menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 27.05.2022 в 11:05
Фанф прочитано: 406 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (64 Розділ)


27.05.2022, 11:05
Червень 2005

Повернення до тями було схоже на удар об землю після нескінченного падіння.
Голова Герміони пульсувала; виснажливий, безупинний біль, немов шматував її розум на часточки. Вона намагалася встати з місця, де лежала, але її тіло не могло нормально рухатися. Рухи смикалися, а руки тремтіли.
Вона ледве бачила. Вона спробувала піднятися, але її рука тряслася і не витримувала її ваги. Вона намагалася дихати. Її серце забилося болісно прискореним гулом у грудях.
Вона тремтливо простягнула руку в темряві, намагаючись орієнтуватися.
Щось торкнулося її плеча. Вона закричала й обернулася.
Поруч із нею стояв Драко, його бліде волосся було помітно у темряві. Вона відсахнулася, але потім завмерла й витріщилася на нього. Її серце немов застрягло аж у горлі. Вона розглядала його широко розплющеними очима.
Він був старшим. 
Обличчя було тим самим, але очі постаріли, ніби минули десятиліття відтоді, як вона бачила його востаннє. Вираз його обличчя був непроникним, але його погляд був знайомим і пильним, коли він стояв біля її ліжка.
- Ти досі живий, - сказала вона. У горлі пересохло, а голос обірвався від полегшення. – Я думала, що ти помер.
Вона інстинктивно почала тягнутися до нього. Він був живий. Він був досі живий. Вона зберегла йому життя. 
Його очі розширилися.
«Джіні. Вона була першою, чиє тіло вони повернули і повішали».
Її рука завмерла. 
Усвідомлення всього обвалилося на неї. Закована. Ув’язнена у маєтку Мелфоїв, щоб виношувати його дитину. 
Він був Верховним Правителем.
Усередині неї зародився жах. Її кров застигла мов лід. Вона відчувала, що її вдарили настільки сильно, що вона зрештою помре від цього.
Вона рвано ахнула і прибрала руку назад. Її щелепа тремтіла, і вона тремтячими руками відштовхнулася від нього, поки не відсунулася до дальнього краю ліжка. Вона зісковзнула з матраца й стала навколішки на підлозі, дивлячись на нього через ліжко, намагаючись дихати. Намагаючись все усвідомити.
Це був Драко. Він досі був живий.
Але він зробив їй боляче. Він її зґвалтував. Він сказав їй, що не хоче її; що він не може дочекатися, щоб убити її. 
Вона почувалася, наче поранена тварина, збита на автомагістралі, розгублена, вмираюча, безпорадно намагаючись знайти спосіб втекти й сховатися. Вона хотіла мати темний куточок, де б усе перестало так боліти.
Що трапилося? 
Коли вона намагалася подумати, її мозок пронизав болісний біль так раптово, що навіть зір зник. Страхітливий стогін вирвався крізь її зуби. Вона накрила обличчя руками, намагаючись зберегти свідомість і пригадати все, не зважаючи на сліпучий біль у голові. 
«Давай-но з’ясуємо дечого, Бруднокровко. Я не хочу тебе. Я ніколи не бажав тебе. Я не твій друг. Немає нічого, чого б я бажав сильніше, чим нарешті позбавитись від тебе».
Він убив Джіні.
Він убив усіх.
Вона підняла очі й почала дихати дедалі швидше, дивлячись на нього, намагаючись зрозуміти.
«Ти ще цнотлива, Бруднокровко? Хоча б це ти можеш пригадати?»
Відчуття, що її спідниця підтягується, оголюючи її, коли вона стояла, схилившись над столом, стискаючи його в руках, намагаючись не труситися і не видавати жодного звуку.
Він притягнув її до Волдеморта і тримав на місці, поки її розум розривався на шматки, а потім залишив лежати на підлозі в калюжі гниючої крові єдинорога.
Герміона продовжувала дивитися на нього. У грудях… у серці… розривався біль, немов розрізаючи її лезом, коли вона намагалася дихати. Її груди різко стиснулися, і з неї вирвалося розбите ридання, від якого вона почала задихатися, коли всі прогалини та невідповідності злилися в єдину жахливу реальність.
Її серцебиття пришвидшувалося. Герміона затиснула рот руками і заплющила очі. Її низькі ридання пронизали тишу. Вона продовжувала тремтіти, намагаючись мислити.
«Я подбаю про тебе. Я завжди буду піклуватися про тебе».
Біль у її свідомості дедалі більше засліплював, ніби минуле й сьогодення зближуються й розривають одне одного.
Вона схопилася за голову. Її мозок згорав, череп розрізали, тиск у голові посилювався й посилювався, поки вона не опустила голову і не закричала.
Вона кричала до тих пір, поки не почала задихатися, а потім стиснула зуби і намагалася запобігти гіпервентиляції. Вона знову озирнулася через ліжко. 
Драко зник.
Вона опустилася на підлогу, притиснувши руку до грудей. Можливо, його там й не було. Він міг просто бути галюцинацією.
Можливо, все це було галюцинаціями.
Можливо, він був мертвим, а вона досі сиділа у камері й мріяла про нього.
Вона просто галюцинувала, що якось знайшла його у темряві.
Ні. Це була реальність. Вона була впевнена, що все справжнє. Бо це було гірше за все, про що вона мріяла.
«Давай-но з’ясуємо дечого, Бруднокровко. Я не хочу тебе. Я ніколи не бажав тебе».
Вона не могла зрозуміти. Деякі уривки мали сенс, але інші…
Чиясь рука схопила її за плече, і вона різко схопилася. Драко обійшов ліжко й став на коліна біля неї.
Він дивився на неї, і його очі блиснули, коли вираз його обличчя напружився.
- Ти пригадуєш все зараз, чи не так? 
Вона злегка кивнула, і її рука піднялася й схопила його зап’ястя. Він справді був там. Вона відчувала його кістки під кінчиками пальців.
- Ґрейндж…
Герміона притулилася обличчям до ковдри на ліжку й схлипнула від полегшення. Біль у її голові був таким сильним, що вона відчувала, ніби її череп ламається. Вона стиснула зуби, намагаючись більше не кричати.
- О боже… - зірвалися слова. Усе її тіло тремтіло.
У неї в голові спалахнула думка, і вона завмерла, намагаючись триматися.
- Горокракс… той, який носила Амбридж… це був ти? 
Настала тиша.
- Це був я.
Її губи тремтіли, і вона заплющила очі. 
- Це був… він був останнім? 
- Був.
Вона кивнула, і її порожня рука затрусилася; вона схопила тканину своєї мантії, намагаючись все зрозуміти.
Якщо він дійсно був тут, отже, він не помер.
Але якщо він не помер, це означало, що він не приходив за нею.
Вона чекала. І чекала. І чекала.
А він так й не прийшов.
«Я тебе не хотів. Я ніколи тебе не бажав».
Джіні.
Її хватка на його зап’ясті послабилася, і її рука впала на підлогу, коли спустошення накрило її.
- Чому ти вбив Джіні?.. – її голос зірвався.
- Джіні жива.
Вона озирнулася й витріщилася на нього.
- Ханна бачила її тіло. Його бачили всі у Гоґвортсі. Волд… Волдеморт сказав, що ти її вбив. Ти… ти сам сказав мені, що вбив її.
- Джіні жива, - він зустрівся із нею очима. – Вона була вагітна пам’ятаєш? Її син народився 20 жовтня 2003 року. Мені сказали, що пологи були важкими. Вона назвала його Джеймс Сіріус Поттер. Ти його хрещена мати.
Герміона тихо схлипнула, а Драко продовжив:
- Зараз йому півтора року. Ти скоро зустрінешся із ним. Вони чекають на тебе. Ти пообіцяла Поттеру, що подбаєш про них. Ти повинна триматися і видужати, щоб змогти піти.
Її серце знову забилося, тріпочачи в надії серед темряви й холоду.
«Ти усвідомлюєш, яка вона важлива. Я доклав чималих зусиль, щоб вона залишалася у безпеці».
Вона опустила голову, її рот скривився, коли вона відвела погляд, продовжуючи тремтіти.
- Я тобі не вірю.
Він не відповів.
- Я не розумію… - вона знову заплющила очі, намагаючись зосередитися на болю. – Я не розумію, що сталося. Я не можу чітко згадати, - вона розплющила очі й розглядала його крізь темряву. – Але тебе я пам’ятаю.
Це був Драко. Він був так близько. Він дивився на неї так, як колись дивився на неї.
Їй хотілося схопити його і втопитися в його обіймах, прихилитися до його грудей, щоб відчути биття його серця.
Її руки почало судомити.
Вона не могла.
Він убив усіх. Він їх усіх убив або стратив. Вона відчула, що розбивається від нової хвилі жаху й спустошення.  
Вираз його обличчя вагався, а рот сіпався, перш ніж він заговорив.
- Що ти про мене пам’ятаєш? 
- Ти… - вона розглядала його обличчя. Воно було знайомим і незнайомим водночас, ніби зроблене за подобою людини, яку вона знала.
Її пальці сіпалися, коли вона боролася з бажанням простягнути руку і хоча б доторкнутися до нього. Щоб просто знати, чи він досі буде відчуватися знайомим під кінчиками її пальців.
Він був живим. Вона була настільки впевнена, що він помер… що він, мабуть, помер. Але він не помер; вона бачила, як б’ється пульс внизу його горла.
- Ти шпигував для Ордену. Коли тобі було боляче, я зцілила тебе. Ти… - вона ковтнула й подивилася на свої зап’ястя й червоний одяг, намагаючись пригадати. - …ти кликав мене… і…
Її головою пройшов колючий біль, вона болісно ахнула й впала.
Вона кліпнула, намагаючись згадати, що говорила. Її язик був важким і не рухався належним чином, ніби він заціпенів. 
Вона смикнулася і спробувала поворухнути щелепою, але сіпнулася так сильно, що зуби гучно стукнулися. Її ліва рука й нога ворухнулися, і вона почала падати на бік.
Драко спіймав її. 
- Дра..? – її груди стиснулися, коли вона намагалася дихати, і він міцно притягнув її до своїх грудей. 
Він нічого їй не сказав. Замість цього він схопив її за підборіддя, роззявив їй рот і швидко перевернув зілля, перш ніж затиснути рукою її рот і ніс.
Вона спробувала вирватися. Паніка. Вона не знала, що відбувається. Її легені відчували, що вони можуть лопнути, коли вона намагалася дихати. Її тіло продовжувало смикатися за власним бажанням. Її онімілий язик не міг відчути зілля, яке він поклав їй до рота.
Вона не повинна була ковтати його, якщо не знала, що це. 
- Ґрейнджер, - його голос був спокійним й близьким до її вуха. – Ти повинна проковтнути. У тебе напад. Зілля зупинить його, але це займе більше часу, якщо ти не проковтнеш його.
Горло Герміони неодноразово стискалося, а її рука трусилися, але Драко не послаблював хватку. Після кількох спроб їй вдалося змусити себе проковтнути.
Усе її тіло обм’якнуло, наче вона була без кісток.
Хватка Драко послабилася, а її голова опустилася й притулилася до його грудей. Вона відчула, як він зітхнув, і його рука погладила її волосся. Він торкнувся великим пальцем її щоки, а інша рука підтримувала її тіло. Його руки були теплими. Від нього досі пахло як колись. І від цього їй хотілося заплакати.
За мить він посунувся і підняв її. Вона відчувала, як кістки виступають крізь її шкіру, коли він підняв її й поклав назад на ліжко.
Її рот працював неправильно. Вона дивилася на нього, намагаючись усвідомити кожну деталь.
Він просунув руку їй під голову й уважно оглянув.
Зблизька, незважаючи на слабке освітлення, вона побачила, що він помітно виснажений. Його шкіра була бліда аж до сірості. Його рот й очі були напружені.
Його зіниці різко стиснулися, і погляд продовжував бігати по ній, наче намагався переконатися, що нічого не упускає. Вираз його обличчя був непроникним.
- Ти була без свідомості майже тиждень, - сказав він через хвилину. – У тебе був судомний напад і ти знепритомніла. Цілителі не були впевнені, що ти прокинешся. Судоми… - вона бачила, як його горло стискалося, коли він ковтав, і він переставав дивитися на неї, - не є рідкістю при неврологічних ураженнях, спричинених концентрованою магічною діяльністю. У тебе було… кілька, коли ти була без свідомості, але, на щастя, жодна не завдала довготривалої шкоди тобі… або твоїй дитині.
Герміона перестала дихати, її очі розширилися.
Дитина. Вона забула, що вагітна.
Вона була вагітна його спадкоємцем. Для програми відродження. Щоб змусити її спогади повернутися.
Чогось не вистачало, але біль все одно затьмарював усе. Вона намагалася подумати, але коли тягнулася до своїх спогадів, це руйнувало її свідомість.
Вона не могла згадати…
У грудях почалися судоми.
- Я не розумію, - вимовила вона. – Що трапилося? Чому... чому…
Вона спробувала вдихнути, задихаючись. Її груди почали смикатися все швидше й швидше.
Пальці Драко під її головою стиснули її волосся. Його вираз був відвертим, коли він дивився на неї вниз, його обличчя було лише в кількох дюймах від неї.
- Ґрейндж… Герміоно, тобі потрібно дихати повільно. Гіпервентиляція під час вагітності може збільшити ризик повторного нападу, - його очі були благальними. – Будь ласка, дихай, Ґрейнджер.
Герміона тихо схлипнула й кивнула.
Вдих, рахуючи до чотирьох.
Видих, повільно рахуючи до шести.
Вона розглядала його обличчя. Дивлячись на нього, вона відчула жадібний розпач, але в ньому також наростала образа. Вона не знала, як примирити людину, яку вона знала, із людиною, що провела шість місяців у в’язниці.
Коли її дихання сповільнилося, сльози почали ковзати холодними стежками по скронях.
Драко відвів погляд від її обличчя й прибрав руку, випроставшись.
Він подивився на неї, вагаючись, його рука стиснулася у кулак.
- Мені шкода. Ми із Северусом думали, що витягнемо тебе звідси до лютого. Я не думав, що ти будеш тут так довго.
Вона прикусила губу й намагалася придумати, що б його запитати. Що трапилося? Чому ти не прийшов? Чому ти заподіяв мені такий біль? Чому ти зґвалтував мене? 
Чому ти став Верховним Правителем? 
- Чому… - вона тихо схлипнула, - чому ти вбив усіх? 
Його очі блиснули, а щелепа сіпнулася, коли він випростався й відвів погляд від неї.
- Я намагався знайти тебе.
Її серце завмерло від суміші жаху й полегшення.
- Ти… шукав мене? – її голос тремтів.
Він озирнувся на неї. 
- Звісно, я шукав тебе. Я шукав тебе всюди. Ти думала, що я залишив тебе там? 
Вона кліпнула й намагалася чітко пригадати, заглядаючи до глибини свого розуму і хапаючись за спогади, які могла там віднайти.
- Коли ти так і не прийшов, я подумала, що, можливо… - коли вона занурилася у спогади, біль у її голові раптом посилився, а зір затуманився. Вона прикусила губу і намагалася не знепритомніти.
- Я думала, що ти, мабуть, помер, - її очі горіли, а голос затремтів і затих.
Вона підняла руку й втупилася на браслет, закріплений на її зап’ясті.
- Я… я втратила здатність до оклюменції, коли мою магію придушили. Вони сказали, що Волдеморт збирається мене допитувати. Я боялася, якщо подумаю про тебе, то він зможе знайти тебе у моїй свідомості. Я намагалася захистити тебе. Але, - її голос став тихішим, - іноді я думала, що якщо я витримаю, то зрештою ти прийдеш. Тоді, коли ти цього не зробив, я подумала, що ти, мабуть, помер.
Драко виглядав так, ніби вона його роздавила. Його рука сіпнулася і потягнулася до неї.
«Вже причепурилась до сьогоднішнього побачення, Бруднокровко? Темний Лорд жадає знову побачити тебе». Він схопив її за руку, перш ніж вона встигла відступити.
Внутрішній жах від спогадів поглинув її. Подих перехопило в горлі, і вона напружилася, коли він підійшов ближче.
Він стиснув руку у кулак й опустив її, коли відвернувся. 
- Я шукав тебе, щойно повернувся, і виявив, що тебе ніде немає. Наглядачка… Амбридж не подала тебе як ув’язнену в Гоґвортсі. Не було жодних записів про тебе, крім документів про передачу, коли тебе схопили. Ми із Северусом подавали запити, намагаючись знайти тебе, але щоразу, коли ми це робили, нам казали, що немає файлів чи записів ув’язненої з таким ім’ям чи номером. Ти просто зникла. Усі на святкуванні у Гоґвортсі були чи то п’яні, чи то в шоковому стані, тож про те, що ти була там, було мало чітких спогадів. Я зголосився на пошуки втікачів в надії, що це дасть мені шанс знайти тебе, - м’язи його щелепи сіпалися. – Мені довелося їх повернути усіх втікачів. Якби я зазнав невдачі, роботу було б призупинено. 
Він дивився вгору на стелю; вираз його обличчя був витягнутим.
- Я зробив усе, щоб знайти тебе. Я обшукував в’язниці. Я перебрав усі існуючі в’язничні блоки в Гоґвортсі. Я переглянув усі файли ув’язнених. Я зробив закляття генетичного сліду. Воно знайшло твою тітку та двоюрідних братів. Я пішов за ним аж до Австралії і знайшов твоїх батьків там, де ти їх заховала.
Герміона здригнулася і витріщилася на нього широко розплющеними очима.
Драко подивився вниз, і його губи стали тоншими, коли він побачив її вираз.
- У них все добре, я їм не зашкодив.
Його голова трохи нахилилася вбік, а щелепа стиснулася, коли він ковтав.
- Я навіть кілька разів намагався покликати тебе, але… - він зневажливо махнув рукою, - нічого. Мені не спало на думку, що це було через те, що тебе тримали у в’язниці без світла чи звуку. Я припускав, що це означало, що де б ти не була, тебе неможливо виявити. Я об’їздив всю Європу. Опитував Смертежерів та союзників з певною… репутацією. Раніше таке траплялося кілька разів. Коли я не зміг ніде тебе знайти, я припустив, що з тобою трапилося саме це. Я подумав, що саме через це ти зникла.
Він знову відвів погляд.
- Ми із Северусом зробили все, що могли придумати, але видавали тебе за людину, яка цікавить самого Темного Лорда. Я думав, що поки Темний Лорд буде зайнятий своєю одержимістю безсмертям, у мене буде більше шансів знайти тебе й забрати геть. Потім, коли заговорили про використання ув’язнених як сурогатів для програми народжуваності, Монтегю пішов до Темного Лорда і запропонував зробити тебе обличчям програми відновлення населення, приманкою для будь-яких союзників Спротиву, що залишилися, і останньою насмішкою над Поттером. Він шукав тебе з тих пір, як отримав мітку, і я… дозволив йому; я подумав, що в якийсь момент він може знайти щось, що я не помічав. Проте тебе досі не існувало у тюремній системі. Лише після того, як Темний Лорд особисто вимагав тебе за іменем, Амбридж визнала, що ти увесь час була у неї.
Герміона не знала, що сказати.
- Я… - Драко знову почав говорити. Його підборіддя помітно здригнулося, а потім стулилося. Тож він більше нічого не сказав.
Настала довга тиша.
- Чому ти не припустив, що померла? – нарешті запитала Герміона.
Куточок його рота сіпнувся, і Драко підняв праву руку в поле її зору. Кільце з оніксу тьмяно показувалося при слабкому освітленні.
Герміона дивилася кілька секунд, а потім розгублено поглянула на свої руки. Там нічого не було, але вона відчувала певність, що так чи інакше має бути. Поки вона дивилася, її вказівний палець на лівій руці змінився і заблищав, раптом з’явився чорний перстень.
Її горло стиснулося, і вона кілька разів ковтнула, перш ніж заговорила.
- Я… я забула, що він там був.
- Після того, як ти була проклята й ледь не померла, вирушаючи до Суррея, я додав до твого перстня чари, що відслідковували, чи ти жива. Я хотів додати відстежувальні чари, але їх можна було виявити і перехопити. Я подумав, що, маючи елементарні чари, принаймні я буду знати, якщо ти помреш. Отже, я знав, що ти жива,- він знову опустив руку з поля зору. – Хоча в один момент це припинилося, одразу після того, як я надіслав сигнал. Я думав, що я, можливо, змусив того, хто тримав тебе, помітити це. Коли він відновився за кілька днів, я не думав, що зможу знову подати сигнал. Я не був упевнений, чи ти все ще носиш його, але думав, що це означає, що ти, можливо, ще жива. Тому я продовжив шукати.
Він відвів погляд, і цей рух відвернув очі Герміони від перстня на її руці.
Він виглядав напруженим, наче зброя, яка завжди була напоготові. У ньому була смертельна точність, яку вона раптом помітила.
Його пальці сіпалися, і він їх зімкнув.
- Я б витягнув тебе швидше, але Северус уже був у Румунії, коли тебе перевели у маєток. Передбачалося лише три місяці, але Темний Лорд продовжує давати йому завдання там. Поки ти знаходилася тут, щоб Темний Лорд перевіряв твої спогади, я не міг зробити нічого, щоб дати тобі якийсь… знак.
У Герміони стиснувся живіт, наче ліжко зникло під нею. Звичайно. Волдеморт спостерігав за всім. Кожна її взаємодія з Драко. Він був відверто, садистично зацікавленим у своїх жорстоких двомісячних дослідженнях її розуму.
Драко виступав для Волдеморта очима Герміони.
Здавалося, що її слабке розуміння реальності перевернулося, і вона повільно падала. 
Що тоді було справжнім? Бодай щось із цього? Нічого.
Вона намагалася подумати, але все одно було важко зосередитися через біль у її свідомості. Вона ледве тримала очі розплющеними. Вона була виснажена і така голодна. Вона не могла згадати, коли востаннє їла. Її голова боліла від такого сильного тиску, що вона очікувала побачити кров, яка сочиться з очей і носа.
Вона хотіла заплющити очі, але боялася, що якщо вона втратить свідомість, то все зникне, і вона забуде. Минуле зникне у темряві, Драко зникне, а коли вона прокинеться, це знову буде Мелфой. 
Але це були не двоє людей. Колись це була одна людина. Драко був похований десь під усіма шарами холоду.
Вона не знала, що мало статися. Вона не знала, що це означає. Навіть якщо він і грав, то не всі інші. Усі історії про нього у «Щоденному віщуні» та від інших жінок у програмі народжуваності до того, як Герміону відправили у маєток Мелфоїв.
- Ханна сказала, що ти повісив тіло Джіні у Великій залі…
- Це була не Джіні, - голос у нього був рівним. – Коли я не зміг знайти тебе у Гоґвортсі, я спочатку подумав, що, можливо, сталася помилка, і це не тебе спіймали й доставили. Я шукав тебе у руїнах Сассексу, - він подивився вниз. – Була відьма, яка пережила вибух. Вона вийшла за межі бар’єрів у Ешдаунський ліс, чи не єдина із тих, хто вижив. Вона була майже мертва від експериментів і вибуху. Але вона мала руде волосся. Коли я привіз тіло з собою у Гоґвортс, ув’язнені припустили, що це Джіні зі Спаттергуа. Ніхто не бачив її місяцями, вони припустили, що спотворення пов’язане із хворобою.
Її серце підскочило, і вона відчула майже страх вдихнути.
- Макґонеґел… Нев…
Вираз Драко напружився, щелепа сіпнулася, а потім стиснулася. 
- Я не міг би їх приховати, навіть якби Северус був готовий наважитися на цю ідею. Після того, що Краучі зробили, щоб контрабандою вивезти Барті-молодшого з Азкабану, Темний Лорд зажадав, щоб кожне тіло було ретельно перевірено на предмет втручання чар. Усі вони були перевірені, - він відвів погляд. – Я зробив це швидко заради них.
Крижане почуття відчаю охопило її. Вона згорнулася клубочком на боці. Вона відчувала, як згасає від болісної втоми.
- Лягай спати. Завтра я розкажу тобі все, що ти хочеш знати.
Вона змусила себе розплющити очі.
- А якщо я знову забуду? – голос у неї був тихим - дитячим і майже тремтів від страху.
Він нічого не сказав. Їй хотілося підійти до нього і ще раз запевнити себе, що він справді був поруч. Справжній. Теплий. На відстані дотику.
Її рука сіпнулася, але зілля залишило її майже паралізованою.
- Ти… ти станеш таким, як й був, якщо я забуду тебе? 
- Поки ти вагітна, ти у безпеці. Неважливо, чи пам’ятаєш ти, ми із Северусом витягнемо тебе.
- І що тоді? 
Драко нічого не сказав. Кімната здавалася темнішою. Вона ледве розрізняла силует Драко.
- І що тоді буде? – вона видавила із себе.
- Тоді ти подбаєш про Джіні так, як обіцяла Поттеру.
Це було не те питання, яке вона задавала, але в неї не було сил запитати знову.
Коли вона прокинулася, Драко не було поруч.
Біль у її голові дещо вщух. З’явилася Топсі з бульйоном і зіллями, які вона благала Герміону випити.
Герміона проковтнула поживне зілля з неприємним запахом і міцно стиснула руки, поки її тіло судомилося і намагалося змусити зілля вийти назовні. 
Коли її горло перестало стискатися, вона витріщила на Топсі.
- Я знала тебе, - було відчуття, ніби цвях вбивають в основу її черепа. Вона здригнулася. – Я бачила тебе раніше, чи не так? 
Топсі необережно кивнула.
- Майстер каже, що Вам не слід прискорювати процес пригадування.
Герміона притулила підборіддя до плеча. Його відсутність була відчутною.
- Коли він повернеться? 
- Він перебував у цій кімнаті відтоді, як у Вас був перший напад. Зараз у нього є багато речей, які йому слід зробити.
Герміона ковтнула, і її пальці кілька разів сіпнулися. Вона відчувала, як у неї стискаються груди. А якщо він не повернеться? А якщо він помер? Що б вона зробила, якби він помер? 
Вона відчувала, як тремтять її руки. Вона заплющила очі й спробувала зосередитися на чомусь іншому.
- Він відстав від графіку своїх страт? – змусила себе запитати сухим голосом.
Питання було саркастичним, але Топсі серйозно кивнула.
Герміона тихо вдихнула і згорнулася тугим клубком навколо свого живота.
Через кілька секунд Топсі зникла.
Герміона провела день, пригадуючи останні шість місяців. Беручи до уваги деталі, які вона упустила. Вже знайомі подробиці і те, що вона забула про Драко. 
Він її знав. Він знав її, коли вона прибула сюди. Коли вона планувала його вбити. Коли він її ґвалтував.
Не дивно, що він не хотів, щоб вона дивилася на нього, коли це сталося.
Вона була вагітна його спадкоємцем. Її дитиною.
Їхньою дитиною.
Він її зґвалтував, а тепер вона вагітна.
Коли вона подумала про це, її живіт скрутило, горло стиснулося, і її знудило з краю ліжка.
Вона впала й закрила обличчя руками, намагаючись не плакати й не дихати. Топсі з’явилася, щоб прибрати безлад і дала Герміоні склянку води.
Герміона намагалася перестати думати про це. Вона намагалася просто зосередитися на Драко і не думати про те, що її зґвалтували, що вона вагітна, що Драко не називав дитину своєю, і вона не знає, що це означає.
Його не було, щоб запитати, навіть якщо вона думала, що може розпочати цю розмову.
Вона просто намагалася не думати про це.
Натомість вона спробувала зрозуміти Драко. Вона пам’ятала, що знала його, немов він викарбувався у ній. Але вона не могла пригадати конкретних спогадів, це було більш загальне відчуття, що вона знайома із ним. Інстинктивно вона знала його. Вона пам’ятала, як він виглядав, як рухався, як стримував себе, як кольори його очей видавали його ретельно приховані емоції.
Коли вона намагалася пригадати, що було раніше, перед ув’язненням, це викликало жахливий біль, який немов кровоточив в основі її черепа, поки вона не злякалася, що може спричинити новий судомний напад, якщо продовжить це робить.
Вона не могла думати про це.
Їй довелося просто визнати, що це так.
Вона лежала в ліжку, намагаючись примиритися з версією Герміони, яка зникла в темряві Гоґвортсу. 
Тією, що воювала. Що зрівняла половину лабораторії із землею. Що спалила дементорів і заколола Грехема Монтегю набором отруєних ножів.
Тією, у кого Драко був закоханий. Настільки, що ладен був піти на край світу, щоб захистити.
Вона не знала, чи існує зараз ця людина. Чи він очікував, що ця версія її самої повернеться разом зі спогадами.
Вона відчувала, ніби та Герміона померла разом з усіма іншими членами Ордену Фенікса.
Залишилася лише тінь.

Автор artofmiha «Колишнє та теперішнє» обкладинка: 
https://www.instagram.com/p/CT1XZpXqtix/?utm_medium=copy_link

Була пізня безмісячна ніч, коли повітря в її кімнаті змінилося. Вона обернулася й уважно вдивилася в темряву, а за мить з’явився Драко. Він був одягнений у форму Смертежера. Вона відчувала, як темна магія майже капає із нього. Від цього виду й відчуття її груди стиснулися.
Вираз його обличчя був застиглим. І холодним.
- Ти сердишся на мене за щось? – запитала вона за кілька хвилин.
Він завмер на мить, а потім кліпнув.
- Ні.
Він махнув паличкою, і бра на стіні почало випромінювати м’яке жовте світло. Він нахилив голову набік, поки його шия різко не хруснула, а потім стягнув верхню мантію й повісив її на спинку крісла. Бронежилет, прив’язаний до його тулуба, мерехтів у світлі.
Герміона розглядала його, намагаючись визначити, що у ньому змінилося.
- Здається, ти сердишся на мене. Мені здається, що я знаю, хто ти, але… я не пам’ятаю чому.
Він відвів погляд від неї, дивлячись крізь всю кімнату.
- Навряд чи це має значення. Це все в минулому.
Його голос був знайомим. Хриплим. 
- Якщо минуле не має значення, навіщо ти мене шукав? 
Він озирнувся на неї.
- Ти пам’ятаєш, чому тебе схопили? 
Вона кивнула.
- Я підірвала Сассекс.
- Ти пам’ятаєш чому? 
Вона зморщила брови й намагалася подумати над відповіддю, не дістаючись до своїх спогадів, які захищала оклюменція.
- Це було через тебе, чи не так? 
Він коротко кивнув.
Вона заплющила очі.
- Коли ти спав. Раніше я обіцяла тобі, що подбаю про тебе. Що я завжди буду піклуватися про тебе.
Він тихо засміявся; немов глузливо. 
- Насправді це були мої слова.
Куточок її рота піднявся вгору, але всередині в грудях щось боліло.
- Я завжди тобі відповідала цим. Можливо, ти просто не знав.
Вона хотіла підійти до нього, але вона розплющила очі, він відвернувся від неї. Він дивився на портрет на стіні навпроти.
Він нічого не сказав у відповідь.
- Який план? – нарешті спитала вона. – Яка стратегія? Ти можеш сказати мені тепер, коли я, - її язик скривився, коли вона видавила із себе наступне слово, - вагітна? 
Драко знизав плечима й оглянув кімнату.
- Це план Северуса. Коли Темний Лорд зрозумів, що йому не вистачає кількох горокраксів після Фінальної битви, він передав значну частину політичних обов’язків Северусу. Він підриває та дестабілізує режим після падіння Ордену. Ситуація на континенті нестабільна. Погане здоров’я Темного Лорда змусило його порушити більшість своїх обіцянок і зобов’язань, прийнятих під час війни перед темними істотами та країнами-союзниками. Він ледве тримається. МАКУСА почала тиснути на Міжнародну конфедерацію, вони сигналізують про свій намір втрутитися, якщо ситуація в Європі продовжуватиме погіршуватися. Це невідворотно – режим скоро впаде, і коли це станеться, Міжнародна конфедерація втрутиться, щоб навести порядок.
- Ти знайшов спосіб перемогти Волдеморта? 
Його рот скривився в ледь помітній посмішці. Його очі були блідо-сріблястими, коли він дивився на неї. Він кивнув.
- Ми знайшли. Ми чекаємо ідеального моменту. Ймовірно, це буде після другої річниці битви за Гоґвортс.
У його голосі було відчуття впевненості. Герміона відчула, що усміхається, коли намагається розрахувати, як саме вони могли б це зробити, пригадуючи все, що вона прочитала в газетах, намагаючись передбачити.
- Що…
- Ти покинеш Європу до того, як все розпочнеться, - сказав він жорстким голосом, перериваючи її. – Треба бути достатньо здоровою, щоб подорожувати. Отже, їж. Це було б корисніше за будь-що інше.
Вона внутрішньо здригнулася від розчарування, але щойно він пішов, вона нахмурила брови й втупилася у темряву, намагаючись зібрати все докупи; повертаючи Драко знову і знову в її свідомості.
Наступного дня біль посилився; вона не могла терпіти світло у кімнаті. Вона не могла його приглушити. Драко знову пішов. Вона намагалася бути спокійною, але коли Топсі не сказала, коли він повернеться або чим займається, вона почала панікувати.
Якщо він так і не повернеться, вона ніколи більше не зможе з ним поговорити. Ніколи не торкнеться його. Їй потрібно було щось сказати йому, але вона ще не знала, як це сказати. А якщо він помер? Що, як він отримав травму, і вона не змогла б його вилікувати, тому що у неї більше немає магії? 
Вона продовжувала думати про це, поки не розпочалася гіпервентиляція і кілька невеликих судом. Топсі з’являлася миттєво щоразу із зіллями у руках.
Після шостого припадку Герміона відчувала занадто сильний біль, щоб робити що-небудь, окрім як м’яко лежати у ліжку, ледве усвідомлюючи щось, крім скреготливої агонії в голові. Вона лежала, згорнувшись, на боці, поки години повзли, і хотіла втратити свідомість, щоб не відчувати це.
Матрац прогнувся, і холодна рука відкинула кучері, що прилипли до її гарячої шкіри, заправивши пасмо волосся за вухо.
Через хвилину її ліву руку підняли, а довгі пальці переплелися з її. Вона відчула, як великий палець Драко торкнувся її кісточок пальців і ковзнув по перстню, який вона досі носила.
Її підборіддя тремтіло, а очі горіли, хоча й були заплющені. Вона стиснула його руку в своїй якомога міцніше.
Він нічого не сказав, але залишився поки вона була при свідомості. Коли вона знову прокинулася, він досі був там, сидів у затемненій кімнаті, тримаючи її за руку.
Його пальці іноді судомилися.
Протягом наступних кількох днів біль у її голові поступово зменшився; достатньо, щоб вона змогла щось робити. Вона почала їсти, сидіти в ліжку, переглядати свій посібник із вагітності та читати «Щоденного віщуна».
Коли біль зменшився, її пам’ять поверталася. Величезний простір досі був невиразним і туманним, але певні моменти раптом поверталися до неї з приголомшливою ясністю, наче вона переживала їх знову.
«Ти незамінна. Твоя смерть не повинна бути зручною. Тобі дозволено бути важливою для людей. Причина, чому я прийняв цю йобану обітницю, полягала в тому, щоб зберегти тобі життя. Щоб ти була в безпеці».
Коли вона одужала, Драко пішов. Спочатку їй здавалося, що вона це вигадала. Коли її спогади про нього покращилися, вона подумала, що, можливо, просто контраст їхнього минулого зробив його більш далеким. Але минали дні, і вона із завмиранням серця зрозуміла, що він віддаляється все далі й далі.
Коли вона була майже в кататонії від болю, він сидів біля неї, розгладжуючи її волосся і тримаючи її руки в своїх, намагаючись залікувати тремтіння в її пальця. Але коли вона прокидалася і почала намагатися з ним поговорити, він менше торкався її. Він відсувався далі на ліжку, поки не сідав, дивлячись на неї звідти. Він стояв біля вікна.
Коли вона розмовляла із ним, він стискав руки за спиною. Він давав короткі відповіді, коли вона задавала йому запитання.
Він досі був там, але все далі й далі. Коли вона підняла очі й побачила, що він спостерігає за нею, він відвів погляд, його вираз обличчя змінився. Став гірким. 
Вона не знала, з чого почати.
Вона намагалася згадати, якою була раніше. Вона запам’ятала його, але не себе. Вона раніше говорила інакше? Вона не зовсім пам’ятала, якою була раніше.
Вона була балакучою. Люди завжди казали їй, що вона забагато говорить.
Вона не могла придумати нічого, про що на її думку, могла б поговорити. Що вона могла б сказати.
Вона мала розповісти йому, які квіти цвітуть у маєтку? Або про те, як побудувати карткову вежу? Або запитати його, чи вмів він складати журавлика-орігамі, тому що вона більше не пам’ятала, як це? 
Все це було банальним.
Усе, що мало значення, було занадто нищівним, щоб передати словами. Вона боялася, якщо почне говорити, у неї розпочнеться гіпервентиляція й напад. І якщо Драко подумає, що він її засмутив, можливо, він не прийде більше до неї, і вона знову залишиться зовсім одна.
У своїй камері вона думала, що трималася, але в холодному світлі дня виявила, що ні.
Вона зламалася.
Від неї залишилися лише шматочки.
Вона сиділа у ліжку і нервово спостерігала за ним, коли він стояв біля вікна, дивлячись на лабіринт живоплоту.
Вона продовжувала розкривати губи, щоб сказати щось, а потім вагалася. Вона подивилася на свої руки і спробувала ще раз:
- Як… тобі було? – запитала вона.
Це було дурне питання. Вона почервоніла і хотіла забрати його назад після того, як вимовила.
Він навіть не глянув на неї.
- Зі мною все гаразд.
Вона ковтнула і відчула, ніби її серце розривається. Вона розправила простирадло й розгладила кілька зморшок на ньому.
Він стояв так далеко, і вона не знала, що йому сказати.
- Отже… - нарешті сказала вона, - тепер ти одружений.
Його плечі ворухнулися, але він не відповідав кілька секунд. Коли він повернувся і подивився на неї вираз його обличчя ховався під маскою.
- У жовтні буде два роки.
Вона спробувала зустрітися із ним очима, але лише за мить поглянула на свої коліна. Вона відчувала, ніби в її грудях була прірва.
Вона не думала, що з його боку коли-небудь були якісь зобов’язання. Ким би вони не були одне для одного, ніколи не було якогось визначення цьому.
Вона не думала, що він одружиться із нею.
Але він був одружений, і для неї це було важливим, навіть якщо вона не могла пояснити, чому. Чому, у світлі всього іншого, виникло відчуття, що це взагалі має значення? 
Йому довелося зґвалтувати її тридцять разів. Вона була його полонянкою. Вона була вагітна його спадкоємцем. Але вона сиділа в ліжку, одержима тим, що він одружений, тому що все інше вважалося неможливим для того, щоб бодай спробувати із цим змиритися.
Він одружився за три місяці після останньої битви.
У нього була дружина.
Витончена, гарна, невірна, неврівноважена Асторія.
- Мені наказали одружитися. Якби це була не Асторія, це був би хтось інший, - він сказав це рівним голосом.
Це був факт.
«Мені наказали одружитися з нею, тому я одружився».
Герміона прикусила внутрішню частину нижньої губи й кивнула, все ще дивлячись на свої коліна.
Шлюб, влаштований Волдемортом для повоєнного відновлення населення. Щоб влаштувати видовище для Смертежерів і відвернути увагу від в’янучого здоров’я Волдеморта.
Вона зрозуміла контекст.
Вона не знала, що про це сказати. Вона не знала, що сказати ні про що. Вона хотіла, щоб минуле зникло, щоб вона могла простягнути руку до Драко, не відчуваючи, що її серце розбите. 
Вона хотіла доторкнутися до нього. Поцілувати його. Відчути, як його руки пестять її. Згадати, що таке бути теплою й бажаною. Щоб знати, чи він знову прошепоче «моя» до її шкіри.
Але вона відчувала себе розбитою. Вона не була тією людиною, яку він цілував. Вона боялася, якщо він торкнеться до неї, і це буде не таким, то отруїть усі минулі спогади, і тоді не буде за що триматися.
Він теж був не тим. Його очі були наповнені почуттям провини й гіркою люттю.
Він був злий на неї.
Він приховав це, але вона відчула це глибоко всередині. Це відчувалося так, немов він ніколи не пробачить їй все, що було.
Хвилину потому вона підняла очі.
- Ти зробив із нею щось, щоб вона стала безплідною?
Жорстока усмішка з’явилася на краю його рота.
- Я б хотів, але мені не потрібно було. Ґрінґраси не змогли приховати, що вони несуть прокляття крові. Щоб завагітніти, їй знадобилося б докласти чималих зусиль, а маєток мав деякі неприємні побічні ефекти. Їй не спало на думку, що деякі кімнати чомусь замкнені, або що їй слід відновити існуючі чари після того, як вона зняла їх для ремонту маєтку, - потім усмішка зникла, вираз його обличчя став стриманим, і він відвів від неї погляд. – Я не думав, що вона коли-небудь зайде так далеко, щоб напасти на тебе.
Герміона дивилася на свої зап’ястя. Мідне покриття наручників було таким ж яскравим, як і тоді, коли вони вперше наділи їх на її зап’ястя. Власність Верховного Правителя.
Вона повернула метал так, що вигравіруваних слів більше не було видно, а потім знову підвела очі.
- Ти будеш тим, хто відведе мене до Джіні? 
Він похитав головою:
- Це буде Северус. На даний момент мої можливості подорожувати обмежені. Сентиментальність навряд чи є причиною поставити під загрозу сховище. Він забере тебе, точніше, ти забереш його із собою, щоб переконатися, що він не порушить умов своєї Незламної обітниці.
Герміона зморщила брови.
- Його Незламної обітниці? 
Очі Драко блиснули, а рот стиснувся в рівну лінію.
- Наприкінці війни він уклав зі мною одну клятву, присягнувшись не втручатися в мій захист тебе і не брати тебе кудись, де ти можеш опинитися під загрозою. Він мав на меті гарантувати, що ти безпечно покинеш Європу, але це не мало значення. Ти пішла сама і все одно була схоплена, - він відвів погляд. – Подорож має бути безпечною, але краще скласти плани на випадок непередбачених обставин, коли це можливо.
Вона скрутила поділ бавовняного простирадла між пальцями.
- Чи побачуся я з тобою після цього?
Драко звів брову, і його рот повільно викривився в котячій посмішці.
- Джіні не дуже добре сприймає мене.
Герміона продовжувала розглядати його.
Він знизав плечима.
- Це залежатиме від того, як підуть справи. Якщо пощастить, я ненадовго буду в Європі.
- О…
Розмовляти з ним було виснажливо. Здавалося, що їй потрібно було звернути увагу на незліченну кількість деталей, речей, які вона повинна зрозуміти, що він їй розповідав, але вона більше не знала, як правильно їх інтерпретувати.
Ми втечемо разом. Ти обіцяв.
- Зрештою, ти прийдеш? – в її голосі була надія.
Якби у них був час, вони могли б зібрати всі частинки. Вона могла б знайти його під маскою Верховного Правителя. Можливо, повільно вона зможе знайти спосіб знову стати Герміоною. Для нього вона спробувала б знову знайти ту людину. 
Тоді, можливо, він перестане стояти так далеко.
Його ртутні очі на мить блиснули, і куточок рота піднявся; тінь усмішки.
- Якщо ти цього хочеш.
Це було схоже на брехню.
***
Трохи більше ніж через тиждень після того, як вона прийшла до тями, вона встала з ліжка і повільно пішла по коридору, щоб прийняти душ. Топсі та портрет йшли за нею на кожному кроці. Герміона сиділа на підлозі душової, поклавши голову на коліна, поки вода текла по ній. Її руки й ноги тремтіли від виснаження. Коли вона вийшла з душу, то просто обернулася рушником, а потім впала на ліжко суміжної спальні.
Коли вона прокинулася, Драко сидів у кріслі неподалік і читав. Вона дивилася на нього кілька хвилин, перш ніж він підвів погляд і помітив, що вона прокинулася.
Його вираз на мить був відкритим, коли їхні погляди зустрілися, і вона відчула жар по спині. Потім він закрився.
Він згорнув книгу.
- Ти хочеш змінити кімнату? 
Вона міцніше стягнула рушник навколо себе. 
- Я була занадто втомлена, щоб йти назад.
На мить він подивився на неї.
- Ти можеш змінити кімнату. Мені знадобиться лише кілька днів, щоб поставити захисні чари тут.
- Асторія може помітити.
Його губи скривилися.
- Її більше не пускають у це крило будинку. Та навіть аби пускали, вона у Франції наступний місяць, купує новий гардероб.
Почуття, що Асторія не ховається в маєтку, розв’язало тривожне напруження в шлунку Герміони.
Вона подивилася на балдахін над головою.
- Немає потреби.
Краєм ока вона побачила, як Драко змінився, і вираз його обличчя завмер.
Він щось намагався їй повідомити, але вона була надто втомлена, щоб спробувати вгадати, що це було. Її голова боліла занадто сильно, а все тіло боліло від напруги під час ходьби по коридору.
Вона подивилася на портрет на протилежній стіні. Білява відьма на ньому збирала квіти в саду в стилі імпресіонізму. 
- Це твоя мати? 
Портрет завмер і подивився вгору.
- Чому ти запитуєш? – голос Драко був підозріло невимушеним.
Герміона знизала плечима: 
- У тебе її губи. Вони відрізняються від рис Мелфоїв, які притаманні твоєму батьку та більшості портретів.
- Вона намалювала його, щоб скласти компанію моєму батькові, коли він залишав Гоґвортс. Він закінчив навчання за рік до неї, - сказав Драко, дивлячись на портрет. – Через обставини її смерті жоден з пізніших портретів так і не прокинувся.
Він відвів погляд.
- Ти повинна спати у своїй кімнаті. Там безпечніше, - здавалося, що на мить він вагався. – Ти можеш ходити? 
Герміона дивилася на нього і думала, що він зробить, якщо вона скаже ні. Левітує її? Віднесе на руках? 
Скаже їй спати підлозі? 
Вона кліпнула очима. Ні. Так було раніше; коли вона лише приїхала.
- Я можу ходити, - вона піднялася і зрозуміла, що забула взяти із собою нову мантію і мала лише рушник. Вона міцно скрутила його навколо себе й уникала погляду на Драко, коли злізла із ліжка.
Коли вона глянула, то побачила, що він пильно дивиться вбік від неї і простягає до неї свою мантію. Вона дивилася лише мить, перш ніж взяти її й накинути на плечі.
Рушник упав на підлогу, але вона не намагалася його підняти. Домові ельфи могли прибрати його з підлоги так само легко, як і ліжко. Вона боялася, що якщо стане на коліна, то атрофія її м’язів призведе до того, що вона залишиться там.
Вона підійшла до дверей, не дивлячись на Драко; тканина тягнулася по дерев’яній підлозі. Драко був лише за кілька кроків від неї, вона відчувала його, але його кроки були беззвучними, і цей факт стривожив її.
- Які охоронні чари на моїй кімнаті? 
Вона відчула, як Драко став холоднішим від цього запитання.
- Лише кілька.
Брехня.
«У тебе забагато захисних чар у цій кімнаті, Мелфой».
 Вона згадала, як він був біля її кімнати відразу після новорічної вечірки, відправляючи її спати.
«Через ці всі охоронні чари, якими Мелфой оточив твоє крило маєтку, я вже вирішив, що ніколи не зможу до тебе дістатись».
Вибух, необхідний для того, щоб Асторія могла пройти крізь двері.
Він поспішав повернути її до кімнати після того, як вона спробувала кинутися з балкону. Як він наполягав на тому, щоб прийти до неї в кімнату, коли у неї був період фертильності. 
Коли вона поверталася до кімнати, то завжди відчувала значне полегшення. Вона завжди вміла залишатися спокійною й розважливою у своїй кімнаті, поки не завагітніла й її тривога нарешті не перевищила всі чари, якими він її наповнював.
«Я доклав чимало зусиль, щоб вона залишилася в безпеці».
Напевно, він був чесним зі Страуд.
Вона намагалася швидко йти. У коридорі до її кімнати було лише четверо дверей, але вона відчувала, ніби її ноги вже ось-ось підігнуться, коли вона проходила повз другі двері. Вона спіткнулася.
Драко миттєво схопив її за лівий лікоть, і вона завмерла. Її живіт так різко скрутило, що вона ахнула і відчула, що грудна клітка стискається, поки вона не може вдихнути. Вона відчайдушно потягнулася до стіни, поки кінчики її пальців не торкнулися до неї. Вона міцно притиснулася до неї і намагалася дихати.
Рука Драко відсахнулася, немов обпечена, а її серце розбилося. Вона раптом відчула сувору, жорстоку реальність усього, і це наче розчавило її на смерть.
- Я просто… - її голос затремтів, а потім обірвався. – Я не знаю, як це зробити. Я не знаю, як впоратися із тим, що сталося. Я не знаю, як з цим змиритися, - її плечі тремтіли, і вона притулилася чолом до стіни. - Я не знаю, як ми маємо це виправити. Драко, чому це сталося з нами? Як же зараз все повинно налагодитися? – її голос тремтів, вона тихо схлипнула, а потім розплакалася, сповзши по стіні на підлогу. – Я не знаю, як це зробити, - вона повторювала це знову й знову, коли притискалася до стіни й плакала.

Автор elivrayn «Чому це сталося з нами?»:
https://www.instagram.com/p/CTw65GqKmA9/?utm_medium=copy_link

Примітки до розділу: 

Арти: 


Автор artofmiha «Колишнє та теперішнє» обкладинка: 
https://www.instagram.com/p/CT1XZpXqtix/?utm_medium=copy_link
Автор elivrayn «Чому це сталося з нами?»:
https://www.instagram.com/p/CTw65GqKmA9/?utm_medium=copy_link
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: #Таємниці/Секрети, втрата пам'яті, Ангст, au, Відхилення від канону, війна, Розвиток відносин, складні стосунки, насилля, спогади, Дарк, сіра мораль, смерть другорядних персонажів, психологічні травми, драма, антиутопія, жертви обставин, вагітність, Слоуберн, жорстокість, перемога Волдеморта
Переглядів: 406 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (64 Розділ)
Завантаження...