menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 29.11.2021 в 00:03
Фанф прочитано: 262 рази
Час прочитання:
Категорія: Фентезі
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Подорож світами ФУМ. Р.4.


29.11.2021, 00:03

Поллі трималася обома руками за Книгу Темряви, як ніколи старанно. Втішало те, що по обидва боки не менш міцно вчепились у передпліччя юної відьми її кузини, а це суттєво згладжувало побоювання опинитись в іншій реальності без родичів. Тоді, у пам’ятну мить завершення ритуалу, вона встигла не на жарт перелякатися, почувши слова брата, котрий попереджав про потребу триматись за руки, адже сама зробити цього не змогла б, зважаючи на розміри і вагу родинного фоліанта, з котрого зачитувала тоді закляття. На щастя, близнючки зорієнтувалися миттєво і не дозволили магічному вихру затягнути сестру кудись без них. Зараз, у сліпучому стовпі блакитного сяйва, за межами якого все ще вирувала магічна буря, важко було зрозуміти, чи встигли так само швидко зреагувати на попередження інші, а тому, мружачись від болючого світла, юні чарівниці з усіх сил намагалися не панікувати, а терпляче чекати, доки магічний буревій стихне.

Як тільки переміщення в просторі припинилося, вся трійця одночасно зробила висновок: «Щось пішло не так». Оскільки ця фраза була промовлена вголос, кузини ошелешено переглянулись.

  • Я бачу те, що й ви? – сполохано перепитала тоді Поллі.
  • Стовп блакитного світла не розсіявся, він все ще вкриває нас і, схоже, робить непомітними для них, - вказуючи поглядом на людей за межами їхнього магічного сховку, озвучила очевидне Памела, а Паула тихенько додала:
  • Здається, вони нас не лише не бачать, але й не чують…
  • Зате ми можемо спокійно спостерігати за цими аборигенами, - зауважила середня донька Фібі і, помітивши руку, протягнену родичкою до кордону чарівного кокона, скрикнула. – Стій! Ми не знаємо, де опинились, і хто ці люди. Судячи з їхнього одягу і зброї, цілком можливо, що ми не так уже й далеко перенеслися. Придивіться уважніше, дівчата: вони нічим не відрізняються від жителів нашого світу. Раптом ми не перетнули кордони світів, а просто опинилися за кілька миль від дому?
  • Ти права, - погодилась Паула. – Пам, тобі не здається, що он та гвинтівка точно така ж, як у сейфі тата?
  • Так, на зброю інопланетян не схожа, - підтвердила сестра і, придивляючись до люду по той бік від свого сховку, поспішила додати. – Щось мені це не подобається. Чому тут стільки озброєних людей?
Контури магічного кокона ще трішки розрідились – і невдовзі діти чародійок спостерігали за подіями, що розгортались явно після гарячого протистояння.
  • Макс, Чарлі, що там? – озвалася, вибираючись з-під завалу прямісінько біля підніжжя мимовільного п’єдесталу чужинок молода жінка, довга коса котрої, вираз обличчя і впевнена хода несподівано видалися знайомими Поллі. Блакитне сяйво ще не порідшало настільки, щоб розгледіти деталі, але юна відьма уже вірила своєму передчуттю, а тому з подвоєним завзяттям продовжила спостереження.
  • Все чисто, вийдемо на поверхню без проблем, - почулось у відповідь.
  • Я не про це. Ключ, де ключ? Хтось його бачив?
  • Ларо, ти тільки не нервуй: Алекс тікав зі згортком древнього полотна під рукою. Не знаю на певно, що там було, але, схоже, що  йому знову вдалося… - явно маючи намір висловити свій жаль і водночас надію на виправлення ситуації, поклав руку на її плече не менш понівечений недавньою битвою чоловік.
  • Не нервуй?! – гнівно прошипіла співрозмовниця, скидаючи чужу руку. Обводячи недобрим поглядом присутніх, вона продовжила висловлювати своє ставлення до останніх подій. – Не нервуй?! Це все, що ти можеш мені сказати?! Він знову нас випередив! І пішов звідси з другою половиною ключа! Нагадати тобі, що буде, якщо в його руки потрапить і третій?!
  • Ну чого ти, Крофт? – озвався іще один представник команди, котрий явно ледве тримався на ногах, спираючись об кам’яну стіну. – Хай ми програли і цього разу – зате точно знаємо, де шукати останню частину, а тут уже перевага цілком на нашому боці. Сьогоднішній програш – це не поразка.
  • Юджин має рацію, - підхопив ідею Макс. – Якщо не будемо гаяти часу – ми встигнемо перехопити третю частину ключа до того, як Алекс зрозуміє, де саме її шукати, - і, озираючись, додав, - де твій мудрий друг? Я готовий вислухати його чергову геніальну ідею і вирушити в дорогу хоч зараз.
Присутні теж обвели уважним поглядом зал древнього храму і за мить помітили нарешті друга Лари, котрий, не помічаючи нічого навколо, спокійнісінько сидів на невеличкому кам’яному підвищенні поміж колон і, за двома ноутбуками одночасно, проводив якісь розрахунки, відволікаючись лише на пергамент, розгорнутий поряд, та покази власноруч виготовленого приладу, надійно прикріпленого на одній із колон.
  • Генію, а що ти там робиш? – не стала приховувати емоції Лара, наближаючись до друга. – Тільки не кажи, що під час перестрілки ти спокійнісінько сидів на цьому ж місці.
  • Що? – отямився винахідник лиш після того, як його відчутно потрясли за плече. – А, Лара, - усміхнувся він і, визирнувши на мить зі свого укриття, аби оцінити, м’яко кажучи, відчутно зім’ятий вигляд всієї компанії і сліди нещодавніх подій біля постаменту, на якому сидів увесь це час, вирішив пояснити. – Я мав нагоду переконатися, що це справді найбезпечніше місце в храмі. Якось я візьмусь за вивчення цього феномену ретельніше і обов’язково поділюсь висновками – та поки що достатньо того, що всі кулі відлітають звідси, ніби натикаючись на непрохідний бар’єр. А коли Алекс привів у дію механізм відкриття брами – мені спала на думку одна версія, яку було б просто гріх е перевірити тут же.
  • Тому ти не придумав нічого кращого, ніж зручно вмоститись в такому укритті і взятися за розрахунки? – явна насмішка почулась у голосі Чарлі.
  • Саме так! – гордо повідомив геній і, остаточно уже повертаючись в реальність, поцікавився. – А ви чому такі кислі?
  • Ніби нема причин, - зітхнула Лара.
  • Ключ у Алекса, - вирішив таки просвітити друга Макс.
  • Ключ? У Алекса?! – несподівано розсміявся геній. – А то, по-вашому, - що?
Кілька пар очей одночасно прослідкували поглядом за товаришем і, зрозумівши, що той дивиться саме на стовп блакитного сяйва, що все ще виривається з кам’яної поверхні, з німим питанням повернулись до винахідника.
  • Він вискочив із цього світла з якимось предметом, обгорнутим старовинним полотном, і, під прикриттям своєї охорони, встиг утекти, - вирішив пояснити Чарлі.
  • Не знаю, що там такого цікавого встиг прихопити з собою Алекс, - але то явно не ключ, друзі, - переможно посміхнувся вчений. – Я розшифрував до кінця опис ритуалу. І там сказано, що небесний вогонь стихне, тільки-но заберуть сховане в підніжжі брами, аби відродитися знову, коли її почнуть відкривати.
  • Ти впевнений? – уточнив хтось, доки Лара Крофт, уже не роздумуючи над премудростями древніх жерців, прожогом кинулась до блакитного сяйва.
  • Абсолютно, - відповідав тим часом геній. – Єдине виключення із цього правила – це співпадіння, коли кордон між світами відкривають по той бік.
І доки вчений ділився результатами своїх розрахунків, пояснював, де і які механізми мали б бути задіяні, щоб перехід між світами так і лишався відчиненим, Лара впевнено протягнула руку в кокон зі світла.
  • У мене погане передчуття, - тільки й встигла, спостерігаючи за цим дійством, сказати Поллі, як навколо її ноги міцно стислися пальці Лари. Ривок – і вся трійця (адже досі міцно трималися одна за одну) повалилася на Крофт, котра явно не очікувала такого повороту подій.
Сяйво зникло, тільки-но відьмочок знесло з постаменту, а вся команда розкрадачів гробниць дружно повернулася до свого генія з єдиним питанням:
  • І це, по-твоєму, ключ?

***
Леді Крофт напружено думала, неквапливо потягуючи через соломинку улюблений напій на борту власного літака. Краєм ока вона час від часу непомітно спостерігала за дітьми, котрі так несподівано буквально звалилися їй на голову, і подумки репетирувала промову перед своїм дворецьким, котрому явно не слід знати правду про особливості їхньої появи в, і без того багатими на пригоди, житті авантюристки Лари.

Дива не сталося – і ключ, попри надії на помилку, все ж потрапив у руки конкуренту. Як досвідчена розкрадачка гробниць, ще тоді, вирушаючи на пошуки другої половини, вона справді знала, де і як здобути останню частину, і навіть приблизно уже уявляла, як завадить спробі зграйки недалекоглядних фанатиків відкрити браму між світами. Та тепер завдання ускладнилось: Лара, звісно, відправила всі необхідні запити, аби розшукати родичів дітей, однак, інтуїція підказувала, що результату це не дасть, і що правий саме її доморощений геній, котрий захоплено доводить, що брама все ще працює і відкривалася з іншого боку в момент їхньої спроби дістати частину ключа. А це означало, що цього разу стандартний сценарій знищення небезпечного артефакту, аби той не дістався більше нікому, не підходить: юних мандрівниць світами слід якось відправити додому. Але чи під силу її команді саме така задача? Не знайти – викрасти – знешкодити, а зберегти і використати за призначенням?

Мабуть, вперше в житті леді Крофт не була рада своїй причетності до знайденого артефакту, в той час як непрохані гості з іншого світу уже ні про що не жалкували, тихенько шепочучись у своєму куточку в передчутті незабутніх пригод.

Категорія: Фентезі Фентезі | Додав: SnigovaKoroleva | Теги: гра Подорож світами ФУМ
Переглядів: 262 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Подорож світами ФУМ. Р.4.
Завантаження...