menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.03.2022 в 22:36
Фанф прочитано: 271 раз
Час прочитання:
Категорія: Інше
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Спи, пташко


23.03.2022, 22:36
Теплі промені сонця гріють її змучені похилені плечі, приємно припікаючи, нарешті, після, здається, вічного холоду, що так довго переслідував повсюди. Босі ноги лоскоче волога від ранкової роси трава і вітер, свіжий літній вітер, обіймає, лагідно-лагідно, наче жаліє зранену душу. Волосся чисте і звільнене від тугого хвоста розлітається, плутаючись і лізучи до рота й очей, їй все одно. Свобода. Вона біжить, вільно, сама не знає куди, але тут безпечно і пахне лісом, так багато повітря, більше не треба думати про рятування світу, неминучі смерті, вічний біль в серці від нескінченних втрат і в клятій нозі, від тієї бісової кулі. Немає ніякої зброї, нічого більше немає, тільки вона і її особистий рай на землі без війни.

Вона щаслива, вперше за довгий час, можливо, вперше за все своє життя і це краще за вихід у відкритий космос, краще за все на світі. Належати собі. Мрії про цей день переслідували її так довго, з часів створення всесвіту, з народження всього живого й ось нарешті. Видихає, в легенях пече, посміхається, нехай, ще так багато подихів, скільки заманеться, можна не рахувати і падає, уявляючи собі як приземлюється прямо у купу жовтих квітів, в них має бути назва, десь у книгах точно написано, але ніщо не зможе описати їх справжньої краси та запаху, тоді не треба її зовсім.

Падіння, всупереч сподіванням, виявляється довгим, занадто довгим. І болючим. Лопатки ударяються об щось тверде і холодне, так не має бути, не тут, це неможливо, ні. Вона докладає зусиль, щоб змусити себе розплющити очі та жмуриться від яскравого штучного світла, що різко б’є в обличчя.

Вона знову прокидається серед металевих стін.

— Рейвен, давай, підіймайся, — чиїсь руки тягнуться до неї, підхоплюючи під лікті, — вставай, застудишся, — Белламі. Ну от і чого йому треба, що він від неї хоче? — здається, ти трохи перебрала, — містер дедукція.

Перебрала. Самогон Монті був не менш огидним ніж його водорості та решта речей в цій великій залізній клітці посеред космосу в якій вони всі застрягли, через її, Рейвен, недолугість. Але тоді, після чергового дня безглуздих спроб знайти можливість повернутися на землю, пляшка з гіркою рідиною здавалася такою привабливою, необхідною як чисте джерело води після днів спраги. І дійсно, пропустивши перші ковтки скривившись і ігноруючи бажання виплюнути, поїло почало здаватися чарівним еліксиром, що уніс її до країни мрій, якби ж тільки Белламі не намалювався саме зараз. Тоді б… Тоді б вона все одно прийшла до тями в тому самому місці, але одна, не в змозі дати собі раду і без шансів дібратися до каюти цілою.

Блейк спробував перекинути руку дівчини через своє плече, та їх різниця в рості та норов його підопічної, яка не допомагала своїми вибриками, не дали цього зробити. То ж довелося підтримувати як виходило.

Його взагалі тут бути не мало, на нічній зміні на капітанському мостику сьогодні Мерфі, час тренувань давно минув, а всі розмови й воркування потроху перенеслись за закриті двері кают. Але він не спить, давно вже, певно справа в гнітючій атмосфері навколо, в нав’язливих думках, або в привидах минулого, які чекають на нього у царстві Морфея і в купі інших турбот, що йдуть в комплекті з великим серцем вічного героя. Харпер, примітивши червоні очі, що контрастують з мішками під очима, обіцяла пошукати снодійне серед залишків ліків, але йому не віриться що ті допоможуть, що хоч щось допоможе. Залишається тільки звикати до нового життя. І безцільно вештатися Кільцем.
Всім тут непросто, як завжди.

Якби Рейвен зараз була в трошки кращому стані, вона б точно сказала, що не хоче повертатися до каюти, насправді ніколи більше не хоче, але в теперішній кондиції зрозумілий їй одній кивок головою призвів тільки до спалаху головного болю й аж ніяк не прояснив бажання. Клятий алкоголь. Вона застогнала, підіймаючи руку до голови.
— Ну тихіше, — прошепотів Белламі, — що ж ти так, — він перехопив руку, беручись зручніше, — скоро вже дійдемо, тільки воруши ногами, будь ласка.

Рейвен, як в принципі завжди, зробила все абсолютно навпаки й запнувшись зупинилась, стараючись скласти до купи уривки реальності.

— Я не хо… не можу, — язик ворушився важко, зуби, чомусь, заважали говорити, а гордість втекла вслід за можливістю мислити, і взагалі робити хоч щось, тверезо.

Белламі тяжко зітхнув, зміряючи Рейес жалісливим поглядом, — гаразд, — трохи нахилився, підіймаючи її обм’якле тіло на руки, так, щоб не чіплятися рукавом за протез і гадав, чому не зробив так одразу, можливо просто боявся отримати ляпаса, о, він би без сумніву отримав, не будь в Рейвен самогону трохи менше ніж крові.

Вона вмостила голову на грудях Белламі й, вдихаючи його запах, вже зовсім не схожий на той, що був колись, «земний», яким вона кожного разу насолоджувалась обіймаючи, хоча ніколи і не зізнавалась, репутація ж, тихенько пораділа, що супроводжує її в цій нелегкій подорожі від якогось коридору Кільця до каюти саме він.

— Ну ось ми й вдома, — повідомив Блейк, відчиняючи двері ногою. Рейвен приснула. Вдома, аж так. Ну якщо йому так хочеться називати це домом, най, його право.
— Пусти, — долоня, якою вона мітила в шию вдарила в лице, Белламі невдоволено увернувся, все ж прилетіло, герой.

— Вже біжу, — переступаючи через купу речей і залізок на підлозі, які Рейвен називала робочим процесом з тих часів як перетворила кімнату на другу майстерню, він дістався до ліжка на якому ледве було місце для його власниці.

— Ну і лігво ти тут влаштувала, — Він обережно поклав дівчину і прийнявся шукати щось, що могло б зійти за ковдру. Холодно, замерзне дурепа. Еморі точно дарувала їй в’язаний плед, от тільки б знайти його ще…

— Белл, — Рейвен перервала пошуки, заворушившись на ліжку, — чому ти такий, га?
Ласкава посмішка розплилася по його обличчю, — який такий?

— Ну знаєш, такий хороший, турботливий, — вона повільно моргнула, концентруючись, що продовжити говорити, — і ці твої кучері, вони такі… м’які, я люблю їх, знаєш?

— Ти п’яна, — Белламі, лишивши надії знайти щось підхоже, зняв зі стільця якусь кофту, — зранку навіть не згадаєш що говорила, — він підтиснув губи, зробивши їх тоненькими мов ниточка і сів на край ліжка.

— Мг, — Рейес натягнула протягнуту кофтину до підборіддя, — а ще руки теплі та ці твої дурні веснянки, — позіхання перервало її на півслові, — справді дурні, а тут навіть сонця немає.

На мить в кімнаті повисла тиша, Белламі завмерши чекав що буде далі, поки Рейвен беззвучно хіхікала якійсь своїй думці.

— А знаєш чого, — ткнула пальцем собі чи то в ніс, чи то в око, там де, мабуть, мають бути веснянки.

— Чого?

— Ну бо ти сам як сонечко, — знов смішок.

— Може й так, — він погладив її по руці й поглянув на настінний годинник, стрілки вказували на другу годину ночі, — я прийду завтра, приберу тут у тебе.

— Залишайся, — Рейвен різко підхопилась, в ту ж хвилину пожалкувавши про це і впавши назад, але з усіх сил ігноруючи біль, — сонечко, не йди.

Белламі наблизився, коротко поцілував холодний, вкритий потом лоб, — Спи, пташко, — якось гірко, ніби кожне слово тепер завдавало йому нестерпних страждань.

Він пішов, тихо зачинивши за собою двері, блукати Кільцем з безсонням для якого тепер була ще одна причина.
Категорія: Інше Інше | Додав: Космічний_цілунок
Переглядів: 271 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Спи, пташко
Завантаження...