menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 10.04.2022 в 14:04
Фанф прочитано: 193 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (30 Розділ)


10.04.2022, 14:04
30. Флешбек 5

Плейлист

The Beginning of the End – Klergy & Valerie Broussard
Dangerous Game – Klergy
I Ran (So Far Away) – Hidden Citizens
You Can Run – Adam Jones 
Survivor – 2WEI

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYBe_BawZ4zW8IbAhzisiIso&feature=share

Квітень 2002.

Наступного вівторка Малфой поводив себе майже так само, як і тиждень тому.
Він навчав її оклюменції, дозволяючи практикувати різні форми та техніки. Він не завдавав їй болю, застосовуючи легілименцію. І заледве промовив хоча б слово. Він торкнувся до неї лише раз, щоб відкинути її голову назад та поглянути в очі. І потому – у той час як він знаходився у її свідомості – вона відчувала його руку на своїй шиї та великий палець, притиснутий до горла.
Малфою необов’язково було торкатись до неї. Вона це знала. Він міг легко здійснити легілименцію із відстані декількох футів.
Він не намагався проникати до її свідомості глибоко. Не шукав ті спогади, у які вона не хотіла його впускати. Малфой просто дозволяв їй використовувати його як свого роду тренувальний манекен для навчання ментального маневрування.
Коли він м’яко вийшов з її свідомості, Герміона із цікавістю подивилась на нього.
- Де ти цього навчився? – запитала вона. Не думаю, що твоя тітка використовувала цю техніку.
- Вона навчала мене інакше, - його зуби злегка оскалились. – Я читав про це у книзі. У маєтку Малфоїв є велика бібліотека. Такий спосіб не спрацює із більшістю людей, тільки між природними оклюментами. Навіть якщо в теорії хтось зможе добре вивчити оклюменцію або легілименцію, процедура завжди буде проходити для нього або болюче, або настільки невловимо, що людина ледь зможе відчути та зрозуміти, що відбувається.
Він подивився на неї та з посмішкою додав: 
- Можна сказати, я також ставлю на тобі досліди.
Герміона закотила очі.
- Книга також вимагала фізичного контакту? – фиркнула вона, багатозначно дивлячись на його руку.
І одразу ж пошкодувала, що промовила це.
Його рука злегка напружилась, рівно настільки, щоб перейти від стану спокою до міцної хватки. Його очі потемніли, а зіниці поступово розширились.
- Ні. Це… лише тому, що я можу.

Автор _knar.m_ «Тому що я можу»: 
https://www.instagram.com/p/COOlxxjhpYW/

Він злегка посміхнувся, притягнувши її до себе, щоб поцілувати.
Це був холодний поцілунок. Його губи, притиснуті до її губ, не палали бажанням або пристрастю.
Це було просто нагадування.
Що він міг.
Що він її втримує. І в його силах вимагати від неї все, що він забажає, адже вона все погодилась дати йому це.
Герміона не відповіла на поцілунок. Вона просто дозволила його холодним губам зустрітись із її, не опираючись, поки він не відсторонився.
- У тебе є інформація цього тижня? – запитала дівчина, коли його рука ковзнула з її горла і він відступив назад.
Малфой дістав з-під мантії сувій та протягнув їй.
- Аналіз заклять та інформація про контрзакляття для нових проклять з відділу розробки проклять Темного Лорда, - сказав він їй. – Наразі йде виготовлення нової партії.
Герміона розвернула сувій та пробіглась поглядом по перерахованій інформації. Северус вже повідомив їй всі подробиці про нові прокляття, але Малфой не міг цього знати. Те, що йому прийшло в голову роздобути це, було ознакою, наскільки корисним він був. Якщо вони втратять Северуса, Малфой зможе забезпечити Ордену два типи розвідки.
Бездоганний шпигун.
- Це безцінна інформація, - сказала вона, акуратно вкладаючи сувій у сумку.
Він знизав плечима.
- Ні, правда, - наполягала Герміона. – Це врятує життя. Я навіть не думала просити тебе про це. Те, що ти зробив… я не знаю, як тобі віддячити.
Малфой виглядав зніяковілим її вдячністю.
- Не має значення. Це була очевидна інформація, яку слід було надати. Рівень смертності у вашому Спротиві стає помітним.
Герміона зблідла, в той час як він пильно подивився на неї.
- Як гадаєш, скільки ще зможете боротись? 
- Стільки, скільки буде потрібно, або поки нікого не залишиться. Немає жодного запасного плану, Малфой. Ми не здамося.
Він кивнув.
- Приємно знати.
Потому він зробив паузу, ніби раптом щось пригадав.
- А в Кейтнессі існує притулок, де живуть діти? 
Герміона зблідла.
- Чому… чому ти запитуєш? 
Його обличчя стало жорстоким.
- Його помітили. Когось відправлять туди на обшук, швидше за все, до кінця тижня. Не дай їм нічого знайти.
Герміона різко кивнула.
- Мені потрібно йти, - сказала вона, кидаючись до дверей.
Дівчина викликала патронус силою волі. Вони стали для неї проблемою з тих пір, як вона наклала Обливіейт на своїй батьків. Їй знадобилось декілька років, щоб відновити цю навичку, але Герміона так і не змогла повністю відновити срібне освітлення, яке було у її патронуса на п’ятому курсі.
- Відшукай Мінерву Макгонагалл, - звеліла вона. – Скажи їй, щоб приготувалась до евакуації.
Коли її видра втекла, вона викликала ще одну. Гладенька напівпрозора істота встала на задні лапки та втупилась у неї.
- Біжи та знайди Кінгслі Бруствера. Скажи йому, що нам необхідне нове безпечне місце. Сховище у Кейтнессі розкрите.
Потому вона апарувала геть, щоб знайти Муді.
Процес евакуації дітей був повільним та складним. Вони не могли апарувати самі, а це означало, що всі доступні члени Спротиву були мобілізовані, щоб відправити їх у безпечне місце за допомогою мітл, парної трансгресії або на спинах фестралів. Створення портключів забирало занадто багато часу. Жодне зі сховищ не могло ризикувати прикриттям та використовувати відкриту камінну мережу.
Віддалене місце було стратегічним вибором. Залишилось тільки сподіватись, що все пройде непомітно для Волдеморта, не дивлячись на присутність великої кількості дивних дітей у такому маленькому містечку. Оглядаючись назад, можна було із впевненістю стверджувати, що їм і так занадто довго щастило.
У них не було запасного сховища для стількох людей. Дітей довелось розміщувати у десятках конспіративних будинків. Переправляючи їх невеликими групами до інших частин Великобританії, а потому знову розселяючи, розширюючи кімнати та трасфігуруючи нові ліжка.
Герміона апарувала за ними тричі. Повернувшись, вона у знесиленні притиснулась до стіни. Дівчина перемістила декількох малюків до самої Північної Ірландії. Їх нудило, вони кричали та ридали з кожним новим стрибком апарації. Вона була вимушена зупинятись та заспокоювати їх, щоб безпечно трансгресувати, нікому не зашкодивши.
До кімнати ввійшла Мінерва та зупинилась перед Герміоною, вираз її обличчя був суперечливим.
- Твоя інформація? – тихо запитала Мінерва.
Герміона слабко кивнула.
- Муді розповість всім, хто запитає, що він дізнався про це під час допиту.
Мінерва різко кивнула на знак згоди та стиснула губи, дивлячись на Герміону декілька секунд.
- Ти хороша дівчина, сподіваюсь, ніхто не буде ніколи ставити це під сумнів. З тобою… все гаразд? 
- Він не завдав мені шкоди, - заспокоїла її Герміона.
Обличчя Мінерви злегка просвітліло. Вона різко кивнула, а потому помчала, щоб допомогти у підготовці будинків.
Герміона поглянула на годинник. Наближався повний місяць, і їй необхідні були водорості.
Дівчина вийшла із будинку до границі антиапараційних бар’єрів. Потому за допомогою серії стрибків вона перемістилась в сторону Лондону.
Вона зупинилась на великому полі, з якого зазвичай починала свій маршрут до лісу Діна. Тримаючи паличку напоготові, Герміона наклала закляття компасу та попрямувала за ним у пошуках рослини.
Яскраве світло місяця відкидало на траву похмурі тіні. Зосереджені неподалік дерева підіймались чорною завісою на фоні яскравого нічного неба. Коли Герміона ковзнула вниз по невеликому схилі, порив вітру пронісся полем, скуйовдивши траву так, що та тихо зашелестіла. У мить, коли ковзаючий звук затих, з-за дерев пролунало низьке виття.
Герміона застигла на місці.
Перевертень.
Раніше тут ніколи не було перевертнів. Вона була настільки стомлена та розгублена, що навіть не подумала убезпечити себе.
Потому пролунало ще одне виття. Ще далі. Справа від неї.
І ще одне виття.
У лісі Діна знаходилась зграя перевертнів.
Вона майже зважилась апарувати додому, але потому зупинилась. Їй потрібні були водорості. Якщо Герміона не дістане їх сьогодні, коли місяць уповні, то не зможе зібрати рослину до наступного місяця. Їй потрібно було це зілля. Северус не став би давати поради або тратити свій час на передачу заміток та інгредієнтів, якби це не було терміново.
Вона кинулась вниз по схилу у тому напрямку, куди вказували чари.
Ще одне виття. Ближче.
Герміона вихопила з кишені срібний ніж та почала нарізати водорості так швидко, як тільки могла, не торкаючись їх кореневої системи. Але однієї рослини виявилось недостатньо.
Вона перенаправила закляття та побігла у тому напрямку, куди її повела паличка. Зробивши це, дівчина підняла очі та побачила різку витягнуту тінь перевертня, що повільно спускався по схилі до неї.
Вона послизнулась та ледь не впала, коли дісталась до місця, де росло декілька потрібних стеблин, і зрізала їх за лічені секунди.
Перевертень був вже менш ніж за дванадцять футів від неї та готувався до стрибка, коли Герміона нарешті розвернулась та апарувала у найближче місце, про яке тільки могла подумати.
Вона знову з’явилась на сходах хижі Малфоя. Задихаючись, дівчина опустилась на верхню сходинку та сіла, намагаючись віддихатись та прийти до тями.
Вона прихилилась до дверей та заплющила очі, її серце продовжувало шалено калатати.
Герміона була у жахливій фізичній формі. Вона не могла повірити, що так швидко стомилась від бігу. Її нутрощі горіли, і кожен раз, коли вона вдихала, у легенях з’являвся гострий, колючий біль.
Окрім тих моментів, коли Герміона блукала сільською місцевістю у пошуках інгредієнтів для зіллів, вона не займалась ніякими іншими справами, пов’язаними із фізичною активністю. Після того, як її звільнили від боїв, у неї не було часу тренуватись або навіть хвилюватись про власну витривалість.
Мерліне, вона була непотрібна. Якщо Герміона коли-небудь знову опиниться на полі бою, то напевно буде вбита за лічені секунди.
Її дихання трохи вповільнилось, але вона залишалась на місці ще хвилину намагаючись змусити своє серцебиття заспокоїтись.
Потому двері позаду неї різко розчахнулись, і дівчина звалилась у дверний отвір.
Її голова вдарилась об дерев’яну підлогу, і єдине, що втримало Герміону при тямі, - це розлючений вираз обличчя Малфоя, що дивився на неї зверху.
- Якого дідька ти тут робиш, Грейнджер? 
- Малфой? – сказала вона, дивлячись на нього спантеличено. – Що ти тут робиш?
- Що я тут роблю? – проричав він. – Сигнальні чари спрацювали. Я думав трапилось щось серйозне, якщо ти активувала обереги.
- О, - слабко промовила Герміона. – Я не знала, що чари виходять за межі кімнати. Я не хотіла тебе турбувати.
Вона перевернулась на бік та встала.
Малфой оглянув її з ніг до голови.
- Як ти тут опинилась? – він продовжував вимагати відповіді.
- Мені потрібно було дістати водорості у повний місяць, - пояснила вона, виявивши, що досі ще злегка задихається. – Як з’ясувалось, у лісі були перевертні. Я не могла чекати до наступного місяця. Тому мені довелось тікати та намагатись зібрати рослину на березі. Я видихалась та була не в найкращій формі, щоб апарувати одразу ж додому. Це було найближче місце для стрибка. Так я опинилась тут, щоб віддихатись та відправитись далі.
- Де саме ти добувала водорості? – у його тоні відчувалось роздратування.
- Тут неподалік у лісі Діна є поле. Це одне із тих місць, куди я зазвичай ходжу, щоб знайти інгредієнти для зіллів.
- І… що, для тебе норма – блукати вночі лісом? Збираючи… рослини? – вираз його обличчя злегка застиг.
- Так. Я згадувала про це раніше.
- Ні. Ти сказала, що дістаєш інгредієнти для зілля. Я припустив, що це означає, що у тебе є поставник. – Його обличчя стало жорстоким, а очі звинувачуючими, наче вона збрехала йому.
Герміона недовірливо втупилась у нього.
- Я терористка Спротиву. Покупка інгредієнтів для зіллів на чорному ринку буде коштувати мені цілого статку. Я не збираюсь тратити свій бюджет, коли можу дістати їх безкоштовно і в чудовому стані, збираючи інгредієнти самостійно.
- І тому ти блукаєш лісом та полями чаклунської Британії вночі – щоб добувати інгредієнти для зіллів? На самоті? 
- Гадаю, це очевидно, - фиркнула Герміона. – Тому ми зустрічаємось у вівторок зранку після того, як я закінчу.
Настало довге мовчання.
- Ти не можеш більше продовжувати цим займатись, - він оголосив це рішучим тоном. – Ти зупинишся. Сьогодні. Ти залишишся у своєму похмурому маленькому безпечному сховищі, де вони тримають тебе, і більше не підеш на пошуки рослин до лісу.
Герміона декілька секунд обурено дивилась на нього.
- Звісно що ні! Ти не можеш вказувати мені, що робити!
Вираз його обличчя став жорсткішим.
- Взагалі-то можу. Невже ти забула? Ти належиш мені. І, якщо я скажу тобі сидіти у цій кімнаті та дивитись на стіну до наступного тижня, ти вже дала слово, що зробиш це.
Герміона відчула, як її охоплює гнів.
- А ти дав слово не вмішуватись у мою роботу в Ордені! Пошук інгредієнтів – це частина моєї роботи. Це не обговорюється. Якщо ти хочеш контролювати все, що я роблю, тобі доведеться зачекати, поки ми не переможемо. У мене також є твоя обіцянка!
Малфой стояв, пильно дивлячись на неї, його очі оцінююче розглядали її. Потому він різко змінив тему розмови.
- Отже, ти втекла від перевертнів? 
Вона почервоніла.
- Ні. Я маю на увазі, вони не одразу помітили мене та побігли за мною в останній момент перед апарацією. Я пробігла не більше сотні ярдів.
- І ти досі задихаєшся від цього? – сказав він скептично.
- Я… я взагалі-то не займаюсь жодною фізично активною роботою, окрім добування рослин. Немає особливої необхідності працювати над моєю витривалістю, - сказала вона, захищаючись.
Рот Малфоя раптом злегка привідкрився у здивуванні, він різко закрив його і на декілька секунд прикрив очі рукою, ніби намагаючись заспокоїтись. Потому він забрав руку та пильно подивився на неї.
- Коли саме востаннє ти тренувалась із кимось в дуелі? – вимагав він відповіді. – Я гадав, що ти практикуєш основні види захисної магії, враховуючи твою особливу цінність, якщо тобі навіть не дозволено брати участь у боях. І звісно, якщо тебе відпускають одну посеред ночі, твій захист повинен бути неперевершеним.
Герміона опустила очі та взялась жмакати ремінь своєї сумки.
- Я дуже зайнята. Частково причина, з якої Орден витягнув мене з поля бою, полягає у тому, що є багато інших речей, для яких я необхідна.
- Як давно це було, Грейнджер? – його голос був жорстким.
Герміона обвела поглядом кімнату. У цій дурнуватій кімнаті не було жодного предмету, що підходив, щоб вдати, що вона його розглядає. Дівчина зосередилась на щілині у підлозі.
- Напевно… пройшло вже близько двох з половиною років, - тихо зізналась вона.
Він закрив обличчя руками та мовчав, ніби не міг навіть дивитись на неї.
Герміона закотила очі.
- Ну, тоді я піду, - сказала вона надлишково бадьорим голосом. – Вибач, що потурбувала тебе. Цього більше не повториться.
- Я буду тренувати тебе, - різко оголосив Малфой, випрямляючись та дивлячись на неї зверху вниз.
- Що? – вона спантеличено втупилась у нього.
- Я збираюсь тренувати тебе, - повільно промовив він. – Оскільки змусити тебе зупинитись – це точно не вихід із ситуації. Я не буду тратити свій час на те, щоб співпрацювати із новим контактом в Ордені тільки через те, що ти недостатньо розумна, щоб залишатись у хорошій бойовій формі. Враховуючи те, що всі решта борються, я впевнений: будь-яка інша людина, яку я отримав би, була б гівняним оклюментом та, вірогідно, зрештою потрапила б у полон.
Що ж, слизеринський інстинкт самозбереження Малфоя точно досі був сильним. Герміона роздратовано зітхнула.
- У цьому дійсно немає необхідності. Я не борюсь. А коли займаюсь добуванням інгредієнтів, у мене рідко виникають якісь проблеми. Тобі не потрібно турбуватись про незручності, пов’язані із можливою втратою свого дорогоцінного військового трофею.
- Невже? – безтурботно сказав він, зробивши крок до неї. – І ти не хочеш цього? Тому що незабаром ми закінчимо вивчати оклюменцію. Я гадаю, ти віддаси перевагу заповнити цей час дуельною практикою, а не деякими іншими видами фізичної активності, у яких я міг би вимагати твоєї участі.
Герміона сердито поглянула на нього.
Вона сумнівалась, що у нього був хоча б якийсь намір довести до кінця свою погано завуальовану погрозу, враховуючи, що він не виказував жодного особливого бажання. Якщо він хоче навчити її битись, то у цьому не було нічого страшного. І Герміона, звісно, віддала б перевагу дуелі. Їй потрібно було продовжувати проводити із ним час. Вона не зможе здобути успіх у своїй місії, якщо вони припинять взаємодіяти і будуть  проводити мало часу один з одним.
- Чудово, - відрізала Герміона, і її обличчя спотворилось легкою посмішкою.
- У тебе такий ображений вигляд, - посміхнувся він. – Розчарована, що я віддав перевагу поєдинку замість того, щоб трахнути тебе? 
- Лише у твоїх снах, - сказала вона, кинувши на нього лютий погляд.
- Щоночі.
Герміона закотила очі.
- Вимушений завжди купувати собі компанію? – запитала вона, поблажливо дивлячись на нього. Малфой навіть не кліпнув.
- Я насолоджуюсь професіоналізмом, - м’яко сказав він, дивлячись у стелю, неначе читав мантру. – Чіткі межі. Жодної драми. І я не зобов’язаний вдавати, що мені не байдуже.
На останньому слові він злегка посміхнувся, неначе турбота була найобразливішим поняттям, відомим людству.
- Ну звісно. Як це мило з твого боку.
- Цілком, - погодився він з легкою посмішкою.
Запанувало мовчання. Герміона хотіла сказати йому, що він бридкий, але була певна, що він вже знає.
- І що ж? Ти розмовляєш із ними і плачеш, розповідаючи їм про те, яке сумне та самотнє твоє життя? Або просто нагинаєш їх без жодного слова? – глузливо запитала вона.
Очі злегка блиснули.
- Хочеш, щоб я показав тобі? – його голос став різким та холодним, як уламки криги.
У Герміони, що ледь не зіштовхнулась із перевертнями, у крові досі кипів адреналін. Вона звикла до сильного стресу у лікарняній палаті, але це завжди було чиєсь чуже життя. Дівчина відчувала себе наче під кайфом від близького доторку до смерті. Вона раптом зрозуміла Гаррі. Герміона відчувала, що може зробити все що завгодно.
Вона глузливо подивилась на Малфоя.
- Ти не зробиш цього, - сміливо заявила дівчина.
Його погляд став жорстоким, але, перш ніж він встиг відповісти, вона продовжила: 
- Це стало б занадто справжнім для тебе. Займатись цим з кимось, кого ти знаєш. З кимось, кого ти знову побачиш. Це б зіпсувало твої чіткі межі.
- Хочеш випробувати мене, Грейнджер? – його голос був тихим та лагідним.
Вона пильно подивилась на нього.
- Гадаю, що так, - холодно відповіла Герміона, але її серце почало калатати від усвідомлення того, що вона щойно накоїла.
Він нахилився до неї, його очі були жорстокими. Його обличчя знаходилось за декілька сантиметрів від її власного.
- Роздягайся, - звелів він.
Герміона не здригнулась, і Малфой також, тому він повільно підійшов ближче, поки дівчина не позадкувала. Він навис над нею. Його очі засвітились.
- Вона вбиває тебе, чи не так? Невідомість. Ти очікувала, що я зроблю це з тобою одразу ж. І тому нескінченне очікування… спроби здогадатись, коли я захочу це зробити… турбують тебе більше, ніж сама думка про те, що я тебе трахну.
Він посміхнувся.
- Ну що ж, ти заволоділа моєю увагою. Роздягайся.
Герміона пильно подивилась на нього, відчуваючи, як її обличчя горить, хоча решта тіла починала холонути від страху.
- Ти навіть не хочеш мене. Чому ти взагалі включив мене до своїх вимог? Який у цьому сенс? – запитала вона. Її голос був сердитим та зніяковілим.
Він криво посміхнувся.
- Ти абсолютно права. Я не хочу тебе. Однак безстрокова можливість володіти тобою ніколи не втратить свою цінність. «Зараз та після війни». Мені не терпиться побачити, коли я змушу тебе гірко пожаліти про свою клятву. Отже, роздягайся. – Його голос став нижчим: - Чи ти хочеш, щоб я зробив це за тебе? 
Руки Герміони потягнулись до коміру її сорочки, і вона вчепилась у нього, захищаючись. Дівчина була налякана та розлючена настільки, що боялась розплакатись. Він дійсно володів нею. Вона погодилась на це. Її щелепа затремтіла, а руки злегка затрусились.
- Це володіння силою робить тебе таким, чи не так? – її голос тремтів від люті, коли вона змусила себе розщібнути верхній ґудзик на сорочці. – Завдавати болю тому, хто не може… або не хоче… опиратись. Використовувати те, що людям небайдуже, щоб мучити їх, садити до клітки та змушувати робити те, чого вони не хочуть. Ти точнісінько такий самий, як і Волдеморт.
Злість на обличчі Малфоя раптом зникла, і він зблід. Контроль над його люттю раптом зник, і пітьма та магія ринули від нього хвилями, заповнюючи увесь простір.
Холодна лють, що з’явилась на його обличчі, була вражаючою. Його очі потемніли, губи скривились в усмішці, і він ставав все більш блідим.
Очі Герміони розширились від жаху, і вона відсмикнулась, збираючись із силами.
- Забирайся! – крикнув він.
Вона подивилась на нього, не рухаючись. Як тварина, що закам’яніла від жаху.
Малфой у люті заричав. Раптом двері хижі розчахнулись із такою силою, що петлі зірвались, і двері впали на підлогу.
- ЗАБИРАЙСЯ ЗВІДСИ! – заволав він.
Герміоні не потрібно було повторювати. Вона помчала до дверей і апарувала тієї ж секунди.
Опинившись у будинку на Площі Гриммо, дівчина впала на підлогу вестибюлю, тремтячи від жаху. 
Дурна. Самовпевнена. Ідіотка. Вона сварила себе. Намагаючись змусити себе дихати. Герміона почувала себе так, ніби у неї починається панічна атака.
Вона не могла зрозуміти, що змусило її намагатись спровокувати його. Якби зараз не була середина ночі, Герміона вдарилась би головою об підлогу через свій ідіотизм.
Після всіх численних разів, коли вона сварила Гаррі, попереджуючи його про наслідки безглуздого прагнення до гострих відчуттів, дівчина вчинила абсолютно так само.
Вона була цілковитою дурепою.
Герміона притиснула руку до серця, що шалено калатало, та вткнулась обличчям у згин ліктя. Вона тихенько схлипнула.
Draco Dormiens Nunquam Titillandus.*
Ось тільки дівчина не лоскотала сплячого дракона. Її дії більше були схожі на удари по його голові биткою.
Їм необхідний був Малфой. Вони відчайдушно потребували його, а тепер трохи адреналіну змусило її втратити голову.
Він був правий, вона не могла впоратись із цим жахом. Постійне очікування та невідомість. Виснажливі роздуми про те, чого ж він хоче. Що він збирається із нею зробити. Постійне очікування цього моменту. Ці почуття зжирали її зсередини.
Якщо він збирався завдати їй болю або трахнути, Герміона просто хотіла знати, коли це відбудеться.
Ходити до нього щотижня, не знаючи, що він може зробити із нею наступного разу…
Це розривало її на шматки.
Вона кусала губи, продовжуючи спиратись на одвірок. Дівчина старалась не розплакатись, коли потік норадреналіну припинив діяти. Її різко захлеснули жах та відчай.
Вона закрила обличчя руками та тихо схлипнула.
Її поведінка, цілком можливо, щойно вартувала Ордену положення у війні. Або, принаймні, чужих життів.
Вона повинна була знайти спосіб виправити це.
Вона обхопила себе руками та спробувала заспокоїтись і подумати.
Дихай. Дихай. Дихай.
Коли її груди нарешті перестали тремтіти, Герміона встала та змахнула сльози.
Вона попрямувала до своєї шафи із зіллями, де зберігала водорості, і провела декілька хвилин, намагаючись привести до ладу думки та змусити руки припинити тремтіти.
Дівчина пройшла до своєї кімнати.
Двері були злегка привідкриті. І це було дивно, тому що і вона, і Джинні зазвичай дуже педантично ставились до того, щоб тримати двері зачиненими і замкненими. Площа Гриммо не була доступною більшій частину Спротиву, але іноді траплялись допитливі особистості, що не надто поважали приватне життя та особисті речі.
Герміона зазирнула всередину та від неочікуваності позадкувала. 
Джинні та Гаррі були напіводягнені, і з кожною секундою одягу на них ставало все менше.
Герміона швидко наклала на двері закляття Усамітнення та поспішила геть. У коридорі вона зупинилась та повагалась. Кімнати зараз були забиті ущерть. Туди заселили декілька підлітків із Кейтнессу. 
У вітальні внизу зараз знаходились всі страждаючі від безсоння. Місць для ночівлі залишалось не так багато.
Вона так стомилась. Напад ридань залишив у неї відчуття внутрішньої порожнечі.
Герміона залізла на підвіконня та спробувала задрімати, але її розум ніяк не міг заспокоїтись. Вона продовжувала відтворювати у голові розмову із Малфоєм. Турбуватись про зілля, яке їй потрібно було зварити. І заново переживати цю мить, коли вся лють виплеснула із Малфоя, і він заволав на неї.
Він не завдав їй шкоди.
У нього були всі можливості і більш ніж достатньо злості, але він стримався та вигнав її замість цього.
Смертожер-вбивця із якимось особливим моральним кодексом. Оксюморон, якщо це поняття взагалі було тут доречне.
Його поведінка, схоже, була пов’язана із мотивом допомагати Ордену.
Чого ж він хотів? 
Її глибоко дратувало те, що вона не могла зрозуміти цього.
Прововтузившись близько півгодини на підвіконні, дівчина із зітханням сіла. Вона не хотіла пробувати варити зілля Северуса, поки не відпочине. Герміона зіскочила із вікна та піднялась по сходах на найвищий поверх будинку. Там була тренувальна кімната.
Вона зазирнула всередину та виявила, що приміщення порожнє.
Дівчина вийшла на середину кімнати та, вихопивши паличку, почала пригадувати деякі види дуельних поз. 
Коли вона повернулась із навчання в Європі, то брала участь всього у двох невеликих сутичках, перш ніж Орден вирішив остаточно вивести її із боїв. Після довгих років відсутності вона стала набагато менш досвідченою у дуелях, ніж будь-хто інший її віку. Решта членів АД були швидкими та промовляли могутні закляття, ухиляючись та зберігаючи відмінну точність навіть на відстані.
Зцілення було тонкою наукою. Воно майже завжди вимагало спокою та контролю. Уважності до роботи із найдрібнішими деталями.
Спроба знову битись на дуелі була такою різкою зміною техніки, що вона провалилась.
Рон та Гаррі потратили немало часу, намагаючись допомогти Герміоні надолужити згаяне, але, перш ніж вона встигла це зробити, Кінгслі порадив повністю вивести її з бою. Ніхто навіть нічого не пробурмотів на знак незгоди.
Герміона розуміла причину, але роки потому це рішення досі завдавало їй болю. Вона почувала себе так, наче… якимось чином зазнала невдачі, і її відсторонили від усіх інших.
Герміона прикусила губу та кинула Протего так сильно, як тільки могла. Перед нею розквітнув щит.
Дівчина слабко зітхнула із полегшенням, знімаючи прокляття. Принаймні із цим вона досі могла впоратись.
Вона кинула серію проклять на манекен в іншому кінці кімнати. Половина із них влучила у ціль. Жодне не було точним.
Вона почервоніла та спробувала знову. Вдруге чомусь стало ще гірше.
Герміона подумки насварила себе. Вона не повинна залишатись нерухомою. На полі бою її це не врятує. Тільки не тоді, коли у неї будуть летіти закляття.
Вона була повним лайном.
У тому малоймовірному випадку, якщо Малфой все ж таки вирішить знову навчати її, він розірве Герміону на шматки через її неумілість.
Вона розпрямила плечі та спробувала знову.
Промовила ще декілька складних проклять.
Ну що ж, вона із цим впорається.
Справа була не у нестачі її майстерності як чаклунки. Їй просто не вистачало навичок у реальних бойових умовах.
Це було певною втіхою.
Ну, майже.
Вона продовжувала пускати закляття до тих пір, поки не видихалась настільки, що її руки почали тремтіти від втоми. Потому дівчина впала на один із тренувальних килимків та заснула.
- Герміоно, трясця його матері! Як ти тут опинилась? 
Наступного ранку вона прищурила та побачила Рона, що стояв над нею в оточенні Джинні, Невілла, Діна, Симуса, Лаванди, Парваті, Падми, Фреда та Анджеліни.
Герміона зі стогоном сіла та потерла очі.
- Моє ліжко було зайняте через екстрену евакуацію, - збрехала вона, кинувши погляд на Джинні. – Я прийшла сюди, щоб поспати.
- А-а, - протягнув Рон. – Ну, ми збираємось потренуватись вибудовувати лінію атаки, перш ніж Невілл та Симус відправляться на розвідку. Тому… нам потрібна кімната.
Герміона кивнула та встала.
- Можна мені поглянути? – Вона зловила себе на тому, що ніколи про це не просила.
Рон зморщив чоло та пильно поглянув на неї.
- Звісно. Гадаю, що так. Якщо у тебе є на це час. Просто… тримай щит вище. Буде багато заклять.
Герміона відступила у куток та спостерігала, як Рон розповідає свою стратегію. Вона не розуміла багатьох термінів, які вони використовували. Це була не традиційна бойова термінологія, а швидше певного роду стенографія, яка із часом розвивалась серед бійців. Своя власна мова.
Коли орденці розсипались кімнатою, вона накинула на себе щит. Рон активував один із оберегів у кімнаті за допомогою палички, і потому всі почали кидати серію заклять у сторону стін.
Прокляття відскакували та рикошетили туди-сюди по стінах кімнати. Незабаром приміщення наповнилось летючою бойовою магією.
Герміона спостерігала, як члени АД починають прориватись крізь стіну заклять. Всі їх закляття були точними. Їх щити були могутніми. Ніхто з учасників навіть не постраждав від летючих у них заклять. Для них все, що відбувалось, було на рівні інстинктів. Вони знали, коли їх щити потребують оновлення. Знали, як боряться решта, і хто буде їх прикривати. Вони боролись швидко та чітко, встигаючи кидати невербальні.
Їх бойові навички значно перевершували її власні. Здавалось неймовірним, щоб вона змогла досягнути такого рівня.
Герміона спостерігала, як вони двічі пробігли через стіни атакуючих заклять, перш ніж повернутись та вислизнути із тренувальної кімнати.
Вона підійшла до своєї шафи із зіллями, зібрала інгредієнти і була готова займатись зіллям.
Наступного вівторка дівчина апарувала в Уайткрофт і повільно наблизилась до того місця, де стояла хижа.
Цікаво, чи прийде Малфой? Вона молилась, щоб він вже був там.
Герміона гадки не мала, як все виправити, якщо він не з’явиться. Вона могла лише сподіватись, що те, що змушувало його шпигувати, було достатньою мотивацією, не дивлячись на її нещодавню поведінку.
Якщо його там не буде, вона зачекає.
Якщо ж він буде там… дівчина сподівалась, що він просто покарає її і покінчить із цим, а не змусить її постійно боятись та чекати моменту розплати.
Двері були відремонтовані. Герміона зібралась із духом та штовхнула їх.
Порожньо.
Зачекавши близько хвилини, дівчина підійшла до стільця біля столу. Її шлунок скрутило від жаху, і вона намагалась відволіктись, повторюючи подумки формули нумерології, поки сиділа там.
Їй просто потрібно припинити думати про те, що може трапитись далі.
Раптом пролунав різкий тріск. Герміона встала та різко обернулась, коли з’явився Малфой. Він стояв та дивився на неї, вираз його обличчя було неможливо прочитати.
Герміона нічого не відповіла. Вона просто дивилась на нього у відповідь. Вона була рада, що не тремтить.
Дівчина змусила себе зустрітись із ним поглядом. Колюче відчуття жаху починало пронизувати її хребет. Їй раптом стало холодно. Вона відчула, як волосся у неї на затилку встало дибки, коли Герміона взяла себе у руки.
Вона помітила, як він стиснув щелепи та відвернувся від неї.
Малфой точно не збирався говорити першим.
Герміона глибоко зітхнула. Орден потребував його. Він точно досі злився на неї, і вона повинна була це виправити. Чого б це не коштувало.
- Мені дуже шкода, - сказала дівчина у відчаї. – Я втратила голову і перейшла межу. Пробач мені. Що б мені не довелось зробити, щоб загладити свою провину, я зроблю все, що ти захочеш. Просто дозволь все виправити.

Примітки до розділу: 

Draco Dormiens Nunquam Titillandus (лат.) – Не лоскочи сплячого дракона.

Арт:

Автор _knar.m_ «Тому що я можу»: 
https://www.instagram.com/p/COOlxxjhpYW/
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Ангст, війна, жорстокість, драма, антиутопія, спогади, складні стосунки, Розвиток відносин, втрата пам'яті, насилля, сіра мораль, #Таємниці/Секрети, Відхилення від канону, Дарк, Слоуберн, вагітність, перемога Волдеморта, au, жертви обставин, смерть другорядних персонажів, психологічні травми
Переглядів: 193 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (30 Розділ)
Завантаження...