menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 05.05.2022 в 10:59
Фанф прочитано: 289 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (54 Розділ)


05.05.2022, 10:59
54. Флешбек 29

Березень 2003.


Прокинувшись вранці, вона зрозуміла, що дійсно була в готелі з Драко. Це було настільки дивно, що вона подумала, що, можливо, у неї досі є галюцинації.
Вона окинула поглядом кімнату, намагаючись осягнути її. Це був не сон. Вона насправді була в маґлівському готелі з Драко. Люкс, який він, очевидно, винаймав, коли одягав оксфордське худі.
Якби вона досі складала його психологічний портрет, таке одкровення потребувало б окремого нового блокноту. Чому він там був? Чи часто це траплялось? Навіщо йому ночувати у маґлівському світі? 
Вона повернула голову, щоб подивитися на нього.
Він спав, власницько обгорнувшись навколо неї, немов зберігав її від крадіжки. Його тіло було настільки теплим відносно її, що майже обпікало.
Коли вона розгублено розглядала його, до неї раптом повернулися всі події минулої ночі.
Герміона здригнулася.
Не слід їй було приходити.
Їй не слід було приходити і тим паче залишатись тут.
Це була помилка. 
Він був як дракон. Те, як ревно він колекціонував речі, які його цікавили, - у цьому не було міри. Він був власницьким і смертельно небезпечним. Він обіймав її своїми руками так, немов вона була його. 
Спокуса піддатися цьому, дозволити йому володіти нею і полюбити його за це… вона жахала її.
Її потреба любити людей і відчайдушне бажання, щоб вони любили її у відповідь… вона забороняла собі це. Натомість вона віддала перевагу холодній логіці, реалізму та стратегічним рішенням заради війни. Вона засунула свої бажання у діру всередині, де не могла їх відчувати. Не пускала їх до серця.
Але Драко дістав їх зсередини цього колодязя, де вона їх ховала, розкрив і вирішив зламати замок. Вона майже відчувала, як його пальці повертають циферблат, прислухаючись до кожного клацання кодового замка. Чекав біля входу.
Його власне горе й самотність, його увага й непохитна стійкість, і те, як він дивився на неї, як торкався її; він прослизав крізь її захист і обвивався навколо її серця так само міцно, як вона обвивала його. 
Вона спробувала сповзти з ліжка, перш ніж він прокинеться, але його очі розплющилися, щойно вона поворухнулась. Його обійми на ній зміцніли, він притягнув її на мить до себе, перш ніж вираз його обличчя блимнув, і він відпустив її.
Вона замовкла й подивилася на нього.
Почуття жаху, яке він вселяв у неї рік тому, повністю зникло. Небезпека від нього… вона досі існувала, і тепер вона бачила, як безжально він може вбивати. Але, незважаючи на те, що вона усвідомлювала, наскільки він може бути нещадним, саме це змушувало її менше боятися його.
Тепер вона знала, як сильно він стримує себе. Незважаючи на ранг, до якого він піднявся в армії Волдеморта, він стримував себе. Щоб знищити цілу ескадрилью Смертежерів, він ледве напружився. Він з’явився і за лічені хвилини вбив майже сотню людей.
Вона розглядала його обличчя, а він дивився на неї у відповідь. Вона не могла зрозуміти виразу його обличчя. Усе, що він відчував, було ретельно прихованим. Але його очі…
Того, як він подивився на неї, було достатньо, щоб її серце зупинилося.
- Мені не слід було приходити, - нарешті сказала вона.
Він не виглядав ображеним чи здивований цими словами.
- Тобі потрібен був хтось. Я просто опинився поруч. Тобі не потрібно хвилюватися, це не ускладнить тобі справи, - сказав він, відводячи погляд від неї, його пальці легко гладили її зап’ястя. – Я не очікував, що це щось змінить.
У Герміони перехопило дихання, і вона нервово ковтнула.
Вона не могла сказати йому, що мала на увазі не це. Він не був просто кимось. Він був… для неї він був…
У цьому була вся помилка.
Напевно, це було видно на її обличчі, тому що, коли він розглядав її, його очі раптом спалахнули чимось схожим на тріумф. Перш ніж вона встигла відхилитися або встати, він притягнув її до себе, і його губи опустилися на її.
У той момент, коли його вуста накрили її, усі її страхи, провина та рішучість зникли.
Єдине, про що вона могла думати, так це про те, як вона хотіла бути тут, торкаючись до нього. Він був як вогонь. Він не чекав біля входу, він уже пропалив собі дорогу всередину.
Він бачив тріщини в її захисті, і так само невпинно, як він пробивав її оклюменційні стіни, він пробивався в її серце.
Він затягнув її під себе. Обпікаючи її губами, коли його руки блукали її тілом. Вона притиснулася до нього і міцно поцілувала його у відповідь.
Це було не так, як минулої ночі.
Це не було помірно.
Це було впевнено. 
Його рот спускався гарячими поцілунками по її губах, вздовж щелепи, горла та по плечах. Вона заплутала пальці в його волоссі і трималася за них, намагаючись не заплакати від того, як відчайдушного вона жадала його і як вона була вдячна, що він не змушував її просити про це.
Його власницькі руки тяглися по її тілу, притягуючи її ближче й ближче, поки вона не опинилась впритул до нього. Потім він випрямився і різким поштовхом занурився у неї. 
Він рухався всередині неї, запам’ятовуючи її тіло під своїми руками і цілуючи, допоки вона не почала задихатись. Він глибше ввійшов у неї. 
Те, як він тримав її… як торкався до неї… вона ніколи цього не забуде.
Він був вимогливим. Налаштованим довести, що вона для нього означає. Переконати, що вона не зможе заперечувати те, що він змушував її відчувати. 
Він змусив її розлетітись на часточки під його руками, під його тілом, двічі, перш ніж відпустити. Коли він кинувся на неї, його контроль зник, залишивши його обличчя відкритим на мить. Тепер на його обличчі не було розбитого серця, була лише одержимість…
… і тріумф.
- Ти моя. Ти присяглась мені, - сказав він їй на вухо, вислизнувши з неї і міцно притягнувши її до себе. – Зараз. І після війни. Ти дала мені слово. Я дбатиму про тебе. Я не дозволю нікому завдати тобі болю. Ти не будеш самотньою. Тому що ти моя.
Вона повинна була піти. 
Але вона заблукала. Вона була замкнена в небезпечних обіймах Драко Мелфоя, і вона відчувала себе як вдома.
Вона спала в його обіймах, майже мертвим сном. Вона не могла пригадати, коли востаннє спала більше чотирьох годин без Зілля сну без сновидінь. Вона на короткий час відчула, як його рука ковзає по її плечу. Вона підняла очі й помітила, що він розглядає її. Вона вигнулася під його дотиком і поцілувала його серце, перш ніж знову заснути.
Коли вона прокинулася наступного разу, був майже вечір. Драко сидів біля неї, грався її пальцями.
- Як ти опинився тут? – запитала вона, розгублено дивлячись на нього.
Він звів брову.
- Це мій номер.
Вона закотила очі.
- Як ти опинився у маґлівському світі? І як ти можеш провести зі мною цілий день у ліжку? Хіба ти не генерал? 
Він заплутав руку в її волоссі і притягнув її рот до свого, перекинувся на неї і цілував її кілька хвилин, а потім відкинув голову назад і поглянув на неї.
- Я зазвичай перебуваю у світі маґлів, коли не працюю. Всі у чаклунському світі знають, що я зробив, - він відвів погляд, - і хто я такий. Отже, коли я не на службі, я прямую до маґлівського світу. Де ніхто мене не знає. Якщо щось вимагатиме моєї присутності, Темний Лорд може викликати мене сам або відправити когось до маєтку. Я дізнаюсь, якщо хтось спробує увійти до воріт.
- Хіба ти не живеш у своєму маєтку? – спитала вона. Його рука власницько ковзнула по її горлі, і вона відчула, як його великий палець погладив її ключицю. 
- Не живу. Якщо від мене не вимагаюсь організувати, то ні. Я… - він прибрав руку й різко сів. – Там… там… - його голова опустилася на секунду, і він різко вдихнув. – Там все зіпсовано. Кожного разу, коли я там, я чую крики моєї матері. Ніби в будинку живуть привиди. Клітка, в якій її тримали… вбудована у підлогу вітальні за допомогою магії ліній маєтку. Я не можу її прибрати.
Гіркота в його тоні нагадала Герміоні, наскільки особистим було його горе. Як обережно він його ніс. У повній самоті. Рік за роком. 
- Мені дуже шкода, - сказала вона, поклавши руку на його щоку і кінчиками пальців проводячи по пасмам волосся. Він опустив голову на її долоню і на мить заплющив очі.
- У будь-якому разі, - його голос був напружений і ніяковий, - це викликало б запитання, якби побачили, що я живу в іншому місці. Якимось чином я потрапив у світ маґлів, - він ледь помітно недовірливо засміявся. – Я блукав, намагаючись зрозуміти, як тут все працює. Персонал допомагає; незалежно від того, наскільки безглузді питання я ставив, чи які химерні запити мав, вони завжди знаходять спосіб мене задовольнити. І вони ніколи не задають питань, скільки б крові я не залишив на їхніх рушниках.
- Що це за готель? – запитала вона, сівши й оглянувши кімнату.
- Ох… Який сьогодні день місяця? – сказав він замислено. – Останній тиждень березня – це Савой. 
Герміона злегка відсмикнулась, щоб подивитися на нього. 
- У тебе кілька готелів, у яких ти зупиняєшся? 
- Занадто багато магічної енергії може зрештою привернути увагу, навіть з усіма оберегами. Тому я чергую різні готелі за допомогою арифметичного рівняння рандомізації. Персонал під м’яким впливом закляття Конфундус; не занадто, але достатньо, щоб, якби їх попросили описати мою зовнішність, вони б розповіли щось інше, - він знизав плечима.
Герміона кліпнула очима і спробувала не думати про те, скільки грошей витрачає Драко, постійно тримаючи у своєму розпорядженні кілька номерів у готелі. Багатенький покидьок. 
- Отже, ти живеш у шикарних маґлівських готелях, коли не виконуєш обов’язки генерала у Чаклунській війні, - сказала вона, недовірливо хитаючи головою.
- Ти знала, що я вивчав історію маґлів; де ти думала, я це робив? Я досить добре вмію змішуватися з натовпом, - коли він це говорив, у його тоні бриніло аристократичне самовдоволення. Герміона сумнівалася, що десь у світі існувало щось, куди б не вписався Драко. 
Він знову відвів від неї погляд, вивернувши ліву руку, щоб приховати Темну мітку. 
- Здавалося розумним робити щось час від часу. І так мені було чим зайнятися, коли у мене був вільний час. 
Герміона мовчала. Звісно, він провів майже рік в очікуванні дня, коли вона його продасть. Робити щось тимчасове і нейтральне. Це було розумно.
Вона сперла голову на його плече й обхопила його руками. Вона відчувала під пальцями шрами його рун.
- Коли… коли ти усвідомив, що я не знала, що ти повинен померти у червні? 
Він ледь помітно засміявся.
- Коли ти про це сказала. Коли я казав, що ти повинна була передбачити моє покарання, я думав, що ти зрозуміла, що Муді та Шеклболт підставили мене. Але ти не зрозуміла. Тоді я припустив, що наступного дня тобі про це розкажуть. Але, мабуть, цього не сталось. Тож я зробив висновок, що Муді і Шеклболт вирішили, що моє виживання може бути корисним. Було зрозуміло, що виходячи з того, як ти поводилася, вони не повідомили тобі про цю подробицю, поки не вирішили зробити вибір. Що робило твою присутність одночасно веселим та болючим для мене. Іноді я хотів просто розповісти тобі, але… я думаю, мені подобалося спостерігати, як ти намагаєшся мене врятувати.
Герміона стиснула губи і вперлася в нього чолом. 
- Іноді я міркувала, чи було це частиною плану. Але я припускала, що до цього ще багато років. Я намагалася не думати про це. І зрештою я забула. Після того, як я вилікувала твої руни і ти перестав приходити, я перестала про це думати. Я була така стурбована питанням, чи побачу тебе знову.
Драко мовчав.
- Коли я прийшла в четвер після Різдва… я щойно дізналася. Що таким був план.
Драко ледь помітно кивнув.
- Я так і думав.
Він повільно повернув голову й подивився на неї.
- Відколи ми розмовляли, я хотів запитати тебе, що ти зі мною зробила? 
Герміона винувато завмерла.
Куточок його рота сіпнувся, коли він продовжив її розглядати.
- Ґрейнджер, у мене були ці руни протягом місяця, перш ніж ти наставила свою паличку на них. Я ходив до кількох цілителів, щоб полегшити біль. Окрім загальної неясності лікування рунічної магії, що б ти не зробила, це порушувало основні закони магії. Отже, у мене є свої припущення, але я був би вдячний, якби ти мені розповіла.
Герміона хвилину мовчала, проводячи пальцями по шрамах. Інша її рука досі була переплетена з його.
- У Єгипті Ісіда – богиня зцілення, - нарешті сказала вона тихим голосом. – Дехто каже, що вона має владу над самою долею. У єгипетській міфології, коли людина вмирає, серце зважується, і тільки ті, хто вважається доброчесними, допускаються до загробного життя. Кажуть, що Ісіда подарувала єгипетським цілителям мішечок із камінням, здатним очистити серце. Камені називають Серцем Ісіди. Згідно з міфами, той, чиє серце було зіпсоване темрявою, міг би отримати шанс на спокуту, якби їхні вчинки були зроблені з добрих намірів, - вона ковтнула. – Камені поглинають темну магію; вони очищають її отруту.
- І у тебе є один із них.
Герміона розглядала простирадла на ліжку. 
- Директор лікарні вручив мені один. Він був призначений для Гаррі. Він думав, що якщо Гаррі переможе Сам Знаєш Кого, це йому знадобиться. Що Гаррі заслуговує на очищення, щоб потім мати шанс на життя, якого він хоче. Але Гаррі ніколи… ніколи не буде використовувати темну магію. Для нього невикористання темної магії є принциповим. Це не тому, що він боїться померти або постраждати від цього. Він не використовуватиме її, тому що не хоче, щоб хтось інший її використовував. Руни… вони отруїли тебе. Ти знав, що вони тебе отруюють. Я так запізнилася, що не могла більше чекати. Ти врятував сотні людей, і ми потребували тебе. Тож я використала камінь, щоб зцілити тебе. Ось… коли Орден дізнався, що я зробила… ось, чому мене вважали скомпрометованою. 
Вона різко відсунулась, підтягнувши коліна до грудей і щільно затягнувши покривало навколо себе.
Скомпрометована. Ненадійна. 
Дівчина, що сиділа оголена в ліжку Драко Мелфоя.
Якби Муді та Кінгслі знали, що вона там за власним бажанням… що вона пішла до нього… чи мало б це значення? Або вони завжди діяли очікуючи, що вона там опиниться? 
Вона дивилася вниз на всі шрами на зап’ясті. Вони були ще свіжі й рожеві; якби вона лікувала їх, вони б більше зблідли.
За хвилину Драко порушив мовчанку: 
- Отже, як саме працює серце Ісіди? 
Герміона підвела на нього очі. Він нічого не виражав, розглядаючи її. Її очі знову опустилися до рук.
- Це важко зрозуміти. У деяких аспектах вони алхімічно схожі на філософський камінь. Але… єгипетська лікарня не афішує той факт, що камені навіть схожі. Вони не дозволяють жодних досліджень. Перевіреної інформації небагато.
- Як він працює? 
- Він… ну, - вона незграбно посунулась, - для незначної кількості темної магії достатньо лише тимчасової близькості. Але, - вона подивилася вниз, - руни постійні. Кожна із них схожа на темне прокляття, що постійно тягне за собою твою магію. Ти… ти вибрав так багато… щоб зцілити тебе, я… він… він у твоєму серці. Я поклала його туди, коли ти був непритомний, - Герміона схвильовано глянула на його реакцію.
Брови Драко різко вигнулися вгору.
- Ти вклала камінь у моє серце, коли я був непритомний? 
- Чарівний камінь, - сказала Герміона, висунувши підборіддя, - щоб врятувати тебе від отруєння до смерті.
- Ти вклала камінь у моє серце, не питаючи дозволу, - дивлячись на неї, його сріблясті очі були широко розплющеними від подиву. – Його можна якось дістати? 
Герміона почервоніла.
- Не зовсім. Я не могла тобі сказати, я ще не знала, чи плануєш ти стати наступним Темним Лордом на той момент. Я не могла б запитати, чи хочеш ти отримати імунітет до темної магії.
Він пирхнув і опустився на подушки.
- У мене немає імунітету до темної магії. Я б помітив, аби Круціатус перестав працювати.
- У тебе немає імунітету від проклять. У тебе імунітет від наслідків їхнього використання. Руни досі впливають на тебе так, як їм було призначено. Вони просто не можуть тебе отруїти. Ти захищений від руйнувань та забруднення магії. Це як… постійний ритуал очищення, встановлений у твоїй магії.
Драко мовчав.
Вона розглядала його й вагаючись простягнула руку, торкнувшись його грудей над серцем.
- Можеш розповісти? Я не знаю як це… для тебе. У діагностичних закляттях нічого не видно. Але ти помітив, чи не так? Що все стало інакшим. 
Він повільно кивнув, його вираз обличчя був закритим.
- Це все одно що бути розрізаним, але не стікати кров’ю. Ти краще за мене знаєш, що відбувається, коли темна магія впливає на організм. Камінь одночасно полегшує і ускладнює використання Темних мистецтв. Немає відчуття, що всередині мене розповсюджується щось злісне. Навіть відчуття болю притуплюється. Підозрюю, що… зрештою… я взагалі нічого не буду відчувати, - він відвів від неї погляд.
- Вибач, - сказала Герміона, відтягуючи руку й відводячи очі. Вона притиснула пальці до грудей. Здавалося, немов в її грудях лежить холод, як від дотику до трупа. Усередині неї було свіже і глибоке відчуття бруду. Але це здалося… доречним. Були певні речі, які повинні були робити боляче. Це повинно було мати свою ціну.
Коли ти розриваєш свою душу, ти повинен це відчути.
Вона подивилася на Драко; він дивився у вікно, його вираз обличчям був закритим. Тиша була важкою. Вона чекала, поки він озирнеться. Він цього не зробив.
Герміона ковтнула і відвела погляд. Її шкіра була холодною, і вона подумала, чи це знак, що їй слід піти.
- Вибач, що не запитала, - нарешті сказала вона, посунувшись до краю ліжка. Її одяг був… десь.
Вона відчула, як рука обхопила її зап’ястя.
- Боже, Ґрейнджер, твої друзі задурили тобі мізки. Я не гніваюся на тебе, - він потягнув її назад через ліжко. Його вираз обличчя був жорстоким. – І якби я й був розгніваний, я б із цим впорався. Але… ти не сказала мені, що ти зробила. Я думав, що помираю. Тоді я подумав, що божеволію. Аж у грудні мені спало на думку, що ти, можливо, назавжди зцілила мене. Це було не те, чого я очікував. Я ще звикаю до цього. Ти справді проживаєш життя, очікуючи, що всі, кого ти врятуєш, покарають тебе за це? 
Герміона здригнулася. 
- Краще бути напоготові, ніж застигнутою зненацька.
- Не застосовуй це правило щодо мене, - вираз його обличчя був твердим, мов мармур.
Герміона голосно засміялася і різким ривком відірвалася від нього.
- Чому ні? На тобі воно працює краще за всіх.
Її рот скривився, коли вона подивилася на нього.
- Зрештою, коли я вперше зцілила тебе, ти повернувся наступного тижня і знову і знову кидав у мене Жалючі прокляття, поки я не почала виглядати так, ніби мене відшмагали. Коли я не захотіла проклинати тебе, тому що ти був поранений, ти кинув мені в обличчя смерть Коліна Кріві. Після того, як ти поцілував мене, коли був п’яний, ти пішов, і я не бачила тебе майже два місяці. Після того, як я зцілила тебе у грудні, ти схопив мене за горло і, дивлячись мені у вічі, нагадав, що це ти зробив мене повією… просто тому, що ти міг. Потім… - її голос надірвався, і голова опустилася, коли вона відвернулася від нього, - … після того, як я пішла і сказала Ордену, що ти погодився на Незламну обітницю, і благала їх не вбивати тебе, ти сказав мені, що не можеш навіть дивитися на мене, тому що присягнути мені для тебе було гірше, ніж стати Смертежером. Це було чотири дні тому. Чому б мені не припустити, що ти врешті-решт не вирішиш покарати мене і за це? Ти завжди так робиш.
Вона сіла на край ліжка спиною до нього й тихо схлипнула.
- Я не сліпа до невдячності моїх друзів. Але ти не маєш права стверджувати, що твоє ставлення до мене було чимось кращим. Ви… ви всі однакові.
Драко мовчав.
- Вибач мене, - нарешті сказав він.
Герміона тихо, безрадісно засміялася:
- Так, усі вони теж рано чи пізно вибачаються. Гаррі… Гаррі дуже вибачався вчора після того, як я повернулася до безпечного будинку. Поки він не згадав, що я використала темну магію; потім він розлютився, що я не врятувала Рона іншим чином. Я впевнена, що наступного тижня він знову вибачиться.
Драко різко вдихнув.
- Вибач.
Герміона просто дивилася на підлогу, не відповідаючи.
- Я ніколи не очікував, що зустріну… таку як ти, - сказав Драко хвилину потому. – Я знав, що ти повинна зробити. Але ти все одно дивилася мені в очі і продовжувала слідувати своєму плану. Коли я почав відчувати, що це працює, то робив усе можливе, щоб змусити тебе зупинитися. З того моменту, як ти вперше зайшла у халупу, я очікував, що ти зрештою здаси мене; я гадав, що ти знаєш про це. Але натомість ти поводилася так, наче я гідний спокути. Ти поводилася так, ніби збиралася бути моєю до кінця свого життя, і ти просто вирішила жити із цим, якщо це врятує твій Орден. Я не здогадувався, що вони тобі не скажуть.
Герміона прикусила губу.
- Я гадаю, що вони, мабуть, не думали, що я зіграю свою роль достатньо добре, якщо буду знати.
Вона ковтнула, її рот скривився, коли вона спробувала приглушити раптове відчуття образи та зради, яке вона відчувала до всіх, заради кого вона робила все можливе, щоб захистити.
- Я гадав, що настане та мить, коли я буду достатньо жорстоким, щоб ти зупинилася. Я припускав, що у тебе є межа. Я думав, що щойно її знайду, ти… ти перестанеш емоційно тиснути на мене, - він тихо зітхнув. – Я довго припускав, що ти будеш тією, хто зрештою вб’є мене. Я не хотів додаткового болю від хвилювання за мене, яке ти мала. Я намагався зробити тобі боляче. Але мені шкода.
Герміона дивилася у вікно на Темзу внизу.
- Ми кепська пара, - сказала вона, піднявши куточок рота. – Я не можу повірити, що все так закінчилося. Я хотіла вбити тебе, коли вперше побачила. Я припускала, що ти зґвалтуєш мене або принаймні змусиш мене займатися з тобою сексом і розважишся, завдаючи мені болю, а потім колись я зможу тебе вбити. Я з нетерпінням чекала цього. Але я завжди відчувала, що ти показуєш мені лише маску; когось, кого ти думав, що мені буде легко зненавидіти. Можливо, якби я була менш самотньою, я б повірила у цю гру. Але ти нагадав мені себе. Спочатку я думала, що ми протилежності. Тепер… - вона подивилася на нього й простягнула руку, - я думаю, що ми майже однакові.
Його очі були темні, коли він переплітав свої пальці з її й повільно притягував її назад до себе; поки вона не опинилася в його обіймах, їхні тіла притиснулися одне до одного. Він поцілував її. Він поцілував її, і вона поцілувала його у відповідь.
Життя не було холодним. 
Він відкинув голову назад і поцілував її чоло, ковзаючи руками вздовж її плечей і пестивши її горло вже звичним способом. Він поцілував її між очима.
- Ти краща людина, ніж я.
Вона підняла руку, щоб доторкнутися до його щелепи долонею. Їй здавалося, що вона не може достатньо торкнутися його.
- Мені ніколи не доводилось заходити так далеко. Як ти й сказав, у мене ще був простір для наївності. Незважаючи на те, що я знала дещо, що відбувається, я не думала, як далеко Орден може зайти. Я знала, що Кінгслі маніпулятивний, що він використовує бажання інших людей, щоб отримати потрібні результати. Але… я не стратег. Я не знаю, як думати про людей таким чином у довгостроковій перспективі. Навіть коли я намагаюся, - вона поклала голову йому на плече, - я не знаю, як відсторонитися від цього.
Він повернув її обличчя до свого. 
- Ти зберігаєш людям життя. Ти дивишся на них і намагаєшся зберегти їх усіх живими. Це значно складніше, ніж обчислити всі способи їх використання або вбивства. Я вважаю, що тобі це коштує дорожче.
Куточок її рота сумно викривився, і вона подивилася вниз. Драко притулився чолом до її, і вона заплющила очі. Здавалося, що їхні душі доторкаються.

Автор jaxx in a box «Здавалося, що їхні душі доторкаються»:
https://jaxx-in-a-box.tumblr.com/post/621558053116002305/it-felt-as-though-their-souls-were-touching

Вона повернула голову, поки його ніс не торкнувся її, а тоді підняла підборіддя так, щоб їхні губи зустрілися. 
Вона хотіла провести залишок свого життя, загубившись у цьому моменті. 
Дівчина неохоче відсунулася.
- Я мушу йти. Я впевнена, що Орден чекає пояснень.
Драко не відпускав.
- Ти повинна їсти.
- Я маю йти, - похитала головою Герміона.
Його пальці сіпалися, тримаючи її міцніше.
- Сходи в душ. Я тобі щось замовлю. Маєш якісь вподобання? 
- Драко, - вона взяла його за зап’ястя і міцно відірвала його руку від себе. – Ти не можеш тримати мене тут. Я мушу йти.
Вираз його обличчя ненадовго блимнув. Достатньо, щоб виявити частинку власництва та щось жадібне й відчайдушне, що вона не могла точно розпізнати. Потім усе зникло, коли він забрав руки й дозволив їй встати.
Його обличчя було холодним і закритим, але очі горіли.
Герміона простягнула руку й торкнулася його обличчя, відкинувши голову назад. Вона поцілувала його у чоло.
- Я сходжу в душ, - вона взяла простирадло з ліжка й обгорнулась ним, підбираючи одяг з підлоги. Вона відчувала погляд Драко на собі, коли йшла до ванної кімнати.
У ванній кімнаті була величезна ванна для ніг, на яку Герміона з тугою дивилася, перш ніж піти в душ. Навколо неї витав беззаперечний запах сексу, і на ній досі залишалися сліди крові від попереднього дня. Не всі з них були її. Вона відчувала її на своєму волоссі, коли почала його мити.
Вона швидко очистила себе з ніг до голови, перш ніж вийти і висушитися. Вона глянула у люстерко. Ванна кімната була яскраво, майже засліплююче освітлена. Як для жінок, які ретельно наносили макіяж та хотіли оглянути кожну свою зморшку. Герміона дивилася на себе в дзеркало, притискаючи до себе рушник.
Погане освітлення будинку на Площі Гриммо було набагато милосерднішим до неї. Вона ледве впізнала людину у відображенні.
Поки вона дивилася, Драко підійшов і став біля дверей. Він натягнув штани.
- Ти маєш рацію, я дійсно схожа на труп, - сказала вона за мить.
Впадини його щік почервоніли, а очі опустилися на підлогу.
- Тобі слід більше їсти. 
Вона знизала плечима.
- Це стрес. Не те, щоб мене не годували. Я знову їстиму, щойно зможу спати, - вона поглянула на нього критичним поглядом. – Ти сам не маєш здорової маси тіла. 
 Він подивився на себе, а потім знову на неї, вигнувши брову. 
- Як ти гадаєш, хто причина мого стресу? Ти - кошмар, про який треба хвилюватися.
Вона відвела погляд, її горло трохи стиснулось, коли вона почала обмацувати свій одяг.
- У мене з’явився напарник з добування інгредієнтів.
- Патіл, котра втратила ногу. Та, кого ти навчала.
Герміона підняла голову і поглянула на нього у дзеркало.
- Як ти дізнався? 
Він холодно зустрів її очі.
- Я звертаю увагу на будь-які повідомлення про цілителів Ордену. Ви надзвичайно непомітні, але Патіл – знайоме обличчя у Спротиві. Дружелюбна. І досить балакуча. Трохи дрібних деталей тут, трохи там. Їх можна об’єднати, - він був безвиразним. – Я легілимент. Мені часто доводиться бути тим, хто витягує цю інформацію. 
У Герміони стиснулося горло.
- Чому тоді ти мене тренував? Якщо ти знав? 
Він тоненько посміхнувся і схилив голову набік. 
- Коли це почалося, в середині жовтня? Ти все одно ходила одна, щоб підтримувати своє прикриття. Я хотів, щоб ти жила. Після моєї смерті я хотів, щоб ти була жива. Я міг просто вимагати, щоб у тебе був партнер. Це не було б нерозумно, зважаючи на мої умови. Але Шеклболт або Муді не виконають мої умови, коли мене не стане, - вираз його обличчя став злобним. – Як ти сама сказала: якщо вони продали тебе один раз, що завадило б їм зробити це знову? Хто знає, можливо, вдруге вони б рекламували це.
Шлунок Герміони розривали почуття, і вона відвела погляд. 
- Вони не… вони не монстри. У них просто мало варіантів. Вони повинні працювати з тим, що мають. Саме вони підтримують Спротив. Це їхній продуманий вибір завів нас так далеко. Вони не можуть поставити мене пріоритетом над усіма іншими. Та я й не хочу, щоб вони це зробили. 
- Мені начхати на Спротив, - сказав він глузливо.
- Ну, а мені – ні, - Герміона не вагалася. Вона зустрілася з ним очима, коли сказала це: - Я піклуюся про них всіх. Я завжди буду піклуватися про них.
- Вони навіть не знають, хто ти, - його тон був отруйним. – Ти безособова фігура їхнього болю. Вони люблять своїх медсестр, цілителів шпиталю, Помфрі, Патіл. Тих, про кого вони забувають, щойно небезпека мине. Вони навіть не знають, що ти рятуєш їх знову й знову. Або про що-небудь ще, що ти робиш задля них.
Герміона знизала плечима й одягнулась. Вона не звикла бути оголеною, ні з ким. Одягнувши сорочку й штани, вона почала заплітати волосся з напрацьованою легкістю.
Драко залишився стояти на порозі. Вона майже відчувала образу, яку він випромінював, коли спостерігав, як вона збирається піти.
- Нічого з того, що я зробила, було заради того, щоб мене вважали героєм, - вона скривилась. – Мені не потрібні лаври. Коли ця війна закінчиться… - вона відвела погляд, ловлячи нові пасма волосся й заплітаючи їх у коси, - якщо Орден переможе… - вона ковтнула. – Якщо ми переможемо, є великі шанси, що Кінгслі, Муді та я врешті-решт будемо засуджені за воєнні злочини. 
Вона зустрілась очима з Драко у відображенні дзеркала. 
- Я ніколи не буду героєм. Я знала про це, коли обирала навчання на цілительку. Це ніколи не було причиною жодного мого вибору.
Вона закінчила одну косу і почала іншу.
- Поттер настільки багато значить для тебе? 
Куточок її рота викривився. 
- Це більше, ніж він. Гаррі – мій найкращий друг, але війна більша за Гаррі чи будь-кого іншого.
Її руки завмерли, і вона на мить зупинилась мовчки.
- Я хочу… - почала вона, а потім зупинилась і коротко вдихнула. – Я хочу, щоб наступна маґлонароджена чаклунка із сяючими очима ввійшла у світ, який вітає її. Світ, де їй не потрібно постійно заробляти своє право бути там, і де до неї не ставляться, як до тієї, хто краде щось у когось іншого. Де вона виросте і закінчить навчання. Влаштується на будь-яку роботу, вийде заміж, народить дітей і постаріє з кимось. Я не… - її голос на короткий час урвався. – Я… не отримаю нічого з цих речей. Я хочу створити світ, у якому хотіла б жити сама.

Примітки до розділу: 

Арт: 


Автор jaxx in a box «Здавалося, що їхні душі доторкаються»:
https://jaxx-in-a-box.tumblr.com/post/621558053116002305/it-felt-as-though-their-souls-were-touching
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Розвиток відносин, перемога Волдеморта, смерть другорядних персонажів, жертви обставин, #Таємниці/Секрети, складні стосунки, Відхилення від канону, спогади, втрата пам'яті, драма, насилля, антиутопія, вагітність, Дарк, війна, психологічні травми, сіра мораль, Ангст, au, Слоуберн, жорстокість
Переглядів: 289 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (54 Розділ)
Завантаження...