menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.04.2022 в 22:00
Фанф прочитано: 286 раз
Час прочитання:
Категорія: Слеш, AU
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Я ніхто для тебе?(6,7)


23.04.2022, 22:00
Частина 6: Загроза
 
Австрійська Імперія сидів на троні, підперши голову рукою, і очікував прибуття посла Прусії. Поряд з ним стояв Австро-Угорщина, який, на подив, був спокійним, враховуючи їхню недавню сварку, мабуть, його син також зрозумів мотив Німецької Імперії, тому через пару днів вже сам зрозумів, що Імператор був правий.
 
Австрійську Імперію дивувало те, що, Прусія відправив до нього посла, значить справа була серйозна, бо зазвичай німець відправляв йому листи, в яких обговорював питання особисто з австрійцем. В душі чоловік підозрював щось нехороше, ніби щось підказувало йому про проблему, що наближається.
 
І ось, в залу заходить невисокий блондин в темно-коричневому камзолі, позаду якого йдуть ще чотири людини в темно-сірих камзолах. Хлоп'як, що йшов впереді всіх, зупинився і вклонився Імператору, а потім встав прямо, одразу глянувши своїми голубими очима на Австрійську Імперію, прикувавши всю свою увагу на ньому.
 
Вигляд серйозного посла Прусії не лякав Австро-Угорщину, він прекрасно розумів, що такі люди повинні відповідально ставитись до своїх обов'язків і всім виглядом демонструвати свої серйозні наміри. Но те, як не по-доброму, і навіть погрозливо, блиснули очі німця, примусило серце білявого забитися швидше.
 
— Вітаю Вас, Мюнхен, — гордо привітався Австрійська Імперія. — З якою ціллю ви з'явились в моєму палаці?
 
— Його Високість, Король Прусії, вважає необхідним приєднати до складу своєї держави частину земель Австрійської Імперії і взяти їх під свій контроль. Причиною стало невдоволення своїм положенням проживаючих на Ваших територіях німців. Но при останній зустрічі з вами, ви відмовились від поставлених Королем вимог, а наступні перемовини будуть марними, так як ви вже дали остаточну відповідь, — він помовчав глядячи на старшого австрійця, який мовчки слухав посла, а пізніше продовжив. — Якщо компроміс буде не доступний, Король Прусії змушений буде скористатися допомогою воєнної сили для захисту прав та інтересів німців, які пригнічені австрійським Імператором.
 
Після промови Мюнхен на мить перевів погляд на сина Австрійської Імперії, а потім знову подивився на Імператора. Австро-Угорщина з жахом і подивом дивився на людей, а слідом перевів погляд на батька, який стиснув кулаки і зі злістю дивився на посла.
 
— Війни захотів... — Прошипів Австрійська Імперія, раптово вставши з трону. — Передайте Прусії, що я не зміню своїх умов! А тепер можете йти, якщо у вас немає більше новин!
 
Мюнхен примружився і кивнув розлюченому Імператору і, вклонившись, він разом з іншими мовчки вийшов з тронної зали.
 
Австрійська Імперія поглянув на Відень, яка була так само здивована, як і Австро-Угорщина. Вона супроводила чоловіків задумливим поглядом, а пізніше на її лиці відобразились рішучість і злоба.
 
— Треба оголосити про мобілізацію. Якщо війни не уникнути, то ми почнемо її першими, — холодно сказав старший австрієць, підходячи до неї. — Повідом про це радників, признач термінові збори сьогодні. 
 
Австро-Угорщина невпевнено глянув на столицю батька і, зітхнувши, він вийшов з тронної зали, розуміючи, що нічого не зможе зробити зараз.
 
Склавши руки на грудях, спадкоємець відправився у стайню. Сьогодні в нього була назначена зустріч з Німецькою Імперією, а через послів, він вже не встигав приїхати вчасно, а примушувати когось чекати Австро-Угорщина не любив.
 
І раптом, згадавши про молодшого німця, юнак серйозно задумався. У свою першу зустріч спадкоємець Прусії запізнився і виправдався тим, що мав дещо залагодити з батьком. Може це було пов'язано з війною з Австрійською Імперією?
 
                                ***
 
— Що думаєш? — Спитав Російська Імперія, зігнувши брову. Він все таки вирішив спитати думку юнака, поступово вводячи його в курс політики, щоб той вже розумів, що означає бути монархом.
 
— На мою думку, тобі би рідше втручатися в ці чвари між Європейськими країнами, — похмуро відповів РРФСР, склавши руки на грудях. — Но тим не менше, я би не розраховував на обіцянку Прусії і на його допомогу у випадку чого. Не подобається мені він, абсолютно не подобається, — незадоволено зморщився цесаревич відвівши погляд у вікно.
 
— Не віриш, що він виконає обіцанку? — Спитав Імператор, насупившись.
 
— Не вірю, — чесно зізнався юнак, знову заглянувши в блакитні очі батька. — І я вирішив покладатись не на таких особистостей як Прусія, а на власні сили. А виконувати його прохання за ради пом'якшення умов після війни... Не думаю, що це хороша ідея.
 
— Я не зможу сам досягнути пом'якшення Паризького договору, — невдоволено закотив очі Російська Імперія. А з допомогою Прусії це можливо зробити. Як би сумно це не прозвучало, зараз він — наша остання надія на те, щоб мати флот у Чорному морі.
 
— Ага, тільки ще потрібно, щоб він виконав свої обіцянки, якщо ти не будеш втручатися в його невідомі плани, — без усмішки хмикнув парубок.
 
— Думаєш, його плани будуть шкодити Європі? — Спитав Імператор, розглядаючи свого сина.
 
— Ти знаєш, що я до волі чесний, —усміхнувся РРФСР, а потім продовжив. — На Європу мені глибоко начхати, мені головне, щоб нам шкоди Прусія не вчинив. А те, які в нього будуть чвари з тими ж французами і австрійцями — не наші проблеми.
 
Російська Імперія незадоволено насупився, кивнувши своєму сину і відвівши погляд на прапор країни, що висів на стіні поряд з вікном.
 
Син, помітивши незадоволеність і легкий сум в очах Імператора, зітхнув і сказав, стараючись заспокоїти батька:
 
— Я розумію, но часи твого бувалого впливу в Європі, коли без твого слова нічого не могли вирішити, закінчились, — цесаревич поклав руки на боки і продовжив уже з веселішим тоном голоса. — Але батько, в цьому є плюси! Тобі більше не потрібно хвилюватись про них, і їхні проблеми не мають до тебе відношення. На тобі вже не лежить така велика відповідальність, — усміхнувся РРФСР батьку, про себе додавши:
 
« Яку ти сам на себе прийняв через своє почуття гордості і бажання диктувати свої вимоги всім, » — йому ніколи не подобалось те, що батько втручався в особисті справи інших країн, допомагаючи їм з придушенням революцій або зміни політичного режиму. Юнак завжди вважав, що країна має розбиратись сама зі своїми виниклими проблемами. Якщо не впоралась — це її проблема, чим менше конкурентів на світовій арені, тим краще. На жаль, такої думки не притримувався старший москаль.
 
Російська Імперія хмикнув, усміхнувшись куточками губ і потріпав молодшого москаля по голові, від чого цесаревич хіхікнув.
 
— Можеш іти, РРФСР, — кивнув йому Імператор, на що син кивнув і вийшов з кабінету, залишивши чоловіка одного.
 
Німецька Імперія приїхав на місце перший, що його здивувало. Оглянувши величезне пшеничне поле, юнак залишив свого коня поряд з невеликим деревом, єдиним на цій місцевості.
 
Він подивився на ясне, блакитне небо, легко прижмурившись через яскраве світло. Австро-Угорщина ніколи не запізнювався на їхні зустрічі, тому це примусило німця нервуватись. Вгамувавши себе, він зітхнув і вирішив, що той просто затримався від важливих справ. Так нерідко робив сам Німецька Імперія, тому це зовсім не дивувало.
 
Останнім часом їхні відносини покращились. В сенсі, вони і раніше не були сповнені сварок і непорозумінь, а навпаки, вони завжди підтримували один одного і раділи кожній зустрічі. Зараз їхня дружба вийшла на новий рівень, для Німецької Імперії це було важко описати, но йому стало дружніх відносин, хотілося більшого.
 
Юнак серйозно задумався, добряче розбираючись в своїх відчуттях до білявого, но його перервав тупіт копит ззаду. Обернувшись, він помітив світлого коня, що наближався. Очолював його Австро-Угорщина в білій рубашці, темно-коричневих брюках і в чорному, лакованому взутті.
 
Австрієць зістрибнув з коня і підійшов до Німецької Імперії. Темноволосий відразу відчув напруженість друга. Зазвичай на лиці розцвітала світла усмішка, світло-зелені очі, які відбивали добродушне блиск, зараз нічого подібного не було. Очі виражали втому і тривогу, а сам білявий був у якомусь сум'ятті.
 
"Невже він може бути таким?" — німцю справді не вірилось, що щось могло так змінити такого радісного хлопця, які обставини могли на нього так вплинути?
 
— Австрі, все добре? — Схвильовано подивився на ньогг Німецька Імперія, коли той підійшов достатньо близько. 
 
Австро-Угорщина негативно похитав головою, подивившись на друга. Білявий обійняв себе за плечі і спитав у синьоокого:
 
— Ти знав про те, що Прусія збирається оголосити нам війну? — спитав австрієць. В його питанні не було злості чи ненависті до батька Німецької Імперії, лише звичайний інтерес.
 
— Я... — спадкоємець Прусії не надовго задумався, а потім зітхнувши, відповів. — Я знав, що він збирається прийняти якісь міри, щоб досягнути... Чогось, я не сильно цікавився, — зізнався Німецька Імперія, не бажаючи дивитись австрійцю в очі. — Но я не думав, що батько збирається оголошувати вам війну.
 
— Німеччина, ти мене не обманюєш? — від цього питання очі німця округлились і з подивом подивились на Австро-Угорщину. Той ще ні разу не сумнівався у правдивості його слів, тому це питання поставило синьоокого в глухий кут.
 
— Що? — тільки і міг спитати Німецька Імперія. Потихеньку його охоплювала пекуча образа від питання друга. — Ти сумніваєшся в моїх словах? — прошипів він, прижмурившись і стиснувши кулаки.
 
— Я хотів переконатися в їх правдивості, — м'яко відповів Австро-Угорщина, поклавши долоні на груди Німецької Імперії, бачачи, що він починає злитися. Здавалось, такий простий дотик, але німця він миттєво заспокоїв. — Вибач. Я не хотів тебе образити, просто... Мені треба було переконатись.
 
Молодший німець зітхнув і притиснув до себе австрійця, обійнявши його. Білявий обійняв його у відповідь, притиснувшись до його шиї.
 
— Німеччина, — тихо сказав Австро-Угорщина, звернувши увагу друга. — Якщо почнеться війна, то... Як нам бути? Ми будемо ворогами? — він невпевнено подивився в глибокі, сині очі Німецької Імперії, які виражали льодяниий спокій, навіть після запитання австрійця.
 
— Австрі, нічого і ніхто не зробить нас ворогами, якими б не були обставини, — твердо відповів Німецька Імперія, розстанувши однією рукою у білявому волоссі.— Це війна між нашими батьками, а не між нами. Ми можемо лише грати роль слухняних спадкоємців і максимально допомагти їм, но не псувати наші відносини.
 
Австро-Угорщина ніжно усміхнувся і кивнув німцю, крепше обійнявши його. Ця твердість в словах темноволосого вселяла впевненість австрійцю в сказаному.
 
— Коли я стану королем, я нізащо не буду провокувати нас на конфлікт, не непотрібні війни, — пообіцяв білявому Німецька Імперія. — Я знаю, що наші батьки раніше були дуже дружніми, но мені невідома причина, по якій їхні відносини раптово погіршились до стану ворогування.
 
— Но я такого не допущу, — впевнено відповів Австро-Угорщина.
 
— Ми двоє не дозволимо такому статися, — кивнув німець, спрямувавши погляд у небо, покрите багатьма перистими хмарками.

Частина 7: Велич
 
— Геть! Я не хочу, щоб ти перебував поряд зі мною! — крикнув темноволосий юнак в чорному мундирі, стиснувши кулаки і відвернувшись від свого співрозмовника.
 
Молодий Імператор, який тільки недавно з'явився на світовій арені, проганяв єдиного, з ким відчував невідому йому до цього моменту любов і бажання бути поряд. Юнак просто не міг прийняти факт того, що закохався, по-дурному закохався, неначе хлопчина, у свого ворога.
 
Той, хто стояв за його спиною, полонив росіянина своєю скритністю, серйозністю і хитростю. Здавалось, прості якості, якими мав володіти кожен монарх, но саме він зміг запалити щось в сердці Російської Імперії.
 
— Ти нікуди не втічеш від мене, росія! — розвівши руки в сторони, глузливо відповів на його крикм Прусія. — Кожного разу ми будемо зустрічатись, можливо навіть будучи ворогами, но наші зустрічі не припиняться, як би ти їх не уникав, — похмуро закінчив юнак, склавши руки за спиною, підійшовши ближче до Імператора.
 
Російська Імперія різко повернувся до німця і зі злістю прошипів:
 
— Так зроби мені ласку, не шукай зустрічі зі мною! Я прекрасно розумію, що я для тебе ніхто, не дивлячись на всі мої почуття до тебе, на всі наші почуття!
 
Юнак хотів був повернутись в залу, але німець швидко схопив його за зап'ястя, не даючи йому цього зробити. Російська Імперія прижмурив голубі очі і обурено витріщився на коханого.
 
Якими ж гарними були його очі. Небесно-блакитний і холодний погляд зараз був направлений прямо на Короля, очікуючи його слів і подальших дій. Напруга між юнаками зростала з кожною секундою, а разом з нею з'являлась невпевненість в правильності вчинка Російської Імперії: бажання уникати німця.
 
— росія, поміть, я нічого з вище перерахованого тобі не казав і навіть не натякав, — спокійно заявив Прусія, впевнено дивлячись на юнака своїми сірими очима. — Ти сам зробив такі висновки, почувши про мене ці дурні чутки.
 
— У мене й своя голова на плечах є, тому якісь там чутки мене не хвилюють, мені достатньо було побачити, яка ти людина, — повністю повернувшись до Прусії, відповів Російська Імперія. — Те, як ти поводишся з іншими, ставиш свої інтереси, жертвуючи іншими.
 
— Невже ти не такий самий? — перебив його юнак, усміхаючись куточком губ.
 
Це питання дало привід задуматись Імпепатору на секунду, якої вистачило німцю, щоб обійти росіянина і покласти свої руки йому на плечі, змусивши того здригнутися і шикнути від неочікуваності.
 
— Ти занапто напружений, — помітив Прусія, легко стиснувши плечі Російської Імперії. — Я не хочу уникати тебе, росія, я хочу бути поряд, бути впевненим, що я потрібен тобі так самр, як ти мені, — сказав сіроокий на одному диханні, прошепотівши ці слова прямо на вухо росіянові.
 
Йому було незручно, некомфортно визнавати це, а в особливості так спокійно говорити це коханому, но це був останній шанс не втратити його. Прусії потрібно було довести правдивість своїх слів Російській Імперії, щоб той повірив йому, прийняв його і не смів уникати, особливо, коли двоє знають, що їх почуття взаїмні 
 
— Ми не можемо бути разом... —Відводячи погляд від коханої людини, тихо відповів Імператор. — Нас не приймуть у суспільстві.
 
— Нам і не обов'язково всім про це розповідати! — Відразу випалив Король. — Ми будемо тримати це в таємниці від всіх, нікому не казати, грати роль суперників і можливо навіть ворогів... Но це тільки при цих недоумках, — швидко заговорив Прусія, намагаючись переконати в цьому Російську Імперію.
 
Росіянин мовчав, обдумував кожне слово, сказане німцем. Йому не хотілось приймати це, адже до сих пір не довіряв Прусії, очікуючи від нього "удара в спину", но розумів, щось, що зараз намагається сказати юнак — правда.
 
— Прошу, росія... — взмолився сіроокий, з надією дивлячись на коханого. — Повір мені! Все, що кажуть про мене, всі чутки, які ти чув про мене — брехня, яка створена для того, щоб створити про мене погане враження.
 
Російська Імперія ще хвилину розглядав обличчя Прусії. Він виглядав не так грозно і холодно, як в залі, перед ним зараз стояв молодий монарх, який не намагався приховувати свої справжні почуття, адже знав, що це марно.
 
"В якійсь степені навіть жалкий," — несвідомо подумав блакитньоокий, а потім, зітхнувши, притиснув до себе німця, м'яко обійнявши.
 
— Я згоден на все, лише б бути з тобою, Прусія, — видихнув ці слова Російська Імперія.
 
Німець, в свою чергу, ніжно усміхнувся, прикривши свої очі. Неможливо було описати всі відчуття, що бушували в душі Короля, неможливо було просто уявити, на скільки той був щасливий перебувати поряд з тим, з ким хотілось проводити час протягом всього життя.
 
На жаль, но той день став одним з небагатьох, коли Російська Імперія побачив справжнього Прусію, який не побоявся розкрити свої думки і переживання перед коханим. И як же росіянину хотілось знову повернутись у вісімнадняте століття і побачити того милого німця, який благав Імператора не покидати його.
 
                                ***
 
Австрійська Імперія лежав спиною на траві, шиплячи від сильного болю, спричиненого пораненнями. Нога, яка притискала чоловіка до холодної, кривавої землі, лише сильніше здавила область животу, від чого Імператор навіть скрикнув.
 
Прусія, високомірно посміхаючись, підставив шпагу до горла австрійця і миролюбно сказав:
 
— А це все твоя провина, мій друг, —він обвів поглядом поле бою, де роздавались люті крики, стогони болю і страждань. — Скільки ж неприємних наслідків можна було уникнути, якби ти просто погодився на мої умови.
 
Звук пострілів гармат і дзвінких мечів відходив на другий план для Імператора, адже той, ніби заворожений цим льодяним голосом практично не звертав уваги на тривалу битву.
 
Всередині закипала ненависть і злість до Прусії, який відкрито насміхався над Імператором, життя якого залежало зараз повністю від німця. Австрійська Імперія спробував якось скинути ногу Короля, щоб шпага не впилася йому в горло, но чоловік тільки сильніше її стиснув, злобно блиснувши очима на старого друга.
 
— Який ти наївний, Австрія. Думав, що впораєшся з моєю армією? — усміхнувся Прусія, глянув на пораненого хлопця з рудим хвилястим волоссям, який відчайдушно боровся з австрійським воїном, щось розлючено викрикуючи йому. Італія так люто боровся за свою незалежність, що навіть в душі у чоловіка якось не по-собі.
 
— А ти як завжди, тільки завдяки своїм союзникам перемагаєш,— рикнув Імперія, косо дивлячись на меч.
 
На його словах німець лише розплився у високрмірній посмішці:
 
— Я вмію привернути до себе потрібних людей, які пізніше можуть видатися дуже корисними в моїх планах, неначе пішаки, — відповів Король.
 
— І цього разу скористався Італією, — підбив підсумки Імператор, у черговий раз промичавши від сильного болю в спині. — Так чого ти чекаєш? Вбивай мене, невже ти не за цим прийшов? — прижмурившись, спитав Австрійська Імперія. 
 
— Що? Вбити тебе? Ха-ха! — Прусія розсміявся від припущення австрійця. Від його сміху, по тілу чоловіка пройшовся холодок. — Навіщо для мене та твоя смерть? Я прийшов лише забрати те, що допоможе мені обзавестися небувалою величчю, Австрія! Я не думав, що ти настільки придуркуватий! Ха-ха!
 
Це видалось межею. Австрійська Імперія, помітивши, що лезо помітно віддалилось від його шиї, різко скинув з себе ногу Прусії і вствв на ноги піднявши із землі свій меч і виставивши його вперед.
 
— Звичайна помилка будь якого злодія. — багато базікаєш, а свого ворога так і не знешкодив, — холодно сказав австрієць, сильно стиснувши зброю, ледве не до тремтіння.
 
Прусія прижмурився, а потім знов розплився у своїй звичайній посмішці:
 
— Я злодій? Цікаво, — хмикнув чоловік. — Не люблю легких перемог. Моя вимова була єдиною поблажкою для тебе, Австрія, — а згодом, змахнувши мечом в повітрі, німець швидко прискочив до Імператора, виставляючи зброю вперед.
 
Австрійська Імперія різко обернувся, уникаючи удару в груди. Леза мечів дзвінко стукнулись, і Імператор вирішив сам іти в атаку. У будь якій ситуації удари були б точними, витонченими, но зараз була не та ситуація. Практично скрізь сильно боліло, поранення кровоточили і поступова втома, що охоплювала все тіло, но ігноруючи все перелічене, австрієць нападав, не даючи шанса для атаки Прусії, що того дуже злило.
 
Німець втомився, він також був вимотаний битвою, рани так само кровоточили, хоча їх було менше, ніж в Австрійської Імперії. Прусію несвідомо захопив настрой його минулого друга, но той швидко взяв себе в руки і з риком відбив чергову атаку австрійця.
 
Таки почали поступово слабшати, що було на користь сіроокому, адже не дивлячись на те, що Австрійська Імперія був примучений і сильно ранений, тому всеодно вдавалось зачіпати Прусію.
 
Коли німець чудом встиг відбити атаку австрійця, той посміхнувся. Уперше за цю битву, він вирішив насміхатися над ворогом, демонструючи свою перевагу. Прусія шикнув від болю в нозі, но продовжував тримати меч, як захист від влучення зброї в свої груди.
 
— Як тільки я знищу тебе, разом з тобою паде твоя армія! — прошипів Австрійська Імперія, боком стовхнувши Прусію на землю. 
 
Король вдарився спиною по холодній землі і з ненавистю глянув на свого ворога. Сильно стиснувши руків'я меча, той різко встав, відстрибнувши назад. У скронях сильно пульсувало, хотілось як найшвидне завершити бій, найшвидше хотілось перемогти його.
 
— Не думав я, що коли небудь знову побачу тебе таким жалюгідним, як багато років тому, Прусія, — посміхнувся Австрійська Імперія, притиснувши до плеча долоню, закриваючи чергову відкриту рану. — А ти себе ще великим у фехтуванні вважав? — хохотнув Імператор.
 
Німець розширив очі від такої наглості і шикнув віл болю у спині, коли намагався знову кинутись в атаку. Помітивши, що Прусія різко поворохнувся в його сторону, австрієць поставив меч перед собою, готуючись оборонятися, но посмішка так з обличчя і не зникла.
 
"Він думає, що я нападу. Спеціально насміхається, щоб розлютити мене," — зрозумів Король, стараючись вгамувати себе.
 
Чоловік, як ніхто інший, знав до чого може призвести сліпа злість, особливо в боротьбі. Нерідко, коли вони ще добре спілкувались, Австрійська Імперія скористався таким методом, щоб з легкістю перемогти на рапірах. Но тепер такого не трапиться.
 
Прусія справді напав на австрійця, змахнувши шпагою в повітрі прямо перед лицем чоловіка. Імператор з леркістю відбився, навіть здивувавшись, чому атака німця стала настільки передбачуваною, но Король вирішив таким чином відволікти увагу Австрійської Імперії на таку витівку.
 
"І це все?" — подумав про себе австрієць, вже збираючись завдати вирішального удару, яка вирішить цю битву, вклавши в неї всі сили, но Прусія виявився швидшим.
 
Він підставив ногу, коли Австрійська Імперія вирішив відійти від німця на крок, но спіткнувся. Секундного спантеличення Імператора вистачило німцю, щоб той з силою штовхнув його плечем.
 
Австрієць знову впав на землю і вже різко встав, приготувавши зброю, щоб Прусіч не скористався його положенням і не поранив його, но вичвилось пізно.
 
В наступну мить чоловік відчув різкий, пронизливий біль в області животу і хрипло вскрикнув. Ноги підкосились, і Імператор впав на землю, безуспішно намагаючись закрити поранення на животі, із якої скрізь пальці тікла кров.
 
Прусія байдуже оглянув переможеного ворога і переможно посміхнувся, дивлячись, як по підборіддю стікає тонка цівка крові, як Австрійська Імперія захлинається власною кров'ю.
 
— Королівство Прусія перемогло! — прокричав на все поле Прусія. — Австрійський Імператор переможений! — після його слів галас битви різко стих, а після зустрівся радісними вигуками німців.
 
— Я переміг, — льодяним тоном сказав Прусія, поглянувши на слабшого на очах Австрійську Імперію.
 
У погляді колишнього друга сяяла ненависть до німця, а також страх. Страх за власне життя, за яке він зараз так відчайдушно хопався. До нього підішло декілька вояк, і акуратно взявши свого Імператора, понесли його в сторону, щоб надати медицинську допомогу.
 
— Не-н-навидж-жу... — хрипів Австрійська Імперія, заплющуючи очі. — Б-будь ти п-прок-лятий, — і втратив свідомість.
 
                                ***
 
— Ти казав, що твої плани не будуть шкодити іншим країнам! — вигукнув Російська Імперія, стиснувши кулаки. — У результаті не проходить і тривалого часу, як ти влаштував цю війну з Австрійською Імперією!
 
— Заспокойся, росія, — хмикнув Прусія, склавши руки на грудях. — Війна була неминуча, і вона відноситься до розряду необхідності. І якщо тебе це підбадьорить, я намагався не допустити її, вирішити ситуацію без крові, — знизав плечима німець, невинно подивившись на чоловіка.
 
— Ще скажи, що ця війна не відноситься до твоїх планів, — шикнув росіянин, оглядаючи Короля.
 
— Звісно, — незворушно відповів сіроокий. — Вона була потрібна для того, щоб об'єднати німецькі землі з моїм королівством. Плюс, я допоміг Італії здобути незалежність в цій війні. росія, я навіть здійснив добру справу! — хохотнув Прусія.
 
— Не смій більшене з ким розв'язувати ці війни! — вимагав Імператор.
 
— росія, а чому вимоги тут ставиш ти? — поцікавився Прусія, солодко усміхнувшись.
 
Таке запитання поставило росіянина в глухий кут, він просто не міг що небудь сказати, настільки він став неочікуваним. Коли той хотів щось відповісти, німець підняв руку і перебив його:
 
— В нас була угода, це правда. Ти в будь який момент можеш не слідкувати їй, но тоді ти не досягнеш потрібної для тебе мети, любий, — Король помовчав, дивлячись прямо в блакитні очі коханого, які відбивали гнівний блиск. 
 
Прусія прекрасно розумів, що, не дивлячись на всі ці невдоволення, Російська Імперія не буде заважати йому, адже той пообіцяа йому те, від чого просто неможливо відмовитися. В цій ситуації німець у виграші, і тільки він диктує тут умови.
 
— Такі радикальні міри стосуються тільки двох країн. З одним я вже впорався, залишився останній, —хмикнув Король, прибравши руки за спину. — І якщо я побачу, що ти спокійно ігноруєш ситуації в Європі, я щедро тобі віддячу.
 
— Австрійська Імперія і хто ще? — сухо спитав Російська Імперія.
 
— Думаю, його особистість я поки залишу в таємниці, — ухильно відповів Прусія. — В тебе є ще питання до мене?
 
— Думаю, мені час іти, — сказав Імператор, попрямувавши до дверей.
 
Як тільки він відчинив її, прямо перед собою чоловік побачив високого юнака, який невпевнено відійшов назад, здивовано поглядаючи на гостя. Кого-кого, а Російську Імперію Німецька Імперія побачити не очікував. Спадкоємець Прусії трохи вклонився Імператору, на що той лище похмуро кивнув і попрямував далі по коридору.
 
Побачивши свого сина, Прусія незадоволено закотив очі, зрозумівши, що йому потрібно буде пояснити появу Російської Імперії. І він не помилився, в той самий момент, зачинивши двері, Німецька Імперія спитав:
 
— Це ж Російська Імперія? Що він тут робив? Ви же вороги, і ви так спокійно розмовляли? — з непорозумінням подивився юнак на батька.
 
— Спокійно це наврядчи, — посміхнувся Прусія, глянувши на Німецьку Імперію. — Я обговорював з ним дещо важливе. Тай знаєш, як кажуть? Друзів своїх тримай близько, а ворогів ще ближче.
 
— Я зрозумів, — кивнув молодший німець. — Нащо ти мене кликав?
 
— Після війни австрійський Імператор почуваж себе, м'яко кажучи, погано. І, якби сумно це не звучало, я думаю, він довго не протяне...
 
Німецька Імперія приголомшено подивився на батька, не бажаючи приймати цей факт. В такій ситуації потрібно було лише кивнути і сказати, що це чудова новина, адже один з найрозумніших монархів Європи помре, но чомусь радіти не хотілось, і юнак прекрасно знав чому. Австро-Угорщина.
 
Розуміння, як жахливо буде почувати себе білявий, пройшлося холодком по спині. Важко уявити, навіть неможливо, як зараз молодшому австрійцю, а смерть його батька цілковито знищить його зсередини.
 
— Німецька Імперія? — вивів його з роздумів Прусія. Спадкоємець кивнув, показуючи, що слухає, і батько продовжив, відвівши погляд у вікно. — Тому у найближчі часи на престол має зійти Австро-Угорщина.
 
Коли мова зайшла про управління країною, юнак уже зрозумів, що мав на увазі Прусія. Він натякав на початкову залачу спілкування Німецької Імперії і Австро-Угорщини. Вигоду для їх держави. Вірного союзника, який буде здатний на все ради їх цілей.
 
— Тому я сподіваюсь, що ти зможеш правильно його налаштувати, ти прекрасно розумієш, про що я, — сказав Прусія, зновк глянувши на сина.
 
— Хочеш, щоб я почав маніпулювати ним, — зробив висновок Німецька Імперія, прижмурившись.
 
— Саме так! — посміхнувся Прусія. — Мені просто потрібно, щоб ти був його вірним радником, який буде пропонувати свої інтереси у виникших ситуаціях.
 
— Я не буду цього робити, — перебив його Німецька Імперія, у наступну мить пошкодувавши про свої слова.
 
— Що ти сказав? — льодяним тоном спитав Прусія після секундного мовчання. Чоловік хотів надіятися, що йому почулося. — Повтори.
 
— Я не хочу маніпулювати ним, — повторив юнак. — Я не хочу його використовувати в якихось своїх цілях, не збираюсь керувати ним, ніби маріонеткою, батько.
 
Категорія: AU Слеш, AU | Додав: MaryFair
Переглядів: 286 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Я ніхто для тебе?(6,7)
Завантаження...