menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 20.05.2022 в 00:14
Фанф прочитано: 280 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Перше побачення


20.05.2022, 00:14
Руде волосся розсипалося по вологій подушці: в Айріс чи то не було бажання промокати голову рушником, чи сил — після четвертої чи п'ятої ванни за день її ледь вистачило на те, щоб доповзти до ліжка. Майк допоміг би їй, він справді хотів допомогти, просто... Випадкові дотики, швидкоплинні погляди обпалювали зсередини. Вперше в його житті все було настільки далеко від омріяного «просто».

Тендітна дівчинка, маленьке дурне кроленя, яке не змогло втекти. Сліди чиїхось зубів на шиї занадто добре видно в скупому світлі, як і синці на ключицях, як і не до кінця відмитий від крові гіпс на правій руці. Про тріщину в ребрах та інших її ранах краще взагалі не думати: ненависть і так шкребеться, свербить під шкірою, болем вгризається в кістки. Мама ще до того, як зібрала його речі та виставила за двері після феєричного повернення з в'язниці, доволі часто говорила, що Майка погубить жага справедливості. Так сказала, коли він у випускному класі вліз у бійку, щоб прикрити Кайла, те ж повторила на суді, коли він замість Мітча отримав реальний термін, але врешті-решт він брат їм чи хто?

Хотів би він знати, за що Айріс усе це, чим вона встигла зіпсувати собі карму чи щось там ще, те, дароване милосердною долею чи добрим богом. Втім, скільки не став запитань, небеса принципово залишаться глухими, сліпими та німими. Сила щось змінити є лише у власних руках.

Ніч огорнула будинок щільною ковдрою, прокралася через незашторені вікна, притягла за собою страхи та важкі думки, які ні силою волі не відігнати, ні звичним бурбоном у міцній каві. Айріс хмуриться, вчіплюється здоровою рукою в простирадло і щось жалісливо шепоче. Йому не треба підійматися з крісла або прислухатися, він і так знає, що її «ні» чи «зупиніться», або «будь ласка, припини» абсолютно безглузді навіть уві сні.

Майк розгортає плед, накриває Айріс поверх ковдри, тихо йде до виходу та з останніх сил бореться з бажанням запалити цигарку прямо тут і без усіляких перерв викурити пів пачки. Голова розколюється, скроні болять, у грудях засіло щось важке і гостре, ось тільки відсутність копів біля ґанку підтверджує його версію, що навряд чи хтось помститься за того кінченого виродка Піта.

Айріс — тендітна, маленька квіточка. А хто він їй?

Запальничка не з першого разу спрацьовує. Пружина в шлунку стискається все сильніше, гостре передчуття майбутніх проблем пролазить в хребет, напевно бажає зім'яти його як сміття і викинути на повному ходу з максимальним прискоренням.

Десь там, вдалині, кричить сова. Цвіркуни в підліссі грають тужливі пісні, небо затягло хмарами — не видно зірок. Але все ще нема світла від фар або червоно-синіх проблискових маячків, як і нема сенсу ховатися тут, на ґанку, коли бажання вже сформувалося в голові: навряд чи куди від себе втечеш.

Її очі. Аромат її шкіри. Її тонкі холодні пальчики на його зап'ястку. Її вдячний, такий бажаний поцілунок, хоч і у передпліччя.

І дідько розібрав би усю цю дику ситуацію, — такий собі рятівник, який навіть у її випадку примудрився накосячити і не вберегти, і врятована, у якої взагалі немає нічого й нікого. Дідько і його давно забрав би, якби випала можливість, але от яка печаль: жодному з них ще не пощастило.

Потерти очі, розчавити недопалок об стінку старої як світ банки з-під бобів, яку на новосілля притягнув Мітч разом із пропозицією працювати його замісником, зчепити зуби. Бажання вперто курсує по крові, хто б міг подумати, що зламані люди — його слабина.

— Пробач мені, — володарку тихого голосу так легко ігнорувати, поки пальці потирають перенісся, але стає все важче, коли гаряче тіло в його футболці опускається поруч з ним на сходинку, а долонька акуратно розправляє ще теплий плед на його плечах. І, як з'ясовується, у тендітної двадцятирічної дівчини більше хоробрості, ніж у нього, дебелого дядька. — Не варто було тебе втягувати.

Сумна історія про долю нещасної дівчинки із глушини, яку занесло до місцевої — яке ж це кліше. Скільки таких сопливих, сльозливих історій він бачив — пальців на руках і ногах не вистачить, усі закінчувалися однаково погано. Чого, як, Майку, щось зміниться цього разу?

— А у тебе що, був інший вибір?

І цього разу йому справді здається, що чергове вибачення вигулькує назовні не заради заспокоєння сумління через скоєні вбивства — Айріс не могла не зрозуміти, куди варто запхнути непотрібну подяку, — а щоб тільки почути його голос. Але, можливо, він і неправий; кількість помилок на її рахунок відчутно зросла. Напруження останніх днів бере своє, мабуть. Або, можливо, це вже старість.

У тьмяному світлі лампи, яку присобачив після торішнього снігопаду Кайл, коли все-таки відкопав його двері, поки він валявся із захмарною температурою, ситуація не здається кращою чи легшою. Легкість додадуть хіба що два квитки звідси до пункту призначення «Далека далечінь», причому з часом відправлення вже за пару годин. Ну, або куля у скроню. Але у Кайла скоро народиться дитина, і молодший правильний братик самотужки не вивезе все це лайно.

Обіцянки та борги, борги та обіцянки, суцільні підкилимові домовленості. Обіцяне точно здійсниться, бо єдине, що насправді важливо, — це честь. Адже він дав слово, що з нею все буде добре, правда?

Теплі пальці накривають руку, погладжують кісточки. Теплі пальці крадуться до зап'ястя, ведуть по вені в сторону ліктя.

— Навіщо, Айріс? — слова занадто сухі й безжальні, зовсім не такі, які мають звучати до неї. «Нічого» набагато краще, ніж щось через силу чи почуття провини. Маленьким дівчаткам треба вчитися, рости, розквітати, сміятися, бігати на перші дурні побачення, дивитися фільми та тримати за руку своїх кавалерів, а ніяк не…

«А ніяк не».

Невже вірус лицемірства і його заразив?

— Я тобі огидна, — шепоче вона свій вирок із такою гіркотою, що на мить її ранковий плач здається цілковитою дрібницею. Пальці зникли з передпліччя так само швидко, як і з'явились, неначе вона могла цим невинним дотиком забруднити його. Його, Майка МакЛаскі, у якого руки по лікоть у крові вже не перший рік. — Хоч шкіру зніми, однак я все одно лишусь брудною.

Усвідомлення б'є занадто пізно і набагато сильніше за ляпас: брудна для нього.

І правильним було… Та хто ж його знає, що було б правильним, він ніколи не був ні взірцевим, ні правильним, чорна пляма на репутації святої родини, боже їх усіх бережи, на що совісті вистачало — те й виробляв. Під шкірою, звичайно, шкребеться сумління, що треба зараз відштовхнути її, хоч і лишити з образою, відправити її до фруктових штатів, до озера Ері або в Західний Мічиган, і забути це все як страшний сон. Ось тільки Майк пропускає момент, коли кладе руку їй на потилицю і впирається лобом у її чоло.

Тонка шийка, серце, яке так сильно не билося, навіть коли він по-живому витягав з неї вшитий покручами Майло маячок. І, дідько, ці два синіх озера, в яких занадто багато болю, страждань, і губи, певно, такі солодкі, ніжні. Айріс знову плакала, але зовсім тихо, без жодного звуку, лише довгі вії позлипалися в пучки.

Треба. Треба щось сказати, сказати, що ні, вона не брудна, ні, йому зовсім не гидко, ні, вона — найчарівніший кролик, який чомусь знову лізе до ще одного козляри, але губи самі торкаються її підборіддя, щоки, вилиці, скроні. Руки гладять хвилясте руде волосся, шию, спину і відчувають, наскільки сильно вона тремтить.

Плед давно впав на сходи, раціональна думка, яку він дивом перекинув на передній план, змушує на секунду випустити Айріс з обіймів і загорнути це вперте дівча в жалюгідну подобу кокона.

Кров сильно стукає не лише у вухах. Айріс здивовано дивиться на нього, навіть із домішками зневіри. Холодні долоні гріються в замку з його рук, поки серце Майка не залишає марних спроб повернутися на місце.

Вітер вплітається в листя, десь у лісі скриплять сухі гілки. Метелик уперто пробивається до бляклого електричного сонця.

— Якщо хочеш — візьми мене, я… — вона знову несе цю нісенітницю, ніби щось йому винна, і сила волі все-таки дає збій.

Її губи насправді солодкі та м'які. Обірвати поцілунок непросто, особливо коли Айріс наважується відповісти, але тремтячі долоньки видають її переляк.

Рум'янець на її щоках помітний навіть у світлі тьмяної лампи, як і страшенна порожнеча в очах.

Видати собі ляпаса він завжди встигне, а зараз треба провести по її скроні, заправити неслухняне волосся за вухо та обійняти тремтячого, маленького кролика, якому довелося витерпіти занадто багато і невідомо за що. А ще поцілувати її в маківку і нарешті насолодитися живим поглядом, без жодного заціпеніння або смиренного прийняття наступного повороту долі.

— Знаєш, Айріс, на першому побаченні не слід так поводитися, — довірливо повідомляє Майк їй на вухо, прислухається до її коротких вдихів та не може втриматися від сміху, коли вона завмирає, розгублено кліпає і з такою надією вдивляється в його очі. — Давай-но ми зараз повернемося до будинку, знайдемо якийсь фільм по телику і заснемо на дивані, раз я вже поламав всю інтригу і поцілував тебе біля дверей. Як тобі такий план?

Айріс якось напівзацьковано, напівсмішливо пирхає, тере ніс, шумно видихає і втикається лобом у його плече.

— Тільки ти, я, кіно, диван та плед? Більше нічого? — так багато сумнівів у її голосі. І не сказати, що в цьому немає його провини. Їй поки що складно довіряти чиїмось словам, навіть його. Як, мабуть, і уявляти, що її чують, а не відмахуються від прохань.

— І чай із запіканкою, якщо ти зголодніла, — м'яке руде волосся лоскоче шию, Майку так і хочеться торкнутися губами її скроні, але ж він теж не залізний, та й слово начебто дав.

На світанку новий день навряд чи принесе щось хороше, як і напевно заповнена під зав'язку голосова пошта, коли він нарешті вибереться з лісу назад в цивілізацію, що задовбала до гикавки. А поки Майк тримає в обіймах свою маленьку дівчинку, яка ще сама не вирішила, чого саме від нього хоче, він уперше від дня смерті Мітча почувається майже щасливим.
Категорія: Кримінал Американські фільми/серіали, Hurt/comfort, Кримінал, Драма | Додав: Знайка
Переглядів: 280 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Перше побачення
Завантаження...