menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.05.2022 в 14:48
Фанф прочитано: 494 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (63 Розділ)


25.05.2022, 14:48
63. Флешбек 38

Липень 2003.


Лабораторія Сассексу була величезною чорною будівлею, яка виглядала так, ніби її кинули посеред лісу Ешдаун. Антиявляльні бар’єри сягали на кілька сотень ярдів. Герміона підійшла до лабораторії під дезілюмінаційними чарами, оглядаючи інші менші будівлі, розкидані навколо. Лабораторія затьмарювала все. Повітря було настільки спотворене та зіпсоване темною магією, що важко було дихати. Дементори літали високо над головою.
З точки її обзору будівля була схожа на Азкабан. Вона бачила креслення дизайну Сассексу й бачила його здалеку, але підійшла - вперше.
Це була висока V-подібна будівля, без видимої точки входу. На верхніх поверхах було лише кілька вікон. З креслень вона знала, що єдиний вхід був через захищений пункт являння всередині будівлі, а єдиний вихід – окрема точка для являння на іншому поверсі. 
Якби вона була спокійнішою і менш розбитою горем, вона б зрозуміла, що Драко не міг так швидко витягти Джіні, не нашкодивши собі.
Вони обоє зробили помилки від розпачу.
Вона озирнулася. Був надто похмурий вечір, як для літа. Сутеніло; темні істоти незабаром вийдуть назовні.
Герміона наближалася, поки не досягла останнього шару захисних бар’єрів. Вони були схожі на ті, які були над Гоґвортсом. Трава та рослини вигоріли та лежали у вигляді попелу по периметру.
Герміона простягнула руку, і магія затріщала, мерехтячи, показуючи її неподалік. 
Вона витягла з мантії ніж і, опустившись на коліна, проткнула чари навколо землі. Отрута мантикори в сріблі прослизнула, наче захисних чар й не існувало. Герміона витягла одну з десятків бомб, які вона принесла, легенько постукала по ній кінчиком чарівної палички й проштовхнула її крізь отвір, обережно, щоб захисні чари чи ніж не торкнулися крихітної кулі. Якби вона випадково підірвала бомбу, Смертежери збирали б її шматки у радіусі п’ятдесяти футів.
Вона намагалася не думати про це.
Вона проштовхнула п’ять бомб через отвір у захисному бар’єрі і, помахом чарівної палички, левітувала бомби до будівлі, залишивши три розмежовані вздовж основи, а дві відправила зависати приблизно на двадцять футів вгорі на стіні. Вона витягла ніж, і отвір у бар’єрі миттєво затягнувся.
Вона швидко пройшла десять футів далі й повторила свої дії, поки не пройшла вздовж всієї східної стіни будівлі й її кишені не були порожніми. Судячи з усіх звітів, які Северус і Драко коли-небудь приносили про Сассекс, на східній стороні будівлі розташовувався відділ розробки проклять і більшість досліджень з використанням піддослідних людей. Західна сторона будівлі була більш технологічною, де базувалися вироблення кайданів та дослідження зламу чарів Фіделіуса. 
Вона відступила якомога далі, дивлячись на край антиявляльних бар’єрів й намагаючись визначити, як далеко їй потрібно бігти. Швидким рухом вона накинула на себе захисні чари Головного пузиря. 
Вона заплющила очі і повільно вдихнула, перш ніж розплющити їх і простягнути руку з паличкою.
Я подбаю про тебе. Я завжди буду піклуватися про тебе. 
Вона різко змахнула паличкою вгору, а потім вдарила нею вниз.

Автор winchesterchola «Втеча із Сассексу»: 
https://winchesterchola.tumblr.com/post/622217591446994944/she-was-a-non-active-member-of-the-order-of-the

Автор saharok_illustration «Атака Сассексу»:
https://www.instagram.com/p/CKb1vivsTx4/

На долю секунди запанувала тиша. Потім почувся гуркіт, ніби всі молекули повітря вібрували.
Звук вдарив її, навалюючись стіною, і її кістки завібрували. Захисні чари над Сассексом показалися, коли швидка серія вибухів прокотилася збоку лабораторії. Повітря оглушливо вибухнуло. Вибух вдарив по захисних чарах, а потім рикошетом повернувся на базу лабораторії Сассексу. Хмара пилу та смертельної отрути наповнила повітря, і вся східна сторона будівлі захиталася, а потім впала, перекинувшись назад і врізавшись у західну частину будівлі.
Земля затряслася так сильно, що Герміона впала з ніг. Її голова вдарилася об землю, і біль змусив її похитнутися. Відчуття оглушливого наркозу проникло в її свідомість, коли вона піднялася на ноги. Вона похитала головою, кліпаючи і намагаючись очистити розум. У її вухах різко, болюче задзвеніло, що приглушило всі інші звуки. Вона озирнулася на лабораторію, перш ніж кинутися до точки являння.
Вона подолала п’ятдесят футів, коли її охопив замерзаючий відчай.
Вона спіткнулася і захиталася.
Гаррі помер.
Усе горе раптово накрило її, немов хвилею прибою.
Гаррі. Падма. Доббі. Усі.
Усі.
Все, що вона зробила. Усе це не мало значення.
Все це було безглуздо.
Порожні очі Гаррі, коли його вражали Вбивчим прокляттям знову й знову.
Крик Рона. Що відчайдушно кидається до свого найкращого друга.
«Чи Парв..?»
Колін кричить, коли з нього злазить шкіра на лікарняному ліжку.
Не було сенсу. 
«Ми добре трималися, Ґрейнджер, але це не могло тривати довго».
Вона стояла одна й трусилася. 
Припливна хвиля смерті накрила її.
Вони всі помруть.
Вона опустилася на землю. Їй було так холодно, і все боліло.
Вона притиснула руку до грудей і спробувала дихати.
«Ти повинна знати, що незабаром досягнеш точки, коли шкода стане незворотною».
Усі спогади, від яких вона намагалася сховатися. Всі кричать і вмирають. Бридкий запах гангрени та гнилі, що згортав язик. Палаюча кров. Кишки й комахи, отруєна кров. Кігтєподібні руки сліпо стискаються навколо неї: «Допоможи». «Вбий мене». «Будь ласка». «Зупини це». 
Усе її тіло боліло від холоду, ніби по її пальцях стелився іній.
Вона хотіла померти.
Драко. 
«Ти моя. Я завжди прийду за тобою».
Вона застигла. Вона сказала йому, що буде чекати його.
Якщо вона не повернеться, він знайде на столі безлад із наспіх зібраних вибухівок і її нашкрябану записку. Я тебе кохаю. Я тебе кохаю. Я тебе кохаю.
Вона підняла голову й усвідомила, що дементори заповнюють небо й наближаються до неї.
Вона схопила паличку й спробувала встати. Вона не могла кинути патронуса. Їй доведеться бігти.
Вона спіткнулася, а потім знову впала, сильно тремтячи.
Дементори, що спускалися вниз оточували її так тісно, що не було видно світла.
«Я подбаю про тебе. Я не дозволю нікому завдати тобі болю. Ти не повинна бути самотньою. Тому що ти моя».
Це не було щастям. Вона не була впевнена, чим це було. Але це була обіцянка, яку дав їй Драко. Вона повинна була повернутися до нього. Він був її. Вона його заслужила. Вона пообіцяла, що чекатиме його.
Вона не могла померти. Вона не могла залишити його. Він проповзе крізь пекло, щоб повернути її.
Її шкіра горіла від жахливого холоду. Вона піднялася і направила свою паличку на дементорів, що наближалися до неї.
- Експекто Патронум! – вона вклала кожну краплю емоцій у закляття. 
Біле світло вибухало з її палички, зростаючи все більше й більше, доки її патронус повністю не з’явився. 
Не її видра.
Не розмита. 
Герміона дивилася вгору, коли величезний Опалоокий антипод вирвався з її палички. Він заповнив небо. Дракон закинув назад голову, ревучи й розгортаючи величезні крила. Він роззявив рота, і з нього полилося біле полум’я.
Дементори відступили у небо, але дракон летів за ними, доганяючи й підганяючи все вище й вище, поки вони не повернулися назад, рухаючись внизу поля. 

Автор Avandell «Патронус Герміони»:
https://www.instagram.com/p/CAnhmrhAc4F/

Автор favnia «Патронус Герміони»:
https://favnia.tumblr.com/post/621578063710404608

Автор grapesodaandpuddin «Патронус Герміони»:
https://grapesodaandpuddin.tumblr.com/post/624369519494905856/expecto-patronum-she-poured-every-drop-of

Автор jjupiter «Патронус Герміони»:
https://jjuuppiter.tumblr.com/post/654938337330774016/she-wasnt-sure-what-it-was-but-it-was-hers-a

Герміона підвелася й подивилася, як вони наближаються, коли вона вдарила паличкою вверх. 
Дементори не можуть померти, але вони точно можуть згоріти.
Прокляття Зложару вирвалося з її палички, звиваючись і перетворюючись на десятки язиків, коли дементори полетіли вниз, тікаючи від її патронуса. Коли дементори наблизилися до землі, Герміона спрямувала свою паличку в небо, і Зложар розгорівся, перетворюючись на стіну з полум’я.
Усе небо було наповнене кричущими, палаючими дементорами, які загоралися та пожиралися Зложаром, що перетворився на величезного сяючого дракона.
Герміона лише мить спостерігала, як закінчиться дія закляття й повернулася, щоб бігти, допоки палаючі дементори з криком падали з сяючого неба.

Автор frumpologist «Небо з палаючими дементорами»:
https://frumpologist.tumblr.com/post/184143468429/felt-inspired-tonight-by-senlinyuwrites-this

Вона подолала десяток ярдів, коли щось звалило її на землю. Вона штовхнула ногою й прокричала прокляття, перш ніж нападаючий вампір встиг її вкусити. Він впав на землю, коли вона піднялася.
Вона майже випрямилася, коли перед її обличчям стрибнула лісова відьма. Герміона кинулася вбік, наклавши при цьому прокляття для випотрошування. Поле було заповнене темними істотами. Їхня армія напала на неї, поки вона намагалася втекти від дементорів.
Вона зупинилася, поки вони не підійшли достатньо близько, а потім вдарила чарівною паличкою у землю, розрідивши ґрунт навколо себе, і спостерігаючи, як лісові відьми, вампіри та перевертні ковтають його. Перш ніж вони встигли випливти на поверхню, вона скасувала прокляття і знову кинулася до краю бар’єрів.
Хтось вдарив її ззаду. Вона полетіла, котячись, намагаючись зупинитися, а потім піднялася на ноги, використовуючи останній шанс, щоб відновити рівновагу. Вона кинула Бомбарду максимум, не дивлячись, в кого цілиться. 
Молодий перевертень подивився вниз і побачив свій розбитий живіт. Він упав на землю. Завдяки своїй лікантропії йому, ймовірно, вдасться вижити. Вона послала кілька швидких ріжучих проклять на горлянки лісових відьом та перевертнів, які підійшли занадто близько.
Коли вона знову повернулася, щоб бігти…
- Експеліармус!
Її паличка вислизнула, поки сила закляття відкинула її назад. Вона важко впала, і її голова врізалася в камінь. Зір розпливався, і чорні плями спалахнули перед очима, коли вона ошелешено піднялася і подивилася в напрямку, куди полетіла її паличка.
Грехем Монтегю стояв за п’ятнадцять футів і дивився на неї. Її паличка була в його руці.
- Мушу сказати, сьогодні мій день. Таке відчуття, ніби я бачив тебе лише вчора, - сказав він, посміхаючись. Вираз його обличчя був злорадним і сильно знервованим. – Я не сподівався знайти тебе так швидко.
Він показав на димлячі руїни лабораторії й палаючих дементорів, що досі падали з неба.
- Впоралася із всім цим самостійно? 
Герміона не рухалася; її очі були прикуті до палички.
- Бляха. Б’юся об заклад, я отримаю свою мітку за те, що приведу тебе, - він озирнувся на неї, а потім посміхнувся, схопивши її паличку обома руками й розламав навпіл.
Вона витріщилася з жахом.
Без палички вона не могла являтися. 
- Давай, - Монтегю направив на неї свою паличку й поманив до себе. Темні істоти зібралися навколо нього. – Не ускладнюй все. Ходи сюди, Бруднокровко.
Герміона прокотилася по полю, намагаючись розрахувати, що їй робити.
Вона впала, покірно зігнувши плечі, коли витягнула ніж із внутрішньої кишені своєї мантії.
Вона нерішуче підійшла до Монтегю та всіх темних істот, що стояли поруч із ним. На перед вийшов перевертень і почав хапати її за руку.
Герміона вдарила його.
Її ніж блиснув. Вона відрізала йому руку й скалічила перевертня.
Вона загоїла достатньо поранень від лісових відьом, що точно знати, які ножові поранення не можна вилікувати.
Вона впала, коли на неї налетіло прокляття, кидаючись до Монтегю. Він був найближчою людиною з паличкою в руці.
Лісова відьма стрибнула їй, хапаючи за шию, і Герміона розвернулася, встромляючи ніж їй в горло, перш ніж знову кинутися до Монтегю. 
Очі Монтегю розширилися від страху, і він спробував її проклясти. Він був набагато повільнішим дуелянтом, ніж Драко. Неакуратним та неточним. Вона ухилилася від першого прокляття. І другого. Фіолетове прокляття обрізало її плащ і зачепило живіт. Вона продовжувала рухатися до нього, поки він не впав, спіткнувшись, коли намагався відійти від неї.
Перекинувши ніж у руці, вона кинула його в нього, цілячись в центр грудей.
Він кинув щит, але магічний клинок прорізав його і ввійшов до рукоятки в його ліве плече. Вона ледве промахнулася повз його серце. 
Герміона витягла другий ніж.
Вираз його обличчя став переляканим.
- Авада Кедавра! – він спробував накласти прокляття, але з’явилися лише іскри. – Авада Кедавра!
Нічого.
- Круціо!
Червоне прокляття оминуло її. Він знову кинув його.
Коли вона всунула ніж між його ребра, він підніс їй до горла свою паличку.
- Круціо!
Її хватка на ножі ослабла, і вона впала на землю з криком. Її руки скрутило, і вона скорчилася. Агонія розривала кожен нерв. Її горло розривалося. Її нерви роздирало. Смак крові наповнив її рот. Біль. Нічого, крім цілковитого болю.
Нарешті це припинилося.
Герміона насилу розплющила очі й спостерігала, як Монтегю опустився на коліна, стікаючи кров’ю з боку плеча. Здавалося, він був на межі втрати свідомості. Його паличка вільно звисала з пальців.
Герміона схлипнула й ахнула крізь зуби, коли з тремтінням спробувала перевернутися.
Візьми його паличку. Візьми його паличку.
Її м’язи сіпалися й скорочувалися, коли вона тягнулася вгору.
- Ти йобана сука… Ступефай!
***
Герміона прокинулася від крику.
Вона лежала на землі, її м’язи стискалися, розриваючись, коли вона змушувала себе сісти. Вона була у великій клітці, заповненій більше ніж десятком людей, у тому числі кількох, яких вона смутно впізнавала.
Настала ніч, і єдиним освітленням був смолоскип, який мерехтів помаранчевим кольором. Вона відчувала запах крові та темної магії. Крик не припинявся. Було чутно також і сміх. Жорстокі, насмішкуваті, істеричні вибухи сміху.
Вона озирнулася і зрозуміла, що перебуває у Гоґвортсі. Десятки величезних кліток, переповнених людьми, були розкидані по території Гоґвортсу навколо основи Астрономічної вежі. З вежі доносилися крики.
Вона підняла очі.
Висівши на висоті п’ятнадцяти футів над землею, Моллі Візлі кричала, ридала й корчилася, причеплена зап’ястями до вежі. Артур закричав від болю поруч із нею. Прокляття розрізало його потроху.
- Будь ласка! Не робіть йому боляче!! Краще мені! Він не розуміє!! Будь ласка, не робіть цього із ним! – голос Моллі був надірваний від крику.
Навколо Моллі на ланцюгах звисали шматки м’яса. Герміона примружилася при слабкому освітленні.
Відрізані руки.
Тулуб.
Голова Джорджа.
Її горло стиснулося, вона перегнулася й вирвала так сильно, що відчула ріжучий біль у спині від судом. 
Вона знову підвела очі, витираючи рот.
Білл, Чарлі, Фред і Джордж були мертві, порізані на шматки, що звисали з ланцюгів. Рон був ще живий. Ледве живий. Тонкс була мертва, її органи звисали з тіла. Ремус висів поруч із нею, такий понівечений, що він, безперечно, теж був мертвий.
Над Візлі, Ремусом і Тонкс була й інша постать. Скелет. 
Пальці Герміони трусилися, коли вона стискала їх на ґратах. 
- Це… це Гаррі? – вони здригнулася.
- Так, - сухо сказала дівчина поруч. Герміона подумала, що її, мабуть, звуть Мафальда. – Коли Сама-Знаєш-Хто перестав використовувати Вбивчі прокляття, він наклав закляття, і Гаррі почав гнити. Він повісив його туди, щоб всі бачили, як це відбувається. І всіх його найкращих друзів також. Вони катують їх годинами.
Крики Артура дедалі слабшали.
- Будь ласка!! Не завдавайте йому болю. Артур. Артур, - Моллі продовжувала ридати й благати, намагаючись достукатися до нього.
Пальці Герміони сіпалися, вона опустила підборіддя і відвела погляд від вежі.
Її мантія зникла, її ланцюжок, її браслет. Її одяг зняли й переодягли в тонку сіру сукню; навіть її шпильки та резинки були зняті. Перстень Драко досі блищав на її руці. 
- Мелфой!
Кров у її жилах застигла, вона зупинилася й озирнулася. Серед кліток були натовпи біля наметів. Смертежери, охоронці та чиновники Міністерства змішувалися й випивали. Смертежер виступив вперед і кинув прокляття на тіла, що висять на Астрономічній вежі. Пролунав п’яний, лайливий сміх.
Кілька чоловіків зазирали у клітки.
- Ти солоденька. Можливо, Темний Лорд буде таким ласкавим і віддасть тебе мені, - наспівував Смертежер, намагаючись схопити одну з полонянок крізь ґрати.
- Мелфой!
Герміона шукала Драко. Натомість вона побачила, що наближається Люциус. 
- Ми вже гадали, що ти та інші пропустите все святкування, - пролунав рваний голос.
Герміона низько притулилася до землі й відвела очі, коли Люциус підійшов ближче. Від вибуху у вухах досі дзвеніло. Вона затамувала подих і напружилася, щоб почути.
- Темний Лорд вимагав моєї присутності, - сказав Люциус, його голос був тривожним й пестливо протяжним. – Виникла… несподівана ситуація.
Герміона відчула, як її горло стиснулося. Драко.
Інший голос став тихішим: 
- Сассекс? 
- Саме так, - тихо сказав Люциус. – Темний Лорд звелів мовчати. Ця інформація лише для тих, кому він найбільше довіряє. 
Герміона полегшено видихнула. Не для Драко. 
- То це правда? Усі? – рваний голос був наполегливим.
- Хіба я не сказав, що про це мовчать? Ти хочеш знати те, чого Темний Лорд не хоче, щоб було відомо? – у м’якості голосу Люциуса була прозора ясність. – Коли він шукає шпигунів серед нас? Я б не хотів бути поруч, коли Темний Лорд дізнається, що ти намагався вивідати інформацію. Я досі здригаюся від думки про те, що трапилося минулого тижня з бідолашним Руквудом.
 - Я не мав на увазі… я лише хотів… ввічливе запитання – ось все, що я мав на увазі. Глянь! Я дещо приберіг для тебе. Було багато тих, хто хотів його добити, але я сказав, що ти заслуговуєш на цю честь. Дивись, він ще живий.
Герміона підвела погляд і побачила, що Люциус та інший Смертежер дивляться на Астрономічну вежу.  
Артур затих, а крики Моллі перетворилися на тихі ридання.
- Ще кілька з них живі, - хриплим голосом Смертежер наклав прокляття на Ремуса, і його тіло смикнулося, а потім знову обм’якнуло. – Цей ніяк не помре. Що б в нього не кидали. Він вже двічі відростив органи, - він засміявся. – Також є матуся. Вона кричить голосніше, коли катують її малолітніх вилупків, ніж тоді, коли на неї накласти Круціо. Але найкраще я зберіг для тебе. Найкращий друг Поттера, той, хто завжди був із ним. Я переконався, що його ніхто не вбив. 
- Який ти завбачливий, Мальсібере, - Люциус наспівував ці слова, вивчаючи Візлі над головою.
Його обличчя стало задумливим. Він був схожий на скелета: шкіра туго натягнута на череп, а западини щік та очниць були такими впалими, що здавалися чорними дірами у темряві та мерехтливому світлі смолоскипів.
- Я сподівався, що матиму більше часу, щоб насолодитися цим видовищем, але Темний Лорд хоче, щоб вони померли до кінця дня, - голос Люциуса був сумним. – Я трохи подумав, як можу це здійснити.
Хворобливо-жовте прокляття вилетіло з палички Люциуса й вдарило Рона збоку в голову. Тіло Рона почало смикатися, а очі розширилися й вибухнули, ніби він задихнувся.
- Не… - це слово було на півдорозі, щоб вирватися з вуст Герміони, перш ніж вона проковтнула його.
Сірі очі Люциуса блищали, коли він дивився на тіла, що висіли над головою.
- Я дав Незламну обітницю на могилі Нарциси, що вб’ю кожного зрадника крові в цій країні. Я знав, що Поттер належав Темному Лорду, але сподівався, що саме мені пощастить вбити решту улюбленої «сім’ї» Поттера.
Люциус помахав рукою, але рух був судорожним, наче це був тік. Вираз його обличчя напружився, коли він подивився на Рона і, помахом чарівної палички, покінчив із задушливим прокляттям. Рон рвано ахнув. Його груди здіймалися. Його очі були померлими.
Люциус махнув паличкою лінивими спіралями й промовив повільно: 
- Згоріти – це особливо болісна смерть. Раніше маґли спалювали відьом. Спалюйте їх, поки він них нічого не залишиться. Все, що у мене тепер є від моєї дружини, - це порожня могила. Від неї нічого не залишилося. Хоча я шукав… багато разів, - його рука знову здригнулася.
- Я думаю, що ти знаєш, який біль вона відчувала, - він підняв паличку. – Це за мою дружину. 
Темно-зелене прокляття злетіло та влучило Рону по нозі. Дим згорнувся калачиком, і Рон закинув голову назад і закричав, коли загорілася його нога.
Тіло Герміони здригнулося; її горло стискалося, коли вона намагалася не блювати. Вона знала прокляття. Він перетворив кров на розплавлений свинець всередині тіла. Це було повільне прокляття. Вона притиснулася до іншої сторони клітки й намагалася не заридати. 
Люциус закинув голову й засміявся.
Моллі смикнулася і збудилася.
- Будь ласка. Ні! Тільки не мій син. Будь ласка, не завдавай болю моєму сину!
Герміона заплющила очі й затулила вуха, але не змогла заглушити крики Рона й Моллі. Або сміх Люциуса.
Крик поступово затих, коли ніс Герміони відчув щось тепле і бридко-солодке. Її очі розплющилися, побачивши, що обличчя Долорес Амбридж лише в дюймах від неї з радістю вивчало Герміону крізь ґрати клітки.
Амбридж обступили кілька охоронців.
- Гадаю, що зможу впізнати це брехливе обличчя, - Амбридж звернулася до охоронця. – Ти, відчини й приведи її.
Почувся скрип дверей клітки, і жорстка рука схопила Герміону за руку й витягнула. Пальці заплуталися в її волоссі, коли голову жорстоко відкинули назад.
Амбридж ще раз засміялася. Її посмішка промайнула перед обличчям Герміони. Така тепла й солодка, немов вона їла цукерку лише хвилину тому. 
- Це ти. Я би впізнала твоє брудне обличчя будь-де. Я тебе не забула, - очі Амбридж блищали. Вона показала через плече. – Зробіть замітку. Я хочу, щоб її перевели у Сассекс разом із наступною партією, яку вони попросять. Запишіть її у верхній частині списку, особисто для Долохова, - вона нахилилася ближче до Герміони, і її голос був майже шепотом: - Він завжди шукає нові іграшки, щоб зламати.
Один із охоронців злегка кашлянув. Амбридж різко подивилася на нього.
- Наглядачко, Сассекс… кажуть, що він більше не буде працювати… через… аварію там. А Долохов… мертвий.
Герміона відчула суміш тріумфу та жаху, коли обличчя Амбридж витягнулося. 
Вона сподівалася, що Долохов помре. Єдиною людиною, яку вона ненавиділа більше, ніж Антоніна Долохова, був Волдеморт.
- Це вже підтвердили? – голос Амбридж був різким.
Охоронець неохоче кивнув.
Амбридж зітхнула, виглядаючи розчарованою.
- Шкода.
Вона вдарила паличкою в груди Герміони:
- Круціо.
Герміона закричала, і її ноги підігнулися. Рука тримала її за волосся. Тіло билося в агонії, поки м’язи не почало судомити так сильно, що вона подумала, немов сухожилля лопають. Вона кричала, доки не надірвала горло, а голос не згас у риданнях; вона зависла на місці, коли її тіло різко смикалося й судомилося.
Закляття не припинялося.
Герміона відчувала, як її мозок намагається втекти; звільнитися від агонії. Просто зламатися. Просто зламатися.
Ні. Вона не могла.
«Я не крихка. Я не зламаюся. Будь ласка, повір мені».
Вона застигла на місці, тремтячи від агонії.
Закляття нарешті припинилося. Герміона впала на землю, її м’язи продовжували сіпатися. Вона відчувала, що її розриває на шматки. Тихі ридання долину зсередини її грудей, які стискалися у спазмах.
Вона насилу розплющила очі й подивилася вгору. Через плече Амбридж вона могла побачити Астрономічну вежу; Моллі помирала.
Амбридж розглядала Герміону на землі, а потім знову кивнула одному з охоронців.
- Я хочу, щоб її доставили мені, щойно її магія буде заблокована. Впевнена, її слід ретельно опитати. Киньте її назад до клітки.
Амбридж хіхікнула й повернулася, щоб піти геть.
Торфін Роул зупинився, проходячи повз.
- Ви не може забрати її собі, Наглядачко, - його голос був нечітким, і він різко вказав на місце, де лежала Герміона. – Я допоміг привезти її із Сассексу після того, як її впіймали. Темний Лорд сказав, що хоче, щоб вона була цілою, якщо він вирішить допитати її сам. Про це написано у документах про передачу.
Через агонію й шок, які переживало її тіло від тортур, Герміона відчувала, як замерзає кров.
Вираз обличчя Амбридж витягнувся.
- Але вони так швидко вмирають, коли він їх допитує.
Роул випростався й примружив очі.
- Сумніваєтеся у моїх словах, Наглядачко? Я можу викликати Темного Лорда сюди, якщо Ви сумніваєтеся у паперах.
Амбридж ковтнула, і її підборіддя здригнулося, коли вона швидко похитала головою:
- Ні. Ні. Я ніколи б не засумнівалася у словах Темного Лорда. Якщо він хоче, щоб вона була цілою, вона, звісно, залишиться неушкодженою. Це… - вона показала на Герміону, - тривало лише кілька хвилин за… непокору. Я б ніколи не ставила під сумнів накази такої важливої людини, як ви. Моє розчарування взяло верх, - її голос став солодким. – Зрештою, ви – одна із найбільш довірених осіб Темного Лорда. 
Роул розправив плечі, і його груди піднялися. Він подивився на Герміону й штовхнув її черевиком. 
- Я сумніваюся, що вона має значення. У нього є десятки важливіших… терористів, яких він планує допитати… якщо вона зрештою забудеться… - він знизав плечима. – Тоді ніколи не буде хвилювати, що Ви із нею зробите.
Він гучно засміявся і продовжив свій шлях.
Амбридж кілька хвилин мовчки озиралася на Герміону.
- Коли її магію буде придушено, я подбаю про неї особисто. Ми хочемо бути впевненими, що дотримуємося наших наказів, і вона залишиться цілою.
Герміону відірвали від землі й жорстоко кинули назад у клітку.
Вона згорнулася клубочком на землі, поки її тіло продовжувалося судомитися й смикатися, але вона ледь помічала це. Вона застигла від жаху.
Волдеморт позначив її для особистого допиту. Одна лише думка про це викликала в неї паніку більше, ніж все, що Амбридж могла б зробити із нею. 
Її розум наповнився спогадами про Драко.
Це була майже незліченна кількість спогадів для, щоб заховати їх за допомогою оклюменції або спробувати видати їх за щось інше.
"Якщо тебе коли-небудь допитуватимуть справді досвідчені легілименти, ти ніколи не втримаєш їх за допомогою чистої сили своїх ментальних стін. Якби ти була незначним членом Спротиву, вони, ймовірно, просто вбили б тебе, а не намагалися б щось вивідати. Але ти член Ордену. Золота дівчинка Поттера".
 "…Якби я не попросив тебе, я б ніколи не мав честі мати справу із мозком, організованим, як картотечна шафа".
Вона притиснула пальці, що смикалися, до рота і затиснулася в кутку клітки, намагаючись не панікувати.
- З тобою все гаразд? Вона тримала на тобі це прокляття… я навіть не знаю, як довго, - хлопчик у клітці підійшов і поклав руку Герміоні на плече.
- Зі мною все гаразд. Не турбуй мене, - сказала Герміона напруженим, тремтячим голосом, відірвавшись від дотику. – Мені треба подумати.
Вона глибоко вдихнула, використовуючи свою оклюменцію, щоб змусити свою увагу відволіктися від спазмів у тілі. 
Волдеморт зрозумів би, що вона оклюмент. Він усвідомить це, а потім розірве її розум на шматки.
Він знайде Драко.
Навіть якби її смерть на допиті була швидкою, покарання Драко за зраду буде набагато жорстокішим.
Це була б гірша смерть, ніж та, від якої вона намагалася врятувати його, зруйнувавши Сассекс.
Якби Волдеморт дізнався про їхні стосунки, він, ймовірно, використав би Герміону як засіб покарання Драко. Саме це він і зробив із Нарцисою. Він використав ту, про кого піклувався Драко, щоб катувати його.
Драко завжди більше боявся того, що може трапитися із нею, ніж того, що Волдеморт може зробити із ним самим.
Вона повинна сховати його. Поховати спогади так глибоко, щоб їх ніколи не знайшли. 
"Мозок організований, як картотека…"
Вона зібрала всі свої ретельно, прискіпливо знайдені й відсортовані спогади про Драко, Джіні та горокракси й відсунула їх у своїй свідомості якомога далі; вона помістила їх у найвіддаленіші місця своєї пам’яті; за межі спогадів про батьків, за межі найперших спогадів, якими вона володіла. Вона відштовхнула їх усіх якомога далі від своєї свідомості.
Потім… вона вагалася і нервово ковтнула, висунувши язик, щоб змочити губи. Вона заплющила очі й з тремтінням вдихнула, поки знову почала переміщатися в голові, руйнуючи всі стіни, які побудувала під час війни.
Все її чітко розмежоване життя. Усі її поділені емоції та спогади. Її горе та спустошення через втрачені стосунки з Гаррі та Роном. Її гірка, отруйна образа на Орден. Усе те, що вона відкинула й ігнорувала, щоб залишатися зосередженою, щоб продовжувати місію. Речі, які вона приховала і про які відмовилася думати, намагаючись залишатися при розумі, поки продовжувала працювати.
Смерть Коліна. Колін. Перша смерть. Те, як він кричав, коли його шкіра злазила з тіла, обличчя, очей. Поки він не перестав кричати, а Герміона стояла там, надто спустошена і вражена почуттям провини, щоб відвернути погляд, що втуплювався у скелет. Вона перебирала спогади шар за шаром.
Усі жертви з першого відділу проклять, яких вона місяцями намагалася зцілити та врятувати. Вони померли. Усі померли. Померли. Померли. Вони завжди помирали. Вона намагалася їх врятувати, але врешті-решт вони завжди помирали.
Гаррі помер. Рон. Усе сімейство Візлі.
Її життя було кладовищем.
Вона висунула це на перший план своєї свідомості. 
Коли прийде Волдеморт, все, що він знайде, - це нескінченна кількість загиблих у війні рік за роком. Незначний голос у лікарняній палаті. Просто цілителька. Усі зустрічі Ордену, коли вона сперечалася про смертельні закляття, а її виганяли й лаяли. Вона не була бійцем. Просто цілителькою. Що вона могла знати? 
Сассекс виглядав би як її помста.
Вона загубилася в спогадах, коли двері клітки заскрипіли, і її знову грубо витягли. Холодний метал затиснув кожне зап’ястя, і її потягнули до замку. Усі, хто висів на Астрономічній вежі, були мертві, окрім Ремуса.
Спалахнуло отруйне зелене світло. Коли Герміона озирнулася, то побачила, що в повітрі пливе Вбивче прокляття. Нарешті Ремус зовсім обм’якнув. Останній із Мародерів.
Її тягнули по коридорах. Вони лише наполовину розуміла, що відбувається, через мішанину травм у її свідомості та фізичний біль, що залишився після усіх Круціатусів. Коридори були голими. Охоронець змушений був її тягнути крізь низку великих залізних дверей, які потрібно були відчинити, тягнучи її все далі й далі в надра замку. Вниз у підземелля, повз класні кімнати, повз стіну, що приховувала кімнату Слизерину, через важкі двері в незнайомий коридор.
Амбридж стояла біля дверей. Вона солодко посміхнулася, поглянувши на Герміону.
- Тут ми тримали наших проблемних ув’язнених до переведення у Сассекс. Без охоронних чар у замку ми повинні бути дуже обережними із ув’язненими, врятованими для ексклюзивного допиту Темного Лорда. Я впевнена, що тобі тут буде добре, поки він не подумав покликати тебе.
Герміону запхали в маленьку кімнату, ледь освітлювану світлом смолоскипів за межами камери. Кам’яні стіни. Солома в кутку. Камерний горщик в іншому.
Вона обернулася, коли двері зачиняли, потім вони раптом зупинилися, і Амбридж увійшла, наче вона передумала. 
Її очі бігали вгору-вниз, оглядаючи Герміону.
- Ми повинні виконувати накази Темного Лорда, чи не так? – сказала вона замисленим голосом, вказуючи на Герміону своєю паличкою. – Неушкоджена. Це дуже важливо. Ми не хочемо, що ти сиділа тут і балакала, як гагара, розмовляючи сама із собою, як брудний маленький дикун. Давай зробимо тебе… дуже тихою, - кінчик палички вп’явся в ямку під щелепою Герміони, піднявши її голову. – Силенціо.
Амбридж ледь хіхікнула, і її нудотний, солодкуватий подих торкнувся обличчя Герміони.
- Ти зрозумієш незабаром.
Тоді Амбридж розвернулася і вийшла із камери. Двері з важким стуком зачинилися, і за лічені секунди зникло навіть світло смолоскипів за межами камери.
Герміона залишилася в темряві й тиші.
Вона обережно пробиралася до кутка з соломою і згорнулася в тугий клубок. Її м’язи горіли й болісно стискалися. У підземеллі було морозно, а її одяг був тонкий.
Вона увесь час моргала й вдивлялася в темряву, сподіваючись, що, якщо почекає достатньо довго, то врешті-решт зможе розрізнити ледь помітні обриси.
Не було нічого, зовсім нічого окрім темряви.
Зрештою вона схилила голову вниз і повернулася до своєї оклюменції.
Але… у неї нічого не виходило…
Вона спробувала ще раз, але її спогади…
Рухатися думками було важко для неї. Вона ледь могла пролізти крізь власну оклюменцію.
Вона завмерла від жаху, що насувався на неї. Її пальці, смикаючись, торкнулися зап’ясть, відчуваючи, як метал стискається навколо них, коли вона намагається дихати спокійно. 
Їй це ніколи не спадало на думку – із придушеною магією вона втратила здатність використовувати оклюменцію. Її розум був заблокований у тому стані, в якому перебував у той момент, коли кайдани закріпили на зап’ястях. Море травм на передньому плані її розуму, а Драко захований так далеко, що вона ледь могла пригадати його.
Вона притиснула руки до рота і змусила себе дихати.
Вона повільно вдихнула, рахуючи до чотирьох.
Видихнула через рот, рахуючи до шести.
Вдихала та видихала.
Знову й знову.
Вона змусила себе добре подумати. Це було на краще. Волдеморт приведе її на допит і знайде хаотичну купу спогадів. Якби вона не думала про Драко, Волдеморт, можливо, не зміг би його знайти.
Вона обхопила руками плечі, тремтячи від морозу. Вона просто… не могла думати про Драко. Зовсім. Вона не могла собі дозволити це.
Триматися. Саме на цьому слід зосередитися. Триматися.
Її перстень раптом болісно загорівся.
Герміона тихо ахнула і схопила руку. Її перстень горів знову і знову, і знову. Потім горіння припинилося.
Герміона покрутила перстень навколо пальця. Драко міг би прийти за нею, перш ніж Волдеморт покличе її на допит. Вона повинна бути готовою.
Він завжди приходить за нею. 
Вона не могла дозволити собі слабкість.
- Тримайся. Тримайся, Герміоно, - вона беззвучно повторювала собі ці слова знову й знову. 
Вона не знала, коли її перстень знову загорівся: через години чи день. Все так боліло, що вона ледве відчула це. Її тіло кричало від пошкоджень внаслідок Круціатусу, холоду та голоду. Вона ледве рухалася.
Незалежно від того, розплющені її очі чи ні, все, що вона могла бачити, - це трупи. Гаррі помирає на її очах. Знову і знову. Рон кричить, коли помирає. Колін. Моллі та Артур. Лікарняна палата. Вони були на передньому плані її розуму, і більше ні про що не вдавалося думати.
Їжі не було. Води теж не було.
Вона думала, що надворі день, але не мала як переконатися у цьому. Не було чутно жодного звуку, навіть монотонного капання води. Була лише нескінченна тиша й темрява.
Можливо, Амбридж мала намір заморити її голодом.
За кілька годин її перстень знову загорівся, вона притиснула руку до грудей. За кілька годин вона раптово відчула запах їжі і поповзла по підлозі. Знайшла тарілку з хлібом і якимось м’ясом, а також велике відро води.
Її м’язи досі так сильно трусилися, що вона ледь не впустила відро, ковтаючи воду. 
Після цього почали з’являтися страви. Завжди у різний час. Здавалося, що у цьому ніколи не було якоїсь періодичності. Іноді їжа не з’являлася днями. Іноді здавалося, що минуло лише кілька годин.
Через тиждень, як вона гадала, її тіло перестало горіти й судомити. Вона змусила себе встати і кінчиками пальців дослідити кожен дюйм клітки. Двері були запечатані магією; не було замка, щоб вирвати, навіть якби у неї було що-небудь, крім соломи та камерного горщика. Вона вдихнула повітря крізь ґрати на дверях, сподіваючись, що це дасть їй якусь інформацію. Повітря було затхле, вологе, холодне. Неживе.
Вона сподівалася, що якщо вона досить уважно шукатиме, то знайде камінь у стіні; якийсь потаємний відсік, у якому ховається цвях, або ложка, або навіть шматочок мотузки. Очевидно, що в камері ніколи довго не утримувалися проблемні в’язні. Не було жодних подряпин, що відзначали б час. Жодних камінчиків. Нічого.
Нічого, крім темряви.
Її перстень продовжував горіти. Щоразу після цього вона злегка зітхала з полегшенням і починала плакати від впевненості, що Драко досі десь живий.
Тоді вона ловила себе на цьому. Їй не можна було думати про це. Вона не могла дозволити собі думати про Драко. Якщо Волдеморт дістанеться до неї першим, вона не повинна думати про нього, якщо не може скористатися оклюменцією. Вона використала найдрібніші, найменші шматочки магії і відсунула свої спогади про нього чимдалі. Герміона ретельно ховала кожен спогад під крихітним шаром оклюменції, який вона могла використати, не активуючи кайдани.
Її перстень горів щодня, майже утворюючи пухирі на пальці. На п’ятдесятий раз, коли він загорівся, вона стиснула щелепу й стягнула його з пальця, сховавши у кутку. Перед тим, як з’явилися три наступні прийоми їжі, вона знову дістала його й одягла, боячись, що, якщо вона його не одягне, то якось зникне. 
Після цього він більше не горів. Вона не знала, чи це означає, що Драко якось дізнався, що вона знімала його.
Або він просто помер.
Вона тулилася в кутку камери, відчуваючи грубу текстуру каменів у темряві, і намагалася не думати.
Вона повторювала подумки рецепти зіллів. Техніку являння. Розглянуті руни. Дитячі віршики. Її пальці клацали, коли вона імітувала змахи палички, вимовляючи закляття. Вона рахувала назад від тисячі, віднімаючи парні цифри.
Вона промасажувала пошкоджені м’язи і почала працювати за режимом вправ, який запам’ятала. Віджимання, присідання, берпі. Вона з’ясувала, що може простягнути ноги крізь ґрати дверей камери й робити скручування, висячи догори ногами. Вона навчалися робити стійку на руках. 
Це допомогло відключити її розум. Підрахунок. Рухаючись до нових фізичних меж. Коли її руки й ноги перетворювалися на желе, вона валилася в куток й засинала без снів. 
Це був єдиний спосіб зробити так, щоб кінець війни перестав з’являтися перед її очима.
- Тримайся, Герміоно, - нагадувала вона собі, коли їй було так холодно й серце здавалося таким розбитим, що вона більше не хотіла триматися. В її голові були лише думки про смерть. Як всі кричали. 
Іноді вона притискалася обома руками до каменів, відкидала голову назад і хотіла розбити чоло об стіну в надії все це припинити.
Але вона завжди стримувалася, а потім відходила.
Тримайся. Ти пообіцяла, що не зламаєшся.
Вона не завжди могла згадати кому.
Коли вона все ж таки згадала, то відкинула цю думку і змусила себе зробити щось інше. Обчислити площу її клітки. Більше віджиматися. Чи могла б вона порахувати назад від тисячі до нуля до того, як з’явиться її наступний прийом їжі, якщо вона щоразу буде подвоювати число, що віднімає? А до двох тисяч? Вона продовжувала думати про це, поки не втомилася настільки, що більше не могла про щось думати взагалі, а потім тулилася в кутку й проводила пальцями по стінах.
Стіни були єдиним, що вона знала, що могла знайти у темряві.
Хтось прийде за тобою. Хтось завжди приходить за тобою.
Ніхто не прийшов. 
Усі були мертвими. Вона бачила, як вони помирають. За нею ніхто не збирався приходити.
Стіни її камери – це все, що вона мала. 
Всі інше було темрявою. 

Автор minxchester «Всі інше було темрявою»:
https://minxchester.tumblr.com/post/663515740631105536/senlinyu-im-sorry-the-fanart-begins-hold

Примітки до розділу: 

Арти: 


Автор winchesterchola «Втеча із Сассексу»: 
https://winchesterchola.tumblr.com/post/622217591446994944/she-was-a-non-active-member-of-the-order-of-the
Автор saharok_illustration «Атака Сассексу»:
https://www.instagram.com/p/CKb1vivsTx4/
Автор Avandell «Патронус Герміони»:
https://www.instagram.com/p/CAnhmrhAc4F/
Автор favnia «Патронус Герміони»:
https://favnia.tumblr.com/post/621578063710404608
Автор grapesodaandpuddin «Патронус Герміони»:
https://grapesodaandpuddin.tumblr.com/post/624369519494905856/expecto-patronum-she-poured-every-drop-of
Автор jjupiter «Патронус Герміони»:
https://jjuuppiter.tumblr.com/post/654938337330774016/she-wasnt-sure-what-it-was-but-it-was-hers-a
Автор frumpologist «Небо з палаючими дементорами»:
https://frumpologist.tumblr.com/post/184143468429/felt-inspired-tonight-by-senlinyuwrites-this
Автор minxchester «Всі інше було темрявою»:
https://minxchester.tumblr.com/post/663515740631105536/senlinyu-im-sorry-the-fanart-begins-hold
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: психологічні травми, насилля, драма, Дарк, втрата пам'яті, смерть другорядних персонажів, вагітність, Слоуберн, Ангст, спогади, антиутопія, складні стосунки, жорстокість, Розвиток відносин, au, #Таємниці/Секрети, сіра мораль, війна, перемога Волдеморта, жертви обставин, Відхилення від канону
Переглядів: 494 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (63 Розділ)
Завантаження...