menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 19.03.2022 в 19:42
Фанф прочитано: 275 раз
Час прочитання:
Категорія: Фентезі
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Овес


19.03.2022, 19:42
Відьмак прокидається так рано, що сам щоразу щиро шокований тим, як йому це вдається. Тяжке, розкочегарене серпневе сонце ще не розігнало щільний туман, і це окремий вид насолоди – скинути з себе потертий плащ, ліниво роздягнутися до поясу та добрести, на ходу босою ступнею копнувши загасле вогнище, до відстояної за ніч, студеної води.

Ґеральт стоїть біля самого краю, замружившись від дотиків прозорих хвиль – щоразу, підбираючись до ніг, вони приємно обіймають кісточки, що втомилися від стремен. Стоїть довго, поки край неба за озером не просочується малиновим світлом, а потім розкидає руки і падає обличчям униз, повільно видихаючи, одразу в глибоке та темне. Срібний ланцюг тисне на загривок, вовк на медальйоні дивиться суворо перед собою кудись у товщу води, а Ґеральт лежить, розкинувши руки, підставляючи холодну спину легкому вітерцю, доки в легенях не запече.

Це його особиста, майже найулюбленіша за день справа. Ґеральт за інерцією вважає купання літнім, хоча хлюпається майже весь рік – від перших пролісків до перших льодів. Це його ритуал мовчання та очищення, ніби можна взяти та відмити піт та кров із натрудженої душі.

Коли він повертається, перші промені вже будять Любистка, він вовтузиться неохоче, ледве розкриваючи очі, що припухли від важкого сну. Останніми днями було надто спекотно, тому Ґеральт намагається шкодувати барда, на честь чого сьогодні вирішує готувати сніданок сам. Для цього йому достатньо пошарудіти у мішку Плітки, набравши пару жмень вівса. Плітка невдоволено пряде вухами, щиро не розуміючи, чому господар раптом вирішив відібрати майже все, нажите непосильною працею.

Овес вариться довго, курва, не бажаючи розм'якнути. Любисток нишпорить у торбі, а потім уперто порається з голкою, щось лагодить, шипить невдоволено, плутаючись у нитці. Ґеральт щедро солить ріденьку кашу, відразу згадуючи, що хотів же ще додати солонини, плює в бур'яни і наново доливає води. Мовчати із ранковим Любистком – окрема приємність. Тиша стає затишною, укладаючись лагідним котом десь під сонячним сплетенням, мурчить за ребрами, не боячись срібного вовка. Це теж майже найулюбленіше за день – чекати, доки бард остаточно прокинеться і почне тріщати, «згадуючи» одразу вигадані історії про ревнивих чоловіків і суворих батьків, які ніколи в житті не ганялися із дрючками за менестрелевою душею – відьмаку було чудово відомо, що ні тверезий, ні п'яний, Любисток ніколи б навіть не додумався поволочитися за жінкою. Він знає це точно. Саме тому Любистку дозволено з ранку дражнити того, кому на груди він увечері покладе свою чудну голову.

Нарешті, боги зерна змилостивились і відьмак, невдоволено насипає невдалу кашу в дерев'яні миски. Навіть парувати та баланда примудряється найбридкішим чином. Любисток відкладає шиття, нашвидкуруч вмивається, заливаючи водою всю сорочку і штани, посміхається широко – начебто, і випер заодно, сідає на пеньок, обережно пробує. Ґеральт поглядає напружено, боячись навіть питати, але бард продовжує усміхатися і уплітає за обидві щоки:

– Овес, кажуть, дуже корисний. – прорікає він повчально, піднявши довгий палець, сколотий голкою. І забирає у Ґеральта пусту миску, щоб відмити травою та піском до скрипучої чистоти. На березі він крадькома довго п'є воду з долонь, щоб змити солоне з язика. Вдається не надто добре.
Збираючись, відьмак ретельно закидає вугілля піском, щоб залишити за собою менше запаху, закочує пеньки в кущі. Плітка все ще незадоволена конфіскацією такого смачного вівса, але готова вибачити господаря за сушене яблучко. Зараз же їй дістається підозріло багато ласощів. Отже, доведеться посилено працювати.

Любисток поспіхом запихає ковдру в мішок, вибираючи з неї реп'яхи і сухе листя, а потім простягає шитво Ґеральту:

– Глянь, я ось полагодив тобі дещо.

Відьмак бере зім'яту грудкою власну сорочку, ще нещодавно рвану і в засохлих плямах чужої крові, вражено оглядає – бард зашив, як умів. Великими стібками у дві нитки, синім по чорному, криво і косо, але як умів. З усією душею, значить. Він усміхається, м'яко потискає ще прохолодну від води вузьку долоньку і відразу надягає сорочку, гордо викидаючи на чисто випране полотно медальйон. Срібний вовк байдуже дивиться на сонце.

– Ну, час рушати.

Ґеральт виводить Плітку до стежки, де гілки дерев уже досить високі. Обережно перехоплює Любистка під пахви, на мить торкаючись кінчиком носа його грудей, крадькома вдихає запах барда і розкочує його по горлу, підсаджуючи в сідло. Це чиста жадоба, бо зараз же буде весь день, поки сонце не натовче в жбан до червоних кіл перед очима, дихати в маківку Любисткову, мліючи від запаху нагрітого сонцем волосся. І це вже точно і, напевно, найулюбленіше за день. І в Ґеральта, і в Юліана. А Плітку чомусь ніхто не питав. Її найулюбленіше – овес, вівсянка, вівсянушка. Смачна.
Категорія: Фентезі Фентезі | Додав: Arma | Теги: Романтика...
Переглядів: 275 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Овес
Завантаження...