menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.04.2022 в 15:11
Фанф прочитано: 305 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

У кайданах


25.04.2022, 15:11
1.
Герміона вже давно втратила надію побачити щось у темряві.

Якийсь час вона думала, що якщо просто дозволить очам пристосуватися, зрештою стане помітний хоч якийсь контур.

У підземеллях на таку глибину не пролазив жоден проблиск місячного сяйва. Ніяких факелів у коридорах за межами камери. Лише суцільна темрява, яка все частіше змушувала замислюватись про власну сліпоту.

Вона досліджувала кожен дюйм камери кінчиками пальців. Двері були зачинені магією, не мали замка, який можно було видрати, навіть якби в неї було що-небудь, крім соломи та камерного коржика. Вона ловила запах повітря в надії, що це дасть їй хоч якусь інформацію: пору року, віддалений запах їжі чи зілля. Повітря було затхлим, сирим і холодним. Неживим.

Вона сподівалася, що, ретельно перевіривши, знайде в стіні незакріплений камінь, якесь потаємне відділення, в якому ховається цвях, ложка, або навіть шматочок мотузки. Очевидно, що в камері не було зухвалого в'язня. Жодної подряпини, що вимірюють час. Ніякого каміння. Нічого.

Нічого, крім темряви.

Вона не могла навіть розмовляти вголос, щоб полегшити нескінчену тишу. Це був прощальний подарунок від Амбридж після того як охоронці затягли її до камери й востаннє перевірили її кайдани.

Вони вже збиралися йти, але та зупинилася й прошепотіла:

- Сіленціо.

Піднявши паличкою підборіддя Герміони так, що їхні очі зустрілись, вона промовила:

- Незабаром ти все зрозумієш.

Амбридж хіхікнула і її нудотне, солодке дихання ковзнуло по обличчю дівчини.

Герміона залишилася в темряві та тиші.

Невже про неї забули? Ніхто ніколи не приходив. Ніяких катувань. Ніяких допитів. Тільки темна і безмовна самотність.

З'являлася їжа. Без певного порядку та режиму, тому вона навіть не могла відстежити час доби.

Герміона подумки повторювала рецепти зілль. Техніки трансфігурації. Перераховувала руни. Дитячі віршики. Її пальці клацали, коли вона імітувала прийоми паличкою, вимовляючи закляття. Вона рахувала від тисячі, віднімаючи прості числа.

Вона почала займатися. Очевидно, нікому не спало на думку обмежити її фізично, в камері було достатньо простору, щоб займатися спортом. Дівчина навчилася робити стійку на руках. Годинами займалась віджиманнями та іншими вправами під назвою берпі, якими раніше була одержима її двоюрідна сестра. Герміона виявила, що може просунути ноги через прути дверей камери та робити підтягування.

Це допомагало відключити мозок. Постійний рахунок. Підштовхуючи себе до нових фізичних меж. Коли її руки й ноги перетворювалися на желе, дівчина забивалася в кут і провалювалася в сон без подальших думок.

Це був єдиний спосіб змусити себе не думати про наслідки війни.

Іноді їй здавалося, що вона померла. Можливо, це місце було її особистим пеклом. Темрява, самотність і нічого, крім її найгірших спогадів, надовго вирізаних у пам'яті.

Коли нарешті почувся шум, він здався їй таким оглушливим. Скрип здалеку, і нарешті відчинені двері. Потім світло. Сліпуче, яскраве світло.

Це було схоже на удар ножем.

Вона відступила в куток та закрила очі руками.

- Все ж жива, - почула Герміона здивований голос Амбридж. - Підніміть її та перевірте, чи вона у свідомості.

Хтось грубо почав витягати дівчину з кутка та спробував відірвати її руки від очей. Навіть із щільно стиснутими повіками біль від раптового яскравого світла відчувався наче ніж, що врізався в її рогівку. Вона відсмикнула долоні назад, щоб знову притиснути їх до очей, вириваючись із рук викрадачів.

- О, Мерлінове лайно, - сказала Амбридж різким нетерплячим голосом, - Бруднокровка, яка здолала всіх без палички. Петріфікус Тоталус.

Тіло Герміони напружилось. На щастя, її очі залишалися заплющеними.

- Ти, мабуть, дуже розумна, щоб просто здохнути. Круціо!

Прокляття розірвало нерухоме тіло Герміони. Амбридж не була найстрашнішою чаклункою в її житті, але вона все одно відчула це.

Біль пронизував Герміону, як полум'я. Не в силах поворухнутися, вона відчувала, як її нутрощі скручуються у вузол, намагаючись уникнути болю.
Її голова пульсувала, у той час як біль зростав без жодного полегшення.

Минула бісова купа часу перш ніж болісні відчуття пішли на спад, хоча й не припинились. Прокляття більше не діяло, але агонія продовжувала поширюватися тілом, змушуючи все нутро горіти.

Герміона відчувала, як її мозок намагається вирватись із цієї напруги. Потрібно відволіктись. Просто зачекати. Але вона не могла.

- Візьміть її на огляд. Передавайте мені усе, що скаже цілитель.

Вона була відлівітована з камери, але світ залишався розмитим від звуків та болю. Забагато звуку. Здавалося, ніби вібрації пройшлись по шкірі. Мабуть, її тримали всередині магічного вакууму, тому що раптом повітря вибухнуло шумом і світлом.

Герміона намагалася сконцентруватися, зосередившись лише на звуку чоботів. Десять кроків прямо. Поворот направо. Тридцять кроків. Поворот наліво. П'ятнадцять кроків. Зупинка. Один з охоронців, що левітував її, постукав у двері.

- Заходьте, - сказав тихий голос.

Двері відчинились.

- Покладіть її туди.

Герміона відчула, як її тіло впало на оглядовий стіл.

До дівчини доторкнулись паличкою.

- Нещодавно застосовані закляття?

- Іммобілізація та Круціатус, - відповів новий голос. Герміоні здавалося, що вона впізнала його, але її розум був занадто затьмарений агонією, щоб розпізнати власника.

- Досі знерухомлена? - голос цілителя звучав роздратовано. - Як довго?

- Хвилина. Може більше.

Почулося роздратоване шипіння.

- Навряд чи у нас буде достатньо піддослідних. Амбридж намагається знищити їх? Зв'яжіть її. Інакше вона пошкодить себе, коли я зніму чари.

Герміона відчула, як шкіряні ремені стягнули її зап'ястя та щиколотки, і щось втиснулося між зубами. Хтось постукав паличкою по її скроні.

- Слухай сюди, відьмочко, якщо твій розум ще не каша, то буде дуже боляче. Але, - продовжив він весело, - ти почуватимешся краще. Фініте Інкантатем!

Світ Герміони вибухнув. Це було схоже на новий удар Круціатусу.

Нарешті вона почала приходити до тями. Її тіло здригнулося, а з горла пролунав крик. Ремені стримували її від вигинань назад, коли агонія змушувала дівчину звиватися і стогнати.

Здавалося, що минула ціла вічність, перш ніж вона змогла перестати сіпатись і продовжувати кричати, поки у неї не зник голос. Її тіло все ще трусилося, а груди здіймалися від ридань.

- Гаразд. Тепер ви можете йти, - сказав цілитель, знову ткнувши Герміону паличкою, - але передайте Амбридж, що якщо з'явиться ще одна така, я донесу на неї за саботаж проєкту.

Герміона розплющила око, спостерігаючи, як охоронці уходять. Її зір затуманився. Все навколо виглядало болісно яскравим, проте вона могла розрізняти нечіткі фігури, а світло вже завдавало менше болю.

Цілитель повернувся до неї. То був кремезний чоловік. Дівчина його не впізнала. Вона примружилася, намагаючись розгледіти його.

- О, добре, ти можеш відстежувати рухи, - він узяв її зап'ястя, щоб подивитися тюремний номер наручників, - ув'язнена номер 273...

Він зняв з полиці вузьку теку та насупив брови, переглядаючи її.

- Бруднокровка, звісно. Студенка Гоґвортсу. О, дуже хороші оцінки. Хм. Невідоме прокляття в живіт на п'ятому курсі. Неприємні новини для нас. Подивимося з чим нам ще працювати.

Чоловік наклав на неї складне діагностичне заклинання. Вона спостерігала, як її магічна голограма пливе над головою, і різні кольори розташовувались вздовж її тіла.

Цілитель щось занотував. Його особливо цікавив її живіт, огорнутий кулею з фіолетовим відтінком.

- Що?... - прохрипіла вона крізь кляп, який все ще знаходився у неї в роті, - На що ви дивитеся?

- Хм? На багато речей, твоє здоров'я у пріоритеті. Ти в надзвичайно гарній фізичній формі. Де вони тебе тримали? Хоча все це не має значення, якщо я не зможу розпізнати цього старого прокляття, яке все ще в тобі.

Він працював мовчки ще кілька хвилин, перш ніж засміятися. Складний поворот його палички та закляття, яке Герміона не могла розібрати, і темний потік фіолетового полум'я вистрілив їй у живіт. Її нутрощі раптом забулькали, і вона відчула, як щось живе корчиться серед її органів. Щось рухалося всередині неї.

Перш ніж дівчина встигла закричати, цілитель послав на неї червоний промінь закляття. Рухи припинилися, і, здавалося, що всередині неї щось розчинилось.

- Неправильне прокляття, - пояснив цілитель, - хтось хотів, щоб вас з'їли живцем, але, на ваше щастя, те прокляття було неточним. Я виправив це, а потім скасував його.

Герміона нічого не відповіла. Вона сумнівалася, що це було для неї на користь.

- Ну, ти в нормі. І відповідаєш критеріям. Я впевнений, що ми отримаємо від тебе чимало користі. Хоча цей Круціатус, ймовірно, потребує певної терапії, перш ніж ви одужаєте. Я додам примітку.

Помахом його палички лямки навколо її зап'ястя та щиколоток зникли. Герміона повільно сіла. Її м'язи все ще мимоволі сіпалися.

Відчинивши двері, цілитель вигукнув:

- Вона готова. Можете забирати її на перепідготовку.

Цілитель підійшов до свого столу.

Все навколо дивно світилося. Вона примружилася. Настільки яскраво, що Герміона ледве могла бачити, щоб розрізнити контури навколо себе.

Піднявши тремтячу руку, вона витягнула кляп з-під зубів. Вони одразу почали цокотіти. Вона зрозуміла, що їй страшенно, страшенно холодно. Занадто холодно.

Охоронець наблизився до неї і простягнув руку, щоб відвести її. Вона зіскочила зі столу й спробувала встати.

- Щ-щ-що?..

Це був її голос? Вона не пам'ятала, як звучав її голос.

Слова вийшли невиразними, а всі сяючі речі в кімнаті ніби розтягнулися й спотворилися на її очах. Дівчину ніби занурили в акваріум із золотими рибками. Цілитель глузливо повернувся до неї.

- Я н-н-не думаю, щ-щ-що... - здавалося, що слова не вирватися через цокання її зубів. Вона спробувала ще раз: - Ш-ш-ш-шок...

Темрява раптом почала проникати в через усю кімнату. Усі сяючі речі зникли, і все, що вона бачила - лише занепокоєне обличчя цілителя, що пливло перед нею. Її очі закотилися, і Герміоана впала.

Її ніхто не спіймав.

Голова вдарилася об кут столу. Боляче.

- До біса! - вилаявся охоронець. Навіть цей звук здавався хитким і спотвореним.

Останнє, що пам'ятала Герміона, це те, що, ймовірно, охоронцем міг бути Маркус Флінт.

Приходячи до тями, вона почувалася так, наче тонула в каші. Герміона не була впевнена, чому це порівняння спало їй на думку. Вона намагалася витягнути себе на поверхню, рухаючись назустріч до ледь чутних голосів, щоб зрозуміти їх.

- Шістнадцять місяців в одиночній камері з позбавленням світла та звуку! За всіма пунктами, вона повинна бути зовсім божевільною, якщо не мертвою. На неї навіть записів немає! Ніби ти скинула її в бездонну яму! Подивися на цей файл. В'язень 187 у сусідньому ліжку! Бачиш, скільки тут сторінок? Перевірки! Звіти крові! Сеанси психічного здоров'я! Прописані зілля! У мене навіть є її фотографії, щоб побачити, як вона виглядала, перш ніж її покалічили. А тут - нічого! Її посадили до цієї в'язниці, а потім вона зникла! Її ніхто не бачив! Немає навіть записів про те, що вона щось їла! Протягом шістнадцять місяців! Поясни, як це сталося!

Настала пауза, а потім Герміона почула:

- Кхм-кхм...Тут так багато в'язнів. Навряд чи можна дивуватися, якщо один чи кілька примудряються загубитися, як це зробила міс Ґрейнджер.

- Міс... Ґрейнджер... - другий голос раптом жахнувся і почав заїкався. - Так це Ґрейнджер? Ти знала, що це вона! Ти намагалася її вбити!

- Що? Ні! Я б ніколи не... Це Темний Лорд вирішує їхні долі. Я всього лише слуга.

- Ти справді думала, що наш Повелитель забуде про такого в'язня, як Герміона Ґрейнджер? Як ти думаєш, він пробачить, якщо дізнається, що ти зробила?

- Я не хотіла, щоб це тривало так довго! Це малося на увазі просто як тимчасова ситуація. Ви її не знаєте. Ви не знаєте, на що вона здатна. Я мала бути впевнена, що вона не зможе втекти. Війна ще не була завершена. А тоді... тоді, коли всі приготування захисту замка були зроблені, вона... Я просто забула про неї. Я б ніколи не кинула виклик нашому Повелителю!

- Успіх справи, яку призначив наш Володар, залежить від твоєї та моєї голови. Якщо я виявлю хоча б натяк на те, що ти зробила ще щось інше, щоб підірвати його план, я негайно доповім йому про тебе. Зараз Ґрейнджер повністю під моєю юрисдикцією. Ти не матимеш права підходити до неї без мого дозволу. Якщо з нею ще щось трапиться, я припускатиму, що ти відповідальна за це.

- Але... але у неї багато ворогів! - голос Амбридж тремтів.

- Тоді я пропоную тобі уважно наглядати за своєю в'язницею. Темний Лорд назвав саме її ім'я у своїх планах. Я кину тебе перед ним сьогодні, якщо це те, що потрібно тобі для мотивації. Я працювала довше й наполегливіше, щоб потрапити туди, де я є, ніж ти, лярво! Я не дозволю нікому стати на моєму шляху. Іди підготуй решту. Темний Лорд очікує сьогодні ввечері звіт про кваліфікацію, а я витратила половину дня, виправляючи твою помилку.

Пара кроків затихла. «Амбридж», - подумала Герміона. Вона розплющила око, намагаючись потайки оглянутися навколо.

- Ти прокинулася.

Вона повністю відкрила очі й подивилася на розмитий контур людини, що стояла над нею. Цілителька нахилилася ближче, щоб роздивитися Герміону, і дівчина змогла трохи розрізнити її на фоні яскравого світла. Жінка похилого віку, з суворим обличчям, в мантії, що позначає медичний стаж.

- Отже, ти - Герміона Ґрейнджер.

Герміона не знала, як відповісти на коментар. Підслухана розмова не пролила світло на те, що від неї хотілося. Вона була важливою для якоїсь жахливої махінації Волдеморта. Вона не повинна була бути мертвою чи божевільною, і вони хотіли, щоб вона була здоровою. Ймовірно, вони не повинні знову катувати її.

Вона мовчала, сподіваючись, що цілитель був із тих, хто не продовжував говорити, коли люди не відповідали. Вона була розчарована.

- Мені доведеться запитати тебе, оскільки, здається, ніхто не знає. Як ти ще жива? Як тобі вдалося залишитися при розумі?

- Я... не знаю... - відповіла Герміона, почекавши кілька хвилин. Її голос звучав хиткіше, ніж вона пам'ятала. Голосові зв'язки були атрофовані. Було складно говорити, приголосні невиразно звучали разом, наче потрібно було докладати зусилля, щоб розділяти їх. - Я... повторювала закляття... та... згадувала рецепти зілль. Я робила все що могла... щоб триматся.

- Чудово, - пробурмотів цілитель, роблячи нотатки у папці. - Але як ти вижила? Немає жодних записів про те, щоб хтось годував тебе, і все ж якимось чином ти не померла з голоду.

- Не знаю. З'являлася їжа. Ніколи не було встановленого часу. Я думала... це було навмисно.

- Що було навмисно?

- Нерегулярність... я так подумала, - її горло виснажилося, коли вона продовжила говорити, - була частиною... сенсорної депривації. Щоб я... не знала... скільки часу минуло.

Її голос ставав дедалі тоншим з кожним словом.

- Так. Це було б креативно. А твій фізичний стан? Тебе ніколи не виводили з цієї кімнати. Але у тебе кращий тонус м'язів, ніж у половини моїх цілителів. Як це можливо?

- Коли... я не могла... більше думати, я займалась спортом... допоки не могла більше.

- Що за вправи?

- Будь-що. Стрибки. Віджимання. Все, що мене втомлювало... Щоб я не мріяла під час сну.

Ще нотатки.

- Яких снів ти намагалася уникнути?

У Герміони трохи перехопило дихання. Інші питання були легкими. Це було занадто близько до чогось справжнього.

- Сни про те, що було раніше.

- Раніше?

- До того, як я потрапила сюди. - голос Герміони був тихим. Розлюченим. Вона заплющила очі: світло викликало у неї важку мігрень.

- Звичайно, - більше дряпання на папері. Від цього звуку м'язи Герміони тремтіли. - Ти будеш тут, у лазареті, доки побічні ефекти твоїх катувань повністю не зникнуть. Я також приведу спеціаліста, щоб він з'ясував, що сталося з твоїм мозком.

Герміона розплющила очі.

- Чи є... - вона завагалася. - Зі мною щось не так ?

Цілителька замислено витріщилася на неї, перш ніж махнути чарівною паличкою над головою Герміони.

- Тебе тримали в сенсорній ізоляції шістнадцять місяців. Те, що ти взагалі у свідомості, - це диво. Наслідків такого досвіду навряд чи можна уникнути, особливо враховуючи обставини до твоєї появи тут. Гадаю, ти вивчала чари зцілення під час війни?

- Так, - сказала Герміона, дивлячись на ковдру на колінах. Вона була потертою і так сильно пахла антисептиком, що їй хотілося заткнути рот від нового нападу нудоти.

- Тоді ти знаєш, як виглядає нормальний, здоровий мозок чарівника. А тепер поглянь на свій.

Проста маніпуляція з паличкою привернула увагу на магічно спроектоване зображення мозку Герміони.

Очі Герміони звузилися. По проекції були розсіяні маленькі вогники, деякі згруповані, деякі розділені. По всьому її мозку. Такого вона ще не бачила.

- Що це?

- Моє найкраще з усіх варіантів припущення полягає в тому, що це магічно створений стан фуги.

- Що?

- У якийсь момент ізоляції твоя магія почала намагатися захистити тебе. Оскільки ти не можеш виразити якусь магію зовні, вона сама себе засвоїла. Ти наполегливо працювала, щоб триматися. Однак розум навряд чи здатний впоратися з такою річчю. Твоя магія відгородила частини твоєї свідомості. В результаті це дещо роздробило тебе. Зазвичай фуга є загальною, але у тебе вона виглядає майже хірургічно точною. Хоча зцілення розуму не є моєю спеціальністю.

Герміона витріщилася з жахом.

- Ви маєте на увазі, що я... я розділила свій розум?

- Щось таке. Я ніколи раніше не бачила нічого подібного. Це може бути нова магічна хвороба.

- У мене роздвоєння особистості ? - Герміона раптом обімліла.

- Ні. Ти просто відділила частини свого розуму та заблокувала їх. Я думаю, що твоя магія мала на меті захистити їх від психічних атак, але в результаті завадила тобі отримати до них доступ.

Герміона занепокоїлась.

- Що я не пам'ятаю ?

- Ну, ми не зовсім впевнені. Тобі доведеться виявити те, що ти забула. Як звуть твоїх батьків?

Герміона зупинилася на мить, намагаючись з'ясувати, чи було це питання засноване на пошуку діагнозу чи для отримання потенційної інформації. Кров відхлинула від її обличчя.

- Не знаю, - сказала вона, раптом відчуваючи, що не може дихати. - Пам'ятаю, у мене були батьки. Вони були маглами. Але я нічого про них не пам'ятаю.

Намагаючись придушити паніку, що ставала дедалі більшою всередині неї, Герміона з надією подивилася на цілительку.

- Вам щось відомо?

- Боюся, що ні. Давай спробуємо інше запитання. Ти пам'ятаєш школу, в якій навчалася? Як звали твоїх найкращих друзів?

- Гоґвортс. Гаррі і Рон, - сказала Герміона, дивлячись вниз, у той час як її горло стискалося, а пальці нестримно сіпалися.

- Добре.

- Ти пам'ятаєш директора?

- Дамблдор.

- Ти пам'ятаєш, що з ним сталося?

- Він помер, - сказала Герміона, заплющивши очі. Хоча деталі були нечіткими, вона була впевнена.

- Так. Ти пам'ятаєш обставини його смерті?

- Ні. Я пам'ятаю, що його відновили на посаді директора після того, як було підтверджено, що Волде... Вол... Самі-Знаєте-Хто повернувся.

- Цікаво. Що ти пам'ятаєш про війну?

- Я була цілителькою. Перебувала у лікарняній палаті. Стільки людей я не змогла врятувати... я пам'ятаю, як ми програли. Щось... щось пішло не по плану. Гаррі помер. Вони повісили його на Астрономічній вежі, і ми спостерігали, як він гниє. Вони повісили Рона та його сім'ю поруч із ним. І Тонкс, і Люпина. Їх катували, поки вони не померли. Потім мене кинули в камеру і залишили там.

Герміона тремтіла, коли говорила. Лікарняне ліжко затряслося й гучно рипнуло.

Здавалося, цілителька цього не помічала, і зробила ще кілька записів.

- Це дуже незвично і цікаво. Я ніколи раніше не чула про такий стан фуги. Не можу дочекатися, коли почую, що думає спеціаліст.

- Рада бути для вас такою цікавою, - сказала Герміона, скрививши губи, та розплющила очі, щоб глянути на цілительку.

- Ну-ну, люба. Я не зовсім черства. Подивися на це з медичної точки зору. Якби у твоєму минулому було щось, від чого твій розум міг би захиститися, то це були б наслідки війни, через яку ти явно травмована. Натомість, що ти підсвідомо вирішила захистити? Особи твоїх батьків і військову стратегію Ордену. Твоя магія вирішила не захистити твою психіку, вона вирішила захистити всіх інших. Це дуже цікаво.

Герміона припускала, що так відбудеться, але все це здавалося занадто.

Просто бути в змозі бачити знову було приголомшливо. Вміти говорити. Перебуваючи поза її камерою. Усе відчувалося занадто інтенсивно. Занадто холодно. Занадто яскраво.

Більше вона нічого не сказала. Після кількох хвилин цілителька знову підвіла очі.

- Якщо у спеціаліста немає заперечень, ти залишишся в лазареті на тиждень для відновлення, перш ніж ми почнемо твою підготовку. Це дасть тобі час, щоб знову пристосуватися до світла та звуку і пройти терапію, яка знадобиться для одужання після катувань і струсу мозку, який ти отримала під час огляду.

Цілителька почала відходити, але потім зупинилася.

- Сподіваюся, що мої слова в цьому непотрібні, але я вважаю, що, враховуючи твій факультет та історію, я все ж повинна це сказати. Зараз ти на роздоріжжі, Ґрейнджер. Те, що з тобою станеться далі, — неминуче, але у тебе є вибір, наскільки неприємним зробити для себе цей процес.

Це була порада? Загроза? Попередження? Герміона була не зовсім впевнена. Цілителька зникла за роздільною завісою.

Герміона уважно озирнулася навколо. Вона все ще була в Гоґвортсі. Її переодягнули з тюремного одягу у лікарняну піжаму. Підтягнувши рукава, вона з розчаруванням зауважила, що кайдани досі були на місці.

Вона піднесла зап'ястя до обличчя, щоб оглянути їх. Наручники натягнули на неї безпосередньо перед тим, як вона була ув'язнена в камері, і досі вона ніколи не мала можливості по-справжньому побачити, як вони виглядають.

На світлі кайдани просто виглядали як пара браслетів навколо кожного зап'ястя. Блищали, як нова копійка. Вони, як вона здогадалася, були мідними.

У темряві своєї камери Герміона витратила незліченну кількість часу, намагаючись точно з'ясувати, що це таке. Проста відповідь полягала в тому, що вони придушували її магію. А про те, як саме вони це робили, і як вона могла обійти їх, вона думала більшість часу, поки була сліпа і німа.

Коли Герміона нарешті зізналася собі, що їх неможливо обійти, почала розбиратися, як вони працюють.

Вона і ненавиділа, і захоплювалася тим, хто їх розробив, а ще була впевнена в тому, що мідь керувала її магію, бо в кожному з них була серцевина дракона, можливо, навіть взята з її власної палички.

Здавалося, що кайдани спеціально налаштовані на неї.

У її камері, під час усіх її спроб володіти магією без палички, магічна сила лише ковзала вниз по її руках, а потім просто розчинялася, коли досягала кайданів. Тепер, підтвердивши для себе, що вони були покриті міддю, дівчина відразу зрозуміла, як це працює.

Мідь всмоктувала магію в себе. Вона згадала, як Біннс читав лекції з історії магії про спроби використовувати інші матеріали, крім дерева, для виготовлення паличок. Мідь була одним із очевидних виборів завдяки своїй природній магічній провідності. На жаль, матеріал був занадто провідним. Паличка з міді поглинала будь-який спалах магії, який вона виявила, незалежно від того, призначене це було їй, чи ні. Заклинання вистрілювали з мідних паличок, перш ніж чарівник встигав закінчити. Люди ледве могли доторкнутися до паличок, не знищивши їх. Двоє підірваних лабораторій під час їх виготовлення та втрата чотирьох пальців переконали виробників паличок використовувати інший матеріал.

Герміона була впевнена, що всередині кайданів було залізо. Мідь у поєднанні з серцем дракона вихопилювала її магію, а потім клала її в залізне ядро, де вона була ефективно нейтралізована.

Винахідливість змушувала її кипіти.

Залізні кайдани були досить поширеними в чарівних в'язницях. Вони суттєво приглушали магію для того, щоб не дати в'язням кинути щось потужне. Завжди було неможливо повністю нейтралізувати магію відьми чи чарівника за допомогою заліза. Вони завжди могли використати трохи магії або просто дозволити їй накопичуватися, поки з них не вибухне хвиля випадкових чар. Мідь вирішила цю проблему. Завдяки своїй високій провідності, особливо магічній серцевини, що відповідала паличці в'язня, мідь поглинала майже всі частинки магії, що створюються всередині Герміони.

Це фактично зробило її маглом.
Категорія: Номінанти та переможчі премії "Оскар" Кохання/ненависть, Жахи, Номінанти та переможчі премії "Оскар", Антиутопія, Військова тематика | Додав: kaidanuti
Переглядів: 305 | Завантажень: 0 | Оцінка: 3.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
У кайданах
Завантаження...