menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.01.2022 в 00:18
Фанф прочитано: 450 раз
Час прочитання:
Категорія: Детектив, Екшн (Action)
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Гра в пішаки, розділ 2


22.01.2022, 00:18
   Пружною ходою йшла повз вітрини і брендові бутіки. Погляд прямо, хода впевнена. Оминула ще один бутік і наблизилась до виходу. Думки стрімко неслися попереду, прораховуючи всі можливі варіанти на кілька кроків уперед. Забагато варіантів, забагато невідомих факторів. Це дратує. Ні, це доводить до сказу. Моє обличчя не видавало жодної емоції, спокійне і розслаблене, це вартувало зусиль.
   Я прямую далі. Ще кілька метрів і великі розсувні двері випустили мене на вулицю, де в обличчя одразу ж вдарила колюча моряка і волосся відкинуло поривом вітру. Мені стало холодно - пальто залишила в службовій машині - шкода, воно мені подобалось. Тепер його розберуть на лахи пси Рейни. Іронічно: пси та кішки, звіринець якийсь.  Подумки посміхнулась і вийшла до проїзду авто. Одразу ж під'їхав темно-синій паркетник і скло пасажирських дверей спустилось на  десяток сантиметрів. Всередині побачила нахабну  посмішку Гро. Він дивився мені в очі якийсь момент, чекаючи, поки сяду в авто, потім запитально підняв брову. Я закотила очі і ледь втрималась, щоб не фиркнути. Відкрила двері і сховалась від мерзенної мряки в теплому салоні
авто. Не встигла сісти, як машина рвонула з місця і мене підступно кинуло на спинку сидіння. 
   -Швидше, Хелл, ти ж завжди така швидка, а тут щось так не поспішаєш. - награно серйозно сказав Гро.
   Але ж по ньому видно, що це знущання.
   - Міг не чекати таку черепаху.
   - Міг. - тільки й сказав він.
   Ми виїхали на проспект, мряка сміливо перетворювалась в дощ, а сутінки робили його непроглядною сірою  стіною, за якою не видно було ні будинків, ні людей. Швидко пристебнула пасок, бо Гро їздить як псих, не зважаючи на нульову видимість.  
   Я мала неймовірно високу потребу запитати, що у цього негідника на думці. Що за дикі плани? Рейна його найняла для справи. "Я беру замовлення" - сказав він.  То нащо тут я?
   - Хочеш щось спитати? 
   Господи, та він навіть зараз не може помовчати і не заважати мені думати!
   - Так. Які є інструкції для мене? - я профі і якийсь пересічний мудак не зможе цього змінити.
   - Наразі, їхати зі мною, підтримувати бесіду. Грітися?
   Я зціпила зуби, аби не сказати те, що варто було б сказати. А говорити гарно я можу, особливо для такої наволочі словечки знайду. Видихнула.
   -Хелл, заспокойся, я не планую тебе ображати. Поки що.
   Я не втрималась і таки глянула на нього. Він так жартує? Ображати? Мене? Внутрішній голос кричав: зламай покидьку носа!  А покидьок їхав і непідозрював, що я вже розраховую силу удару і чим саме це зроблю: рукою або ж його головою об кермо. Покидьок дивився на дорогу і не посміхався. Відчувши, що я дивлюсь, перевів погляд з дороги на мене і виразно повторив: 
   - Поки що.
   - Спробуй, - не відводячи погляд сказала я. 
   Гро ще секунду сканував мене своїми зеленими очима і потім, невимушено посміхнувшись,  знову повернув увагу до дороги.
   -Куди ми їдемо? - спитала я
   -В безпечне місце. 
   Тут я не втрималась і таки фиркнула:
   -Для тебе немає безпечних місць, - сказала я, відвертаючи голову до вікна.
   -Помиляєшся, - він зробив паузу, перелаштовуючись в інший ряд, за нами почувся визг шин, - для НАС немає безпечних місць.
   -Слухай, мудило!...- почала я закипати.
   - О, в тобі говорить професійна етика? - весело відповів Гро. Мені хотілось вибухнути і знести до біса цю нахабну пику. Але я продовжила, як ні в чому не бувало:
    -Якщо хочеш їхати непоміченим - не привертай до себе зайвої уваги.
   -Тобі лячно від швидкості? Я трохи скину, якщо ти так просиш.
   Ця розмова ні про що. З Гро неможливо говорити. Взагалі. І так було від моменту знайомства, а знайомі ми кілька років. Вірніше, особисто знайомі два місяці чи біля того, а про існування цієї особи я знаю пару років точно. Ну як же, легендарний Гро, Гро неймовірний, всі лаври Гро. Хто молодець? Гро молодець. 
Ну і добре. Добре, коли хтось чудово робить свою роботу.  Але зрада Гро всіх просто шокувала. Я особисто з ним не була в близьких чи дружніх відносинах. Власне і знайомі ми були чисто формально. Але навіть для мене було шоком те, що цей покидьок зробив. 
- Тут ми зробимо невелику зупинку. Почекай в машині, я буду за двадцять хвилин. - голос Гро повернув мене до реальності. 
- Не боїшся, що я поїду? - не втрималась я. Він швидко збирався, дістав із рюкзака обойму і заховав в кишеню. Звідти ж дістав планшет і дав мені.
- Не боюсь. Ти не поїдеш - він дивився прямо мені в очі. Мить тому його погляд був серйозний, проникливий. І ось серйозність мов змило водою.
- Не сумуй - підморгнув він - на планшеті є пара фільмів, розвієшся.
   Чудово! Дякую за турботу! Саме те що треба! У мене тут в житті армагедець наступає, мою квартиру за 2 дні розберуть на запчастини і проаналізують кожну крихту в ній, мене буде подано в розшук і будуть шукати не поліцейські, а зовсім інші люди. А він мені фільми підсовує?  Переконавшись, що досяг потрібного ефекту, Гро вдів кепку, взяв наплічник і зник за дверима авто. Дощ одразу його сховав. На вулиці вже зовсім стемніло і нараз ввімкнулись вуличні ліхтарі. Ми припаркувались біля невисокого старого квартирного будинку. У дворі не було людей, на парковці було мало машин - вихідні, в місті лишились відчайдухи. 
   Я так і сиділа з планшетом в руках. Мені би варто було почистити дещо зі своїх файлів. Нічого особливого, так, трохи приватної інформації, що дійсно для мене приватна. Але не з планшету, для цього  знайду інший спосіб. Я ввімкнула гаджет, він привітав мене яскравим екраном. Перевірила все, що було на диску - якась відчайдушна маячня. Скріни оголошень, якісь тупі картинки, меми? Це що, планшет підлітка? Я мимоволі скривилась. Перевернула гаджет, чи нема там на кришці якоїсь наліпки зі спайдер-меном. Чудово, немає. Там наліпка з бетменом - це все міняє. Я розсміялась. Нерви? Невже це нарешті багатообіцяюча істерика? На
планшеті все ж були кілька фільмів, а ще пара десятків додатків з іграми, більшість відверто тупі.
   Просидівши двадцять хвилин в машині, я запідозрила, що Гро не пунктуальний. Через годину я все ж почала передивлятись, що там за фільми на планшеті. Ще через годину, в самий цікавий момент фільму, на
планшет прийшло повідомлення: "2й пдзд, 18 кв". Вірніше, повідомлення прийшло на календар, що на планшеті. Але в такі збіги , не вірю. Негідник, не може без своїх понтів! 
  Погасивши екран планшету, закинула його під пасажирське сидіння. Мені, власне, збиратись не треба було. Я просто забрала ключі і вийшла з машини. Дощ одразу взяв мене в оборот і вже перед під'їздом я стояла зовсім мокра і замерзла. Це починало злити.
   Вісімнадцята квартира виявилась на п"ятому  - останньому поверсі. Ліфт? Не чули тут про таку розкіш.
Я взяла нормальну швидкість і за хвилину була на п"ятому поверсі. Все ще мокра, але вже хоча б зігрілась. Двері потрібної квартири були недорогими металевими. За ними не розрізнялись звуки. З-за лівих дверей, де двадцята квартира, було чути гучно ввімкнений телевізор, за дверима сімнадцятої розмовляли, чоловічий і жіночий голоси. Вісімнадцята та дев"ятнадцята були глухі, мов ніч у лісі. Ну і добре.
   Зброї з собою я не мала, в торговий центр ми мали зайти без зброї. Це теж злило. Я обережно натиснула на ручку вхідних дверей і повільно почала прочиняти їх, при тому, сама стояла з протилежного боку, готова до будь-якої атаки. 
   -Хелл? - я впізнала ледь чутний шепіт Гро.
   -Угу, - прошелестіла я у відповідь.
   -Заходь, тут чисто - так же пошепки промовив він із темряви коридору. Я обережно прошмигнула в квартиру і беззвучно зачинила за собою двері.
   -Світло не вмикаємо, за квартирою стежать з того боку вулиці. - трішки голосніше але все ще пошепки сказав Гро.
   Фантастика! І саме тому, ми удвох сюди приперлись. Він узяв мене за зап'ястя і повів коридором з якимись віражами. Дуже цікава прогулянка! Саме цього мені і не вистачало у моєму житті. Я смикнула було руку, але хакер тримав міцно. Потім я спіткнулась, але вчасно вирівнялась.
   -Обережно, тут дещо..безлад. - почула голос Гро. Дякую, що попередив, а то я могла б перечепитись! А, вже!
   Ми дійшли до кімнати, освітленої моніторами 4х комп'ютерів. Іншого світла в кімнаті не було. Вікно було щільно зашторене важкими щільними портьєрами, з вулиці цього освітлення мабуть не видно. На іншому боці від столів з технікою стояв диван. На ньому спав чоловік. Я глянула уважніше і зрозуміла, сон у чоловіка  вічний. Вдягнений в джинси і сорочку в клітинку, окулярах над заплющеними очима. Рука притискалась до живота, крізь неї було видно темну субстанцію. Кров! Козел замочив цього хлопця! Я, не вірячи, дивилась на диван. Потім перевела погляд на спину Гро, який вже підійшов до столу і сів. Пальці забігали по
клавіатурі, він щось шалено набирав, на моніторі забігали знаки, стрічки з кодами, все з шаленою швидкістю, я не встигла б навіть прочитати. 
   -Знайди, де сісти - тихо промовив Гро, не обертаючись
   -На диван? Але там твій друг.
   На секунду Гро перестав барабанити по клавіатурі. Підняв голову на монітор. Мені це здалось дивним. 
   - Можеш і там. - він продовжив шаманити з клавішами.  А ні, все ж здалось, що здалось.
   -Мені потрібно в туалет.
   -Йди по коридору, як ми йшли сюди, тримайся лівого боку, другі двері ліворуч.
   Я розвернулась і вийшла з кімнати. Після кімнати з приглушеним світлом, орієнтуватись в темряві стало легше. Рухалась по лівій стороні коридору, відрахувала необхідну кількість кроків і присіла. Внизу виявилась чиясь рука, через яку я хвилину тому так необережно перечепилась. Я знайшла в темряві шию, перевірила пульс - пусто. Труп. Швидко обнишпорила кишені, навпомацки це було досить складно. Ще більше труднощів створювала потреба все робити безшумно, адже двері відчинені. В одній кишені знайшла складний ніж -
краще ніж, ніж нічого. Ох який каламбурчик. Далі краще, у чоботі трупа виявився пістолет малого калібру, який я тут же переховала в свій чобіт. Ще в одній кишені знайшла папірці, читати їх не було змоги, тому забрала, які знайшла і запхала собі в кишеню жакета.
   В цей момент мені дійшло, що я не чую звуку клавіш. Я навшпиньках рвонула до дверей, що мали бути туалетом, їх я вирахувала раніше. Добре, що вони не скриплять, могло бути і таке... 
   -Хелл, нам пора, - тихо сказав Гро.
Як ні в чому не бувало, я вийшла з туалету з мокрими руками і сказала: 
   -Ок.
   Ми тихо пішли коридором до дверей. Я трималась лівого краю, але в темрві все ж виставляла ногу правіше, щоб порахувати всіх, хто на завтра не прокинеться. Нарахувала ще двох. Ось чому довелось так довго чекати в авто. Він тут влаштував бійню. Це були батьки хлопця? Друзі? Схоже, Гро психопат.
Категорія: Екшн (Action) Детектив, Екшн (Action) | Додав: Ian_Kosvin | Теги: екшн, детектив
Переглядів: 450 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.0/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Гра в пішаки, розділ 2
Завантаження...