menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.04.2022 в 12:04
Фанф прочитано: 329 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (36 Розділ)


16.04.2022, 12:04
36. Флешбек 11

Плейлист

When The Party`s Over – Billie Eilish
What Sober Couldn`t Say – Halestorm
Everything I Wanted - Billie Eilish
Self Destructive – Vorsa
I Can`t Carry This Anymore – Anson Seabra 

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYAVxE16uybwYe5-Bsm3V0ct&feature=share

Липень 2002.

Герміона різко підняла голову та побачила Малфоя, що стояв на дорозі. Вона була занадто стомленою та злою, щоб ніяковіти через те, що її знайшли п’яною та заплаканою у річці.
- Відвали, Малфой, - сказала вона, ляснувши долонею по воді так, щоб та збризнула в його бік.
- Ти що, п’яна? – запитав він.
- Ні, йолопе, я сиджу в річці абсолютно твереза, - відповіла дівчина, закотивши очі. – Звали звідси. Я не хочу з тобою розмовляти. Я не хочу бачити твоє бридке обличчя. Якби я могла забути про твоє існування, не ризикуючи положенням Ордену, то зробила б це вмить.
Вона знову заплакала.
- А бодай би тобі, - вилаявся Малфой, дивлячись на неї зверху вниз із тим самим роздратуванням, яке виднілось на його обличчі, коли він розповідав їй про подаровану йому мантикору. – Грейнджер, ти не можеш сидіти та плакати у річці, - нарешті сказав він.
- Взагалі-то можу, - заперечила вона. – Окрім тебе, тут нікого немає. Я вже зачаклувала цю місцевість. Ніхто з маглів не підійде та не помітить мене. Я ретельно спланувала свій емоційний зрив, а ти все псуєш. Тому… просто звали звідси.
Її голова здавалась важкою, і Герміона впустила її на коліна. Їй було холодно сидіти у річці, але дівчина твердо вирішила не рухатись, поки Малфой не піде геть.

Автор _bite.art_ «П’яна у калюжі»: 
https://www.instagram.com/p/CO6F1nLBqRT/

Пролунав приглушений стук, а потому міцна хватка раптом зімкнулась на її руках, і вона виявила, що її витягують з води.
- Відпусти!
Герміона вдарила Малфоя по зап’ястку та штовхнула його в гомілку, намагаючись звільнитись.
- Залиш мене в спокої. Ви з Волдемортом зруйнували моє життя. Невже мені навіть не дозволено іноді жалкувати з цього приводу? 
- Грейнджер, ти ідіотка!
Малфой схопив її в оберемок та апарував. Вони знову з’явились в хижі.
Вона шоковано оглянула кімнату, чіпляючись за нього для рівноваги.
- Навіщо ми тут? – вимагала Герміона відповіді. Її голос тремтів, коли вона відступила та спробувала випрямитись. – Ненавиджу це місце. Представник однієї з найбагатших чаклунських сімей у всій Європі обирає місцем для зустрічей цю жалюгідну халупу. Як наче мені не відомо, з якою зневагою ви ставитесь до бруднокровок. Чому б тобі просто не купити бордель або соляну шахту, щоб зустрічатись там зі мною? 
- Я казав тобі, що існує табу, і ти все одно використала ім’я Темного Лорда! – проричав Малфой. – Ось чому ти не можеш напиватись у клятій річці, незалежно від того, скільки бісових магловідштовхувальних чар ти наклала.
Герміона моргнула та втупилась у нього.
- Ненавиджу тебе, - нарешті сказала вона.
- Це почуття точно взаємне, - відповів він, дивлячись на неї з виразом зневаги.
Вона знесилено впала на підлогу.
- Я так ненавиджу тебе, - сказала Герміона. – Я вже була самотня… а потім ти вимагав мене і зробив ще гірше. Принаймні раніше… якщо хтось запитував, чи все зі мною гаразд, я могла відповісти правду. Але зараз… я не можу зробити навіть цього. Тепер… навіть якщо ми переможемо, у мене ніколи вже не буде нормального життя. Всі інші будуть вільні, а я досі буду належати тобі. Я назавжди залишусь сама…
Вона закрила обличчя руками та знову заплакала.
- Гаррі та Рон ніколи не пробачать мені, - продовжила Герміона. Все її тіло здригалось від ридань. – Навіть якщо це допоможе виграти війну… вони ніколи не пробачать мені.
За декілька хвилин її плач трохи припинився.
- Я дійсно не розумію, чому ти вирішила, що мене це хвилює, - Малфой байдуже дивився на неї зверху вниз.
Вона пильно подивилась на нього.
- Ти привів мене сюди, знаючи, що я п’яна. Якщо тобі так не хотілось вислуховувати мене, то міг би просто залишити у спокої, як я тобі неодноразово казала. Не розумію, чому б тобі просто не звалити до бісової матері!
Він вигнув брову.
- Спочатку прокляття під час дуелі, тепер ще й образи у мою адресу – і все це в один день. Схоже, я нарешті дістався до тебе. А я все думав, що ж змусить тебе відмовитись від своїх солодких ласк та нарешті зізнатись, що ти насправді відчуваєш. – вираз його обличчя був глузливим.
- Завались! – заричала вона, перш ніж впустила голову на коліна та обхопила себе руками.
- Але насправді… вірогідно, варто копнути ще глибше? Можливо, мені варто перерахувати всіх, кого я вбив, - сказав Малфой, повільно обходячи її зі зловтішною посмішкою. – Спочатку було декілька маглів: невелике тренування перед тим, як я повернувся до школи. Тітонька Беллатриса казала, що потрібно звикнути до Вбивчого, перш ніж випробовувати його на тих, кого я дійсно знаю. Потому був Дамблдор. Після – ще більше маглів. Ти знала, що мені навіть доручили розшукати твоїх батьків? Мабуть, ти особисто їх ховала, тому що ми не знайшли жодної зачіпки про їх місцезнаходження. Жодних послань або таємних зустрічей. Вони зникли безслідно. Хоча через це несолодко було їхнім сусідам. Белла була така засмучена твоєю ретельною підготовкою.
Герміона з жахом втупилась у нього.
- Потому були Криві. І Фінч-Флетчлі. Моя друга тітонька Андромеда та її чоловік Тед. Для Белли це було доволі особисте – ганебний зв’язок із маглонародженим у родоводі сімейства Блеків. Вона щиро шкодувала, що їй не вдалось вбити Німфадору, особливо після того, як пройшла чутка, що та вийшла заміж за перевертня. Потому було ще багато жертв, через якийсь час ти просто перестаєш помічати їх… але, гадаю, більшість все ж таки була маглами.
Герміона відчувала, як безтурботне відчуття сп’яніння покидає її, поки Малфой продовжував говорити та перераховувати знайомі імена у своєму списку. Його холодні сірі очі блистіли, а на обличчі знову вистигла непроникна маска. 
- Знаєш, Малфой, - тихо сказала вона за хвилину, - ти витрачаєш занадто багато часу, щоб переконатись, що у мене достатньо причин для ненависті. Це дивно.
Він замовк, і Герміона пильно подивилась на нього. 
- Зазвичай люди так не чинять, - помітила вона. – Людський мозок влаштований так, що він намагається раціоналізувати те, що відбувається, щоб нас не з’їдало почуття провини. Ми вибачаємось, коли винні. Ми знаходимо для себе якісь виправдання, котрі допомагають нам заснути. Люди не схильні вважати себе злодіями. Вони вбивають, щоб захистити себе, або свою сім’ю, або свої гроші, або свій спосіб життя. Навіть твій Володар не вважає себе злодієм. Він просто думає, що він краще за всіх інших. Він вважає, що заслуговує того, щоб правити всіма. Коли він мучить та вбиває маглів… для нього це не має значення, тому що вони насправді не люди. Коли він годинами вирізав руни на твоїй спині… це було логічно, ти заслужив це, тому що підвів його. На його думку, він не злодій, а Вища Сила. Але ти… ти дійсно вважаєш себе злом у плоті. Ти вважаєш, що заслуговуєш, щоб тебе ненавиділи, - вона схилила голову набік, вивчаючи його. – І я дедалі частіше задаю собі питання, з якої причини це відбувається.
Обличчя Малфоя ставало дедалі холоднішим, поки вона говорила.
- Я позбавлю тебе від зайвих зусиль, - сказала Герміона, і кутики її губ припіднялись. – Я і так ненавиджу тебе. Можеш більше не намагатись переконати мене у цьому сильніше. Я вже тебе ненавиджу. Більше, ніж будь-кого іншого, окрім твого Володаря. Я ненавиджу тебе. Я покладаю на тебе частину відповідальності за кожну людину, що загинула на цій війні, і за кожного, хто ще помре у ній. Тобі не потрібно переконувати мене у тому, що ти чудовисько, я і так це знаю. Коли ти був поранений, я зцілювала тебе зовсім не з доброти душевної. А небажання проклинати тебе на дуелі, коли ти був важко поранений, було не сентиментальністю. А останньою краплею порядності, яка у мене залишилась. Вся решта моєї доброти вже була знищена тобою. І тому… всупереч тим словам, що ти кидаєш мені в обличчя, я не дозволю тобі дістатись до останнього, що у мене залишилось. А тепер… просто йди до біса.
 Боже, як приємно було нарешті виговоритись. Можливо, пізніше вона пошкодує про це, але зараз Герміона відчувала лише полегшення.
Малфой злегка посміхнувся.
- Приємно знати.
Герміона сіла на підлогу та втупилась у стелю.
Після декількох хвилин мовчанки стало зрозуміло, що він не збирається йти. Вона перестала його виганяти. Її переповнювало бажання говорити. Вона сіла на підлогу.
- То який ж ти, коли вип’єш, Малфой? – сказала дівчина, повертаючи голову, щоб поглянути на нього. Він стояв поруч із нею та дивився вниз, туди, де вона сиділа біля його ніг.
Він виглядав здивований запитанням. 
- Тихий. І ще більш злий, ніж зазвичай.
Вона фиркнула.
- Звісно. Не дай боже тобі бути хоча б трішечки цікавим.
- Ну, мені точно далеко до тебе, плаксива п’яниця, – Малфой підняв брову і начаклував стілець, сідаючи поруч із нею. Їй прийшло на думку, що він, вірогідно, не може ні на що спиратись спиною. Герміона міркувала, наскільки боляче було витягати її з річки, а потому апарувати, коли вона боролась та намагалась виборсатись. 
- Я не завжди була такою, - сказала вона задумливо. – Звісно, я завжди була балакучою. Але алкоголь робить мене емоційнішою. Раніше я була щасливою під його дією. Я була просто… кумедною. Я пішла на вечірку, де в пунш було підмішано алкоголь, і мені одразу ж знесло дах. Гаррі довелось накласти на мене Силенціо, поки вони з Роном тягнули мене коридорами. Я так невгамовно хихотіла. Сміх просто… відскакував від стін. Філч ледь не спіймав нас.
- Коли це було? – запитав він.
- На мій день народження. Мені виповнилось сімнадцять. Це було… це було за день до того, як ти вбив Дамблдора. – Її щелепа злегка затремтіла, і вона поглянула вниз на свої руки. – Я… я повинна була чергувати у коридорі наступного дня. Допомагати першачкам у якості старости. Але моя голова розколювалась. Я спала допізна. Я часто ставила собі запитання… що змінилось би, якби я?..
- Нічого не змінилось би, - відповів Малфой.
- З тих пір, трохи випивши, я завжди починала плакати. Не те щоб я часто напивалась. Зазвичай у такому стані я кажу речі, які виводять людей із себе.
- Ти завжди так робиш, - помітив він, кинувши на неї багатозначний погляд.
- Я кажу ще більше дратуючих речей, - виправилась вона.
- І ти обрала річку? 
- Мені нікуди було йти. Я не можу піти у паб. Або напитись із кимось з Ордену. Не схоже, що Муді мріє бути моїм плечем, на якому можна поплакатись.
- Поттер та Візлі? 
- Оскільки вони нічого про тебе не знають, як я можу хоча б щось їм пояснити? – Герміона не збиралась згадувати, що вони відправились на полювання за горокраксами без неї. – Не можу повірити, що ти просто не залишив мене в спокої, - продовжила вона. – Як ти взагалі там опинився? 
- У мене було передчуття, що ти збираєшся зробити щось безглузде. Назвемо це шостим чуттям.
Дівчина закотила очі.
- Не розумію, чому тебе це взагалі хвилює. Твоя таємниця помре разом зі мною. Впевнена, ти все одно знайдеш спосіб отримати те, що тобі потрібно, і без мене.
- Впевнений, що будь-хто, кого Муді відправить на заміну тобі, буде ще більш дратуючим, - заперечив Малфой зі слабкою гримасою. – Вважай це моєю додатковою послугою твоєму Ордену. Я зберігаю життя їх цілительці і володарці зіллів.
Герміона фиркнула. Вона почала почувати себе неймовірно сонною. Думка про сон змусила її пригадати Коліна. На очі навернулись сльози. Дівчина закрила обличчя руками та заплакала.
- Що знову? – запитав Малфой, коли її ридання стишились. Його голос здавався нудьгуючим, але, коли вона подивилась на нього, він відвів погляд. Увесь цей час він спостерігав за нею. 
- Сьогодні вночі мені насниться Колін, - сумно відповіла вона, впустивши голову на коліна.
- Ти точно марила, коли казала, що зможеш когось вбити. Ти навіть не можеш змиритись із тим, що люди помирають від чужої руки, - сказав він, недбало хитаючи головою.
Герміона напружилась та втупилась у Малфоя.
- Я не вважаю, що у смерті є щось жахливе. Я знаю, що це війна. Люди помирають, - сказала вона. – Що мене хвилює, то це використані способи вбивства. Ти навіть не уявляєш, Малфой, як це, коли хтось помирає, а ти робиш все, що в твоїх силах, щоб врятувати його. Він помирав повільно, увесь час кричачи, поки я намагалась зберегти йому життя. Ось що мене переслідує. Всі це смерті в моїй голові… те, якими вони були. Їх життя були у моїх руках… я намагалась врятувати їх… і зазнала поразки…
Вона злегка закашлялась, і її голос затремтів на останніх словах.
Малфой подивився на неї і, здавалось, вперше задумався.
- Чому Колін такий важливий? Ви не були близькі. Чому ця смерть настільки важлива для тебе? З тих пір ти бачила й гірші смерті.
Герміона вагалась. Вона ні з ким про це не говорила. Зовсім. Протягом багатьох років.
- Його смерть стала початком кінця, - відповіла вона, дивлячись вниз та помічаючи нитку на своїй сорочці, що зачепилась. Вона імпульсивно потягнула її та дивилась, як в’язана тканина затягується та зморщується, поки нитка раптом не порвалась, і не з’явилась дірка. Вона зашила її одним помахом чарівної палички. – Він був першою людиною, яка померла у мою зміну. Гаррі бачив, як це трапилось. І після цього я зрозуміла, що всього того, що робить Орден недостатньо. Просто захисних заклять було недостатньо. І я почала про це говорити. Але Гаррі був не згодний. Для нього смертельне прокляття – найстрашніше, що може трапитись із людиною. Воно спустошує. Тому вбивство у будь-якому випадку являється злом. Не має значення, самооборона це або вбивство з милосердя. Ця… незгода… розділила нас. Після цього все змінилось. Ось чому я стала цілителькою, у той час, як всі інші відправились разом на поле бою.
- Трохи іронічно.
- Однієї людини, що використовує темні мистецтва на полі бою, недостатньо, щоб щось змінити. Якби я проявила непокору та спробувала переманити людей на свій бік… це могло б розколоти Орден.
- Якби ти знову билась, як би ти вбивала? 
- Швидко. Є закляття, котрі зупиняють серце. Прокляття, які душать. Перекривають своєю дією кисень. Можливо, я б навіть застосувала Смертельне прокляття, якби мені вистачило сил, але Гаррі, вірогідно, ніколи б мені цього не пробачив.
- І як же тоді Поттер планує перемогти Темного Лорда? 
- Існує… пророцтво. Гаррі гадає, що ключем до всього є це пророцтво, - сказала вона неоднозначно. Вона не була певна, що Сила Любові була реальною стратегією Ордену, але Малфою дійсно не потрібно було знати деталі.
- Фантастично. Ми всі ставимо наші життя на Хлопчика-Котрий-Не-Вбиває і пророцтво. Ми приречені.
- Дамблдор переміг Гріндельвальда, не вбиваючи його, - помітила Герміона.
Малфой виглядав невраженим цими словами.
- Де ти вивчала цілительство? – запитав він її. Вона подивилась на нього зі здивуванням.
- Спочатку у Франції, - сказала вона, - але війна швидко досягла берегів Ла-Маншу, безпечніше було перевестись звідти, ніж ризикувати бути виявленою. Тому я поїхала до Албанії. Їх відділення середньовічної магії відрізнялось кращою інформаційною базою зі зцілення темної магії. Я перебувала там деякий час. Тобі пощастило… я, вірогідно, одна з небагатьох вцілілих цілителів, котрі навчались правильному поводженню із рунами. Пізніше лікарня була зруйнована. Потому була Данія, там мене навчали аналізу заклять та їх руйнуванню. Після цього я відправилась до Єгипту. Їх лікарня спеціалізувалась у ліквідації проклять, але ситуація у країні була нестабільною, тому мене швидко перевели до Австрії. Я знаходилась там, поки Орден не повернув мене назад.
- Багато хто думав, що ти померла або втекла, - сказав Малфой, вивчаючи її прищуреними очима. – До тих пір, поки Темний Лорд не наказав дізнатись, чому Спротив вижив після того, як їх шпиталь було зруйновано, і Северус не згадав, що маленька бруднокровка – подруга Поттера – була відкликана зі своєї подорожі за кордон. Цілителька та володарка зіллів у додачу. Це викликало невеликий переполох серед генералів вищого рангу.
Вона пильно подивилась на нього. Отже, він знав, чим вона займалась, коли висував свої вимоги. Їй стало цікаво, чи зіграло це якусь роль у його рішенні.
Розмова зайшла у глухий кут. За декілька хвилин Герміона встала.
- Я достатньо твереза, щоб апарувати, - сказала вона.
- Ти ж не збираєшся піти і напитись де-небудь в іншому місці? – запитав він, підозріло дивлячись на неї.
Вона похитала головою.
- Ні. Ти повністю відбив будь-яке бажання. І я достатньо виплакалась.
На його обличчі відобразилось невелике полегшення.
- Сподіваюсь, тебе не розчепить у процесі, - протягнув він їй слідом, коли вона виходила за двері.
Повернувшись на Площу Гриммо, Герміона підійшла до своєї шафки та випила зілля тверезості. Головний біль та нудота одразу ж звалились на неї, нагадуючи удари кувалдою. 
Вона впустила голову на стільницю та застогнала.
Клятий Драко Малфой навіть не дав їй спокійно напитись. Всюди йому треба впхати свого носа. 
Вона очікувала, що тверезість наповнить її жахом від вчиненого, але на здивування вона не каялась у тому, що нарешті висказала йому все, що думає. І це, звісно, не здивувало і не засмутило його. Він очікував на це.
Вона виявила, що зовсім не знає, як інтерпретувати або усвідомити те, що відбулось.
Герміона намацала у шафі пляшечку зі знеболювальним та випила її, намагаючись зосередитись.
Драко вважав себе лиходієм. 
Це було важливим висновком. Можливо, найважливішим з тих, що вона зробила стосовно нього. Непослідовність, яка була у його серці.
Вона ламала голову, згадуючи все, що він сказав. Тепер, коли вона виплеснула на нього усю свою лють, її розум раптом просвітлів.
«Молодший з братів наступив у борсучу нору та зламав ногу. Йому довелось повзти по траві. Доволі легка ціль для Вбиваючого прокляття. Він був другим, кого я вдарив в спину. Ну ти вже знаєш… смертельним прокляттям. Воно неначе відбирає у тебе щось. Це закляття не з тих, що запросто виходять у будь-кого. Особливо важко накладати його декілька разів підряд. Колін міг би й далі бігти. Якби він це зробив, то, можливо, сьогодні був би ще живий… Але він зупинився. Побачивши свого мертвого брата, він зупинився та повернувся назад, намагаючись відтягнути його тіло на собі…»
Герміона завмерла.
Він міг вбити Денніса Криві безліччю більш жорстоких та повільних способів, ніж смертельне прокляття. Зі зламаною ногою Денніс не міг бігти далі. Він став би ідеальною наживко, щоб повернути Коліна назад. Але… замість того, щоб просто стояти над пораненим Деннісом та ловити обох хлопчиків… Драко вбив його, гуманно. Можливо, сподіваючись, що смерть брата відштовхне Коліна та збереже йому життя.
Герміона відчула, як готова впасти від усвідомлення, що вразило її.
Малфой намагався помилувати Коліна.
Але, можливо, більш важливим відкриттям для Герміони було те, що Малфой не вважав цю деталь такою, що виправдовувала б його вчинок.
Він був впевнений, що вона зовсім збожеволіє від ненависті до нього, щойно дізнається, що він у цьому замішаний. Ненавмисне зізнання у тому, що він намагався дати хлопчикам втекти, не було спробою виправдати себе. Вона підозрювала, що він навіть не розглядав цю ідею. 
Малфой вважав себе лиходієм через те, що вчинив. І це означало, що він не хотів цього робити. Це означало, що його бажання допомогти Ордену могло бути щирим, а не просто засобом досягнення якоїсь іншої мети.
Герміона задумливо барабанила пальцями по стільниці, ще раз оцінюючи все, що вона знала про Драко Малфоя.

Примітки до розділу: 

Арт: 


Автор _bite.art_ «П’яна у калюжі»: 
https://www.instagram.com/p/CO6F1nLBqRT/
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, POV, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Відхилення від канону, вагітність, складні стосунки, жорстокість, au, війна, Ангст, антиутопія, насилля, Дарк, драма, психологічні травми, Розвиток відносин, смерть другорядних персонажів, жертви обставин, Слоуберн, втрата пам'яті, #Таємниці/Секрети, перемога Волдеморта, сіра мораль, спогади
Переглядів: 329 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (36 Розділ)
Завантаження...