menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.10.2021 в 23:59
Фанф прочитано: 481 раз
Час прочитання:
Категорія: Повсякденність
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Це була гарна історія?


24.10.2021, 23:59
— Може, вже підеш?

Хлопець який щойно зайшов до кафе, стояв прямо над останнім відвідувачем, що сидів за барною стійкою, і м’яко намагався натякнути, що хоче усамітнення для своєї персона. Він добряче навис над захмілілим і вже тепер трохи переляканим чоловіком середніх років, не говорячи ні слова і пригвоздивши його поглядом.

«Сенс так робити?»

Через пару хвилин, чоловіку, все ж таки, вистачило духу встати і піти.
— До завтра!
Пролунало вже більш впевнено біля входу.
— До завтра, менеджере!!!

Вони залишились удвох. Та ніколи не було інакше.

Новий клієнт вмостився на стільці.

........

— Навіщо ти вигнав мого клієнта? Як, по твоєму, кафе має отримувати прибуток?

— Що?...

Це питання застало хлопці зненацька і витрясло всі думки з його голови.

— Що?!... Що ти мені таке кажеш, паскудо?! Ти ж сам прекрасно знаєш, що історія не почнеться поки ми не залишимось удвох!
Бармен уважно, без єдиної емоції, роздивлявся клієнта. Та вже за секунду не витримав і почав заливатись сміхом.

— Пхазазазаззазаза, ти б своє обличчя бачив! Я з тебе не можу просто. Так повестись, як мала дитина!
— Як ти мене дістав.
— Що так? Кудись поспішаєш, третій?
— Ні, ти ж знаєш.

«Знаю, на найближчій час ти мій.»

Хлопець почав механічно протирати чашки і стакани.

— То...
— Тут досить дивні жанри.
— Навіщо ти мене перебив?
— Ти постійно це питаєш.

Це було їхнім таємним кодом і підтвердженням життя. Підтвердженням того, що вони ще лишаються живими, самими собою, на сторінках написаних різними людьми.

— Тут немає нічого крім повсякденності.
— І що ж ми маємо робити?
— Розмовляти.

Та слова не розносились пустим залом. Вони і так все знали. Знали один одного. Знали всі написані за них і для них історії. Почуття, що передавали інші люди. Їх переживання. Страждання. Коли в їх вуста вкладали чужі і так потрібні їм слова.

— Десь, ми переживаємо інші події.
Перервав тишу клієнт.
— Знаю.
— Десь, мене вже немає.
— Знаю.

......

— Хочеш про це поговорити, чи як?
— Ні. 
           
.....

— Я так втомився.
— Можеш відпочити, поки ми тут.
Хлопець поклав голову на барну стінку і заплющив очі. Рука на волоссі не змусила себе чекати. Ці поглажування заспокоювали.

— Кожен автор думає, що його історія унікальна.
— І це правда.
— Але...Те, що ти зараз робиш, твоя воля чи черговий поворот сюжету?
— Не знаю. Та я цього хочу.

......

— Це наше життя.
— Я не хочу робити тобі боляче.

Відповіді не було. Вони прекрасно знали, що це не в їх компетенції. Все завжди вирішує автор.

«Залишся...»
— Залишся.... Пхазазазаз. Продовжуй ти.
— Що продовжувати, я про це тільки подумав.
— Давай далі. Не обертай словами.

Я і так все знаю
Не наступе новий день.
Полотняна ніч,
Нас закриє знову.

«Залишся тут, зі мною.»
Хлопець кивнув.

Вони не могли кудись піти. Не могли навіть, банально, переступити поріг. Для них ці слова мали інший сенс.
[Не ховайся від мене в минулому, майбутньому чи інших життях]

Все було сказано. Все допито. Все пережито.
Спалить кожне слово,
Лишить тільки час,
Але зараз тут нема
Нікого, окрім нас...
Тільки ми удвох – історії пролог.
Категорія: Повсякденність Повсякденність | Додав: PrettyFungus
Переглядів: 481 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Це була гарна історія?
Завантаження...