menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.01.2022 в 16:07
Фанф прочитано: 589 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Військові хроніки перероджених дівчат: Сага про патріотку Софію. Продовження 5 Глава 3


25.01.2022, 16:07

                               Глава 3 
                        Маг - Юнкер Солоненко

POV Софія
23 березня 1915 рік середа
місто Київ.
Військове магічне училище імені Тихомира  Шевченка

10 00 за місцевим часом




     В училище я потрапила близько 10 ї години дня, як і було домовлено з приймальною комісією. Звісно не сама а в супроводі матері, хоча це було зайвим. До місця призначення я могла спокійно добратися і без Анастасії, оскільки пересувалася безпечно та з комфортом в розкішному сімейному екіпажі. Плюс я скоро стану Юнкершою, повністю розвину свої сили і в разі чого зможу захистити не тільки себе а й свою сім’ю, що і сказала матері, на що вона мені відповіла, що поки цього не сталося, то саме вона, на данний момент мене захищає, а не навпаки. Я хотіла було заперечити і сказати що  можу, сама  за себе постояти, оскільки моя магія досить сильна, і дещо я вмію робити без Орба, але вирішила промовчати і незатягувати суперечку, оскільки час не резиновий  і потрібно було поспішати. До тогож я підозрювала що мама просто хоче побути зі мною якомога довше, адже дуже  скоро, таких можливостей буде все менше і менше.  

      Діставшись до училища і вийшовши з карети, ми з мамою міцно обійнялися, після чого вона побажала мені удачі попрощалась і пішла назад до екіпажу, а я рушила в бік прохідної, де на мене вже чекав офіцер з сержантськими погонами, якого виділили мені для супроводу. Назад додому після екзамену мене мав доправити дідусь,котрий поїхав сюди ще з ранку,   як він мені пояснював на передодні і наскільки я знала сама, він як керівник  закладу, буде одним з тих хто мене екзаменуватиме. На мої питання на рахунок того що мене чекатиме він нічого невідповів, а я і ненапосідала з запитаннями, оскільки як вже раніше було сказано,була готова до всього.
   Підійшовши до офіцера, та відрекомендувавшись я рушила за ним, в напрямку  головного корпусу. Після чого, піднявшись по сходах сержант спочатку провів мене до гардеробу де я лишила свій плащик, а потім поправивши свою чорну спідницю котра сягала до підлоги та пригладивши білу блузку з вставками квітами, червоними маками я  покрутившись трохи перед дзеркалом, повісила свою невеличку синього кольору, розшиту бісером,  сумочку на плече,  знову рушила за солдатом, котрий весь цей час  терпляче мене чекав, в напрямку потрібної аудиторії. 
   В попередньому житті я не раз  бувала в цій будівлі, вірніше у досить  схожій  з мого світу,    і запам’ятала її дуже добре,  оскільки до того як пітти на військову службу,навчалася тут цілих два роки  на юридичному факультеті,  і зараз   на мене накотилася ностальгія. Я  йшла подібними, до мого старого світу  коридорами, і згадувала як ходила ними  з друзями по навчальних кабінетах, як ми на передодні розгону, про який на той момент ще незнали, домовлялися йти на Майдан, а також як після всіх подій і початку війни я забирала документи, для переведення у військове танкове учиище, та суперечку на цю тему з моєю тодішньою мамою …
    Несподівано мої роздуми перервав офіцер, котрий зупинився, біля потрібних мені дверей і відчинив їх, на що я подякувала йому і зайшла в середину.
    Перше що я побачила це саму приймальну комісію котра сиділа неподалік від дверей, але варто було мені глянути на них як я все зрозуміла і скривилася. Моє відчуття магії, мене ще ніколи не підводило, тож я  клацнула пальцями і марево зникло. Це була ілюзія . Схоже мене вирішили перевірити прямо з порогу, очевидно я комусь не сподобалася заочно і від мене вирішили позбавитися завчасно,цікаво кому це знадобилося, та й дідусь мені про те що в нього є вороги нічого не розповідав, хоча припускаю що він просто не хотів мене заздалегідь тривожити чи лякати, хто його знає, потім запитаю все сама.

  Справжню комісію я побачила відразуж після того як зникла ілюзорна. П’ять осіб  на чолі з моїм дідусем сиділи за великим столом вкритим синьою скатертиною, на протилежному боці кімнати, майже біля самої стіни. Двоє з них, якщо не рахувати мого дідуся, були з орбами та  у військовій формі, на плечах у обох, красувалися погони капітана та полковника.
     Першому офіцеру   на вигляд  років 30 – 35 на голові у нього коротка стрижка під їжака,але взамін під носом ростуть,    довгі та пишні  вуса, чорного кольору як у справжнього козака. Другий офіцер був сивоволосим,але  судячи з того що на обличчі мало зморшок, не дуже старим років так десь під  50.  Третім присутнім, був русоволосий чоловік років 30  у цивільному, очевидно викладач. І останньою виявилася немолода але і не стара жінка в окулярах з рудим волоссям  у медичному халаті та  з магічним каменем на грудях.
    У свою чергу ця четвірка за виключенням мого дідуся, котрий задоволено мені посміхався , великими здивованими очима дивилася на те місце де нещодавно була ілюзія , а потім перевела свої погляди на мене. В їхніх очах, можна було легко розгледіти подив,  та сум’яття,мабуть в їхніх головах зараз вирувала ціла буря емоцій,але я нічого пояснювати не стала,а просто впевненим кроком рушила до своїх екзаменаторів. Генерал  я думаю, розповідав своїм колегам, про мої  навіть для цього світу незвичайні здібності, але ті очевидно не повірили йому і от результат. 

 
  • -  Вітаю .- Промовила я підійшовши  до них майже  у притул і взявшись за краєчки своєї спідниці, як мене вчили, зробила реверанс. - Софія Солоненко прибула на місце екзаменування і готова розпочинати. - Привітальні слова як на мене, вийшли досить дорослими і личили більше солдату ніж семирічній дівчинці. Але нехай. Це лише збільшить мої шанси на вступ.
  • Доброго дня Сідайте .- Першим промовив капітан вказуючи на вільний стілець перед столом.
  • - Дякую .- Промовила я і сіла
  • - Ви нас дуже здивували, ми не очікували що ви самі розвієте чари .- Це вже озвалася  жінка медик, при цьому вона зацікавлено  мене оглядала.
  • - Ну Ігор Федотович мав вас попередити що я дещо умію .- Промовила я досить  твердим, та спокійним голосом, у якому відчувалися сталеві нотки , і побачила що мої слова викликали знову здивовані погляди, мабуть думали що я назву його дідусем, але я не бачу сенсу в тому щоб прикидатися маленькою безневинною дівчинкою, та й настрою немає з ними гратися в такі ігри .
  • - Так. Нам розповідали про певні ваші таланти .- Озвався сивоволосий  чоловік,і подивився на мене якось зверхньо .- Але оскільки багато людей звикли прикрашати досягнення своїх близьких, то ми вирішили що тут теж саме, особливо враховуючи розповіді, про те  що ви міс, можете чаклувати без Орба, що в принципі неможливо. Хоча я досі такої думки
  • - Непотрібно бути таким категоричним Полковнику Воронов .- Промовила розважливо жінка .- Ви самі щойно були свідком як дівчинка легко розпізнала обман і розвіяла ваші чари.  
  • - «А то он кому я зобов’язана таким незвичним початком екзамену.» - Пронеслося у моїй голові .- «Цікаво чим же я йому так встигла насолити. А стоп» .- Дійшло до мене через секунду, через що я подумки скривилася  .- «Цей полковник він же москаль, якщо  судити  по призвіщу, і імовірно в нього якісь претензії до генерала. Хоча кого я обманюю, сама знаю які. В цей час а загалом і в мій теж у Росіян всього одна претензія, походження. Хоча на скільки мені відомо з історичних книг в цьому світі Імператор ставиться до вихідців з Галичини більш лояльніше,ніж це було у нас,   як і певний відсоток населення, а це вже знаю з власного досвіду, оскільки по сусідству живе декілька заможних родин котрі за походженням є Росіянами і всі вони ставляться до нас по нормальному без будь якого націоналізму,таких тут ще називають  симпатиками. Хоча я невпевнена що вони знають чиї ми нащадки, треба буде спитати про це у дідуся, а заразом розпитаю  і про цього полковника. » -   
  • - А ви впевнені що це її робота ? .- Скептично запитав сивоволосий, поки я блукала у своїх думках.
  • - На що ви натякаєте ? – Запитала обурено рудоволоса.
  • - Микола Леонідович хоче мабуть сказати, що розсіювання чарів, це моїх рук справа .- Спокійно промовив Ігор Федотович
  • - Саме так .- Підтвердив полковник з посмішкою .- І поки не побачу що це не так, не повірю.
  • - Ну це без проблем  .- Спокійно промовила я, нарешті покінчивши з роздумами і не чекаючи, поки мені віддадуть наказ для демонстрації,зосередилася на тому що хочу побачити, та в якій кількості і клацнула пальцями.
    Ефект був миттєвим. В просторому кабінеті, відразуж зявилося п’ять комплектів, повноцінних ілюзій, приймальної комісії,після чого в приміщенні  на декілька хвилин запанувала тиша. Всі присутні  хто задоволено, а хто здивовано дивилися на ці марева, особливо порадував дівчину, вигляд сивоволосого у нього від побаченого просто відвисла щелепа. Насолодившись цим видовищем Софія клацнула пальцями ще раз і все зникло .
- Сподіваюся це всіх переконало ?- Запитала я у комісії
  • - Вражаюче І це в твоєму  то віці та без Орба. - Озвалася після демонстрації жінка і трохи стурбовано запитала .- Ти нормально себе почуваєш ? Не відчуваєш слабкості чи нудоти ?
  • - Ні нічого такого .- Відповіла я розуміючи що вона має на увазі .- Для мого організму, та тіла, така кількість ілюзій цілком прийнятна. Я  вивчала магію по книгах, які були у нас в дома, та   з їх допомогою, провівши деякі розрахунки, а також методом проб, та помилок, я навчилася визначати свій поріг і час через який можу повторити, те чи інше заклинання. П’ять таких ілюзій, без магічного каменя, в поєднані з моїм віком, статурою, та харчуванням, це для мене іграшки, я можу і набагато більше.
  • - Ого. Не погано. Не погано. Бачила звіт про твою перевірку, на магічні здібності,скажу чесно він мене вразив, але те що ти нам зараз продемонструвала ще більш захоплююче.
  • - Погоджуюся .- Промовив капітан  .- І чесно кажучи якби моя воля б таку обдаровану дівчинку прийнявби в училище,  без вагань і без будь яких додаткових випробувань та питань
  • - Тобто ? – Здивовано запитала я.
  • - Те що вона обдарована, не значить, що це звільняє її від екзамену .- Суворо промовив полковник .- Тож будь ласка обґрунтуйте сказані вами слова.
  • - Видно що дівчинка, виконала великий об’єм роботи, коли самостійно вивчала магію. Також демонстрація сил без Орба багато чого вартує, тут і сліпому видно що у неї великий магічний потенціал.  І це я вже не кажу, про те що ця юна особа є онучкою Ігоря Федотовича, котрий як я думаю без посередньо, сам дечому її навчав, а всі ми з вами знаємо, що генерал нікому спуску не дає. Для її віку, це просто фантастичні досягнення. Але як я вже казав, це лише моя персональна думка, рішення за більшістю.  
  • - В більшості ваші слова це лише припущення .- Роздратовано промовив Воронов. – А от щодо, здібностей та знань.  То я вам  нагадаю, що мій онук, теж багато чому навчився від мене і від свого батька,але при цьому, йому ніхто не давав таких поблажок, він проходив на загальних засадах.   
  • - Хоча коли дійшло до реальних дій, то його результати виявилися вище середніх  .- З посмішкою промовила лікар .- І це при тому, що він старший, за цю дівчинку, на сім років.  Можливо ви його навчали чомусь не тому ?
  • - На що ви натякаєте ? - Обурився сивоволосий.
  • - Годі сперечатися. Ми тут не для цього .- Промовив з ноткою задоволення в голосі генерал і додав трохи суворіше  .- Ніхто не буде приймати мою онучку  по блату. Я сотні разів повторював іншим, що подібного не потреплю, і сам не збираюся порушувати власних правил. В моєму училищі цінуються знання, та здібності, і крапка Ти погоджуєшся Софіє ?
  • - Що ? А так звісно .- Трохи розсіяно відповіла я оскільки слухала цю перепалку і починала дещо розуміти, хоча для повної картини пізніше уточню мої здогадки у дідуся  .- Я навіть не думала, про те щоб потрапити в училище в такий спосіб, тож готова до нових демонстрацій вмінь та знань.
  • - Добре Тоді починаємо .- Радісно промовила лікар дістаючи з кишені навчальний орб і протягуючи його мені .- Чесно кажучи мені дуже хочеться дізнатися на що ти здатна з орбом, тож почнімо з цього.
  • - Добре – Не стала я заперечувати і взявши магічний камінь одягла його собі на шию.

    Демонстрація сил, та усний екзамен зайняли близько години. В ході випробувань зясувалося, що я можу генерувати блискавку з  допомогою рук. Було дивно і незвично,  відчувати як через все моє тіло, проходить хвиля електричної енергії, та збирається на кінчиках пальців. В той момент я відчула себе Джидайкою. Тому пригадавши як то робилося у фільмах, я  наблизила свої долоні, якомога ближче одна до одної, та   спробувала відповідними пасами з’єднати іскорки між собою і у мене це вийшло. Між моїми руками, почав формуватися справжній міні шторм, фіолетового  кольору, але коли я спробувала збільшити його, повільно тягнучи руки в різні боки, то у мене нічого не вийшло. Ланцюжковий зв’язок, між блискавками, несподівано розірвався і все повернулося до того з чого починалося. Я трохи розчаровано зітхнула, думаючи про те що потрібно буде, попрактикуватися над цим вмінням, і опанувати його з часом  повністю, перекрила за допомогою магічної мережі, потік електричної енергії,   та нарешті глянула, на приймальну комісію і мало не розсміялася з того видовища яке побачила.
    Всі п’ятеро, навіть мій дідусь, дивилися на мене, круглими як блюдця очима і в кожного був відкритий від подиву рот,вони були просто  в шоці. Пізніше коли екзаменатори прийшли до тями, я дізналася що володію надзвичайно рідкісним магічним  даром під назвою Кінетичний сплеск , котрий при вірному підході  можна розвинути  і використовувати як щит , а також в якості наступального елементу на полі бою, як зброю массового ураження, що дуже мене порадувало.
 Потім я трохи полевітувала, правда без спеціального магічного ранця,котрий зазвичай слугував провідником для польотів. Вийшло доволі непогано. І це при тому, що я ніразу не літала, та не була готовою до такого повороту подій. Ця здатність  звісно теж зацікавило моїх екзаменаторів, але в порівнняні з тим що було до цього, не викликало особливої реакції, оскільки такі випадки траплялися і не раз.
 
     Ну а далі, все пішло досить буденним шляхом. Після того як мене попросили поритися в орбі і в своїх відчуттях, можливо є ще щось незвичайне, та не знайшовши більше нічого такого, розпочали штурмувати мене усними запитаннями на військову тематику,на які я блискуче відповіла. Користуючись в основному  знаннями з попереднього життя,оскільки вони були більш просунутішими,і звісно ж це викликало справжній фурор. Потім в діло пішли гуманітарні дисципліни. Більшість з них такі як  латинь, німецька мова, та  історія  я лускала як горішки, оскільки вони  вивчалися  вже у цьому житті,  за місцевими книгами, а от з деякими природничими науками мені трішки не пощастило невистачило на них розуму. В основному це були дисципліни пов’язані з технологіями. Навіть в попередньому житті я з цим не дуже дружила. В школі креслення і трудове навчання,  були моїми найненависнішими предметами, я через це мало не провалила вступ в офіцерське танкове училище, слава богу тоді все обійшлося,мене врятувала математика, але все рівно в танку я ніколи нічого не міняла і не ремонтувала, більше покладался в цьому на свого механіка і решту екіпажу, оскільки мої  руки для цього були просто непристосовані. На мене всі покладалися, більше як на командира та  тактика , ніж на людина, яка щось може зробити гаєчним ключем.
        Після моїх попередніх феєричних  успіхів, оцінка задовільно за природничі, викликала майже  у всіх присутніх здивовані і розчаровані погляди, а от полковник дивився на мене зі злостивою посмішкою, але мені в принципі було якось фіолетово. Я не збираюся засмучуватися через такі дурниці, незнаю ну і пофіг,знач не моє. Я  не вундеркінд щоб розбиратися буквально у всьому, принаймні не була нею у  моєму світі.   Головне що в цілому  пройшла і здала, що в принципі так і виявилося.
 Після екзамену, мене на декілька хвилин попросили вийти з кабінету, щоб я не заважала їм радитися, хоча на мою думку вони могли б відразу сказати що я зарахована,  а не тягнути кота за яйця, але я спокійно погодилася, вирішивши що так буде краще ніж сперечатися, і зачекала хвилин з десять в коридорі під стінкою.
    Коли мене нарешті покликали і я сіла на той же стілець, генерал без зайвих передмов, повідомив мені що я пройшла, і відтепер є курсанткою Київського магічного училища  імені Тихомира Шевченка і мене будуть чекати 1 вересня на лінійці,на цьому з вступною промовою  було покінчено , оскільки решту я і так знала, з розповідей дідуся..
   Загалом   навчання триває два роки,весь це час окрім літніх канікул, всі курсанти мешкають в казармах при училищі, в перший же день їх ділять на групи в кожній групі по 20 чоловік, загалом що року в Київське училище приходить від шести десяти  до ста осіб.
     Магам-юнкерам виділяється три комплекти військової форми  - парадна, повсякденна і льотна, плюс білизна і спортивний одяг. Мені з цього всього переліку, найбільше подобалася спортивка,в комплект якої входила чорна футболка, зелені штани та щось на зразок берців.  В минулому житті це був мій найулюбленіший одяг в армії, оскільки в ньому було легко рухатися. Нерідко в бойових умовах, щоб в разі чого було зручніше вилазити з підбитої машини я нехтувала танковою формою та бронежилетом, заради своє власної мобільності, і вдягалася як на спорт майданчик. Не раз і не два командир  батальйону через це зі мною сварився,але я стояла непохитно, що разу доводячи  йому що моя думка вірна. Спитаєте як саме ? Та дуже просто. Вилазила з умовно палаючого танку на швидкість, а потім бігла спринтом  до найближчого окопу, ямки чи будь якого іншого укриття, поки по мені стріляли пейнтбольними кульками , а іноді і сама відстрілювалася у відповіді, якщо була така можливість . В результаті в семи з десяти випадків я виживала, а гинула в основному коли пробувала відстрілюватися. Тож самі бачите,  моя фізична форма була для мене всім. До речі незважаючи на те що я полюбляла в армії носити виключно такі  практичні речі,як футболка і спортивні штани,я не переносила ці звички у   повсякденне життя і носила не тільки їх, а й  звичний  для дівчини одяг, тобто  сукні, блузки  спідниці і так далі. Я не була пацанкою, схибленою на чоловічому одязі, чи качком, я розділяла роботу якою для мене була армія і цивільне  життя, на мої переконання, не вплинуло навіть переродження я була вірна своїм принципам і в новому житті.
  Вийшовши з кабінету, після того як було оголошено результати, я присіла на лавочку котра стояла в коридорі, щоб трохи перепочити і привести свої думки в порядок,  а також
щоб дочекатися дідуся, оскільки окрім того, що він мене мав відвезти додому, я мала  до нього  декілька запитань, але трохи розслабившись і притулившись спиною, та  головою до холодної стіни. Одна зі звичок з мого попереднього життя.  Я  несподівано відчула в животі  дикий голод, та спустошення, а голова здавалося налилася свинцем. Втома все таки взяла верх над моїм  тілом, тож недовго думаючи я витягла зі своєї сумочки бутерброд, який на моє прохання  зробила одна зі служниць, розгорнула і почала, по тихеньку відкушувати  від нього маленькі шматочки, оскільки пам’ятала з власного досвіду , що їсти відразу і багато в таких випадках як перевтома, не найкраща ідея, особливо після важкого багато годинного бою, чи марш кидка,  при цьому, не забувала про манери і користувалася серветками.
 За цим заняттям, мене і застукала медик котра  першою вийшла  з кабінету, і мимохідь глянувши на мене, та мої маневри з бутербродом, відразу зрозуміла що й до чого. Хоча можливо, свою роль, зіграло ще й те що я не бачила себе з боку, оскільки я не подивилася у зеркальце і колір мого обличчя, зараз міг бути не таким живим як ще нещодавно.
  • - Схоже у дівчинки легка форма перевтоми .- Констатувала вона мій діагноз, звертаючись до  Генерала котрий вийшов слідом за нею.
  • - Як  почуваєшся ? .- Стурбовано запитав мене Ігор Федотович
  • - На тверду трієчку  .- Відповіла я пережовуючи бутерброд .- Зголодніла  сильно. І таке враження що мої мізки в кашу перетворилися, не можу нормально мислити.
  • - Голова не крутиться ? – Нахилившись до мене, щоб оцінити моє становище з близька,  запитала рудоволоса.
  • - Неа .- Була коротко відповідь.
  • - От і добре .- Промовив генерал.
  • - Але я б хотіла трішки перепочити і іще чогось поїсти.
  • - Чаю з цукерками або тістечками хочеш ? – Запитала медик.
  • - О якраз те що потрібно виснаженим мізкам щоб краще працювали, з радістю пригощуся  .- Стрепенулася я а в моїх очах спалахнули іскорки.
  • - Тоді пішли в мій кабінет, заразом там і відпочинеш .- Гостинно з посмішкою запросила мене рудоволоса, а мій дідусь чи то крякнув чи то пирхнув від подиву, цього  я так і незрозуміла, але по очах  було видно, що мої слова та  поведінка, йому трохи не сподобалися.
     Мабуть  на  думку генерала, не так мала поводитися  представниця з більш менш благородної сімї , та й я чесно кажучи сама знала що така поведінка була не дуже пристойною, в цьому часовому проміжку.  Звісно можна було чемно  відмовитися і подякувати за пропозицію,а для відновлення сил відвідати  ресторан,  чи кафетерій в місті. Але по перше. Я в цьому училищі, вже якби є його аспіранткою, чи то пак курсанткою і оскільки склалася така ситуація, булоб непогано познайомитися з тою хто буде мене лікувати і думаю  не раз.
   По друге. Ця жінка мені сподобалася, особливо вразило те як вона розмовляла з тим полковником, цікаво хто вона, симпатик чи представник Галичини, потрібно зясувати, а також дізнатися її імя, котре я так і не почула за ці декілька годин. Чи може хтось згадував а я не віддала цьому належної уваги?  Хм схоже на невеличкий прокол, щож буду це виправляти.
 По трете: Потрібно більше інформації про те що тут коїться і це непоганий привід щоб потім на одинці з дідусем, на основі мого знайомства, та того що я тут почула, вивідати у нього все що мені потрібно.
   Ну і останне четверте, мені  просто дуже хотілося  відвідати ті смаколики.    
  • - Показуйте дорогу .- Сказала я розправляючись з останніми шматочком хліба  і піднялася з насидженого місця.
  До кабінету рудоволосої ми дісталися дуже швидко,а поки ми йшли я вибачилася і уточнила імя жінки. Як виявилося її звали Олена Афанасьївна Королюк. Занурившись у свою пам'ять я з соромом для себе, згадала що дійсно, декілька разів, чула це імя в розмові, після чого я ще раз попросила вибачення  за свою неуважність,на що та тільки посміхнулася  і відповіла що нічого страшного, після чого зупинилася перед дверима  і відчинила їх пропускаючи мене у перед. Опинившись у приміщенні я відразуж  відчула різкий запах лікувальних препаратів  і трохи скривилася, ніколи не любила ці аромати
     Пройшовши слідом за мною до столу на якому стояв самовар   Олена вказала нам з дідусем  на два стільці, перед своїм робочим місцем і почала готувати для нас чай . Сівши на один з них    я з зацікавленням, почала   оглядати приміщення .  Кабінет був не дуже великим ,одне пристойних розмірів  вікно, котре повністю освітлювало все навкруг, одне ліжко для прийому пацієнтів,декілька шафок, де зберігалися різні медикаменти,  два столи на одному з яких якраз і стояв самовар, а другий той за яким сиділи ми з дідусем, був завалений всякою всячиною, від пописаних  аркушів паперу,  до книг, судячи з назв медичних. Єдине що виділялося з цього гармидеру, було фоторамкою,котра самотньо  стояла на краєчку столу. Мені як тільки я її побачила, відразуж стало цікаво хто там зображений,хоча й припускала що там зображена вся сімя, чи лише чоловік Олени, але я не ризикнула просити дозволу подивитися, оскільки й так в деяких речах перегнула палицю, та доля схоже вирішила що мені варто  на неї поглянути.  Щоб ми могли спокійно попити чайку і нам нічого не заважало Олена кинулася прибирати свій стіл  і ненароком зачепила рамочку, та почала падати а я зорієнтувался і підхопила її .
  • - Ой дякую .- Полегшено зітхнувши промовила Рудоволоса, продовжуючи розгрібати завал на столі .- Не хотілося б прибирати ще й скло. 
  • - Це ваша родина  ? .- Запитала я у Олени, розглядаючи чорно білу фотографію, з якої на мене дивилося 5 осіб, одною з них була сама власниця фотокартки, але набагато молодша ніж зараза, поряд з нею стояв  високий чоловік у військовій формі, очевидно сам голова сімї, а на передньому плані вимальовувалися дві дівчинки в платтячках, майже однакового віку,  та хлопець років 16  у формі курсанта магічного училища, про що свідчив Орб , на шиї
  • - Так .- Промовила жінка беручи у мене з рук рамочку і як мені здалося, з сумом подивилася, на відображених, на ній людей .- Ця фотографія, була зроблена сім років тому, після того як мій син Юрій, закінчив це училище,то було востанне коли ми всі ось так дружно стоїмо на одному знімку.  Так сталося, що моя середня  донька Антоніна,  закохалася у молодого лейтенанта Русійської армії  ,а я була проти цього, оскільки ми є чистокровними представниками Галичини.  Батьки виховували  нас з сестрами, та братами на традиціях, та історії нашого минулого, тож нам відомо, що було до приходу Русійської імперії на нашій  землі. Нам заборонено одружуватися навіть на симпатиках не кажучи вже про Московитів,і вибір доньки мене шокував, ми через це навіть посварилися, ну а потім вона завагітніла і втекла разом з ним далеко на захід. Як виявилося в Києві він і його частина були проїздом, їхали з навчань. Що сталося потім мені невідомо.
  • - Ти обережніше з такими одкровеннями, особливо в училищі .- Трохи суворо і стурбовано промовив мій дідусь, роззираючись навкруги , коли Олена закінчила свою розповідь 
  • - Ти і так добре знаєш мою позицію, хитрий ти лисе  .- Зиркнувши на нього з під окулярів промовила лікарка, а її погляд став серйознішим  .- А я знаю  що твоя онучка цікавиться правдивою історією, сам же розповідав як  неодноразово бачив її за читанням деяких заборонених історичних книг,і це при тому що її виховували з максимальною опікою і намагалися дещо від неї приховати,  щоб часом з необережності, вона   не розбовкала важливі речі, кому не слід, хоча на мою думку то було зайве.  Наскільки я бачу, твоя Софія кмітлива дівчинка і таких дурниць не накоїть,сьогодні я в цьому переконалася,  тим більше вона й так все розуміє і знає ким вона є Чи я помиляюся  ? .- Це питання вже було адресовано мені. 
  • - Не помиляєтеся.- Швидко відповіла я до цього просто з відкритим ротом слухаючи Олену, бо не очікувала що при мені заговорять про політику,та націоналізм, оскільки  дійсно до цього дня я не чула від дорослих, в своїй присутності майже нічого такого, і це було новиною для мене. Ні звісно я знала, що моїм рідним м’яко кажучи,  не до вподоби  нинішні порядки, влада і все інше. Краєм вуха дещо чула,звідки б  я тоді  знала, що обидві родини, нащадки козаків,  але ще ніколи, при мені,  так відкрито ніхто не виявляв свого фе стосовно Московитів  .- Я дійсно цікавилася історичними данними, а також дещо чула та читала  про участь моїх пращурів  в бойових діях, під час війни 1730 року , тож я обома руками  за вільну Галичину.
  • - Ти знайшла щоденники ? .- Вражено запитав дідусь .
  • - Ага .- Підтвердила я .- Щоденники з записами Отамана Коваленка. При чому зовсім нещодавно і випадково, але ще не встигла з ними нормально ознайомитися.
  • - Але як ?..
  •  - Як ти про це не дізнався перебуваючи в тіні ? Тобто переховуючись за ілюзіями ? .- З посмішкою запитала я .- Та я з 5 років знаю що коли ти вдома то   періодично  за мною стежиш, особливо коли відвідую бібліотеку , якраз в тому віці я відкрила в собі здатність відчувати прояви ілюзії поблизу.
  • - Алеж я знав і  …
  • - Подвійне маскування, на мене теж  не діє .- Глянувши в ошелешене обличчя дідуся, промовила я серйозним тоном .- Міг би давно здогадатися,і до речі ти не завжди мене справжню бачив.
  • - Ти копію мені підкидувала ? .- Вражено запитав дідусь.
  • - Ага .- Радісно підтвердила я.
  • - Ахахахаха .- Несподівано розсміялася Олена.- Ну пане директоре  поздоровляю, вас перехитрувала семи річна дитина. 
  • - Оце так так. Не очікував я такого . З посмішкою промовив дідусь .- Обвела ти мене навколо пальця. 
  • - Я старалася .- Вишкірилася я на всі тридцять два .
  • - Ваша онучка це щось .- Крізь сміх промовила рудоволоса .- І розумна і хитра і талантів непочатий край, особливо магічних 
  • - А ще помічаю те що непотрібно .- Досить серйозно промовила я, думаючи з чого  почати  розмову на ту тему яка мені муляла вже декілька годин і вирішила почати з найпростішого запитання  .- Що то було на екзамені ? Що ?...
  • - Тихо .- Несподівано перервав мене  майже пошепки дідусь трохи посерйознівши .- Я зрозумів про що ти, але давай про такі речі поговоримо коли вийдемо звідси, тут можуть бути підслуховуючи пристрої.  
  • - Та нема їх тут .- Махнувши рукою промовила Олена .- Декілька разів перевіряла і не знаходила жодного, все чисто
  • - А якщо вони замасковані магією ?
  • - Сумніваюся , тоді б наш міні радар .- Вказала вона на мене .- Щось би та відчув Чи не так ?
  • - Я ствердно кивнула, оскільки дійсно не відчувала жодних ілюзій в цій кімнаті, і додала  .- Якби щось було я б уточнила у вас що за дивна замаскована річ і лише потім би розвіяла чари.
  • - І все ж давайте  не будемо розмовляти про такі речі в училищі . Попросив дідусь .- Обіцяю поговорити на цю тему коли будемо поза його межами.
  • - Добре .- Погодилася я з неохотою та розчаруванням в голосі  і суворо додала  .- Але пам’ятай ти пообіцяв.   
  • - Та куди ж я дінуся .- Скривившись як від зубного болю промовив дідусь, відчуваючи по моєму голосу, що я так просто не відступлюся .
  • - Взагалі я думаю що вам давно потрібно було трохи детальніше  про це поговорити, а оскільки вона здала вступні в училище то і поготів не варто відкладати розмову  в довгий ящик  . – Примружившись глянула на мене Олена .- Дівчинці вже зараз,  потрібно знати хто є друг  хто ворог, щоб швидко орієнтуватися, та розуміти ситуацію, бо книги то одне в них усього не напишеш, а живе спілкування інше. 
  • - Добре я зрозумів, ми сюди прийшли за чаєм і тістечками якщо я не помиляюся тож давай їх сюди .- Швидко промовив генерал переводячи тему розмови в інше русло.
  • - Добре як скажеш .- Зітхнула та і почала розставляти перед нами чашки з гарячим напоєм, та тарілочки з солодощами. Наступні пів години, ми провели за веселою бесідою, на різні теми, буденні і не дуже,хоча в основному говорила Олена, а я займалася наповненням живота ,та слухала розповіді про її сім’ю, сина мага  та молодшу доньку котра стала вченою. При цьому всі гострі кути тепер оминалися.
Категорія: Американські фільми/серіали Американські фільми/серіали, Повсякденність, Кохання/ненависть, Навчальні заклади, Дружба, Романтика | Додав: Максим_Фенікс
Переглядів: 589 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Військові хроніки перероджених дівчат: Сага про патріотку Софію. Продовження 5 Глава 3
Завантаження...