menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.05.2022 в 10:21
Фанф прочитано: 361 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (51 Розділ)


01.05.2022, 10:21
51. Флешбек 26

Попередження
: цей розділ містить епізод самоушкодження.

Березень 2003.

Вагітність Джіні проходила так гладко, що годі було й повірити. Вона була фізично виснажена від наслідків, які вагітність завдавала її магії, але, окрім того, що вона спала більшу частину дня та відмовилася від їжі, яку надіслала Герміона, симптоми її вагітності були відносно непомітними. Почувши про те, що Нарциса Мелфой ледь не померла будучи вагітною, Герміона боялася того, які наслідки може мати магічна вагітність. Але Джіні, здавалося, легко переносила її.
- Це спадок Прюеттів: легко завагітніти, легкий перебіг вагітності, - сказала Джіні, знизуючи плечима, коли Герміона запитала.
- Тобі пощастило, я б не хотіла залишати тебе саму, якби ти була такою ж хворою, як пишуть у книгах про вагітність чаклунок, - сказала Герміона, вивчаючи яскраво-жовту кулю, що тріпотіла над животом Джіні. – Дитина має хороший магічний слід; вона здається здоровою. Але я не дуже вправна у жодному із цих заклять.
Герміона перегорнула іншу сторінку у «Посібнику з ефективного догляду при магічній вагітності та пологах» і промовила закляття для перевірки передлежання плаценти.
- Ти щось чула від Гаррі та Рано? – запитала Джіні за кілька хвилин, коли Герміона здійснювала різні маніпуляції діагностичними чарами.
Герміона кивнула й згорнула всю діагностику, що висіла навколо Джіні.
- Вони знову повернулися до Гоґвортсу. З тих пір від них не було жодних повідомлень.
- Гаррі посилає свого оленя вночі. Я думаю, що він робить це, коли перебуває на сторожі. Вчора ввечері він прийшов до моєї кімнати, - Джіні стиснула губи й подивилася крізь сльози.
Герміона стиснула її руку.
- Я почуваю себе жахливо, тому що брешу йому, - сказала Джіні, смикаючи кінчики волосся. – І що я змушую тебе брехати також. Вибач. Я мала бути обережнішою.
- Все гаразд. Тобі не слід турбуватись щодо мене, - Герміона втомлено знизала плечима, стиснувши книгу й поклавши її до сумки.
Джіні нахилилася вперед і схопила Герміону за ліве зап’ястя. 
- Ну, мені тут нічого робити. І я думаю, що тобі потрібен хтось, хто б про тебе попіклувався. Ти така худа, - Джіні провела великим пальцем по ліктьовій кістці Герміони, ніби ілюструючи, як сторчать її кістки. Герміона вивільнила зап’ястя й нижче потягнула рукави. – Ти виглядаєш так, ніби зовсім не спиш. Здаєшся зробленою із паперу. У тебе нікого, випадково, немає? 
Герміона відвела погляд.
- Ну, Джордж загравав, - сказала вона з кривою посмішкою. – Але я не думаю, що він дійсно це мав на увазі.
Джіні тицьнула її.
- Не жартуй, я серйозно. Ти не можеш пережити цю війну наодинці. Ніхто не зміг би. Ми виживаємо, тому що ми разом, - Джіні уважно оглянула Герміону. – Я маю на увазі, можливо, раніше ти могла з цим впоратись. Але… ти… ти, схоже більше не можеш. З Різдва, мені здається, я не бачила, щоб ти спала. У тебе взагалі нікого немає? 
Герміона зморщила ніс.
- Мені здається, я вже згадувала, що катарсис – це не для мене, - вона посміхнулася, похитавши головою. – Приятелювання із кимось навряд чи покращить мій стан.
Джіні закотила очі й похитала головою.
- Я не кажу, що ти повинна знайти «траходруга». Тобі навіть нема з ким поговорити чи обійняти після поганого дня. Щоразу, коли хтось намагається до тебе наблизитись, ти відштовхуєш його, як зробила це із Гаррі на Різдво. Я не розумію, чому ти не дозволяєш нікому розділити твою ношу. Я знаю цей погляд твоїх очей; він такий самий, як у Гаррі, коли він усвідомлює всі наслідки війни. Але Гаррі знає, що в нього є Рон, незважаючи ні на що, і я, і ти, і сім’я, і АД, і Ремус, і Тонкс, і Орден, і навіть його дурні бої з маґлами, коли стає занадто важко. У нього є все це, коли йому потрібно випустити пару. Ти також потребуєш цього.
Герміона дивилася вниз на свої нігті й хвилину колупала кутикулу. 
- Яка моя ноша, щоб хтось хотів розділити її зі мною? – її голос гірким.
Вона обернулася й хвилину дивилася у вікно, а потім знову на свої руки.
- Набагато гірше думати, що ти маєш на кого покластись, а потім виявити, що це не так, коли тобі це найбільше потрібно, Джіні. Я не можу… я не можу ризикнути. Я б не змогла із цим впоратися. 
Джіні розчаровано хмикнула й тицьнула одну з маскувальних пустул на зап’ясті. 
- Гаррі та Рон зляться на тебе, тому що їм не все одно. Ти не можеш постійно боятися, що люди підведуть тебе і тому ніколи не давати нікому шансу. Що, якби вони були готові тебе підтримати, а ти не довіряла б їм настільки, щоб про це дізнатися? 
Герміона покрутила паличку в руках.
- А якби вони не підтримали мене? Коли це так мені потрібно? 
Настала пауза, і Джіні сумно зітхнула.
Герміона на мить заплющила очі, перш ніж знову їх відкрити.
- Це вже стало звичним для мене, Джіні. Я не знаю, як жити по-іншому.
- А як щодо мене? – сказала Джіні з легкою посмішкою.
Герміона подивилася на неї.
- Щодо тебе? 
- Чому ти не можеш поговорити зі мною? Бачиш? Ми дружимо роками; ми жили разом майже чотири роки. Але ти навіть не думала, що можеш зі мною поговорити. Навіть до того, як я стала членом Ордену, ми з Гаррі досі могли говорити про все. Він міг сказати мені достатньо. Ти можеш поговорити зі мною. Ти можеш мені довіряти. Я не буду тебе засуджувати. Я тобі довіряю. Я з тобою. Якщо тобі хтось потрібен, ти можеш поговорити зі мною про що завгодно.
Герміона винувато поглянула на Джіні.
- Джіні… я… справа не в тому, що я тобі не довіряю. Я… просто… я не…
Вираз обличчя Джіні змінився.
- Не зважай. Я не намагаюсь примусити тебе. Я просто хотіла, щоб ти знала, що тобі є з ким поговорити. Якщо ти колись хотіла. Навіть якщо я не погоджуюсь із тобою, я не перестану бути твоєю подругою.
- Дякую, Джіні, - сказала Герміона, відводячи погляд. – Я ціную це. Якби я могла… я б розповіла… якби я могла. Але я навіть не знаю, з чого почати. І… - вона поглянула на годинник, - мені вже час йти. Скоро розпочнеться зміна Падми, і я ще допомагаю їй впоратися зі всім.
- Добре, - зітхнула Джіні. – Тоді я тебе відпускаю. Із Падмою все гаразд? 
- Настільки добре, наскільки це можливо. Вона ще адаптується до протезу; він болить, і вона легко втомлюється – робота з чарами не така швидка, як хотілось би. Ми з Флітвиком ще дотримуємося балансу. 
Герміона зібрала свої книги та зілля й запхнула їх у сумку, перш ніж вийти з кімнати Джіні; зробила вигляд, що знімає захисні закляття та накладає очищувальні чари, а потім пішла переодягнутися.
По дорозі до лікарняної палати, вона зупинилася і на кілька хвилин притулилася до стіни. Вона притиснулася долонями до шпалер, щоб спробувати зупинити тремтіння у руках.
З Різдва вона не могла спати довше двох годин. Вона приймала зілля Сну без сновидінь раз на тиждень у понеділок ввечері, щоб її руки не тремтіли під час тренувань із Драко. 
 Усі інші збиралися у вітальні вночі, коли не могли заснути, але Герміона з’ясувала, що не може витримати перебування там. Всі припиняли розмови, коли вона входила; люди намагалися її розвеселити й залучити до обговорення. Вона була надто стомлена, щоб прикидатися.
Більшість ночей, коли в будинку було тихо, вона сиділа сама на кухні Площі Гриммо, намагаючись знайти чим зайнятися, щоб заповнити всі холодні порожні години до сходу сонця. 
Вона відірвала руки від стіни й пішла приймати зміну.
Герміона була на сходах разом з Падмою, допомагаючи їй підійматися без милиць, коли двері будинку відчинилися.
- Ні! Відпусти! Відпусти! – Гаррі кричав і намагався вирватися з рук Ремуса, коли той тягнув його через двері. – Бляха. ВІДПУСТИ МЕНЕ! Ми не можемо їх залишити.
Гаррі вдарив Ремуса кулаком по обличчю, коли намагався вирватися.
- Хто-небудь оглушіть його! – рявкнув Ремус, поваливши Гаррі на підлогу і притиснувши його, щоб не дати вирватися.
- Боже, ні. Від’їбись. Ти покинув Рона. ВІДПУСТИ! ТИ НЕ МОЖЕШ ЗМУСИТИ МЕНЕ КИНУТИ ЙОГО!
Герміона витягнула чарівну паличку й кинула Заклятус Гаррі в голову. Тіло Гаррі обм’якнуло. 
- Не буди його, поки він не заспокоїться! – рявкнув Ремус, розвернувшись і кинувшись за двері, щоб являтися, перш ніж хтось встиг поставити хоча б одне запитання.
Герміона залишила Падму на сходах і поспіхом спустилася до в’ялого тіла Гаррі. Вона наклала на нього діагностичні чари, уважно оглянувши його. Він був увесь брудний, мав струс мозку й кілька переломів ребер; кілька нігтів були вирвані й було кілька проклятих ран.
- Хтось надішліть патронуса Кінгслі та Муді, - різким голосом сказала Герміона, лікуючи прокляті рани. Вона підняла Гаррі з підлоги і відлевітувала його до лікарні.
Лікування травм Гаррі не зайняло багато часу. Потім вона вилила йому в горло Крововідновлююче та Відновлювальне зілля.
Вона схилилась над ним, витираючи його обличчя й спостерігаючи, як колір поступово повертається до нього. Вона відкинула його розпатлане волосся з обличчя і провела кінчиком пальця по шраму.
- О, Гаррі, Гаррі, Гаррі, - прошепотіла вона собі під ніс і притиснулася чолом до його. – Будь ласка, Ремус, поверни Рона.
Вона залишалася поруч із Гаррі, поки не роз’явився Невілл у супроводі Чарлі, який ніс непритомну Тонкс. За ними ввійшла Падма. Рука Невілла була зламана під різними жахливими кутами.
- Що сталося? – запитала Герміона, коли Падма левітувала Тонкс на ліжко.
- Бляха, немов я знаю, - сказав Невілл. Він був такий блідий, що шкіра здавалась майже прозорою. Герміона начаклувала діагностику; його вдарили в руку Кислотним прокляттям, і він також мав ознаки катування Круціатусом. – Вони, мабуть, чекали, що ми врешті скористаємося тунелями. Раптово спрацювали Охоронні чари або щось типу того. Раптом там з’явилось більше дюжини Смертежерів. Там були антявляльні бар’єри; ми навіть не думали перевірити це перед копанням. Ми утримували Смертежерів, коли Ремус пробив діру зверху тунелю й витягнув Гаррі першим. Ми намагалися наздогнати їх. Щось поцілило в Рона. Ми з Ентоні намагалися його дістати, але вони знешкодили мою паличку за допомогою Кислотного прокляття. Ентоні відбив його, використав Левіосу і викинув мене з тунелю. Ідіот, опустив свої Захисні чари. Я бачив, як його вразило Вбивче прокляття. Я не знаю, як Тонкс вибралась. Більше ніхто… не вибрався. Коли Ремус повернувся, він просто змусив нас являтися.
- То… Рон живий? – голос Герміони затремтів, коли вона вправляла кістки його руки. Невілл був настільки приголомшений, що навіть не реагував на це.
- Не знаю…
- Ми надіслали повідомлення мамі, - сказав Чарлі дерев’яним голосом. – Щоб дізнатися, що показує годинник.
Стрілка Рона на сімейному годиннику Візлі постійно показувала «Смертельну небезпеку». 
Герміона пішла сама й стояла, дивлячись на нього, поруч із Молі Візлі, яка пильнувала годинник. Герміона боялася, що якщо вона відвернеться, стрілка поруч із Персі раптово може перейти на «Загинув».
Минуло півгодини, перш ніж вона змусила себе відвести погляд.
- Молі, за годину буде зустріч стосовно того, що робити далі. Я… можу побути з Артуром, якщо ви хочете піти, - нарешті сказала Герміона, легенько поклавши руку на плече місіс Візлі.
Молі не відводила погляду від годинника. 
- Ні. Я повинна залишитися тут, люба. Там будуть хлопці. Я повинна залишитися тут.
Герміона прибрала руку.
- Я зварю вам чаю, перш ніж піти.
Зібрання було таким запеклим, що аж закипало.
- Ми не збираємося робити жодних самовбивчих місій, щоб потрапити до Гоґвортсу, - сказала Кінгслі, щойно суперечки затихли. Він був абсолютно спокійним, незважаючи на напругу, що вібрувала у повітрі. – Потрапити до школи завжди було першочерговою місією, і продовжує нею залишатись. Враховуючи нашу неможливість навіть отримати доступ до школи, ми не можемо негайно спланувати порятунок, щоб знайти хоча б одного в’язня всередині замку. Поки у нас не буде більше інформації, спроба порятунку не обговорюється.
Чарлі сердито грюкнув по столі, і на кілька хвилин учасники зустрічі знову почали галасувати.
- Ми не можемо залишити його там. Він член Ордену. Напевно, вони його катують. А якщо Люциус Мелфой добереться до нього? – груди Гаррі здіймалися від паніки й люті, незважаючи Заспокійливе зілля та седативні засоби, які Герміона дала йому, коли він прийшов до тями.
- Ми нічого не можемо зробити, поки не будемо мати більше інформації, - сказав Кінгслі незворушно. Під час зустрічей він завжди був абсолютно спокійним. Його очі на мить пробіглися кімнатою, перш ніж зупинитися на Гаррі. – Поки ви одужуєте, Муді очолить нову місію в Гоґвортсі. Ми повністю усвідомлюємо невідкладність ситуації, Гаррі. 
- Мені не потрібно одужання, - крізь зуби просичав Гаррі. – Мені потрібно, щоб ти допоміг мені повернути Рона. Ми маємо щось зробити. У нас є полонені, ми могли б зробити обмін.
Кінгслі глибоко вдихнув і похитав головою.
- Якби Орден спробував відкрити канал переговорів, ми показали б їм цінність їхнього в’язня. Ви горюєте; поки вам не буде призначено нового партнера, ви відсторонені від подальших місій.
Гаррі встав і пішов геть із зібрання, не сказавши більше ні слова.
- Стежте за Гаррі, - сказав Кінгслі. – Ремус, Фред, Чарлі, не випускайте його з поля зору.
Коли кімната спорожніла, Кінгслі залишився сидіти в кінці столу. Герміона встала, щоб піти.
- Ґрейнджер, на пару слів, перш ніж піти, - сказав Кінгслі.
Вона зупинилася і обернулася назад. Кінгслі наклав на них Чари приватності. Вона стиснула руки в кулаки за спиною.
- Ви повинні поговорити з Мелфоєм. Мені необхідна вся інформація про Гоґвортс. Негайно.
Герміона насторожено витріщилася на Кінгслі.
- Прямо зараз? 
- Щойно зможете, зачекайте там, поки він не з’явиться, щоб поговорити. Скажіть йому, що це критично важливо. Поясніть, що це головний пріоритет Ордену. 
Вона кивнула і почала розвертатися, перш ніж зупинитися.
- Чи слід мені казати йому, чому це так критично? Що ми намагаємося повернути Рона? 
Кінгслі повільно кивнув, озирнувшись на неї. Його вираз обличчя був непроникним, але його погляд, коли він вивчав її, був прискіпливим. Вона часто замислювалася, про що він думає.
- Так. Якщо у нього буде шанс повернути Рона, це було б краще, ніж втрати, яких ми зазнаємо, атакуючи Гоґвортс. Я сумніваюся, що вони будуть достатньо дурні, щоб убити його; слабкості Гаррі добре відомі. Поки ми не повернемо Рона, від Гаррі немає жодної користі. Немає рішень, які б не були ризикованими для Ордену. Втрата Рона може легко стати для нас критичним ударом.
Герміона сіпнулась від невимовленого натяку. Варто було пожертвувати Драко, щоб повернути Рона. Ну, звісно. Саме тому вона одразу ж погодилася. Вона знала, що цей підрахунок був правильним. Бо війна була більшою за будь-кого.
Але… але…
Вона ковтнула.
- Гаразд. Я йому скажу, - сказала вона мертвим голосом. 
Через деякий час вона додала: 
- Ви ж розумієте, що Гаррі спробує самостійно врятувати Рона?
Куточок рота Кінгслі сіпнувся.
- Ось чому я призначив Ремуса, Фреда та Чарлі. Якби я самостійно зайнявся його захистом, Гаррі б відправився до Гоґвортсу рятувати його наодинці. Однак поки за ним пильно наглядають ці троє, є вірогідність, що він не відправиться рятувати Рона, не взявши їх із собою. Тим більше, я гадаю, що Ремус зможе відмовити Гаррі, якщо йому прийде в голову здійснити якусь дурість. Гаррі зараз некерований, стримати його було б можливо, лише зануривши у магічну кому.
Герміона почала говорити, а потім завагалася. Кінгслі вигнув брову.
Її щелепа напружилася.
- Джіні. Чи варто розповісти йому про Джіні? Це може трохи відволікти його.
Вона спостерігала, як Кінгслі розмірковував над питанням. За кілька років війни вона зрозуміла, що Кінгслі Шеклболт був слизеринцем.
- Поки що ні. Якщо ми не зможемо повернути Рона протягом тижня, ми скористаємося цим, - сказав Кінгслі нарешті. – Я не хочу, щоб до них потрапляла будь-яка інформація. Якщо нам пощастить, вони будуть зайняті тим, що намагатимуться зібрати власну розвідку, поки ми з Муді не знайдемо рішення.
- Гаразд.
Герміона вийшла з кімнати й роз’явилася з Площі Гриммо.
У кімнаті в халупі було холодно. Вона міцно обхопила себе руками, поки стояла в очікуванні появи Драко.
Він прийшов менше ніж за п’ять хвилин.
Він вивчав її обличчя. 
- Я припускаю, це стосується того, що трапилось у Гоґсміді.
Герміона різко кивнула.
- Вони спіймали Рона.
Вираз обличчя Драко похитнувся. 
- То це був Рон? Я тільки чув, що це був Візлі.
- Це Рон. Нам… нам треба його повернути. Це життєво важливо. Ми повинні його повернути. 
Вираз обличчя Драко похолоднів. 
- Атака на Гоґвортс була б самогубством. Це місце – фортеця.
- Ми повинні його повернути, - сказала Герміона, не вагаючись. – Це не підлягає обговоренню. Мені сказали передати тобі, що це критично. – очі Драко ледь помітно спалахнули. – Рон має вирішальне значення для Ордену. Кінгслі хоче, щоб ти надав всю відому інформацію про в’язниці у Гоґвортсі.
Він зробив короткий вдих та підняв голову.
- Вважай це зробленим.
- Дякую, - сказала Герміона, намагаючись на мить зловити його погляд. А якщо він помре? Що, як вона бачить його востаннє? 
Він не дивився на неї.
- Я дам тобі виклик, коли мені буде щось відомо.
- Дякую, Драко.
Він роздратовано зашипів. Його щелепа стиснулася.
- Я б хотів, щоб ти перестала мене так називати.
Герміона відчула, як щось стиснулось у неї в животі.
- Драко, коли я тебе поцілувала…
Вираз його обличчя став злим.
- Ми справді маємо час обговорювати це зараз? 
Герміона важко ковтнула, але не змогла зупинитися.
- Чи настане такий момент, коли ти знову зі мною будеш говорити? Ти хоч колись поглянеш на мене? – її голос був благаючим.
Драко різко підвів очі, і в них з’явився жорстокий блиск, коли вони зосередилися на Герміоні. Це було схоже на удар кулаком у нутро, коли раптом його повна увага знову була спрямована на неї.
- Ти хочеш, щоб я поглянув на тебе, Ґрейнджер? – промовив Драко, його тон був майже заклинаючим, але холодним. Він кинувся вперед і наблизився до неї. – Добре. Я дивлюсь. Мушу визнати, що це приємно. Бачити всю провину в твоїх очах.
Він глузував із неї.
- Знаєш, я вважав, що моє служіння Темному Лорду було таким жорстоким поневоленням, яке важко уявити. Але я визнаю, що порівнюючи із тим, що зробила ти, воно здається нічим. 
Герміона дивилася на нього і не могла дихати.
- Я гадаю, що ніхто не усвідомлює легкості одних кайданів, допоки у нього не з’являться другі, -  сказав він, вивчаючи її вираз обличчя, коли його тон став замисленим. – Принаймні, з першими я переконав себе, що це не моя провина; що прийняти їх було просто найкращим, що я міг зробити, щоб захистити свою матір. Але зовсім інша справа з другими. Коли мені немає кого звинувачувати, окрім себе. 
Його рука піднялася і вхопила її за горло. 
- Зрештою, я сам вибрав тебе. Ти була настільки наполегливою, щоб зробити все, що потрібно, але ти завжди залишишся Ґрифіндоркою у душі. Я заздрив тому, що ти ще можеш бути настільки наївною, щоб помилувати мене і не розумів, що Муді та Шеклболт підставили мене з самого початку. Коли ти благала дати шанс зцілити мене, я не відштовхнув тебе. Я подумав, хіба це мені зашкодить? Все одно скоро всьому настане кінець. Життя було холодним так довго. 
Герміона ледь помітно здригнулась.
Він потягнувся, і кінчики його пальців пройшлися її щокою. Герміона заплющила очі й різко вдихнула. Він був так близько, що вона відчула запах дубового моху й папірусу-осоки від його шкіри.
- До того часу, коли я зрозумів, що прорахувався, ти вже добилась свого. Ти була такою очевидною, що від цього ставало ще гірше. Те, що ти дозволила мені зробити з тобою будь-що, якби це означало порятунок тих самих друзів, які продали тебе; що ніщо, з того, що я зробив, не зможе відштовхнути тебе. Принаймні, коли я продавав себе і прийняв мітку, моя мати впала ниць і благала, щоб натомість вона прийняла її. Я вважаю, що в деяких аспектах мені пощастило більше, ніж тобі.
Герміона тихо схлипнула.
- Тоді, після того, як ти ледь не померла у Гемпширі, я подумав, що принаймні зможу вберегти тебе від смерті. Я подумав: вона заслуговує на когось, хто достатньо піклується, щоб намагатися зберегти її життя. Я думав, що зрештою ти здасишся. Але, звісно, ти зробиш все, щоб врятувати людей, за яких відчуваєш відповідальність. Звичайно, ти б використала власну слабкість, щоб скористатися мною, - він тихо засміявся. – Я впевнений, що у цьому всьому є щось поетичне, але зараз усе, що я відчуваю, - це новий набір кайданів.
Його рука захиталася на мить, перш ніж він прибрав її та відійшов від неї.
- Тож, вибач мене, якщо мені не подобається дивитися на тебе. Я ще пристосовуюсь до нових обставин, які неймовірно мене дратують.
Він обернувся і мовчки пішов.
Герміона опустилася на підлогу й поклала голову на коліна, намагаючись дихати.
Вона тихо повернулася на Площу Гриммо і виявила, що хтось зламав її шафу із зіллями. Вона перевірила інвентар і виявила, що викрали кілька доз Оборотного зілля та цілі два флакони з Сироваткою правди. Жодного з прихованих відсіків не було зачеплено.
Падма образилась, коли Герміона запитала про це.
- Я була на іншому поверсі. Коли я спустилася зі сходів, хто б це не зробив, його вже не було, - знизала плечима Падма.
- Я не можу уявити, навіщо комусь знадобились вісімдесят доз Сироватки правди, - сказала Герміона уїдливим тоном. – Тепер нам слід економно використовувати зілля, доки наступного місяця не зможемо зробити нову партію. Можливо, наступного разу, коли ти забудеш активувати Охоронні чари на шафі, то переконаєшся, що у крадіїв будуть хоча б якісь знання про необхідне дозування Сироватки.
Падма почервоніла й покульгала геть.
Герміона взялася накладати Охоронні чари на шафу, а потім пішла перевіряти людей у лікарняній палаті.
Регулярні зміни в лікарні, поки Падма одужувала, були полегшенням. Було чим себе зайняти. На чому зосередитись. Щось добре; це не додавало нових таємниць, за якими вона проводила більшу частину свого часу. 
Це було єдине з вчинків Герміони, за які вона не хотіла покалічити себе у якості каяття.
Не те, щоб це було важливо – розкаювалась вона чи ні. Не те, щоб це когось взагалі хвилювало.
Коли вона сиділа сама на кухні вночі, то могла робити все, що хоче.
Першої ночі вона зробила лише один поріз. А потім спостерігала, як кров набирається і повільно перетворюється на крапельку, що стікає її шкірою вниз до столу.
Вона махнула чарівною паличкою, і кров зникла. Ще один рух, і поріз також зник.
Наступної ночі їх було більше. Холодні години повзли повільно одна за одною, поки вона різала й різала. Скільки їй хотілось. Вона могла вилікувати їх усі без жодного шраму. 
Вона добре це вміла. Лікування зовнішніх ран. Це було її винятковим талантом. Було чим зайнятися вночі.
Коли вона вийшла від Джіні, вона побачила Гаррі, який стояв за дверима.
Він виглядав, немов його лихоманило. Його шкіра була бліда, але очі яскраво блищали.
- У неї все добре? – запитав він, перш ніж Герміона зачинила за собою двері.
- У неї все добре. Поки що нічого не змінилося, - сказала Герміона, перш ніж на обличчі Гаррі з’явилася надія. Вона зняла всі Захисні чари і наклала на себе Очищувальне закляття.
Він швидко кивнув.
- Вона вже знає про Рона? 
- Я сказала їй. Я сказала їй, що повідомлю, щойно ми його повернемо, - вона поклала руку на руку Гаррі. – Ми повернемо його, Гаррі.
- Я знаю. Я знаю, що повернемо, - сказав Гаррі, потім різко озирнувся, ніби боявся, що хтось може їх підслухати. – Ти можеш… ти можеш піти зі мною? 
Герміона стурбовано подивилася на нього.
- Що таке, Гаррі? 
Гаррі знизав плечима, вдаючи недбалість. 
- Мені просто потрібен цілитель, а ти найкраща у цьому.
Серце Герміони на мить зупинилося.
- Що ти накоїв, Гаррі? Ти… ти когось катував? 
Гаррі підняв голову, і з жахом подивився на неї.
- Що? Ні. Чому ти так подумала? 
Герміона ледь помітно зітхнула з полегшенням і ненадовго заплющила очі. 
- Хтось увірвався в мою шафу із зіллями та викрав майже увесь наш запас Сироватки правди на місяць. Я не знаю, чим ти зараз займаєшся.
Гаррі подивився на неї і засунув руки до кишень.
- Ми щойно схопили кількох хапунів. Ніхто з них не володіє оклюменцією. Сироватка правди працює.
- Для чого тоді тобі потрібна я? 
- Я скажу тобі, щойно ми туди прийдемо, – Гаррі схопив її за зап’ястя й накинув плащ-невидимку. Він вивів її з Площі Гриммо і роз’явився.
Вони знову з’явилися на порожній ділянці. Гаррі простягнув руку й схопив щось невидиме у повітрі. Почувся скрип старих воріт, і Гаррі вийшов вперед, досі тримаючи Герміону за зап’ястя. Коли вона пішла за ним, почав виднітися невеликий котедж, оточений великим садом і ставком, біля якого вони з Гаррі стояли.
- Де ми? – Герміона озирнулася.
- Це був будинок Тонкс, - сказав Гаррі. – Ремус і Тонкс облаштували його, щоб Ремус мав безпечне місце для перевтілень.
Герміона дивилася недовірливо.
- Тонкс повернулася до будинку, в якому вбили її батьків? 
Гаррі подивився на будівлю, і його очі спохмурніли. 
- Це будинок її дитинства. Вона вийшла заміж у вітальні цього будинку. Каже, що мусила повернутися. Це все, що залишилося від її батьків. Якби будинок моїх батьків у Ґодриковій Долині ще був цілим, я б теж туди повернувся.
Він постояв, дивлячись на котедж, а потім отямився.
- Ну ж бо.
Гаррі повів її звивистою гравійною стежиною до вхідних дверей. Двері відчинялися у вітальню з їдальнею. Чарлі, Фред, Ремус і Тонкс стояли за столом. Коли Гаррі увійшов, вони підняли очі. Герміона пішла за ним у кімнату.
- Я привів цілительку, - оголосив Гаррі, увійшовши.
Усі недовірливо озирнулися.
- Герміона? – недовірливим тоном сказав Фред. – Я гадав, що ти приведеш польового цілителя.
- Їхніх знань недостатньо, - категорично сказав Гаррі, підходячи до столу. Герміона відступила. – Минуло три дні; ми не знаємо, які у нього травми. Герміона може зцілити все.
- І коли вона востаннє була на місії? – сказав Чарлі, вигнувши брову, дивлячись на неї.
Гаррі подивився на Герміону.
- Три з половиною роки тому, - сказала Герміона, уникаючи всіх очей. 
- Ми не можемо її взяти, - сказав Фред, склавши руки. – Вона потрібна Ордену. Її не можна замінити як цілительку, і вона не має досвіду в цій сфері.
- Ордену потрібно перестати втрачати людей, інакше їй не залишиться нікого, щоб зцілювати, - сказав Гаррі лютим голосом.
- Падма. Падма добре лікує, і вона звикла до поля бою, - сказав Ремус, вивчаючи Гаррі, а не Герміону.
Гаррі похитав головою.
- У Падми лише одна нога. За кілька місяців вона може бути готова до місії з протезом, але зараз ні. Помфрі за шістдесят і вона ледь пересувається сходами. Мені потрібен хтось, хто вміє швидко рухатися. Герміоні не потрібно буде битися. Ми можемо її прикрити, - щелепа Гаррі вперто висунулась. 
- Що ти плануєш? Ви п’ятеро ж не думаєте, що можете увірватися в Гоґвортс, щоб врятувати Рона? – сказала Герміона, стискаючи паличку.
- Рон не в Гоґвортсі, - констатуючи факт, сказав Гаррі, постукуючи по пергаменті. – Ми схопили кількох хапунів. Кажуть, вони перевезли його ближче до Лондона на допит. Поблизу Кембриджу є менша в’язниця.
- Поблизу Кембриджу? – перепитала Герміона. У Кембриджі не було відомих в’язниць. Драко сказав би про це. – І ти отримав цю інформацію від хапунів? 
- Ми отримуємо багато інформації від хапунів. Знаєш, більшість креслень в’язниць, які ми використовуємо для наших рятувальних місій, ми отримуємо від хапунів, - сказав Гаррі, кивнувши, дивлячись на грубий контур будівлі на кресленні.
Герміона сіпнулася і відчула холод. Отже, Муді сказав, що більшість розвідувальних даних Драко та креслення в’язниць, вони отримують від хапунів. Вона підійшла ближче й хвилину дивилася на креслення, перш ніж озирнутися.
- Гаррі, це може бути пастка, - сказала вона якомога ніжніше.
- Так. Будь-який наш крок може стати пасткою. Але до цього часу все було гаразд. Я не буду сумніватися, якщо від цього буде залежати порятунок Рона. Ми повинні йти сьогодні. Завтра повний місяць, - напруженим голосом сказав Гаррі.
Герміона подивилася на Чарлі, Фреда, Ремуса і Тонкс.
- Ця інформація така ж хороша, як і вся, яку ми отримували до цього, - сказав Ремус, легко усміхнувшись. – Орден потребує повернення Рона. Смертежери, ймовірно, очікують, що ми затримаємось, а потім використаємо більше сил. Тож, якщо ми підемо раніше, ніж вони нас чекають, буде менше втрат.
Герміона стояла, вагаючись. Якби вона розповіла про Драко всім присутнім у кімнаті, не було гарантії, що навіть це зупинило б їх. Це могло просто зруйнувати Орден.
- Ти підеш з нами, Герміоно? Допоможеш мені повернути Рона? – Гаррі відвернувся від столу й уважно поглянув на неї.
- Гаррі… - почала вона благаючим голосом.
- Я не знаю, що вони могли зробити з ним за стільки днів, - перебив її Гаррі. Його голос тремтів. – Йому могло бути… справді, дуже боляче. Ось чому мені потрібно, щоб ти пішла. Ти – найкраща. Ти найкраща цілителька. Якщо він сильно поранений, ми, можливо, не зможемо витягнути його без тебе. Але я повинен піти… я мушу піти за ним.
Поки ми не повернемо Рона, від Гаррі немає жодної користі. Немає рішень, які б не були ризикованими для Ордену. Втрата Рона може легко стати для нас критичним ударом.
Герміона ковтнула
- Звичайно. Звичайно, я піду.
Гаррі полегшено зітхнув і посміхнувся їй.
- Добре. Підійти поглянь на план.
План був не найкращим для Ордену. Стратегія завжди була сильною стороною Рона, і кожен відчував його відсутність та потребу в ньому, дивлячись на план перед собою.
Завдання Герміони полягало у тому, щоб залишатися на місці і дозволяти всім іншим боротися з будь-якою охороною. Вона мала якнайшвидше вилікувати Рона, щойно вони його знайдуть, на випадок, якщо їм доведеться боротися за відступлення. Якщо станеться перестрілка, вона мала витягнути Рона. Щойно вона вилікує його, всі інші відступлять.
Герміона дивилася вниз на план. Це була пастка. Схема була надто очевидна, занадто детальна, як для хапуна. Вона прикусила губу, міркуючи, що робити.
- Добре. Всі готуйтеся. Ми вирушимо за п’ятнадцять хвилин, - сказав Гаррі.
Герміона нервово крутила пальці.
- Мені потрібно взяти свою сумку. Ти не дав мені можливості принести свої припаси.
Гаррі обернувся, щоб поглянути на неї, його зелені очі звузилися.
- Ти намагаєшся втекти і зв’язатися з Кінгслі, щоб він зупинив нас? 
Куточок вуст Герміони сіпнувся.
- Ні. Я не буду цього робити.
- Обіцяєш? 
- Обіцяю, я просто візьму свою сумку з Площі Гриммо і піду. Я нікому не скажу ні з Ордену, ні зі Спротиву.
Гаррі повільно кивнув. 
- Добре. Йди швидко. Якщо ти не повернешся за п’ятнадцять хвилин, ми підемо без тебе.
Герміона вибігла з котеджу й роз’явилася до хижі.
Вона почекала кілька хвилин. Їй стало холодно від жаху.
Муді був у Шотландії. Кінгслі збирав звіти розвідки. Не було з ким зв’язатися досить швидко. Нікого, хто міг би чи хотів би зупинити Гаррі.
Якби вона послала патронуса, їй не було б що сказати, крім того, що Гаррі збирається у пастку десь поблизу Кембриджу. Кінгслі було б недостатньо інформації, щоб діяти вчасно.
Якби Драко щось знав, якби він міг сказати їй щось конкретне, вона могла б використати це, щоб вмовити Гаррі. 
Вона гризла нігті й крутила комір сорочки.
Нарешті вона важко ковтнула. Драко не прийшов. Минуло майже десять хвилин.
Її час було вичерпано.
Вона начаклувала аркуш паперу й написала записку з відповідними деталями. Розташуванням. Стратегією. Її підозрами. Тож, якби він прийшов, то принаймні знав би, чому вона його викликала. 
Вона використала чари Утримання, щоб він залишався по центру кімнати, де його неможливо було пропустити. Після чого роз’явилася на Площу Гриммо.
Вона кинулася вгору сходами до своєї шафи й дістала свій набір для зцілення. Він був майже ідентичний тому, який вона дала Драко, але з кількома більш спеціалізованими зіллями, пов’язками та лонгетами. Вона зменшила його й запхнула до кишені, а потім відтягнула дошку у підлозі й схопила ножі; прив’язавши один до лівої руки під сорочкою, а потім інший на литку під штанами. Вона потягнулася до своєї мантії, але прибрала руку. Занадто помітно. Це могло викликати запитання. 
Вона встала і кинулася назад за двері. 
Гаррі та всі інші стояли перед котеджем Тонкс, коли вона роз’явилася. 
- Ось і ти, Герміоно. Ми вже думали, що ти вирішила втекти, - сказала Тонкс.
Герміона похитала головою. 
- Ні. Я просто повинна була переконатися, що у мене все є. Я зазвичай не лікую поза лікарняною палатою.
Тонкс кивнула.
- Добре. Хапайся. Я явлю всіх туди, де провела розвідку.
Герміона схопила Тонкс за руку, і група зникла з різким тріском і знову з’явилася у лісі. На сусідній галявині стояв великий занедбаний кам’яний будинок.
- Приблизно на півдорозі через поле є антиявляльні чари. Коли ви забере Рона, Герміоно, проведи його повз чари і поверни до котеджу. Таким чином, ми зможемо переконатися, що він не позначений і не відстежується жодними чарами, перш ніж ми підемо до одного з безпечних будинків, - тихо сказав Гаррі.
- Добре, - сказала Герміона, киваючи і дивлячись на будівлю. Її серце билося так сильно, що аж боліло. Вона крутила паличку у руках та мацала сорочку, щоб впевнитися, що її ніж досі там.
Гаррі, Ремус, Фред і Чарлі почали створювати складне закляття Виявлення, а Герміона і Тонкс спостерігали.
Вони створили павутину магії зі своїх паличок, і та повільно поплила лісом, ледь помітна, якщо лише не шукати її навмисно. Вона пливла по полю до будинку, злегка мерехтячи в різних точках, показуючи на різні обереги. Коли вона поступово проходила крізь будівлю, з’явилось кілька спалахів червоного світла…
- Двоє біля дверей, - сказав Гаррі.
- Чотири нагорі, - додав Фред.
- Більше десяти у підвалі, - сказав Чарлі. – Б’юся об заклад, що саме там вони тримають Рона.
- Ходімо швидко, - сказав Гаррі. Він стискав паличку у кулаку, а його очі блищали, коли він дивився на будівлю. Він підстрибнув на пальчиках. – З чарами Виявлення навколо будинку, у нас є максимум десять хвилин, перш ніж з’явиться підкріплення. Герміоно, ти повинна зробити все, щоб витягнути Рона.
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: втрата пам'яті, Відхилення від канону, Дарк, жертви обставин, війна, антиутопія, драма, Слоуберн, складні стосунки, Ангст, сіра мораль, жорстокість, спогади, насилля, вагітність, смерть другорядних персонажів, перемога Волдеморта, #Таємниці/Секрети, психологічні травми, au, Розвиток відносин
Переглядів: 361 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (51 Розділ)
Завантаження...