menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 19.03.2022 в 13:24
Фанф прочитано: 589 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (8 Розділ)


19.03.2022, 13:24

Плейлист

Mr. Sandman – SYML

Soldier – Fleurie

Sirens (Follow Me Down) – Mavenne

Carnival of Rust – Poets of the Fall

Where Do We Draw the Line – Poets of the Fall

Paralyzed – NF

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYC3i8tszvvTyXls3xwLk-Mo&feature=share

 

«Програма зі збільшення населення продовжується!»

«Бруднокровка Поттера стала однією із перших сурогатів, обраних Темним Лордом для збільшення магічного населення»

Герміона продовжила читати.

«Наразі розпочався перший етап спроби Британії відновити чисельність свого магічного населення. Обрані в якості сурогатних матерів напівкровки та бруднокровки були назначені багатьом видатним чаклунським сім’ям Великобританії у надії на збільшення популяції магів. Ця програма була особисто схвалена самим Темним Лордом. Відповідальною за нею стала цілителька Лідія Страуд, яка все своє життя присвятила вивченню магічної генетики та чаклунської фертильності.

Найбільш помітною учасницею серед сурогатів стала бруднокровка Герміона Грейнджер, останній живий член терористичного угрупування, відомого як Орден Фенікса. Відьма з раннього віку прославилась своєю легкою репутацією та романтичними зв’язками із відомими чаклунами. Це було особливо помітно ще у 1994 році, де вона крутила роман не з одним, а з двома суперниками Кубку Чаклунів, Гаррі Поттером та Віктором Крамом. Наразі ж вона, можливо, проклала шлях у ліжко свого наймогутнішого чаклуна.

Драко Малфой, найбільш відомий вбивством чорнокнижника Альбуса Дамблдора у юному віці шістнадцяти років, вже довгий час являється поважним Смертожером. Достовірне джерело Пророку підтвердило, що Грейнджер була доставлена у маєток Малфоїв трохи більше тижня тому. З тих пір, як Люциус Малфой відрікся від титулу лорда на користь сина після смерті Нарциси Малфой у 2001 році, лінія сім’ї Малфой залишалась без спадкоємця.

На жаль, молодий лорд Малфой не зможе собі дозволити надовго прив’язатись до зрадниці, що зігріває його ліжко. Цілителька Страуд підтвердила, що, коли Грейнджер народить йому трьох спадкоємців, вона в якості сурогату буде відправлена в іншу чистокровну чаклунську сім’ю, щоб ще більше урізноманітнити магічну кров Британії.

Якщо результати з подібних злиттів будуть настільки ж вдалими, як і очікувалось, цілителька Страуд сподівається, що такі програми почнуть розповсюджуватись всією Європою протягом року».

Отже, Малфой був тим, хто вбив Дамблдора. Ще одне ім’я у списку жертв Верховного Правителя.

Люциус був все живим.

Про інших жінок, які брали участь у програмі, не згадувалось. Очі Герміони пробіглись іншими колонками, збираючи кожну крупинку інформації.

У наступній статті перераховувались страти у Британії, здійснені Верховним Правителем. Там було фото. Декілька нещасних чоловіків та жінок стояли на колінах на помості. Позаду них у чорному одязі та масці стояв Верховний Правитель. На знімку він витягнув свою паличку та недбалим рухом вбив першу людину. Він заледве поглянув на перше тіло, перш ніж кинути прокляття наступному. Фото рухалось всього декілька секунд, а Малфой встиг вбити трьох людей на платформі, перш ніж події на фотокартці повторились знову.

Герміона з подивом витріщила очі. Досліджуючи кожну деталь.

Впізнаючи у каті Малфоя – очевидно, що це був він. Недбало лінива, елегантна поза. Худорлява статура. Смертельний холод, який, здавалось, йде від нього.

Однак ні в статті про програму зі збільшення населення, ні у колонці про страти не згадувалось те, що Малфой був Верховним Правителем. Ніби це були різні люди.

Його анонімність вражала. Газета навіть не виказувала жодних здогадок відносно особистості Верховного Правителя. Ніби такі речі не можна було обговорювати.

Герміона обдумала цю нестиковку.

Верховний Правитель був правою рукою Волдеморта, ніби то його довіреною особою. Герміона задумалась, була анонімність в інтересах Малфоя чи Волдеморта. Вона підозрювала, що справа, вірогідно, була в останньому. В нього була виключно могутня маріонетка. Навіть сам Волдеморт, коли вбивав Гаррі, не наклав смертельне прокляття з такою швидкістю та відсутністю зусиль.

https://www.instagram.com/p/CMfWKyDguFr/?igshid=v6ok3dkaepni

Адже не варто дозволяти Малфою збирати своїх послідовників, накопичувати особисту владу, щоб він потому намагався скинути свого пана. Анонімність його особистості – дозвіл бути відомим Смертожером – вірогідно, являлась засобом контролю над ним.

Волдеморт тримав Малфоя зовсім близько.

Можливо, у Верховного Правителя були таємні амбіції, які тривожили його Пана.

Це також робило Малфоя ідеальною пасткою для бійців Спротиву. Якщо б хтось спробував врятувати Герміону, вони б вирішили, що просто напали на розбещеного Смертожера у другому поколінні. Вони й гадки не мають, що потраплять до лап Верховного Правителя, найбільш прославленого слуги Волдеморта.

Герміона прогорнула решту газети. Північна Європа все ще не була під контролем Смертожерів. Волдеморт агресивно наступав на скандинавські країни, щоб змусити їх підкоритись. Очевидно, вампіри, відьми та інші темні створіння, привезені до Британії під час війни, були переміщені у Північну Європу протягом останніх кількох місяців.

Про повстання у Румунії не було жодних згадок. Ніяких новин про інших відомих членів Спротиву, які все ще боролись.

Пій Товстоватий все ще був Міністром Магії. На наступний рік був запланований Турнір Трьох Чаклунів. Декілька сторінок були присвячені міжнародним матчам з квідичу. Схоже, відволікання спортом зберегло свою привабливість навіть при антиутопічному режимі.

Решта газети складалась із світських хронік.

Асторія Малфой була справжньою світською левицею. Вона відвідувала всі заходи, брала участь у благодійних організаціях та щедро жертвувала на післявоєнні пам’ятники. Малфой майже не з’являвся у світських хроніках, лише зрідка приєднуючись до дружини.

Герміона прочитала кожне слово, включно з рекламою. Шукаючи будь-які підказки. Прихований підтекст. Все, що не могли б надрукувати, але на що хотіли натякнути.

Якщо такі речі й з’являлись у новинах, вона була занадто не проінформована про поточні події, щоб помітити їх.

Нарешті Герміона акуратно склала газету негнучкими пальцями та повернула її на те місце, де вона була залишена на веранді.

Дівчина масажувала замерзлі руки, поспіхом пробираючись через маєток.

Дивовижно, але у неї не було нападу паніки, коли вона поверталась одна. Можливо,  це було лише тому, що Герміона була зайнята холодом. Вона схрестила пальці, сподіваючись на це.

Шлях назад до кімнати був простим. Повернувшись, вона кинулась до ванної та ввімкнула холодну воду. Герміона дозволила їй пробігти занімілими руками, поки чутливість не почала повертатись до кінцівок та вода не перестала здаватись гарячою. Потому дівчина ввімкнула крани у ванній та набрала теплої води.

Вона із зітханням опустила у воду, насолоджуючись полегшенням від холодного болю у всьому замерзлому тілі. Герміона терла стопи та щиколотки, поки з них не зникли останні краплі бруду.

Проживши так довго у камері, вона більше ніколи не буде сприймати чистоту як належне. Вона не знала, чи зможе колись перестати цінити цей знову отриманий трепіт від заглиблення у воду. Це була єдина хороша річ у її нинішньому існуванні.

Чого не можна було сказати про їжу: та хоч і була явно дорогою, судячи з інгредієнтів, але її смакові властивості викликали питання. Герміона не дуже розбиралась у дієтах для плануючих вагітність, але не розуміла, чому їй дозволялось їсти тільки несолоні та переварені овочі, житній хліб із несолоним маслом, варене м’ясо та яйця-пашот (також без солі). Вона вбила б за пакетик чіпсів.

Сидячи у воду та повільно зігріваючись, Герміона обдумувала відкриття дня.

Її «сурогатне материнство» під пильним спостереженням Малфоя використовувалось у якості приманки.

Дражливий та зухвалий стиль оповідання статті на першій шпальті приводив у лють. Точно заданий тон прагнув одночасно спотворити образ Герміони, щоб попередити жалість широкого загалу та будь-які обурення серед співчуваючих.

Вона задумалась, які міри безпеки були застосовані, щоб зловити потенційних рятівників. Чи були у маєтку інші Смертожери? Або вважалось, що Верховний Правитель здатний особисто впоратись зі всіма?

Якщо взяти до уваги перший варіант, Герміоні варто уважніше оглянути маєток та спробувати їх виявити. Вони стануть додатковою перешкодою для її втечі. Або, можливо, варто спробувати обманом змусити одного з них вбити її, якщо до цього дійде. Доволі амбіційний та сумнівний план, враховуючи, що Малфой, вірогідно, знайде цю ідею у її голові задовго до того, як у неї з’явиться шанс на її втілення.

А якби у маєтку був один Малфой – що ж, це стало б тривожною ознакою впевненості Волдеморта у його вміннях.

Наскільки небезпечним був Малфой?

Герміона поклала голову на коліна та спробувала ясніше пригадати обставини смерті Дамблдора вісім років тому. Деталі були розмиті.

Вона зажмурилась та спробувала відновити події.

Це сталось менше ніж через місяць після початку шостого року. Захисні обереги були зняті у коридорах, коли хтось застосував смертельне прокляття. Замок був набитий перуанським порошком миттєвої темряви та крикливими студентами. Коли темрява нарешті розсіялась, там були десятки поранених, охоплених панікою студентів та мертве тіло Дамблдора. Він був розтоптаний у цьому хаосі.

Першокурсники Пуфендую та Слизерину якраз повертались у замок з уроку гербології. Вони були єдиними, хто хоч щось бачив. Заяви були суперечливими.

Дамблдор йшов коридором. Повз проходив старшокурсник. Можливо, двоє. Когтевранець. Слизеринець. Грифіндорець. Пуфендуєць. Кормак Маклагген. Едріан П’юсі. Колін Кріві. Ерні Макміллан. Драко Малфой. Захарія Сміт. Ентоні Гольдштейн.

Першокурсники не знали в обличчя багатьох старшокурсників. На загальну думку, це був хтось зі світлим волоссям.

Вони чули прокляття. Потому настала темрява. Деякі говорили, все було навпаки: темрява, а потому прокляття. Скрізь був шум та паніка. Ніхто не міг нічого розгледіти. Навіть серед портретів була метушня.

Коли темрява розсіялась, професори зібрали усіх у Великому залі. Прибув Департамент Магічного Правопорядку, щоб опитати студентів та оглянути тіло.

Розслідування показало, що причиною смерті стало смертельне прокляття у спину. Слідів іншої магії не виявили.

Залишалось щось ще, пов’язане із рукою Дамблдора…

Герміона відчайдушно намагалась пригадати. Здавалось, це було важливою деталлю. Спогад танцював за межами її досяжності.

Всі старшокурсники, названі першокурсниками, були одразу ж опитані – з них зняли всі підозри. Зі всіх, окрім Драко Малфоя. Замок та прилегла територія були обшукані. Він зник.

Аврори були послані у маєток та виявили його неприступним для штурму. Малфоя визнали винним. Таким чином він наклав прокляття (особисто або отримав допомогу), чому він це вчинив – запитання залишались без відповіді.

Орден припускав, що це було спробою спокутати провину за сім’ю Малфоїв після провалу Люциуса та його ув’язнення після битви у Департаменті таємниць.

   Герміона не могла пригадати, що колись було підтверджено, що Малфой убив Дамблдора. Після того, як Смертожери захопили контроль над Міністерством магії півроку потому, було важко отримати достовірну інформацію. Щоденний Пророк одразу ж став ідеальною машиною для пропаганди.

Чи була ця інформація достовірною? Вона нічого не пам’ятала.

Спроба Герміони пригадати це здавалась марною. Вона навіть не могла зрозуміти, де саме були пробіли в її пам’яті. Поки їй не задавали конкретного питання, вона навіть не могла зрозуміти, чого саме не вистачає.

Спроба магічно розібратись у своїх спогадах була ніби продирання крізь смолу. Виснажливо. Майже даремно. Якщо вона вливала у пам’ять більше, ніж найменшу дещицю магії, кайдани активувались та висмоктували все без залишку.

Найясніше розуміння, яке Герміона мала про те, де знаходились її втрачені спогади, було від різноманітних катувань Волдеморта, Снейпа та Малфоя проникнути у них.

Біль, шок та травма розмивали всі деталі. Здавалось, що протягом всієї війни було небагато втрачених спогадів: більшість з них зосередились у минулому році аж до її ув’язнення.

Пробіли у знаннях розривали щось всередині Герміони. Вона відчайдушно хотіла дізнатись, чого не вистачає, але боялась відновлювати інформацію. Вона відчувала себе так, ніби йшла мінним полем. Дівчина поняття не мала, чим загрожувала їй помилка.

Спроба змиритись із втратою інформації – розуміння суті – була подібна отруті, що роз’їдала її зсередини.

Чому вони програли війну?

Невже вона не може пригадати хоча б причину?

Ніби вони з Малфоєм грали у шахи, але тільки він міг бачити шахівницю.

Вона відчайдушно потребувала будь-якої дещиці знань.

Але щойно Герміона про це дізнається, те ж саме зроблять її вороги. Її незнання було одночасно щитом та зброєю. Це допомагало їй виграти час, щоб втекти, але він міг закінчитись у будь-який момент.

Чомусь вона була впевнена, що це точно покладе їй кінець.

Вона відчувала, дамоклів меч схилився над її головою.

 Кінчики пальців зморщились від води, коли Герміона нарешті вибралась з ванної. Дівчина відчувала себе спустошеною. Вона забралась до ліжка та притиснулась до подушки.

Її думки кидались все далі й далі: стільки питань, на які у неї не було відповідей.

Наступного дня Малфой знову з’явився одразу ж після обіду.

Серце Герміони впало, але вона натягнула плащ та слухняно пішла за ним. Просто йдучи слідом, вона відчувала, як калатає серце. Дівчина мучилась питанням, чи може він відчути це через спостереження за її свідомістю.

Коли вони добрались до веранди, Малфой миттю начаклував стілець та сів, розгорнувши газету. На першій шпальті розповідали про новий пам’ятник на честь Волдеморта. Він був встановлений у Косій Алеї. Герміона незручно стояла біля дверей, не знаючи, куди йти.

Вона поглянула на Малфоя та відкрила рот, щоб задати питання, але її тіло проковтнуло його, перш ніж вона змогла видавити із себе слова.

Тиха.

Вона не могла почати розмову.

Дівчина з гіркотою дивилась на лабіринт живої огорожі. Вона вирішила, що просто піде та буде безцільно блукати.

Герміона почала рухатись, але щойно вона це зробила, її охопило відчуття дискомфорту. Дівчина підняла голову та подивилась на відкрите небо…

Її серце, здавалось, різко зупинилось.

Ніби увесь кисень та звуки, які існували, раптово зникли, й перед нею була величезна пуста нескінченність.

Без повітря.

Вона відчувала, що задихається. Її серце шалено закалатало. З кожною секундою прискорюючи свій темп. Вона могла чути цей звук.

Герміона могла бачити сходинки. Гравій. Огорожу.

Вона відчувала, як…

Як ніби Всесвіт закінчувався біля її ніг.

Якби вона зробила крок вперед ще на дюйм, то провалилась би у безодню.

Дівчина завмерла. Вона спробувала ворухнутись, але продовжувала тремтіти, прикусивши губу. У спробі дихати. У спробі змусити собі зробити крок вперед.

Все було занадто… відкритим.

Вона заплющила очі.

Це було тільки в її голові. Її розум грав із нею.

Вона боролась, щоб продовжувати дихати. Герміона була такою наляканою та злою. Вона пробігла декілька миль. Але зараз…

Вона не могла…

Все це відчувалось нездоланним.

Вона не пам’ятала, щоб раніше світ здавався таким широким. Небо було занадто… високим. Доріжки все тягнулись та тягнулись, не закінчуючись.

Її руки почали тремтіти та смикатись, коли вона подумала про це. Її зараз знудить.

https://grapesodaandpuddin.tumblr.com/post/624330068461764608/she-felt-like-she-were-suffocating-her-heart

Герміона відчайдушно хотіла повернутись до своєї кімнати.

Вона мріяла забитися в куток та відчути, як навкруги стискаються стіни.

Дівчина дивилась собі під ноги та відчувала, як сльози щипають кутики її очей. Паніка хвилею накочувалась на неї. Серце билось все швидше та швидше.

Герміона притиснула руки до рота та спробувала стримати пришвидшене дихання.

Різкий звук раптом привернув її увагу, й вона оглянулась, й виявила, що Малфой так міцно стискає газету, що кісточки його пальців побіліли. Його руки злегка тремтіли.

Вона ахнула та відхилилась.

- Пробач… пробач мені, - з жахом пробурмотіла Герміона. – Я вже йду…

Вона пройшла всього декілька кроків вперед, перш ніж ноги відмовились йти далі.

Дівчина боялась знаходитись поруч з Малфоєм, але навіть він не міг перебороти той жах, який поглинув її, коли вона спробувала зробити крок. Її легені відчувались так, ніби з них викачали усе повітря. Вона відкрила рот та спробувала вдихнути. Нічого не вийшло.

Жах проник у неї, ніби якесь створіння встромило кігті їй у спину. Дряпаючи вздовж хребта. Розриваючи її на частини. Виймаючи всі м’язи, нерви та кістки та підставляючи їх холодному зимовому повітрю, вона помирала.

Вона не могла дихати.

В її долоні та передпліччя впивались голки.

Все, що вона могла бачити, було занадто відкритим…

Герміона не могла вгамувати тремтіння. Не могла припинити панікувати. Вона не могла рухатись.

Відкрите. Пусте. Невідоме. Нічого. Вона опиниться у всьому цьому зовсім одна. Знову.

Жодних стін. Нічого.

Вона могла кричати вічно. Не було звуку.

Ніхто не прийде.

Небо затягнула пітьма.

Нічого не було видно.

Ніхто не прийде.

Вона не зможе…

- Зупинись, - раптом проричали у неї за спиною.

Реальність обвалилась на неї подібно хвилі. Дівчина здригнулась та оглянулась. Малфой був блідим, і його очі світились, коли він дивився на неї.

- Ти повинна бути зовні. Але не зобов’язана блукати садами. Перестань шукати можливість для психічного зриву, який поставить під загрозу доступ до твоїх спогадів.

Його обличчя злегка деформувалось, коли він продовжував дивитись на неї. Діставши паличку, Малфой начаклував ще один стілець.

- Сядь. Та заспокойся, - наказав він крижаним тоном.

Герміона глибоко зітхнула та дозволила ногам рухатись. Намагаючись не думати про потік полегшення, який нахлинув на неї. Вона сіла та втупилась на свої руки, намагаючись відновити контроль над диханням.

Вона сиділа у кріслі. Поруч з Малфоєм. Вона не була в пустоті. Ніякої пустоти взагалі не було. Під ногами у неї був мармур. Їй не потрібно було нікуди йти. Вона сиділа у кріслі.

Герміона повільно вдихнула. На чотири рахунки.

Видихнула через рот. На шість.

Туди і назад.

Знову і знову.

Вона сиділа у кріслі. Їй не потрібно було нікуди йти.

Її серце повільно поверталось до звичного ритму, але груди продовжували боліти.

Щойно заїкання у грудях ослабло, вона спробувала змусити свої пальці припинити смикатись. Вони не слухались, тому Герміона сіла на руки.

Коли її розум повністю позбувся паніки, на неї обвалилась хвиля гіркого відчаю.

Вона була зламана.

Це було точно.

Не було сенсу заперечувати.

Її психіка надламалась під час ув’язнення, і вона не знала, як це виправити.

Герміона втупилась на свої коліна. Сльози скочувались із кутиків її очей щоками, стікаючи до губ, перш ніж впасти. Від різкого пориву вітру вони здавались крижаними на шкірі. Вона змахнула їх та щільніше закуталась у мантію. Натягуючи капюшон.

Та майже душила її своїм теплом, але Герміона все ще відчувала холод жаху, коли мовчки сиділа на веранді. Намагаючись мислити.

З нею все було гаразд. Вчора. З нею все було гаразд. Чому? Чому вчора це її не хвилювало?

Якась форма агорафобії. Це точно було пов’язано. Якимось чином у камері без світла, звуку та відчуття часу вона схопилась за безпеку наявності стін. Ув’язнення стало єдиною постійною величиною у її житті. І ось тепер, коли вона була вільна, коли у неї був час подумати…

Відкритий простір був набагато гіршим, ніж у коридорі зверху.

Можливо, вона просто не була готова. Можливо, тепер, коли Герміона зрозуміла механізм, їй вдасться подолати паніку. Якщо вона поставить перед собою маленькі поетапні цілі. Спуститись сходами. Йти по гравію. Пройти до огорожі.

Якби вона могла йти самостійно.

Дівчина явно не збиралась губитись у лабіринті з живої огорожі найближчим часом.

Її живіт скрутило. Її план втечі ставав все складнішим. У неї навіть не було можливості вивчити варіанти звільнення. Чим довше вона чекала…

Вона могла скоро завагітніти.

Можливо, вона вже вагітна. Якщо цього ще не сталось, то з кожним наступним місяцем стіл, який з’являвся з повітря, збільшував шанси, що це скоро станеться.

Їй хотілось плакати.

Герміона поглянула на Малфоя, який жадібно вивчав результати квідичу.

Яку корисну інформацію вона повинна була дізнатись про нього? Він тільки й робив, що лютував та читав, а потім йшов та вбивав людей.

Вона ніколи не втече. Швидше за все, вона помре у цьому маєтку.

Вона у відчаї поглянула на нього.

Він був холодним. Розлюченим.

Крижана злість, здавалось, нависала над ним. Вона відчувала, як темна магія огортає його тіло.

Кого він так ненавидів? Невже, як і Люциус, він звинувачував Орден у смерті Нарциси? Чи були всі ці вбивчі прокляття через помсту? Чи було це тим, що підживлювало його силу?

Все у ньому змінилось. Здавалось у ньому не залишилось й сліду того хлопчика, якого вона знала багато років тому.

Він виріс стави вищим та ширшим у плечах. Зверхність його шкільних днів зникла, змінившись відчутним почуттям влади. Смертельною впевненістю.

Його обличчя втратило всі хлоп’ячі риси. Воно було жахливо красивим. Різкі аристократичні риси застигли в жорстокому непохитному виразі. Його сірі очі були ніби ножі. Білосніжне волосся недбало зачесане на бік.

Всім своїм виглядом він нагадував нудьгуючого англійського лорда. Якщо не враховувати майже нелюдського холоду. Якби сутність леза вбивці могла втілитись у людину, нею став би Драко Малфой.

Красивий та проклятий. Грішний янгол.

Або, можливо, Янгол Смерті.

Поки Герміона вивчала його, він різко закрив газету та поглянув на неї. Вона на мить зустрілась із ним поглядом, перш ніж відвернутись.

- Що з тобою не так? – запитав Малфой, поглянувши на неї декілька секунд.

Вона злегка почервоніла, нічого не відповівши.

- Якщо ти не скажеш мені, я просто витягну відповідь із твого розуму, - сказав він.

Герміона зі всіх сил намагалась не затремтіти від цієї погрози. Вона уважно дивилась на огорожу.

- Я… я думаю, це називається агорафобією, - сказала дівчина, зробивши кілька глибоких вдихів. – Все, що… пов’язано з відкритими просторами, викликає у мене паніку.

- Чому?

- Я не впевнена. Не схоже, що цьому є раціональне пояснення, - з гіркотою сказала вона, оглядаючи шви на своїй мантії. Рівні стібки були чимось впорядкованим, на що можна було дивитись. Чимось передбачуваним. Чимось, що мало сенс. І не схожим на її нелогічний розум.

- Впевнений, у тебе є теорія, - сказав він із викликом. Ніби хотів, щоб вона відмовилась відповідати, щоб він міг просто проникнути до її думок та дістати це пояснення.

Їй хотілось збрехати, що саме по собі це не мало сенсу. Малфой, безсумнівно, побував в її думках знову, перш ніж вона втече. Якщо вона не скаже йому зараз, він все одно дізнається завтра. Або наступного дня. Або будь-коли, коли вирішить знову дослідити її думки.

- Напевно, це відбувається тому, що я так довго просиділа у камері, - сказала вона за хвилину. – Там нічого не було… була лише пустка. Всі були мертвими. Ніхто не збирався приходити за мною. Я просто сиділа там, навіть не усвідомлюючи, як довго це продовжувалось. Стіни були єдиною реальною річчю. Я думаю, що вирішила, що з ними я відчуваю себе у безпеці. Тому я не знаю. Я не можу… мені здається… - Герміона спробувала пояснити свій жах: - Це ніби… мене знову кидають. Що всі мертві, і я просто одна – і я можу впоратись із цим почуттям, коли мій світ обмежений простором… але коли я згадую, наскільки він великий, - я не можу…

Вона почала задихатись, і її голос замовк. Герміона не знала, як це описати. Слова не могла передати всю складність цієї емоції. Вона розгублено відвела погляд.

Вираз обличчя Малфоя, здавалось, став жорсткішим, поки вона говорила.

- А вчора? – запитав він після незадоволеної паузи.

- Навіть не знаю. Напевно, мій жах перевершив мій страх.

Він трохи помовчав, потім тихо фиркнув та відкинувся на спинку стільця, вивчаючи її.

- Повинен зізнатись, коли я почув, що отримаю саме тебе, я з нетерпінням чекав моменту, коли зможу остаточно зламати тебе, - сказав він та злегка нахилився до неї з жорстокою посмішкою. – Але я сумніваюсь, що можна перевершити те, що ти зробила із собою самостійно. Це розчаровує.

- Я впевнена, що ти не припиниш намагання, - сказала вона, дивлячись йому в очі. Герміона знала, що на її обличчі написаний відчай, але не було сенсу намагатись його приховати.

Його срібні очі засвітились, коли він побачив це.

 

Примітки до розділу:

 

Арти:

 

Автор boonookie «Верховний Правитель»:

https://www.instagram.com/p/CMfWKyDguFr/?igshid=v6ok3dkaepni

Автор grapesodaandpuddin «Вона відчувала, що задихається»:

https://grapesodaandpuddin.tumblr.com/post/624330068461764608/she-felt-like-she-were-suffocating-her-heart

 

 

Категорія: Фантастика Кохання/ненависть, Драма, Даркфік, Гет, Фантастика, Hurt/comfort, AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Драма, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl | Теги: жертви обставин, спогади, жорстокість, смерть другорядних персонажів, #Таємниці/Секрети, Розвиток відносин, Дарк, антиутопія, психологічні травми, складні стосунки, драма, війна, Слоуберн, вагітність, Ангст, Відхилення від канону, насилля, сіра мораль, перемога Волдеморта, au, втрата пам'яті
Переглядів: 589 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (8 Розділ)
Завантаження...