menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 29.04.2022 в 14:37
Фанф прочитано: 354 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (49 Розділ)


29.04.2022, 14:37
ОГОЛОШЕННЯ ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА: 
На жаль, наразі маю вже менше часу на переклад у зв'язку з тим, що повернулася на роботу. Роблю все можливе, щоб не припиняти публікувати щодня по одному розділі. Зараз маю ще кілька розділів вже перекладених наперед. Тому найближчим часом все буде, як і раніше. Але була б дуже вдячна, якщо хтось виявить бажання допомогти у перекладі та стати бетою) Якщо є бажаючі, відгукніться у повідомлення, будь ласка) 
Також я вже давно хочу зібрати затишний чат у телеграмі, де можна було б обговорювати фанфіки по ГП та по Драміоні, зокрема, та й просто спілкуватися) тому якщо хтось бажає долучитись, також прошу відписатись мені у повідомлення :)
І дякую, що читаєте, це мотивує 
❤️

49. Флешбек 24

Плейлист

Love Me Wrong - Isak Danielson
Can`t Pretend – Tom Odell
Happiness is a butterfly – Lana del Rey (slowed & reverb) 
Sign of the Times – Harry Styles

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYBYWJr9dpdq7CHWA3qlJi3Z&feature=share

Січень 2003.

Коли Драко перестав плакати, Герміона забрала руку з його обличчя, відхилилася й почала розглядати його тверезим поглядом.
Вираз його обличчя став стриманим і гірким, коли він озирнувся на неї.
Друга її рука досі лежала на його плечі. Кілька хвилин вони мовчки дивилися один на одного. Навіть повітря між ними здавалось вологим.
Він був її. Вона зробила те, що їй було звелено. Але вона не знала, як продемонструвати це Муді чи Кінгслі. Як же їй довести, що вона контролює його? 
- Якщо ти вірний Ордену, навіщо продовжувати підвищуватися у ранзі? – нарешті спитала вона.
Його очі були як дзеркала. А вираз обличчя знову нагадував маску. Він усміхнувся їй: 
- Було очевидно, що мою пропозицію прийняли лише від розпачу. Орден Фенікса як організація, можливо, зобов’язаний дотримати своє слово, але Муді й Шеклболт – стратеги. Стверджувати, що вони помилують мене, якщо Орден переможе, було майже смішним. Я припускав, що коли я вичерпаю свою користь, ви розкриєте мене Волдеморту, щоб Орден міг скористатися безладом після моєї смерті. Тому, - у нього скривився рот. – я намагався піднятись настільки, щоб максимізувати потенційні наслідки.
Рука Герміони на його плечі стиснулася.
- Навіщо вбивати Гіббона? 
Його очі звузилися. 
- Я завершував незавершені справи. Він запропонував, як покарати мою матір.
- Отже, ти його розчленував? 
Вираз Драко раптом став холодним, як лід.
- Скільки у вас шпигунів? 
- Жодного із таким доступом, як у тебе. Чому ти розчленував Гіббона? 
Кілька секунд він мовчав. 
- Я хотів побачити, чи зможу звільнити його від Темної мітки. Я намагався знайти спосіб зробити це до смерті моєї матері. Оскільки я все одно вбивав його, вирішив спробувати ще раз. Але це не спрацювало. Я не можу знайти способу позбутися цієї йобаної мітки. 
Герміона із сумнівом дивилася на нього кілька секунд. Чи було це цілковитою правою? Напівправдою? Вона не була впевнена.
- Навіщо ти поцілувала мене? – раптово запитав він. – Який був сенс у всьому цьому? 
Очі Герміони на мить опустилися; коли вона підняла їх, він досі вивчав її.
- Я не знала, що ти повинен був померти від своїх рун. Мабуть, це було очевидним, але я цього не усвідомлювала. 
Драко засміявся. Його сміх здавався мертвим.
- Вони не очікували, що я зможу зцілити тебе. Щойно стало зрозуміло, що ти не помираєш, а продовжуєш підвищуватися у ранзі й, схоже, намагаєшся видалити свою Темну мітку, Орден дійшов висновку, що ти намагався зрадити Темного Лорда, щоб згодом зайняти його місце. Що ти допомагав Ордену просто для того, щоб нацькувати обидві сторони один проти одного, тому що хотів стати наступним Темним Лордом. 
Він знову тихо, мертвозвучно розсміявся:
- Ти теж так думала? 
- Ні, я так не думала. Але оскільки я зцілила тебе, мене тепер вважають скомпрометованою. Я… я… більше не… я не… мої думки більше не вважаються надійними. Мені дали час до кінця місяця, щоб продемонструвати, що я можу тебе контролювати. Я думаю… - Герміона гірко засміялася. – Я думаю, що це був просто їхній спосіб дати мені попрощатися. 
- То це був прощальний трах? Оплата наданих послуг? – його рот скривився у посмішці.
- Ні. Це було… - щелепа Герміони затремтіла, а очі опустилися. – Ц… це було… все було не так.
Її пальці скрутилися у тканині його мантії, і вона витріщилася на нього.
- Чому ти не вимагав у мене Незламну обітницю, коли я запропонувала? 
Куточок його рота сіпнувся.
- Мені не потрібно було, щоб ти не зрадила мене просто тому, що я забрав у тебе таке право. Зрештою, я впевнений, що Шеклболта та Муді більш ніж достатньо, щоб проклясти мене й без тебе. 
Герміона коротко кивнула. Вона відчувала, ніби щось застрягло в її горлі. Вона на мить відвела погляд, а потім знову поглянула йому в очі.
- Я не можу… я не можу вибрати тебе замість Ордену. Дуже багато людей покладаються на нас. Британія – це все, що залишилось від Спротиву. Я не можу вибрати тебе замість усіх маґлонароджених. Немає нічого… для них немає надії, якщо Орден програє.
- Я знаю, - його голос надривався. Очі Драко блищали, коли він дивився на неї, а вираз обличчя був злобним, майже глузливим.
Це все, що він сказав. 
Її хватка на мантії послабилась, і вона недовірливо засміялася.
Він навіть не хотів жити. Він хотів помститися; він хотів померти. Турбота про неї була для нього невдалим поворотом – цього було недостатньо, щоб змусити його хотіти жити.
Вона лише погіршила ситуацію. Ось і все, що вона зробила. 
Тому що Северус, Муді та Кінгслі не сказали їй. Вони змусили її думати, що це було по-справжньому. Що це було назавжди.
Щоб вона могла зіграти свою роль переконливо.
Але це не мало значення… це ніколи не мало значення, тому що Драко завжди знав.
Вона намагалася дихати, вбираючи його запах.
Вона відкрила рот, а потім закрила. Драко посміхнувся й відвів від неї погляд. 
- Гаразд, - машинально сказала вона, ледь помітно кивнувши. Вона відчувала, ніби її вдарили ножем; реальність, холодна, як загартована сталь, вбивалась та пронизувала її сутність, і вона залишилась стікати кров’ю від цього.
Вона ковтнула.
- Вони сказали… - її голос урвався, - вони сказали, що дозволять мені попередити тебе, перш ніж вони тебе розкриють. Я прийду… Мені шкода.
Він не відреагував. Навіть не кліпнув. Він просто був холодним.
Вона підняла на нього очі, усвідомлюючи, як багато його деталей вона запам’ятала; його волосся й гострі вилиці, напружений погляд, тонкі губи й прямі білі зуби, чіткі лінії щелепи й бліде горло, яке зникає у чорному комірі сорочки. Тканина була скручена, вона простягнула руку й розправила її. 
- Мені дуже шкода, Драко.
Вона забрала руку й почала відвертатися. У кімнаті не було повітря. Вона продовжувала дихати, а кисню взагалі не було.
Вона подумала, що може навіть знепритомніти.
- Отже, що станеться з тобою, Ґрейнджер, після того, як ти обереш Орден? – голос Драко випадково вирвав її з роздумів.
Герміона кліпнула і повернула голову назад.
- Зі мною? 
- Так, - Драко зловив її підборіддя й нахилив її обличчя до свого, щоб вона дивилася в його прохолодні сріблясті очі. Вони звужувалися, коли він вдивлявся у неї. – Що станеться з тобою?
- Якщо ти… помреш? 
Він коротко кивнув.
Герміона навіть не замислювалась над цим питанням. Вона була зосереджена на спробах знайти спосіб зберегти Драко живим протягом січня. Вона навіть не думала, що буде робити далі, якщо зазнає невдачі.
- Я не знаю, - сказала вона з коротким істеричним сміхом. Вона витягнула підборіддя. – Вони вже знайшли мені заміну у лікарняному крилі. – Вона знизала плечима, розводячи руками. – Можливо, вони просто запропонують мене наступному шпигуну, якого завербують.
- Не жартуй. Я хочу почути справжню відповідь, - у його голосі було чутно нотку люті.
Герміона знову глянула на нього й посміхнулася: 
- Я пообіцяла себе тобі, Драко. Я присягнулась. Тепер та після війни. Інших планів у мене не було.
Його вираз обличчя здригнувся, коли він озирнувся на неї, а потім завмер.
- Я думав, що ти не хочеш померти; напевно є те, чого ти з нетерпінням чекаєш.
Вона гірко посміхнулася:
- У мене… нічого не залишилося. Я витратила всю себе.
Драко мовчав. Герміона стиснула губи й почала вставати. Вона хотіла піти. Кімната тьмяніла.
- Я дам Незламну обітницю, - сказав він раптово. – Що б не забажав Муді. Чи буде це розцінюватися, як достатня демонстрація контролю? 
Герміона різко озирнулася на нього. Вираз його обличчя був холодним, але очі горіли, коли вона зустрілася поглядом із ним.
- Ти б це зробив? – запитала вона, не вірячи.
Він виглядав виснаженим, але в ньому досі кипіло щось. 
- Повідом Муді. Я припускаю, що він досі готовий виступити у ролі Закріплюючого обітниці.
Герміона повільно кивнула, досі дивлячись на нього з широко розплющеними очима. Він зітхнув, потягнувся й торкнувся її горла, його великий палець погладжував її шию. Герміона відчула, як у неї перехопило дихання.
- Чому? Чому ти це пропонуєш? – запитала вона, вивчаючи його.
Він пирхнув і забрав руку.
- Тепер я розумію, що не все врахував. Мені не спало на думку, що я, можливо, зробив із тебе товар.
Він відвів від неї погляд.
- Ох, - сказала Герміона.
Мелфої більше схожі на драконів, ніж на чаклунів. Вони не діляться. Вони одержимі тим, що вважають своїм. 
 Вона відчувала спокусу засміятися. Вона важко ковтнула.
- Тоді гаразд, - вона шукала, що ще сказати. – Я… я повідомлю Муді.
Він коротко кивнув на знак згоди.
Він не сказав жодного слова, коли вона встала й зібрала свою сумку. Його рука сіпнулась вперед, коли вона повернулася, щоб піти. Він не дивився на неї, коли вона виходила за двері. Коли вона зачинила двері, він досі притулявся до стіни, тупо вдивляючись у підлогу, такий блідий, що здавався привидом.
Герміона кілька хвилин стояла надворі під дощем, намагаючись відновити рівновагу. Вона перевела подих.
Їй здавалось, ніби вона опинилася на краю урвища, і досі не була впевнена, що не впаде.
Вона знову глибоко вдихнула й роз’явилася до Прядильного кінця. Вікна будинку були темними. Вона сіла на сходинку перед дверима.
Дощ промочив її до кісток, коли за нею різко відчинилися двері. 
Северус дивився на неї з холодним виразом обличчя.
- Чи є причина, чому ви намагаєтесь заразитися пневмонією на моєму порозі? 
Герміона встала й подивилася на нього. По її обличчю стікала дощова вода. 
- Чаклуни мають імунітет до пневмонії.
Він закотив очі й ширше відчинив двері.
- Я припускаю, що це терміново. Враховуючи відсутність у вас запрошення.
Герміона наклала на себе чари, щоб висохнути, коли ступила через двері й пішла за Северусом до його вітальні.
Він необережно махнув чарівною паличкою і, не глянувши на неї, розпалив вогонь у каміні. Потім він почав збирати розкидані книги; на дивані й кріслах лежали цілі купи. Він почав розкладати їх на тісних полицях, де вони лежали до цього.
Руки Герміони боліли від холоду, і вона кілька хвилин тримала їх над полум’ям, перш ніж заговорити.
- Це була Нарциса, - нарешті сказала вона. – Вона була причиною.
- Справді? – скептичний голос Северуса пролунав десь позаду неї.
- Том тримав її у клітці, коли Драко повернувся зі школи після п’ятого курсу. Її не випустили, поки Драко не вбив Дамблдора. Чи правда, що вона ледь не померла, коли була вагітна? 
Настала пауза. Герміона прислухалася до звуків шуршання книжкових обкладинок, що терлися одна об одну, і до слабкого стукання, коли книжки стукали об задню стінку полиць.
- Це так, - сказав Северус за мить. – Це сталося в розпал війни. Люциус боявся, що втратить її. Навіть після народження Драко був період, коли він не був упевнений, що вона виживе. 
Герміона кивнула: 
- Драко сказав, що Люциус змусив його присягнутися, що він завжди буде піклуватися про неї. Він сказав, що намагався відправити її в безпечне місце, але вона не могла піти без нього. Чи помирав ще хтось підозріло, як Гіббон, серед Смертежерів із мітками ще до того, як згорів маєток Лестранж? 
Звук шуршання книг припинився.
- Тепер, коли ви про це згадали, я пригадую кілька випадків з тими, хто зник. Особливо Треверс, Петтігрю та Джагсон, - голос Северуса лунав з іншого боку вітальні.
Герміона дивилася у вогонь.
- Він намагався знайти спосіб позбутися від мітки, щоб втекти із нею. Шпигунство завжди було просто помстою.
Северус нічого не відповів, продовжуючи викладати книги. Герміона міркувала, чи вірить він їй.
Скомпрометована. Ненадійна. Він, напевно, думав, що вона прийшла просто просити.
- Він сказав, що дасть Незламну обітницю. Все, чого Муді захоче.
Настала тиша. Потім рука обхопила її плече, і Северус раптово повернув її обличчям до себе. Його оніксові очі блищали у сяйві багаття. Здавалося, він вперше по-справжньому подивився на неї. Вираз його обличчя був приголомшений. 
- Що ви зробили? 
Герміона подивилась на нього, не кліпаючи: 
- Я виконала свою місію: зробила його вірним.
Северус торкнувся її голови. Її коси були розплетені, а пасма висіли безладно. Вона почервоніла й прибрала свою голову від його руки. Його хватка на її плечі зміцніла, і він відвів її на світло, відкинув її голову назад та витріщився на неї. Його ніздрі роздулися.
Герміона не хотіла, щоб на неї дивилися. Вона спробувала відвернутися.
- Чи можу я скористатися вашою ванною кімнатою? Я не можу повернутись на Площу Гриммо у такому вигляді, і мені не… мені більше нікуди йти.
Рука Северуса на її плечі на мить стиснулася, ніби він вагався. Його рот був стиснутий у жорстку лінію, він спробував заговорити, коли його очі знову опустилися на неї.
Герміона відвернула голову, щоб не дивитися на його обличчя, згорбила плечі та зіщулилась. Він повільно прибрав руку з її плеча і відступив, жестом вказуючи на коридор.
Герміона, не сказавши ні слова, вийшла з вітальні до маленької ванної кімнати біля кухні. Зачиняючи двері, вона подивилася у дзеркало; вона виглядала такою блідою, що майже була сірою, але її губи були почервонілі й у синцях. Її волосся було схоже на пташине гніздо. Її сорочка була порвана; вона не помітила цього, коли одягалася.
Вона скинула штани й трусики й прибрала зібрану там суміш крові та сперми. Вона холодила її шкіру, тому Герміона не могла ігнорувати цього. Не у халупі. Не під дощем в очікуванні Северуса. Ця суміш просто була там, як холодне нагадування того, що вона зробила.
Її руки шалено тремтіли, коли вона знову натягнула штани. Вона зачаклувала розрив на сорочці, а потім взялася діставати шпильки, які досі тримали її волосся.
Її губи тремтіли, а кутики очей кололо, коли вона швидко розплітала волосся, а потім обережно заплітала кожну сторону. Вона не збиралася плакати. Вона не буде плакати. Вона постійно повторювала це собі. Знову й знову. Вона намагалася відмежуватися оклюменцією від усього, про що не хотіла думати, але стіни відмовлялись вибудовуватись. Вона прикусила губу, обережно скрутивши довгі коси біля основи шиї й закріпивши їх.
Вона знову подивилася на своє відображення. Вона була худішою, ніж раніше, коли вперше побачила Драко у березні. Її щоки були впалі, а ключиці різко стирчали. Синці яскраво виднілись на її шкірі. 
Стрес поступово знищував її.
Вона потягнулася до сумки й витягла баночку з есенцією розчепірника, розтерла її по губах і спостерігала, як фіолетовий колір повільно зникає. Потім вона протерла кілька точок на шиї, де виднілись синці.
Вона вийшла із ванної. Северус був на кухні; там булькало кілька маленьких котлів. Коли він обернувся й побачив її, він відразу ж вихопив кілька флаконів і підійшов до неї.
- Випийте це, - наказав він.
Герміона подивилася на флакони, покладені в її руки. Заспокійливе зілля, щоб її руки перестали тремтіти, й Протизаплідне та Знеболювальне зілля.
- Це мені не потрібне, - сказала вона, повертаючи Протизаплідне зілля. – Я вже прийняла його.
Вираз обличчя Северуса ледь змінився, коли він взяв його назад і засунув до кишені.
- Що трапилось? – запитав Северус після того, як вона випила Заспокійливе зілля. Його тон був ледь жорстким.
Герміона уникала його пронизливого погляду, відкриваючи наступне зілля - Знеболювальне. 
- Я не розумію, чому ви засмучені. Хіба це не те, чого ви очікували з самого початку? 
Северус кілька хвилин мовчав.
- Я був на чергуванні ввечері, коли ви вперше пішли до Мелфоя. І кожного вівторка я чекав, що може трапитись щось екстрене, щоб допомогти вам. Допоки не розпочались мої зміни у лабораторії.
- О. Я цього не знала, - вона оглянула кімнату, дивуючись, чому їй ніхто не сказав. Знову ж таки, мабуть, вони не планували їй нічого казати. Як зручно.
Вона думала, що Северус принаймні вважав її кимось значимим. Вона стиснула губи.
На стільниці лежала невелика бочка, наповнена слизом з кігтя дракона; вона підійшла й подивилась на неї. Це був перуанський гадюкозуб: дорогий, відмінний для відновлювальних зіллів, для укріплення, а також додавання дієвості зіллю, котре допомагало впоратися з котячим грипом. 
Вона зняла пробку й понюхала її.
- Герміоно, що сталося?
Вона зупинилась й поставила пробку на місце. Северус майже ніколи не називав її по імені.
Вона холодно поглянула на нього, але її щелепа нестримно тремтіла.
- Я сказала вам, що він хоче мене. Сьогодні він здався, - її очі опустилися. – Це було просто… різко. Він не знав, що я… не знав… раніше. Я боялася, якби він дізнався, він би зупинився. Минулого разу, коли він поцілував мене і я… завагалася… він… він не повертався більше місяця. Тому я не могла допустити цього знову. Я боялась, що він ніколи не повернеться, якщо я завагаюсь.
Северус нічого не сказав.
Герміона притиснула руку до ключиць. 
- Пізніше він був настільки засмучений, що я подумала, що він може знепритомніти. Тоді з нього все просто полилося. Я не думаю, що він колись розповідав це комусь раніше. Він почав плакати, коли розповідав мені про Нарцису. Він чекав, коли ми зрадимо його. Ось чому він продовжував просуватися вверх у лавах Смертежерів; він вважав, що чим важливішим він стане, тим більшого удару завдасть Тому, коли помре. 
Настала тиша, що переривалась лише слабким бульканням котлів.
Герміона не знала, куди дивитися. Вона не знала, що робити. Вона відчувала, що Северус дивиться на неї скептично.
Скомпрометована. Ненадійна. Вона прикусила губу й відвернулася.
За хвилину Северус тихо зітхнув. Герміона озирнулася на нього, її серцебиття пришвидшилось.
- Якщо він налаштований на самогубство, чому він пропонує дати Незламну обітницю? – вираз обличчя Северуса був незрозумілим.
У Герміони сіпнувся рот, і вона покрутила в руках край сорочки.
- Ну, тепер, коли він не може відмовити собі в одержимості мною… Я не думаю, що він знає, як це зробити. Тепер, коли він дав волю своїй одержимості. Я не думаю, що він може впоратись із нею. Навряд чи він міг би впоратись із цим навіть без рун. Можливо, я не давала йому Незламної обітниці, але я присягнула йому. Він вважає мене своєю. Я гадаю… я гадаю, що це все змінило. 
Герміона відвела погляд, викручуючи пальці на руках.
- Ви скажете Муді? Я не думаю, що він вірить у те, що я говорю зараз. Але… я зробила те, що мені веліли. Отже, ви не повинні… ви не можете… не змушуйте мене…
Її руки знову почали тремтіти.
- Я поговорю з Муді, - сказав Северус. – Ви зробили достатньо. Я й не очікував, що ви… - його голос на мить затих. – Якщо він погодився дати Незламну обітницю, цього більш ніж достатньо.
Герміона кілька разів кивнула, оглядаючи кімнату незрячими очима.
- Добре. Гаразд. Тоді я піду. 
- Зачекайте, - твердо сказав Северус.
Герміона стояла, відчуваючи себе ніяково і не на своєму місці, а він дивився на неї і, здавалось, хотів щось сказати. Він потягнувся до неї, але зупинився, коли підійшов на дюйм до її плеча. Він стиснув руку в кулак і промовив, все ще дивлячись на неї.
- Чи… - він кліпнув і знову почав. – Чи хотіли б…
Здавалося, Северус вперше в житті не мав слів. Його рот кілька разів сіпнувся.
- Чи хочете ви… - він замовк на мить. – Ви хочете поговорити про це? 
Герміона з жахом подивилася на нього.
- Ні.
На його обличчі відобразилось полегшення. Він коротко кивнув і оглянув кухню.
- Ви не поранені… ні? Вам необхідно, що я..? 
- Він не був жорстоким, - різко сказала вона, перериваючи запитання Северуса. Вона схрестила руки й похитала головою. Її голос був дуже напружений, ніби її горло не могло розслабитись. – Це було просто… різко…
Северус подивився вниз кілька секунд, поправляючи манжети своєї мантії. Потім він різко розвернувся й попрямував до казанів, махнувши паличкою по кількох, а потім помішуючи їх вміст паличками. Він подивився на них униз.
Він махнув чарівною паличкою, витягнув із шафи набір флаконів та налив зілля у флакони, заткнувши їх усі зі звичною легкістю. Северус обернувся до неї, і вираз його обличчя на мить змінився, виражаючи горе, якого Герміона раніше ніколи не бачила у ньому.
Він підійшов до Герміони й зупинився менше ніж у футі перед нею.
Настала пауза. Він подивився вниз і покрутив флаконами у руках.
- Вони повинні позбавити будь-якого дискомфорту від… пошкодження.
Герміона відчула, як її обличчя стало гарячим, і подивилася на зілля в його руках. Вона впізнала їх. Дорогі знеболювальні.
- Все не… настільки погано, - сказала вона, уникаючи його очей. – Крім того, Северусе, я й сама можу зробити зілля.
Вираз його обличчя став холодним.
- Вам дозволено, щоб інші люди піклувалися про вас. Я знаю вас достатньо добре, щоб знати, що ви б самі не приготували ці зілля, тому що занадто багато інгредієнтів рідкісні. Візьміть їх, інакше я повідомлю Мінерві про те, що ви зробили сьогодні.
Від такої погрози Герміона вирвала флакони з його рук та запхнула їх до своєї сумки. Вона підняла очі й побачила, що Северус досі дивиться на неї зверху вниз. Його вираз обличчя був нерозбірливим.
- Що це? 
- З вами все гаразд? – його голос був тихим.
Герміона стояла, дивлячись на нього. Ні. З нею нічого не було гаразд. З нею… вона не знала, коли востаннє з нею хоча б щось було гаразд. Вона вже не знала, як це.
Вираз обличчя Северуса був помітно стурбованим, і це змусило Герміони здригнутися і зіщулитися всередині. У неї були батьки. Батьки, які були живі та щасливі, навіть якщо вони ніколи не змогли б пригадати, що мали доньку. У неї були батьки. Нові їй не були потрібні. Їй не потрібно було ще більше людей, які «піклувалися» про неї, кажучи їй, що вона приймає неправильні рішення. У неї вже були Мінерва, Гаррі та більшість із родини Візлі.
- У мене все добре, - сказала вона суворо. – Я не роблю вигляд, ніби вчинила щось надважливе. Мені просто потрібна була кімната, щоб я могла поправити зачіску.
Він зітхнув.
- Ви… - він завагався й замовк.
- Що? – запитала вона, її горло стискалося від жаху, коли він мовчав й просто дивився на неї із поглядом, в якому боролись якісь відчуття. 
Невже цього було недостатньо? Можливо, Незламної обітниці все одно буде замало. Чи могла вона ще щось зробити? Вона кілька разів ковтала й намагалася думати, міцно обвиваючи ремінь сумки навколо пальців. Можливо…
- Ви, безсумнівно, найбільш виняткова особистість, котрою володіє Орден. Мені шкода, що це так.

Автор winchesterchola «Найбільш виняткова особистість»: 
https://winchesterchola.tumblr.com/post/622849790281170944/you-are-without-a-doubt-the-most-exceptional-asset

Руки Герміони опустились, і вона якусь мить дивилась на нього. Потім вона захлинулась і розплакалась.
Кілька хвилин він стояв, дивлячись, як вона плаче, а потім нерішуче поклав руку їй на плече.
Наступного тижня Муді супроводжував Герміону до Уайткрофту. 
Вони мовчки стояли разом під дощем, доки двері не відчинилися і вони побачили халупу всередині.
Драко стояв у дверях і дивився на неї.
Герміона підійшла до нього, нерівними кроками обійшовши Муді. Підійшовши до сходів, вона зупинилася й подивилася на Драко.
Він не зустрівся із нею очима, коли зробив крок назад, щоб дати можливість їм увійти.
Він виглядав виснаженим. Втомленим. Але вона відчувала на собі його погляд.
Якщо Муді й відреагував якось на хижу, то цього не було видно на його обличчі. Він озирнувся на стіни, а потім на диво довго розглядав підлогу. 
Герміона подивилася вниз; коли її очі пробіглися кімнатою, вона з жахом помітила, що на одній із дощок підлоги залишились плями крові. Вона не була впевнена, але гадала, що це було приблизно те місце, де вона була на підлозі, коли вони з Драко займалися сексом. Вона різко підняла очі. Драко також дивився на підлогу і, здавалося, щойно помітив ці плями. Він значно зблід, а потім його обличчя почорніло, коли він подивився на Муді, котрий досі мовчки розглядав підлогу.
Герміона відчула, що ось-ось помре від збентеження, а Драко, здавалося, був на межі гніву, коли Муді підняв очі під підлоги й витріщився на Драко.
Навіть повітря здавалось напруженим. Смертельно. Як ліс, що раптово замовк. Немов раніше у цьому лісі була купа звуків, які тепер зникли. Повітря між Драко та Муді було смертельно холодним. Серце Герміони калатало, коли вона стояла між ними. Жоден із них не витягнув палички, але Герміона відчувала, ніби один несподіваний звук міг би змусити їх схопити палички й кинути Аваду один в одного.
- Ти даси обітницю? – спитав Муді після кількох хвилин мовчання.
- Хіба не через це ти тут? – посміхаючись, сказав Драко.
Муді різко кивнув, а потім, навмисне повільно, витяг паличку. Вираз обличчя Драко ще більше напружився, але він навіть не здригнувся.
- Візьміть один одного за праву руку, - грубим голосом наказав Муді. 
Герміона підняла руку, а Драко простягнув свою й узяв її долонею. Його очі сяяли сріблом, коли його пальці обхопили її руку. 
- Станьте на коліна, - сказав Муді за хвилину.
Герміона впала на коліна, і Драко зробив те ж саме, стаючи навпроти неї. Муді опустив чарівну паличку й вперся її кінчиком в їхні з’єднані руки.
Герміона витріщилася на Драко, і її рука тремтіла в його.
- Ти, Драко Мелфой, присягаєшся допомогти Ордену Фенікса перемогти Лорда Волдеморта в міру своїх можливостей? 
Його очі зустрілись із її.
- Присягаюсь. 
На його словах тонкий язик червоного полум’я вийшов із палички Муді й закружляв над їхніми руками. Було досить гаряче, щоб обпектись, але жоден із них навіть не здригнувся.

Автор iam_rosetta «Незламна обітниця»: 
https://www.instagram.com/p/CUpIGHjLzQ8/

Автор lalalaurenboyle «Незламна обітниця»: 
https://www.instagram.com/p/CUukhkmrq2X/

Автор incendiosketches «Незламна обітниця»:
https://www.instagram.com/p/CUmVHeFgXxV/

- І після його поразки ти присягаєшся ніколи не претендувати на його владу і не ставати Темним Лордом? 
Драко навіть не вагався.
- Присягаюсь. 
Друге полум’я закрутилося навколо їхніх рук.
Герміона ще на мить стиснула його руку, а потім відступила. Нитки полум’я стиснулися навколо їхніх рук, а потім занурилися у шкіру. Коли Герміона прибрала руку, відчуття було, ніби їхні руки з’єднані невидимими нитками, які рвуться, якщо їхні руки розлучаються.
Настала пауза, і Драко встав, знову витріщившись у Муді. 
- Ти можеш йти, Ґрейнджер. Я вважаю, що у нас із Муді є що обговорити, - сказав Драко, не дивлячись на неї.
Герміона вагалась. 
- Іди, Ґрейнджер, - сказав Муді. – Ви можете повернутися до укриття.
Герміона неохоче повернулася й пішла. Драко не глянув на неї, коли вона зачинила двері. Він пильно дивився на Муді.
За годину Муді повернувся на Площу Гриммо. Герміона чекала на сходах. Вона не очікувала, що він розповість їй, про що вони з Драко говорили за її відсутності, але сподівалася, що він принаймні дасть їй якусь інформацію.
Він дивився на неї якусь мить, зачиняючи двері: 
- Гарна робота, Ґрейнджер.
Потім він без жодних слів ввійшов до будинку. 

Примітки до розділу: 

Арти: 


Автор winchesterchola «Найбільш виняткова особистість»: 
https://winchesterchola.tumblr.com/post/622849790281170944/you-are-without-a-doubt-the-most-exceptional-asset
Автор iam_rosetta «Незламна обітниця»: 
https://www.instagram.com/p/CUpIGHjLzQ8/
Автор lalalaurenboyle «Незламна обітниця»: 
https://www.instagram.com/p/CUukhkmrq2X/
Автор incendiosketches «Незламна обітниця»:
https://www.instagram.com/p/CUmVHeFgXxV/
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: насилля, війна, Ангст, Слоуберн, антиутопія, #Таємниці/Секрети, спогади, au, Дарк, Розвиток відносин, жертви обставин, драма, вагітність, втрата пам'яті, складні стосунки, сіра мораль, смерть другорядних персонажів, перемога Волдеморта, психологічні травми, жорстокість, Відхилення від канону
Переглядів: 354 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (49 Розділ)
Завантаження...