menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 29.11.2021 в 00:09
Фанф прочитано: 225 раз
Час прочитання:
Категорія: Фентезі
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Подорож світами ФУМ. Р.2.


29.11.2021, 00:09

Кріс неквапливо продирався крізь лісові хащі, намагаючись іти тихо й обережно. На відміну від Леї, він швидко зрозумів, що нікого з родичів поряд немає. І справа не тільки в безпомилковому чутті світлоносця, яке дозволило перевірити цей факт одразу, як тільки юнак отямився: ще тоді, коли ритуал наближався до завершення, його насторожило і кілька явно непродуманих у зміненому заклятті слів, і послідовність застосування зілля перенесення, і несподівані ефекти від комбінування того, що не можна було поєднувати. Щиро кажучи, всю суть того, що зараз відбудеться, маг навіть зараз іще не міг усвідомити, але в момент, коли розбиті флакони із зіллями почали супроводжуватись зовсім не тими візуальними ефектами, якими супроводжувались зазвичай, юний Галівел раптово згадав хоча б ту частину теорії, в якій добре тямив: поєднання непоєднуваного точно розкидає їх в різні боки. Настільки різними вони виявляться насправді, саме зараз чарівник мав нагоду переконатися сповна. Тоді, в мить, коли іскра здорового глузду промайнула в його голові, було уже пізно щось змінювати, тож тепер він міг тільки подякувати своїй інтуїції за те, що, уже підхоплений магічним вихром, встиг схопити кілька мішечків із травами і попередити своїх супутників, що слід триматись за руки. Сам він через потребу тримати додаткову ношу, звісно, вчинити так не міг, але щиро сподівався, що Лея або Вайєт, котрі стояли поруч, встигнуть зробити це за нього.

Реальність розчарувала. І тепер, з рюкзаком за плечима, де знайшлося місце і тим додатковим запасам, Кріс вперто прямував уперед, плекаючи в душі надію, що від компанії так необачно відірвався лише він. Страшно було подумати, що станеться з його родичами, якщо це не так, адже рюкзаки для подорожі зголосилися нести саме він і Вайєт. Зачаровані окуляри, здається, прихопила одна із близнючок, Поллі не випускала з рук Книгу Темряви, а от інші… Як не намагався згадати подробиці юний напівсвітлоносець – це не вдавалось, тож тепер, бредучи в невідомість, спираючись лише на власну інтуїцію, він то намагався переконати себе, що даремно хвилюється, то мучився сумнівами, зважуючи шанси кожного з їхньої веселої компанії вижити самотужки в невідомому їм світі.

Роздуми перервав хруст сухої гілки під ногами. Не його ногами, адже, навчений сімейними історіями чародійок і висновками з нещодавнього уроку, маг рухався обережно і тихо, аби не бути захопленим зненацька кимось із жителів цієї реальності. Підозрілий звук повторився, тож насторожений Кріс, обвівши уважним поглядом місцевість, вирішив підійти ближче. Про обачність не забував, а тому, майже безшумно відхиляючи пагони якоїсь невідомої йому рослини, невдовзі побачив, що тут, у неглибокій ямі, що густо заросла такою ж незнайомою напівсвітлоносцю зеленню, буквально навколішки повзає, добуваючи з-під землі корінці і складаючи їх у полотняну торбину поряд, хтось із місцевих. В усякому разі, про належність до тутешнього люду свідчило дивне вбрання і невиразне бурмотіння, в якому Кріс не вловив жодного знайомого слова. Іти на контакт він не поспішав, а тому вирішив так же непомітно відійти подалі, аби згодом, коли незнайомець вибереться на рівнину, непомітно простежити за ним. І напевно, непроханому гостеві це б удалося, аби не несподіване відчуття чужої присутності, котре змусило дещо змінити траєкторію руху, уважно роззираючись, і ступити кілька кроків назад.

Юний Галівел прислухався і до підозрілої тиші навколо, і до того, як шалено починає калатати серце із кожним рухом назад, адже невидимий погляд явно шукав когось, а ставати об’єктом спостереження  незнайомої магії (а, як напіввідьмак, хлопець добре відчував природу цього химерного переслідування) зовсім не хотілося. Заглиблений у власні переживання, роблячи іще один такий відступаючий крок, Кріс раптом наткнувся на несподівану перепону за спиною. Ні, він ніколи не вважав себе боягузом, нерідко експериментував із магією і мужньо пожинав наслідки невдало складених заклинань чи неякісно приготованого зілля, але зараз, в чужій реальності, вдаряючись об щось там, де ще хвилину тому точно нічого не було, не втримався від сполоханого вигуку. Різко відскакуючи вбік і моментально обертаючись, він рефлекторно виставив вперед руки, ніби відгороджуючись від небезпеки. Те ж саме зробив і незнайомець, після чого, ніби віддзеркалюючи рухи одне одного, вони одночасно вигукнули: «Хто ти?!».

–  Кріс, - першим оговтався юний Галівел і, напружено підбираючи слова так, щоб і не збрехати, і правдою собі не нашкодити, додав. – Я … відстав від своїх. Ми з друзями запланували невеличку подорож, але… прикра випадковість змусила мене затриматись.
 
–  Друїд? – пильним поглядом вивчаючи співрозмовника, уточнив місцевий житель. Називати власне ім’я він, схоже, не поспішав.
 
– Де? – не зрозумів Кріс і озирнувся. Як і раніше, більше нікого тут не було, навіть відчуття чужого магічного погляду раптово зникло.
 
– А й справді, - усміхнувся незнайомець. – Який же ти друїд? Це я так, з переляку ляпнув. Наче ніколи не бачив друїдів… А ти… навіть не знаю, на кого схожий, - все ще вивчаючи поглядом юного чарівника, говорив він.
 
– На всіх потроху, - за звичкою, що виробилась під час великих сімейних посиденьок, відповів Кріс.
 
– І одягнений якось дивно, і поводишся... – тим часом продовжував міркувати вголос співрозмовник напівсвітлоносця. – Ти явно не з нашої місцевості.
 
– Я ж сказав, - почав втрачати терпіння юний Галівел. – Я – турист. Відстав від своєї групи.
 
– Ту-ри-ст, - повторив, явно задумуючись над значенням слова, місцевий. – Я не знаю такого народу. Ніколи не чув про таких. Але можна спитати в Гая. Він мудрий, багато чого знає. Підкаже, як тобі вийти до своїх.
 
– Боюсь, Гай не підкаже, - зітхнув розчаровано Кріс, збагнувши, що його неправильно зрозуміли. – Я здалеку.
 
– Здалеку, - все так же задумано повторив співрозмовник. – І давно відстав від своїх?

–– Давно.

– І вирушили ви з дуже далеких земель...
 
– Ти навіть не уявляєш, настільки вони далеко, - розчаровано зітхнув Кріс, напружено думаючи, як швидко і без наслідків покинути товариство цього не вельми розумного бідолахи.
 
– Ідеш здалеку, відстав від своїх давно – а одягнений так, ніби щойно з дому вийшов. Я міг би подумати, що воно почищене магією – але ж ні: від неї жодного сліду. І полотно якесь дивне: в ньому й краплі чар немає, але виглядає воно так, ніби нереальне. І водночас це явно не ілюзія. То хто ж ти такий, Кріс? – спитав незнайомець, уважно вдивляючись в очі співрозмовнику.
І в цю мить юний Галівел зрозумів: перед ним зовсім не убогий, нерозумний простак, котрий не бачить нічого далі власного носа, і навіть не простий служка, котрий просто не знає нічого іншого в житті, окрім того, щоб догоджати господареві. Вперше за час розмови він відчув трепет магії в очах напроти і усвідомив, що так просто його не відпустять: за непоказною зовнішністю ховається сила, яка не кожному по зубах.

А далі невидимий погляд, котрий насправді все ще спостерігав за диваком у непримітному вбранні, зник, одночасно знімаючи магічну завісу тиші навколо об’єкта свого спостереження, і сталося те, чого ніхто магів не очікував: дикий шум мисливської погоні неподалік, вепр, котрий мчить прямісінько на них, навіть не думаючи звертати вбік…  

Кріс діяв на рефлексах: різко обертаючись в бік, з якого стрімко насувалася небезпека, він змахнув обома руками, вивільняючи власну силу. Страх і переживання останніх кількох годин зробили своє діло, тому потужність магії, що вилилась із рук напіввідьмака, виявилась злегка перебільшеною: вепра відкинуло на кілька метрів, прямісінько через дерева. Дивлячись на мертву тушку бідолашної тварини, котрій щойно так не пощастило зламати собою три найближчі дерева, ошелешений наслідком власних дій Кріс навіть незчувся, коли його співрозмовник таким же майстерно швидким рухом скинув його вниз, у ту порослу високою травою яму, де щойно сам збирав корінці. «Сиди тихо!» - пролунало вслід за цим. А тим часом шум погоні наблизився.
  • – Ти що там робиш? – пролунало роздратовано за мить, коли Кріс, все ще не покидаючи свого сховку, обережно визирнув із-за густих заростей і побачив, як, відділившись від групи мисливців, ближче до місця подій під’їжджає, ледь стримуючи після різкого припинення бігу коня, ще один невідомий.
  • – «Наче зійшов зі сторінки середньовічної гравюри», - подумав Галівел.
  • – Гай послав дещо зібрати, - простодушно і весело відповідав тим часом його несподіваний захисник.
  • – То й що? Тобі жити набридло, Мерліне? Чому стоїш тут, ніби приманка для звіра?
  • – А що ж тут такого? – почухав потилицю, знову граючи роль нерозумного бідолахи, той. – Довго не міг знайти корінь мейлірініуса, а потім наткнувся на цю місцину - і захопився.
  • – Ти що, не чув звуків погоні?
  • – Чув. Але ж кажу: захопився. А потім, коли ви наблизилися, звертати з дороги було вже пізно. Та й для чого: хіба я можу сумніватися в Ваших мисливських здібностях? Хто, як не принц Артур, надія нашого королівства, зможе на скаку так точно влучити в ціль і врятувати тим самим свого вірного слугу від якогось там вепра?
  • – На такій відстані? Ти серйозно? – усміхнувся новоприбулий, котрому явно припала до душі така спроба підлеститись. – Ти впевнений, що це я його поцілив?
Мерлін промовисто розвів руками, продовжуючи грати роль дурника, але від його погляду не сховався рух пальців Кріса, котрий зі своєї схованки встиг направити в тушку вепра кілька стріл. Тим часом Артур підійшов ближче, задоволено зауважив, що це справді саме його стріли, і що його слуга іноді говорить дуже розумні речі, і, тільки-но Кріс збирався зітхнути з полегшенням, як пролунало питання, від якого всередині похололо:
  • – А що це з деревами? І чому у вепра такий вигляд, ніби він кілька разів на них натикався по дорозі?
  • – Буря напевно, - розвів руками Мерлін. – Коли я прийшов сюди, вони уже були повалені, а вепр, тікаючи, справді вдарявся об деякі дерева. Певно, від страху в очах двоїлося, тож не бачив перешкод.
  • – Не всі такі боягузи, як ти, - заявив, явно насміхаючись, принц. – Моргана вичитала хитрий рецепт снодійного настою: якщо замочити в ньому стріли на добу, достатньо просто зачепити жертву, аби вона уповільнила біг і, засинаючи на ходу, стала втрачати орієнтацію в просторі. Але кому я це розказую! – тут же змінив тон розмови Артур і, віддавши кілька розпоряджень супутникам, разом із ними і здобиччю невдовзі покинув цю місцевість.
  • – А я думав, що Мерлін – це легендарний чарівник, а не блазень при дворі короля Артура, - не втримався від коментаря Кріс, вибираючись зі свого сховку.
  • – Блазень – це саме та маска, в якій ніколи не сумніваються, - щиро усміхнувся, зовсім не образившись, слуга. – І ти забігаєш наперед: я – Мерлін, особистий слуга принца Артура, якому до місця на троні ще довго, тож служу при дворі короля Утера.
  • – Але ж ти – маг?
  • – Магія мені знайома, - підтвердив співрозмовник. – Але мою могутність ти явно перебільшуєш.
  • – Значить, це тільки справа часу, - усміхнувся напівсвітлоносець. – Навіть з поправкою на множинність світів така легенда не може бути просто байкою.
  • – То хто ж ти такий, Кріс? – пильно дивлячись йому у вічі, спитав майбутній могутній чарівник. – Я свою маску зняв – зніми і ти свою.
  • – Кріс Перрі Галівел, - ще раз представився гість із іншого світу. – Я справді вирушав у подорож з групою таких же мандрівників, але в процесі перенесення щось пішло не так, тож мене відірвало від інших.
  • – Кому служиш?
  • – Якщо ти про королівських осіб – то нікому: у нас так не прийнято. Там, де я живу, зовсім інший суспільно-політичний устрій. Якщо ж ти про магію – то тут все теж дуже умовно, хоча ієрархія насправді дуже складна і заплутана, - зізнався юний Галівел. – Думаю, простіше буде, якщо я просто скажу, що мій рід на протязі уже кількох століть свого існування представляє світлу сторону магії, захищає світ від темної.
  • – Що ж, Кріс, гадаю, нам таки слід звернутися до Гая. Раз ти у нас не місцевий, та ще й маг, - сам на сам із нашими реаліями ти не виживеш. У нас чари під забороною, будь-яка магія переслідується, а тому тобі знадобиться наша допомога. Ходімо, зберемо іще дещо зі списку, а потім, коли стемніє, я непомітно тебе проведу до нас. Гай точно буде радий такому гостеві.
Категорія: Фентезі Фентезі | Додав: SnigovaKoroleva | Теги: гра Подорож світами ФУМ
Переглядів: 225 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Подорож світами ФУМ. Р.2.
Завантаження...