menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 26.04.2022 в 13:45
Фанф прочитано: 351 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (46 Розділ)


26.04.2022, 13:45
46. Флешбек 21

Плейлист

Sparks – Coldplay 
Colourway – Novo Amor 
Falling – Harry Styles
Take Me Apart – SYML

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYCY9gGmgiLkBfrJ2OCKK7_I&feature=share

Різдво 2002 року.

Візлі святкували Різдво у «Мушлі». Коли Падма прийняла свою лікарняну зміну, Герміона переодягнулась та роз’явилася, щоб приєднатись до всіх у котеджі. 
Кілька хвилин вона стояла на вулиці в снігу, намагаючись зібратись із силами. Розмова з Анджеліною вибила її з колії, і дівчина прагнула взяти себе в руки.
Герміона дивилась на вхідні двері та подумки репетирувала майбутній вечір. Різдво пройде тихо, зовсім не так, як минулі свята. З кожним роком всі святкування ставали тихішими та п’янішими. Минулого разу Артур був шокований такою кількістю людей, і в нього стався напад, через що Молі була вимушена поїхати разом з ним.
Герміона могла перетерпіти цей вечір. Впевнені привітання. Чергова посмішка. Співання різдвяних пісень. Пізніше слід буде перевірити Артура та Джорджа. Вона глибоко зітхнула та відчинила двері.
- Всі сюди! Герміона прийшла! – заволав Фред, помічаючи її.
Гості обернулись та кинулись до неї. Всі були у дивовижно піднесеному настрої, веселі та збуджені. Перш ніж вона встигла перетнути кімнату, їй до рук всунули чашку з пуншем.
Всі були одягнені у різдвяні светри від Молі.
Герміона тишком виставила флакони з Антипохмільним зіллям на верхній полиці каміну.
Білл мовчки сидів у кутку посеред загального гомону. Флер влаштувалась на підлокітнику його крісла, запустивши пальці йому у волосся.
Гаррі із Джіні втиснулись в одне крісло та про щось шепотілись. Гаррі та Рон повернулись з чергового полювання на горокракси всього кілька днів тому.
- Герміоно, люба, я така рада, що ти прийшла. Це тобі, - Молі впхала дівчині до рук загорнутий у цигарковий папір подарунок. 
Герміона присіла на пуфик та розкрила його. Всередині виявився джемпер із буквою «Г» посередині.
- Дякую, Молі, - сказала вона. – Він дуже красивий.
- Мамо! Чому ти вирішила вбрати Герміону у слизеринський зелений? – запитав Рон, заглядаючи дівчині через плече.
Молі шльопнула його з ображеним виглядом обличчя: 
- Рональде! Це глибокий смарагдовий відтінок, і він чудово підходить під її тон шкіри. Він нагадує мені очі Гаррі.
- А по-моєму, це зелений колір Слизерину, - Рон зморщився, коли Герміона натягнула його через голову: - Тьху! Одного погляду вистачить, щоб мене переслідували жахіття.
Стосунки Герміони та Молі були трохи натягнутими. Коли Артура прокляли, залишалась велика надія, що Герміона та Білл спільно зможуть обернути прокляття. Молі були дуже вдячна Герміоні за всі її старання. Однак час минав, надія згасала, і Молі віддалилась. Загалом, Герміона була ні в чому не винна, але водночас всім було дуже боляче. На Герміону поклали очікування, котрі вона не змогла виправдати.
Їх спілкування досі було теплим, але тепер завжди стриманим.
Герміона знала з чужих слів, що Молі люто заперечує проти її позиції з темними мистецтвами, але вони жодного разу не обговорювали цю тему особисто.
Герміона не була певна, вибрала Молі цей колір, зважаючи на тон її шкіри, або ж це була своєрідна форма докору. Насправді про не слід було думати. Вона так втомилась від марних суперечок та натяків.
Дівчина залишила Рона та Молі сперечатись та пішла шукати Артура.
Містер Візлі сидів на підлозі у кутку та гортав дитячу книгу-розкладачку. Герміона уважно спостерігала за ним, наклавши на його мозок діагностичне закляття. Доросла постать Артура Візлі досі залишалась десь замкнена. Прокляття, котре використав Люциус, не звело Артура з глузду та не стерло його пам’яті. Магія повернула свідомість Артура у певний момент раннього дитинства. Однак інша частина Артура досі залишалась всередині, чекаючи, що її звільнять від прокляття. Герміона могла встановити це за діагностикою. Але дівчина не знала, як прорватись до тієї частини, не викликавши серйозного ушкодження мозку.
Замкнена частина свідомості Артура повільно руйнувалась. Його мозкова активність поступово зменшувалась по мірі того, як зникали невикористовувані нейронні зв’язки.
Герміона нічого не могла з цим вдіяти.
- Артуре, - Герміона опустилась поруч із ним на коліна, - у мене для тебе є різдвяний подарунок.
Він очікуючи підняв очі від книги. Кожного разу, коли їх погляди зустрічались, вона відчувала гострий біль у грудях та нездоланне бажання вибачитись. Але він не зрозумів би цих вибачень. Вибачте. Мені дуже шкода, що я не можу вас дістати. Мені дуже шкода, що я не можу це виправити. 
- Я не збиралась купувати подарунки цього року, але, коли побачила це у магазині, одразу ж зрозуміла, що візьму його для тебе, - Герміона засунула руку до кишені та витягнула подарунок. – Це гумова качечка. Вона вміє плавати по воді. Ти можеш запустити її у ванну або раковину.
Артур вихопив подарунок у неї з рук та різко встав. Герміона стиснула свою чарівну паличку. Він кілька разів сильно штовхав її раніше, коли був занадто збуджений або сердитий.
- Білле! Білле, зроби це, - голос чоловіка був дорослим, але слова та інтонація залишались наполегливо дитячими. Він помахав качечкою над головою. – Раковина!
На обличчі Білла застиг напускний фальшивий вираз життєрадісності, котрий незмінно з’являвся у нього в присутності батька. Нахилившись вперед, він запитав: 
- Що це в тебе там таке? 
Артур підніс іграшку до обличчя Білла та тикнув нею так, що вона ледь не поцілила Біллу в око. Герміона зморщилась.
- Це качечка! Хочу в раковину!
- Гаразд, підемо перевіримо, як вона плаває? – Білл встав. Артур розвернувся та побіг коридором в бік ванної кімнати. – Не бігай, Артуре!
Герміона вийшла у двір та помітила Фреда та Джорджа у садку. Джордж намагався зробити стійку на руках на своїх милицях. Коли Герміона відчинила двері, він втратив рівновагу та впав обличчям у кучугуру.
- Джордже! – Герміона підбігла та допомогла йому вибратись, струшуючи сніг з його одягу. – Якщо ти збираєшся викидати подібні трюки, принаймні будь тверезим. 
- Вибач, мамо, - жартівливо відповів він, дозволяючи їй підняти себе на ноги та метушитись навколо нього, поки Фред підбирав милиці.
Герміона закотила очі, і він з силою поцілував її в губи.
Вона здивовано витріщилась на нього.
- Щасливого Різдва, Герм. Гарненька дівчина заслуговує різдвяного поцілунку. Фред вже пообіцяв свій Анджеліні, тому я обрав коротку соломинку та поцілував дівчину, яка врятувала мені життя, - він приклав руку до серця та чарівно посміхнувся.
Герміона заперечуючи похитала головою: 
- Ти просто нестерпний. А що, якщо це був мій перший поцілунок? 
Джордж зобразив на обличчі штучний відчай: 
- А хіба це не так? До мене ти цілувалась з іншими своїми пацієнтами?
Герміона відчула, як у неї теплішають кінчики вух, і відвернулась: 
- Взагалі-то мій перший поцілунок був з Віктором.
- Ти розбиваєш моє серце, - Джордж надмірно драматично відхилився назад, спираючись на милиці. – Це тому, що я недостатньо похмурий, чи не так? А може, справа в тому, що ти западаєш лише на ловців? 
Герміона заперечливо похитала головою, стараючись не думати про ще одного похмурого ловця.
- Я повертаюсь у будинок. Якщо тобі не терпиться ризикувати своєю шиєю після всіх тих сил, котрі я витратила, зцілюючи тебе, принаймні, роби це, коли мене немає поблизу.
Вона повернулась у будинок та вмостилась на дивані в кутку, з подивом спостерігаючи за святкуванням.
Чарлі дражнив Джіні та Гаррі. Він щиро сміявся, закинувши голову. Герміона не могла пригадати, коли востаннє чула сміх Чарлі. Або Рона, або Гаррі.
Вони всі були щасливі. Вона вже багато років не бачила їх настільки щасливими.
Коли Герміона усвідомила це, її охопило плазуюче почуття жаху.
Життєрадісність, що панувала у будинку, переповнювала його сильніше, ніж будь-коли. Котедж буквально вибухав, майже вібруючи від почуття надії.
Герміона нічого не помітила б, аби не її розмова з Анджеліною.
Фальшива радість не обмежувалась одним Спротивом. Члени Ордену також щиро вірили, що вони знаходяться на шляху до перемоги.
Поки Герміона сиділа у кутку, усвідомлюючи те, що відбувалось, вона відчула себе так, немов потрапила під дію чар Ілюзії, в той час як світ навколо неї згорів вщент.
Тепер Орден ніколи не змінить тактику: вони ніколи не погодяться використовувати темні мистецтва. Вона сама посприяла цьому.
Якщо з Драко щось трапиться або він доб’ється своєї спокути і припинить шпигувати для них – Спротив полетить до прірви, і його вже нічого не врятує.
І якщо Орден коли-небудь дізнається про участь Драко, в будь-якому контексті… це, швидше за все, зруйнує все. Довіра до Кінгслі та Муді буде підірвана.
Герміона відчула, як нудота підступає їй до горла. Їй захотілось піти звідси якомога швидше.
Але вона продовжувала сидіти у кутку, завмерши, як статуя.
Гаррі підійшов до неї та опустився поруч на диван. Вони уважно спостерігали за рештою. Джіні була з Артуром. Рон, Фред та Джордж, здавалось, планували якийсь розіграш. Молі метушилась, розставляючи їжу, а Чарлі допомагав їй.
- Це все, про що я коли-небудь мріяв, - сказав Гаррі за хвилину. – Саме це почуття дає мені сили боротись. Щодня.
Герміона мовчала.
- Ти думаєш про свою родину? – Гаррі уважно подивився на неї. Герміона коротко кивнула. Гаррі обійняв її за плечі та притягнув до себе. – Коли-небудь твої батьки також будуть тут, поруч із нами.
Герміона спостерігала, як Молі зупинилась, щоб поцілувати Артура в чоло та помилуватись його качечкою.
- Вони… вони ніколи не повернуться з Австралії, - тихо сказала вона. Гаррі розгублено подивився на неї. Дівчина опустила погляд. – Загальне закляття Забуття має певний період для скасування дії. В іншому випадку існує високий ризик важкого ушкодження головного мозку. Якщо я збиралась скасувати дію закляття, то це слід було зробити до Різдва минулого року. До закінчення п’ятирічного терміну.
Запанувало довге мовчання.
- Ти ніколи цього не казала, - його голос звучав спустошено.
Герміона нервово смикала рукав джемпера, навіть не поглянувши на нього: 
- Мені було легше зосередитись на роботі, не думаючи про це. Я знала, чим ризикую, коли приймала рішення їх сховати.
- Мені дуже шкода, - Гаррі стиснув її руку. – Мені так шкода, Герміоно.
- Все гаразд. Я вже змирилась із тим, що захист близьких мені людей може означати їх втрату.
- Ну, мене ти не втратиш. Ти завжди будеш частиною моєї сім’ї.
Перш ніж Герміона встигла щось відповісти, Молі поспішила до них, тягнучи за собою Рона та розмахуючи фотоапаратом.
- Давайте я сфотографую вас трьох. Герміоно, посунься трохи, люба, щоб Рон міг сісти поруч. Ну ось, чудово. Обійміть-но один одного. Гаррі, постарайся трохи пригладити своє волосся. О, нічого страшного, дорогенький. Посміхніться…
Герміона ніяк не могла видавити з себе посмішку. Кутики її рота злегка зігнулись, коли важкі руки Рона та Гаррі обійняли її за плечі. Потому їх засліпив спалах.
- Це буде чудова світлина. Ми так довго не могли сфотографувати вас трьох разом, - Молі відійшла, щоб зробити знімок Білла з Флер.
Рон фиркнув, спостерігаючи, як його мати поправляє позу Флер, а потому потягнув один з локонів Герміони, котрий вислизнув з її кісок: 
- Волосинка не на місці. Гадаю, ти все ж таки не зі Слизерину.
Герміона слабко усміхнулась: 
- Напевно, тому сортувальний капелюх відправив мене до Ґрифіндору. Гаррі міг потрапити туди з тієї ж причини.
Вони з Роном одночасно подивились на заплутане волосся Гаррі. Він виглядав так, немов його вдарило струмом, і намагався приховати це за допомогою гелю для волосся. Половина волосся, здавалось, була пригладжена, але решта волосинок стирчали в різні боки.
- Що з твоїм волоссям? – сказала Герміона, недовірливо хитаючи головою.
Гаррі почервонів: 
- Я причісував їх. А потім ми з Джіні… е-е… трохи обійнялись.
Рон видав блювотний звук: 
- Обійнялись, ну звісно, - він посміхнувся, - це ж моя молодша сестричка. Від однієї думки про вас двох разом мені хочеться виколоти собі очі.
- Повір мені, я розумію тебе як ніхто інший, - пробурмотіла Герміона. – Клянусь, жоден з них не знає елементарних замикаючих чарів.
Гаррі виглядав наляканим.
- Рональде, - крикнула Молі з іншого кінця кімнати. – Я хочу сфотографувати вас разом зі всіма братами та сестрою! Підійди-но сюди та стань поруч з Джіні.
Герміона з Гаррі дивились, як Рон неквапливо йде до решти та позує для сімейного фото. Герміона відчула себе так, немов її ріжуть ножем зсередини.
Гаррі поглянув на Герміону, і вона помітила, що вираз його обличчя трохи змінився, перш ніж він заговорив.
- Коли все це скінчиться, я сподіваюсь, що все повернеться на свої місця.
Він уважно розглядав її – його очі здавались одночасно юними та старими. Очі, у яких навіки була запечатана війна. Серце Герміони завмерло, коли вона знову поглянула на нього.
Вона вже відкрила рот, щоб сказати, що хотіла того ж. Тому що так це й було. Вона зробить все що завгодно, аби лише якимось чином пережити війну із ними, сподіваючись зберегти хоча б щось живе у собі.
Але перш ніж дівчина встигла це сказати, Гаррі схопив її за руку та міцно стиснув.
- Ти завжди будеш моєю сім’єю. А я буду твоєю. Я знаю, що останнім часом ми часто сварились. Але я розумію, що все, на що ти була готова піти, таке тому, що ти намагалась захистити нас. Я просто не можу змиритись з думкою про те, що з тобою скоїть темна магія. Я не знаю, як боротись, що перемогти у цій війні без тебе, Рона та решти Візлі. Шкода, що я не сказав тобі про це раніше: я хочу, щоб ми виправили все, що відбулось між нами. Ти завжди піклувалась про мене більше, ніж будь-хто інший. Я хочу, щоб ти знала, що я дуже ціную тебе та твою допомогу.
Очі Герміони наповнились сльозами, і все її тіло затремтіло.
Гаррі, ти навіть не уявляєш всього того, що я готова зробити заради тебе.
Вона відкрила рот та вмить закрила його, проковтнувши свої слова.
- Ми ще не перемогли, Гаррі, - нарешті відповіла Герміона захриплим голосом.
- Я розумію. Я знаю, що перед нами ще довгий шлях, але я не хочу більше чекати, щоб сказати тобі це, - Гаррі глибоко зітхнув: - Я не піклувався про тебе як слід, і мені дуже шкода. Я так хвилювався про те, щоб якомога більше людей брали участь у боях, що ніколи не задумувався про те, яким все було насправді для тебе. Ми з Джіні розмовляли, і вона згадала про те, наскільки жахливо знаходитись у твоїй лікарняній палаті. Вона сказала: все, що ти бачиш, - це найгірше із всіх боїв, що повторюється з дня у день, і я дійсно шкодую, що ніколи не розумів цього… коли ми з Роном бились раніше, у нього завжди була його сім’я, а в мене завжди була ти, але через суперечки про темні мистецтва… він і я були так зосереджені на збереженні своїх принципів, що перестали думати про тебе. Ми втрьох завжди були непереможні, коли були разом. Я хочу, щоб ми знову стали такими. А ти? 
Герміона пильно поглянула на Гаррі та завагалась.
Її друг. Її найкращий друг. Її найперший друг. Вона зробить для нього все що завгодно. Все що завгодно, аби захистити його.
Все.
Навіть зможе відмовитись від нього.
Ти вже зробила свій вибір. Якщо ти спробуєш погодитись, то лише нашкодиш йому ще більше, коли він дізнається про те, що ти накоїла. Ти лише ще більше нашкодиш собі, якщо дозволиш собі повірити, що між вами не все втрачено.
Вона ковтнула та повільно прибрала свою руку. Це було схоже на удар у сповільненій зйомці. Вона заздалегідь знала результат їхньої розмови.
- Мені здається, я більше не знаю, як з тобою дружити, Гаррі, - її голос був низьким та твердим.
Гаррі витріщився на неї широко розплющеними очима: 
- Що ти маєш на увазі? 
Герміона перевела погляд на свої руки. Холодне почуття відчаю наповнювало її зсередини.
- Ми… ми вже багато років не друзі, Гаррі, - сказала вона як ні в чому не бувало. – Коли саме ти востаннє спілкувався зі мною як зі своїм другом? Коли ти заходив до лікарняної палати не для того, щоб навідати когось іншого? 
- Я…
- Я стала цілителькою, щоб спробувати захистити тебе, а у відповідь ти покинув мене.
- Герміоно, я визнаю, що міг би вчинити по-іншому, але те, чим ми були зайняті із Роном, не здавалось веселими канікулами.
- Звісно, - Герміона не могла дихати. Вона продовжувала говорити тим жорстоким, безжалісним голосом, якого навчилась у Драко. – У тебе просто не було на мене часу. Вочевидь, члени Спротиву були в пріоритеті. Все заради згуртування та підняття бойового духу. Якщо б ти не був такий зайнятий, я впевнена, все було б по-іншому. За всі ці роки ти міг би хоча б якось віддячити мені. Але оскільки у тебе не було часу, у тебе не залишалось іншого вибору, окрім як поплескати Рона по плечі після того, як він назвав мене стервом перед всім Орденом. Зрештою, він ж найкращий друг та напарник, - її тон був їдким.
- Ти наполягала, що ми повинні використовувати смертельні прокляття, - голос Гаррі звучав гірко та недовірливо.
Герміона слабко засміялась: 
- І я продовжую на цьому наполягати.
Запанувала оглушлива мовчанка. Вся кімната занурилась в тишу. Гаррі на цілу хвилину позбувся дару мовлення.
- Ти досі цього хочеш? 
Герміона коротко кивнула.
Гаррі повільно похитав головою, немов не міг повірити своїм вухам.
- Я реалістка, Гаррі. Я хочу, щоб ця війна скінчилась. Я не хочу, щоб Орден думав, що переміг, а потім все почалось би знову чотирнадцять років потому, як це було минулого разу, - її голос був жорстким. Та мертвим.
Вона точно знала, де різати.
У неї боліло серце. Здавалось, всі почуття, як вона стримувала, розривають її зсередини. Якби Гаррі досі тримав її за руку, він би відчув, що вона тремтить.
- Ти хоча б уявляєш, що робить із людиною темна магія? – у голосі Гаррі звучала лють.
Герміона зберігала холодний вираз обличчя.
- Звісно, я ж цілителька. Це частина моєї спеціалізації. І я продовжую стверджувати, що це того варте. Я не стверджую, що слід використовувати темні ритуали або пити кров єдинорога, я просто кажу про те, що варто вбивати людей, котрі намагаються вбити тебе. Ти дійсно гадаєш, що зможеш просто посадити їх до в’язниці? Невже ти гадаєш, що переможеш їх за допомогою Експеліармусу? Ти готовий поставити на це своє життя? Рона? Або, можливо, життя Джіні? Долі та життя всього Спротиву? Невже ти досі недостатньо ненавидиш Смертежерів, щоб використовувати смертельні прокляття? 
- Це ніколи не буде того варте, - відрізав Гаррі. – Ми не переможемо таким чином. Я не буду так боротись. Коли я б’юсь на дуелях, я думаю про всіх людей, яких люблю. Як я захищаю їх та як хочу знову побачити. Який у цьому сенс, якщо перемога буде означати вашу повільну смерть через використання темної магії? Кожен бій слугує випробуванням для мене. Не піддаватись ненависті – ось мій щоденний вибір. Ти не можеш вибирати між любов’ю та ненавистю. Я не хочу бути схожим на Тома Реддла. Урок першої війни полягає у тому, що любов перемагає все, коли люди вірять у неї. Ми повинні вибирати між тим, що легко, та тим, що правильно. Якщо ми помилимось, то ніколи не переможемо його.
- Ти звинувачуєш мене у тому, що я хочу зробити легкий вибір? – Герміона була абсолютно вражена.
- Ти хочеш використовувати темні мистецтва, тому що впевнена, що вони більш «ефективні». Тому так, я б сказав, що це вибір на користь легшого, а не правильного, - Гаррі був блідим, а його кулаки – стиснуті так, що побіліли кісточки пальців. – Боротьба між добром та злом – це випробування. І ти не просто програла цей бій сама, Герміоно, ти ще намагаєшся переманити на свій бік увесь Спротив. Якийсь час я думав, що це через те, що ти проводиш забагато часу зі Снейпом. Але тепер я розумію, що лише ти винна у цьому. Ти дійсно віриш у свою правоту.
Герміона більше не потрібно було вдавати сердитість або злість. Вона посміхнулась йому прямо в обличчя.
- Звісно, я в це вірю. Згадай про Коліна, Гаррі. Згадай, як він помирав у тебе на очах, а потому помнож це почуття. Помнож на втрати від кожного бою та рейду за останні три роки. Це… - вона різко обвела рукою навколо себе, - було всім моїм життям з тієї миті, як я повернулась із навчання. Щодня бачити, як помирають мої друзі.
- Ти не розповіла мені нічого нового, Герміоно, - голос Гаррі тремтів, і він нахилився до неї, зблиснувши зубами. – Вони були й моїми друзями. Я сам їх тренував. Я бився разом із ними. Я готовий був померти за них. І я зробив все необхідне, аби врятувати їх. Але коли справа доходить до вибору світлої або темної магії… нічого не буде важливіше цього. Нічого не варте того, щоб віддаватись темним мистецтвам, незалежно від того, що ти маєш на меті. Орден завжди буде символізувати світло.
Щось всередині Герміони клацнуло.
- Ти не є світлом, якщо дозволяєш людям жертвувати собою, щоб зберегти свої руки та душу чистими, - вона зневажливо посміхнулась йому.
Гаррі побілів.
- Як ти смієш? – нарешті промовив він тремтячим від люті голосом. – Та як ти смієш, чорт забирай? Я ніколи… ніколи не буду просити когось померти за мене. Все, чого я коли-небудь хотів, це щоб люди перестали помирати через мене. Я не хочу бути Обраним. Я не хочу цієї йобаної війни. Все, чого я коли-небудь хотів… це мати сім’ю. Люди у цій кімнаті – все, що в мене залишилось. Мої батьки померли. Вони пожертвували собою, вірячи у любов, а не в ненависть, і в чому тепер ти хочеш мене переконати? Що вони були не праві? Що, якби вони були такими ж розумними, як ти, вони досі були б живі? Мій хрещений батько помер. Принаймні, твої батьки зараз десь живі та у безпеці. У мене немає такої втіхи. Я помру з посмішкою на обличчі, якщо це знадобиться, щоб перемогти у цій війні. Я буду боротись стільки, скільки знадобиться. Але я не дозволю людям отруювати свої душі. Я не вимагатиму від них, щоб вони слідували у пітьму, і не буду подавати подібний приклад Спротиву.
Він пильно подивився на Герміону, і вона відчула, як він нього відходять хвилі люті. Це жахливо нагадало їй про Драко.
- Рон був правий, - додав Гаррі за мить. Лють у його голосі раптом зникла, він здавався майже спустошеним. – Ти бісове стерво і дійсно не розумієш цілей Ордену.
- Захист чаклунського та маґлівського світу від Тома Реддла та Смертежерів, - тихо сказала Герміона. – Така ціль Ордену Фенікса. 
Вона встала та мить дивилась на Гаррі зверху вниз, запам’ятовуючи його поглядом, перш ніж відвернутись.
- Але, напевно, ти правий, я й справді бісове стерво. Не думаю, що зараз є якийсь сенс заперечувати це, - вона здавлено розсміялась. – Схоже, це єдине, про що мені постійно торочать. Сподіваюсь, ти правий щодо війни, Гаррі. Я дуже сподіваюсь, що того, що ти робиш, буде достатньо.
Герміона розвернулась та вийшла із котеджу.
Вона пройшла через сад та попрямувала до пагорбів за ним. І продовжувала йти. Її серце билось так сильно, що це завдавало нестерпного болю. Кров так гучно стукала в її вухах, що дівчина ледь чула шум вітру, хоча й відчувала, як він холодить її щоки.
Нарешті вона зупинилась та оглянула нескінченну білизну, що оточувала її. Це було прекрасне Різдво. Герміона не могла пригадати, коли востаннє бачила сніг різдвяної ночі. 
Її руки та ноги заніміли від холоду. Вона хотіла залишитись тут назавжди. Залишитись тут та замерзнути. Це не стало б гірше того становище, у якому вона вже знаходилась.
Їй не хотілось думати про те, як жахливо вона зараз себе почуває. Як сильно боліла її голова. Та її серце також. У грудях у неї немов розкрилась безодня. Вона була розірвана на частини, і їй було боляче. Герміона відчувала агонію, холодну, як зима навколо, що поселилась всередині неї самої.
- Герміоно! – голос Джіні прорізався крізь вітер.
Вона обернулась.
- Герміоно… - Джіні пробиралась до неї по снігу. – Що трапилось? Навіщо ти так вчинила? 
Герміона тупо дивилась на Джіні: 
- Вчинила як? 
- Ти зробила це навмисно… я бачила… щоб Гаррі розізлився та дозволив тобі піти. Чому? Він і Рон – це все, що у тебе залишилось. Вони часто забувають про це, але я це знаю. Чому ти це зробила? Чого ти боїшся? Ще до того, як Гаррі підійшов до тебе, ти сиділа на дивані та виглядала так, немов відбуваються наші похорони. Що сталось? 
Герміона мовчки дивилась на Джіні, тремтячи на морозі у слизеринському зеленому.
Джіні підняла руку з паличкою та наклала на неї зігріваюче закляття.
- Я… - почала Герміона, але вмить замовкла на кілька секунд. – Я більше не можу це продовжувати, Джіні. Я не можу вдавати, що все буде добре. Навіть якщо ми завтра переможемо, я не збираюсь змінювати свою думку про те, що ми могли б вчинити краще. Темні мистецтва могли б пришвидшити війну та врятувати бійців Спротиву. Якщо Гаррі очікує, що я буду стояти поруч із ним та усміхатись, коли все це скінчиться, то він повинен відмовитись від своїх ілюзій прямо зараз.
Джіні пильно подивилась на Герміону. Її вії були вкриті крижаними кристалами, що блистіли на світлі. Вітер відкинув її волосся назад, оголивши шрам, що йшов вздовж всього обличчя. За кілька місяців він трохи побілів, але від холоду, здавалось, ще різкіше виділявся на фоні блідої шкіри. Ця потворність лише підкреслювала красу Джіні. Контраст несумісного робив її вражаючою. Результат трагічного збігу обставин.
- Ти… ти не збираєшся залишатись із нами, - повільно промовила Джіні, її очі широко відкрились у здивуванні, - після війни.
- Я повністю віддала себе цій війні, Джіні. Коли все скінчиться від мене вже нічого не залишиться.
Джіні похитала головою та потягнулась до Герміони:
- Не кажи так… Герміоно…
- Джіні, якщо зараз я знову почую ще одну пусту підбадьорливу обіцянку… то можу зірватись, - голос Герміони не тремтів. Вона різко вдихнула, потому видихнула та подивилась, як холодна пара зникає у небі. – Я більше не можу… у мене не залишилось сил вдавати перед всіма вами. Я занадто стомилась.
Джіні відкрила рот, щоб відповісти, але Герміона роз’явилася геть.
Вона повернулась на Площу Гриммо та сховалась у бібліотеці.
Наступного дня під час зміни у лікарняному крилі Герміона почувала себе холодною та спустошеною. Вона не хотіла ні з ким розмовляти. Вона могла стримувати свої почуття за допомогою оклюменції, але навіть не підозрювала, що горе може завдати настільки сильного фізичного болю.
Муді застав її за роботою над зіллями.
- Ґрейнджер, Северус хоче бачити тебе сьогодні ввечері.
Герміона обернулась та насторожено подивилась на Муді.
- З якою метою? 
- Щоб обговорити твої успіхи.
Очі Герміони звузились.
- Я гадала, ви тримаєте його в курсі подій.
Вираз обличчя Муді не змінився.
- У нього є запитання, на які він хоче отримати відповіді.
Герміона відчула дивну тривогу у районі живота.
- О котрій годині? 
- О сьомій.
- Гаразд, я буду вчасно, - вона знову обернулась до свого котла.
Герміона була занадто схвильована, аби звернути увагу на Муді, котрий кілька секунд оцінююче дивився на неї, перш ніж розвернутись та піти.
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Розвиток відносин, антиутопія, психологічні травми, жертви обставин, насилля, Відхилення від канону, Дарк, #Таємниці/Секрети, сіра мораль, спогади, перемога Волдеморта, драма, війна, жорстокість, втрата пам'яті, вагітність, Слоуберн, смерть другорядних персонажів, au, складні стосунки, Ангст
Переглядів: 351 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (46 Розділ)
Завантаження...