menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 17.04.2022 в 11:30
Фанф прочитано: 427 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (37 Розділ)


17.04.2022, 11:30
37. Флешбек 12

Плейлист

In The End – 2WEI
Can`t Help Falling In Love (DARK) – Tommee Profit & Brooke
Where Is Your God Now – Rok Nardin
Here We Stand – Hidden Citizens 
Run Run Rebel - Hidden Citizens & ESSA

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYCuinx2GMqdkFiZwTaBggcf&feature=share

Серпень 2002.

«До кожного підбирай відмичку. У цьому мистецтво керувати людьми. Для нього потрібна не хоробрість, а вправність, вміння знайти підхід до людини. Спочатку треба заскочити натуру зненацька, потому атакувати слабке місце».
Герміона не могла заснути, цілу ніч прокручуючи у голові висновки про характер Драко. Вона списала замітками увесь блокнот настільки, що їй довелось розпочати новий.
Здавалось, її голова могла лопнути від такої кількості нових ідей. Герміона не була впевнена, що на її здатність мислити тверезо не вплинула відсутність сну, але все ж таки їй здавалось, що вона нарешті зробила найважливіші висновки. Докопалась до істини. Неначе вона довгий час намагалась відкрити маглівський сейф і сьогодні, зрештою, почула заповітне клацання кодового замка. Тепле почуття радості гріло її увесь наступний день.
Герміона вперше за довгий час відчула легкість.
Все може вийти. Її ідея може спрацювати. У неї вийде перемогти. Вийде підібратись до нього. Змусити його прив’язатись до неї.
Раніше Герміона не усвідомлювала, наскільки сильно її сприйняття Малфоя впливало на їх стосунки. Вона думала про нього як про чудовисько зі своїми принципами. Сприймала його як когось бездушного та не вірила, що зможе зблизитись із ним. Вона була впевнена, що в якийсь момент він зрадить Орден, вб’є її та всіх решту. Не дивлячись на те, що Герміона вміла контролювати свої почуття за допомогою оклюменції, вона не могла змусити себе думати про нього якось по-іншому. Це впливало на їх взаємодію.
Навіть не дивлячись на гру, в якій вони обоє брали участь. Драко цілував її та навчав оклюменції. Дозволяв казати «ні» на його пропозиції. Вона лікувала його та дослухалась до порад у мистецтві дуелі. Але при цьому тренуючись та майже мирно існуючи поруч, здавалось, кожен із них продовжує чекати від іншого зради.
Тепер Герміона по-новому дивилась на всі дії Драко.
Він не був монстром. У ньому ще залишалась доля людяності. Він намагався щось виправити. Загладити провину за якийсь вчинок. Не за смерть Дамблдора і не за всі відняті ним життя. За щось інше.
Він знав, що заслуговує на розплату. В якийсь момент у його житті трапилось щось жахливе, щось, через що він тепер був готовий страждати або навіть померти. Малфой став шпигуном з корисливої мети. Він не намагався натравити Орден та Смертожерів один на одного, щоб зрештою захопити владу. Драко просто намагався щось виправити.
Він розкаювався у чомусь. Не у війні та не у вбивствах. У чомусь іншому.
Її перші враження були правильні. Драко Малфой зовсім не холодний. Під оточуючою його аурою смерті, темряви та люті ховалось ще щось. І Герміона могла використати це.
Вона сумнівалась, що він розповість їй, що ним рухає. Драко занадто старався приховати це. Він заплутував її своїми словами та діями, тільки щоб зберегти все в таємниці. Але Герміона вміла бути терплячою. Тепер, коли вона зрозуміла, що роль шпигуна була для нього спробою спокутати свою провину, вона не збиралась піддаватись на його провокації та ненавидіти його. Вона могла продовжувати бути доброю та розуміючою. Підтримувати його інтерес до себе. І в якийсь момент у неї обов’язково вийде підібратись до нього.
У неї вийде виграти.
Наближався вечір, і Герміона почала збиратись на зустріч із Малфоєм. Вона дала собі декілька секунд, щоб розкласти все по поличках.
Їй потрібно було розпочати з початку.
Між ними було щось… про що вона старалась не думати. Якийсь зв’язок, який вона, можливо, зруйнувала своєю п’яною витівкою.
Їй доведеться спробувати відновити його. 
Їй варто бути акуратною. Підбиратись до нього повільно.
Діяти непомітно, як отрута.
Герміона заплющила очі, знову прокручуючи у голові останні спогади. Вона відслідковувала свої найсильніші емоції та старалась відгородитись від них ментальною стіною.
Почуття незвичної легкості, внутрішню впевненість в успіху, що на неї очікував, дівчина відсунула на край свідомості, дозволяючи розуму очиститись. Залишатись повністю зосередженою.
Дівчина апарувала у хижу всього на хвилину раніше восьмої.
Коли з’явився Малфой, вона декілька секунд пильно розглядала його, перш ніж опустити погляд та закусити губу, ніяково з’єднавши руки у замок.
- Вибач, - пробурмотіла Герміона. – Ти був правий. Мій вчинок минулої ночі був безвідповідальним. Такого більше не повториться.
Вона подивилась на нього з-під вій, намагаючись зрозуміти, наскільки переконливими були її вибачення для Малфоя.
- Добре, - відповів він, вивчаючи поглядом протилежний кінець кімнати. – Я не наймався бути твоїм охоронцем. І не збирався наглядати за тобою, щоб нічого не трапилось.
- Більше такого не повториться, - повторила вона.
Малфой уважно подивився на неї, а потому знову відвів погляд, змахом палички прикликуючи стілець з іншого кінця кімнати. Осідлавши його, він взявся розщібати сорочку. Герміона допомогла його стягнути її з плечей та поглянула на спину.
Вона обережно поклала руку йому на плече, наблизившись, щоб краще розглянути рани. Малфой не здригнувся від її доторку, але Герміона відчула, як його м’язи ледь помітно напружились під її долонею.
- Коли у тебе буда час, щоб я змогла зашити твої рани? – тихо запитала вона, паличкою очищуючи спину від мазі та вивчаючи поглядом запалену шкіру порізів.
Ті досі виглядали неймовірно болючими. Герміоні важко було уявити, як Малфой міг нормально рухатись та використовувати паличку із такою травмою, а тим більше продовжувати апарувати та брати участь у дуелях. Кожного разу, коли вона бачила його рани, все всередині неї стискалось.
Малфой нічого не відповів.
Вона обережно опустила руку йому на спину.
- Я збираюсь використати Очищувальне закляття.
Герміона відчула, як напружився Малфой після її слів, і побачила, як побіліли кісточки його пальців. Вона порахувала до трьох та наклала на його спину закляття.
Його тіло злегка затремтіло.
- Вибач, - сказала вона. – Якби існував якийсь спосіб вилікувати твої рани швидше або хоча б полегшити біль, я б обов’язково скористалась ним. 
- Я знаю, - відповів він напруженим голосом.
Легкими рухами вона нанесла мазь на рани.
- Тобі підійде у понеділок? – запитала Герміона, провівши кінчиками пальців по його плечах у надії трохи розслабити болюче напружені м’язи. – Я можу пропустити вечерю, якщо тобі буде зручніше прийти раніше восьмої.
- О восьмій мене влаштує, - відповів він після недовгої паузи.
- Гаразд.
Дівчина оновила Захисні чари навколо порізів. Потому вона знову оглянула руни, проводячи кінчиками пальців по шкірі біля них. Тепер Герміона ледь могла розрізнити магію, що від них йшла. Та неначе проникла у його шкіру, стала частиною його сутності.
- Ти… якось відчуваєш руни? – запитала Герміона. – Відчуваєш, що вони впливають на тебе? 
Здавалось, Малфой задумався.
- Так, - відповів він, випрямляючись. – Загалом вони не змінили мене, але я відчуваю, що вони впливають на мої вчинки. Стало легше бути нещадним. Важче стримуватись від імпульсивних дій. І раніше мало що могло відволікти мене, але тепер всі зовнішні обставини… стали мати ще менше значення.
Герміона знову прочитала рунічну клятву.
- Ти знав, які символи будуть вирізані на твоїй спині? – запитала вона.
- Я сам обрав їх, - відповів Малфой, одягаючи сорочку та защібаючи ґудзики.
Герміона вражено подивилась на нього.
- Це покарання… Головною ідеєю були максимальна болючість та приниження. Обираючи руни самостійно, я точно знав, що на моїй спині не виріжуть нічого зайвого. Тому я вирішив обрати так багато. Не хотів залишати на спині місце на випадок, якщо у Темного Лорда з’являться якісь свіжі ідеї. Мені потрібно було переконати його у своєму найглибшому каятті, - сказав він, піднявшись зі стільця. Його очі нагадували штормове небо. – Але він забув згадати дечого про ритуал, - додав Малфой. Його губи скривила легка посмішка, а погляд горів люттю. – Темний Лорд не попередив, що рани будуть заживати так довго. Хоча, звісно, я повинен був передбачити, що моє покарання буде не таким простим.
- Після того, як я зашию порізи, знадобиться деякий час. Потрібно буде переконатись, що нова шкіра не буде заважати твоїм рухам. Тобі доведеться залишатись у свідомості під час процедури. Думаю… буде краще, якщо ти прихопиш із собою щось випити.
Малфой прищурився та декілька секунд пильно розглядав Герміону.
- Я не збираюсь пити у твоїй присутності, Грейнджер.
Вона знизала плечима.
- Це просто пропозиція. Я принесу щось на випадок, якщо ти зміниш свою думку. Але май на увазі, що будь-який алкоголь, який у нас є, заледве буде відповідати твоєму вишуканому смаку.
Малфой посміхнувся.
- Візьму до уваги.
Не промовляючи більше ні слова, він апарував.
Наступного вечора Малфой був у кепському настрої, і Герміона старалась не розмовляти із ним, поки лікувала його спину. Зі здивуванням вона відмітила, що він почав звикати до її доторків. Його тіло перестало напружуватись, коли вона торкалась до нього. Дівчина сумнівалась, що він сам помічав це.
Герміона зрозуміла, що дедалі частіше почуває себе комфортно у його присутності. Тепер, коли вона майже не відчувала темної магії, що йшла від нього, пропав і її інстинктивний страх перед ним. Вона доторкалась до нього, не відчуваючи страху, що Малфой у будь-який момент може розізлитись та завдати їй шкоди.
Знаходитись поруч із ним стало звичним. Природнім.
У суботу ввечері, коли Герміона вчергове використала Знеболювальне закляття, воно вперше подіяло на порізи Драко. Після цього його тіло набагато легше перенесло Очищувальні чари.
- Рани нарешті повністю очистились від отрути, - відмітила вона з полегшенням у голосі. Змахом палички дівчина прикликала сумку та почала копирсатись у ній в пошуках склянки із анальгетиком, який винайшла сама. Діставши декілька шматків тканини, Герміона просочила їх зіллям, попередньо наклавши на свою руку Захисні чари, щоб зашкодити онімінню.
- Спочатку ти відчуєш холод та легке печіння, але потім зілля повністю зніме больові відчуття, - сказала вона. - Я збираюсь спочатку прикласти компрес до твого лівого плеча.
Вона провела кінчиками пальців по шкірі біля найвищої руни, перш ніж прикласти мокру тканину до його плеча, злегка притиснувши її до порізів. Драко здригнувся.
Герміона засікла час, який знадобився для дії компресу, і приступила до лікування правого плеча.
- Біль від порізів більше не повинен хвилювати тебе, але не забувай, що на твоїй спині досі відкриті рані, - помітила вона. – Не роби дурниць і не вплутуйся у бійки з перевертнями лише тому, що більше не відчуваєш нестерпного болю.
- У мене якраз у вівторок зустріч із перевертнями. Благословиш? 
Герміона закотила очі.
- Я б порадила дати ранам хоча б три дні, щоб затягнутись, перш ніж брати участь у будь-яких кривавих чварах.
Він негучно засміявся.
Після цього розмова між ними затихла, але загалом вечір закінчився на дивовижно мирній ноті.
Герміона поверталась на Площу Гриммо у піднесеному настрої. Приземлившись на порозі дому, вона відчула, як раптом браслет на її зап’ясті став нестерпно гарячим. Дівчина поспішно відчинила двері та зупинилась на порозі. Підлога коридору була забруднена плямами крові.
- Герміоно, - почула вона крик Невілла. – Джинні поранено!
Дівчина поспішила піднятись наверх, старанно уникаючи розсипу крапель крові на сходах. 
У лікарняній палаті вона застала Гаррі, Рона та всіх інших членів сім’ї Візлі, що жили на Площі Гриммо. Помфрі та Падма схилились над ліжком, на якому лежала Джинні.
- Що трапилось? – вимагала відповіді Герміона, скинувши з плеча сумку та наблизившись до ліжка.
Джинні лежала без свідомості. Глибока рвана рана пересікала одну сторону її обличчя. Із неї продовжувала струїтись кров.
- В її щоку поцілило Прокляття некрозу, - відповіла Помфрі, не припиняючи чаклувати над пораненою дівчиною. – Вони постарались вирізати вражену ділянку так швидко, як тільки змогли, але ще ніхто не виживав після того, як це прокляття потрапляло йому в голову.
- Падмо! Мені необхідні склянки із Крововідновлюючим зіллям! – різко викрикнула Герміона, накладаючи на Джинні власну діагностику. Травми головного мозку ніколи не були її спеціалізацією. Як правило, якщо прокляття встигало вразити мозок, наслідки виявлялись незворотними.
Вона використала найбільш просунуті діагностичні чари для перевірки мозкової активності та почала вивчати діаграми, що виникли.
- Прокляття некрозу не зачепило її мозку, - полегшено видихнула Герміона. Потому вона наклала ще одне діагностичне закляття. Діаграму, що з’явилась у повітрі, було важко розібрати через пелену наслідків сильної крововтрати, що відображались на ній. Дівчина не могла розгледіти жодних явних ознак некрозу, що залишився в тілі Джинні, і ледь сподівалась на таку вдачу. Не запитавши дозволу, Герміона вирвала з руки Помфрі її паличку. Пробурмотівши закляття, вона почала використовувати кінчик іншої палички, щоб переміщувати діаграму. Герміона боялась, що під верхніми проекціями, що повідомляли про стан шкіряних покривів після порізу, вона могла не помітити показники, що вказували на наявність некрозу.
Там…
- Там некроз на ділянках вилиць та лобових кісток. Потрібно терміново видалити їх, - сказала Герміона. – Всім вийти із палати!
Вона почула вигуки протесту, але проігнорувала їх, накладаючи на Джинні одразу декілька Крововідновлюючих заклять. Дівчина намагалась розібрати, які саме області кісток були вражені некрозом.
- Дай їй одну краплю Напою Живої Смерті, - звеліла вона Падмі, котра саме вливала Крововідновлююче зілля Джинні в рот. – Він може вповільнити її одужання, але зате ми зможемо бути певні, що вона не буде рухатись.
Стиснувши зуби, Герміона молилась, аби все вийшло, поки прикликала з шафи склянки із зіллями. Потому вона почала накладати серію заплутаних заклять навколо голови Джинні. Багато з них Герміона використовувала лише раз. Деякі – й взагалі вперше.
Видаляти будь-яку частину черепу було дуже ризиковано за будь-яких обставин, а особливо так поспішно, як вимагалось у даній ситуації. Ця процедура призводила до того, що венозні синуси, ділянка над оком та частина лобної долі головного мозку залишаться нічим не захищені до тих пір, поки не виростуть нові кістки.
Герміона дивилась, як починають розростатись темні плями на черепі Джинні. Вона швидко наклала на її голову закляття, що видаляло волосся, а потому почала розподіляти густу фіолетову мазь біля меж рани, на чолі та навколо ока. Переконавшись, що мазь нанесена рівномірно у всіх місцях, Герміона використала Закріплююче зілля. Зілля почало твердіти, перетворюючись в екзоскелет.
Дівчина зробила глибокий вдих та змахом палички видалила уражені частини черепу. Екзоскелет замінив відсутні кістки, захищаючи головний мозок від зовнішніх впливів. Герміона знову використала закляття діагностики та уважно перевірила показники, що з’явились. Уражені некрозом тканини були повністю видалені. Вона встигла видалити кістки, перш ніж прокляття розповсюдилось на головний мозок.
Герміона злегка похитнулась. Їй захотілось заплакати від полегшення.
Вона ледь не запізнилась. Джинні ледь не загинула. Герміона ніколи нікому не розповість, що вони ледь встигли врятувати її.
Дівчині ледь вдавалось стримувати тремтіння в руках, поки вона поїла Джинні Костеростом. Вона виставила Захисні чари над головою подруги та залишила висіти у повітрі діаграму з її поточними показниками. Потому вона засікла потрібний час на таймері.
Через Напій Живої Смерті кістки будуть відростати заново протягом десяти годин. Герміона не могла почати зашивати рану на обличчі Джинні, поки череп дівчини не відновиться повністю, інакше нова шкіра не буде мати під собою ніякої опори.
На обличчі Джинні назавжди залишиться довгий шрам, але зате вона буде жити. Хто б не вирізав некрозні тканини першим, він встиг зробити це достатньо швидко, щоб врятувати дівчині життя. Герміона м’яко погладила руку подруги. Все тіло Джинні було вкрите кривавими розводами. Герміона використала Очищувальне закляття, а потому змахом палички перетворила одяг Джинні у лікарняну піжаму. Вона вирішила перевірити, чи не було на тілі подруги інших пошкоджень.
Чари діагностики показали, що у неї була подряпана гомілка та забита рука. Герміона вилікувала їх за кілька хвилин.
Потім вона встала, стиснувши у руках дві палички.
- Вибач, - сказала вона, протягуючи Поппі її паличку. Користуватись чужою паличкою без дозволу вважалось дуже неввічливим.
Із враженим виразом обличчя Поппі сховала ту до кишені мантії.
- Я встигла використати чотири різновиди діагностичних чар до твого приходу, але жодні не показували вражених некрозом кісток. Я ніколи до цього не бачила, щоб хтось використовував дві палички для аналізу діаграм. Я рада, що ти не стала запитувати дозволу, щоб скористатись моєю паличкою.
- Я читала про це у книзі з теорії цілительства. Травми головного мозку дуже непросто діагностувати. Магія зчитує величезну кількість нервових імпульсів. Навіть спеціалістам важко швидко розібратись у них. Нам просто пощастило, що все спрацювало.
Герміона важко зітхнула. Вона відчула слабкість у ногах. Тепер, коли небезпека минула, вона відчула наслідки стресу. Руки дівчини тремтіли, а серце шалено калатало у грудній клітці. Вона відчувала запаморочення, неначе в будь-який момент могла знепритомніти.
- Мені потрібно повідомити решті, що з Джинні все гаразд, - важко видавила вона з себе.
Гаррі, Рон та майже всі решта мешканців будинку на Площі Гриммо зібрались біля дверей палати.
- З нею все гаразд, - сказала Герміона, вийшовши їм назустріч. – Тепер з нею все буде добре.
Гаррі тремтячи вдихнув і похитнувся, опираючись на стіну.
- Слава Мерліну, - пробурмотів Чарлі. 
Рон притиснув долоні до очей, і Герміона помітила, що його руки та увесь одяг були в крові. Вона підійшла до нього та змахнула паличкою, проводячи діагностику. Він виявився не поранений. На ньому була кров Джинні.
- Це ти вирізав уражене місце? – запитала вона Рона.
Він кивнув. Його світло-блакитні очі наповнились сльозами. Тіло Рона тремтіло, неначе він знаходився у стані шоку.
- Ти врятував їй життя, Роне, - сказала Герміона, охоплюючи його в обійми. – Ти дав нам час вилікувати її. Якби не ти, можливо, прокляття стало б незворотним або вона позбулась би ока. У неї залишиться шрам, але з нею все буде добре.
- Мерлін. – Рон злегка похитнувся. – Там був Люциус. Коли він з’явився, ми одразу апарували в інше місце, але, приземлившись, зрозуміли, що в Джинні поцілили прокляттям. Коли я побачив її обличчя…
Тремтячою рукою він прикрив очі, залишивши на блідій шкірі криваві полоси.
- Я не міг припинити думати про те, яким повернувся з битви батько. Що трапилось із Джорджем. І коли це сталось із Джинні… я… я зрозумів, що повинен спробувати врятувати її. Це було жахливо. Герміоно, це було найгірше на світі…
Рон заплакав, опустивши голову на плече Герміони. Вона обійняла його ще міцніше.
- Я старався нагадувати собі, що роблю це заради її порятунку… - пробурмотів він. – Мама б не пережила… Я… я обіцяв мамі, що захищу Джинні… Обіцяв, що потурбуюсь про неї…
- І ти дотримався обіцянки, Роне, - прошепотіла Герміона біля його вуха. – Зробив все, щоб врятувати Джинні.
- Я збираюсь вбити Малфоїв, - почула вона його люту відповідь. – Люциуса і його бридкого синочка. Я вб’ю їх обох. Мені байдуже, навіть якщо заради цього мені доведеться чекати закінчення війни. Вся їх родина заслуговує на смерть.
Герміона продовжувала м’яко погладжувати спину Рона, не даючи його словам збити її пантелику. Вона притиснула його ближче до себе.
Вона дедалі частіше чула обіцянку розібратись із Малфоями від когось з братів Візлі. Схоже, що бажання знищити цю родину перемагало навіть їх переконання у тому, що Світла сторона не повинна використовувати Смертельне прокляття.
Все розпочалось зі смерті Дамблдора. Пізніше їх ненависть розгорілась сильніше. Після того, як Білл повернувся з чергової битви, тягнучи на собі тіло Артура, який нічого не розумів, бажання помститись Малфоям досягло апогею.
В Артура вцілило якесь древнє прокляття, послане Люциусом. Воно щось зробило із його мозком. Тепер розум Візлі старшого був на рівні новонародженої дитини.
Герміона перерила сотні довідників з цілительства та фоліантів із древніми закляттями, але так і не знайшла нічого, що могло б обернути або хоча б полегшити наслідки прокляття, що влучило в Артура. В якомусь сенсі, гірко думала Герміона, це було навіть гірше, ніж якби його вбили. Можливо, Люциус вчинив так навмисно. Артур Візлі був живий, але втратив себе. Він був неначе дитина, ув’язнена у тілі дорослого. За ним потрібно було постійно слідкувати. Він не міг переносити великого скупчення людей і був схильний до неконтрольованих викидів магії, коли його щось засмучувало. Іноді у нього траплялись напади. 
Моллі довелось відійти від справ Ордену, щоб повністю присвятити себе догляду за чоловіком. Вони переїхали жити до одного зі сховищ Спротиву, де зазвичай тримали помираючих. Коли у Джорджа з’являлась можливість покинути лікарняну палату на Площі Гриммо, він допомагав матері наглядати за батьком.
- Ти чудовий брат, Роне, - прошепотіла Герміона.
Коли Рон припинив тремтіти, вона трохи відсунулась, щоб запитати те, що вже якийсь час не давало їй спокою.
- Роне, можеш сказати мені, чим ти видаляв некроз? Закляттям чи ножем? 
- Ножем. Одним з тих, що раніше лежали у сховищі Гаррі, - відповів він.
- Я можу на нього поглянути? – запитала вона твердим голосом.
- Звісно, - відповів Рон трохи розгублено. Він оглянувся, досі виглядаючи так, наче не міг прийти до тями від шоку. – Гадаю, ніж внизу в Невілла із рештою речей.
Герміона випустила Рона з обіймів і відійшовши, відчинила двері до палати.
- Поппі, можеш перевірити, чи не поранені Гаррі та Рон? І дати їм Заспокійливого зілля? Рону краще подвійну дозу. Мені потрібно ненадовго відійти.
Герміона спустилась на перший поверх та побачила, як Невілл та Ханна Еббот за допомогою магії очищують підлогу від крові.
- Неве, чи можу я поглянути на рюкзак Рона? 
Кивком голови той вказав на найближчий кут.
- Він там. Той, на котрому найбільше крові. Я ще не встиг його почистити.
Герміона підійшла до рюкзака та обережно відкрила його. Речі у нього явно скидали поспішаючи. Увесь вміст рюкзака було забруднено кров’ю. Нарешті у боковій кишені вона помітила, як стирчить рукоять ножа.
Дівчина акуратно дістала його. Як вона й припускала, це був кинджал гоблінської роботи. Герміона пройшла на кухню та змила з нього всю кров. Потому вона дістала з морозильника шматок замороженої курки та провела по ній кінчиком ножа. Відклавши ніж вбік, дівчина почала чекати.
Минула хвилина. Потім дві. Герміона почала сумніватись у своєму припущенні. Потім, декілька хвилин потому, на м’ясі з’явилась маленька темна пляма. Герміона спостерігала, як за кілька хвилин пляма збільшилась удвічі. Вона спробувала накласти на м’ясо Заморожувальні чари, але вони не мали жодного успіху. Пляма продовжувала розростатись.
Вона оточила лезо декількома захисними закляттями. Потому обережно завернула ніж у рушник та наклала на згорток Відштовхувальні чари.
Герміона засунула згорнутий у рушник ніж в один з кухонних ящиків, який потому закрила на замок та оточила Жалючими прокляттями, щоб ніхто не зміг його відкрити.
Потому вона вийшла із кухні та піднялась назад до лікарняної палати.
Гаррі сидів поруч із Джинні, тримаючи її за руку та нервово покусуючи губу. На його обличчі застиг шок. Коли Герміона легенько поклала руку йому на плече, він здригнувся та пильно подивився на неї.
Він злегка посміхнувся. Черговою посмішкою, котра не торкнулась його очей. Слабкий рух на обличчі, який повинен був здаватись підбадьорюючим або обнадійливим, але по факту лише ще більше показував, наскільки зламаною була ця людина.
Коли Джинні прокинеться, у неї буде такий самий вираз обличчя і вона буде запевняти всіх, що з нею все гаразд і що вона зовсім не заперечує проти свого шраму, тому що дійсно все гаразд.
Герміона сумно посміхнулась Гаррі та прикликала стілець, щоб сісти поруч.
- Їй не слід було туди ходити, - сказав Гаррі за хвилину. 
- Орден приймав рішення, чий саме підрозділ буде займатись цією місією, - сказала Герміона. – Образа Люциуса не має жодного відношення до того, що ви опинились там разом з Джинні.
- Я збираюсь попросити, щоб нас більше не ставили в пару, - сказав Гаррі, відриваючи погляд від руки Джинні та дивлячись вдалечінь.
Вираз його обличчя був шокованим, а яскраві смарагдові очі, здавалось, не бачили лікарняної палати. Герміона знала цей вираз. Він подумки повертався на завдання, переживаючи його знову й знову, щоб покласти на себе провину за все, що пішло не так.
- Це я всьому винен, - сказав він. Його голос був тихим та злегка тремтячим. – Я повинен був поставити захист раніше. Завдання було таким простим. Безглуздим. Наче звичайна прогулянка з нею та Роном. Неначе у літньому таборі. Я втратив пильність.
Герміона промовчала. Це була сповідь. Він був такий шокований та засмучений тим, що відбулось. Йому просто потрібно було виразити словами все. Він не міг сказати про це Рону. Той почував себе занадто винним, щоб говорити про Джинні.
Герміона вислухала багато зізнань від тих, хто знаходився у лікарняній палаті. Іноді вона почувала себе священиком.
- Після того, як ми апарували звідти… коли я побачив це на її обличчі… я завмер, - сказав він після декількох хвилин мовчання. – Коли я побачив, що її зачепило… Я не… Вона заплакала. Рон оглушив її. А я просто стояв. Я просто стояв там, поки він різав її обличчя. Я ледь встиг прийти до тями, щоб апарувати всіх назад. Рону довелось зробити майже все самостійно. Це було так схоже на те, що відбулось з Коліном. Я просто стояв і нічого не робив.
- Ніхто не міг врятувати Коліна, - тихо сказала Герміона.
- Я міг спробувати допомогти Джинні! – раптом розлютився Гаррі. – А якби вона загинула? Поки я тільки й робив, що стояв? Жінка, котру я кохаю… сестра мого найкращого друга. Я ж просто стою і дивлюсь, як гниє її обличчя.
Він відпустив руку Джинні та поправив окуляри, протираючи очі.
- А якби вона померла? Або стала такою ж, як Артур? Тому що я втратив пильність та не поставив захист? – голос Гаррі тремтів, а руки стискались у кулаки. Герміона відчула, як магія вібрує навколо нього, в той час як його провина та емоції продовжували рости.
Вона прикликала графин із Заспокійливим зіллям та перетворила шматок бавовняної пов’язки у чашку. Дівчина наповнила її стала чекати. Якщо віддати її занадто рано, чашка полетить у стіну.
- Ніхто не може завжди бути ідеально підготовленим, - сказала вона.
- Це більше не повториться, - рішуче оголосив Гаррі. – Я не збираюсь більше ризикувати.
Герміона нічого не відповіла, і за хвилину Гаррі впав їй на плече. Вона сунула йому чашку із Заспокійливим напоєм. Потому поклала свою голову на його.
- Із нею все буде гаразд, - сказала вона. – Я обіцяю. Вона одужає.
Гаррі кивнув, і Герміона дала собі час просто побути з ним. Побути його найкращою подругою.
Насправді все частіше здавалось, що вони живуть у різних світах.
Хлопчик, який врятував її від троля. Для якого вона зварила Оборотне зілля. З яким вона відправилась у минуле, щоб врятувати його хресного. Друг, котрого вона навчила закляттю Акцио. Людина, з якою вона створила Армію Дамблдора.
Гаррі завжди був для неї героєм, але якимось чином їх шляхи розійшлись.
Він дедалі частіше звертався до неї як до цілительки, а не як до друга.
Вона запустила пальці у його розпатлане волосся.
- Джинні закохана у тебе, ти ж знаєш, - сказала Герміона. – Не відштовхуй її. Не вчиняй так із нею. Не вчиняй так із собою. Ви обоє і так у небезпеці через цю війну. Не відмовляй собі у щасті, котре тобі дісталось. Не дозволяй Тому забрати у тебе це.
Гаррі нічого не сказав, але ковтнув Заспокійливе, продовжуючи дивитись на Джинні.
- Вона мене чує? – запитав він за декілька хвилин сумним та повним надії голосом.
- Ні, вибач. Я помістила її у стазис до тих пір, поки кістки не відновляться і я не зможу зайнятись раною. Для неї було б небезпечно рухатись з такими ушкодженнями. Вона прокинеться завтра.
Декілька хвилин вони сиділи мовчки, поки до палати не ввірвався срібний бульдог.
- Поттер, Грейнджер, звіт про місію за п’ять хвилин, - проричав голос Муді, перш ніж патронус зник.
Гаррі зітхнув та встав.
- Ну, побачимось там, - сказав він, востаннє погладжуючи руку Джинні.
Герміона провела його поглядом та повернулась до Джинні. Вона провела кілька діагностичних тестів, щоб переконатись, що її стан стабільний. Потому Герміона спустилась на кухню та дістала ніж із ящику, перш ніж попрямувати до їдальні, де проходили зібрання Ордену.
Ремус та Тонкс вже були там і посміхнулись Герміоні, коли вона ввійшла та зайняла своє місце. Білл з’явився за декілька хвилин. Вони з Флер по черзі відвідували зібрання, оскільки один з них постійно слідкував за в’язницею. Чарлі попрямував за нею, досі блідий, як тоді, коли Герміона оголосила, що з Джинні все буде гаразд. Наступним увійшов Невілл, за ним Амелія Боунс. Потім Рон та Гаррі. Кінгслі Бруствер та Аластор Муді ввійшли слідом за ними.
Це було менше четверті поточного складу Ордену. Лише мала частина його членів була проінформована про горокракси. Орден на власному гіркому досвіді переконався у тому, як небезпечно довіряти важливі знання занадто багатьом людям, коли їх супротивник – небезпечний легілимент. Моллі та Мінерва рідко відвідували зустрічі, хоча технічно вони досі знаходились на достатньо високому рівні розвідки, щоб отримувати всю інформацію Северус відвідував лише важливі або екстрені зустрічі.
- Гаррі, Роне. Ми хотіли б отримати повний звіт про вашу місію з пошуком горокраксів, - сказав Кінгслі без будь-яких передмов.
- Звітувати немає про що, - відрізав Гаррі. – Ми здолали увесь шлях до Албанії та нічого не знайшли. Ми нікого не бачили і не мали жодних проблем, поки не з’явився Люциус.
- Як Люциус вислідив вас? – запитав Муді, повільно переводячи погляд з Гаррі на Рона.
- Не знаю, - відповів Гаррі, - ми лише почали розбивати табір. Щити були відсутні, ми були там менше п’ятнадцяти хвилин.
- Де ви знаходились? 
- Думаю, десь у Франції або Бельгії. В якомусь лісі. Ми планували апарувати назад завтра.
На декілька секунд запанувала тиша.
- У вас є ще якась інформація, щоб повідомити Ордену? – запитав Кінгслі.
Гаррі та Рон переглянулись та похитали головами.
На обличчях у всіх застигло розчарування.
Герміона глибоко зітхнула та зібралась із духом. Можливо, вона була занадто песимістично налаштована, але, враховуючи, її послужний список в орденських зібраннях, дівчина не особливо очікувала хорошої реакції на свою заяву.
- Я хочу дещо повідомити, - тихо сказала вона.
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: насилля, Ангст, Слоуберн, Розвиток відносин, перемога Волдеморта, жертви обставин, спогади, втрата пам'яті, смерть другорядних персонажів, au, складні стосунки, Відхилення від канону, антиутопія, жорстокість, вагітність, сіра мораль, Дарк, #Таємниці/Секрети, драма, війна, психологічні травми
Переглядів: 427 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (37 Розділ)
Завантаження...