menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.08.2021 в 23:09
Фанф прочитано: 698 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Як сказати «пішов ти» на мові квітів


16.08.2021, 23:09
      То був тихий день у маминому квітковому магазині, який супроводжувало певне відчуття спокою. Спок з радістю розчинявся у цьому спокої після їх останньої розмови з батьком. Його нерви ще досі гуділи від напруги.
      Його мати зараз знаходилася за касою у маленькій кімнатці, поки він стояв біля штори з бус, яка розділяла собою дві кімнати. Він чув, як вона ходила від одних квітів до інших, наспівуючи та розмовляючи з ними, доглядаючи за ними. Вона була подарунком, який Спок цінуватиме вічно. Вона була його скалою, коли батько намагався переконати його переглянути своє майбутнє, але, на превеликий жаль батька, Спок не змінив свого рішення відвідувати Академію Зоряного Флоту, щоб стати астрофізиком.
      Поки він дивився на вулицю через великі вікна, повз різноманітні столи, горщики та вази з незліченною кількістю кольорів, запахів та форм, захоплюючись тим, як сонце падає на горщикові рослини перед магазином, він почув жахливо гучний двигун мотоцикла. Що ж, він був впевнений що це мотоцикл, тому що той зупинився на його очах, у якихось пів метра уникаючи горщики. Якби з ними щось трапилося ... вони були радістю і гордістю його матері.
      Та до того, поки Спок встиг вийти та дізнатися про це гучне непорозуміння й майже уникнути катастрофи, двері відчинилися з притаманним їм дзвоником, впускаючи молодого блондина з шоломом у лівій руці. Він озирнув магазин з насупленим обличчям,  підійшов прямісінько до каси важкими та швидкими кроками та ляснув на прилавок 20 доларів.
      – Як я можу сказати «пішов ти» квітами? – запитав він.
      Що.
      – Вибачте?
      – Як я можу сказати «пішов ти» квітами?
      – Пане, мова квітів для такого не призначена, – Спок відповів насупивши брови.
      – Мені байдуже, мені потрібен букет через п'яти хвилин!
      …Неймовірно.
      Раптом він почув рух штори та його матір біля себе.
      – О, клієнт? Як чудово! Любий, обслугуєш його, поки я пересаджую амарілли?
      Спок ніколи не зміг би відмовити їй хочу у чомусь, та він не був впевнений, чи знає його мати про це.
       – Я впевнений, що справлюсь, мати.
      Він знову повернувся до чоловіка та вдягнув свою кращу посмішку.
      – Ходімо, пане, в нас є саме те, що ви шукаєте.
      Потім він пройшов повз свою маму за прилавком і став перед чоловіком, який повільно моргав з виразом обличчя, що Спок не зміг точно розпізнати. Та це й не мало значення. Він почув, як мати хихикнула, коли поверталася до меншої кімнати, а буси билися один о другий.
      – Чи можу я запитати, хто буде одержувачем цього букета?
      – Хм?! О…емм… Майбутній…діловий партнер.
      Ну що ж за красномовна людина. Принаймні він більше не кричав.
      – Чи є в цієї людини риси, які ви хотіли б прокоментувати? – спитав Спок, коли підійшов до вази з нещодавно прибулими гібіскусами, яка стояла на маленькому круглому столику з лівого боку від дверей. На щастя, то був такий вид, що закривався.
      – Його нездатність працювати з іншими та схожість з жадібною грубою акулою! – чоловік несподівано заголосив у сталій тиші. Як же це виснажує. А ще він був впевнений, що акули не заслужили такого порівняння.
      Потім Спок узяв один чортополох з іншого боку кімнати. Він не знав, навіщо його матері придалися такі квіти, але зараз це було йому тільки на руку. Мабуть, вона вірила у рівність серед усіх квіткових посилань. Раптом він усвідомив, що чоловік увесь цей час так і продовжував розказувати.
      – -та й вишенькою на торті йдуть його огидні манери за столом і нуль поваги до інших власників бізнесу, ця дурна потворна зміюка! – що такого йому зробили змії, Спок не зміг придумати, тому й вибрав кілька червоних гераней, щоб приховати цвітіння чортополоха. – Я навіть не розумію, чому нам треба працювати з ним?! Але батько наполягає, та Маккой з ним згоден: «Джиме, тобі потрібно принести вітальний подарунок», нібито сам не може, а потім ще: «Джиме, в нас є лише пів години до їх прибуття», тож я тут, і чому тут так багато автомобілів у цій частині міста?
      Спок не міг зрозуміти, як чоловік – Джим? – міг дихати та розмовляти так швидко одночасно; мабуть, він і не дихав. Але Спок точно знав, що збудливе крокування і жестикуляція людини змусили його нервувати.
      Букет був не те щоб дуже елегантним, кольори не зовсім збігалися, а також їх форми, але він додав кілька трав, щоб заповнити порожні місця, зв’язав букет мотузкою і вирішив використати білий обгортковий папір. Добре, що білий колір доповнював кожен з кольорів, і був додатковим символом. Зрештою, нові стосунки завжди були новим початком. Спок востаннє переглянув його, повернувся до чоловіка посеред магазину і простягнув йому букет. Нарешті той перестав говорити.
      Тиша прогриміла в магазині. Спок навіть міг почути свою мати здалеку, та якою заспокійливою була сама її присутність.
      – …Ти вже, – його голос раптом став таким тихим. Хто б міг подумати, що це можливо.
      – Так. Я зрозумів, що ви поспішаєте, пане, – він згадав, що треба посміхнутися своєму клієнту.
      Гробова тиша. Знову. Спок не зміг прочитати вираз на обличчі чоловіка, але це точно було те й саме вираження, що і раніше.
      Але він досить швидко позбувся нього, посміхнувся у відповідь і взяв букет. Ага. Тільки тепер він зрозумів, що очі чоловіка відповідають кольору обраної ним мотузки.
      – Щиро дякую, – чоловік поглянув на шильдик з ім’ям. – Спок.
Чому він опинився так близько?
      – Тож, що за квіт-
      У спокійній атмосфері задзвонив гучний дзвінок. Обоє здригнулися. У чоловіка з’явилася проблема, щоб не дозволити ні букету, ні шолому впасти, коли він намагався дістати телефон. Це було кумедне видовище, і він якось досяг успіху; здавалося, що це ще його один талант.
      Джим поблід лише глянувши на екран та закричав: «МЕНІ ПОТРІБНО БІГТИ!», водночас вибігаючи з магазину. До того як Спок встиг підійти до каси, він почув виття мотоцикла та скрип коліс на дорозі.
      Принаймні чоловік заплатив заздалегідь.
***
      Вже майже тиждень минув з Суперечки, і Спок був роздратований поведінкою батька. Чому він не міг прийняти бажання сина? Спок вирішив, що якщо його батько не міг говорити ні про що інше, коли вони бачилися, йому просто доведеться уникати батька за будь-яку ціну. І неважливо, скільки часу це буде – кілька місяців чи 18 років. Сибок вряди-годи мудро приховав свої думки при собі.
      Дзвоник проголосив над дверима, поки Спок був занурений у свої думки, і зрозумів, що хтось стоїть перед ним тільки коли людина прочистила горло. Залишивши свої роздуми, Спок підвів погляд і знову побачив того мотоцикліста. Здавалося, що цього разу він не поспішав, бо просто стояв з посмішкою, притулившись до стійки. Його зуби були прямими та білими.
      – І знову привіт, – чи це такий природній блакитний колір?
      – Вітаю. Чим можу допомогти, пане?
      – Будь ласка, називай мене Джимом, – посмішка зникла з його обличчя. – Я прийшов, щоб вибачитися за мою поведінку декілька днів назад, та ще раз подякувати тобі.
      Спок був дуже вдячний за касовий апарат між ними, тому що до цього часу він вважав особистий простір широко відомим явищем, але в цей момент він більше не був настільки впевненим.
      – Я лише робив свою роботу… Джиме.
      – Ні, ти зробив щось неймовірне! У Маккоя мало не стався серцевий напад, коли він побачив ті квіти!
      Спок усвідомив, що цей чол- що Джим мав приємний сміх.
      – Дійсно?
      – Так! О, до того як нас знову перервуть, що то були за квіти?
      Ага… Споку рідко доводилося ось так розмовляти про свої інтереси.
      – Що ж, там були гібіскуси, одне з їх значень це «палка сексуальність», а ро-
      – Вони означають ЩО?!
      Це було занадто близько… У нього дзвонило в вухах, але через цей дзвін він раптом почув заклопотаний голос матері з задньої кімнати. Вона розраховувала їх місячний прибуток.
      – Сонечко, чи все гаразд?
      – Будь впевнена, мамо, усе гаразд, ­– відізвався він.
      Він повернувся і через свій погляд намагався передати, що його крик тут не оцінили. Він продовжив.
      – Та сама одна рожева квітка – квітучий чортополох, одне з його значень – «образа». Тож разом це можна перекласти як «будь ласка, йди ти в сраку».
      Якщо ти хоча б раз ще так закричиш на мене. Принаймні він виглядав так, нібито шкодує про свій вчинок.
      – Мені так шкода! Ох лайно, я лише продовжую усе псувати… Будь ласка, вибач мені.
      Він знову нахилився, схопивши Спока за руки. Його очі виглядали відчайдушно. Вони, безперечно, були захопливого блакитного відтінку. Чарівничі та сильні. Трохи специфічні та глибокі. Мабуть, Спок зміг би навіть пристосуватися до їх близькос-
      …
      Спок раптом опинився зовсім близький до паніки.
      – Дуже… добре, – О, чорт вірно.
      – Дякую! – Джим виглядав втішеним, тому й продовжив. – Емм… а ти дійсно зробив що я й заказав, так? Як сказати «пішов ти» квітами… О боже мій. Тож… що про інші?
      Його погляд посерйознішав, а Спокові щоки раптово загорілися.
      – Темно-червоні були червоними геранями, їх значення – «дурість», – Джим знову засміявся. – А потім я додав трохи трав, щоб заповнити букет. Біла обгортка символізувала новий початок.
      – Ого. Здається, що Маккой також щось знає про це. Не можу дочекатися, щоб подражнити його.
      Деякий час вони так і стояли, Джим не міг перестати сміятися, а розум Спока був схожий на катастрофу.
      Коли Джим нарешті знову взяв себе в руки, він подивився на Спока з тією самою посмішкою. Він раптом відчув себе так дивно. Область навколо його серця діяла дивно, чи щось із цим не так? Чи їм потрібно було пізніше відвідати лікарню? Він знову почув, як Джим почав розмовляти.
      – -хотів би купити дві квітки. А саме… – він зупинився, щоб дістати примітку і прочитати її. – …стокротку та жовту лілію. Чи ви маєте такі?
       – Маємо.
      Спок ще раз обійшов прилавок, цього разу праворуч від дверей, і був лише злегка здивований, виявивши велику кількість їх разом в одній вазі. Його мати, безперечно, була чудовою жінкою.
      Він повернувся за прилавок і передав квіти.
      – Скільки коштують?
      Джим виглядав дійсно щасливим, побачивши ці квітки. Чи він взагалі знає, що вони означають?
      – Долар та сімдесят п’ять центів, будь ласка, – Спок так і не вирішив, як йому віддати решту з минулого тижня.
      Джим передав потрібну суму, поклав жовту лілію у виріз сорочки, щоб цвітіння все ще було видно, та… простяг стокротку Спокові?! Чи знав він, що це означає? Серце Спока знову робило щось дивне. А шлунок до нього приєднався. Йому потрібно було поговорити з матір'ю про похід до лікарні.
      – Підеш зі мною на побачення? – Джим знову зробив ту штуку своїми очима.
      – Що-
      – ТАК, ПІДЕ!
      – МАМО?!
      Спок швидко обернувся і подивився на жінку, яку любив над усе у світі. Як вона могла так з ним поступити? Вона весь час підслуховувала? І ніби усвідомив, що зробила, вона схопила руками рот і виглядала зовсім ніяково.
      – Вибач, зіронько, я просто дуже захопилася розмовою, – ну і як він міг на неї сердитися? Як?
      У цю мить він згадав, чому саме опинився у такій ситуації та знову обернувся, щоб подивитися на Джима. Йому теж, здавалося, було трохи незручно. Чи повинен Спок щось сказати? Здається, від нього вимагали відповіді, так? Але що він збирався сказати? Він пригадав своє раннє просвітлення і вирішив залишитися вірним собі. Спок сподівався, що все це скоро закінчиться; його організм погано сприймав таке…
      – Я… приймаю твою пропозицію, – відповівши на Джимове питання, Спок прийняв його квітку і подивився на неї з легкою гримасою. Але якщо це була думка Джима про нього … Схоже, він провів деякі дослідження.
      – Чудово! – його очі були такі гарні. – То… які в тебе хобі?
      Перепрошую?
      – То було б жахливе побачення, якби ми робили щось таке, що тобі не подобається, – освідчився Джим трохи збентежено. Певно, на нього подіяв погляд Спока.
      – Я насолоджуюся грою у шахи та доглядом за квітами. Читання – ще одна річ, якою я часто займаюся.
      – Тоді як ти дивишся на те, щоб сходити у музей? – запропонував Джим. – У них як раз є виставка з квітами, що були ще при динозаврах.
      Чи Джим… дійсно провів дослідження до прибуття сюди? Вивчити декілька нових речей про флору Юрського періоду дійсно звучало цікаво, тому Спок погодився.
      – Дійсно? Фантастично! Як тобі ця субота? – Джим виглядав таким щасливим. Ця заразлива посмішка змусила його лазурні очі сяяти.
      Це і стало причиною, чому Спок почав готуватися до втрати такого прекрасного видовища, бо того дня він мав працювати. Він усвідомив, що теж усміхався, тільки коли його посмішка впала.
      – В мене-
      – НІЯКОЇ РОБОТИ У ЦЕЙ ДЕНЬ!
      Спок знову повернувся до своєї матері. Він знав її, тому, якби йому довелося проаналізувати її вираз обличчя, він схарактеризував би його як «зіпсований, але не жаліючи про це».
      – Мати, востаннє: припини це робити! – з теплими щоками він знову обернувся, глибоко вдихнувши, і спокійним голосом продовжив, – Виявляється, я вільний у суботу.
      Джим ще раз повільно моргнув, але потім його обличчя засвітилося від посмішки. Він виглядав таким щасливим. Дивне почуття не залишило Спока.
      – Добре. Зранку об одинадцятій, тобі зручно?
      – Так. – до цього підтримувати зоровий контакт не було так важко…
      – Відмінно! Тоді зустрінемося тут у суботу?
      Спок у відповідь лише кивнув, бо з горла не виходили жодні звуки.
      – Тоді… побачимося у суботу. – Джим помахав йому на прощання і, трохи човгаючи, вийшов за магазину.
      Як тільки дзвіночок перестав дзвонити, він повернувся до мами, яка вже майже захопила Спока у свої обійми. Він міцно обійняв її.
      – О-о-о-о, я так рада за тебе!
      – Мати
      – Так… Так, я знаю. Я намагатимуся так більше не робити.
      – Авжеж, – він не зміг не посміхнутися на це.
      – Ей!
      Вона ласкаво ляснула його по руці, а Спок погладив її волосся. Як він міг так піклуватися про когось? Але незалежно від того, зрозуміє він це колись у своєму житті чи ні, він завжди буде цінувати її.
Категорія: Номінанти та переможчі премії "Оскар" Американські фільми/серіали, «Paramount Pictures Corporation», Номінанти та переможчі премії "Оскар", Фантастика | Додав: Галахад | Теги: спірк, зоряний шлях, Спок, Джім Кірк, au, квітковий магазин, Слеш
Переглядів: 698 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/2

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Як сказати «пішов ти» на мові квітів
Завантаження...