menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 27.12.2021 в 07:48
Фанф прочитано: 642 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вода та олія (Аркейн. Ліга легенд. Вай/Кейтлін) - 2 частина (розділи 7-11)


27.12.2021, 07:48

ПРОДОВЖЕННЯ ФАНФІКУ!
Початок - отут
https://www.f-um.net/load/filmi_seriali/statti/voda_ta_olija/120-1-0-1012

7.

- Отже, ти з нею ще й спиш, - напружено видихнула пані Кірамман, вийшовши з донькою до сусідньої кімнати, де всіма силами намагалася зберігати спокійний вираз обличчя.
- І це з тих речей, які тебе, мамо, абсолютно точно анітрохи не стосуються, - холоднокровно випалила Кейтлін.
- Ти несповна розуму.
- Думай як знаєш. Але я хочу, аби ти зрозуміла, що я не даю тобі права втручатися в це.
- А я буду втручатися, - суворо заявила жінка, підвищивши голос. – Мене не влаштовувало те, що ти водишся з якоюсь волоцюжкою з нижнього міста, яку не можеш, як начальниця, навіть змусити вдягати на роботу однострій. Коли ж ця волоцюжка ще й використовує тебе, щоб…
- Вай ні для чого мене не використовує! – зірвавшись, скипіла Кейтлін, та стукнула кулаком по столу. – І якби ти знала її так, як знаю я…
- Боронь боже мені знати це дівчисько саме так, як її знаєш ти, - вона гидливо наморщила носа. – Я цього не терпітиму, Кейтлін. Ти негайно підеш до неї, скажеш, що все скінчено, і більше ніколи з нею не бачитимешся…
- Цього не буде, - просичала вона, люто схрестивши з матір’ю погляд. – Кажи та роби що хочеш, але я ніколи та нізащо не відмовлюся від Вай!
- В такому разі я й справді зроблю що хочу, та вкажу тобі на двері, - проскрипіла зубами пані Кірамман. – Повернешся коли покінчиш з нею. А доти щоб ні твоєї, ні тим паче її ноги не було в моєму домі.
- Гаразд, мамо, домовились, - випалила Кейтлін. І різко розвернувшись, кулею вискочила до коридору… де Вай, схрестивши руки на грудях, стояла поряд з паном Кірамманом, що не спускав з неї спантеличеного погляду.
- То… - збентежено протягнула дівчина.
- Ходімо, - коротко скомандувала Кейт, міцно хапаючи її за руку. І не збавляючи кроку, рушила до виходу з будинку.
- А ти точно не пошкодуєш? – обережно запитала Вай, коли за їхніми спинами зачинилася брама розкішного маєтку.
- Я б точно пошкодувала, якби хоч на мить завагалася, приймаючи це рішення, - спокійно проговорила дівчина, стиснувши руку в кулак.
- Ну дивись, не засумуй тоді за своїм ляльковим будиночком, - зітхнула вона.
- Не засумую… До речі, вибач, що питаю про це вже постфактум, але… ти пустиш мене до себе пожити? Бо я, схоже, зараз трохи без даху над головою.
- Якщо моя квартира влаштує тебе, пундику, то це буде наша квартира.
- Я хочу на кухню чашки з вишеньками, а решта мене влаштує, - усміхнулась Кейтлін, і пригорнувшись до Вай, грайливо поцілувала її.

8.

- Не чекала побачити тебе сьогодні саму, - з насмішкою пролунав мелодійний звабливий голос. – Я чула, ти зазвичай виходиш на завдання зі своєю суворою шерифкою.
- В неї сьогодні справи, - грубо кинула Вай, обернувшись до вродливої незнайомки, яка вийшла  їй назустріч з нічних тіней. Висока, струнка, з довгим криваво-рудим волоссям та ефектним чорним трикутним капелюхом на голові. – Це ти – той інформатор, з яким я мала зустрітися?
- Міз Сара Фортуна, капітанка «Сирени», рада знайомству, - усміхнулась жінка та рушила до неї, бряцаючи двома пістолетами, що звисали з пояса.
- І чому ж інформація, яку ти можеш розказати, має бути для нас корисною? – поцікавилась Вай, насторожено суплячи брови.
- Бо я вже давно мала справу з тим, хто може створити проблем вашому милому містечку, - підморгнула вона, спершись на стіну найближчого будинку. – Його звати Гангпланк. В минулому – король розбійників Білджвотера. Король, якого свого часу скинула з трону саме я. На жаль він з того штибу субстанції, яка так просто не тоне, тож своїх надій повернути колишню велич однозначно не облишив. І зараз, коли весь світ тільки й точить ляси що про зброю на основі технології «гекстек», яку розробили в Пілтовері… Здогадася, куди він чкурнув, прагнучі здобути цю зброю, аби поквитатись зі мною та знову захопити владу в Білджвотері.
- Тож ти вирішила пожалітись нам на нього, аби ми допомогли тобі добити старого приятеля? – кинула Вай, схрестивши руки на грудях.
- Погодься, це може бути вигідно всім нам, - знизала плечима Фортуна, грайливо блиснувши очима. – Адже ви ж теж не хочете на своїх вулицях ще одного небезпечного головоріза. Здається, вам тут і без нього своїх вистачає.
- Що правда то правда, - погодилась енфорсерка, не зводячи зі співрозмовниці пильного погляду.
- В такому разі я та мої люди хотіли б розраховувати на співпрацю… чи щоб ви, принаймні, не заважали. З нашого ж боку буде найщиріша взаємна допомога та підтримка, - підморгнула жінка, простягаючи Вай листа, скріпленого восковою печаткою. – Передай це своїй суворій шерифці. Побачимось!
Ледве дівчина сховала листа до внутрішньої кишені куртки, співрозмовниця чкурнула за ріг та зникла – ніби вода, яка швидко протекла повз, не лишивши по собі навіть русла.
Їй все це не подобалось. Дуже сильно не подобалось, чорт забирай. Мало було Пілтоверу однієї Джінкс, яка наразі починала в Зауні активні підпільні війни з Севікою… А тепер ще й головорізи з Білджвотера вирішили заявитись сюди, приманені розробками Джейса Таліса?
Скрегочучи зубами, Вай швидко йшла нічними вулицями. Доки залишилися далеко позаду, і чим далі, тим вишуканішими, помпезнішими ставали будинки навколо. Дивно, вона вже жила тут стільки часу, але досі не могла звикнути до них. До цього красивого, охайного світу, який навіть в неспокійні темні часи, що здавались місцевим жителям чистим непевним хаосом… неможливо було порівняти з тим світом, в якому їй доводилося зростати з дитинства. Те, що вона тепер справді мешкає в Пілтовері, здавалося чи то жартом, чи то помилкою. Як і те, з ким вона зараз живе у тій невеличкій квартирці в швацькому кварталі.
Квартирці, яка для самої неї – ніби якийсь елітний маєток, в той час як Кейтлін вона, певно, здається мало не собачою будкою…
Зціпивши зуби, Вай стиснула руку в кулак і ледве стрималася, аби вдарити найближчу стіну.
«Цікаво, скільки вона витримає, перш ніж їй це набридне, і вона захоче повернутись назад, у те життя, до якого звикла?», - подумки просичала енфорсерка, намагаючись дихати глибше.
Їй справді хотілося б вірити, що ніколи.
Але цей бісів страх знову, раз по раз, повертався до неї. Надто коли вона лишалася на самоті.
Відділок. Треба скоріше повернутися туди, зустрітися з Кейтлін, яка б уже мала бути там, та передати їй листа від дивної інформаторки. А далі – вирішувати, як діяти.
Пообіцявши собі, що відкладе власні тривоги хоч на деякий час, Вай підвела погляд, роблячи швидкий крок уперед…
Та одразу ж завмерла, побачивши перед собою пані Кірамман, яка сиділа в своєму механічному візку в супроводі двох міцних чоловіків.
- Маємо поговорити, - суворо повідомила вона, пильно дивлячись на збентежену дівчину.

9.
- І про що ж ми можемо з вами поговорити? – напружено проказала Вай, насторожено поглядаючи на охоронців, які, отримавши команду від пані Кірамман, відійшли на кілька кроків, і навіть вдавали, ніби не чують цієї розмови.
- Ти прекрасно знаєш, про що, - проказала жінка. І під’їхавши на візку ближче… грубим жестом вклала в руки Вай великий важкий гаманець. – Вважай, що ти отримала своє. А якщо раптом тобі й цього мало… гаразд, я подвою суму. Тільки облиш мою доньку сьогодні ж і більше не займай її. Бо від неї ти точно не отримаєш ані копійкою більше – я подбала, аби вона не мала доступу до родинних рахунків, тож єдині фінанси, які їй доступні – це зарплатня шерифки Пілтовера. Я ж плачу тобі щедріше. Головне розбий їй серце як слід, аби вона навіть не подумала жалкувати, зітхаючи за тобою…
- Якби ви не були її матір’ю, я б зараз зарядила вам у пику так, що у вашому роті не лишилося б жодного зуба, - прогарчала Вай, гидливо жбурнувши гаманець жінці під ноги.
- Повторюю ще раз: від Кейтлін ти не зможеш отримати гроші! І до свого будинку я тебе не пущу…
- А я нічого повторювати не буду. Просто повідомлю, що ледве стримуюсь, аби не втілити свої фантазії про ваше обличчя, розбите до кривавої юшки з носа, - випалила вона. – І стримуюсь лише тому, що так зробила б боляче найперше саме їй.
- Тоді кажи сама, чого ти хочеш.
- Стуліть пельку, та нічого я не хочу, - рявкнула Вай, стиснувши кулаки. – І все своє добро можете запхати собі в сраку. Знаєте, мені й не дивно, що таким, як ви – тим, хто з пелюшок тільки й думав, що про гроші, вплив, прибутки – такого не зрозуміти. Але я прожила без усього цього все своє життя, тож і зараз мені на це насрати. Статус, елітність, дорогі речі… з усього, що я бачила, це вартує найменше. Єдине, за що я ладна триматися зубами до останнього, це люди, які разом з тобою. Ті, хто прикриває твою спину, підставляє плече, просто поряд, коли ти цього потребуєш. І я, чорт забирай, справді не знаю, чи гідна Кейтлін, чи заслуговую на неї взагалі… Але поки вона сама хоче бути поряд зі мною, я нізащо, ніколи і за жодних обставин від неї не відмовлюся! – люто прокричала вона. Так, що ошелешена пані Кірамман відсахнулась та від’їхала на візку трохи назад.
- Мамо, що це має означати?! – зненацька пролунало, розрізаючи тишу, яка запала на кілька секунд.
Вийшовши з-за рогу стрімким кроком, шерифка Пілтовера наблизилась до своєї матері, аби розлючено схрестити з нею погляд.
- То ось чому ти щойно надіслала до мене посильного та переказала, аби я негайно йшла сюди? – продовжувала вона, суплячи брови. – Хотіла аби я «випадково» підійшла саме вчасно, щоб побачити, як Вай погоджується порвати зі мною заради твоїх грошей?
- Кейтлін, послухай, я хотіла, щоб ти зрозуміла: ця волоцюжка просто використовує тебе…
- Я й справді дещо зрозуміла, мамо, - холодно проказала дівчина, дивлячись з неї згори вниз. – Будь ласка, забирайся.
Не говорячи більше жодного слова, вона взяла Вай за руку, і міцно стиснувши її, швидким кроком пішла геть.
- Гей, - гукнула енфорсерка, зрозумівши, що пані Кірамман вже лишилася десь далеко позаду, за лабіринтом вулиць. Натомість Кейтлін, схоже… йде в першому-ліпшому напрямку, навіть не розбираючи дороги.
- Вона просто!.. – просичала Кейт крізь зуби…
Аж раптом замовкла та стихла, коли Вай, потягнувши її на себе, одним махом пригорнула та сховала в міцних обіймах.
- Все гаразд, пундику, - шепнула вона. І притулившись щокою до її скроні, повільно вдихнула запах синяво-чорного волосся.

10.
- Ні, серйозно, тільки цього нам і бракувало, - випалила Вай, опустившись в крісло навпроти робочого місця Кейтлін в її кабінеті.
- Так, не дуже втішна звістка, - видихнула шерифка Пілтовера, спершись ліктями на стіл та зчепивши пальці в замок.
Після того, як вона прочитала листа, переданого капітанкою Фортуною, настрій в неї помітно зіпсувався.
І от сьогодні стало точно відомо те, чого обидві, певно, боялися, але не наважувалися озвучити своїх здогадок: прибувши до Зауна, Гангпланк уклав угоду з Джінкс, і тепер допомагав їй в боротьбі проти Севіки за спорожніле крісло Сілко. Натомість божевільна винахідниця пообіцяла йому розробити для нього його власну гекстек-зброю.
- Принаймні, поки що в неї лише один камінець. Той самий, який вона тоді забрала, і з допомоги якого шмальнула зі своєї гармати-акули по залі засідань Ради, - пробурчала Вай, відкинувши голову. – І можна навіть не сумніватись, що вона йому його не віддасть.
- Але це означає для нас ще одну проблему, - нагадала Кейтлін, напружено вдихаючи повітря. – Джінкс спробує дістати ще. Обов’язково заявиться до Пілтовера та атакуватиме, аби дістатися Джейсової розробки. А ти пам’ятаєш, чого нам коштував минулий раунд. Скількох вона вбила, ганяючись за кристалом та намагаючись повернути його.
- Тому нам треба бути напоготові.
- Саме так. Я сьогодні ж поговорю з Джейсом, аби він зробив все, щоб убезпечити кристали від Джінкс та її посіпак.
- Гадаю, коли ти просто скажеш йому її ім’я, він точно працюватиме з посиленим ентузіазмом. Той парубок моторний однозначно захоче поквитатися з моєю сестрою, - задумалася Вай. – Тоді ж, під час її пострілу в залу засідань… наче як загинув його близький друг?
- Тіла так і не знайшли, але навряд Джейс вірить у диво, - похитала головою Кейт. – Йому важко, Віктор був йому наче брат. Ще й радниця Медарда, до якої він не байдужий, сильно постраждала, і лише нещодавно отямилася. Хоча вона й була тією людиною в залі засідань, яку він найбільше прагнув захистити.
- Так, уявляю, як йому паршиво, - зітхнула енфорсерка. – То… коли плануєш потеревенити зі своїм старим друзякою?
- Сьогодні ж, - повідомила Кейт. – Якщо ти не забула, в нас попереду ще одна важлива робота.
- Ти про… той приїзд делегації з Іонії? – пригадуючи, перепитала Вай.
- Саме так. Це дуже важлива в наші неспокійні часи дипломатична місія. Тож я, як шерифка Пілтовера…
- Маєш бути серед тих, хто урочисто зустрічатиме їх, махаючи ручкою з дурнуватою посмішкою, аби вельмишановні пані та панове ані на мить не засумнівалися в своїй важливості, - закінчила енфорсерка з глузливим виразом.
- Загалом так, - знизала плечима Кейт. – Після церемонії зустрічі відбудеться бенкет, де я і планую поговорити з Джейсом. І куди ти, кажу одразу, підеш разом зі мною.
- Гей, стривай, серйозно, пундику?! – аж вдавилася Вай, і підскочивши, закашлялась. – Та що мені робити на тому збіговиську пафосних багатіїв?
- Охороняти те збіговисько пафосних багатіїв, - повідомила шерифка. – Вай, ти – одна з моїх кращих людей. Коли справа доходить до бою, тобі немає рівних. Саме тому я взяла тебе на цю роботу, ходжу особисто з тобою на небезпечні місії та в рейди, і навіть закриваю очі на те, що тебе зазвичай не змусиш носити однострій.
- Ти диви, а я думала, що головна причина в тому, що ти на мене запала, - реготнула дівчина.
- Як би я не була від тебе без тями, це б не вплинуло на моє ставлення до твоєї роботи, - повідомила Кейтлін, відкинувшись на спинку крісла. – Ти зараз на цій посаді, і тобі спускається все, що спускається, лише тому, що ти справді дуже цінний кадр.
- Тю, кінець моїм фантазіям про те, що отримала круту роботу через ліжко, - розсміялася Вай.
- Що це за амнезія? Ти опинилась в моєму ліжку вже сильно після того, як я тебе найняла.
- Чисто технічно тоді це було іще моє ліжко, ти до нього вже потім підселилась на постійній основі, - гмикнула енфорсерка. – І я досі волію фантазувати, що то був аванс, і весь час доти ти просто не сумнівалася, що я буду неймовірною.
- Гаразд, фантазуй про що хочеш, - тяжко зітхнула Кейт. – Головне на сьогоднішні заходи, все ж, вдягнися відповідно. Одяг я вже тобі підібрала, він чекає на тебе в твоїй шафці у роздягальні, - додала вона, випереджаючи запитання: «Та де ж я візьму відповідні лахи?», яке вже, судячи з обличчя Вай, от-от мало зірватися з її язика.
- Все в тебе схоплено, пундику, - гмикнула вона.
- А хіба ти в мені сумнівалася? – усміхнулася дівчина.
- Гаразд, якщо такий наказ Шерифки Пундика, вдягнуся сьогодні наче культурна людина. Але май на увазі… - заявила Вай, підійшовши до Кейтлін. І спершись долонями на робочий стіл, схилилась та прошепотіла їй в самісінькі губи: - …що вночі тобі доведеться гарненько за це неподобство розплатитися.
- Чекатиму на здійснення твоїх погроз, - хитро усміхнулась вона, здригнувшись від хвилі солодких мурашок, які пробігли по всьому її тілу.

11
– І все одно, мені це не подобається, – пробурчала Вай, насторожено озираючись довкола.
– Не переймайся, тобі навіть личить… хоча, звісно, я за те, аби ти не вдягалася так на постійній основі, – усміхнулась Кейтлін, поправивши її жовту краватку, що гармонійно поєднувалася з галантним кремовим жилетом, чорною сорочкою та штанами. Рожеве волосся було ретельно зачесане назад.
– Хоч на тому спасибі, пундику, – гмикнула енфорсерка. Та усміхнулась кутиками губ, коли Кейт, прихопивши червону троянду з одного із чисельних вазонів, що стояли навколо, прищепила її до жилета, прямо біля серця.
Їй було тут збіса незатишно. У цій вишуканій, помпезно прикрашеній будівлі, де вершки суспільства линдали туди-сюди, попиваючи дорогі вина та ведучи світські бесіди, під час яких однозначно плели інтриги, укладали союзи та планували потоплення своїх ворогів. Такі місця завжди були для неї чужими, а вона – чужа для них… та й Вай, коли чесно, ніколи не прагнула опинитись у цьому світі. Але ось вона тут, вбрана наче виряджений півень, і має пильнувати, охороняючи всю цю тусівочку! І ладна заприсягтися, що всі присутні тут, хто взагалі чув щось про її існування, однозначно поглядають на неї згори вниз. Та коли раптом що – саме вона повинна за лічені секунди дістатися сховку, де лежать її рукавиці-«Атласи», вхопити їх та піти в бій, поки всі ці строкаті павичі в паніці тікатимуть.
Так собі перспектива. На вулицях простіше. І комфортніше.
– Я й сама ненавиджу такі заходи, – зізналася Кейт, пильно поглядаючи на залу, де після зустрічі дирижабля делегації з Іонії саме проходив урочистий прийом. – Мені завжди значно більше подобалося бігати в лісі та тренуватися стріляти. Та й мама, попри всі її прагнення бачити мене правильною спадкоємицею дому Кірамман, з дитинства попереджала мене, що все це вище суспільство, попри свою зовнішню привабливість – насправді те ще зміїне кубло, з яким треба бути обережною.
– А потім сама ж дивувалася, чому тобі більше подобається в лісі з рушницею, ніж на світському прийомі з келихом дорогого вина? – тихенько реготнула Вай. – Щось у неї кепсько з вибудовуванням логічних зв’язків.
– Схоже на те. Та знаєш, насправді…
– Вельмишановне товариство! – зненацька пролунав гучний голос. В одну мить всі присутні спрямували погляди на його джерело, що знаходилось на невеличкі трибуні в кінці зали. Де поряд з високим статним світловолосим чоловіком стояли решта радників: одні з них – ті, хто вижили того дня, інші – нові голови домів загиблих, що прийшли на їхні місця. Серед того, звісно, Кейтлін побачила і свою мати.
Вона запам’ятала ім’я цього чоловіка, як і інших ключових членів делегації. Індор Варсерос, спадкоємець високого дому однієї з провінцій Іонії. Цей чоловік, що прикував до себе увагу всіх та кожного, почав довгу, пишну, помпезну промову про те, яким плідним може бути союз між Іонією, де навіть земля дихає магією, та Пілтовером, містом прогресу, в якому розпочинається нова ера технологій на основі «гекстеку», на презентацію якої він сьогодні з нетерпінням чекає від вельмишановного Джейса Таліса. І хоч попереду ще чимало перемовин, задля яких посли сюди прибули, але сьогоднішній день, без сумніву – початок великої співпраці.
– Тож я, без найменших сумнівів, неймовірно щасливий, що ця майбутня співпраця, цей союз наших великих націй, скріпить мій шлюб з представницею одного з ключових домів Пілтовара, пані Кейтлін Кірамман! – виголосив він з неймовірним пафосом, після якого всі присутні на прийомі вибухнули оплесками. Серед того, звісна річ, і пані Кірамман, що з тріумфальною посмішкою сиділа біля нього у своєму візку.
…В той час як сама Кейтлін, вирячивши очі, завмерла з широко відкритим ротом, намагаючись зрозуміти: чи їй нічого не почулося?
– Ну що ж, все зрозуміло, – просичала Вай. І стиснувши кулаки, спідлоба дивилася на трибуну поглядом, у якому Кейт одразу розпізнала безсилу, гірку, сповнену відчаю лють…
Та зціпивши зуби, рушила до трибуни. Швидким, стрімким кроком. Не зважаючи на людей, що траплялися їй дорогою, і їхні обурені охання через вино, пролите на дорогі костюми.
– Шановний пане Варсерос, – голосно та строго проговорила вона, ніби блискавка опинившись поряд з ним. І почувши її крижаний голос, всі присутні в залі, що радісно аплодували та вже активно обговорювали її політичні заручини…
Тепер замовкли і спрямували погляди на неї.
– Я вельми вдячна вам за те, що ви прибули до Пілтовера, і раді зміцнити союз наших націй шлюбом, – продовжувала Кейтлін, пильно оглядаючи залу… а потім різко перевівши погляд на свою матір. – Але, на жаль, сталася помилка. Я – не ваша майбутня партнерка в цьому шлюбі, тож ви ощасливите якусь іншу дівчину з якогось іншого поважного дому Пілтовера. Мені дуже шкода, що деякі люди, через свою некомпетентність, ввели вас у оману. Та, хто стоїть перед вами, не дівчина на видання, а шерифка Пілтовера. І я взагалі ніколи не планую укладати шлюб з жодним чоловіком. Моя мета і мій головний обов’язок – захищати це місто та його мешканців. Тому прошу у вас пробачення від імені тих людей, які ввели вас у оману, та сподіваюсь, що незабаром ви знайдете в нашому місті ту, хто буде щаслива стати вашою нареченою. Я ж і далі нестиму свою службу на благо Пілтовера. Дякую, – проговорила вона. Ґречним, урочистим тоном… кожна нотка якого дзвеніла холодною сталлю, яка однозначно давала зрозуміти, що не потерпить жодних заперечень.
Залишивши всіх присутніх стояти в непорушній тиші, Кейтлін відійшла від трибуни та рушила назад, до зали. Туди, де заціпеніло стояла шокована Вай.
– Ходімо, я хочу подихати свіжим повітрям, – шепнула вона їй. І взявши за руку, яку сильно стиснула, швидким кроком повела енфорсерку до одного з віддалених балконів.



Далі буде!

P.S. Хто залишить авторці добрі комменти, той бубочка :)

Категорія: Виробництво Netflix Виробництво Netflix, Мультфільми/анімація для підлітків, Фемслеш, Онлайн-гри, Мультфільми/анімація для дорослих, Фентезі, Закордонні м/ф та м/с | Додав: Монада_Сателіт | Теги: Arcane, league of legends, Ліга легенд, Аркейн, фем-слеш
Переглядів: 642 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вода та олія (Аркейн. Ліга легенд. Вай/Кейтлін) - 2 частина (розділи 7-11)
Завантаження...