menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 18.04.2022 в 12:19
Фанф прочитано: 459 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (38 Розділ)


18.04.2022, 12:19
38. Флешбек 13

Плейлист

Can I – Tedy
Come To This – Natalie Taylor 
Lovely – Billie Eilish
Warriors – League of Legends 
A Soulmate Who Wasn`t Meant To Be – Jess Benko 

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYDb6UwtfeRznjsUEVIjr-U_&feature=share

Серпень 2002.

Всі уважно подивились на Герміону.
Вона поклала згорток із ножем на стіл та швидко промовила закляття, щоб розвернути його.
- Я не вважаю, що місія була даремною. Думаю, я зрозуміла, як знищити горокракси після того, як вони будуть знайдені. Я довго вивчала властивості гоблінської сталі, а саме її можливість магічно поглинати все, що зробить її сильнішою. Я не була точно впевнена, як саме працює поглинання: чи воно пов’язане з попереднім накладенням закляття або ні. Але у момент зцілення Джинні я помітила, що некроз продовжував розповсюджуватись саме в тих місцях, де були невеликі подряпини у кістці. Це навело мене на одну думку, і тому я пізніше відшукала ніж, яким були вирізані ділянки шкіри, ураженої прокляттям.
Вона обережно підняла ніж.
- Цей ніж з гоблінської сталі тепер у своєму лезі має Прокляття некрозу. Я підтвердила свій висновок на кухні і тепер зможу продемонструвати його вам. Коли прокляття видаляли ножем з обличчя Джинні, його лезо, мабуть, необережно торкнулось некрозу та поглинуло цю властивість. Тому, коли ніж торкнувся кісток черепу Джинні, він розповсюдив некроз ще сильніше.
Рон побілів і виглядав так, неначе його зараз ось-ось знудить. Герміона кинула на нього перепрошуючий погляд.
- Із Джинні все буде гаразд. Ніхто не міг знати, що подібне відбудеться. Кинджал, викутий гобліном, був більш логічним вибором через гостроту леза, ніж будь-який немагічний ніж, - твердо сказала вона йому.
- Але це привело мене до ідеї, - продовжувала вона, - про те, як ми зможемо знищити горокракси. Нам достеменно відомо, що вони небезпечні, оскільки навіть Дамблдор був смертельно проклятий, намагаючись знищити один з них. Гаррі знищив щоденник за допомогою ікла василіска, але у нас немає доступу до них без Хогвартсу. Однак у нас є меч Грифіндора, і я гадаю, що саме він допоможе знищити горокракси.
Всі присутні у кімнаті продовжували мовчки дивитись на Герміону.
- Меч викутий гоблінами, - помітила вона, - і Гаррі використовував його, щоб вбити василіска. Це означає, що у ньому повинна залишитись отрута, котра зможе знищити горокракси.
Вона оглянулась, намагаючись оцінити реакцію оточуючих. Муді та Кінгслі виглядали задумливими. Рон досі залишався попелясто-сірим.
- Це може виявитись правдою, - повільно промовив Ремус, задумливо потираючи підборіддя. – Те, що ти сказала про властивості гоблінської сталі, безумовно, так.
- Ми знаємо, де знаходиться меч Грифіндора? – запитав Білл.
- Я гадаю, він у Мінерви, - сказав Невілл. – Мені здається, я бачив меч, коли нещодавно допомагав їй у Кейтнессі.
- Потрібно дізнатись думку Северуса про властивості отрути, - сказав Муді.
Обличчя Гаррі та Чарлі помітно спохмурніли від згадки про Снейпа.
- Я можу зустрітись із ним, - викликалась Герміона. – Мені все одно потрібно з’ясувати деякі деталі, що стосуються нещодавніх проклять.
- Гаразд. Чекаю твій звіт. Наступного тижня ми знову зберемось та обговоримо ситуацію, - кивнув Муді.
- Ми повинні щось зробити із цим ножем, - сказав Ремус. – Небезпечно тримати його тут.
Герміона поклала ніж на середину столу.
- На ньому є Захисні чари, але я не впевнена, чи надовго їх вистачить.
- Я розберусь із цим, - сказав Муді, прикликуючи ніж до себе. – І надішлю звістку Северусу.
Муді розвернувся та вийшов із кімнати.
Коли Герміона повернулась до палати після вечері, Гаррі знову сидів поруч із Джинні. Всі показники її діагностики були в нормі, але Герміона зупинилась, щоб знову їх перевірити.
- Тобі не слід було цього робити, - сказав Гаррі, коли вона змахнула паличкою.
- Що ти маєш на увазі? – запитала Герміона, зупинившись на середині закляття, щоб поглянути на нього. Її дихання злегка збилось, а хватка на паличці смикнулась.
- Використовувати травму Джинні таким чином. – Голос Гаррі був жорстким та напруженим. – Ти проголосила свою промову так, неначе все, що з нею трапилось було на краще.
Герміона зітхнула, борючись із бажанням закотити очі.
- Я не це мала на увазі, - сказала вона. – Ти ж знаєш, я ненавиджу, коли хтось страждає.
Герміона опустила руку з паличкою та звузила очі. Після останніх слова Гаррі вона відчула образу замість звичного роздратування.
- Я хотіла переконатись, що він не порізався. Я хотіла переконатись, що ніхто більше не знайде ніж та не постраждає, - сказала дівчина сталевим голосом.
Гаррі зітхнув та різко поглянув на неї.
- Але саме так ти і міркувала. Коли Джинні була поранена і ти лікувала її, то думала лише про виникнення порізів у її черепі. «Цікаво, чи знадобиться пізніше ця інформація для знищення горокраксів?» Твоя сусідка по кімнаті стікала кров’ю і все, про що ти могла думати у той момент, це те, як можна пізніше це використати. Один з твоїх кращих друзів ридав у тебе на руках, тому що йому довелось різати обличчя своїй молодшій сестрі, а ти лише й думала про цей йобаний ніж.
Герміона стиснула ліву руку у кулак так сильно, що відчула, як нігті врізаються в її шкіру.
- Я здатна думати одразу про декілька речей одночасно, Гаррі, - її тон був крижаним, - чи ти віддав би перевагу, щоб ваша місія виявилась зовсім марною? Щоб Джинні постраждала просто так? 
- Не стався до цього так спокійно, Герміоно. Не поводься з людьми так, наче вони для тебе всього лише рівняння із посібника.
Гаррі різко встав та сердито поглянув на неї.
Герміона злегка здригнулась. Вона не могла зрозуміти емоційних доводів, котрі використав Гаррі. Втомлювало намагатись зрозуміти, куди він веде розмову. Це з’їдало розумові ресурси, котрі вона не могла собі дозволити тратити даремно.
- Аби все відбувається з якоїсь причини, або ні, - сказала Герміона із холодною люттю. – І якщо все це мало сенс, ти не можеш ображатись, коли я вказую на це, і звинувачувати мене у бездушності.
Гаррі побілів ще більше та розчаровано провів рукою по волоссю. Він втупився у неї блискучими очима, а потім відвернувся, злегка скрививши губи.
- Те, як ти поводишся з людьми… іноді мені здається, що я більше тебе не знаю, - сказав він.
- Можливо, так і є, - холодно відповіла вона, дивлячись на свою паличку та закінчуючи діагностику Джинні.
- Ти повинна була зачекати замість того, щоб розповідати всім про ніж сьогодні увечері. У нас навіть немає горокракса. Ти могла просто зачекати, - повторив він, наче це було завершенням їх розмови.
Герміона злегка піджала губи та глибоко зітхнула, перш ніж відповісти.
- Війна не буде чекати, залишаючи нам час погорювати, і мені шкода, що ти не згодний із моїм рішенням. Я не хотіла, щоб воно завдало комусь болю.
Гаррі відвернувся від неї.
Герміона пройшла до сусідньої кімнати та притулилась до стіни, відчуваючи холод у грудях.
Її руки злегка тремтіли. Нутрощі скрутило від напруги. Вона шкодувала, що взагалі щось їла сьогодні.
Дівчина зробила декілька глибоких вдихів через ніс та сильно притиснула долоні до стіни, намагаючись зосередитись.
Герміона похитала головою, стараючись не думати про те, що сказав Гаррі.
За хвилину вона випрямилась і поглянула на годинник, щоб перевірити час. Залишалось ще декілька годин до того, як кістки Джинні повністю зростуться.
Герміона задумалась над процедурою. Потрібно дати можливість Падмі поспостерігати за процесом.
Після того, як Малфой вимагав її, Муді та Кінгслі вирішили взяти одного з польових цілителів та перекваліфікувати його на лікарняну службу. Падма була найкращою польовою цілителькою і прекрасно розбиралась у зіллях, тому її обрали ученицею Герміони та Поппі.
Коли Кінгслі повідомив Герміоні, що Падму відправляють у лікарню, він виставив це як додаткову допомогу для Герміони, тому що та виглядала занадто знесиленою. Але Герміона була занадто знесиленою протягом багатьох років. Вона знала, чому вони взяли Падму. Орден потребував запасного варіанту після того, як Герміону вимагав Малфой.
Падма була її заміною.
Тепер, коли більшість полонених були звільнені, Орден міг дозволити собі обрати ще декілька людей, щоб спеціалізувати їх на цілительстві. Поппі відповідала за підготовку п’ятидесяти нових польових цілителів. Падма повільно вникала у обов’язки Герміони по змінах у лікарні та всім основним зіллям, щоб Герміоні доводилось чергувати лише у випадку надзвичайних ситуацій та виготовлення складних зіллів. Вони звільняли її час для зустрічей із Малфоєм.
Коли Герміона повідомила Муді про намір Малфоя тренувати її, він нагадав, що їй необхідно робити все, що той вимагатиме.
Герміона почувала себе недобре, коли знову обговорювала це.
Не те щоб вона була з ним незгодна. Просто іноді це було… важко. У глибині душі дівчина хотіла, щоб Муді досі здавався схвильованим щодо її завдання. Щоб він виглядав так, наче кається через те, на що їм довелось штовхнути її.
Вона хотіла, щоб хтось піклувався про неї. Заперечував їй. Заступився за неї хоча б під час їх останньої розмови із Муді, щоб вона не почувала себе такою шльондрою.
 Це було нераціонально. Стратегічно вона знала, що Муді правий. Навіть якби він не наказував їй робити те, що хоче Драко, вона все одно так вчинила б. 
Така була угода.
Але іноді їй все ж хотілось, щоб хтось спробував сказати їй «ні». Щоб Герміона могла бути впевнена, що нудотне відчуття, що дряпало її всередині, було правильним. Що це дійсно жахливо та огидно – бути проданою Смертожеру в обмін на інформацію. Тому що хоч Малфой зазвичай не ображав Герміону та не примушував її до сексу, аби поводив себе інакше – у Муді для неї були б ті ж самі інструкції.
Зрештою, вони всі очікували подібного, коли відправляли її до нього. Очікували, що Драко так чи інакше зґвалтує її.
Якимось чином Герміона не була готова до того, як спустошуюче важко буде переживати все це на самоті. Як її таємна місія буде повільно зжирати її зсередини.
Звісно, вона могла піти до Мінерви. Мінерві буде не все одно. Вона буде заперечувати всім від імені Герміони. Але це стане занадто егоїстичним вчинком з боку Герміони. Це лише змусить її колишню наставницю горювати ще сильніше. Герміона не збиралась відступати. Її не потрібно було відмовляти. Навіть якби якимось дивом Муді та Кінгслі спробували б це зробити, нічого б не вийшло.
Дівчина просто хотіла припинити почувати себе самотньою. Щоб хтось сказав їй, що у її вчинках є сенс. Що все гаразд, якщо це її ранить.
Це було тупо. Емоційно. Бажати, щоб інші люди переживали за неї. Вона намагалась роздавити це почуття. Але воно продовжувало рости всередині неї.
Герміона завжди була залежна від чужого схвалення. Бажала, щоб хтось сказав їй, що вона розумна. Намагалась переконатись у своїй значимось за допомогою відміток та похвал. 
Вона прикусила губу. Ніхто ніколи не похвалить її за те, що вона робить.
Якщо члени Спротиву дізнаються про це, вони, вірогідно, звинуватять її у розпусності та моральному падінні.
Війна між Добром та Злом повинна бути виграна відмовою Добра йти на компроміс зі Злом. Лише не з допомогою темної магії. Лише не через продаж цілительки Смертожеру заради отримання інформації.
Муді та Кінгслі брали участь у цьому спектаклі, дозволяючи принципам Спротиву залишатись відповідними побажанням сім’ї Візлі та Гаррі. Обличчя лідерів Спротиву досі були уособленням Добра та Світла.
Герміона задумалась, як багато дій Муді та Кінгслі здійснювали без відома більшості членів Ордену. Дій, у яких Герміона була їх співучасницею. Наприклад, у ситуаціях, коли Кінгслі перехоплював деяких хапунів та Смертожерів, заради яких іноді викликали Герміону, щоб та лікувала їх у перервах між допитами. Або її знання того, яким чином Білл та Флер утримували полонених для Ордену. Якими методами іноді допитували ув’язнених. Звідки з’являлась додаткова провізія для бійців.
Було так багато логічних запитань, про які решта Ордену, здавалось, ніколи не замислювались. Як і про те, звідки стабільно поступає вся нова інформація. Як після стількох місяців мінімуму даних розвідки вони раптом починають отримувати детальну інформацію про місцезнаходження та захист в’язниць Смертожерів, майбутні напади у маглівській Британії та рейдах проти Спротиву. Як Орден дізнався, що потрібно евакуювати Кейтнесс або що Волдеморт тимчасово покинув Британію.
Здавалось, всі старались не звертати увагу на подібні дрібниці.
Єдине, що вони не могли ігнорувати, це те, що Северус був шпигуном. Навіть після п’яти років вони досі ненавиділи його. Чарлі, Рон або Гаррі постійно сперечались з рештою, вимагаючи виключення Северуса.
Герміона зітхнула та попрямувала на пошуки Падми.
Наступного ранку вона наклала на обличчя Джинні останні Зцілювальні чари, додавши пізніше у лікування зілля Віггенвальда.
Палата, в котрій лежала Джинні, пустувала. Герміона заставила всіх вийти, не дивлячись на люті заперечення Гаррі та Рона.
Джинні повільно поворухнулась. Вона привідкрила одне око і, застогнавши, ткнулась обличчям у подушку.
За мить дівчина підняла голову та оглянулась. Її рука одразу ж майнула вверх, щоб торкнутись лисого черепа, а потому перемістилась до обличчя. Вона помацала широкий шрам, котрий тепер пересікав її обличчя.
- Що відбулось? – запитала Джинні. Її голос звучав сухо.
Герміона протягнула їй стакан води.
- Люциус Малфой кинув у тебе Прокляття некрозу, зачепивши щоку, - сказала Герміона так м’яко, як тільки змогла. – Рон врятував тебе, зрізавши уражену шкіру перш, ніж прокляття змогло досягнути твого мозку.
Пальці Джинні пробіглись шрамом. Він починався біля лінії її волосся, зачіпаючи чоло та спускаючись до щелепи. Межі зашитої рани виглядали широкими та жахаючими, спотворюючи та надміру розгладжуючи одну частину обличчя та змушуючи зморщитись іншу.
Джинні повільно сіла та поклала руки на коліна. Дивлячись на них зверху вниз, вона стиснула їх у кулаки. Близько хвилини дівчина мовчала.
- Не могла б ти подати мені люстерко? – нарешті запитала Джинні.
Герміона приготувала дзеркало для Джинні, але зупинилась, перш ніж віддати його.
- Шрам зміниться. За декілька місяців після лікування він побіліє та стане майже непомітним.
Нижня губа Джині затремтіла, і вона стиснула губи у жорстку лінію. Вона протягнула руку до дзеркала.
- Мені піти, поки ти дивишся? Чи залишитись з тобою? – запитала Герміона.
Джинні завагалась.
- Залишся… - нарешті сказала вона.
Герміона протягнула люстерко та нічого не сказала, а Джинні глибоко зітхнула та повернула його, щоб роздивитись своє обличчя.
Настало довге мовчання.
Джинні дивилась у люстерко, біліючи дедалі сильніше, повільно повертаючи голову, щоб роздивитись все загалом. Її пальці повільно піднялись, ковзаючи шрамом, як наче вона не могла повірити, що це її обличчя відображається у дзеркалі.
За декілька секунд Джинні стиснула губи та злегка смикнула головою, її очі наповнились сльозами. Вона подивилась ще мить, проводячи пальцями по шраму, перш ніж прибрати люстерко.
Потому Джинні різко втягнула повітря через ніс, наче намагаючись на заплакати. Її губи злегка скривились, і вона продовжила міцніше стискати їх, злегка покачуючись на ліжку.
Дівчина продовжувала робити різкі, швидкі вдихи через ніс. Її голова здригалась вверх з кожним разом.
Нарешті її плечі опустились.
- Мерліне, я така жалюгідна! – сказала вона з легким схлипом. – Я жива, але продовжую ридати через якийсь шрам.
Герміона відчула, як у неї самої затремтіла щелепа, коли вона поклала руку на плече Джинні.
- Шрами – це важко… - сказала Герміона, і її голос затих, змушуючи горло стискатись. – Все, що змінює наше уявлення про себе… це важко. У тебе є право хвилюватись через це. Тобі дозволено горювати про себе. Тобі не потрібно вдавати, що все гаразд.
- Знаю, - сказала Джинні хриплим голосом. – Я просто хочу знову бути собою. Щоб все було добре. Я не хочу хвилюватись. Або думати, що цей шрам якось змінив мене. Але… я лише відчуваю, що якась частина мене померла. І це здається таким дрібним та егоїстичним. Джордж втратив ногу, а я плачу, тому що у мене тепер поріз на обличчі.
Сльози потекли з очей Джинні, і вона витерла їх тильною стороною долоні.
Герміона зачекала декілька хвилин і, коли дихання Джинні нарешті трохи заспокоїлось, взяла її за руку.
- Гаррі та Рон чекають зовні, - сказала Герміона. – Але ти можеш провести одна стільки часу, скільки захочеш, перш ніж приймати відвідувачів.
Джинні злегка смикнулась.
- Вони… вони… - заїкнулась Джинні і ніяково поковзала. – Гаррі вже бачив його? 
Герміона кивнула.
- Гаррі був з тобою увесь цей час. Я змусила його піти. Я подумала, що тобі знадобиться трохи часу.
Джинні кивнула.
- Можливо, ще кілька хвилин, - сказала дівчина за мить.
Герміона присіла на край ліжка Джинні.
- Ти досі одна із найгарніших дівчат, яких я знаю, - сказала їй Герміона.
Джинні фиркнула.
- Припини. Ти б так не сказала, навіть аби Рон відрізав мені ніс.
Герміона закотила очі.
- Я б не стала. Почервоніння та запалення минуть за якийсь час. Якщо ти дозволиш мені зцілювати шрам регулярно. І будеш пити відновлювальні зілля. Пізніше шкіра навколо шраму стане більш еластичною, тому ти перестанеш відчувати його. Він побіліє. І, якщо хочеш, я можу допомогти тобі маскувати його чарами.
- Все гаразд. Я завжди хотіла виглядати круто, коли була маленькою. Уявляєш, як жахаюче я тепер буду виглядати на полі бою? Вся лиса та із цією божевільною штуковиною у себе на обличчі, - слабко пожартувала Джинні. На мить її обличчя осяяла чергова посмішка. Потому натягнуті веселощі зникли, і вона стала схожа на дитину.
- Я сумую за мамою, - тихо сказала Джинні.
Навіть коли її діти були поранені, Моллі рідко могла дозволити собі навідати їх. 
Герміона обійняла Джинні, і та тихенько схлипнула їй у плече.
- Хочеш поїхати до неї сьогодні? – запитала Герміона.
- Ні. Вона збожеволіє від хвилювання, - сказала Джинні, слабко хитаючи головою. – Я навідаю її, коли він трохи побіліє. У тебе є зілля для відрощування волосся? 
- Вибач. Не прямо зараз. Я попрошу Падму зварити трохи. Воно буде готове протягом наступної години.
- Що ж, це велике полегшення. Принаймні, мені не доведеться вічно бути одночасно лисою та потворною.
Герміона похитала головою і знову обійняла Джинні. Дівчина завжди була схильна відпускати жахливі жарти про себе, коли лежала у лікарні.
Коли Герміона пішла, Джинні була повністю оточена увагою Гаррі та її братів під пильним оком Поппі та Падми.
Муді повідомив, що Северус буде вдома за дві години, тому Герміона апарувала туди на декілька хвилин раніше домовленого, а потому обережно наблизилась до Прядильного провулку. Герміону ніколи не переставало бентежити, як це місце може бути таким похмурим навіть влітку. Наче особливості особистості Северуса якимось чином передались його дому.
Двері були зачинені. Герміона тихенько постукала та почала чекати. Оскільки він більше не був професором, навіть найелементарніша ввічливість Северуса повністю зникла. Іноді він залишав членів Ордену чекати біля свого порогу протягом години. Фред та Джордж одного разу спробували просто вдертись до нього і повернулись на Гриммо, демонструючи фурункули по всьому тілу.
Герміона простояла біля дверей ще декілька хвилин, перш ніж дістати книгу, приготувавшись до очікування.
Дівчина встигла прочитати два розділи своєї книги з психології, коли двері різко розчахнулись. Вона швидко встала та попрямувала за одягом, що розвівався, зникаючи за кутом вітальні.
Северус вже сидів у одному зі своїх незручних крісел, коли з’явилась Герміона. Вона присіла на самий краєчок другого стільця і подивилась на нього.
- Гоблінська сталь, просякнута отрутою василіска. Чи достатньо цього, щоб знищити горокракс? – запитала вона, вирішивши банальні люб’язності світської бесіди.
Северус кліпнув; його оніксові очі завжди були непроникні. Вона майже бачила оклюменційні стіни навколо нього.
- Меч Грифіндора, - сказав він за мить.
Герміона кивнула.
- Гадаю, так, - повільно промовив він, задумливо склавши пальці. – Хоча ми не будемо знати напевно, поки не спробуємо цю теорію на горокраксі.
Герміона кивнула зі слабким вдихом. Губи Северуса злегка скривились.
- У такі моменти… мені завжди цікаво, як сильно Альбус маніпулював подіями протягом багатьох років, - сказав він.
Герміона здивовано промовила: 
- Гадаєте, події другого року навчання були сплановані? 
Він відмахнувся від неї легким рухом руки.
- З Альбусом неможливо ні в чому бути впевненим точно. Але це навдивовижу зручно, що у нас є подібна зброя у межах доступу, - сказав Северус. Потому його обличчя стало жорстким. – Він завжди був занадто впевнений у своїх навичках маніпулювання. Можливо, якби він був менш таємничим, ми не програвали б зараз війну.
- Що ви маєте на увазі? 
Северус поглянув на неї.
- Вам вже відомо, що його рана від перстня була смертельною. Я готував зілля, щоб стримати прокляття, але смерть Дамблдора стала неминучою у той момент, коли його пальці торкнулись перстня. Він планував свою загибель на кінець шостого курсу. Він навіть вимагав, щоб я вбив його, а не залишив на розправу прокляттю. Ще до початку семестру він почав підозрювати, що Драко спробує його вбити.
Герміона шоковано втупилась у нього.
- Альбус був настільки впевнений, що у нього все під контролем, що не вжив достатніх засобів обережності, - продовжив Северус. – Не можу уявити, щоб він просто забув згадати про горокракси після того, як був проклятий одним із них. Вірогідно, він мав намір повідомити про них Поттеру за допомогою серії туманних натяків. Він знав про ранні роки Темного Лорда набагато більше, ніж будь-хто інший, але ніколи не зважувався довіряти такі речі іншим.
Вираз обличчя Северуса став гірким та відстороненим, коли він замовк.
- Він знав, що Драко спробує його вбити? – запитала Герміона, вражена цим відкриттям.
- Знав. Підозрював, - відповів Северус з легким кивком. – Коли справа стосувалась Альбуса, важко було говорити напевно, але так, він передбачив це. На жаль для його планів, Драко виявився більш швидким та рішучим, ніж він очікував. Можна було припустити, що такий старий чаклун буде менш безтурботним, але це явно було не так. Його надмірна самовпевненість нашкодила всім, хто зміг пережити його.
Северус поглянув на Герміону.
- Чому ви раптом згадали про меч Грифіндора? – запитав він підозріло недбалим тоном.
Герміона зустрілась із ним поглядом.
- Мене наштовхнула на цю думку травма, з якою я нещодавно зіштовхнулась, - відповіла дівчина.
- Ну, звісно, - сказав Северус із лукавим виразом обличчя. 
Герміона подивилась на нього.
- Вам було відомо про покарання Драко? 
- Безумовно. Мені випала чудова задача: зціджувати отруту Нагайни. Аластор згадував, що ви викликались зцілювати його. Я був здивований, почувши це.
- Не те щоб він міг хоча б якось приховати свою травму. Ви хоч уявляєте наскільки критичний був його стан? Том планував отруїти його магію. До того часу, як я дізналась… - Герміона на хвилину замовкла. – Шкода, що ви не попередили мене, щоб я могла почати діяти раніше.
Северус мовчав та оцінююче вивчав Герміону.
- Ви цим скористались, - нарешті сказав він.
Герміона злегка почервоніла та зустрілась із ним поглядом.
- Так, - відповіла вона. – Це здалось мені логічним рішенням. Ви були праві, він ізольований. Драко ледь не вистрибнув зі шкіри, коли я вперше доторкнулась до нього, щоб зцілити.
- Якби вас роками навчала Беллатриса Лестрейндж, ви б також здригались щоразу, коли хтось торкається до вас, - сухо помітив Северус.
Замислившись, Герміона запитала: 
- Що ви знаєте про його навчання? Він казав речі… котрі… не вкладаються у мене в голові. Жорстокість, яка застосовувалась до нього, здається надмірною навіть за стандартами Смертожерів.
Рот Северуса смикнувся.
- Початково його завербували в якості покарання за невдачу Люциуса. Відповідно, гадаю, Темний Лорд дав Беллі багато свободи стосовно методів навчання. Вона з підозрою ставилась до моєї вірності, тому це був не той процес, деталі якого мені відомі. Але я знаю, що, не дивлячись на жорстокість, Драко був налаштований рішуче. Він був повний рішучості піднятись службовими сходами і став наймолодшим чаклуном, котрий отримав Мітку за увесь час. У той момент сім’я Малфоїв не могла дозволити собі опинитись у чомусь неспроможною.
- Чи був хтось, з ким він був близький у минулому? Можливо, хтось загинув? Людина, котра була йому небайдуже? Його мотив… іноді бачиться мені спокутою за щось.
Северус зчепив пальці та задумливо притиснув їх до губ.
- Наскільки я знаю, ні. Принаймні, не серед його однокласників, - сказав він за хвилину.
Герміона зітхнула.
- А як же його мати? Він якось згадував її.
- Нарцисса стала самітницею після арешту Люциуса. Я рідко бачив її, а коли вона з’являлась, то була дуже замкнена. Якщо у неї й були заперечення, я ніколи не чув, щоб вона їх виказувала.
- Мені здалось, що вони були близькими під час його навчання у Хогвартсі, - сказала Герміона, схиливши голову набік і намагаючись пригадати подробиці про Нарциссу Малфой. – Вона часто відправляла йому посилки совиною поштою. Не схоже, щоб їй були байдужі його справи.
 - Можливо, ув’язнення чоловіка вплинуло на неї більш сильно. Вочевидь, смерть Нарциси дуже сильно вплинула на Люциуса.
Герміона злегка здригнулась, подумавши про Люциуса.
- Отже, Драко кинули на розшматування без будь-якого захисту, - зробила висновок вона, відчуваючи жалість до нього. Вона придушила у собі це почуття та змінила тему розмови. – Люциус ледь не вбив Джинні минулої ночі. Ми досі не знаємо, як він їх вислідив.
- Існують закляття Генетичного сліду, - задумливо промовив Северус. – Це дуже темна магія, що вимагає немалих фізичних витрат. Однак я не став би недооцінювати рішучість Люциуса.
- Чи є способи нейтралізувати подібні закляття? 
- Я надішлю книгу Муді. Не думаю, що Візлі здатні адекватно сприймати поради з будь-яких захисних ритуалів, рекомендованих мною… або вами, якщо вже на те пішло.
Губи Герміони стиснулись, і вона відвела погляд, відчуваючи себе ураженою такою справедливою оцінкою. Її методи стосовно темної магії та спілкування із Северусом коштували їй великої довіри серед її друзів.
Дівчина проковтнула образу та різко змінила тему розмови.
- Я нарешті нейтралізувала отруту у рунах і збираюсь зашити рани завтра увечері. У вас будуть якісь рекомендації? 
Северус фиркнув.
- Впевнений, ваше заплановане лікування буде кращим, на що він може сподіватись.
Герміона пильно подивилась на Северуса. Здавалось, вона щось впускає.
- Гаразд, - сказала дівчина, встаючи.
- Скажіть, міс Грейнджер, що ви тепер думаєте про Драко? 
Герміона зупинилась та подивилась на Северуса. Його очі звузились. Майже у підозрі. Її губи смикнулись, перш ніж вона відчула, що готова заговорити, і вона стиснула їх на мить, збираючись із думками. Герміона заправила локон, що вибився, за вухо.
- Він самотній. І лютує з якоїсь причини. Я думаю, він хоче бути кращим, ніж є. Ви були праві, щось у мені притягує його. Він старається не показувати цього, але, здається, не може противитись, коли у нього з’являється можливість.
Северус уважно подивився на неї, і Герміона задалась питанням, що ж він зміг прочитати на її обличчі.
- Не трактуйте це як відданість, - сказав він за мить.
- Я цього не роблю, - заперечила Герміона, стискаючи поділ своєї сорочки. – Я розумію, що це ще нічого не означає. Це неможливо поки використати як якийсь важіль натиску. Але я сподіваюсь, що якщо буду обережна, то зрештою зможу отримати з цього вигоду. Емоційно… він вразливий. Немає нікого, кому він може довіряти. Я не думаю, що у нього взагалі є хтось, хто піклується про нього. Думаю, з часом він не зможе противитись тому, що я йому потрібна. Він пригадав, що… через руни, коли він хоче чогось… його важче відмовити. Я гадаю, що зрештою зможу це використати.
Рот Северуса смикнувся, підозра зникла з його очей, але обличчя напружилось.
- В такому разі, якщо вам вдасться досягнути успіху, ви з такою ж вірогідність зможете знищити Орден, як і врятувати його. Сподіваюсь, ви вже зрозуміли, наскільки він небезпечний. Якщо ви таким чином вирішили витіснити всі його нинішні амбіції…
Северус на мить завмер.
- Якщо навіть Темний Лорд не зміг тримати його на прив’язі, я б не радив обманювати себе, думаючи, що ви зможете керувати ним.
Герміона злегка смикнулась та втупилась у холодний камін. Її тіло сковувала напруга, а ноги затремтіли, хоча вона зі всіх сил старалась не зламатись. Гнів спалахнув у ній, подібно вибуху.
- Ви веліли мені зробити його відданим. Саме ви рекомендували використати його інтерес, - сказала дівчина різким голосом. – Тепер ви називаєте мене божевільною та звинувачуєте у тому, що я наражаю на небезпеку Орден.
- Я сказав підтримувати його інтерес. Ви ж намагаєтесь змусити його залежати від вас, - відповів Северус раптом крижаним тоном. – Різниця велика. У деяких відношеннях Малфої ближче до того, щоб бути драконами, ніж чаклунами. Вони не діляться своїм. Вони одержимі тим, що вважають своїм. Ви знаєте, кого потребував Люциус? Нарциссу. Якщо ви досягнете успіху у тому, що намагаєтесь зробити, він ніколи не відпустить вас. Він не буде задоволений лише другорядною участю у вашому житті або таким ж ставленням до нього. 
Серце Герміони злегка смикнулось. Вона відчула, як холодний жах сповзав із затилку та розтікається м’язами. Дівчина розправила плечі та зустрілась поглядом із Северусом. Вона різко вдихнула.
- Він уже володіє мною, - сказала Герміона з гіркотою у голосі. – Зараз та після війни. Такі були умови. Якщо не вважати його смерті, коли саме Орден збирався мене відпустити? Нам потрібна ця інформація. З того самого моменту, як ви всі погодились продати мене йому, моя доля вже була визначена. Невже ви дійсно гадали, що я повернусь звідти? 
Її плечі злегка тремтіли.
- Я не знаю, як зберегти його інтерес, не прив’язуючи його емоційно. Це його єдина слабкість. Якщо ви вважаєте, що це великий ризик, вам слід поговорити із Муді, тому що я… не бачу… іншого… виходу.
Її голос тремтів і декілька разів переривався, поки вона промовляла останні слова. Герміона різко видихнула крізь зуби, намагаючись заспокоїтись.
- Він природний оклюмент. Набагато кращий за мене. У мене не було іншого вибору, - додала вона.
Северус виглядав здивованим.
- Це суттєво змінює справу, - сказав він за мить.
- Тепер ви розумієте ускладнення, - проговорила вона, дивлячись у підлогу. – Якщо ви гадаєте, що я помиляюсь, ви повинні повідомити Муді про це прямо зараз.
Він нічого не відповів.
- Тоді мені краще піти.
Покидаючи Прядильний кінець, Герміона відчувала себе невпевненою та збитою з пантелику. Там було занадто душно та тісно. Їй потрібен був простір, щоб дихати. Вона заплющила очі та апарувала до річки.
Дівчина зробила крок з берега на великий валун у воді, сідаючи на нього. Швидко скидаючи туфлі, вона занурила ноги у холодну річку. Гостре відчуття води приносило із собою ясність.
Герміона не знала, чому увесь час повертається сюди. Напевно, це було єдине місце, де вона нічого не приховувала.
Дівчина дивилась на воду, згадуючи попередження Северуса, та почувала себе розгубленою. Всі надії, котрі вона мала на початку тижня, неначе почали розчинятись десь всередині неї. Вона притиснула руки до очей та постаралась дихати рівно.
Герміона не могла вагатись. Якщо у Северуса існували якісь альтернативи або заперечення, йому слід було обговорити їх з Муді. Вона не могла змінити тактику зараз, коли нарешті знайшла ту, яка спрацює.
Дівчина дивилась вниз на свою повалену молитовну вежу.
Вона почувала себе такою… злою.
У ній розгоралась образа на увесь світ. За якийсь час Герміона відчула, що ось-ось вибухне від скупчення емоцій.
Вона злилась на Северуса – за те, що він звинуватив її у загрозі Ордену; на Муді і Кінгслі – за те, що вони вирішили попросити її стати шльондрою, знаючи, що у неї не буде вибору; на Гаррі і всю сім’ю Візлі – за те, що вони відмовлялись використовувати темну магію і довели війну до того, що Герміона відчувала, що не може відмовитись від запропонованого їй вибору; на батьків – за те, що вони були безпомічні та потребували її захисту; і навіть на Мінерву – за те, що та була так засмучена через Герміону, і тепер Герміона відчувала, що повинна захистити Мінерву від горя.
Герміона завжди вважала, що зможе зробити для своїх друзів все що завгодно. Все що завгодно, аби лише захистити їх.
Якимось чином всі прийняті нею рішення призвели її до повної ізоляції, і тепер вона відчувала, що помирає від розбитого серця.
Повинна ж бути межа. Момент, коли її серце принаймні перестане так боліти.
Але цього, здавалось, ніколи не відбудеться. Біль просто продовжував рости, і коли-небудь хтось зламає його фасад, як це намагались сьогодні зробити Гаррі та Северус…
Герміона більше не знала, як привести себе до ладу, і здавалось, ніхто навіть не помічав, що вона ламається.
Вона дозволила собі плакати протягом п’яти хвилин, перш ніж використати оклюменцію, заганяючи емоції, що відволікали, на край своєї свідомості. Плач змусив її відчути легше запаморочення та викликав біль у скронях. Дівчина дістала із сумки болезаспокійливе зілля та проковтнула його.
Герміона заплющила очі та змусила себе припинити думати про інших людей.
Південне сонце просочувалось крізь дерева та зігрівало її руки. Повітря наповнювалось запахом річкової води та бруду, а також різким запахом зеленої тростини. За декілька хвилин вона відкинула голову назад, щоб зануритись у промені сонця. Герміона не могла пригадати, коли востаннє відчувала на своєму обличчі тепло сонячних променів. Світло від сходу сонця завжди було холодним, не дивлячись на свою красу.
Все в її житті було холодним.
За декілька хвилин вона прийшла до тями. Дівчина дістала ноги з води та ще раз поглянула на річку, перш ніж апарувати на Площу Гриммо.
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Слоуберн, вагітність, Дарк, Розвиток відносин, війна, спогади, антиутопія, сіра мораль, смерть другорядних персонажів, перемога Волдеморта, жертви обставин, насилля, складні стосунки, жорстокість, #Таємниці/Секрети, au, драма, Відхилення від канону, психологічні травми, втрата пам'яті, Ангст
Переглядів: 459 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (38 Розділ)
Завантаження...