика кількість вампірів. Але поки що у мене немає ніяких точних деталей.
- Що, коли… - Герміона засумнівалась.
 Малфой припідняв брову, дивлячись на неї зверху вниз та очікуючи, коли вона продовжить.
- Що, коли нам щось знадобиться? Ти зможеш дістати це для нас? – запитала дівчина.
- Залежить від того, що вам необхідне.
- Книга.
Малфой посміхнувся.
- Вона називається «Таємниці найтемнішого мистецтва». Я випробувала все, щоб знайти її. Але в Ордену обмежені ресурси.
- Дивлюсь, що можу зробити, - він роздратовано зітхнув.
- Будь обережний, - сказала вона неочікувано для себе.
Малфой виглядав трохи здивований.
- Нам не потрібно, щоб Волдеморт дізнався, що ти шукаєш.
- Наскільки важлива ця книга? – запитав він, звузивши очі.
- Я не знаю. Вона може виявитись зовсім некорисною. Або ж може стати дуже важливою. Але не варто через це підставлятись.
Він закотив очі.
- Наче я став би, - пробурмотів Малфой, перш ніж різко подивитись на Герміону. – Тобі час йти. Впевнений, Поттер вже страждає без тебе.
Герміона взяла сумку з інгредієнтами для зіллів та вийшла із хижі. 
Вона бачила, що Малфой задумливо дивився їй вслід, поки вона зачиняла за собою двері. Потім дівчина апарувала.
Нарізаючи та розкладаючи по місцях інгредієнти у кімнаті на Площі Гриммо, Герміона продовжувала міркувати.
Малфой виявився не таким, яким вона собі його уявляла.
Набагато менш злим, ніж вона очікувала. Герміона все чекала, що в якийсь момент його істинна сутність проступить із-під маски чемності. Або він був менш бездушним, ніж вона гадала, або йому необхідно було від Герміони щось інше, щось більш складне. Тепер дівчина була майже впевнена, що у нього немає особливого бажання завдавати їй фізичного болю.
Вона не могла зрозуміти, чого він хоче.
Северус був правий. Малфой одразу довів, що він – бездоганний шпигун. Вся інформація, яку він передав Муді, виявилась винятково корисною. Ордену вдалось напасти на в’язницю Смертожерів та звільнити більше п’ятдесяти людей. 
Але… мотивація Малфоя досі залишалась загадкою.
Герміона не розуміла, в чому для нього полягала вигода бути шпигуном. Завдяки рангу у рядах Смертожерів він точно отримав би величезну винагороду, якби Ордену не стало.
Якщо ж Орден переможе, навіть отримавши помилування від суду, Малфой стане вигнанцем для всього чаклунського світу. До шпигунів та зрадників ніколи не будуть ставитись із повагою, яким би не був їх внесок у війні.
Окрім того… Люциус був відданим послідовником Волдеморта. Він звинувачував Гаррі та Рона у смерті Нарцисси та спрямовував всю свою енергію на те, щоб помститись їм. Навіть якщо Драко не поділяв його думки, здавалось підозрілим, що він зважився йти проти свого батька. У школі він так старався бути схожим на нього. Малфой лютував, коли в кінці п’ятого курсу Люциуса ув’язнили в Азкабані.
 Герміона виклала на підніс стеблини бадьяну та спрямувала на них потік гарячого повітря з кінчика палички. Спостерігаючи, як засихає від спеки листя, іншою рукою вона промасажувала скроню.
Малфой не був зацікавлений у ній. Точно не у фізичному сенсі. Принаймні, не більше, ніж звичайний чоловік був зацікавлений в будь-якій випадковій жінці. Герміона вивчала фізіологію сексуального потягу, і Малфой не виявляв майже ніяких ознак навіть після того, як провів декілька хвилин, розглядаючи її оголене відображення у дзеркалі.
Герміона відчула, що червоніє. Однозначно, цей момент став одним із найбільш незручних у її житті.
Так для чого ж Малфой робив все це? Навіщо цілувати її та притискатись до неї своїм тілом? Навіть якщо для того, щоб спровокувати її, його мотив досі залишався незрозумілим.
Навіщо йому було доводити її? Що змушувало його використовувати певні тактики спілкуючись із нею? 
Вочевидь, початково Малфой очікував, що вона буде настільки ненавидіти його, що виявиться просто не здатною стримати емоції. Потім він, здавалось, вирішив, що зможе відволікти увагу Герміони та завадити їй мислити ясно, якщо буде цілувати її під час сеансів легілименції. Без сумнівів, він так довго розглядав її оголену, щоб познущатись над нею.
Малфой хотів, щоб вона ненавиділа його.
Але коли він зрозумів, що вона також природній оклюмент, то, можливо, вирішив знову змінити тактику. Він нарешті зрозумів, чому у нього не виходить спровокувати її, і підлаштувався під нові обставини.
Але навіщо йому було адаптуватись до зміни умов? Для чого йому було це потрібно? 
Герміона ніяк не могла зрозуміти.
Вона помістила висушене листя бадьяну у ступу та взялась товкти їх. 
- Міоно? – голова Чарлі показалась з-за дверей її шафи з інгредієнтами зіллів.
- Так? 
- Снейп приходив та шукав тебе.
- Правда? Він не сказав, що йому потрібно? 
- Думаю, хотів передати новий рецепт зілля. Він віддав його Поппі. Зілля повинно вилікувати наслідки прокляття, яке він сам й винайшов.
Обличчя Чарлі скривилось від злості. Більша частина Ордену звинувачувала Снейпа за кожне закляття, створене у лабораторіях Смертожерів. Вони вважали, що якби Снейп дійсно був шпигуном, то знайшов би спосіб розвалити увесь підрозділ, що займався винайденням проклять.
Герміона закотила очі.
- Ти ж знаєш, що, якби не було Снейпа, ми б втратили набагато більше людей, поки шукали б вдалі контрзакляття. Його інформація мені необхідна, щоб встигнути підготуватись.
- Так, ось тільки скількох, ти гадаєш, він вбив, поки діставав для нас ці свідчення? В їх лабораторіях ставлять досліди на наших людей. Він вбивав людей, але це не має значення, адже «він приносить нам необхідну інформацію про контрзакляття». Ти справді так вважаєш? 
Герміона завмерла, припинивши товкти листя бадьяну.
- Він шпигун, Чарлі. Він повинен продовжувати чинити так, якщо не хоче, щоб його спіймали. Якщо він дозволить розкрити себе через те, що спробує врятувати когось із ув’язнений або підірве роботу всього підрозділу, Волдеморт просто створить нові лабораторії, а ми тим часом залишимось взагалі без інформації. Це виявиться занадто великою втратою, якщо подивитись у довгостроковій перспективі.
- Це лише ти так вважаєш, - відповів Чарлі, його губи були піджаті, а в очах застиг жорстокий вираз. Потому він повернувся та покрокував геть.
Герміона продовжила товкти листя протягом декількох хвилин, а потому висипала їх до банки.
«Северус, повинно бути, приготував зілля проти Кислотного прокляття», - подумала Герміона. Вона сподівалась, що це не те саме зілля, над яким він працював, коли вона востаннє зустрічалась із ним у Прядильному кінці.
У неї не залишилось отрути Акромантула, а купити її в аптеках можна було лише зі спеціальним дозволом від Міністерства. Їй потрібно спробувати знайти його на чорному ринку, хоча вартість, швидше за все, виявиться не менше декількох сотень галеонів. В Ордену було не дуже багато грошей.
Гобліни зайняли нейтральну позицію у війні, тому Гринготтс залишався доступним для всіх чаклунів, але потрапити туди комусь із Ордену, не будучи заарештованим, стало майже неможливо. І це ще не враховуючи того факту, що бути маглонародженим саме по собі було злочином. 
Більша частина Спротиву залишалась безробітною через своє походження або зв’язки із маглонародженими. 
Їм пощастило, що Гаррі у спадок дістався великий статок, тому що інакше Орден, швидше за все, давно припинив би своє існування.
Якщо для нового зілля необхідна була отрута Акромантула, то залишалось лише сподіватись, що Северус зможе позичити їй декілька крапель. Герміона дуже сумнівалась, що Орден виділить кошти на покупку цього інгредієнта для контрзакляття. Можливо, вони дозволять придбати його, коли саме прокляття стане постійно використовуватись під час битв.
Вона схрестила пальці на вдачу та відправилась на пошуки Поппі.
Лікарняні покої були знову заповнені пацієнтами.
Операція зі звільнення членів Спротиву із в’язниці пройшла вдало, але багато визволених чаклунів виявились замучені тортурами або виснажені голодом. Під час битви було використано немало неприємних проклять.
Тих, чиї рано виявились несуттєвими, перенаправили до інших притулків. На Площі Гриммо залишились тільки чаклуни, чиї травми були достатньо серйозними, щоб їх лікуванням займались Герміона та Помфрі.
Коли Герміона зайшла до лікарняних покоїв, Поппі стояла, схилившись над ліжком Роланди Хуч. У трахеї чаклунки була невелика ранка, яка ніяк не заживала і почала повільно збільшуватись у розмірах, не дивлячись на всі накладені на неї зцілювальні закляття. Той, хто чергував у лікарняних покоях, повинен був накладати на жінку лікувальні чари кожні дві хвилини.
- Жодних змін? – запитала Герміона, підійшовши до чаклунки та схилившись над нею, щоб знову поглянути на її рану.
- О, Герміоно, ти вже повернулась, - сказала Поппі сумним голосом. – Коли Северус був тут, він оглянув її рану. Він сказав, що це точно не одне із нових проклять, винайдених у лабораторіях Волдеморта. Тому… швидше за все, це неправильно накладене закляття.
Герміона тихо видихнула від полегшення, перш ніж її настигло почуття провини. Якщо це було неправильно накладене закляття, вони навряд чи зіштовхнуться із його наслідками ще раз. Але це також означало, що їм, швидше за все, не вдасться зцілити Роланду. Герміона намагалась розкласти прокляття на складники, щоб змогти підібрати контрзакляття, але її спроби не мали успіху. Його структура була настільки заплутаною та непостійною, що її неможливо було розібрати та нейтралізувати.
- Як гадаєш, скільки ще будуть працювати зцілювальні закляття? – тихо запитала цілителька, із сумом дивлячись на колегу, з якою пропрацювала майже все життя.
Герміона підрахувала подумки час, який пройшов з тієї миті, коли мадам Хуч поступила до них у палату. Магічний закон, про який запитувала Поппі, був доволі заплутаним, але, згідно нього, зцілювальні закляття припиняли працювати, якщо їх використовували занадто часто. Навіть можливості магії обмежувались законами фізики. В якийсь момент людське тіло просто припиняло зцілюватись.
- Якщо ми будемо й далі накладати зцілювальні закляття кожні кілька хвилин, то воно, можливо, продовжить діяти ще протягом двадцяти годин, - м’яко відповіла Герміона.
Поппі кивнула та підіткнула ковдру Роланди.
- Северус залишив для тебе новий рецепт зілля, - сказала вона Герміоні. – Він сказав, що тобі потрібно зварити одразу ж повний котел.
Поппі засунула руку до кишені та дістала із неї сувій пергаменту та невеликий флакон.
Герміона підняла склянку, щоб роздивитись вміст на світлі.
У ній виявилось декілька крапель отрути Акромантула. Швидше за все, вони коштували більше п’ятдесяти галеонів.
Їй не можна було здійснювати помилки. Вона поклала флакон до кишені та розвернула пергамент, щоб поглянути, що їй знадобиться для приготування зілля.
У неї в наявності були всі інгредієнти. Окрім хіба що водоростів, але їх можна було зібрати лише уповні. Герміоні доведеться зачекати тиждень, перш ніж вона зможе зварити партію нового зілля.
Якщо прокляття було таким серйозним, як казав Северус, дівчині залишилось сподіватись, що до повного місяця не буде ніяких боїв. А це саме по собі вже було ідіотською думкою.
У кінці рецепту Северус написав своїм гострим почерком контрзакляття проти Кислотного закляття. Вона проглянула його. Все було просто, як він і казав.
Герміона переписала контрзакляття на чистий аркуш пергаменту. Травма, пов’язана із кислотою, повинна бути негайно усунута. Навіть хвилинне очікування, потрачене на прибуття цілителя або апарацію пораненого, могло додати декілька днів до одужання. Контрзакляття було достатньо простим; кожен член Спротиву міг його вивчити.
Герміона написала коротку записку з поясненнями, а потому змахом чарівної палички склала її у паперовий літачок та відправила його Гаррі.
- А ти не могла б раніше приступити сьогодні до своєї зміни? – поцікавилась Поппі.
Герміона підняла очі та побачила, що жінка ледь стоїть на ногах від втоми.
- Звісно, - швидко відповіла дівчина.
- Я хочу написати Філіусу, Помоні та Мінерві. Можливо, вони захочуть прийти та попрощатись, - сказала Поппі. – Всі записи про те, що я робила, є в реєстраційному журналі, і я щойно запечатала розріз. Тому ти можеш почати двохвилинний відлік прямо зараз.
Герміона дивилась, як Поппі Помфрі повільно та важко виходить із лікарняної палати.
Дівчина підійшла до столу та заглянула у журнал. У ньому не було ніяких сюрпризів. Вона тихо переходила від ліжка до ліжка. Всі ще спали, деякі були під дією напою живої смерті. Це був спосіб зберегти людям життя, поки для їх зцілення готувались зілля, які повільно варились. Герміона провела розширену діагностику кожного пацієнта та подумки перерахувала, які зілля їм потрібно приймати. Їй слід було розіслати перші дози вовчої протиотрути всім зараженим лікантропією в Ордені.
Це був спокійний тихий день у лікарняній палаті. Окрім постійного накладення зцілювального закляття на мадам Хуч, більшість інших травм потребували просто ретельного спостереження та часу.
Герміона міркувала про те, яким буде Малфой під час їх наступної зустрічі.
Той факт, що він також був природним оклюментом, був… проблематичним, м’яко кажучи.
Це означало, що рівень його контролю був сильним. Спроба зацікавити його і змусити його бути відданим виявиться майже неможливою, якщо Малфой був здатний відсіяти зайві емоції та тримати будь-який вплив, який вона вчинила б на нього.
Якщо Герміона хоче отримати хоча б якийсь шанс на успіх, їй доведеться діяти повільно й хитро. Змогти так глибоко проникнути до його душі, що він не зможе дістати її звідти. Знайти шлях до його серця. Єдине місце, яке жодна кількість оклюменції не могла заблокувати або ізолювати.
Вона злегка здригнулась.
Вона ніколи раніше не відчувала себе жорстокою. Холодною. Байдужою. Її постійно так називали, і дівчина вірила, що це може бути правдою. Але, жорстокість була тією рисою, яку вона завжди вважала не властивою своїй природі. Але те, що Герміона замислила, було, можливо, однією із найбільш жорстоких речей, які вона могла собі уявити.
Дівчина придушила у собі будь-які вагання щодо цього.
Він був тим, хто вимагав її.
Зараз та після війни.
Вона мала повне право забезпечити, щоб він заплатив повну ціну за свої вимоги. Якби він не хотів її, йому не слід було просити.
Герміона зібралась із духом та дістала із сумки книгу. 

Примітки до розділу: 

Арт: 


Автор _knar.m_ «Хлопчик із коробкою солодощів»:
https://www.instagram.com/p/CLQLWsfh1Kr/?igshid=dz7v9id1cwdg
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: жертви обставин, сіра мораль, Ангст, смерть другорядних персонажів, втрата пам'яті, Дарк, au, перемога Волдеморта, #Таємниці/Секрети, жорстокість, Розвиток відносин, Слоуберн, війна, вагітність, складні стосунки, насилля, антиутопія, драма, спогади, Відхилення від канону, психологічні травми
Переглядів: 185 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (29 Розділ)
Завантаження...