menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 28.04.2022 в 12:05
Фанф прочитано: 393 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (48 Розділ)


28.04.2022, 12:05
48. Флешбек 23

Плейлист

Love and War – Fleurie
Wicked Game – Ursine Vulpine & Annaca
No Time To Die – Billie Eilish
Never Tear Us Apart – Bishop Briggs
Someone To Stay – Vancouver Sleep Clinic 
Power – Isak Danielson

https://music.youtube.com/watch?v=-4i1wmQPW7k&feature=share

Грудень 2002.

Наступного разу, коли Герміона прибула до халупи, Драко з’явився лише в штанях та сорочці. Вона зупинилась та здивовано витріщилась.
Він звів брову та подивився на себе. 
- Мені не хотілось, щоб ти заплуталась у моїй мантії, - сказав він протяжно.
Якусь мить він дивився на неї примружено, а потім жестом запросив її вперед.
- Враховуючи те, що тобі не обов’язково тренуватись для повномасштабних боїв, нам слід розвивати твої навички ближнього бою, - почав він тихим голосом. – У вампірів, лісних відьом чи гарпій не буде паличок, але вони досвідчені у боях із чаклунами. Вони йдуть на близькі атаки, від яких важко відбиватись. Більшість чаклунів вивчають захист від них, готуючись до дальнього бою, але розумна лісна відьма підбереться до тебе на відстань витягнутої руки за лічені секунди. Їм відомо, що бойові закляття важко виконувати на близькій відстані. У перевертнів можуть бути палички, але більшість з тих, хто бігає зграями, віддають перевагу фізичному бою. Ти – маленька, - Герміона пирхнула, а Драко лагідно глянув на неї. – У будь-якій сутичці ти будеш у невигідному становищі. Тобі слід захищатись непередбачувано.
- Гаразд, - Герміона різко кивнула.
Очі Драко блищали, і він звеличувався над нею. 
- А тепер припустимо, що я вампір. Я б цілився у твою шию. У тебе немає партнера для дуелі, який би прикривав тебе. Поки ти будеш відбиватись від гітрешу, я наближусь до тебе, - він підійшов ближче, поки їхні тіла не доторкнулися. – Що ти зробила б зараз? 
Герміона підняла свою паличку вгору, але Драко був занадто близько, щоб вона могла виконувати рух паличкою для більшості захисних заклять. Перш ніж вона встигла відступити й кинути якесь закляття, його рука піднялась та різко вдарила її зап’ястя. Її палички вилетіла з пальців та покотилась по підлозі. Вона повернулась, щоб дістати її, але рука Драко обхопила її зап’ястя, і він смикнув її назад.
- Ти без палички. Твої дії, Ґрейнджер, - він почав нахилятися до її горла, ніби збирався вкусити її.
Її ліва рука піднялась, щоб відштовхнути його, але друга рука Драко обхопила її ліве зап’ястя. Вона спробувала вирвати руки, але його хватка була непохитною. 
- Маленька порада, - спокійно сказав Драко, поки вона намагалась вирватись, - не залишай зап’ястя відкритими. Коли я тримаю тебе за зап’ястя, то маю значну перевагу; так мені набагато легше тебе утримувати від втечі. Те ж саме стосується твоїх ніг. Будь обережна з ударами ногою вище коліна. Якщо тебе схоплять за щиколотку, ти опинишся на землі за лічені секунди. Вдарити коліном набагато краще, ніж бити ногою. Удар коліном задіє всю твою вагу. Бій зі всіх сил ступні, гомілки або бокові частини колін противника. Головне – вивести його з бою або хоча б відволікти. Удар коліном в пах діє на всіх однаково: на чаклунів, вампірів, перевертнів – навіть лісові відьми ненавидять це. 
Герміона спробувала вдарити Драко коліном, але він скористався її зап’ястям, щоб утримати її, і легко ухилився від її ноги. 
- Бачиш, коли твої руки у пастці, твої можливості значно обмежені, а мої майже нескінченні залежно від того, щоб я хочу зробити з тобою далі.
Його лекції дратували. Герміона тупнула йому по нозі та вдарила по гомілках. Він ледь чутно прошипів.
- Це вже краще. Але якби я був вампіром, ти була б вже виснажена. Тобі явно не вистачає вмінь у брудній боротьбі.
Він різко відпустив її, і Герміона впала та зіткнулась із ним. Він подивився на неї серйозно.
- Ґрейнджер, якщо на тебе нападуть, ти опинишся у невигідному становищі. Навіть якщо тебе не будуть переважати чисельністю, фізично ти ніколи не будеш такою ж сильною, як більшість темних істот. Вони зроблять все можливе, щоб вбити тебе. Для боротьби вони застосують всі можливі шляхи. Зроби усе можливе, щоб забратись звідти якомога швидше.
Герміона коротко кивнула.
- Борись розумно, - холодно сказав він. – Будь хитрою. Коли твій суперник сильніший за тебе, дуже важливо використати це проти нього. Ти ніколи не будеш сильнішою за перевертня, але вони губляться від жаги крові та нападають передбачувано. Якщо ти використаєш ці знання, то, можливо, зможеш пережити сутичку. Окрім того, - він кинув на неї погляд, - не соромся бити у відповідь, не дивлячись на те, що це тренування.
Він повернув їй паличку та знову напав на неї. А потім знову. І знову. Він був невблаганний та дратував своїми розмовами. Він обеззброював її, навіть не застосовуючи закляття, а потім продовжував валити її на підлогу, або закручував у безпорадне положення, невпинно розповідаючи, що вона могла б зробити краще. 
Герміона дедалі більше дратувалась. Він помітив це і, здавалось, це його розважило. 
- Я лісова відьма, - оголосив він з усмішкою, перш ніж напасти на неї у двадцятий раз. 
Герміона випустила серію паралізуючих заклять, намагаючись триматись від нього подалі, але він швидко ухилився від них і наблизився. Вона намагалася присісти, щоб утекти від нього, але він зловив її за щиколотку та повалив на підлогу. Вона крутнулась і спробувала його вдарити, але він вихопив її паличку та кинув у кут, а потім сів їй на стегна. – Я б, мабуть, розрізав тебе і почав би їсти твої органи прямо зараз, - недбало зауважив він, проводячи рукою по її животі. – У ближньому бою ти навіть гірша, ніж у танцях. А танцюрист із тебе жахливий.
- Я ніколи раніше не брала участі у подібних бійках, - обурено сказала Герміона, намагаючись викрутитись. – Ти уявляєш, скільки існує видів рукопашного бою? Я переглянула десятки книг, але не мала уявлення про те, якого типу бою мені слід навчитись. – Вона люто подивилась й додала: - я могла б зараз заколоти тебе одним зі своїх ножів.
Він задумливо подивився на неї, а потім кивнув: 
- Ми повинні використовувати тренувальні ножі. Я принесу набір.
Герміона розгублено розглядала його: 
- Чому ти сьогодні у такому гарному настрої? 
Місяці вона терпіла його холодну лють, і раптом він став веселим та балакучим без видимої причини. 
Якусь мить він дивився на неї, а потім усміхнувся: 
- Joie de vivre*, мабуть. А може, мені просто зненацька сподобалось сидіти на тобі.
Герміона із сумнівом подивилась на нього й подумала, чи він нічого не замислив.
Він підвівся й подав їй руку. Вона здивовано кліпнула очима й приняла його руку. Потім вона вивчаюче дивилась на нього.
Він був на диво щасливим… виглядав навіть трохи ніжним. Герміона ж – ні. Вона відчувала, що знаходиться на межі зриву, просто дивлячись на нього.
Місяць. У неї був місяць. Місяць, щоб знайти спосіб контролювати його.
Контролювати його. Навіть якби їй вдалось, вона не мала жодних уявлень, як вона могла б це продемонструвати. 
«Зрештою, що він отримує від зустрічей із вами? Ви навіть не спите із ним. Він навчає вас дуельній тактиці, навчає вас оклюменції. Яку користь він отримує від вас взамін?»
«Як би ви назвали те, ким ви для нього є?»

Герміона відчувала, як на неї насувається панічна атака. Вона з розпачом дивилась на Драко.
- Не бійся використовувати лікті, - сказав він. – Коли ти відбиваєшся від близьких атак, удари не будуть мати великої сили. Лікті жорсткі та ідеальні для близьких атак. Краще, ніж щось таке неефективне, як ляпас.
- Ляпаси спрацювали із тобою, - відповіла Герміона.
Драко ледь помітно пирхнув: 
- Якщо ти нападеш на тринадцятирічного підлітка, неодмінно дай йому ляпаса.
Герміона насупилась. 
- Повторимо знову, - сказав він, коли вона перевела подих.
Він кинувся на неї. Замість того, щоб намагатися втекти, вона підійшла до нього, а потім в останню хвилину відійшла вбік. Він розвернувся та обернувся назад, але вона вже вдарила його жалючим закляттям та зачепила його щиколотку закляттям підніжки. Він був занадто близько для наступних заклять. Вона спробувала відскочити, але він схопив її за руку, відбив паличку та потягнув разом із собою на підлогу.
Герміона брикала ногами, дряпалась та гарчала, намагаючись вирватись, але він важив щонайменше на п’ятдесят фунтів більше за неї. Вона спробувала вирватися, але за хвилину була повністю притиснута під ним.
- Якби я був перевертнем, я б вже розірвав тобі горло, - сказав він тихим голосом. 
Його рот був так близько до її шиї. І Герміона раптом усвідомила, що він притискався до неї всім своїм тілом. Його дихання торкалося чутливої шкіри на стику її шиї та плеча. Його ноги були між її, і, намагаючись звільнитись, вона продовжувала впиратись у нього стегнами.
Він раптово відскочив від неї та піднявся. Його щелепа злегка висунулась, а очі були чорними.
- Якщо ти відбиваєшся від перевертня, я б не рекомендував робити це таким чином, - сказав він напруженим голосом, витягаючи паличку і знімаючи прокляття, що вцілило в його ногу.
- І яким ж чином це слід робити? 
- Використай свою голову, щоб зламати йому ніс, а коли він відпустить твої зап’ястя, вирви йому очі, - сказав він суворо. – Бий в коліна, пах, очі, щиколотки. Як я вже й казав, намагайся відволікти свого нападника.
- Гаразд, - вона піднялась з підлоги й задумливо подивилась на нього.
- Ще раз, - сказав він і знову напав на неї.
Коли Герміона роз’явилася геть, вона була вся у синцях. Драко знову і знову збивав її з ніг, коли читав їй лекції про улюблені способи нападу лісових відьом, вампірів та перевертнів.
Повернувшись на Площу Гриммо, вона сховалась у ванній та взялась втирати есенцію розчепірника у все тіло. Вона вивчала самооборону. Вона переглянула всі свої нотатки про Драко.
Вона не знала, що робити. Не знала, як керувати ним. Не знала, як довести, що може це робити.
Так само вона не знала, чого ж він хоче. Її. Якимось чином… чомусь… він хотів її. Але вона ніяк не могла зрозуміти, як вона пов’язана з іншими його бажаннями.
Вона сортувала всі свої спогади: перевертала їх, упорядковувала, намагалася знайти щось, щоб розгадати його мотиви.
Ночами вона лежала у ліжку та міркувала, чи ризикувала вона загостренням війни. Можливо, вона була скомпрометована. Ненадійна. Можливо, Северус мав рацію, а Драко краще було б померти. Можливо, якби він був такою важливою фігурою в армії Волдеморта, вбити його та залишити вакуум влади було б найефективнішим використанням Мелфоя. 
Але вона не могла з цим змиритись. Вона відмовлялась у це вірити.
Герміона згорнулася у тугий клубок, відчуваючи, ніби може померти від почуття відчаю, яке охоплювало її.
Кожного наступного тижня, поки Драко тренував її, вона постійно відволікалась. Вона робила вигляд, що тренується, але робила це механічно, тому Драко це помітив.
- Чи є сенс у моєму навчанні, якщо ти не приділяєш цьому достатньо уваги? – запитав він з роздратованим виразом обличчя.
У Герміони скривився рот, а куточки очей боліли. Вона відвела погляд від нього: 
- Я просто більше не бачу у цьому сенсу.
Кілька секунд він дивився на неї, виглядаючи ледь пригніченим.
- Я думав, що ти не хочеш помирати, - сказав він нарешті.
- Якщо я потраплю до засідки зграї перевертнів, я сумніваюся, що виживу. Якщо мені й вдасться вижити, то мене буквально будуть збирати по шматочках, тому я сумніваюсь, що це матиме сенс, - тихо сказала вона.
Він відсунувся та витріщився на неї, наче щось переосмислюючи: 
- Що не так? 
- Я стомилась, - сказала вона втупившись у підлогу. – Я втомилась від цієї війни. Я втомилась намагатись врятувати людей та дивитися, як вони помирають, або рятувати їх, а потім дивитися, як вони помирають пізніше. Я відчуваю себе Сізіфом, заплутаним у круговороті вічності. Я не знаю, як вибратися, і я також не знаю, як йти далі.
Драко на мить замовк.
- Що сталося з твоїм прагненням зробити все що завгодно заради Поттера та Візлі? – його тон був зневажливим.
- Ціна стає все вищою. Я не знаю, чи зможу я продовжувати її платити.
Вираз його обличчя змінився: 
- Я гадаю, що навіть у мучеників є межа.
Герміона мляво посміхнулась: 
- Або, принаймні, погані дні.
Вона підняла очі на Драко, вивчаючи його стриманий, схожий на маску вираз обличчя, і те, як він пильно спостерігав за нею.
Здавайся. Здавайся. Вона закликала його. Вона бачила це в його очах, він був так близько. 
Але він відмовлявся переходити межу. Щоб визнати це. Щоразу, коли вона намагалася виманити його, випливала його злоба.
Він був найжорстокішим, коли був уразливим.
Можливо, якби Герміона була більш наполегливою, вона б знайшла спосіб пробитись крізь біль, але він, здавалося, завжди знав, куди різати, щоб завдати їй найбільшого болю.
Що б не повертало його назад… вона не знала, як це перебороти.
Її пальці згорнулися, і вона майже потягнулася до нього, перш ніж відступити. Вона глибоко вдихнула та змусила себе придушити свій відчай та зосередитися на ситуації, що склалася.
- Ти правий. Годі хандрити, - сказала вона, випрямляючись.
Вона схопила свою паличку з підлоги та зайняла позицію. Якусь мить він задумливо дивився на неї, а потім раптом кинувся до неї. 
Вона відійшла вбік і штовхнула його повз себе, але він схопився та відвернувся. Його рука схопила її зап’ястя й викинула її паличку. Вона штовхнула ліктем йому по ребрах, вирвалась та кинулася за своєю паличкою.
Вона схопила свою паличку, підскочила на ноги й зуміла вдарити його кілька разів, перш ніж він знову замкнувся. Він схопив її за руку й знову вирвав з її руки паличку. Вона спробувала зачепити ногу за його щиколотку, але він відкинувся назад і ухилився, вивернувши її руку за нею. Швидким випадом вона відсмикнулась від нього і вже відчула спалах тріумфу, перш ніж зрозуміла, що він сам відпустив її. Використовуючи силу від її втечі, він розвернув її, зачепив її щиколотку власною ногою та вдарив об землю.
Герміона борсалась, намагаючись вирватись, але він тримав її за зап’ястя.
Злегка шиплячи від розчарування, вона замовкла, а він став на коліна над нею. 
- Ти досі намагаєшся виграти, будучи швидкою, а не розумною, - дорікав він.

Автор jjupiter «Тренування ближнього бою»: 
https://jjuuppiter.tumblr.com/post/663137113008635904/rereading-manacled-by-senlinyuwrites-felt-so

Він відпустив її зап’ястя та встав.
- Ще раз.
Герміона втомилась, але все ж таки змогла протриматися довше. Вона двічі збила його з ніг, але не змогла його перемогти. Коли він намагався притиснути її, вона повернулася вбік, використовуючи інерцію його тіла, і вони покотились по підлозі.
Зрештою, він все одно опинився на ній. 
Вона ледь не вилаялась від розчарування.
- Вже краще, - сказав він, задихаючись.
Його обличчя було менше ніж за дюйм від її, і він дивився на неї зверху вниз. Його руки обвили її зап’ястя над головою.
Вона відчувала биття його серця.

Автор enselius «Тренування»: 
https://enselius.tumblr.com/post/653636917886353408/manacled-chapter-48-by-senlinyu-a-wip-i-dont

Це було 21 січня. Наступного тижня буде останній її шанс, і вона муситиме передати свої спогади про Драко Кінгслі.
Про Драко, котрий хвилювався за неї більше, ніж будь-хто інший. Хто присвятив купу свого часу, щоб навчити її та зберегти її живою. Тому що він просто хотів, щоб вона була жива.
З тих пір, як він сказав їй, що вона може сказати «ні», він насправді ніколи нічого в неї не просив. Коли він подивився на неї вниз, вираз його обличчя був закритим, але його очі були пильними; ніби він запам’ятовував її. Потім цей вираз зник, спалахнула знайома гіркота. 
І вона знала.
Він чекав, коли вона його зрадить. Він знав, що вона це зробить. Що вона завжди обиратиме Орден.
Це те, що завжди стримувало його.
Він знав про це з самого початку. Ще до того, як їй спала на думку така можливість. І він все одно тренував її.
Вона не могла цього зрозуміти. Який у цьому був сенс, якщо він знав, що його вб’є Орден? Якщо вона його вб’є? 
Вона витріщилася на нього. Їй не потрібна була книга, щоб зрозуміти, що виражало його обличчя. Вона відчула це, це був ніби жар у її животі, тягнуче відчуття у грудях та шум у венах. Інтенсивність, з якою він її вивчав. Його пальці обхопили її зап’ястя, а великий палець підсвідомо ковзав по її долоні, коли він дивився на неї вниз.
Він підсунувся ближче. Вона затамувала подих. Потім вираз його обличчя завмер. Він відірвав руки й почав вставати.
Руки Герміони піднялись, вона схопила його за сорочку, притягнула до себе і притиснулася своїми губами до його.
Це був не повільний, солодкий поцілунок. Це був не поцілунок, викликаний алкоголем або невпевненістю.
Він був народжений люттю, відчаєм та бажанням. Він був настільки гарячим, що міг би спалити її дотла. 
Можливо, це був прощальний поцілунок. 
Якщо і коли Кінгслі та Муді вирішать викрити Драко, ми дамо тобі годину, щоб попередити його.
Драко завмер, коли її губи торкнулися його, і вона подумала, що він збирається відштовхнути її. Вона відчула його руку на своєму плечі та заглибила поцілунок, міцніше стискаючи його одяг.
Він хитнувся.
У ньому ніби щось зламалося. Наче греблю прорвало, і раптом Герміона потонула у ньому. 
Він обхопив її руками та жадібно поцілував.
Спека між ними здавалася лісовою пожежею.
Напруга, очікування. Місяці вона зі страхом чекала, коли ж він зважиться зробити із нею те, для чого її послали до нього. Те, до чого її готував Орден.
Але це була пастка з його боку. Торкатися до неї, цілувати її, «хотіти» її. Трюк, щоб приховати його справжні наміри й мотиви. Вимагати її було такою ж хитрістю, як і спрямувати легілимента на неправильні спогади, аби відволікти від головного.
Це було брехнею…
Допоки раптом не перестало нею бути.
Вона змусила його переглянути свої погляди щодо неї. Вона маніпулювала ним, щоб насправді стати для нього тією, ким він вдавав вона є. 
Герміона провела пальцями по його плечах. Однією з його рук він схопив її за волосся, смикаючи коси, а іншою рукою потягнувся та роздер її сорочку, відсунувши її бюстгальтер. Драко стискав її груди у долонях настільки сильно, що вона шипіла йому у рот. 
Вона глибоко поцілувала його, коли її пальці ковзали по його волоссю та вздовж сухожиль на шиї. Вона провела нігтями по верхній частині його плечей.
Незважаючи на те, наскільки холодно він себе поводив, його ім’я було влучним; він був драконом. Він тримав навколо себе крижані стіни, але в його серці палав вогонь.
Вони здерли один з одного одяг. Кілька ґудзиків відірвалось від його сорочки, коли вона роздерла її, а потім прикусила його за плече. Відчуваючи його, позначаючи його. Його тіло було їй знайоме. Вона вже запам’ятала його обриси.
Він протягнув руки вгору по її тілу, по вигинах, над якими сміявся та які називав занадто худими. Поцілував її груди, заплутуючи пальці у волоссі, смикаючи за нього, поки вона не застогнала та не відкинула голову назад.
Його рот був на стику її шиї та плеча, і він цілував й щипав її ключицю, поки не дійшов до точки, коли вона гортанно застогнала й вигнулася до нього.
Він розсунув її ноги та ввійшов у неї одним, сильним поштовхом. Потім він зупинився та поцілував її, перш ніж почав рухатися.
Герміона стримала крик болю та змусила себе не напружуватись і не відхилятись. 
Це було боляче.
Вона знала, що це буде боляче, якщо не робити це повільно. Але біль все одно застав її зненацька. Різкість болю.
Можливо, він гадав, що до нього були інші.
Вона була рада цьому болю. Вона продавала себе заради війни. Вона спокусила Драко після того, як він чітко дав зрозуміти, що це межа, яку він не хотів переступати. Вона маніпулювала ним, тому що хотіла чогось від нього.
Це повинно було боліти їй фізично, так само, як це боліло душевно.
Він був настільки більшим, що його тіло практично огортало її. Його руки заплуталися у її волоссі так міцно, що вона ледь крутила головою, коли він зустрівся із нею очима, рухаючись всередині неї. 
Його щелепа була напружена. Його вираз обличчя був прихований, як і зазвичай. Ця жорстка плоска лінія його роту. 
Але його очі… коли він дивився на неї, вони палали. У цьому виразі вона могла сказати…
Він був її.
Усвідомлення цього розбивало її серце.
Вона змусила себе не показувати жодних ознак дискомфорту. Посунувшись стегнами, щоб зустріти його рух, вона обійняла його, дряпаючи нігтями його спину. Вона прискала своїми ногами його тіло до себе, щоб він входив глибше.
Він прошипів та опустив голову на її плече, занурившись глибоко у неї. Кут його руху, інтенсивність між ними були не тільки його діями… вона стогнала та зітхала біля його вуха.
Його рухи трохи вповільнились, і він підняв голову. Він висмикнув руки з її волосся, схопив її за руки, переплітаючи їхні пальці. Потому він поцілував її. Пекучі поцілунки, від яких у неї боліло у грудях, коли вона відповідала на них. 
Він змінив темп. Повільніше. Кут був іншим, оскільки їхні стегна зустрілися, коли він втиснувся у неї, і Герміона з тривогою зрозуміла, що втрачає контроль. Всередині її тіла зароджувався вогонь, і вона не знала, як врятуватись від нього або приборкати його.
Драко цілував її. Гаряче. Жорстко. Він майже карав її цими поцілунками, коли схопив її за руки та продовжував входити у неї. Біль слабшав серед вогню відчуттів, що пронизували її нерви.
Ще кілька сильних, глибоких ударів, потім стегна Драко смикнулися, і він глибоко застогнав, опустивши голову на неї. Його дихання гріло її шкіру, коли він дихав біля її вуха та цілував плече. 
Герміона лежала нерухомо під ним. Вона раптом помітила, як грубі дошки підлоги залишили свій відбиток на її шкірі. Що у кімнаті було холодно.
Єдине, про що вона могла думати, - це те, як вона відчувала полегшення, що не досягла оргазму. 
Драко залишався притиснутим до неї і досі залишався всередині неї кілька секунд, а потім різко напружився та відсмикнувся. Вираз його обличчя був натягнутим, і він навіть не глянув на неї, хапаючи х підлоги свій одяг. Він натягнув труси й штани. 
Герміона повільно сіла, уважно спостерігаючи за ним. Одягаючись, він ставав дедалі білішим. Його вираз обличчя був водночас недовірливим та нажаханим.
- Бляха… - сказав він собі під ніс, протягуючи рукою по волоссю.
Він здавався дивно спустошеним.
Він затиснув рота рукою й оглянувся, зустрівшись із нею очима. Все, що трапилось, здавалося, викликало у нього напад паніки.
Він помітно ковтнув, заплющив очі й натягнув сорочку. Тоді він розплющив очі. Він ніби збирався з думками. Глибоко вдихнувши, він повернувся до неї. Вираз його обличчя був напруженим.
Коли він подивився на неї, його очі опустилися на її ноги, і він зблід.
- Ти була незайманою? – його голос був хрипким.
Герміона опустила погляд. На її стегнах була кров.
- Так, - сказала вона. – Коли ти вперше оголосив свої умови, я гадала, що саме цього ти й хотів.
Мелфой виглядав так, ніби ось-ось виблює. Його щелепа була стиснута, коли він просто дивився на неї.
- Я… - його голос обірвався. – Я був би м’якшим, якби знав, - сказав він нарешті.
Герміона стиснула коліна, щоб приховати це, і підтягнула ноги ближче до тіла.
- Я не дуже хотіла, щоб ти був м’якшим.
Він стиснув губи. Він здавався дивно загубленим.
Вона не могла зрозуміти, як так вийшло. Чому поступитися й трахнути її могло бути цим вирішальним ударом.
Можливо, так і було. Після того, як він поцілував її, коли вони обоє були п’яні, він провів чітку лінію. Ту, які він так старанно тримав.
Якщо він очікував, що вона врешті вб’є його, можливо, ідея перетнути цю лінію дійсно була нестерпною. 
Але це не пояснювало всього іншого, що він зробив. Якщо він очікував, що вона його видасть, навіщо просуватись у лавах Смертежерів? Навіщо намагатися видалити Темну мітку? 
Його істинний мотив підживлювала рунічна магія. І якщо зараз він втратив контроль, це могло б схилити чашу терезів на її бік. Можливо, він не міг змінити свій шлях зараз. Він вже визначився. Одержимий. Власницький. Вона володіла ним; можливо, назавжди, якби була достатньо хитрою, щоб використати це.
Було щось іронічне у тому, щоб спокусити когось в надії, що це якось врятує йому життя. Її рот ледь скривився в куточку.
Вона вхопилася за коліно; її руки ледь помітно тремтіли.
Вона отримала те, чого хотіла. Пізніше, коли у неї буде час і місце для цього, вона буде горювати за цим. Вона підняла свої стіни оклюменції. Зараз був не час думати ні про що, окрім безпосередньої ситуації.
Він був її. З якоїсь причини він належав їй. Тепер їй потрібно було знайти спосіб використати це. 
Він помітив її вираз обличчя.
- Ти здаєшся задоволеною, - сказав він гірким голосом, його губи здригнулися, - тим, що вдало використала своє тіло. Рада знати, що твоя фігура досі має вагу на шахівниці? 
Герміона здригнулась від образи. Вона повільно стиснула руки у кулаки, а потім змусила себе розкрити їх. 
- Це була моя робота, - тихо сказала вона. Не було сенсу намагатися це заперечувати. – Ти повинен був здогадатись, що такою була моя місія. 
- Звісно, - сказав він порожнім тоном, відводячи погляд від неї. Його руки мляво звисали, ніби він раптом не міг знайти їм місце. – Я просто… я ніколи не думав, що тобі це вдасться. Я не хотів тебе… коли я вимагав тебе… я насправді не хотів тебе.
- Я знаю, - вона відвела погляд. – Я розумію, що на початку все було лише виставою. 
Її шкіра боліла від холоду. Хижу ніколи не опалювали, але до того часу вона не усвідомлювала, наскільки там було холодно.
Він глухо засміявся під ніс, озирнувшись на неї: 
- Ну, звісно.
Настала пауза. Герміона почала натягувати одяг. Драко відвів погляд.
- Я не збирався зраджувати ваш Орден, - нарешті сказав він мертвим голосом. – Ніколи не збирався. Ви вже програвали, коли я прийшов і, мабуть, програєте зараз. Але… мене ніколи це не хвилювало. Я звернувся до вас не через це. Я хотів помститися за матір. І був готовий померти у процесі, - він подивився на підлогу. – На жаль, до того часу, коли я мав можливість запропонувати свої послуги, вона вже занадто довго була мертва. Це не було «правдоподібне» пояснення.
Гіркота на його обличчі була непідробною. Він викрутив щелепу й подивився на стелю, відкинувши голову назад.
- Я не знала, що у горя обмежений час.
Він подивився на неї, і вираз його обличчя став злим та зневажливим. Його очі блищали. 
- Оскільки це була неправдоподібна причина, мені довелося придумати щось, що я нібито хотів від Ордену. Отже… прощення. Але я знав, що в це теж навряд чи повірять. Я знав, що мені потрібен буде контакт; обрати дівчину та поводитись так, ніби я маю якийсь інтерес до неї, здавалося прагматичним рішенням. Зіграти на тому, що я Смертежер, - він тоненько посміхнувся. – Але більшість чаклунок Спротиву були занадто ризикованими; гарячі голови і на полі бою так часто, що був великий шанс, що їх зловлять у сутичці, і я або втрачу своє прикриття або буду постійно змінювати контакти.
Він ковтнув, і його рот скривився.
- І тоді я згадав про тебе. Я багато років думав, що ти померла, але Снейп повідомив, що ти була цілителькою Ордену. Коли ти спала мені на думку, я подумав, що це ідеальне рішення. Тебе тримали у безпечному будинку; не було б великого ризику, що тебе спіймають або вб’ють, і ти була достатньо прагматичною, щоб піти на це, якби думала, що рятуєш своїх друзів. Це здавалося ідеальним рішенням. Коли я сказав, що мої умови – це ти і помилування, вони одразу ж на це купились. Вочевидь, лінія «зараз та після війни» була достатньо абсурдною, щоб ви всі вважали її правдоподібною.
Він насміхався.
- Наче я б зрадив Темного Лорда, щоб мати шанс володіти тобою, - сказав він, закотивши очі. – Я знав, що вони пришлють тебе з інструкцією, щоб спробувати закохати тебе у мене, щоб я цінував твої послуги. Щоб ти переконалася, що я не втомлюсь від тебе і не передумаю. Але… я подумав, що ти була таким стервом ще в школі, і ти так сильно ненавидиш мене за те, що я вбив Дамблдора… Я був впевнений, що тобі не вдасться. Чесно кажучи, я подумав, що буде кумедно спостерігати, як ти намагаєшся.
Він дивився у підлогу.
- Але тобі вдалось… ти перехитрила мене, - сказав він. – А може, я був занадто стомлений та сумний, щоб продовжувати відштовхувати тебе. Навряд чи це має значення. Ти перемогла.
Він прихилився до стіни та заплющив очі. 
Герміона скептично розглядала його, надягаючи решту свого одягу. Вона не була впевнена, чому він розповідає їй це… у якості поступки? Сповіді? 
Частина про неї була досить правдоподібною. Це відповідало всьому, що вона про нього відзначала. Але вона сумнівалась у його заяву, що його справжнім мотивом була мати. Вона розглядала цю можливість незліченну кількість разів і завжди відкидала її.
- Справді? Ти змінив сторону, бо твоя мати померла? – вона голосно пирхнула від недовіри, підвівшись. – Її смерть навряд чи була провиною твого Володаря. І що? До цього ти просто випадково піднявся у його лавах? П’ять років не помічав, а потім, о боже, що? Минула річниця її смерті, а ти так засмутився, що не міг не звернутися до нас? 
Вона карала його. Вона була впевнена, що це його розлютить. Можливо, якби вона достатньо його дратувала, він би розповів їй правду.
Його очі розплющилися, і він зблід від люті: 
- Йди до біса, Ґрейнджер. 
Герміона здригнулася. Шкіра на її спині та плечах місцями була подряпана, а низ живота слабко болів. Вона відчула, як його сперма зливається у тканину її трусиків, а між її ногами було відчуття печіння. Вона ковтнула та змусила себе проігнорувати це.
- Ти Смертежер, - холодно сказала вона, схрестивши руки, дивлячись на нього. – Ти сподіваєшся, що я забуду те, що ти зробив? Уявлю, що ти отримав таку високу посаду лише завдяки своїй чудовій особистості? Ти вбив Дамблдора. Ти вбив моїх друзів. Ти мучиш людей до смерті. І що? Ти думаєш, що розповідь про маму це змінить? Справа не в наявності терміну придатності горя. Якщо ти гадаєш, що ми повіримо, що ти звинувачуєш свого Володаря, можливо, тобі не варто було витрачати зайвий рік на його підтримку, перш ніж вирішити перейти на нашу сторону. Після того, як ти розпочав цю війну. Після того, як ти вирішив стати Смертежером.
Він дивився на неї, його обличчя скривилося від люті, коли він потягнувся та розірвав рукав, що закривав його ліву руку. Показуючи темне чорне татуювання.
- Ти хоч знаєш, чому у мене це? – запитав він, блиснувши зубами, немов насміхався з неї. – Ти коли-небудь зупинялась, щоб подумати, чому? 

Автор Avandell «Ти коли-небудь зупинялась, щоб подумати, чому?»: 
https://www.instagram.com/p/CAQnuP3npUn/

Він підвівся й пішов через кімнату до неї.
- Після того, як ти і твої друзі кинули мого батька до Азкабану, Темний Лорд пішов до мого дому, - очі Герміони розширилися, коли він продовжив. – Я ще навіть не повернувся зі школи. Коли я туди прийшов, він чекав на мене. У нього була моя мама у клітці, в нашій вітальні. Він катував її вже майже два тижні.
Його дихання було уривчастим та нерівним: 
- Як ти гадаєш, чи було це вибором, коли Темний Лорд каже прийняти його мітку? Ти продала себе, аби врятувати людей, про яких ти хвилюєшся. І я теж. Ти очікувала, що я навмисно зазнаю невдачі як Смертежер, коли я був тим, хто від цього постраждав? Вбити Дамблдора і піднятися у лавах Волдеморта було єдиним способом врятувати її.
Герміона відчула, що зблідла.
- Я не знала.
Його щелепа тремтіла, коли він пильно подивився на неї.
- Після того, як вона померла, за мною спостерігали. Темний Лорд не дурень, він знав, що я буду вагатись після її втрати. Мені довелося знову заслужити його довіру, перш ніж я зміг ризикнути щось зробити. Я не такий, як твої друзі. Якби я хотів, щоб моя зрада мала значення, він не повинен був про це дізнатись. Якби я звернувся до Ордену наступних вихідних, ти справді гадаєш, що він не зрозумів би хто шпигун? Потрібен був час, щоб підійти достатньо близько, щоб дізнатися щось важливе.
Він відвернувся, і голос його став грубим та хрипким: 
- Вона… вона так і не одужала. Тремтіння… воно ніколи не припинялось, не після такого сильного Круціатусу. Я навіть не знаю, що він ще з нею зробив… до того, як я туди потрапив, - його голос зірвався. Він відкинув волосся від обличчя і, здавалося, важко дихав. – Це літо… я не міг… Я нічого не міг зробити, окрім як сказати їй, що мені шкода.
Драко відвернувся і притулився до стіни, наче збирався впасти.
- Він тримав її в клітці місяцями; вона досі була у ній, коли я повернувся до школи. Після того, як я вбив Дамблдора, він випустив її. Але потім він залишився і жив у маєтку із нами. Вона ледве впоралася із цим. Будь-який звук лякав її, і вона просто падала на підлогу у паніці.
Він так швидко дихав, що його руки тремтіли, і він продовжував говорити. Слова просто лилися з нього: 
- Моя мати… вона… вона ніколи не була сильною. Вона ледь не померла, коли була вагітна мною, і так і не одужала до кінця. Після цього вона завжди була крихкою. Мій батько завжди казав, що ми повинні піклуватися про неї. Він змусив мене заприсягтись, що коли я виросту, я завжди буду піклуватися про неї. Коли Темний Лорд нарешті покинув маєток… я намагався відвести її звідти; туди, де він не зміг би її віднайти чи знову завдати їй болю. Але вона б не пішла… вона нікуди не пішла б без мене.
Він притиснув свої долоні до очей.
- Я намагався подбати про неї. Я намагався захистити її. Я намагався знайти спосіб втекти… а потім – її спалили у маєтку Лестранж. 
Його голос зірвався, і він, здригнувшись, сповз по стіні.
Герміона відчула, що в її серці щось лопнуло. 
Він завжди люто захищав свою матір, навіть у школі. Коли хтось ображав його батька, він міг розгніватися, але найменша образа у бік його матері змушувала його лютувати.
Шокуюче перетворення зі шкільного хулігана на вбивцю, здатного вбити Албуса Дамблдора, раптом здобуло сенс. Волдеморт дав йому вибір: або вбити, або втратити єдину людину, про яку він піклувався; людину, за яку він відчував відповідальність. Турбота про Нарцису Мелфой зробила його смертоносним; з цією холодною здатністю прораховувати свої кроки та йти по головах.
- Мені дуже шкода, Драко, - сказала вона, відчуваючи, що може знепритомніти від шоку. 
- Мені не потрібне твоє фальшиве співчуття, Ґрейнджер, - гаркнув він, але голос його тремтів.
Він, мабуть, ніколи нікому не розповідав про те, що сталося. Северус не знав. Його друзі не могли знати. Він носив це роками, намагаючись приховати якнайкраще. Потім прийшла Герміона і повільно й невблаганно маніпулювала ним, щоб він піклувався про когось іншого… щоб піклувався про неї.
Не дивно, що він був спустошений, усвідомивши це.
- Я не брешу, - сказала вона. – Мені шкода. Мені щиро шкода за те, що з нею сталося. І… мені шкода, що я зробила це з тобою, - вона наблизилась до нього.
Він виглядав самотнім.
Вона обережно поклала руку йому на руку, майже очікуючи, що він у люті штовхне її в інший кут кімнати. Але після хвилинного вагання він опустив голову на її плече.
Вона потягла його на себе; він на мить завагався, а потім схопив її за плечі та схлипнув. Вона ніколи не очікувала побачити, як він плаче. 
- Я не можу… я не можу… - повторював він слова, трясучись.
Герміона не знала, що робити. Вона погладила пальцями його волосся та потилицю, коли він повторював слова знову й знову. 
- Я не можу… я не можу зробити це знову… - видихнув він. – Я просто не можу знову почати піклуватися про когось. Я не можу… я не можу цього винести.

Автор _knar.m_ «Я просто не можу знову почати піклуватися про когось»:
https://www.instagram.com/p/CLVXuq7hzjp/?igshid=6uujplpnzwh

Автор mary_fray_child «Я просто не можу знову почати піклуватися про когось»:
https://www.instagram.com/p/CV9_e1sgA9X/

Герміона поклала руку йому на щоку й відчула, як його сльози стікають по її шкірі та зап’ястях.
- Вибач. Вибач мене. Мені так шкода, Драко, - вона повторювала слова знову й знову. Вона вибачалася за все.
Вперше Драко Мелфой постав перед нею, як інша людина. Вона прослизнула крізь його стіни й зняла його захисні шари злоби й жорстокості, поки не досягла його сутності й там не виявила, що його серце розбите. 
Вона могла б цим скористатися. 

Примітки до розділу: 

*Joie de vivre (з франц.)  – радість життя (насолоджуватись життям)

Арти: 

Автор jjupiter «Тренування ближнього бою»: 
https://jjuuppiter.tumblr.com/post/663137113008635904/rereading-manacled-by-senlinyuwrites-felt-so
Автор enselius «Тренування»: 
https://enselius.tumblr.com/post/653636917886353408/manacled-chapter-48-by-senlinyu-a-wip-i-dont
Автор Avandell «Ти коли-небудь зупинялась, щоб подумати, чому?»: 
https://www.instagram.com/p/CAQnuP3npUn/
Автор _knar.m_ «Я просто не можу знову почати піклуватися про когось»:
https://www.instagram.com/p/CLVXuq7hzjp/?igshid=6uujplpnzwh
Автор mary_fray_child «Я просто не можу знову почати піклуватися про когось»:
https://www.instagram.com/p/CV9_e1sgA9X/
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: #Таємниці/Секрети, втрата пам'яті, смерть другорядних персонажів, складні стосунки, au, сіра мораль, Дарк, війна, Ангст, спогади, перемога Волдеморта, жертви обставин, антиутопія, Розвиток відносин, жорстокість, драма, Слоуберн, вагітність, Відхилення від канону, психологічні травми, насилля
Переглядів: 393 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (48 Розділ)
Завантаження...