menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 31.05.2022 в 13:03
Фанф прочитано: 520 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (65 Розділ)


31.05.2022, 13:03
65

Червень 2005


Вона затиснула рот руками, продовжуючи плакати. 
Драко не торкався її. Коли її ридання нарешті сповільнилися, вона сиділа, притулившись до стіни, її плечі все ще тремтіли.
Вона почула, як він повільно вдихнув.
– Тобі нічого не потрібно робити. Я нічого від тебе не очікую, – нарешті сказав він тихим голосом. – Я більше не наближатимусь до тебе. Зачекай тут, я поклику Топсі.
Він ворухнувся і повернувся, але її рука здійнялася, і вона схопила край його мантії.
– Ні. Ні, не йди.
Її рука тряслася, але вона не відпускала його.
– Не йди. Я не хочу, щоб ти йшов.
Він стояв поруч із нею, а вона заплутала пальці в тканині й продовжувала спиратися на стіну.
Їй знадобилося півгодини, перш ніж вона змогла встати й пройти решту шляху до своєї кімнату. Вона зупинилася на порозі, її груди досі стискалися.
– Скільки тут захисних чар? 
Кілька секунд він мовчав.
– Зараз близько вісімдесяти.
Вона перетнула кімнату й упала на бік ліжка, зарившись обличчям у тканину його мантії. Від неї пахло. Кедром, дубовим мохом та папірусом.
Він натягнув покривало на її плече. Вона схопила його руку й стиснула її. Його шкіра була такою ж теплою, якою вона її пам’ятала. Вона притиснула його руку до свого підборіддя, міцно заплющивши очі, і стискала її кілька хвилин.
Вона повільно відпустила його.
– Ти повинен прийти до мене, щоб я знала, що з тобою все гаразд. Інакше я буду хвилюватися.
Наступного дня Топсі принесла зміцнювальне зілля.
Герміона повільно обійшла кімнату, а потім вийшла у коридор, проводячи пальцями по стіні.
Її голова боліла менше, ніж місяць тому, і спогади про Драко ставали яснішими. Вона все ще відчувалися віддаленими, наче вона дивилася на них через телескоп у глибині свого розуму. Прогалини в її спогадах повільно закривалися. Вона згадала Незламну обітницю Северуса і те, як їй вдалося обманом змусити Драко піти на достатньо довгий час, щоб вона встигла вирушити до Сассексу.
Стало зрозумілішим, чому він був таким параноїком, перевіряючи всі її спогади й упевнившись у вичерпних деталях, щоб точно знати, що вона планує. Одного разу вона його обдурила; як сказав Северус, Драко більше ніколи не буде їй довіряти.
Усвідомлення цього тиснуло їй на груди.
Він не застосовував до неї легілименцію, але все одно проглядав її розум, використовуючи кайдани. Він тримав її під постійним наглядом.
Він досі їй брехав.
Вона підозрювала це протягом кількох днів, але тепер, коли змогла ясно мислити, була впевнена у цьому. Вона вважала, що частково для того, щоб заспокоїти її, а частково для того, щоб керувати нею.
Вона обмірковувала це, намагаючись відчути діри в новій, ретельно продуманій розповіді, яку він почав розповідати їй відтоді, як вона прийшла до тями. Де були прогалини? Які були невідповідності? 
Вона сіла на нижню сходинку на сходовій площадці, глибоко задумавшись.
Вона почула навмисне гучні кроки, і підняла очі, коли Драко зайшов за ріг. Вираз його обличчя був прихованим.
Вона витріщилася на нього. Він був у чаклунській мантії, увесь у чорному. Відколи вона прибула у маєток, вона ніколи не бачила його в чомусь, окрім чорного. Він виглядав так, ніби очікував, що його сфотографують.
З тих пір, як його оголосили Верховним Правителем, газети шаленіли від своєї цікавості та висвітлення його. Протеже Волдеморта. Він виступав у Міністерстві, на зборах коштів, за кордоном…
Він часто подорожував. Короткі поїздки, зазвичай менше доби, з помітним супроводом.
Драко стояв біля сходового майданчика й дивився на неї. Вона загорнула його мантію навколо своїх плечей, перш ніж вийти у коридор, і його очі зблиснули, коли він це помітив. Кілька секунд він дивився на неї, наче знову згадуючи її.
Вона розглядала його так само, намагаючись зрозуміти його нову версію. 
– Я думала, що ти пішов, – сказала вона, коли тиша стала гнітючою.
– Мої плани до полудня скасовані, – він важко розглядав її, його очі опускалися до її ніг та рук. – Ти маєш достатньо сил, щоб ходити? Я хотів тобі дещо показати.
Герміона ковтнула. 
– Наскільки далеко? 
– Ближча сторона головного крила.
Герміона завагалася, а потім піднялася, її цікавість розпалилася.
– Я думаю, що можу дійти так далеко.
Він сумлінно тримався від неї на відстані, коли вони повільно йшли по маєтку. До головного крила мало бути лише десять хвилин ходьби, але це зайняло більше півгодини. Він відмінно впорався з прогулянкою з повзучою швидкістю і нічого не сказав, коли їй довелося зупинитися по дорозі й прихилитися до стіни, коли коридори розширилися й стали вищими. 
Вона розглядала його всю дорогу, відзначаючи грань, точність. Він був дуже вимогливим. Більше, ніж був раніше.
Це його руни, зрозуміла вона з жахом. Вони його змушували. Вони знищили його і змінили, поки не було нічого, що могло б їм завадити.
Непохитний, хитрий, безвідмовний, нещадний і невблаганний; прагнучий успіху.
Він витратив шістнадцять місяців, намагаючись її знайти. Він шукав її по всій Європі, аж до Австралії. Він неодноразово використовував генетичні сліди, незважаючи на те, що для цього потрібно було достатньо багато темної магії, як і для вбивства чаклунів час від часу.
Він знав, що вона десь є. Він дозволив собі зникнути у процесі.

Автор driareel «Він дозволив собі зникнути»:
https://www.instagram.com/p/CUrpBoiAVZL/

Вони із Драко зупинилися біля знайомих дверей. Двері, які завжди були замкнені для Герміони, доки вона була у маєтку.
У грудях у неї тріпотіло, коли вона впізнала, де вони.
Її горло стиснулося, і вона опустила погляд, прикусивши губу.
– Я більше не можу торкатися твоїх книжок, вони зачаровані, – сказала вона.
– Я доручив ельфам зняти всі прокляття.
Герміона різко підняла очі.
Він дивився на двері.
– Я мав намір привести тебе сюди швидше, але ти була прикута до ліжка.
– Асторія…
– Я розберуся із нею, якщо і коли вона повернеться. Ти можеш приходити сюди скільки завгодно або брати книги у свою кімнату або кудись ще, якщо хочеш. Домові ельфи їх перенесуть.
Він відчинив двері до бібліотеки й відступив, щоб впустити її.
Герміона зазирнула всередину, зробивши нерішучий крок уперед, поки не стала на порозі і повільно глибоко вдихнула. Все було таке ж як і раніше. Та сама бібліотека, яку вона відвідала два роки тому, переповнена книгами, які вона хотіла прочитати.
Їй було нудно так довго, і ось вони. Вона могла доторкнутися до них, прочитати…
Вона з нетерпінням ступила вперед…
У кімнату з високою стелею.
Волосся на потилиці почало поколювати, змусивши її дивитися вгору. Стеля була оповита темрявою. Вона була такою високою, що Герміона не могла побачити її. Коли вона намагалася це зробити, її горло стискалося, а пальці сіпалися.
Вона відчувала, ніби зменшується. Кімната була величезна, і стеля, і стіни, і полиці тягнулися все вище й вище…
Вона була маленькою, а кімната була дуже великою. Вона була вагітна. Вона не вміла використовувати магію, і їй не дозволялося захищатися. Вона не могла панікувати, інакше це може зашкодити дитині.
Її груди болісно стискалися, тому що крізь її ребра тягнулися залізні прути, які тиснули на неї.
Вона дуже повільно вдихнула через ніс.
Це була просто бібліотека. Вона була тут раніше із Драко. Топсі була б поруч.
– Мені треба йти, – голос Драко перервав її думки.
Він спостерігав, як вона стоїть у дверях кілька хвилин.
Він зазирнув у бібліотеку.
– Не хвилюйся. Я наклав чари на кімнату, і маєток не дозволить нікому ввійти, поки мене немає.
Герміона захиталася ще на мить, а потім відійшла від дверей.
– Можливо, ми можемо повернутися пізніше.
Драко витріщився на неї, його очі пробігли по ній швидким рухом. Герміона простягнула руку і вперлася кінчиками пальців у стіну, відчуваючи шпалери, нервово облизуючи губи.
Вона швидким ривком нахилила голову набік.
– Стеля дуже висока. Я забула, що стеля така висока. Раніше я цього не помічала, – вона подивилася на своє взуття, і її пальці скрутилися, від чого нігті чутно дряпали стіну. – Я можу… я не…
Її слова перервалися, коли вона намагалася їх сформулювати.
Очі Драко блиснули, і його рука посунулася до неї.
– Герміоно…
Її груди й горло стискалися, і вона сіпнулася, поступово наближаючись до стіни.
Його рука опустилася.
Герміона притиснула праве плече до стіни, а потім зігнула ліву руку так, щоб також упертися нею в стіну, опустивши підборіддя.
– Я знаю, що боятися через те, що в кімнаті висока стеля, нелогічно, – її голос тремтів. – Я намагаюся. Я знаю. Я знаю… я намагаюся… я намагаюся… але…
Драко відійшов. Її живіт скрутило, і пальці знову сіпнулися об стіну.
Надто далеко.
Надто близько.
Надто далеко.
Драко подивився на підлогу біля її ніг.
– Від тебе не вимагається робити те, що ти не хочеш. Я мав би зрозуміти, що стеля може бути проблемою. Коли я повернуся, ми зможемо створити меншу кімнату з тими книгами, які ти захочеш. Якщо є книги чи інші предмети, які ти забажаєш сьогодні отримати, домашні ельфи можуть принести їх тобі; скільки забажаєш. Я проведу тебе назад.
Її ноги тремтіли від виснаження.
– Ні. Тобі треба йти. Я втомлююся. Ти спізнишся, якщо проведеш мене назад.
Він видихнув, коротко кивнувши.
– Ти маєш рацію.
Він почав відвертатися.
Герміона потягнулася до нього, а потім відняла руку.
– Драко…
Він зупинився і повернувся, щоб озирнутися на неї. Вона ковтнула й видавила слабку усмішку.
– Будь обережний, Драко. Не вмирай.
Він завмер.
Настала пауза, коли вони обоє стояли, дивлячись один на одного.
Потім куточок його рота викривився з примарною усмішкою.
– Так.
Він дивився на неї ще мить, а потім мовчки зник.

Автор samadiw_draws «Не вмирай, Драко»: 
https://www.instagram.com/p/CTNCrG9JZTT/?utm_medium=copy_link

Герміона стояла, проводячи пальцями по слабкій текстурі шпалер у коридорі. Вона відчувала себе настільки втомленою, що їй захотілося сповзти по стіні й лягти на підлогу.
Вона глибоко вдихнула і розправила плечі, перш ніж повільно обернулася, щоб повернутися до Північного крила, перевертаючи все у своїй свідомості.
Настала ніч. Герміона сиділа в кріслі, дивлячись у вікно й вивчаючи лабіринт живоплоту, коли відчула, як повітря зміщується. Вона обернулася й побачила Драко, що стояв біля дверей.
– Ти не просила жодних книжок, – він уважно її розглядав.
Вона похитала головою.
– Я думала. 
Вона бачила, як його очі зблиснули, а вираз обличчя став більш стриманим.
– Коли я думаю про все це, то усвідомлюю, що є речі, які ніяк не можу скласти докупи.
– Не всі з нас володіють твоїм сліпучим інтелектом, – його тон був легким. Він не зрушив від дверей. Герміона вивчала простір між ними і прикусила губу, коли завагалася.
– Сьогодні ти не сказав, що завжди приходиш за мною. Ти говорив мені це перед тим, як йшов. Щоразу… – вона опустила погляд і міцно обернула край його мантії навколо своїх пальців, щоб не було помітно, як вони смикаються. Вона нахмурила брови, намагаючись пригадати ясний спогад про це, але не змогла. Від основи її голови почав поширюватися кровоточивий біль. Вона здалася і знову поглянула на Драко. – Я думаю… здається, я це пам’ятаю. Щоразу, коли тобі треба було йти, ти обіцяв прийти за мною. Хіба… не так? 
Драко завмер на частку секунди. Потім він кліпнув, і його викривився в гіркій усмішці, коли він відвернувся.
– Ну, я думав, що це буде досить пустою обіцянкою наразі.
Її горло стиснулося, і рука почала рухатися до нього.
– Ти шукав всюди. Це не твоя провина.
Він коротко розсміявся і відступив, наче вражений. Від різкого звуку Герміона здригнулася.
Якусь мить він дивився на неї, а потім його брови вигнулися вгору.
– Правильно, – повільно сказав він. – Всюди. Я шукав всюди, – він поворушив щелепою, ніби відчував форму цього слова у своєму роті. – Крім одного місця, яке мало значення… в якому ти була… але скрізь, безперечно. Я вважаю, що я заслуговую похвали за свої зусилля, принаймні.
Було щось жорстоко знайоме в невпинній напруженості, з якою він говорив. Її живіт стиснувся.
«Бідненька, маленька нікому непотрібна цілителька. Ніхто тебе не потребує, ніхто тебе не хоче».
Вона не могла пригадати, коли він це сказав. Це був спогад часів війни? Ні, після – в маєтку.
Драко знову засміявся, і це вирвало її з думок. 
Вона витріщилася на нього. 
Вираз його обличчя був спотворений.
– Не моя провина? – говорив він. Слова були настільки обірваними, ніби він відкушував кінець кожного із них. – Невже я маю так думати про все це? Що я ніколи ні в чому не винен? Ні в тому, що трапилося з моєю матір’ю. З Дамблдором… або будь-ким, кого я коли-небудь вбивав. Якщо я достатньо розумію, у мене не було вибору в будь-якому із цих випадків, чи не так? А як щодо тебе? Чи не моя провина у тому, що з тобою трапилося? Я повинен замість цього звинувачувати тебе? Або Темного Лорда? Чи, можливо, світ загалом? 
Він дихав крізь зуби, слова лилися з нього.
Тоді він ніби раптово впіймав себе. Його рот закрився, і він кілька секунд просто дивився на неї.
«Якби я не ненавидів Поттера так сильно, ти б взагалі не мала жодного значення».
Герміона відкинула спогади, її серце застрягло в горлі, коли вона спробувала ковтнути.
Драко посміхнувся і поклав бліду руку на серце.
– Сприйняття себе як вічної жертви якось повинно допомогти мені почувати себе краще? 
Його голос, під їдким тоном сарказму, вібрував від придушеної люті.
Герміона подивилася на свої коліна, повільно вдихаючи крізь стиснуті зуби. Її пальці постійно намагалися нервово судомитися. Усе її тіло було напруженим, коли вона намагалася зосередитися.
Було так багато речей, про які вона намагалася не думати і не панікувати, це було все одно, що намагатися тримати своє обличчя над поверхнею, перш ніж потонути в болоті свого розуму.
Її спогади не повернулися з якимось чітким порядком. У неї були сотні спогадів про Драко, але вона не могла точно сказати, в якій послідовності вони повинні були йти. Це були далекі розмиття, а потім спалахи ясності; речі, які вона знала, але не могла об’єднати в щось достатньо впорядковане.
Інстинктивно вона відчувала, що в тому, що відбувається, є щось більше, і Драко приховує це від неї; щось, чого він не хотів, щоб вона знала. Якби вона знала його краще… якби вона могла пам’ятати ясніше… вона б знала, що це було, але вона не могла з’єднати свої спогади достатньо чітко.
– Це не те, що я маю на увазі. Я не… можу говорити про це поки що, – нарешті сказала вона, витративши кілька секунд на намагання зосередитися. – Частина, яку я не розумію, – це, якщо всі в Ордені зараз мертві, і ти не можеш вбити Волдеморта, як саме ти збираєшся перемогти його та спричинити крах режиму? Це ніяк не вкладається у мене в голові.
Вона підняла погляд.
– Ти ж не хочеш, щоб я його вбила, чи не так? 
Драко витріщився на неї і навіть не задовольнив це питання відповіддю.
Герміона кивнула й подивилася вниз.
– Якщо ти із Северусом знімете мої кайдани, Волдеморт дізнається. Навіть якщо він не знає, що Северус буде тим, хто тобі допоможе, ти відповідальний за мене. Якщо я втечу, провина ляже на тебе. Немає жодного способу, щоб я покинула Європу так, щоб Волдеморт не зрозумів, що ти його зрадив.
Драко нічого не сказав.
Герміона витріщилася на нього, і її охопило холодне відчуття, коли інформація, яку вона збирала ці місяці, нарешті склалася воєдино.
– Такий план. Волдеморт залежить від тебе. Ти – стрижень, що стабілізує режим. Ось чому ти став Верховним Правителем, щоб він не міг замінити тебе кимось іншим, – у роті в неї пересохло, і вона ковтнула, пальці стискали тканину його мантії. – Ти знайшов спосіб видалити свою Темну мітку? 
Драко нерухомо стояв біля дверей, а його рот викривився в посмішці.
– Звісно. Коли твої кайдани будуть зняті, я зможу прибрати її.
Він нагадав їй Новорічну вечірку. Кожен рух був таким ідеально відпрацьованим. Незважаючи на те, як вона його ненавиділа, вона все одно спостерігала за ним; помітила деталі, значення яких вислизали від неї. Тепер, злившись зі своїми минулими знаннями про нього, вона бачила під ним проблиски Драко. Людини, яку вона знала, приховану за його рунами. Він майже зник, але його сліди залишилися.
Вона нахилила голову набік.
– Як? 
Він плавно знизав плечима.
– Северус щось придумав. Він роками працював із Долоховим.
Настала неприродно довга пауза.
– Ти береш, – нарешті сказала вона.
Він схилив голову, розглядаючи її. Його замерзаючий, глузливий вираз раптово з’явився.
– Справді? Ти думаєш, що ти знаєш мене достатньо добре, щоб так вважати?
Захищається. Він завжди був найжорстокішим, коли був уразливим.
Куточок вуст Герміони сумно згорнувся.
– Так, – у грудях її серце здавалося свинцем. – Раніше ти був переважно чесним… зі мною.
Його рот скривився в дикій посмішці.
– Так, був.
Герміона спробувала вдихнути і виявила, що тоне в скорботі. Навколо неї було море, а Драко стояв за п’ятнадцять футів.
Її серце билося дедалі частіше. Вона повільно вдихнула і зустрілася із ним очима.
Хитрість виряджається щирістю, підступність одягає маску щиросердя. 
– Ти брешеш мені. Ти не збираєшся позбутися своєї мітки. Ти навіть не збираєшся спробувати. Ти плануєш померти. Ти показав, що ти Верховний Правитель, щоб коли Волдеморт убив тебе за те, що ти дозволиш мені втекти, режим дестабілізувався й впав.
Якусь мить Драко стояв, дивлячись на неї, перш ніж його губи розгорнулися в усмішці, гіркій, як отрута. Він зітхнув, і його маска зникла.
– Я сподівався, що бібліотека займе тебе принаймні на тиждень, – він виглядав розчарованим і втомленим.
Герміона чекала, поки він скаже щось інше, але він не сказав.
– Такий твій план? – її голос тремтів від недовіри. – Два роки, і твій план досі полягає в тому, щоб сховати мене десь, бути вбитим як зрадник і думати, що я… що я впораюся із цим? 
Драко помовчав кілька секунд, а потім тихо засміявся. Вона відчула це своїми кістками.
– А в тебе є краще рішення й цього разу? – його тон був холодним. – Зрештою, не всякий жах, який я коли-небудь уявляв, ще стався. Втратити тебе і витратити шістнадцять місяців, намагаючись тебе знайти і так й не знайти. Знайти тебе закатованою і зламаною. Тримати тебе як ув’язнену в цьому будинку. Ґвалтувати тебе, – його голос сочився горем та люттю. – Мені потрібно було тримати тебе в своїх руках та відчувати твої думки в своїй голові, поки твій розум був спустошений. А потім знайти когось, хто зґвалтує тебе в моєму саду…
– Ні, – швидко сказала Герміона, її груди стиснулися. – Він не встиг цього зробити. Ти прийшов вчасно.
Його очі наповнилися полегшенням, але рот загострився в усмішці, що різала немов бритва. 
– Ну, от і все.
Він коротко засміявся і подивився на підлогу.
– На чому я зупинився? Ах, так. Знайшов тебе з майже вибитим оком, тому що я дружина намагалася осліпити тебе. Знайшов, як ти б’єшся об вікно. Дивився, як ти побиваєшся, тому що завагітніла. Прибув, щоб побачити, як ти впала, а потім дізнався, що пошкодження від твоєї оклюменції та фетальної магії були настільки серйозними, що ти, можливо, ніколи не прокинешся… що я, можливо, вбив тебе.
Він став білим. Його губи стоншилися, коли рот скривився, а потім викривився у насмішці.
– Хіба цього мало? Безсумнівно, між нами є ще незвідані глибини потенційного нещастя. Чи варто намагатися досягти їх? 
Він різко вдихнув, і його вираз обличчя знову закрився.
– Якби я зняв твої кайдани, замість того, щоб відвезти тебе в безпечне місце, я міг би вкласти тобі в руку паличку і занести тебе, вагітну, у Залу Темного Лорда. Минуло два роки, як ти користувалася магією, ти ледве можеш ходити. Ледь піднімаєшся сходами, досі майже нічого не їси, але не зважай.
Герміона здригнулася.
Вираз Драко був немов вирізаним із мармуру.
– Якби я відвів тебе туди, є незначний шанс, що якби я захищав тебе, чи я один, чи із Северусом, ти б змогла б вбити Темного Лорда до того, як він покличе інших Смертежерів. У такому випадку ми всі помремо негайно, тому що замок параноїдального монстра проклятий зруйнуватися після його смерті; один із його незліченних механізмів безпеки.
Він закинув голову назад.
– Або, швидше за все, нам не вдасться його вбити, тому що я вже пробував десятки разів, і незалежно від того, коли я посилав чи який метод вони використовували, спроба завжди була невдалою. У такому випадку я або вбив би тебе сам або дивився б, як тебе знову схоплять, і тоді закріплять наручники навколо обох наших зап’ясть. Ти гадаєш, що він швидко вб’є нас? 
Герміона похитала головою, її горло було занадто стиснутим, щоб дихати.
– Ні, – очі Драко були крижаними, хоча обличчя залишалося ретельно стриманим. – Він змусив би це тривати довго. Я бачив, як він це робить… коли він має подати приклад на комусь. Часом він тягне катування тижнями. Він залучає цілителів, щоб підтримувати їх живими, поки він не закінчить.
Вона бачила жах у його очах. Він відвів погляд, поглянувши на портрет Нарциси. Його очі не зупинялися; погляд пробіг кімнатою. 
Він майже тупо дивився на дальню стіну.
– Він уб’є тебе першою. На той час у нього вже буде вся наша історія; я впевнений, що він використає мій розум як орієнтир, що слід зробити. У мене було більше двох років, щоб уявити все, що могло з тобою статися. Усе те, що я думав, могло статися з тобою, – його голос майже затих. – Я впевнений, що він буде робити все це.
Краї кімнати розпливалися. Герміона спробувала ковтнути, але її горло відмовилося.
Він тихо зітхнув і вперся рукою в одвірок.
– Це не нова можливість для тебе і твоєї ґрифіндорської впертості спробувати врятувати всіх, – він зітхнув. – Повір мені, я б втік разом із тобою, якби міг. Я завжди б… – його голос на мить затих.
– Це ніколи не було можливим, чи не так? Допомогти Ордену перемогти Темного Лорда в міру своїх можливостей. Муді не включав дату закінчення терміну дії обітниці чи будь-які винятки щодо цього, – на мить він гірко посміхнувся, а потім знову похолов. – Час Темного Лорда спливає. У нього немає надії прожити більше, ніж кілька років. Чаклунський світ досить розчарований у його ідеології та правлінні, особливо завдяки видовищу, яке він зараз влаштовує за допомогою програми відновлення населення. Коли ситуація дестабілізується, режим впаде, і Міжнародна конфедерація втрутиться і вимагатиме похвали, як завжди це робить, – коли він дивився на неї, на його обличчі з’явилася усмішка. – За кілька років ти зможеш отримати той світ, про який мріяла. Він… я зможу дати його тобі. 
– Ні! – вона сказала це наполегливо.
Його очі були сріблястими, і мерехтіли, коли він дивився на неї.
– Ти завжди казала, що не можеш вибрати мене замість усіх інших. Я прикутий до корабля, що тоне. Ти не можеш сподіватися, що я візьму тебе із тобою.
– Я брехала!.. – її руки тремтіли, і вона трималася так міцно, що почала гойдатися, намагаючись дихати й не плакати. – Я не збиралася… Драко…
Вона опустила голову і притиснула руку до грудей, змушуючи себе вдихнути, нерівно задихаючись. Повітря палало в її легенях, і вона задихалася знову і знову, все швидше і швидше.
Суворий вираз обличчя Драко зник, і він перетнув кімнату.
Він опустився перед нею на коліна. Нерішуче, ніби він наближався до дикої тварини, він простягнув руку й ніжно поклав руки їй на плечі.
– Ґрейнджер, дихай. Дихай. Ти повинна дихати, – вираз його обличчя був щирим і благальним.
Вона тихо схлипнула й опустила голову, поки їхні чола не торкнулися.
– Дихай, будь ласка, дихай, – він постійно говорив їй це. Тепло його рук поглинуло її одяг та шкіру, коли вона заплющила очі, змушуючи себе дихати повільно, поки її грудна клітка не перестала здригатися.
– Драко, має бути інший спосіб. Вона простягнула тремтячу руку і торкнулася його обличчя. – Мені потрібно, щоб ти був живий. Ти мій. Ми пообіцяли, що втечемо разом. Пам’ятаєш? Туди, де нас ніхто не знайде. 
Вираз його обличчя завмер, і він подивився вниз, кілька разів кліпаючи, перш ніж глухо засміятися під ніс. Його руки зникли з її плечей, і він нахилив обличчя, щоб подивитися їй в очі.
– Якби я міг, я б зробив усе, про що ти просиш.
Туга, з якою він це сказав, вразила її.
– Тоді, будь ласка… – вона провела по його вилицях і кінчиками пальців схопила його за підборіддя. Його обличчя було лише за подих від її. – Драко, має бути інший шлях. Ми можемо його знайти. Я можу… тепер, коли я пам’ятаю… я допоможу тобі.
Її голос був низьким, і він коливався. 
– Я знаю… я не така, як була, але ти обіцяв… ти мені потрібен. Мені потрібно, щоб ти жив. Навіть у Гоґвортсі… коли я думала, що ти помер… я трималася, бо я ніколи не піду без тебе. Я ніколи не залишу тебе. Ти повинен знайти інший вихід.
Він легенько вдихнув і притягнув її ближче, притиснувшись губами до її чола.
– Ґрейнджер… Ґрейнджер, план був таким, відколи Темний Лорд призначив тебе мені.
Герміона здригнулася і з жахом подивилася на нього, коли він продовжив:
– Якби я знайшов тебе, я міг би впоратися з цим іншим чином, але щойно ти стала людиною, яка зацікавила Темного Лорда, і він хотів, щоб тебе призначили Северусу чи мені, не було жодних способів витягнути тебе. Це в будь-якому випадку скомпрометувало б когось із нас. Северус не міг відвезти тебе до Румунії, не порушивши умов своєї клятви. Це повинен був бути я. 
– Ні…
Він провів великим пальцем по її щоці.
– Я не можу вбити Темного Лорда; Северус і я намагалися. Я не можу тікати із тобою, навіть якби я зміг зняти свою мітку. Я повинен перемогти Темного Лорда в міру своїх можливостей. Я виведу тебе. Після цього ти будеш у безпеці.
Герміона схопила його за руки. 
– Я не хочу бути в безпеці. Я хочу, щоб ти був живий. Склади новий план.
Він зітхнув і зустрівся із нею очима.
– Чого б я не хотів, я врятував Джіні. Ґрейнджер, ти обіцяла. Я хочу, щоб ти жила, залишила цей світ і жила. Це те, чого я завжди хотів для тебе. Ти маєш обіцянки, які треба виконувати. Ти повинна піклуватися про Джіні. Ти присягнулася Поттеру, що будеш.
– Я обіцяла подбати про тебе в першу чергу. Завжди. Я обіцяла тобі завжди, – люто сказала вона. Її голос тремтів, і вона не могла перестати плакати. Вона відчувала, як її сльози збираються на його пальцях. – Ти навіть не збирався мені казати, чи не так? Ти сказав у Лютому. Ти збирався відіслати мене, а я б навіть не згадала про тебе. Я б навіть не знала, поки не стало б занадто пізно… А минулого тижня ти сказав, що я побачу тебе знову.
Куточок його рота сіпнувся.
– Я повинен заспокоїти тебе, а тобі я не довіряю навіть без магії, – його голос став гучнішим. – Востаннє, коли я був з тобою чесним, ти зникла і так й не повернулася.
Вона здригнулася, і її дихання знову перехопило. 
– Я намагалася повернутися, – вимовила вона. – Я намагалася… я намагалася… намагалася…
Його обійми міцніли. 
– Дихай. Дихай. Ти не повинна говорити мені, я знаю. Я читав звіт. Ти зрівняла із землею половину Сассексу і вбила майже всіх у палатах. Ти знищила майже всю популяцію дементорів у Великій Британії. Ти вбила п’ятнадцять перевертнів, двадцять вампірів та півдюжини лісових відьом. Після того, як ти втратила свою паличку, ти вбила іншого перевертня, лісову відьму й двічі вдарила Монтегю ножем, перш ніж він зумів тебе оглушити. Я знаю, що ти намагалася.
– Тоді й тобі теж треба спробувати.
– Ґрейнджер, я намагався. Це найкраще, що я можу зробити, – він зітхнув. – У нас попереду довге прощання… я не хочу сваритися із тобою через це.
Вона похитала головою.
– Дозволь мені спробувати знайти інший спосіб. Я можу… пошукати щось. Можливо, я зможу знайти спосіб зняти твою темну мітку. Будь ласка, дозволь мені спробувати.
Драко зупинився на кілька секунд і витріщився на неї. За мить він покірно кивнув.
– Я надам тобі те, що ти хочеш для досліджень, за двох умов: перша, якщо через це посиляться твої панічні атаки, ти зупинишся, і друга, коли прийде Северус, незалежно від того, наскільки ти будеш близька до істини, ти зупинишся і підеш, не змушуючи мене зробити це силою. Ти не будеш намагатися обдурити мене чи маніпулювати мною, ти попрощаєшся і підеш.
Він дивився на неї пильними й вимогливими очима, коли говорив.
– Згодна? 
Герміона стиснула губи й ковтнула.
– Обіцяю, – нарешті сказала вона.
Вона простягнула руку й кінчиками пальців легенько провела по його обличчю. Вона спостерігала, як його очі перетворилися з ртутних на сірі, перш ніж він подивився вниз, притиснувшись підборіддям до її руки.
– Не бреши мені більше, Драко, – її голос був благаючим, і вона притягнула його ближче і притиснула чоло до його, вдихаючи його аромат, знову відчуваючи, що він близько. – Будь ласка, не бреши мені.
Він видав ще один глухий смішок.
– Я не буду. 

Примітки до розділу: 

Арти:


Автор driareel «Він дозволив собі зникнути»:
https://www.instagram.com/p/CUrpBoiAVZL/
Автор samadiw_draws «Не вмирай, Драко»: 
https://www.instagram.com/p/CTNCrG9JZTT/?utm_medium=copy_link
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Романтика, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: психологічні травми, війна, Дарк, смерть другорядних персонажів, антиутопія, сіра мораль, насилля, втрата пам'яті, Слоуберн, перемога Волдеморта, складні стосунки, жертви обставин, жорстокість, au, Відхилення від канону, Розвиток відносин, драма, Ангст, #Таємниці/Секрети, вагітність, спогади
Переглядів: 520 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (65 Розділ)
Завантаження...