menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 10.06.2022 в 11:45
Фанф прочитано: 370 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (67 Розділ)


10.06.2022, 11:45
Герміона відчувала, ніби її серце стукало аж десь у горлі.
Це була дівчинка. Крихітна дівчинка.
Усвідомлення цього зробило вагітність такою реальною, що вона зворушила дівчину.
Страуд далі розглядала діагностику, а потім зітхнула.
– Ну, не те, на що ми сподівалися. 
Вона прибрала чари рухом чарівної палички.
– На жаль, у нас вже є кілька сурогатних матерів, що змушені були зробити аборт після того, як виявилося, що вони виношують дівчаток, – її очі сповзли повз Герміону до Драко. – Звісно, це не так важливо, враховуючи, що вагітність – це насамперед засіб для відновлення пам’яті. У Вашому випадку, Верховний Правителю, завжди буде наступний сурогат – для виношування справжнього спадкоємця. 
Герміона відчула, що їй стає холодно. Її горло стиснулося, і вона відвела погляд від Страуд, поглянувши на Драко.
Він дивився на кулю, що тріпотіла, наче не міг відвести погляду, але його постава трохи змінилася.
Герміона хотіла доторкнутися до нього, потримати його за руку. Було відчуття, що вони повинні розділити цей момент. Вона була вагітна дівчинкою, але їй здавалося, що це, що вона може зробити, – це сидіти тихо, відвести очі й лише уявляти, яким би все могло бути за інших обставин.
Драко досі ледь визнавав себе батьком цієї дитини, крім того, що відзначав вплив вагітності на здоров’я Герміони. Незважаючи на її неодноразові наполягання, що вона не збирається робити аборт, він відмовився приймати цю дитину як власну. Це була її вагітність, її дитина. Коли вона намагалася поговорити про це, він ставав небагатослівним, а якщо вона наполягала, він вибачався та просто йшов геть.
Він кліпнув, і м’язи його щелепи здригнулися, коли він схаменувся й відвів очі, кам’яним поглядом дивлячись у вікно.
Герміона озирнулася, коли Страуд продовжила читати закляття та писати нотатки.
Страуд зробила ще одне закляття, і з’явилася проекція мозку Герміони.
Спогади Герміони сяяли золотом у тому ж відтінку, що й куля, що тріпотіла. Усі маленькі сяючі вогники, розсіяні по її мозку, змінили колір, а деякі, здавалося, були зламані. Уздовж того, що повинно було б бути нервовими закінченнями, де-не-де майоріли осколки світла.
– Як цікаво, – сказала Страуд, ткнувши паличкою. – Що сказали цілителі розуму, коли побачили це? 
Драко відвів погляд від вікна й подивився на проекцію. Його ніздрі розширилися, ніби він відчув щось неприємне. 
– Що слід зберігати її у спокої, якщо вона коли-небудь прокинеться, і запобігти подальшим нападам, якщо я хочу уникнути неминучого пошкодження мозку та повної втрати спогадів, – він посміхнувся до Страуд. – Ви повинні бути вдячні, що ваш метод примусового відновлення пам’яті не вбив її. Я не можу уявити, як би Темний Лорд сприйняв цю новину. 
Страуд трохи зіщулилися, виглядаючи знервованою.
– Коли я запропонувала це, я сказала, що це лише теорія, – сказала Страуд жорстким голосом. – Я попереджала про це Темного Лорда. Чи виявлялися у неї якісь ознаки відновлення спогадів? 
– Ні, – сказав Драко, його губи стиснулися, коли він глузливо поглянув на Герміону, а потім зосередився на Страуд. – Єдина помітна відмінність у її поведінці від початку вагітності полягає у тому, що вона більш нестабільна і ледве може виходити зі своєї кімнати.
Страуд зітхнула й тицьнула в проекцію.
– Шкода, що ми не можемо просто дати їй сироватку правди. Як довго цілитель розуму сказав не використовувати магію для проникнення у мозок? 
– Поки рівень магії залишається критично підвищеним, слід уникати всього, що магічним чином порушує роботу мозку, за винятком протисудомних засобів. Він підрахував, що до початку третього триместру можна буде безпечно спробувати використати легілименцію, якщо припустити, що рівень її стресу впаде настільки, що тривога перестане бути тригером для нападів, – очі Драко затуманилися, він виглядав байдужим. Його рука тримала паличку.
Страуд стиснула губи. 
– Це, на жаль, занадто довго. Ви повідомили йому, що дізнатися спогади – це нагальна справа? 
Драко зневажливо махнув рукою.
– Ви бачили звіти; на основі аналізу цілителя розуму, чим важливіша інформація, тим більшою мірою вона захищена. Спроба витягти їх передчасно може призвести до знищення всього, крім несуттєвої інформації. Спогади не дискретні; вони перекриваються асоціативно. Спогади, яких Темний Лорд жадає найбільше, будуть не першими, а останніми.
Страуд ще раз тицьнула в проекцію мозку Герміони, перш ніж прибрати її.
– Ну, тепер, коли кінець першого триместру закінчується, вона повинна почати їсти та відновлюватися фізично. Можливо, вас це не турбує, враховуючи, що дитина не буде спадкоємцем, але підвищений рівень кортизолу може вплинути на дитину. З обмеженнями, які накладені на поведінку сурогатів, стрес може проявлятися незвичним чином, якщо цього не попередити. Фізичні вправи – це важливий спосіб спрямування стресової енергії. Ви повинні наказати їй займатися спортом, щойно вона стане достатньо стабільною, щоб дотримуватися цієї вказівки.
Драко коротко, байдуже кивнула на знак згоди.
Через кілька хвилин він випровадив Страуд. Герміона піднялася й притулилася вухом до дверей. Вона почула, як голос Страуд віддаляється коридором.
– Якщо ви не хочете залишати дівчинку, лабораторія забере її одразу ж після пологів. Темний Лорд розуміє, що не всі хочуть мати кількох дітей. Ті, хто матиме хороший потенціал, будуть виховані, щоб зробити внесок у наступний етап програми, а інші стануть корисними лабораторними об’єктами. Про ранній магічний розвиток досі мало що відомо…
Язик Герміони згорнувся у роті, а шлунок скрутило так сильно, що її ледь не вирвало на підлогу. Вона похитнулася й сіла на край свого ліжка.
Драко б ніколи не допустив цього. Він би ніколи не допустив, що це сталося із нею, з їхньою дитиною. Але це не врятує інших сурогатів чи їхніх дітей.
Вона заплющила очі.
Вона сподівалася, що Драко скоро повернеться, щоб вона могла попросити повернути свої книги. Інакше у неї нічого не залишалося, окрім як хвилюватися, хвилюватися й хвилюватися.
Було неможливим робити щось, лише хвилюватися, а потім хвилюватися через те, що вона хвилювалася.
Підвищений рівень кортизолу може вплинути на дитину.
Зберігати спокій, інакше у неї може статися судомний напад. 
Тоді Драко може заборонити її продовжувати дослідження.
А тоді…
Вона намагалася не думати про це.
Вона подумки переглянула закляття зцілення та розробила теоретичні зілля для протидії гемофілії й зупинки кровотечі.
Минула майже година, перш ніж Драко знову з’явився. Щойно вона побачила його, її розум відразу повернувся роздумів над зустріччю.
Це мала бути дівчинка.
Тепер, коли стать була відома, вона могла уявити все більш чітко. Раніше уявлення було абстрактним, просто немовля. Тепер це була дівчинка. Крихітка. 
У маєтку були портрети дітей Мелфоїв, завжди білявих, сірооких… і лише хлопчиків.
Лінія Мелфоїв була переважно… повністю чоловічою.
Герміона не могла пригадати жодних портретів із зображенням дівчаток нащадків Мелфоїв. Спадкоємців, або бодай у якості запасного варіанту.
Герміона не знала, чи це була генетична аномалія, чи, швидше, процес відбору; можливо, Мелфої традиційно не зберігали вагітність, коли дізнавалися, що має народитися дівчинка.
Драко зупинився за фут від неї й застиг. Він здавався лише частково присутнім, ніби розум був деінде. Руки Герміони лежали на животі, коли вона уважно спостерігала за ним.
– Отже… це дівчинка, – сказала вона.
Його вираз миттєво приховався, і він коротко кивнув.
Її рот сіпнувся.
– Я не знала, що у роді Мелфоїв бувають дівчатка.
– Ні, – знизав плечима він.
Герміона відчувала, ніби камінь застряг у її горлі.
– Тоді… це щось означає для тебе? Що це не хлопчик? 
Драко кліпнув і, здавалося, раптово прокинувся, повертаючись із того місця, де б не був його розум. 
– Що? Ні, – він витріщився неї. – Стать ніколи не мала значення для мене.
Відчуття у горлі змінилося тяжкістю у грудях. Герміона кивнула.
– Добре. Мені просто було цікаво.
Драко подивився на неї.
– Це дія закляття на родоводі, яке має на меті зберегти маєток недоторканим. Мелфоям потрібні шлюбні узи, щоб народити спадкоємця хлопчика.
– О, – це все, що вона змогла сказати. За кілька секунд вона додала: – Страуд не знає.
Він похитав головою, подивився вниз і, здавалося, вивчав лак на своїх черевиках. 
– Здавалося, що це ніколи не варто було згадувати, враховуючи, що необхідність спадкоємця вже робила мої зусилля переконливими.
Герміона відвела погляд.
Одружитися. Народити дітей. Постаріти із кимось.
Був момент, коли вона змирилася з тим, що ніколи не матиме нічого із цього. Вона сказала собі, що будуть важливіші речі, якими вона зможе втішитися; Гаррі та Рон були б ще живі, Волдеморт був би переможений, світ був би кращим. Цього знання було б достатньо, щоб заповнити порожнечу.
Але Гаррі та Рона не було в живих. Волдеморт не був переможений. Світ був таким зламаним, що вона не знала, чи могло все коли-небудь стати кращим.
Тепер вона відчувала втрату таких простих речей.
– Чи можу я отримати свої книги назад, перш ніж ти підеш? – запитала вона, знову дивлячись на нього.
– Я попрошу Топсі принести їх.
Вона подивилася на свої туфлі. 
– Я спробую ще раз вийти на прогулянку. Страуд має рацію, це важливо для дитини, тому я повинна це зробити.
Вона підвела очі й легенько усміхнулася.
Драко витріщився на неї, і зрештою її усмішка зникла. Вона відвела погляд убік вікна. Там було так… відкрито. Її пальці сіпалися, і вона сховала їх за спину. 
– Я піду з тобою, – сказав він. – Ти не мусиш йти сама. 
Він простягнув руку, і вона прийняла її.
Вони вийшли на вулицю і повільно пішли провулком, обсадженим фруктовими деревами, переплітаючи пальці. Квіти зів’яли, їх замінило листя; їхній шлях закривали вигнуті гілки.
– Я лазив на ці дерева, коли був маленьким, – раптом сказав Драко.
Герміона здивовано поглянула на нього. Раніше він завжди мовчав під час прогулянок. Було незвично, що він розмовляв. 
Він дивився вдалечінь, його вираз обличчя був замисленим. 
– Мені сказали не підніматися на них, але коли мої уроки за день закінчилися, я прийшов, щоб спробувати.
Він подивився на сучкувату яблуню біля них. 
– Я застряг на цьому дереві. На той час воно здавалося величезним. Топсі намагалася мене дістати, але я не дозволив їй. Я сидів на тій гілці, гукаючи маму цілу годину, перш ніж вона повернулася додому з Алеї Діаґон. 
Герміона розглядала гілку лише за кілька футів від землі, і її рот викривився.
Драко обернувся.
– Якщо ми підемо цією стежиною й перетнемо поле, то там є ставок, де я ловив жаб. Там зазвичай бувають качки й чаплі. Мені подарували сітку на мій п’ятий день народження, і я намагався зловити все, що мені траплялося. Це було для мого зоопарку. Раніше я казав, що стану магізоологом, коли виросту. Я був дуже одержимий ідеєю, що коли-небудь поїду в Африку з експедицією. Мій батько був нажаханий цим.
Драко був беземоційним, коли говорив. Герміона відчувала наростаюче почуття тривоги.
– Я був жахом фей та гномів, – додав він за хвилину. – Одного разу мене вкусив гном, коли я намагався його викопати. Було так багато крові, – він порожньо розсміявся. – Моя мати боялася, що у мене буде шрам.
Він знову почав повільно йти стежиною, все ще тримаючи Герміону за руку.
– Мені завжди подобалося літати. Батько подарував мені іграшкову мітлу, коли мені було два, незважаючи на заперечення матері. Ми з Теодором Ноттом ганяли один за одним по всьому маєтку. Я ледь не зламав руку, коли врізався у маєток, коли мені було вісім.
Після цього він замовк, поки вони не дійшли до закінчення дерев. 
– Топсі піде з тобою. Вона доглядає кількох немовлят. Вона фактично виростила мене протягом перших кількох років, поки моя мати була хвора. Вона також допомагала Джіні із Джеймсом, – він подивився на Герміону. – Все вже влаштовано… право володіти нею перейде тобі. Вона хороший ельф. Вона знає всі історії про мене, якщо ти захочеш дізнатися.
Герміона зупинилася, коли зрозуміла, до чого він хилить.
Він намагався дати їй те, чого вона хотіла. Для нього визнати, що він матиме дитину, означало визнати, що він ніколи із нею не познайомиться.
Він розповідав їй історії, щоб вона могла розповісти їхній доньці про те, яким він був до школи, до війни. 
Він намагався домовитися із нею.
Він дивився на поля.
– Магія в маєтку зникне, якщо мій батько не матиме нового спадкоємця, – сказав він за мить. – Якщо він цього не зробить, маєток визнає та прийме нащадка… якщо вона захоче на неї претендувати. У мене є документи, які я маю для тебе, щоб подати офіційну претензію на маєток, якщо ти хочеш, щоб це було узаконено. Але тобі не доведеться повертатися, на твоє ім’я вже є сховища та інші активи, що я підготував, які було легше ліквідувати. 
Плечі Герміони почали тремтіти.
Драко подивився на неї. Його очі були бурхливо-сірими й пильними, коли він розглядав її обличчя.
– Я завів тебе занадто далеко. Ти стомилася. Ми повинні повернутися.
Герміона не могла поворухнутися. Її горло стискалося, а ноги підгиналися. Існувало тисячу речей, які вона хотіла сказати йому, але губилася щодо того, як висловити бодай одну із них.
Він підійшов ближче.
– Ти зможеш дійти назад? 
Їй вдалося потрусити головою.
Він підійшов ближче, повільно рухаючись і оцінюючи її реакцію. Він обхопив її лівою рукою за талію й підняв на руки, понісши спиною до маєтку. 
Вона обхопила його шию руками й ткнулася обличчям у його плече, починаючи плакати. Усю дорогу до своєї кімнати вона плакала в його обіймах.
 Тієї ночі вона поклала голову йому на груди, коли лежала у ліжку й дивилася, як рухається годинникова стрілка. Одну руку Драко тримав на її голові, зарившись у її волосся, а іншою рукою малював візерунки вздовж її руки крізь її мантію.
Вона сіла й подивилася на нього зверху вниз. Він подивився на неї з настороженим виразом обличчя. Вона простягнула руку, поклавши руку на його груди, потім нахилилася й поцілувала його. Герміона заплющила очі у намаганні запам’ятати відчуття зіткненнях їхніх губ, як їхні носи доторкалися один до одного, ледь відчутну щетину на його підборідді під її пальцями, коли вона гладила долонею його обличчя.
Вона поглибила поцілунок, занурюючись у відчуття. Вона відчувала різкий запах кедрової олії в його одязі та аромат дубового моху й папірусу на його шкірі. Його долоня пестила її шию, і вона тремтіла від цього, притискаючись ближче й заплутуючи пальці в його волоссі.
Поцілунки були повільними, глибокими й такими знайомими. Вона знала це відчуття. Цю спеку у животі, трепіт у грудях та шум у венах. Це була найінтимніша і найдорожче річ, яку вона коли-небудь знала. Вона сховала це знання там, де його не можна було забрати, поховала, поки не загубила у власному розумі. 
Вона хотіла повернути це.
Її рука на його грудях почала ковзати по них, рухаючись тулубом. Його рука обхопила долоню й зупинила її. Коли вона спробувала вирвати свою руку, він перестав її цілувати.
– Що ти робиш? 
Герміона відхилилася й подивилася на нього, глибоко вдихнувши.
– Хочу спробувати зайнятися із тобою сексом.
Вона спостерігала за його очима, коли вимовляла це.
Райдужки його очей потемніли, коли рогівки розцвіли, але вираз обличчя став жорстоким і замкнутим.
– Ні. Цього не відбудеться.
Герміона подивилася на свою руку в його.
– Я не хочу, щоб останній раз, коли ми кохалися, був тоді, коли ти… – її рот сіпався. – Коли це було… вимушено.
Драко на мить замовк.
– Ні.
Її пальці здригалися, і вона відсунула руку від того місця, де він її зупинив, коротко кивнувши.
– Гаразд.
Вона лягла й схилила голову йому на плече, притиснувшись обличчя до тепла його тіла, яке гріло її крізь сорочку.
Кілька хвилин вони нічого не говорили.
– Чому? – нарешті запитав він.
– Я казала тобі.
– У тебе завжди більше ніж одна причина.
Вона мовчала, а потім міцніше притиснулася до його боку.
– Я не пам’ятаю, як було займатися сексом раніше, – сказала вона нарешті. – Я знаю, що ми були разом, але це здається таким далеким, як щось віддалене настільки, що я не можу розібрати деталей. Коли я намагаюся згадати… я просто… я просто згадую, як це було тут, коли тобі доводилося це робити щомісяця. Тож я подумала… – вона замовкла і кілька митей мовчала.
Було так багато способів, чому все могло піти не так. Це було б не так, як у минулому, – з відтінком всього, що сталося. Вона може почати панікувати або виявити, що коли вони досягнуть певної точки, вона не зможе заперечити або попросити його уповільнитися чи зупинитися. У неї може статися напад.
Це могло б зруйнувати той крихкий спокій, який вони знайшли одне в одному, відчуття безпеки, яке вона знайшла у ньому.
Це може отруїти минуле.
Вона міцніше притиснулася до нього.
– Не зважай.
Драко нічого не сказав.
Вона заснула, слухаючи його серцебиття.
Однак після цієї розмови він цілував її по-іншому. Його руки затримувалися довше. Його поцілунки викликали не просто палке захоплення, а щось інше.
Щось більш голодне.
Щось, що вона відчувала у своїй крові.
Коли він повернувся після двох днів відсутності, його дотик був схожий на вогонь. Його руки заплуталися в її волоссі, вона провела його лівою рукою вниз, уздовж своєї шиї до основи горла, а потім далі вздовж тіла. А потім відчула, як він так різко вдихнув крізь зуби, що повітря затремтіло на її шкірі.
Вона уривчасто застогнала.
– Скажи мені зупинитися, – сказав він, притискаючи гарячий рот до її шиї. – Скажи мені зупинитися.
Вона заплутала пальці в його мантії й притягнула його ближче.
– Не зупиняйся, – сказала вона, – я не хочу, щоб ти зупинявся.
Його зуби дряпали її шкіру, коли він кусав її шию. Вона підтягнула його руку до ґудзиків сукні й почала їх розщібати. Його пальці торкнулися її оголеної шкіри, і він поцілував її плечі відкритим ротом.
Це було приємно. 
Це було знайомо.
Раніше він торкався до неї подібним чином. Вона пам’ятала це.
Він цілував її у груди, поки її голова не відкинулася назад, і вона почала задихатися. Його руки ковзали по її плечах і по хребту.
Її руки рухалися вздовж вигину його підборіддя й опускалися на плечі, намагаючись торкнутися всього його тіла. Відчуття дотику до нього було поховане у ній… фізичне відчуття знайомості, здавалося, лише дрімало раніше, а тепер змушувало її серце битися частіше, знову прокидаючись.
Вона повернула його рот до свого й поцілувала глибше.
– Я кохаю тебе, – сказала вона йому в губи. – Я кохаю тебе. Я хотіла б сказати тобі це тисячу разів.
Вона почала розстібати йому сорочку й знімати її, проводячи руками по його шкірі.
– Скажи мені зупинитися, і я припиню, – сказав він їй у губи.
– Не зупиняйся.
Її серце калатало у грудях, вона заплющила очі й зосередилася на відчуттях. Вага, тепло, відчуття його шкіри біля її. Вона вдихнула повітря біля його плеча і провела пальцями по шрамах на спині.
– Заплющ очі.
Вона відчула, як її одяг зісковзує, і по ній поширюється жар.
Його рука торкнулася її грудей. Це відчувалося інакше. В декілька разів сильніше, ніби його дотик пропустив електрику через її тіло. Вона не думала, що раніше відчувала щось подібне. Вона здригнулася від контакту й тихо ахнула. Він провів великим пальцям по її соску, і все її тіло здригнулося.
Герміона відчула його рот з правої сторони грудей.
Зуби.
Вона застигла. Наче її занурили у крижану воду, і раптом спека зникла.
Вона не могла…
Гострі холодні скелі.
Вона хотіла, щоб це припинилося.
Вона намагалася вдихнути, але її легені відмовилися вдихати повітря. Просто вдихни, і все зникне.
Її горло зімкнулося. Пальці сіпнулися на плечах Драко. 
Вона не могла дихати. Спогади нахлинули на неї.
«Просто заплющ очі».
Краще, ніж Люціус. Краще, ніж Люціус.
Вона просто хотіла, щоб це припинилося.
Вона намагалася не думати про це, але не виходило.
– Зупинись, – вимушено вимовила вона.
Драко миттєво завмер і почав відхилятися. Вона сухо схлипнула й міцно обхопила руками його плечі, притулившись обличчям до його шиї, намагаючись дихати, і хотіла, щоб її серце перестало болісно калатати у грудях.
Перестань здригатися. Перестань здригатися.
Драко сидів нерухомо, не торкаючись її. Вона навіть не відчувала, як він дихає.
Вона кілька разів повільно вдихнула і обережно підняла голову, щоб поглянути на нього.
– Я просто… – її груди стиснулися. – Цього було забагато на мить. Я думаю, що тепер мені буде краще, коли я знаю, що можу сказати стоп. Це було приємно, – її пальці на ньому стиснулися. – Це було приємно… поки не стало…
Вона важко ковтнула.
Драко кивнув. Його зіниці зменшилися, коли очі стали схожими на лід. Його вираз обличчя був напруженим і витягнутим, коли він дивився на неї.
Він був схожий на те, що вона могла розбити своїми руками.
Якщо вона зіпсує це, то знищить останнє хороше, що він мав. 
Вона провела рукою по вигину його підборіддя й відчула його пульс у западині за кісточкою, коли притиснулася своїм чолом до його.
Вона не збиралася плакати, сказала вона собі. Вона не збиралася плакати.
Їм просто потрібно було більше часу.
Вона пішла до бібліотеки. Вона уникала її, але ельфи були обмежені у своїх можливостях доставки книжок для неї, коли вона не знала всіх потенційних ресурсів, які там можуть бути.
Топсі крутилася біля неї, коли Герміона стояла на порозі, вагаючись і намагаючись не дивитися вгору.
– Я хочу почати з відділу темних мистецтв, – сказала вона.
– Якої саме частини? 
– Всіх. Я хочу побачити назви всіх книг.
Пересуваючись бібліотекою, Герміона не зводила очей з підлоги чи полиць. Зосередитися на книгах. Зосередитися на словах.
Вона повинна була врятувати Драко. Неважливо, що вона не може поглянути на стелю. Вона просто повинна дихати.
Іноді повторення нагадування працювало.
Іншим разом ні.
Вона прокинулася схвильована у своїй кімнаті, і кожен м’яз її тіла горів. Драко сидів біля неї, тримаючи її руку в своїй.
Вона розгублено дивилася на нього, намагаючись згадати, як туди потрапила.
– У тебе стався напад у бібліотеці, – сказав він беземоційно. – У тебе була панічна атака, Топсі не змогла тебе заспокоїти, і у тебе стався напад. Важкий, навіть із застосуванням протисудомного зілля. Я був в Австрії.
Герміона нічого не сказала. У горлі було відчуття, ніби вона невпинно кричала.
Драко якусь мить дивився у вікно, а потім зітхнув. Він почав масажувати центр її долоні, не дивлячись на неї, постукуючи паличкою по точках тиску, поки м’язи не розслабилися, а пальці не розгорнулися. 
– Ти не можеш мати все, Ґрейнджер. Зараз той момент, коли ти повинна усвідомити, що не отримаєш все, що хочеш, і повинна обрати й дозволити цьому бути достатнім для тебе.
Його руки перестали рухатися, і він хвилину дивився у вікно. Він повільно ковтнув й обернувся, щоб поглянути на неї вниз.
– Цілитель розуму сказав, що якщо у тебе буде ще один такий напад, ти можеш спричинити незворотне пошкодження мозку і, ймовірно, викидень.
Герміона стиснула губи й відтягнула руку, згорнувшись тугим клубком навколо живота.
– Я не можу просто залишити тебе, – сказала вона твердим голосом.
Вона відчула, як ліжко прогнулося, і Драко відкинув її волосся від обличчя, заправивши локон за вухо, коли нахилився над нею.
Він тихо зітхнув, коли його рука сповзла з її волосся і лягла їй на плече.
– У тебе будуть інші люди, про яких потрібно буде подбати. Ти пообіцяла Поттеру подбати про Джіні та Джеймса. У тебе є дитина, яка потребує тебе, і ти це знаєш.
Її рука притиснулася до живота, і вона тихо схлипнула.
– Я не хочу вибирати, – її голос був хрипким, і говорити було боляче. – Мені завжди доводиться вибирати, і я ніколи не можу вибрати тебе. Я так втомилася не вибирати тебе. 
Він стиснув її плече, перш ніж його рука сповзла до її, і почав масажувати жорсткі вузли на долоні.
– Ти не обираєш. Ти обіцяла – все, що я захочу, ти дала обіцянку. Не ламай себе, намагаючись врятувати мене. Я хочу цього більше за все інше. Залиш цей клятий світ. Дозволь витягнути тебе, Ґрейнджер. Дай мені знати, що ти у безпеці, подалі від цього усього. Скажи нашій доньці, що я врятував вас обох. Це те, чого я хочу.
Вона непевно піднялася; її руки не були надійними, але вона змусила себе піднятися і схопити його за руку.
– Драко, я так близько. Дай мені більше часу, і я знайду спосіб видалити твою Мітку. Я впевнена, що спосіб існує. Будь ласка, не змушуй мене припинити спроби.
Драко відкинувся й поглянув на неї. Його очі блиснули.
– Я ніколи не знав нікого, хто був би таким поганим в обіцянках, як ти. Ти, цілком можливо, найгірший дотримувач обіцянок, якого я коли-небудь зустрічав.
Її горло стиснулося, але вона підняла підборіддя й зустріла його погляд.
– Я дотримуюся тих, які важливі.
Драко підняв брову.
– Ні. Ти даєш суперечливі обіцянки, а потім вибираєш, які з них дотримуватися, залежно від того, чого ти хочеш. Я трохи подумав над твоєю методологією… – його голос був легким. Потім легкість зникла, і він відвів погляд. – Тому, здається, ти ніколи не виконуєш жодної з обіцянок, що важливі для мене.
Герміона подивилася вниз.
– Драко…
– Герміоно.
Вона подивилася на нього. Він досі так рідко звертався до неї по імені.
Він дивився на неї серйозним і втомленим виразом обличчя.
– Ти відповідальна за цю дитину. Вона була єдиним, про що ти турбувалася до того, як повернулися спогади. Про її захист… це все, про що ти думала кожну хвилину дня. Тепер… ти настільки зайнята тим, що намагаєшся врятувати мене, що дозволяєш собі забути, що ти їй потрібна, що вона залежить від тебе. Піддаєш себе небезпеці, намагаючись врятувати мене, й ризикуєш нею.
Підборіддя Герміони тремтіло, і вона подивилася вниз.
– Я так близько, Драко. Мені не вистачає лише одного шматочка. 
Драко різко зітхнув.
– Ґрейнджер, якщо у тебе станеться викидень, Темний Лорд вимагатиме тебе, щоб перевірити твій розум, – його голос був рівним і невимушеним, і вона здригнулася від цих слів. – Ти пообіцяла… якщо тебе це буде напружувати, ти пообіцяла, що припиниш. Скільки у тебе було панічних атак з тих пір, як ти сама почала ходити до бібліотеки? 
Вона стиснула зуби.
– Це так по-дурному. Так безглуздо, що це не проходить. Я так близько… я майже впевнена, що зможу зрозуміти це, але чим сильніше я намагаюся зібрати частини разом, тим гірше стає. Але я так близько… що, якщо я зачекаю і не з’ясую цього, а потім стане занадто пізно? – у грудях відчувалися судоми, і вона притиснула руку до них.
Драко схопив її за плечі, вираз його обличчя був жорстким. 
– Відпусти це, – його зуби блиснули, коли він заговорив. – Я ніколи не повинен був стати тим, кого ти намагатимешся врятувати.
Герміона вперто похитала головою:
– Що я маю робити, якщо ти просто змусиш мене зупинитися? 
Губи Драко скривилися, наче він хотів накричати на неї. Вона не кліпнула. Його руки опустилися з її плечей, і він роздратовано зітхнув.
– Добре, – сказав він змиреним голосом. – Ти можеш продовжувати дослідження у своїй кімнаті. Але якщо ти хочеш піти до бібліотеки, то почекаєш і підеш зі мною. Я попрошу Топсі стримати тебе, якщо ти спробуєш піти сама. Зрозуміла? 
Герміона злегка кивнула.
Здебільшого вона залишалася у своїй кімнаті. Щоразу, коли у нього був час, Драко виводив її на вулицю погуляти, а потім у бібліотеку, сточи поруч із нею й дивлячись, як вона годинами переглядає книги. Він накладав аналітичні закляття на свою руку, щоб вона вивчала її, і писав для неї нотатки. 
Вона чекала за дверима бібліотеки, коли Драко повернеться увечері, коли почула два послідовні сплески являння у фойє внизу.
Її живіт одразу ж стиснувся.
Ніхто не міг увійти у маєток, якщо Драко не дозволить цього. Якщо Драко запрошував когось без попередження, то, ймовірно, це мав бути Северус, а це означало, що її час вичерпано. Або ж Драко помер, і захист маєтку зруйнувався.
Її серце застрягло у горлі, коли вона відійшла у тінь і напружила слух, щоб почути.
– Останнім часом у твоїй продуктивності спостерігається помітне зниження. Темний Лорд хоче передати це завдання комусь із менш традиційними методами, – кровожерливий голо Люціуса Мелфоя поплив коридором.
Герміона завмерла від жаху. 
– Однією справою менше для мене. Зараз мені заледве бракує уваги, – вона почула, як Драко сказав прохолодним голосом.
У тихому порожньому будинку голоси заповнили фойє і відскочили від стін коридору. Вона чітко чула кожне слово.
– Це дійсно так. Здається, я не можу взяти папір, не побачивши на ньому твоє обличчя. Мій син, сумнозвісний Верховний Правитель.
Драко нічого не відповів.
– Повинен визнати, я прагнув, щоб мій спадкоємець досяг трохи більшого, ніж міжнародна репутація масового вбивці. Шкода, що ти не зміг зберегти свою анонімність. Ти більше мисливська собака, ніж протеже, – Герміона почула насмішку в тоні Люціуса.
Дівчина почала повільно крокувати коридором, притиснувшись пальцями до стіни.
– Батьку, я думав, що успадкував від тебе свій винятковий талант до вбивств. Зрештою, я покірний слуга Темного Лорда, як і мій батько й його батько до нього, – голос Драко був насмішкуватим, але Герміона почула напругу, приховану в його тоні, стриманість.
– У внесках, які ми з батьком зробили, є мистецтво. Використання Неприпустимих – це просто виливання надлишку емоцій. Агонія має бути видом мистецтва. У службі, яку ти несеш перед Темним Лордом, немає мистецтва. Ти дозволив використовувати себе як ручну зброю. З усіх навичок, які ти міг би розвинути… Твій вибір розчаровує мене.
Поруч у стіні був прихований прохід. Якби Герміона могла просто дістатися до нього, вона могла б сховатися. Зачекати там, поки Драко не прийде за нею.
– На моєму одязі менше крові, – почула вона, як Драко сказав зневажливо.
– Як ти гадаєш, Темний Лорд досяг величі лише завдяки кількості Вбивчих проклять, які він зміг накласти? Як ти гадаєш, така здатність зробила Геллерта Ґріндевальда славетним? Велич – це більше, ніж просто груба сила. Це вимагає драйву, хитрості та натхненного бачення. Ти дурень, якщо думаєш, що твоє слава ката надає тобі справжнє значення. У тебе немає послідовників. Ніхто тобі не вірний. Страху недостатньо; Темний Лорд засвоїв цей болючий урок під час першої Чарівної Війни. Ключем до його успіху була здатність розширити своє бачення, коли він повернувся до влади. Кат – це трохи більше, ніж незначна примітка. Темний Лорд дав тобі можливість затримати останнього члена Ордену. Це б увічнило тебе в історії, але минуло вже чотири місяці…
Дошка підлоги під ногою Герміони заскрипіла, і голос Люціуса затих. Герміона завмерла, серце застрягло у горлі.
– Тут є ще хтось, Драко?
Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: Дарк, вагітність, складні стосунки, перемога Волдеморта, спогади, Відхилення від канону, жертви обставин, драма, війна, Розвиток відносин, психологічні травми, Слоуберн, смерть другорядних персонажів, антиутопія, au, Ангст, #Таємниці/Секрети, сіра мораль, насилля, втрата пам'яті, жорстокість
Переглядів: 370 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (67 Розділ)
Завантаження...