menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.01.2022 в 15:34
Фанф прочитано: 516 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Військові хроніки перероджених дівчат: Сага про патріотку Софію. Продовження 3 Глава 2


25.01.2022, 15:34

                                         Глава 2
                             Софія та Ангеліна

POV Софія.
18 березня. П’ятниця.  1915 рік.
Територія Галичини. місто Київ.
Помістя  Солоненків.  



    Сьогодні минув мій сьомий день народження. Аж не віриться що це нарешті сталося, ще декілька днів і  я зможу пройти магічний тест, а опісля   податися в магічне училище.  Нарешті я зможу знову служити як годиться своїй батьківщині і у відповідний час зроблю все щоб відстояти її незалежність. 
  Ці довгі сім років, були для мене не дуже складними. Але при цьому яб не сказала що мені було дуже легко.  Перші два роки я витратила на те щоб заново навчитися ходити,говорити,  а також читати і писати. Після чого поринула в історію цього світу, та у вивчення магії.
   Знання моя крихітна голова, поглинала немов бездонний колодязь. І вже у чотири роки я почала непогано розбиратися у всіх магічних аспектах,і що дуже й дуже дивно вміла дещо чаклувати, без Орба, спеціального магічного каменя,червоного кольору та округлої форми призначеного для підєднання так би мовити до магічної мережі, а при його відсутності, вивільнення магічної енергії було просто неможливим як і чари.
    Орб без мага просто камінь, маг без Орба просто людина. Камінь був чимось на зразок підсилювача, для певних осіб, котрі відчували потік магії з Лейліній, розлитий по поверхні  землі і могли ним користуватися. Чимось це мені нагадало джидаїв. При цьому одні люди могли направляти енергію крізь себе в орб цілими потоками а інших ледве вистачало на невеличкий струмочок.  Я ж якимось чином,припускаю  що через втручання вищих сил, котрі мене сюди послали, могла  частково обходити цей закон.
     Для прикладу : у мене дуже добре виходило відчувати, коли хтось чи щось, перебуває   безпосередньо поруч зі мною,  під закляттям ілюзії,а якщо було потрібно, то сама могла запросто розвіяти, або створити марево.
    Також мені вдавалося керувати власною магічною енергією. Я  буквально відчувала як вона потрошку мене наповню, правда це були не потоки, а скоріше  крапельки, котрі накрапали то повільно то швидко,з різною інтенсивністю. Через це доводилося дуже обережно користуватися власними силами , хоча таких приводів майже не виникало. Припускаю що така нерівномірність, була викликана моїм віком і я сподівалася що в майбутньому все буде йти як треба. 
    Такі дивовижні таланти водночас і радували і непокоїли всіх моїх теперішніх близьких,коли я демонструвала їм деякі свої вміння. Адже вони ніколи не чули, щоб хтось колись, чаклував без магічного каменя, хоча мого дідуся,   всеж більше радували  ніж непокоїли мої таланти, він бачив у мені великий магічний потенціал, котрий мав ще більше розкритися у майбутньому,для нього  я була кимось на зразок, магічного вундеркінда.   
       У п’яти річному віці, на основі деяких здогадок,  мені дещо спало на думку. Згадався один давній аніме серіал з попереднього життя під назвою Штурмові відьми, де відьма з Фусо, Міо Сакамото за допомогою свого меча билася проти Неорой, прибульців котрі атакували Землю. Тож згадавши це у мене виникла одна божевільна ідея, а саме  спробувати закачати свою магічну енергію в меч і  вистрілити з його допомогою енергетичною хвилею чи чимось подібним. Задля експерименту, сама точно незнаючи що з цього вийде, я тихцем свиснула з дідусевого кабінету його меч, коли він був у дома і пішла за будинок,  де і почала свої випробування. Скажу відразу, прийом перевершив усі мої сподівання та  був досить вдалим, хоча і попсував нерви моїм рідним .
    Заливши небагато енергії в клинок, щоб часом як що мій експеримент  вдастся, не рознести все навколо і не ослабити, занадто сильно, своє маленьке тіло, нестачею  магії.  При цьому в успіх не дуже врилося. Я заплющила очі,  сконцентрувалася  і легенько змахнула мечем в небо, вивільняючи енергію, незнаю як це в мене вийшло, але все ж вийшло бо наступної миті я відчула що мене, немов ударною хвилею кинуло на землю, пролунав сильний свист, від якого  на секунду заклало вуха,  а в небі пролунав вибух, котрий нагадував салют, все ж таки добре що я вклала в меч так мало мани,інакше могло статися щось набагато гірше. 
     На весь цей шум, відразуж прибіли мати, дідусь та батько і з ошелешеним виглядом дивилися на те що я накоїла, хоча в принципі нічого такого поганого і не зробила, так помяла квіти і струсила на землю з яблунь всі плоди. Благо на вулиці був початок осені і всі яблука майже дозріли, тож збитків я не наробила. Коли я розповіла що сталося, звісно без інформації про аніме, списала все на те що захотіла випробувати одну свою ідейку. Давно вже було цікаво що станеться якщо я так зроблю , то дідусь тільки здивовано витріщився на мене в принципі як і батько, а мати підбігла до мене зі сльозами на очах і міцно  обійнявши, почала притискати до себе і гладити по спині, хоча насправді нічого серйозного не сталося, що я і спробувала їй сказати але та неслухала мене і продовжувала плакати, на що мені стало совісно перед нею, я ж бо раніше нічим таким її нелякала і не засмучувала .
    Наскільки я знала. Моя мати чомусь не успадкувала магічних сил, котрі в принципі мали передаватися від покоління до покоління, а не через раз, чому так сталося нікому не було відомо. Тому коли я в такий дивний спосіб почала  проявляти  свої магічні здібності, то стало ясно що від долі не втечеш. Від долі військового , цілителя,або вченого,куди обов’язково йшли всі хто був наділений магічним даром,  що змусило переживати матір і батька. Їм не дуже хотілося щоб їхня дочка в майбутньому стала  військовою,   і всіляко вмовляли дідуся зробити так, щоб той вибив мені  місце в осередку цілителів, той пообіцяв що щось вигадає, але на жаль я невпевнена що щось з цього вийде, оскільки в 1921 році почнеться громадянська війна про яку окрім мене і Американки ніхто незнає і всі сподівання моїх рідних зникнуть у небутті. До речі варто зазначити  що мій батько хоч і був магом, та вчився в магічному училищі, але в армії Галичини не служив. Так вже сталося, що його, після закінчення навчання, відправили в запас, а все тому що в Русійській імперії існує реєстрове козацтво, подібне до того що було  в моєму світі. В  цей реєстр входять і бойові маги, незважаючи на те що у військові  магічні училища приймають усіх хто володіє магічним даром,оскільки це є обов’язковим то  в армію потрапляють далеко не всі. Приблизно від десяти до тридцяти відсотків Галичан, Суомійців аналог Фінів   або Литвонців в нашому світі це Білоруси, в основному це залежить  від того скільки їх у випуску, відправляють в так званий  запас,а ті хто туди не потрапив хочеш не хочеш а мусять нести службу. Як мінімум п’ять років. І лише після того мають право підти в запас. Якщо звісно  захочуть, а таких дуже мало, оскільки більшість магів походять з древніх військових родів і служба в них у крові.   Щож до життя  магів в запасі то їм  не заборонено чаклувати в цивільному житті. Для цього їм видають так звані цивільні орби, котрі набагато слабші за ті котрими користуються військові маги. Робиться це для того щоб у людей  не виникали бунтівні настрої, а також  щоб маги були більш менш в формі на той випадок якщо їх переведуть в регулярну армію у разі війни котра затягнеться і буде не вистачати регулярних військ, або якщо хтось з реєстрових  піде в запас чи відставку.  Окрім того магам дозволено служити  в  жандармерії, туди йдуть переважно ті кого відправили в запас, рідко там можна  зустріти тих кого спочатку  відправили в армійські підрозділи, але й там є обмеження. Від 2 – 5 магів на один відділок жандармерії.  З магами котрі бажають стати цілителями або вченими  все трохи  простіше. Їх не відправляють в запас відразу ж після закінчення училищ. Реєстр на них не діє, оскільки уряд вважає що вони йому нічим не загрожують, але все ж найсильніші та найталановитіші цілителі мають нести службу при збройних   силах.    Ну а щож  маги Русії ? Ну а в магів Русії все трохи по іншому. Реєстру немає, вони мають право користуватися повноцінними, не цивільними   орбами і при цьому  не перебувати     на службі в лавах регулярних військ, хоча теж всі як один мають навчатися в училищах, без винятків, і при цьому чисельність їхніх бойових магів в збройних силах  має перевищувати   чисельність реєстрових  магів окупованих ними  народностей в два рази, на випадок повстання. Себто якщо на території Галичини наприклад 10 тисяч реєстрових магів то магів котрі належать до збройних сил  Русії на тій же території має бути 20 тисяч. Плюс декілька тисяч цивільних, рідних цих магів,котрі в теорії теж можуть в разі чого битися, адже багато хто давно поосідав на цих територіях.   
     Але повернімося до того дня.       
   Трохи заспокоївшись, мати вивільнила мене зі своїх обіймів і подивившись в очі, попросила пообіцяти більше ніколи так не експериментувати і неробити нічого небезпечного. В свою чергу  подивившись в її сумне і тривожне  обличчя, я скріпивши серце змусила себе збрехати новій матері і пообіцяти, після чого в мене на душі почали скребтися коти і я відчула сильну провину за те що станеться у майбутньому. Але іншого виходу на жаль не було. Звісно можна булоб, після початку перевороту втекти в Імперію як це зробила Серебрякова ,вірніше зробить,а потім в Атланту , але на жаль це не мій випадок. Я в цьому світі на завданні, тому буду захищати тих хто став мені новою ріднею до останнього.
   Після тих подій, я більше нікому  не завдавала клопотів, принаймні намагалася  і наступні декілька років діяла партизанськими методами. Пробувала відшукати в газетах інформацію, про хоч якогось вундеркінда у сфері науки, тихцем від мами розмовляла з дідусем про магію, його дуже зацікавила моя ідея з магічним клинком і чесно при цьому зізналася що дуже сильно хочу піти в Юнкери коли досягну семи років, дідусь був дуже здивований таким моїм рішенням, а я пояснила це тим що хочу якнайшвидше опанувати магічними талантами і приносити користь своєму народові, при цьому пафос у моїх словах аж зашкалював. Дідусь з цього лише посміявся, хоча все ж було видно що його трохи струбували слова 5 річної дівчинки котра висловлюється такими дорослими фразами , про які як правило ще немає знати, але незважаючи на все це він пообіцяв мені допомогти і нічого  нерозповідати батькам.
    У свою чергу я почала думати якби так зробити щоб мама не була сильно проти мого вступу в лави Магів Юнкерів, та ще й у сім років. Одна справа, сирота Дегуршаф, у котрої  немає ні рідних, ні можливого світлого майбутнього. А інша справа дівчинка з більш менш благородних. Адже вік з якого зазвичай  приймали  в маги – Юнкери 14 років. Моє бажання в такому випадку, було б нонсенсом та викликалоб шквал противоріччя, але на жаль в зв’язку з відомими подіями у майбутньому, іншого виходу просто не було   і довелося йти на хитрощі та маніпуляції, всіляко догоджати матері і бути пай дівчинкою, щоб вона нічого не запідозрила.
   І от нарешті прийшов час якого я так чекала, моя перевірка пройшла успішно, навіть занадто, таких результатів не очікував навіть мій дідусь, а мої батьки були просто в шоці, але ще більше шоку було коли я зібравши всіх рідних у великій залі після свого екзамену, та  розкрила свої карти.
  • - Що ти хотіла нам сказати  мила ?- Запитала мама з тривогою в голосі коли всі розсілися, а я вийшла на середину кімнати і стисла маленькі кулачки щоб бути більш впевненішою при розмові.
  • - Я збираюся вступити у Київське військове магічне училище і стати найсильнішим магом Юнкером за всю історію .- Промовила я не дивлячись на неї.
  • - Та ти що ? – Вражено вигукнула Анастасія так звали мою теперішню матір . – Тобі ж лише сім років Як ти можеш думати про таке ? Не відпущу.
  • - Заспокойся дочко .- Промовив мій дідусь Ігор Федотович .- В тому нічого страшного насправді немає, я вже давно все з нею обговорив і ми зійшлися на деяких умовах які вона не буде порушувати, до тогож вона буде весь час під моїм наглядом 
  • - Саме так мамо .- Підтвердила я.   
  • - Алеж вона ще маленька і дуже крихка її там всі будуть діставати, вона не витримає навантажень   .- Вигукнула спантеличена жінка. На що я здивовано на неї глянула, бо в свої сім років я не виглядала крихкою і тим паче  не була безневинною. Насправді я виглядала значно старшою, хто не знав той приписував мені 10 -11  років, мій зріст був метр п’ятдесят. На відміну від тоїж Дегуршаф я не була худорлявою, а навпаки в мені було трохи зайвої ваги, хоча товстою за мірками свого 21 го століття я все ж не була. Плюс я тихцем від матері, тренувалася на задньому дворі, робила різні фізичні вправи, займалася акробатикою та іншими подібними речами, намагалася зробити все щоб тримати себе у форму і не сильно зажиратися, як це любила робити більшість благородних. Іноді мене тренував і мій дідусь, влаштовуючи невеличкі марш кидки.   
  • - Ха ха ха .- Розсміявся в свою чергу   дідусь на слова Анастасії, та видав при цьому  мої секрети .- Цю малу хитрюгу не так легко дістати, а якщо хтось все ж наважиться я думаю вона зробить все щоб  кривдник отримав від неї по заслугах. Ти дуже применшуєш кмітливість своєї доньки, вона не така проста як ти думаєш,а на рахунок навантажень останні два роки вона як  сама, так і з моєю допомогою, тихцем тренувалася щоб тримати себе у формі.
  • - Та як же це так .- Приголомшливо вигукнула моя мати, та сплеснула руками, не вірячи власним вухам .- Ангеле мій навіщо ти брехала ?
  • - Вибач мамо .- Промовила я все ще не дивлячись їй у вічі .- Мені дійсно соромно за те що хитрувала, але по іншому б ти мені не дозволила, а  мені дуже хочеться випробувати свої сили у дії, до тогож є декілька магічних  ідей  типу того випадку з мечем котрі я хочу втілити у життя.
  • - Але чому в сім років ? .- Здивовано запитав мій батько,  котрий до цього просто мовчав і слухав.- Чи не зарано для цього всього ? Може б ти краще поки що погралася ляльками ?
  • - Та ну тебе тату .- Обурено вигукнула я .- Які ляльки    Я хочу служити на благо батьківщині .- І щоб було зрозуміліше додала .- Галичині а не Росії, а на рахунок того чому так рано А чого чекати ? Нехочу марно втрачати роки і свій потенціал.
  • - Але ж ти дівчинка .- Це знову мати і це схоже був її останній аргумент
  • - І що з того ? .- Закотивши свої очі запитала я. Хоча відразу прикусила язичок, оскільки на секунду забулася в якому часі знаходжуся, тому почала викручуватися як умію .- Ну тобто, там же окрім мене будуть ще дівчата. Он дідусь розповідав що щороку до них приходить як мінімум 2 – 3 нові першокурсниці, тож в цьому проблем небуде. 
  • - Саме так .- підтвердив той, а мати прикрила очі руками
  • - Мамо ну заспокойся не переживай .- Невитримавши промовила я підбігаючи до неї і обіймаючи .- Все буде добре. Я ж не на війну збираюся, а лише в магічне училище. До тогож після його закінчення за домовленістю з дідусем планую бути випробовувачем. Буду експериментувати в якихось лабораторіях, вірніше допомагати в експериментах.
  • - Ох лисиця ти моя .- Лагідно дивлячись на мене промовила Анастасія .- І в кого ти така розумна та   хитра ?
  • - Мабуть в саму себе .- Стенувши плечима і розвівши руками  промовила я.
  • - А якщо війна ? -  Все ще стурбовано запитала моя мама.
  • - З ким ? .- Запитала я зацікавлено, але схоже мама і сама незла відповіді.
  • - Та хто його знає .- Невпевнено відповіла Анастасія. 
  • - Ну тоді і подумаємо над цією проблемою .- Відповіла я .- До тогож саме для цього я і хочу стати Юнкером, щоб не лише дідусь захищав сімю в разі чого.
  • - Гей. А я що не майбутній маг чи що ? .- Подав голос мій брат, коли сидів до цього часу мовчки.
  • - А ти молодий чоловіче посидь спокійно і послухай .- Промовив мій дідусь .- От кому кому, а тобі точно ще рано, та й магічний потенціал у тебе не дуже як і фізична форма.
  • - Ех знав би я що сестричка готує таку подлянку .- Скрушно зітхнув брат.-  Чож мене не покликала  тренуватися.
  • - Ти б нас здав .- Промовила я з посмішкою.
  • - А от і ні .- Промовив Володимир і показав мені язика, на що я подивлася на нього своїм дорослим поглядом і промовила.
  • - І це все на що ти здатен ?
  • - Ну вибачай сестро. В мене немає твоїх мізків.
  • - Так діти годі сперечатися .- Це вже мій батько. 
  • - Добре .- Промовила Анастасія  остаточно здавшись та змирившись.- Якщо ти так цього хочеш тоді я не буду тобі забороняти.
  • - Дякую мамо .- Радісно вигукнула я на всю кімнату і полізла обніматися та цілувати її обличчя,  через що мало не впала разом з нею з крісла  на підлогу.
  • - Та годі тобі підлабузнице , задушиш .- Посміхаючись промовила жінка, але було видно що їй приємно, те як донька до неї ставиться.
  • - Я не підлабузниця я просто тебе дуже люблю .- Промовила я їй на вушко, і це було справді так. В минулому житті, вона теж так само любила,  свою тодішню матір і намагалася її  по своєму оберігати. Приклад тому, майдан 2014 року , незакінчений інститут Шевченка, військовове офіцерське танкове училище, ООС, а потім і  повномасштабна атака об’єднаних сил Нато та України  на Росію. В той час вона робила все щоб Москва, не увійшла до її Києва, та не змусила її сімю жити у страху. Тому теж саме вона збиралася робити і в цьому житті, хоча й неочікувала подібного, коли перероджувался і отримувала завдання від Відступника, але дуже швидко побачила які хороші ці люди   з котрими вона розділила своє нове життя і як їй вдруге пощастило, особливо з матерями, за що і полюбила їх всіх .- Пробач будь ласка що довелося переживати. Я тому й не хотіла нічого розповідати, щоб не травмувати тебе завчасно, а поставити перед фактом. Мені дійсно шкода що так вийшло, але все буде добре не хвилюйся.
  • - Ой та я все розумію .- Дивлячись прямо мені в очі промовила Анастасія, а я в її.  В котрих читалася сильна любов котру вона бачила в моїх, а також  страх за моє життя .- Але будь там обережною.
  • - Анастасіє не переживай ти так .- Подав голос мій дідусь .- Нічого поганого там не станеться. Ми уже домовилися з твоєю хитрюгою, що в день вона буде в училищі, а в певні дні вона буде ночувати у дома. Плюс всі вихідні теж буде проводити тут.
  • - Що правда ? .- Здивовано запитала мама . – А та к хіба можна ? 
  • - Зроблю для неї деякі виключення з правил, я ж усе таки як не як а керівник училища, до тогож Софія сама попросила про це, щоб ти за неї не дуже переживала. 
  • - Саме так .- Підтвердила я зариваючись обличчям в мамин одяг, а сама раптом зрозуміла що  мені теж буде дуже складно  на довго розставатися з нею. – «Невже я стала маминою доцею.» - Промайнуло в моїй голові. - «Та такого навіть в минулому житті не було. Невистачало ще через це зірвати свою місію, хоча в принципі нічого поганого в цьому немає, маю на увазі побути в такому становищі.» - Варто мені було про це подумати, як з моїх очей закапали сльози. Мені раптом перехотілося на довго покидати маму і плюнути на все, від чого я почала подумки лаяти саму себе, за те що в мені прокинулася маленька дівчинка, якою  знаходячись в цьому тілі я по суті й була. 
  • - От тобі й на, от тобі й Юнкерша .- Побачивши мої сльози промовив дідусь .- А плаче невідомо чого немов маленька дитинка.
  • - Та ну тебе .- Спокійно промовила я зариваючись ще глибше обличчям  в мамин одяг, і відчула як та пригортає до себе мою голову, при цьому з очей так і текло, але я нехотіла це  зупиняти і сиділа так певний час, після чого додала, покрививши душею  .- Це від щастя.    
  • - Ну. Ну. Від щастя в маму неплачуть .- Це вже мій брат. Якже мені хочеться в нього щось запустити, але я стримуюся і продовжую сидіти в обіймах з мамою.
  • - Ходімо синку .- Промовив мій батько беручи того за руку і йдучи з ним з кімнати .- Далі ми їй непотрібні.  
  • - Про що ви там ще домовлялися ? .- Запитала мама коли обоє вийшли.
  • - Та більше майже ні про що .- Відповів дідусь .- Мала просила щоб поблажок в училищі більше ніяких не робилося, лише ті про які я сказав раніше. В усьому іншому з неї питатимуть по повній програмі, але за це не варто турбуватися, дівчинка вона у нас досить розумна, сама знаєш що наші вчителі про неї кажуть. Голову на плечах має, тож все буде в порядку.
  • - Саме так .- Підтвердила я вивільняючись з материнських обіймів, та являючи світу червоні від сліз голубі очі, та вороняче гніздо на голові.
  • - Бачу когось потрібно причесати .- Промовила з посмішкою Анастасія встаючи з крісла, та взявши доньку за руку підвела до великого  дзеркала котре стояло у кімнаті, витягнула з кишені гребінець і почала розчісувати моє чорне волосся, а я глянувши на нього в дзеркалі, немогла не замилуватися собою в черговий раз. У моєму попередньому житті, моє волосся було, світло русого кольору і звивалося саме по собі як у Герміони з Гаррі Поттера  , що мені не дуже подобалося. В цьому житті природа з генами, наділили мене довгими, чорними як смола косами, котрі були рівними, переливчастими і нагадували водоспад, та досягали лопаток, на мою думку це просто клас. Також у мене були прекрасні сині очі, котрі в поєднанні з волоссям мені дуже пасували, та й лице було нівроку. Я не була красунею, а скоріше милою дівчинкою з особливим шармом як і моя  теперішня мати. Закінчивши причісування Анастасія ніжно обійняла доньку з переду і теж почала нею милуватися.
  • - Ми як дві каплі води схожі .- Промовила я дивлячись уже на свою матір.
  • - Ви обоє гарні .- Промовив дідусь котрий все ще перебував у кімнаті. На що ми просто усміхнулися одна одній у дзеркало.

X                                                    X                                                   X

     Наступні декілька днів, видалися для мене напруженими і досить таки неспокійними. У мене були побоювання, що щось може підти не так, тому я дуже хвилювалася.  Але коли на третій день, дідусь нарешті  повідомив мені, що в училищі,  він усе владнав, і я допущена до екзамену, то я відчула що з моїх плечей, немовби впала ціла гора, і я нарешті змогла спокійно видихнути.
    Щож до самого екзамену, то  я анітрохи за нього не переживала, оскільки на сто відсотків була впевнена в його проходженні. Мої магічні здібності, знання котрі я отримала в обох світах, а також низка інших факторів,  це підтверджували.

 
Категорія: Американські фільми/серіали Американські фільми/серіали, Повсякденність, Кохання/ненависть, Навчальні заклади, Аніме, Дружба, Романтика | Додав: Максим_Фенікс
Переглядів: 516 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Військові хроніки перероджених дівчат: Сага про патріотку Софію. Продовження 3 Глава 2
Завантаження...