menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 20.03.2022 в 00:47
Фанф прочитано: 331 раз
Час прочитання:
Категорія: Фентезі
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Облік витрат


20.03.2022, 00:47
Із кухні знизу п’янко пахло абрикосовим варенням, тому Любисток був неуважним трохи (набага-а-ато) більше, ніж зазвичай.

– Тут?.. – навмання запитав він. Відверто кажучи, він не слухав, а питання Ґеральта виявив суто інтуїтивно, за тишею, що настала після баритонових розкатів.

– На два пальці ліворуч. – процідив відьмак, болісно смикнувшись під тонкими і сильними, як алмазні свердла, пальцями. Невелика невдача, хребець на шиї вискочив, з ким не буває. І саме минулося б. Але Юліан охоче зголосився допомогти, натираючи загривок ментоловим маслом. Щастя, проте, тривало недовго. Долоні барда щоп'ять хвилин завмирали, погладжуючи закам’янілі плечі і м'язи, а потім і зовсім завмерли, ніби вимкнули його, як голема, вклавши в голову один тільки папірець зі словами: «і пінка медова, щоб її… з мигдалинкою всередині… »

Ґеральт визнав, що опір марний. Піднявся, ліниво стряхнувши з себе на матрац барда і, озброївшись гаманцем, пішов торгуватися з господинею. Абрикосове, щоб його було слабкістю барда. Якби нечисть поставила собі за мету спричинити наглу смерть Любисткові, обійшлося би без цицьок і підступних спокус скарбами. Слоїк варення – цього більш ніж достатньо. Навіть торішнього.

Любисток зітхнув, намагаючись симулювати напад сумління, але виходило відверто слабкувато. Тому, чекаючи відьмака, він вирішив зібрати все, що той розкидав у пошуках гаманця. Під ноги йому ляснув шкіряний пакунок із паперами: акуратний стосик зробив сумний «ш-ш-шух» і розсипався по підлозі віялом. Матюкаючись, Любисток сповз за папірцями, змітаючи їх у купку.

***


Ґеральт увійшов до кімнати з урочистістю, яка пристала придворному скарбію, відчинивши двері ногою. Він гордо ніс перехоплену рушником миску. У мисці звабливо булькало і дурманливо пахло.

– Вгадав, анцибола. З мигдалем... Гей, що сталося?

Кімната за півгодини його відсутності перетворилася на поле битви, усіяне папером, пораненим чорнилом, та землею з віконних горщиків. Серед хаосу справдешнім скорботним янголом уклінно завмер Любисток. Ґеральт видихнув: вистава починається.

– Що я тобі поганого в житті зробив? – Драматичний поворот голови, вогненно-злий погляд. – За що ти так зі мною?

– Мат-т-тері твоїй здоров'я, ти можеш нормально пояснити? Якого хріна?

– Це ти мені скажи… – Схлип, сіпання плечем. – Що це? – у простягнутій до Ґеральта тремтячій, перемащеній землею долоні був затиснутий папірець, розкреслений акуратними стовпчиками.

– А, он воно що. Це тепер ти мені скажи, якого дідька в моєму житті риєшся? – Раптом розлютився відьмак, спересердя гупнувши тарілкою об стола так, що на зап'ястки бризнуло густим окропом.
Він витягнув зім'ятий папірець, ледве не порвавши, розгладив акуратно і кинув на стіл. Це була та частина відьмачого життя, ділитися якою з Любистком Ґеральт поки не волів.

– Флора із Зеленої вулиці, десять злотих. Юстися з Малих Бендюків, вісім злотих. Ма-мажена зі Стилиць, п'ять. Що ця блядська Мажена вміє за свою ціну? – Любисток цитував щойно вичитані в колонці витрат імена, трохи заїкаючись від бурхливих ридань. Він знічено відвернувся від Ґеральта, бо боявся його очей, осяяних праведним гнівом.

– Це тебе зовсім не обходить. Якби було то твоїм ділом, я б повідомив. – процідив Ґеральт, відвертаючись до вікна і прикидаючи, скільки виверне господиня за биті квіткові горщики.

– Як же це не обходить? Зманив мене, дупа ти вовча, у коханні зізнавався. Цноту мою вкрав. – Тут сам Любисток не втримав трагічного тону і запнувся коротким смішком. – Там записано, коли ти їм платив. Ось, минуло й тижня – як там цю шалаву? Гастися, дав бог ім’ячко, проте шість злотих. Я тебе не задовольняю?

Ґеральт мовчав досить довго, щоб свербіж у обпечених зап'ястках став терпимим, а гнів перестав гаряче битися у скронях. Гаразд, доведеться бути чесним, хоча не за правилами лазити в чужих речах, поки тобі добувають довбане варення. На думці про те, що хтось має бути дорослішим, відьмак ледь не розсміявся:

– Ти мені мізки так граєш, як усі Гастисі разом не зможуть. От воно тобі треба?

– Треба. – буркнув Любисток, підводячись. Мабуть, коліна вже підігнуло від трагічної пози. – Ну, прости. Воно ненавмисно. А якби я ніколи не дізнався? Як би я жив?

– Припиняй, а. Випадково, курва. Кажу ж, воно не стосується тебе. Але, зі щедрості і дурної доброти своєї, скажу. Всядься нормально і перестань товктися. – Ґеральт повернув голову, і різкий біль у вибитому хребці розквітнув з новою силою. Тому він помалу ліг поруч на край ліжка, потягнувши все ще злого барда за собою. Дурник смикався, як заєць у торбі, але в очі заглядав уже з цікавістю.

— Отож, пане нишпорко, слухай. Флора з Зеленої вулиці. Це, до речі, недалеко. Якось дощового осіннього вечора провела зі мною неймовірну годину. Я був голим, податливим і майже смертельно пораненим. Пожаліла вона мою тушку та зашила. Це той кривий шрам біля лівої лопатки. Витратила половину приданого на аптекаря. Від неї навіть страхом не пахло.

Любисток видихнув, перестав дряпати спину, інстинктивно притиснувши долоні до лівої лопатки. Від його ключиць під розхристаною сорочкою повільно піднімалася хвиля червоного сорому.

– Йдемо далі. Юстися. Малі Бендюки. Велен. Перші морози. Мене викинули із села, навіть не заплативши. Слава Мелітеле, я був не поранений, але битий моцно. Кров'ю харкав. Досунувся до якогось двору на околиці і вмостився під калиною вмирати. Вона мене відігріла, в дорогу сухарів дала, та відправила з божою поміччю, поки чоловік не вернувся. Навесні я там був: двір худий, чоловік-небіжчик, на руках немовля. Хто ще тебе цікавив?

– Ніхто, ніхто вже не цікавив. – Любисток винувато принишкнув у кільці відьмачих рук, намагаючись сховати обличчя, але Ґеральт не давав йому відвести очей.

– Мажена зі Стилиць. Ти був там? Моя тобі порада, уникай Стилиць. Там народ кончений на всю голову. Камінням мене побивати вирішили, навіжені, бо я нечисть і слуга підземних сил, а до диявола вони на уклін ходять, лісовим господарем називають. Дівка ця мене по болотам на дорогу вірно вивела, інакше згинув би з конем разом. Сплачено сповна. Ну і, нарешті, що вміє Гастися, як гадаєш?

– Зціляти? – Любисток згорав від сорому та почуття провини, Ґеральт відчував це по його запаху і калатанню в яремній вені.

– Ага, тільки коней. Чоловік у неї помер давно, а жити ж якось треба. Ото вона й почала трави збирати та мазі терти. На людях боялася пробувати, а на конях спритно руку набила. Тільки в мене не було з собою ні копійки, тому довелося закласти гака по дорозі сюди на тім тижні, борг віддати. А ти є дурень, проноза і най людина на світі. Але я все одно люблю тебе. За варенням бігав, он.

– Не треба мені тепер нічого! Ти такий гарний, а я зараз же вирушу прямо в Стилиці. Визнаю, я кончений на всю голову. – Любисток умів каятися тільки одним способом, і до вибачень вдався негайно, стягуючи з відьмака сорочку і сідаючи йому на стегна. Від сліз і нервів Любисткові очі сяяли майже як в лихоманці. Ґеральт подумав, було, його зупинити, але бард уже змастив долоні ментоловим маслом і ніжно провів пальцями від ребер до плечей, ласкаво огладжуючи і той самий шрам, і опуклий, ледь помітний слід від чужого меча, пробираючись до болючого місця. Ґеральт охнув, провалюючись у вир солодкого болю зцілення:

– А варення? З мигдалинкою…

– Чорт із ним. Я он скільки всього накоїв, хочу віддати тобі борг.

– Я так і запишу: Юліан. Сплачено сповна.
Категорія: Фентезі Фентезі | Додав: Arma
Переглядів: 331 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Облік витрат
Завантаження...