menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.12.2021 в 17:02
Фанф прочитано: 700 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вода та олія (Аркейн. Ліга легенд. Вай/Кейтлін) - частина 1 (розділи 1-6)


21.12.2021, 17:02

1.
- Вона заплатить, - випалила Вай, визираючи з-за рогу. – Одного дня ми її зловимо, і тоді їй доведеться відповідати за все, що вона накоїла. Обіцяю тобі.
У відповідь Кейтлін, стоячи за її спиною, міцно стиснула мушкета. Вона досі не могла вкласти в своїй голові те, що сталося. Її мати тоді вижила просто дивом, і ім’я цьому диву було Джейс Таліс. Йому вдалося, за допомогою технологій на основі «гекстек», врятуватися самому та захистити ще трьох членів Ради, серед яких були пані Кірамман та Мел Медарда. Лише їх чотирьох знайшли ледь живими серед уламків.
Решта загинули.
Тепер ніхто, абсолютно ніхто не почувався в безпеці. І хоч після того дня в жодну будівлю Пілтовера поки більше не прилітало постілів з химерної гармати у вигляді акули, всі прекрасно розуміли, що тепер живуть під боком із бомбою, яка може вибухнути будь-якої миті. А пальця над кнопкою запуску тієї бомби тримає абсолютна психопатка, яка здатна на що завгодно. Та що найголовніше – більше немає жодної людини, яка б мала на неї хоч якийсь примарний вплив. Тож абсолютно ніхто не міг передбачити, що ж спаде їй на думку.
Власне, намагаючись щось про це розвідати, новопризначена шерифка Кейтлін і чкурнула цієї ночі до нижнього міста з напарницею, яка нещодавно долучилася до енфорсерів. І те, що вони побачили на цих вулицях, найточніше можна було описати єдиним словом: тривога. Напружена, тягуча та темна.
- Ну здоров! Не мене шукаєте? – несподівано пролунало позаду.
Обернувшись на знайомий голос, напарниці з полегшенням видихнули, зрозумівши, що не помилились.
- Ти теж згодишся, - гмикнула Вай, поплескавши Екко по плечу. – Здогадуєшся, чим можеш бути нам корисний?
- Не без того, - зітхнув юнак. – Але сумніваюсь, що ці новини вам сподобаються.
- Коли врахувати, яке лайно у нас відбувається останнім часом, навряд ти здивуєш нас тим, що нам не сподобається, - пирхнула Вай. – То?..
- Джінкс, - вимовив Екко, і йому навіть не довелося пильно приглядатися до напівтемряви місцевих провулків, аби помітити, як Кейтлін зціпила зуби та міцніше вхопилася за мушкета, а Вай напружено стиснула кулаки. – Схоже, після смерті Сілко вона серйозно націлилася на його місце. Головним чином тому, що не збирається танцювати ні під чию пісеньку. Севіка, звісно, не в захваті від такої перспективи, тож вступила з нею в пряму конфронтацію. Але гадаю, не мені вам розказувати, що Севіку Джінкс однозначно не визнає за головну. Єдиним, хто мав на цю божевільну хоч якийсь вплив, був саме Сілко. І коли вже вона його врешті пристрелила, то з Севікою зробить те саме за першої ж нагоди… Та це, насправді, цілком очевидне взаємне бажання.
- Ніколи не думала, що скажу таке… але здається, я б радше вболівала за Севіку, - напружено проговорила Кейтлін. – Вона, принаймні, здатна на конструктивний діалог. Але якщо Джінкс візьме гору…
- То Заун перетвориться на суцільну похмуру божевільню, в якій не діятимуть навіть жодні пародії на правила чи порядки, - закінчив Екко. – Я б, звісно, був би значно вдячний вам двом, аби ви вболівали за «Світляків»… але розумію, що наразі на часі трохи інші проблеми, тож не ображаюсь, - додав він з цинічною усмішкою.
- В такому разі, будемо вдячні, якщо маєш якусь інформацію, що допоможе дістатися до моєї горе-сестрички, - рипнула зубами Вай.
- На жаль поки з цим не допоможу, - юнак знизав плечима. – Джінкс вміє добре ховатись, коли справді не хоче, аби хтось її знайшов. Але якщо раптом я дізнаюсь, як до неї можна підступитись – одразу дам знати.
- Будемо вельми вдячні, - кивнула Кейтлін.
- Тоді до зустрічі, - зітхнув Екко, і ніби нічна тінь, зник за рогом.
- Що ж, пундику, вибачай, що сьогодні без хороших новин, - кинула дівчина, залишившись з шерифкою наодинці.
- Нічого, вважатиму це обіцянкою майбутньої удачі, - похмуро проказала та.
- Відколи ти почала вірити у вищу справедливість? – гмикнула Вай, зиркнувши на напарницю примруженими очима.
- Мабуть відтоді, як не змогла допитати одного важливого свідка, бо дехто зламав йому у в’язниці щелепу, - проговорила Кейтлін, усміхнувшись кутиками губ.
- Хочеш сказати, що відтоді жодного разу не пошкодувала про своє рішення зв’язатися зі мною? – протягнула Вай, підійшовши мало не впритул до дівчини, яка, інстинктивно відступивши на півкроку, прихилилася спиною до стіни.
- Анітрохи.
- Навіть пам’ятаючи, що жителі Пілтовера та Зауна – наче вода та олія?
- Навіть пам’ятаючи, що жителі Пілтовера та Зауна – наче вода та олія, - ствердно кивнула Кейтлін, торкнувшись загрубілої щоки з татуюванням у вигляді знаку VI.
- Зовсім тебе нічому життя не вчить, пундику, - видихнула Вай… і різко подалася вперед!
Тихо застогнавши, Кейтлін закинула руки на її міцні плечі та запустила пальці у рожеве волосся. Жорсткі, трохи сухуваті, губи Вай не знали жодних компромісів. Вони захоплювали, привласнювали, розчиняли. І в той же час – шерифка чітко це відчувала…
Щиро потребували.
А Кейтлін, линучи всім тілом назустріч, бажала лише одне: давати. Всю себе. З усім теплом та усією ніжністю, що виривалися без найменшої надії хоч трохи стримати цей божевільний потік. Потік, якому хотілося цілковито належати.
Контролю не було, навіть його найменшої примари. Поглибивши поцілунок, Вай сковзнула язиком до гарячого рота Кейтлін, вириваючи з її грудей новий стогін. Міцні, добре треновані руки владно обхопили струнке тіло та притиснули його до себе…
Аж раптом десь з-за рогу пролунав гучний гуркіт, крики та звуки, що надто нагадували чиюсь п’яну бійку!
- Трясця, - видихнула Вай, відступивши від Кейтлін на крок. І одразу ж визирнула з провулку, придивляючись до джерела ґвалту. – Схоже, звичайний вуличний мордобій. Зараз піду розберуся…
- Не втручайся! – видихнула Кейтлін, ледве збираючи думки до купи. – Краще нам… не виказувати себе тут зайвий раз. Принаймні, сьогодні. Повертаймося додому.
- Твоя правда, - напружено видихнула Вай, вдаривши по стіні кулаком. Та різко розвернувшись, пішла слідом за шерифкою Пілтовера.

2.
Голова просто вибухала, і зберігати спокійний вираз обличчя дорогою було неможливо. Раз по раз Кейтлін тільки й робила, що мало не в останній момент гальмувала свою руку, яка так і норовила торкнутися губ.
Губ, які не припиняли палати, ніби попечені.
Але найбільше зводило з розуму єдине бажання: знову доторкнутися до цього вогню, ще раз потонути в ньому. Зупинитися, розвернутися до тієї, хто йшла важкими кроками за її спиною, накинутись на її пересохлі, загрубілі від постійних бійок губи… а далі будь що буде.
Проте шерифка Пілтовера не наважувалася. Лише важко дихала, продовжуючи йти вперед. Отямилась вона, вже коли похмурі вулиці Зауна лишилися позаду, і голос Вай за її спиною кинув:
- Гаразд, пундику, мені вже в інший бік.
- А, так, вибач, - пробурмотіла Кейт, сполошено обернувшись. І правда, саме на цьому перехресті їхні шляхи розходились: самій їй належало йти прямо, до родинного маєтку. В той час як Вай – ліворуч, в напрямку невеличкої квартирки на околицях Пілтовера, яку вона винаймала, відколи почала працювати енфорсером. – Добраніч, - додала вона… замість того, що бажала сказати насправді.
- І тобі теж гарно відпочити, - кивнула Вай та швидкою ходою пішла в своєму напрямку, за лічені секунди зникнувши з очей.
Повільно видихнувши, Кейтлін прискорила крок, аби скоріше дістатися додому.
«Чому вона нічого не сказала? Чому просто взяла та пішла?!», - різко засичала подумки дівчина, ледве не зупинившись посеред вулиці, аби заволати.
Хоча Кейт здогадувалася про відповідь. Точніше, навіть майже не сумнівалася в ній. Ну так, звісно… хай навіть Вай і не стримала порив тієї миті, але це анітрохи не означало, ніби вона – та, хто виросла на вулицях Зауна та багато років просиділа за ґратами «Стіллвотера», куди її запроторили просто аби «не заважала»… Що вона справді готова відкритися їй – золотій дівчинці з однієї з найвпливовіших родин Пілтовера. Ще й ця її божевільна сестричка, яку Вай все життя вважала найріднішою людиною, а нещодавно втратила останню надію на те, що Джінкс знову стане колишньою – її Паудер.
Очевидно, що такій, як вона, така, як Вай, боятиметься довіритись. Боятиметься, що  «дівчинка з казкового будинку» також просто її ранить. Та розуміє, якою ця рана може бути тяжкою, тому воліє уникати такої перспективи.
І від усвідомлення всього цього Кейтлін почувалася абсолютно розгубленою. Просто не мала уявлення, що з усім цим робити…
Але в одному не сумнівалася: без Вай вона не зможе. З’їде з ґлузду. На жаль чи на щастя, проте та мить, коли цю вибухову суміш з рожевим волоссям можна було б викинути з голови, давно минула. Можливо навіть тієї хвилини, коли вона вперше зустрілася з нею поглядами біля ґратів її камери у «Стіллвотер».
Переступивши поріг родинного маєтку, Кейт одразу рушила до своєї ванної та довго стояла під душем. Після того, як Джінкс пробралася сюди, аби викрасти її, безпека будинку була добряче посилена, тож можна було не хвилюватись, що терористка з довгими блакитними косами знову непомітно причаїлася десь за її спиною. Але відчуття затишку все одно не було.
Існували лише губи, які продовжували пекти. І цього разу Кейтлін вже не мала причини, аби спиняти свою руку, щоб торкнутися їх тремтливими пальцями.

3.
Здавалося б, після того, що сталося вчора, вихідний був дуже доречним. Саме достатньо часу, аби трохи взяти себе в руки та зібрати думки до купи. І вже будучи абсолютно спокійною, приймати рішення.

От тільки на практиці все було значно складніше, ніж в уяві. Бо попри всі логічні аргументи здорового глузду, за фактом гору в думках Кейтлін все одно брало єдине бажання: знову її побачити.
Погіршувало ситуацію ще й те, що в неї так і не вийшло нормально заснути після повернення додому. Спогади про обійми Вай, і цей поцілунок… вони не просто відганяли сон, а й не залишали шансів на щось інше, крім як крутитися в ліжку, відчуваючи, як калатає серце. Лише двійко разів, зовсім ненадовго, дівчині вдалося провалитися в сон, та й той був неглибоким. Тож врешті встаючи зранку на ноги, Кейт почувалася ніби вирваний папірець зі старого нотатника, який зіжмакали та кинули в куток кімнати, не влучивши ним в кошик для паперів.
Як не дивно, останнє, чого їй хотілося в такому стані, це розмови з матір’ю, яка зустріла її у вітальні, сидячи на механічному візку. Саме завдяки ньому вона, досі не відновившись після пострілу Джінкс по залі засідання Ради, наразі й пересувалася. Лікарі, звісно, обіцяли, що з часом кістки зростуться, і вона знову буде ходити, але поки що до того дня було далеко.
Відповідно, вся ця історія анітрохи не покращувала настрій пані Кірамман. Надто коли вона мала вагомі приводи хвилюватися за єдину доньку більше, ніж зазвичай.
- Доброго ранку, мамо, - приречено зітхнула Кейт, вже здогадуючись, на яку тему зараз почнеться розмова.
- Доволі сміливо з твого боку називати цю годину ранком, - проказала жінка, насупивши вишукані брови. – О котрій ти вчора повернулася додому? Ніби як твоя зміна мала закінчитися значно раніше.
- По-перше, мамо, я зараз маю обов’язки, які не обмежуються суворо робочим днем. Наче як ти й сама маєш це розуміти. По-друге, я не дитина, і навіть не беззахисна дівчинка, що не здатна себе захистити, тож ти не повинна перейматися тим, о котрій я повертаюся додому, та чим доти займаюся.
- Але як твоя мати, я маю право хвилюватися за тебе, Кейтлін.
- І сильно гнеш патик, - повільно видихнула вона. – А по-третє, я була не сама, тож…
- Як я розумію, під «не сама» ти маєш на увазі ту свою подружку-волоцюжку? – манірно кинула жінка, гидливо поморщивши носа.
- Ніби я просила тебе ретельніше підбирати слова, коли мова йде про Вай, чи не так? – суворо випалила Кейтлін, сердито блиснувши синіми очима.
- Відколи ти сплуталася з нею, то почала частіше наражати себе на небезпеку, - просичала пані Кірамман.
- Хочу нагадати тобі, що кар’єру енфорсера я обрала ще задовго до зустрічі з Вай.
- Але доки не почала водитися з тією задрипанкою, тебе можна було хоч якось контролювати…
- О так, звісно, це ж саме те, чого ти завжди прагнула, - прошипіла шерифка Пілтовера. – Контроль наді мною. Аби я була слухняною розсудливою дівчинкою з вищого суспільства, поведінка якої відповідала б статусу дому Кірамман. І тебе мало хвилювало, чого бажаю саме я.
- Це б хвилювало мене трохи більше, якби твоїм основним бажанням не було весь час йти на заклання, - суворо заявила жінка. – Тож я б воліла бачити поряд з тобою більш розсудливих та стриманих друзів, які б… стали для тебе гарним прикладом, а не чинили деструктивний вплив.
- Даруй, мамо, але краще я землі наїмся! – зірвавшись, крикнула дівчина.
- Кейтлін! Як ти зі мною розмовляєш?! – обурилась пані Кірамман. – Навчилася такому спілкуванню в тієї своєї подружки, чим вирішила підтвердити мої слова? Припини з нею водитися!
- Нізащо, - крізь зуби випалила Кейтлін. І різко розвернувшись, стрімко вискочила надвір. Де не розбираючи дороги, просто пішла вперед розкішними, світлими та охайними вулицями Пілтовера.

4.

Це був… довгий день. Довгий день блукань без будь-якої мети. Спочатку – багато ходіння туди-сюди, аж поки гнів трохи не вщухнув, давши змогу почути тихе урчання живота, який вимагав щось в нього закинути. Вирішивши дослухатись до нього, Кейтлін поснідала (чи може й справді доцільніше буде сказати «пообідала»?) у затишній кав’ярні. А потім…
Потім ноги несли її куди завгодно, аби просто подалі від дому. Парки, крамнички, красиві вулиці. Кроки допомагали згаяти час. Та скільки б його не минало, бажання повертатись не з’являлося. Хотілося просто зникнути, піти світ за очі, аби тільки знову не зустрічатися з матір’ю, яка, без сумнівів, забажає завести стару розмову. Тому Кейтлін не йшла додому, навіть коли стемніло.
…А потім просто усвідомила, що постукала в двері невеличкої квартирки на околицях Пілтовера. І коли збагнула, що ж саме цієї миті зробила, їй уже відчинила Вай.
- Привіт, - ніяково засміялась шерифка, відступивши на півкроку.
- Що ти тут робиш, пундику? – здивовано протягнула напарниця, трохи наморщивши лоба.
- Та довга історія. Сильно посварилася з мамою, якщо коротко, і… якось не хочу вертатися додому. Принаймні, поки що. То й…
- Ясно. Заходь, - кинула дівчина, кивнувши головою на знак запрошення, та пройшла всередину.
Увійшовши слідом, Кейтлін обережно зачинила двері та озирнулася, ставлячи на стілець біля входу невеличку сумку з кількома дрібничками, які вона купила за сьогоднішні походи від крамнички до крамнички.
Раніше вона була тут лише раз, зовсім побіжно – коли Вай тільки домовлялася з власником про оренду. Та відзначила, що попри всі побоювання, шибайголова з рожевим волоссям таки не влаштувала тут суцільний гармидер! Ну, хіба що, зовсім трошечки.
- Якщо ти поки не готувала вечерю, то я дещо прихопила, - заговорила Кейт, дістаючи з сумки коробку з ресторанчику, до якого якось бездумно заскочила на півдорозі. – Це, я так зрозуміла, локшина… ніби в якомусь соусі та зі шматочками м’яса. Сподіваюсь, воно хоч смачно.
- Як мило, пундику, - гмикнула Вай, забираючи коробку з її рук, та пішла на кухню. – То через що з матір’ю погримала?
- З одного боку, вона завела стару пісеньку про те, що я дуже необачна та наражаю себе на небезпеку. Але з іншого… скажімо так, додала до неї кілька ноток, якими перейшла межу.
- Які ж нотки? – поцікавилась вона, спершись ліктем на одвірок, та зиркнула на Кейтлін спід лоба.
- Та просто заявила, що…
- Що тобі варто перестати водитись з деким, хто погано впливає на її хорошу дівчинку?
- Загалом так, - видихнула Кейт, опустивши погляд.
- Ну не сказала б, що вона насправді аж настільки не має рацію, - буркнула вона, та різко розвернувшись, пройшла вглиб кухні, слабко освітленої м’якою лампою.
- Вай…
- Врешті, правду нікуди діти, чи не так? – кинула вона, не озираючись. – Як я вже казала, жителі Пілтовера та Зауна – ніби вода та олія: спробуєш їх змішати – нічого все одно не вийде. Вода однаково опуститься вниз, а олія спливе над нею. Це не з тих речей, які працюють.
Зціпивши зуби, дівчина пройшла повз Кейтлін, не дивлячись їй в очі, та рушила до ванної, де поспіхом відкрутила кран умивальника, аби як слід плеснути в обличчя води. А потім ще, і ще.
- Знаєш, Вай, гадаю, ти дещо не береш до уваги, - проговорила Кейт, підійшовши до неї зі спини.
- І що ж? – пирхнула та, витираючи обличчя старим рушником.
- Знаєш, що це? – протягнула Кейтлін, поставивши на поличку перед нею невеличку прозору пляшечку, яку дістала зі своєї сумки.
- Гадки не маю, - Вай закотила очі.
- Я й не здивована, - гмикнула вона, і відкрутивши пляшечку, крапнула на долоні трохи її пахучого вмісту. – Це олія для обличчя, щоб ти знала. Бо коли ти умиваєшся водою, вона сушить та стягує шкіру. Але достатньо після того додати зовсім трошечки олії… - прошепотіла вона, і торкнулась долонями загрубілих щік, лагідно втираючи в них ароматну олію. – …І та пом’якшує та підживлює щойно вимиту шкіру. Розумієш, про що я кажу, Вай? – тихо видихнула Кейтлін, наблизивши своє обличчя до її. – Вода та олія… іноді, за певних обставин, в особливих випадках… це справді працює.
Мить. Лише одна, єдина мить, за яку губи Вай захопили її скаженим ураганом!
- Трясця, що ж ти робиш зі мною? – прошепотіла вона, пропускаючи крізь пальці синяво-чорне волосся.
- Ти… потрібна мені. Справді потрібна, - затинаючись, проговорила Кейт, линучи струнким станом до міцного, добре тренованого тіла. – Я просто… більше не зможу без тебе.
- А не пошкодуєш? – видихнула Вай на вухо, різко притиснувши її до стіни!
- Анітрохи, - тихо простогнала дівчина, запускаючи долоні під стару білу футболку, та відчуваючи подушечками пальців кожен рельєф, кожен шрам татуйованої спини.
- В такому разі, начувайся, мій солоденький пундику, бо я тебе з’їм, - гмикнула Вай, легенько прикусивши їй кінчик вуха.
- Смачного, - шепнула Кейтлін… а вже за мить без залишку розчинилась в шаленому поцілунку, який розділив все її життя на «до» та «після».

5.

- Гей, пундику, це взагалі насправді? – ледь чутно прошепотіла Вай, пестячи змокле від поту синяво-чорне волосся.
- Сподіваюсь, що так. Бо якщо все виявиться просто сном, я з’їду з глузду, щойно розплющу очі… тому краще, мабуть, ніколи не прокидатимусь, - зітхнула Кейт, досі не в змозі вгамувати серця, яке продовжувало калатати, наче скажене.
Дотики рук Вай, близькість її тіла, запах шкіри… Все це змушувало почуватися, ніби в дурмані.
- Ти ж не зникнеш? – тихо видихнула вона, лоскочачи шию Кейтлін своїм гарячим диханням.
- Хіба що не з власної волі, та чекатиму, коли ти знову знайдеш мене й забереш назад, - усміхнулась шерифка Пілтовера, торкаючись рожевого волосся, вистриженого на скроні. Та трохи прочинила губи, приймаючи довгий, чуттєвий поцілунок.
- Навіть не сумнівайся, що знайду, - тихо проказала Вай, пестячи її ніжні щоки. – Знаєш, тоді, коли моя сестра викрала тебе, я була переконана… що вона справді зробила це, що я втратила тебе, і зараз побачу на тій таці твою голову… Для мене тоді просто все зникло, - видихнула дівчина, не відводячи погляду він досі затуманених блакитних очей. – Я не могла думати навіть про гнів, бажання помститися за те, що здавалося вже здійсненим фактом, чи ненависть до тієї, хто відібрала тебе в мене. Бо в ту хвилину все, чим я була, перетворилося лише на одну емоцію: жах. Нереальний, просто нелюдський жах, який руйнує все, що є всередині тебе. Тієї миті, коли вона підіймала ковпак над бісовою тацею, я просто не бажала існувати далі цієї єдиної секунди, коли ще можна було сподіватись, що ти насправді жива. А як ця секунда минула, і виявилось, що та психопатка просто «пожартувала»… я забула про все, що мала б відчувати, і лише раділа тому, що ти ціла. А отже, в мене ще є шанс – неважливо як, неважливо якими методами. Просто не дати їй зашкодити тобі. Я… не хочу втрачати тебе, Кейт.
- А я не зможу дихати далі, якщо втрачу тебе, - схлипнула дівчина, взявши до рук її долоню з побитими кісточками пальців, та торкнулася їх губами.
- Ловлю на слові, пундику, - посміхнулась Вай, притиснувшись лобом до її чола. – Бо щось мені підказує, найближчі часи будуть непростими.
- То й нехай, - зітхнула Кейтлін. – Я вже давно готова до неспокою.
- Побачимо. Врешті, на вулицях назріває буря. Це добре відчутно навіть тут, у Пілтовері, надто в районах на кшталт цього.
- Воно й не дивно, - шерифка похитала головою. – Все ж, за мить до того, як Джінкс здійснила свій постріл, Рада саме проголосувала за незалежність Зауна та виконання всіх вимог вже покійного на ту мить Сілко. І ті члени Ради, хто вижили, а також представники решти домів, які заступили на місця загиблих… досі сперечаються, чи вважати чинним таке рішення. Додати до цього те, що ми дізналися від Екко про ситуацію на вулицях Зауна, і можна чекати на дуже потужний вибух. Навіть не певна, коли чесно, чи взагалі реально запобігти цій бурі, або хоча б підготуватися до неї.
- Сумніваюся, що таке справді реально, - знизала плечима Вай.
- Коли так, то нічого не поробиш. Прикриватиму в цій бурі зі своєю гвинтівкою твою спину, - усміхнулась Кейтлін, і нависнувши над дівчиною, накрила її загрубілі губи стрімким поцілунком.


6.
Хоч сьогодні безпосередньо поспати вдалося небагато, але на диво, навіть цього Кейтлін виявилося досить, аби відпочити після минулої майже безсонної ночі. Просто тут та зараз, у цій невеличкій простенькій квартирі, в обіймах Вай було так тихо та спокійно!
Однак залишитись в ліжку на решту дня не вийшло б – вчорашній вихідний уже закінчився, і час було повертатися на роботу. Та цього разу вони йшли туди разом, удвох, від самих дверей. Міцно тримаючись за руки всю дорогу.
Коли чесно, то Кейтлін дуже хотілося так само піти з Вай назад після роботи… Але була одна маленька деталь, про яку не варто забувати: її мати. Яка, без сумнівів, вже мала остаточно збожеволіти після того, як бунтівна донька після сварки так і не повернулася вчора з прогулянки. Тож попри всі бажання, ввечері довелося попрощатися з Вай та рушити до родинного маєтку. Де на неї, без жодних сумнівів, чекали прямо посеред вітальні.
- Кейтлін, твої витівки щораз переходять нові та нові межі, - суворо проказала пані Кірамман, щойно побачила доньку, яка перетнула поріг.
- І тобі добрий вечір, мамо, - стримано вимовила вона, намагаючись зберігати холоднокровність.
- Ти хоч розумієш, як я хвилювалася? Та ми з твоїм батьком були самі не свої!
- Благаю, ти говориш так, ніби це я вперше не ночувала вдома. Я шерифка Пілтовера, і в мене тепер часто бувають нічні завдання.
- Вчора ти була не на завданні! – обурено нагадала пані Кірамман. – Я прекрасно пам’ятаю про твій вихідний.
- Саме так, мамо. У свій вихідний я просто відпочила та переночувала в подруги…
- Зараз навіть вгадаю, в якої, - жінка закотила очі.
- Я просто не розумію, чому ти досі вважаєш, ніби маєш право контролювати моє життя та вказувати мені, що я можу робити, а чого не можу, - заявила Кейтлін, насупивши брови. – Та, з ким ти розмовляєш, вже давно не дитина.
- Але це досі моя єдина дочка, - нагадала вона.
- І ти повинна навчитися поважати власні рішення цієї дочки, - холоднокровно видихнула Кейт. – А зараз пробач, але я хочу трохи побути сама. Обіцяю приєднатися до вас з батьком за вечерею.
Не озираючись, дівчина швидко пройшла до своєї кімнати…
Та заклякла, ледве відчинивши двері!
- Привіт, пундику, щось ти довгенько, - гмикнула Вай, розслаблено розвалившись прямо посеред її ліжка.
- Ти не казала, що чекатимеш на мене тут, - сполохано видихнула Кейтлін та поспіхом зачинила за собою двері.
- А якби сказала, ти б прийшла швидше? – хитро проказала вона, примруживши очі.
- Можливо, - усміхнулась дівчина та сіла поряд.
- Все гаразд?
- Так. Нічого неочікуваного, чи навіть нового, - знизала плечима Кейтлін та впала спиною на ліжко. – Але я б однаково хотіла, аби вона припинила це. Знаєш, у неї є… певне уявлення про те, якою саме я б мала бути. І мати ніяк не хоче поступатися цим уявленням та прийняти, що справжня я йому не зовсім відповідаю. Більш того, що я навіть не хочу змінюватись, аби хоч трохи наблизитись до цих її уявлень.
- Що я тут можу сказати, пундику? – зітхнула Вай, торкаючись пальцями її щоки. – Лише хіба те, що принаймні я точно не хочу, аби ти ставала іншою. 
В її погляді було напрочуд легко потонути. Для цього достатньо навіть миті, аби розімлівши, вже й не втямити, коли губи самі потягнулися за поцілунком. Таким солодким, трохи терпкуватим, і до нестями чуттєвим. Обхопивши Кейтлін в обіймах своїми міцними руками, Вай нависла над нею, раз по раз смакуючи дотиками до тонких, м’яких вуст. Справді солодких, ніби тістечко…
Аж раптом двері відчинились, і озирнувшись на тихий скрип, що долинув з їхнього боку, вони побачили біля входу пані Кірамман на візку. І її очі, без жодних метафор, намагалися вибратися з очниць та полетіти у вирій.
- Твою мати, схоже, взагалі не вчили стукати, - констатувала Вай, порушуючи німу сцену тяжким зітханням.


ПРОДОВЖЕННЯ ФАНФІКУ ОТУТКИ https://www.f-um.net/load/filmi_seriali/statti/voda_ta_olija_arkejn_liga_legend_vaj_kejtlin_prodovzhennja/120-1-0-1026

P.S. Хто залишить авторці добрі комменти, той бубочка :)

Категорія: Виробництво Netflix Виробництво Netflix, Мультфільми/анімація для підлітків, Фемслеш, Онлайн-гри, Мультфільми/анімація для дорослих, Фентезі, Закордонні м/ф та м/с | Додав: Монада_Сателіт | Теги: league of legends, Arcane, фем-слеш
Переглядів: 700 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вода та олія (Аркейн. Ліга легенд. Вай/Кейтлін) - частина 1 (розділи 1-6)
Завантаження...