menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.01.2022 в 15:58
Фанф прочитано: 408 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Військові хроніки перероджених дівчат: Сага про патріотку Софію.4 Продовження Глави 2


25.01.2022, 15:58

                            Глава 2 Продовження.
                             Софія та Ангеліна.


POV – Ангеліна.
16 квітня Субота 1915 рік
Територія Русії . місто Казань.

Сиротинець Казанської божої матері.



  Минуло п’ять років, після переродження Американки в цьому світі. Подальше життя в притулку, виявилося  набагато складнішим і нестерпнішим  ніж вона розраховувала,особливо сильно їй невистачало гаджетів, та інших технічних засобів. Дівчині котра народилася у 20 роках  на початку 21 го століття і буквально виросла з різними електронними девайсами у руках, було не дуже комфортно без них, але вона впоралася  з цим своїми методами.       
    Щож до інших негараздів, таких як холод, голод та багато іншого що супроводжувало життя в сиротинці, то до цього Ангеліна звикла дуже швидко, оскільки в попередньому житті будучи вченою могла забутися в ході якогось експерименту.  І по декілька днів не те що нічого  не їла. Вона забувала навіть спати, поки інші вчені або лаборанти самі не звертали  на це її увагу, через те  дівчина ходила худою як тріска, але з палаючими від жаги до знань, експериментів, та нових винаходів очима. Нечисленні друзі  через це її порівнювали  з Ханжи Зої з аніме Атака Титанів, для якої до речі та була кумиром як і Майн з аніме про Бібліотекаршу.
       В сиротинці Ангеліну знали як розумну і водночас екстравагантну дівчинку,котра вигадувала такі речі від яких у монахинь іноді голова вибухала, настільки вони не розуміли сенсу того що вона робить і головне для чого, більшість її задумок  на жаль були  не дуже вдалими,адже в обмеженому ресурсами притулку щось путне було важко зробити, але Американка не впадала у відчай, і за відсутності паперу, зберігала більшість інформації в свої голові.   
   Трохи кращі справи були в неї з ідеєю заробітків. Оскільки  сиротинець був поблизу лісу, то у дівчини виникла ідея скористатися його дарами задля того щоб розжитися грошима, а пізніше і зв’язками, оскільки мала надію що її оригінальні товари хтось запримітить. Одне її тривожило, що вона не в фенетезійному світі, середньовіччі як Майн, а в цілком звичайному,хоча і з магією, більш менш сучасному і тут могли бути люди які самі могли скопіювати її примітивні ідеї, але іншого виходу не було, потрібно було якось крутитися.
     Розуміючи що сама всього не зробить і їй потрібна допомога , дівчина заручилася підтримкою монахинь, мотивуючи все тим що хоче допомогти своїми ідеями всім дітям щоб вони жили трохи краще і видала на гору стільки всього що ті дивилися на п’яти річну дівчинку як на якесь чудо чудне, хоча здавалося що далі просто нікуди.
  Немаючи талантів до рукоділля, але маючи хист до креслення з попереднього життя, різних складних конструкцій для своїх експериментів. Дівчинка з легкістю   малювала на землі палицею і показувала як потрібно робити той чи інший предмет,та що для цього потрібно, розкладаючи його при цьому мало не на атоми. В основному це були предмети для декору, котрі могли зацікавити благородних, для прикрашання їхніх помешкань.
             Щож до   того звідкіля молода вчена знала що і як виготовляється,особливо якщо це взагалі не її профіль , то все дуже просто. Її батько з попереднього життя був майстром на всі руки, та мав непоганий бізнес пов'язаний з декором. І тому  дівчинка на ранніх етапах свого життя трохи цікавилася способом виготовлення,того чи іншого виробу, спостерігаючи за батьком, котрий у свою чергу бажаючи навчити доньку цьому ремеслу, сам все показував і розказував. На жаль дівчинку робота руками не дуже цікавила,  і вона швидко  це зрозуміла, але та інформація назавжди міцно вїлася їй в голову, як і багато чого іншого.
     Ангеліна   показувала  в основному не дуже складні  вироби. В основному ті  які можна було виготовляти  дуже швидко, навіть при  обмежених  ресурсах, такі як деревяні  корзинки з незвичайними завитками, та орнаментом, котрий був настільки незвичайним і фантастичним для того часу що всі тільки диву давалися як таке могло спасти на думку зовсім маленькій дитині.
    Плетіння корзинок доручили дівчатам старшого віку, котрі сяк так уміли це робити. З першого разу звісно вийшло не дуже, але цілком прийнятно, продавати можна за зниженою ціною, далі діти вже набили руку  і почали потроху набирати обертів. Після чого  в хід пішли аплікації на дереві з різними химерними зображеннями з шишок, жолудів, та іншого що росло в лісі, деревяні листівки ну і багато чого іншого томуж дусі.
    Монахині декілька разів цікавилися звідкіля у неї такі ідеї, на що Ангеліна відповідала що все це зявляється їй у снах, і вона звідкілясь потім знає як це все робиться. Такі пояснення, цілком  влаштовували монахинь і вони хрестячись промовляли. - « Це тобі доню сам бог шле такі видіння щоб ти допомагала нужденним.» - На що вона  в душі  просто сміялася, але зовні неподавала вигляду і з серйозною      міною на обличчі, схиливши голову не спростовувала але і не підтверджувала ці слова.
    Продавалися ці всі вироби, на ярмарку в місті, за домовленістю з місцевою владою. Цією нехитрою справою, займалися в основному  діти з притулку,  під наглядом черниць.
    На самому початку, товар не викликав великого ажіотажу, у осередках   місцевих дворян,  чи серед офіцерських  родів, вищих ланок, хоча ціни були доступними навіть для простого народу. Принаймні на перших етапах. А все тому що люди просто не були знайомі з подібним, не знали для чого то їм потрібно.
    Ангеліна знала що так буде, оскільки пам’ятала розповіді свого батька, про те як він сам починав свій бізнес. Скільки помилок зробив на початку. Скільки було невдалих спроб привернути увагу людей до своїх творінь.   І тому пам’ятаючи його розповіді, навмисне не ломила ціну, та  не гналася за наживою.  Потрібно було спочатку привернути увагу відповідного покупця, а за відсутністю рекламних засобів 21 го століття, в цій епосі це краще за все зробить  сарафанне радіо.
    Перші місяці, видалися не вельми продуктивними. Вироби приносили дуже мало грошей, але і для такого бідного сиротинця як цей, навіть такі прибутки були на вагу золота. Та одного дня, все змінилося і зявилися перші заможні клієнти. Спочатку їх було двоє, потім п’ятеро, потім шестеро…..
Так пройшло ще декілька тижні.
        А потім сталося те чого дівчина аж ніяк неочікувала, та навіть не розглядала як варіант. Її  тобто Ангеліну удочерили. А відбулося  це ось таким чином.  Через чотири місяці, після їхнього  так би мовити  старту. До міста навідалося молоде подружжя купців з Одеси, обоє були Галицького походження. Жінку звали Вікторією а чоловіка Антипом.   В Казань, подружжя приїхало на весілля, до подруги Вікторії. Обидві жінки навчалися в Кубанському   магічному  цілительському училищі, та були там найкращими  подругами . І  це при тому що  Галичанка була з сімї звичайних купців, а подруга з іменитих дворян Русійської Імперії. Незнаючи всього, Вікторія думала що подруга є вихідцем  з сімї симпатиків, людей Імперської приналежності, котрі непогано ставилися до окупованих ними націй, співчували, та можна сказати були їхніми друзями.  Насправді ж в реальності,  все було  по іншому, але про це трохи згодом .   
    На жаль  з Вікторії хорошої цілительки не вийшло. Магії у жінки було кіт наплакав. Після випуску,у 1913 му році, Галичанка повернулася додому, та  влаштувалася на роботу,  у звичайний міський шпиталь, медсестрою і була в більш талановитих магів – цілителів на побігеньках. Потім, шістнадцяти річна  дівчина, закохалася в одного свого пацієнта, звісно ж ним був дев’ятнадцяти річний  Антип.  Через деякий час, вийшла за нього заміж, та  залишивши медицину, розпочала спільну справу. Чого чого, а хисту до торгівлі у неї було на багато більше ніж магії.
   Сімейне життя двох торгівців, видалося дуже насиченим, хоча й нелегким, чисельні поїздки по містах на зустріч з діловими партнерами, та інші особливості подібного життя, не дуже сприяли народженню маленької дитини.  Тож за два роки подружнього життя з таким як у них напруженим графіком, пара так і не наважилася завести дитину, а щоб часом не завагітніти в небажаний для себе час, Вікторія знаючи анти запліднювальну магію,  часто до неї вдавалася. Був ще варіант удочерити або всиновити,більш менш дорослу дитину щоб та не залежала від прийомних батьків, і коли ті їздили у справах, то могли б залишити її на когось з батьків чоловіка чи жінки, але навіть на поїздку в сиротинець у них не було часу, аж до того не дуже щасливого дня.   
      На весіллі, вірніше за декілька днів до нього, в несподіваний спосіб, вся правду котру ховала подруга і відкрилася, а відкрили її подруги нареченої, котрі були закоренілими імперками, з вищих ешелонів влади,  і узагалі нелюбили представників Галичини. Виявилося що дворянка просто гралася з бідною дівчиною, звеличувала свою магію на її фоні, називала дівчину за спиною всякими огидними словами. Словом Вікторія була кимось на зразок некрасивої подруги. А от навіщо в такому разі запросила на свято ? То все дуже просто. Як сказала сама дворянка, то все для тогож самого що і в училищі.  Хотіла знову ж таки,  по принижувати свою недалеку Галицьку,  «некрасиву» подругу, щоб на її фоні в день свого весілля, виглядати ще кращою, хоча її магія і так  була, на прийнятному для знаті рівні.
   Дізнавшись про те все, молоде подружжя відразуж покинуло помістя, та їх в принципі ніхто і не зупиняв. Вікторію просто розпирало від люті та ненависті, не тільки  до своєї колишньої подруги ,   а й до всіх Русійців. У молодої Галичанки, у перше за все її життя, проклюнулися націоналістичні думки, та  настрої. Антип щоб якось заспокоїти свою дружину, запропонував відправитися на міський ринок, щоб якось  відволіктися,  та по можливості придивитися товар на продаж.  Там подружжя і натрапило на   дітей з монахинями котрі продавали різні дивовижні предмети, вірніше їх туди направили місцеві торговці коли почули, що пара шукає. 


16 квітня Субота 1915 рік
Територія Русії . місто Казань
Міський ринок

12 00 за місцевим часом

  • - Доброго дня, преподобна  сестро  .- Підійшовши до одної з черниць котра дивилася за дітьми, привіталася Галичанин  . – Мене звуть Антип Винник а це моя дружина Вікторія  Винник. Ми купці з Одесси, шукаємо   товар на продаж. Нових постачальників. Нам сказали що у вас є щось оригінальне.
  • - Вітаю вас сину та дочко мої .- Привіталася з ними черниця .- Ми дійсно дещо маємо, але незнаю чи то вас зацікавить
  • - Ну то давайте ми з дружиною для початку  глянемо, на те ми і тут .- Усміхнувшись промовив Антип 
  • -Прошу .- Промовила черниця вказуючи рукою на прилавок.
    Пара хвилин десять, з великою цікавістю, а також з непідробним захватом  розлягадала те що постало перед їхніми очима. Брали в руки, той чи інший предмет, розпитували  про нього, детальніше, і в решті решт поставили питання про того хто це все вигадав.
  • - Преподобна сестро. Наскільки я зрозуміла з ваших слів, то виготовленням подібних речей займаються самі діти,але з цього випливає одне питання. Чия світла голова вигадала ці речі ? .- Запитала Вікторія .- Я подібного, ще ніколи не бачила.
  • -Це все справа однієї п’яти річної дівчинки з нашого сиротинцю. Бережи її господи  .- Відповіла черниця, та при цьому склала руки в молитві .- Ця раба божа, розумна не по своїх роках і весь час, видає ідеї котрі в цьому світі, ще нікому недоступні. Мабуть сам господь бог наділив її подібними знаннями.
  • - Невже це все, вигадала маленька дівчинка ? – Вражено запитав Антип.
  • - Вона мабуть вундеркінд .- Припустила Вікторія .- Я багато чула про них, але жодного ще не бачила. Як подібна дівчинка опинилася у сиротинці ?
  • - Запевняю вас сину мій, це справа того маленького янгола .- Відповіла черниця і повернувшись до Вікторії додала  .- Як і майже всі дочко моя. Дівчинку підкинули відразу після народження. З запискою. Але що найцікавіше, то це те що слова на папері були написані   хоч і по Русійські, але на Галицький манер, а прізвище у  дівчинки  Литвинське. Тож я припускаю що батько дівчинки з Литвонії а мати Галичанка
  • - Литвонець і Галичанка, та ще й так далеко. Цікаво яка нелегка доля занесла, цих двох, або лише матір,в ці місця .- Вражено промовила   Вікторія.
  • - Шляхи як і задуми  господні, нам невідомі .- Промовила монахиня .- Самі святі послали до нас цю дитину, щоб вона порятувала інших. 
  • - «Бідна дівчинка» .- Подумала тоді Вікторія,зі співчуттям, до своєї маленької співгромадянки. -  «Якщо це все правда, то з такими мізками їй не в сиротинці потрібно жити, а в звичайній сімї, лише там, повністю зможуть відкритися її істинні таланти. Несумніваюся що  на дитину  очікує, дуже світле майбутне. Звісно якщо вона потрапить до хороших людей. » - А наступної миті її осінило. – « Та щож це я ? А чим же  ми з чоловіком не хороші люди, та ще й купці?  Ми ж можемо дати цьому чуду, те на що вона заслуговує, а взамін вона поділиться з нами своїми ідеями.     Плюс це довгоочікуваний шанс, завести дитину, як ми вже давно і хотіли.   Але спершу потрібно з нею познайомитися, щоб у всьому переконатися, а вже тоді вирішувати. Ато раптом виявиться що вона деспот, чи ще щось. Хоча про що це я. Вона ж Галичанка а не Русійка, ми одної нації, вірю що вона хорошою людиною виросте. Звісно я пам’ятаю що і серед наших є Колаборанти але ж це від виховання залежить, та від тих людей котрі її виховують. » .-
     Тож твердо вирішивши це все для себе, жінка відійшла з чоловіком трохи віддалік і почала з ним перешіптуватися про свої думки, на диво той думав приблизно так само, то ж не довго думаючи обоє повернулися до монахині і Антип промовив   протягуючи сто рублів.  Хоча стандартний аванс для того щоб познайомитися з дитиною з сиротинця для потенційного удочеріння чи усиновлення   50 рублів. Чоловік заплатив на половину більше щоб надати своїм словам ваги.   
  • - Нас зацікавила ця дівчинка. Ми б хотіли з нею поспілкуватися. Якщо все так як ви кажете, то ми готові її удочерити, а оскільки це не проста дитина як ви кажете, то ми готові дати вам за неї, удвічі більше стандартної ціни. Також ми обіцяємо не висувати вимог припинити торгівлю тими речами котрі дівчинка вже винайшла. Всі права на їх виготовлення, будуть повністю вашими.  
  • - Це дуже щедра пропозиція з твого боку, сину мій .- Промовила черниця приймаючи гроші і вклоняючись.- Ходімо за мною. Я відведу вас до неї.

По дорозі, монахиня розповіла подружжю,про те  що, відколи про дівчинку та її таланти розповзлася чутка, то сироту уже двічі намагалися у них купити, але пропозиції були не вельми цікавими, та й самі покупці не викликали довіри.


 Сиротинець Казанської божої матері 

14 00


     Ангеліна лежала на своєму ліжку і спала. Незадовго до цього, перероджена вчена, розмірковувала над деякими своїми ідеями, котрі планувала найближчим часом втілити у життя. Думки роїлися у дівчинки в голові немов мухи, і це дуже втомлювало,її ще маленький мозок,  від чого вона часто засинала,сама того не помічаючи. Теж саме сталося і цього разу. Несподівано її солодкий сон хтось перервав, вона швидко прокинулася і побачила перед собою монахиню.

  • - Що сталося ? – Потираючи заспані  очі,  запитала дівчинка здивованим тоном, оскільки подібного  раніше не було.
  • - Вибачай доню що буджу .- Промовила монахиня .- Але тут прийшли люди, котрі тобою дуже сильно зацікавилися. Вони бажають з тобою поговорити.
  • - «Овва. Оце так несподіванка». – Здивовано подумала дівчинка .- «Раніше до мене нікого не допускали, сама чула як монахині між собою  розмовляли, про те що мною цікавляться і пропонують гроші. Чого. Чого.  А цього монастирю точно не вистачає. То в чомуж причина, того що мене так оберігають ? Невже вірять у мою божественність, та  бояться що їх бог покарає якщо віддадуть поганим людям ? Чи може бояться втратити стабільний прибуток з моїх виробів ? Мої прийомні батьки, цілком законно можуть заборонити монастирю, продавати те що я понавигадувала, натиснути на кого потрібно і все. Хоча може я просто на них наговорюю, але знаючи з історії свого світу, про подібні монастирі – сиротинці, потрібно бути готовою до усього. А я в принципі уже давно готова, оскільки від початку знала що подібне може статися.  Є дещо в запасі, тож так легко,  мене ніхто не візьме . Лихим людям я так просто не дамся.» - Так думала Ангеліна,поки приводила себе до ладу,  після сну, а потім пішла за монахинею до приміщення де зазвичай приймали гостей.
   Увійшовши до кімнати, дівчинка побачила двох людей, жінку  та чоловіка  з приємними і якимись співчутливими посмішками на обличчі. Окинувши швидким поглядом пару, Ангеліна відмітила про себе, що ці люди  були досить молодими, але в дорогому вбранні - « Купців нагадують» .- поромайнуло в малої, тоді в голові, після чого дівчина,  почала розглядати більш детальніше, відмічаючи про себе незначні деталі.  
  Жінка  на вигляд мала ,  років 18 - 20  Голова була  покрита, модним для цього часу, чорним  широкополим капелюшком, котрий нагадує відьомський, правда без загострення посередині. Волосся попелястого кольору з Українською себто Галичанською  косою до талії . Очі зеленого, наближені до  болотяного кольору, в котрих як встигла помітити дівчинка,світилася до неї добротою, а також  читався непідробний інтерес, та щирість   . Вдягнута в легку блакитну , літню  сукню, на вигляд дуже дорогу.
    Чоловікові на вигляд 20 – 25  років. На голові чорний циліндричний капелюх з під якого виглядає чорне волосся.  Очі блакитні. Одягнутий  у білу сорочку з короткими рукавами, чорний жилет, та такогож кольорю брюки з під яких вигладяають туфлі.     

  
 X                                                        X                                             X

   Як тільки  Вікторія та Антип, дісталися притулку, монахиня котра їх супроводжувала, відразуж відвела подружжя в кімнату для прийому гостей,та попросила трохи зачекати, після чого  пішла за дівчинкою.
   Чекало подружжя не дуже довге, хвилин з десять. Як тільки рипнули двері, пара перевела на них погляд і відразуж побачила досить таки худорляву,низеньку, рудоволосу дівчинку  з блакитними очима, в котрих читалося одночасно зацікавлення з недовірою. Дитина була охайною, але в дуже поношеній, та з багатьма заплатками, жовтій сукні.
   Поки трійця споглядала один одного, монахиня щоб не заважати їхній бесіді, вийшла з кімнати залишивши їх на одинці.    Після того, як вона це зробила, в кімнаті ще декілька секунд панувала тишу, котру  врешті решт порушила Ангеліна.  
 
- Доброго дня .- Привітавшись промовила дівчинка Тихим та спокійним голосом .- Мені сказали що ви мною цікавилися. Чим я можу вам допомогти ?
- Привіт Ангеліно .- Промовила жінка лагідним тоном, при цьому  нахилившись до дівчинки.  - Мене звуть Вікторією ,  а це мій чоловік Антип, ми купці з Одесси, були тут у справах і почули про тебе.
  • - І на основі цих чуток, ви хочете мене удочерити ? .- Відразу перейшла до справи дівчина, бо небачила сенсу в іграх. Плюс хотіла дещо перевірити.
  • - Нууу. Взагалі так .- Чесно і водночас здивовано, відповіла Вікторія, оскільки неочікувала прямого запитання. – Нас запевнили, що ти маєш пряме відношення до того, чим торгують сироти з цього монастиря, от ми і вирішили  перевірити. Переконатися в усьому на власні очі. Якщо все справді так як нам сказали, то ми б хотіли зробити тебе нашою дочкою.
  • - «Хм люди на вигляд порядні та чесні,принаймні ця жінка, оскільки не ухилилася від мого прямого запитання, що вже добре.  До тогож судячи з вимови, родом з Галичини, корінні мешканці, здається свої, не колаборанти,інакше до нащадка Литвина та Галичанки так привітно не зверталися б, не сумніваюся що монахиня їм про це розповіла.  А в цієї жінки, по відношенню до себе, я нічого поганого в очах небачу. Немає ні  презирства, ні огидливості, ні чогось подібного.          Непоганий шанс, потрапити в Галичину і спробувати відшукати свою напарницю, якщо вона звісно там, а не де інде. Плюс непоганий плацдарм,для того щоб розширити свою сферу впливу, набагато кращий за монастир.» - Задумалася на декілька хвилин, після цієї відповіді  Ангеліна . « Але все ж потрібно бути на сторожі, мало що може статися. Плюс останні слова дивні, хоча для цього часу це здається нормою. Хоча і я не краща, оскільки хочу скористатися цими людьми для досягнення своїх цілей. Хоча  в принципі, для мене це нормально, давно не скаржуся на подібні думки. І все ж потрібно бути обережною. Якось не хочеться потрапити в рабство, чи в лізти у  щось таке, де обмежать мою волю та свободу пересування»….
  • - Ангеліно .- Несподівано почувся стурбований  голос Вікторії, котрий вирвав дівчинку з її роздумів  .- Ангеліно що з тобою ?
  • - Все нормально .- Промовила дівчинка, невдоволеним тоном, виринаючи зі своїх роздумів, оскільки нелюбила, коли її несподівано відривали, від власних думок. Але коли помітила, що жінка дивиться на неї з непідробно стурбованим поглядом, на обличчі, то трохи м’якшим голосом, по дорослому, додала  .- Незважайте просто задумалася, зі мною таке часто буває. 
  • - А ну добре .- Спантеличено відповіла Вікторія і не втримавшись запитала .- Про що саме ?
  • - Чм варто вам довіряти .- Прямолінійно, окинувши обох холодним поглядом, відповіла Ангеліна, і додала .- Ви відповіли мені чесно, тож я і вирішила зробити так само
  • - Кхм. Кхм. Кхм   .- Закашлявся від здивування Антип котрий до цього часу стояв мовчки . – Тепер я розумію що відчувають сестри коли спілкуються з нею. Дівчинка дійсно нестандартна для свого віку.
  • - Я теж так думаю .- Так само спантеличено, промовила Вікторія .- Я вже вірю в те що про неї розповідають.  
- Ну якщо я вас в чомусь переконала. То тепер ви переконайте мене в тому, що ви варті довіри. Скажу відверто, я не проти забратися звідси, але  я не бажаю стати пташкою в золотій клітці. 
  • - Хоча я розумію що мої  почуття і все інше тут не враховується, і ви можете забрати мене проти моєїж волі,але я чомусь думаю що ви такого не зробите. Хоча до кінця невпевнена. - Промовила Ангеліна, ставши по дорослому, та схрестивши свої руки на грудях, а про себе подумала. - « А чи не занадто різко я з ними розмовляю, все ж таки ці люди як я вже зрозуміла не бандити і на лиходіїв не схожі , а подібним тоном я їх  тільки відлякаю.» - Та наступної миті її голову сяйнула інша думка .- « Хоча якщо вони і справді нормальні люди, принаймні в рамках цього часу, то вони мають  зрозуміти з моїх слів,  що я просто захищаюся, тут і сліпому все видно. Головне не переборщити. »
  • - Я тебе зрозуміла .- Трохи спантеличено промовила Вікторія і розвівши руками промовила .- Чесно кажучи я навіть  незнаю в який спосіб, ми доведемо тобі, що ти нам можеш довіряти. .- Потім подумавши, додала досить впевненим та рішучим тоном .-  Ну а щодо того, щоб забрати тебе звідси силоміць,і утримувати в золотій клітці,  як ти кажеш, то навіть в думках подібного не виникало. Зізнаюся чесно, ми б хотіли щоб ти поділилася з нами своїми знаннями, все ж таки ми торговці, але  нам не буде зиску від того, якщо ти сама не захочеш нам допомагати. В такому разі, ми просто дарма витратимо час, та гроші, і так нічого і не доб’ємося від тебе. До тогож,  хочеш вір, а хочеш не вір, але нам дійсно шкода тебе, такий талант немає пропадати в подібному місці. Ти заслуговуєш набагато більшого.
  • - І ви готові це більше мені надати ? - Запитала Ангеліна а в її очах промайнула  зацікавленість.  
  • - Ну так .- Ствердно відповіла Вікторія, при цьому ще й посміхнулася  .- Як я вже казала на початку. Ми готові тебе удочерити, взяти у нашу сімю, обіцяємо нічого поганого тобі не робити, ти будеш нашою донькою.
  • - А я взамін,  маю надавати вам ідеї для вашого бізнесу ?
  • - Саме так .- Підтвердила жінка, що правда  не до кінця зрозумівши слово бізнес, але вирішивши що дівчинка, має на увазі їхню торгівлю.   
  • - А якщо у мене закінчаться ідеї, ви мене викинете на вулицю ?
  • - Ні. Ти що . – Вигукнула трохи спантеличено Вікторія.- Обіцяю що такого не буде.
  • - Ваш чоловік розділяє ваші погляди ? .- Поставила дівчинка, останне запитання котре її цікавило .- А то щось все ви, да ви, ведете переговори, а ваш чоловік стоїть, наче не при справах.
  • - Я розумію про що ти .- Промовила Вікторія з посмішкою. – Але не хвилюйся,він теж згоден. Я говорю і від свого і від його імені.  Ми про це  домовилися заздалегідь. Я хотіла поговорити з тобою як жінка з жінкою,або  як мати з дитиною. .- Після чого додала, невизначеним тоном .-  Не думала,  що все зайде на стільки далеко. Ти перевершила усі наші сподівання.
  • - Саме так .- Підтвердив Антип  з посмішкою.
  • - Хм Логічно  Повірю вам .- Промовила Ангеліна і набравши в груди побільше повітря вимовила  .- І я згодна але при одній умові. Я з продаж теж отримуватиму свій відсоток, а також ми оформимо, нашу з вами домовленість, у відповідних органів.  Мені потрібен, офіційно завірений документ.
  • - Добре. Без проблем. - Ні секунди не вагаючись промовила жінка, хоча було видно, що останне прохання її здивувало набагато більше, ніж те що було до цього. – Хоча ми і так би давали тобі гроші. Невже ти думала, що я залишу свою, прийомну дочку, без кишенькових, на котрі вона заслуговує ? Але я розумію що ти хочеш перестрахуватися, про всяк випадок, тож зроблю все як ти хочеш.
  • - Тоді по руках .- З сяючою посмішкою промовила Ангеліна простягаючи свою руку для потиску, щоб таким чином, закріпити в усній формі, їхню домовленість, для так би мовити, подальшої співпраці.
  • - «Таке враження, що я укладаю договір з діловим партнером, хоча насправді це всього на всього, п’яти річна дівчинка». – Трохи спантеличено думала Вікторія тиснучи її маленьку ручку.  - « На скільки ж вона розумна» .
  • - «Блін відчуваю себе Майн, коли та укладала договір з тим торговцем. Зараза як же його там звали, ніяк не пригадаю. А ладно нестрашно.» - Подумала про себе Ангеліна, тиснучи руку, своєї майбутньої, прийомної матері у відповідь  .- «Але найголовніше,  те що я на крок блище стала до своїх цілей,та виконання поставленого переді мною завдання. Та й  переворот мені вже не такий страшний. Якщо все буде в порядку то я таким чином, якщо в мені є магія, а я впевнена що вона у мені є  зможу потрапити в осередок вчених, хоча й без неї, мене б туди прийняли з моїми то мізками. Та все ж з магією якось все ж воно спокійніше. 

     Через декілька днів, всі нюанси пов’язані з удочерінням, та правами Ангеліни про котрі було домовлено, владналися і всі троє, купивши білети на поїзд, рушили в Одессу, де на молоду вчену, чекало нове життя 

Категорія: Американські фільми/серіали Американські фільми/серіали | Додав: Максим_Фенікс
Переглядів: 408 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Військові хроніки перероджених дівчат: Сага про патріотку Софію.4 Продовження Глави 2
Завантаження...