menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 31.03.2022 в 19:58
Фанф прочитано: 279 раз
Час прочитання:
Категорія: Hurt/comfort
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Я ніхто для тебе?(4,5)


31.03.2022, 19:58
Частина 4: Заборона
 
Австрійська Імперія ні слова не сказав у кареті, лише свердлив поглядом пейзажі, повз які вони проїжджали. Австро-Угорщину це хвилювало, бо зазвичай Імператор розбавляв путь якими-небудь історіями чи питаннями до сина.
 
— Тато, все добре? — Питав його білявий, розхвильовано дивлячись на батька.
 
— Ні, — чесно відповів старший австрієць, навіть не глянувши на Австро-Угорщину. — Поговоримо дома, добре?
 
— Така поведінка Австрійської Імперії насторожила молодшого австрійця, но той кивнув, склавши руки на грудях. Може це все через розмову з Прусією? Це було більше схоже на правду, враховуючи, що вони з батьком давно не друзі, а справжні вороги на світовій арені.
 
Тому зітхнувши, юнак сперся головою на молочного кольору шторки карети і прикрив очі збираючись трохи поспати, поки вони їдуть в палац.
 
Але в голову відразу полізли думки з приводу Німецької Імперії. Вони, через стільки років, нарешті зустрілись і чудово провели час разом. Німець відкрився Австро-Угорщині зовсім з нової сторони, з кращої, і щось підказувало молодшому австрійцю, що його друг вів себе так тільки з ним.
 
Душа зігрілась від одної думки про те, що у Австро-Угорської Імперії нарешті з'явився такий друг, кращий друг який підтримає і піде на все, як йому здавалось, ради нього.
 
І це було взаїмно. Білявий цінував кожну мить проведену з Німецькою Імперією, кожний лист відправлений йому. Навіть якось не віриться, що раніше Австро-Угорщина уникав спілкування і ніяк не йшов на контакт зі своїми однолітками, а тут, завдяки дружбі з темноволосим парубком, він зовсім забув про цю проблему.
 
З такими думками Австро-Угорщина і провалився в сон, обійнявши себе за плечі.
 
                                ***
 
Німецька Імперія зайшов у свою кімнату, зітхнувши. Втомлено плюхнувшись лицем у своє ліжко, він щось нечітко вимовив і піджав під себе подушку.
 
Здавалось, він просто провів день зі своїм "другом", но щось було не так. Почуття провини перед Австро-Угорщиною так і не відпускало юнака, і він щиро не розумів, чому його так турбує цей австрієць, чому він не може просто викинути його з голови?
 
Німецька Імперія лише виконує прохання батька, а значить білявий для нього не має бути чимось особливим в його житті, німець не має прив'язуватись до нього, має ігнорувати свої почуття провини будь-якими способами.
 
Но якщо подивитись на це з іншої сторони... Спадкоємець Прусії відноситься до Австро-Угорщини абсолютно по-іншому, по-особливому, ніж до будь кого іншого. Це помітив юнак, адже він дозволив австрійцю те, чого не міг дозволити нікому. Чомусь балачки білявого не були нудними для молодшого німця, а навпаки, тільки викликала зацікавленість.
 
— Він для мене друг? — Сівши на ліжко, не розуміючи спитав себе Німецька Імперія. — Маячня! — Рикнув німець, підходячи до вікна і визираючи, як в карету сідають Австро-Угорщина і Австрійська Імперія. Стиснувши кулаки, юнак незадоволено прижмурився. — Ти лише пішак в планах моєї країни, Австро-Угорщина! Не більше! Ти для мене ніхто! — Прошипів німець, стараючись в цьому переконати, в першу чергу, себе, але десь в глибині душі розумів, що це не так.
 
Прусія завжди вчив його ніколи не прив'язуватись до людей, щоб не відчувати почуття любові і дружби. Адже якщо ти любиш — ти вразливий, якщо ні — ти не переможний. 
 
                               ***
 
Австрійська Імперія і Австро-Угорщина приїхали в палац відносно швидко, що тішило молодшого австрійця. Їх зустріла невисого зросту дівчина з рудим хвилястим волоссям, яке вільно лежало на її плечах, і з великими карими очима. Вона вклонилась Імператору і його спадкоємцю.
 
— Ну що, як з'їздили? — Поцікавилась столиця в Австрійської Імперії.
 
— Я пізніше все тобі розповім, Відень, — похмуро відповів Імператор, а згодом глянув на сина, продовживши. — Я хочу з тобою поговорити, пішли.
 
Австро-Угорщина кивнув, занурюючись в здогадках, про що буде бесідувати з ним Австрійська Імперія, і попрямував слідом за ним.
 
Пройшовши залитий світлом коридор, вони зайшли в кімнату світлих тонів, яка представляла собою кабінет Імператора. На стіні поряд письмового стола висів прапор Австрійської Імперії, посередині кімнати стояв круглий стіл, на якому стояв глобус і лежали карти територій Імперії і сусідніх держав.
 
— По якій темі хочеш поговорити зі мною? — Вирішив спитати білявий склавши руки на грудях, уважно дивлячись на батька.
 
— Я відразу перейду до головного, — чоловік зітхнув і продовжив. — Хто для тебе Німецька Імперія?
 
Австро-Угорщина зігнув брови і не розуміючи подивився на Австрійську Імперію, очевидно не второпавши запитання. Відвівши погляд від чоловіка, молодший німець відповів:
 
— Друг.
 
— Ти його тільки два рази бачив і думаєш, що його можна вважати другом? — Посміхнувся монарх, здивовано дивлячись на свого сина. — Австро-Угорщина, я не знав, що ти настільки наївний!
 
— Я переписувався з ним три роки, батько! — Насупився юнак. — І за ці роки я багато дізнався про нього. Він був перший, хто підійшов до мене познайомитися і почав спілкування зі мною по своїй ініциативі! — Австро-Угорська Імперія стиснув кулаки. — Один із небагатьох, хто зможе вислухати мене, дати пораду, підтримати...
 
— Австро-Угорщина! — Перебив його Австрійська Імперія, прикрикнувши. Білявий замовчав, лише дивлячись на батька прижмуреним поглядом. — Не можна пізнати людину по бумазі, особливо таку, як Німецька Імперія!
 
— А ти звідки знаєш, яка він людина?! — вперто запитав спадкоємець. — Ти з ним ні разу не спілкувався, ти його тільки мигцем декілька разів побачив!
 
— Мені достатньо знати, хто його батько! — Рявкнув Імператор. В карих очах чоловіка вже відчувалась іскра люті. — Тільки дурень буде думати, що Прусія не навчив своїх якостей свого власного сина!
 
— І про які якості йде мова? — Поцікавився Австро-Угорщина.
 
— Прусія майстерний маніпулятор якого не хвилюють наслідки своїх дій, його турбує тільки його країна. Тебе ніколи не цікаіило чому саме Німецька Імперія виявив бажання спілкуватись з тобою?
 
— Якщо ти так добре знаєш Прусію, то це не значить, що його син такий самий, — прошипів Австро-Угорщина, підійшовши ближче до батька. — Я не наївний, я чудово бачу, ким насправді є та чи інша людина. І те, як Німецька Імперія спілкується зі мною... Це не маніпуляції, це прояв доброти і дружби, якої в мене до цього моменту ніколи не було через мій ідіотський характер! — Не стримавшись, викрикнув останні слова молодший австрієць. — Я втомився від того, що був самотній останніх декілька років. І нарешті в мене є шанс спілкуватись з тим, з ким я хочу, но ти його в мене відчайдушно відбираєш!
 
— Я піклуюсь про тебе і про твоє майбутнє! — Підвищив голос Австрійська Імперія, з легким подивом дивлячись на сина. До цього момента молодший австрієць ніколи не кричав на батька, а тепер з таким відчаєм викрикує свою думку. — Я не хочу, щоб у майбутньому ти був слухняною маріонеткою в руках у Прусії і Німецької Імперії! Це небезпечно для нашої країни! 
 
— А я і не буду їхньою маріонеткою! — Рикнув Австро-Угорщина, відвернувшись від чоловіка. — Я не дозволю нікому маніпулювати мною, особливо тоді, коли стану Імператором, — юнак вже збирався вийти з кабінету, але Австрійська Імперія прошипів:
 
— Якщо я хоч разок побачу, що ви будете стояти разом, переписуватись один з одним, то ти в мене без супроводу нікуди не вийдеш. А всі твої листи я буду особисто контролювати, куди ти їх відправлятимеш і кому. Все зрозумів? — Льодяним тоном спитав чоловік.
 
— Так, — сухо відповів Австро-Угорщина, виходячи з кабінету Австрійської Імперії.
 
Опинившись в коридорі і зачинивши за собою двері, очі Австро-Угорщини заблищали від сліз. Повільно йдучи зі сходів, що вели на другий поверх в кімнату спадкоємця, він обійняв себе за плечі, тихо схлипуючи.
 
Юнак знав, що Німецька Імперія нізащо б не обманув його, що всі ті емоції і почуття, які вони разом прожили не фальшиві.
 
— Чому він судить його по батькові? — Не розуміючи питав себе білявий, піднімаючись по сходах, — Чому він забороняє мені спілкуватися з тим, з ким я по-справжньому щасливий?
 
Рукавом свого білосніжного мундира австрієць витер доріжки сліз на щоках. Шмигнувши носом, він вже збирався зайти в свою кімнату, як почув:
 
—Австро-Угорщина! — Спадкоємець обернувся до джерела шуму і побачив перед собою високого чоловіка з русим хвилястим волоссям і зеленими очима, які збентежено оглядали заплаканого юнака. — Що це з тобою?
 
— Все добре, Будапешт, — тихо сказав Австро-Угорська Імперія місту.
 
— Мене не обманеш, — похитав головою чоловік, поклавши руку на плече білявого. —Давай ми зайдем у твою кімнату, і ти все розкажеш? — Турботливо запропонував він.
 
Австро-Угорщина розумів, що зараз йому краще виказатись комусь, щоб стало легше, поділитись зі своїми переживаннями, тому він глянув в темно-зелені очі та невпевнено кивнув.
 
Зайшовши в кімнату і прикривши за собою двері, Австро-Угорщина сів на стілець поряд із письмовим столом, а Будапешт обрав ліжко, що стояло недалеко.
 
— Розказуй, — зітхнув місто, розглядаючи юнака.
 
Будапешт завжди міг вислухати молодшого австрійця, якщо той був пригнічений. Він виступав у ролі старшого брата, який завжди міг захистити його від батька або від суворої Відня. Чоловік був столицею Королівства Угорщини — матері Австро-Угорщини, яка трагічно померла під час повстання в своїй країні. На той момент білявий ще був зовсім маленьким, тому зараз не пам'ятає свою матір. По розповідям від інших міст Австрійська Імперія нелегко сприйняв її смерть, і лише через два роки зміг повністю оговтатися після пережитого.
 
— Я... Я декілька років тому зустрів Німецьку Імперію, сина Прусії... — Почав свою розповідь спадкоємець Австрійської Імперії, втупляючи в підлогу, збираючись з думками.
 
Будапешт не перебивав Австро-Угорщину і уважно слухав його, інколи киваючи словам. Сама ситуація з тим, що юнак знайшов спільної мови з німцем вразила місто, но той не виключав того, що це було бажання передусім Німецької Імперії, а не ціль маніпулювати білявим, як вважав Австрійська Імперія.
 
— І тепер батько буде контролювати від кого листи, і кому їх буду писати я. А також те, щоб я з ним ніколи не спілкувався, — сумно зітхнув Австро-Угорщина. — У випадку порушення я буду сидіти в палаці, лише інколи його покидаючи із супроводом.
 
— Ти дійсно впевнений, що Німецька Імперія справді тобі друг? — Вирішив уточнити Будапешт, в голові якого вже виник деякий план.
 
— Впевнений! — Кивнув спадкоємець. — Но тепер яка до цього є справа, якщо я навіть зв'язатись з ним не зможу і пояснити ситуацію? — Він склав руки на грудях, глянувши на чоловіка.
 
— У мене є одна ідея, — зізнався столиця, якось невпевнено подивишись на Австро-Угорщину. — Але ризикована, тебе можуть підловити на цьому, і тоді Австрійська Імперія здійснить свої погрози...
 
— Яка ідея? — Тихо спитав білявий, з надією дивлячись на Будапешт.
 
— Я до волі в непоганих відносинах з Берліном, столицею Прусії, — почав чоловік. — Я можу через нього передати твого листа, де ти поясниш ситуацію Німецькій Імперії. Таким чином лист не потрапить до твого батька.
 
— Я розумію, — кивнув Австро-Угорщина. — Но який сенс у поясненнях, якщо я ніяк не буду з ним контактувати? Ти ж не зможеш постійно передавати мої листи йому.
 
— Це правда, — хмикнув столиця. — Но ти зможеш призначити йому зустріч там, де тебе не зможе побачити Австрійська Імперія, а вже при зустрічі, ви будете домовлятись про нові місця, — запропонував Будапешт.
 
Австрієць з подивом подивився на місто... Він правий!
 
— Будапешт... Дякую! — Юнак встав зі стільця і, не стримавшись, міцно обійняв чоловіка, підійшовши до нього.
 
— Хей, Австро-Угорщина, задушиш! — розсміявся місто, обійнявши його у відповідь. — Іди краще лист пиши, поки не передумав допомагати, — посміхнувся він.
 
Білявий кивнув, щасливо усміхаючись, і сів за письмовий стіл, взявши бумагу. Спадкоємець зібрався з думками і швидко почав писати листа, поки Будапешт, склавши руки на грудях, спостерігав за ним з усмішкою, згадуючи якісь моменти з минулого, пов'язані з матір'ю Австро-Угорщини.

Частина 5: Дружба
 
Прусія збирався приїхати до Російської Імперії разом з Кенігсбергом, щоб обговорити деякі питання. Берлін був занапто зайнятий справами в своєму місті, тому монарх запропонував колишній столиці супроводжувати його на цій зустрічі, на що той погодився.
 
Як тільки чоловіки прибули до палацу, їх зустрів невисокий, симпатичний юнак з голубими очима і каштановим, хвилястим волоссям, в темньо-синьому мундирі, розшитому срібними нитками і блакитною стрічкою по діагоналі.
 
Столиця Російської Імперії вклонився Прусії і Кенігсбергу, після чого вони кивнули йому у відповідь.
 
— Ласкаво просимо, панове, — ввічливо усміхнувся Санкт-Петербург. — Його Імператорська Високість вже чекає вас, дозвольте супроводити вас, — з цими словами він указав рукою на вхід у палац і, йдучи спереді, указував німцям шлях.
 
Кенігсберг зацікавлено роздивлявся світлий Зимовий палац, бо до цього він не був тут, тому загострював увагу на кожній деталі. Санкт-Петербург інколи обертався до міста і непомітно посміхався, бачачи, що палац сподобався йому.
 
Прусія, в свою чергу, був тут далеко не перший раз, тому навіть не оглядав його. Але треба було визнати, що палац росіянина був розкішний, а інтер'єр був розставлений зі смаком. Стіни великих коридорів прикрашали портрети, в основному, Російської Імперії, но попадались і його батька, Московського Царства.
 
— Російська Імперія буде незадоволеним! — Почули чоловіки жіночі вигуки.
 
— Ой та досить, Москва! — Посміхнувся хлопець, який з'явився перед Санкт-Петербургом, поки що не помічаючи гостей. — Батько вже звик до мого відношення до... — Він не доказав, побачивши перед собою столицю, позаду якого німці не розуміючи розглядали юнака.
 
— Чому ти замовк, йолоп? — Невдоволено вигукнула Москва, і тою ж миттю з'явилась перед чоловіками.
 
Золотисте, довге волося було заплетене в дві коси, зелені очі зі здивуванням втупились у Санкт-Петербург, а потім на Прусію з Кенігсбергом. Вона вклонилась перед монархом в легкому поклоні, кивнувши німецькому місту. Юнак, який прийшов з нею лише непомітно кивнув, вітаючи їх.
 
Прусія уважно розглядав його. Високий, трохи нижчий за Кенігберг, темне кучеряве волосся, глибокі карі очі. В ньому було легко впізнати РРФСР, який практично не був схожий на свого батька, що завжди дивувало Прусію. Юнак прижмурено оглядав німців, вже збираючись щось сказати, але Москва схопила його за руку, і щось розгнівано прошепотівши йому на вухо, попрямувала з ним далі по коридору.
 
Кенігсберг хмикнув, склавши руки на грудях, і запитально подивився на Санкт-Петербург, який лише махнув рукою, закотив очі, мовляв, все як завжди, не загострюй уваги.
 
Підійшовши до кабінету Російської Імперії, Прусія кивнув Кенігсбергу і зайшов один в кімнату. Німецьке місто лише тяжко зіхтхнув, глянувши на Санкт-Петербург.
 
— В тебе там як справи? — Вирішив почати розмову друг.
 
— Нормально так, ніби, — знизав плечима столиця Російської Імперії. — Чому так давно не писав? Я вже думав щось серйозне трапилось...
 
— Справ багато, — пояснив Кенігсберг, склавши руки за спину. — Но я стільки тобі хочу розповісти! — Санкт-Петербург усміхнувся, і поклавши руку на плече колишньої столиці Прусії, вони пішли далі по коридору, бесідуючи один з одним.
 
                               ***
 
Російська Імперія стояв поряд зі своїм письмовим столом, склавши руки на грудях. Зігнувши брову, він спостерігав за Прусією, який відразу підійшов ближче до нього.
 
— В листі ти сказав, що в тебе до мене є щось важливе, що ж це? — Спитав росіянин, дивлячись на німця.
 
— В мене є деякі плани щодо моєї країни, — ухильно почав чоловік. — Но я хочу попросити тебе про послугу, яка пізніше принесе тобі деякі привілегії.
 
— Що за плани? І про які привілегії йде мова? — Зразу насторожився Російська Імперія, на що Прусія доторкнувся вказівним пальцем губ Імператора для того, щоб він помовчав.
 
— Тц, занапто багато питань, — хмикнув монарх, склавши руки на грудях. — Я тебе запевняю, мої плани несуть добрі наміри для німецького народу. Але тим не менше, вони не несуть злих намірів для інших держав, — Прусія помовчав декілька секунд, а потім хитро блиснув очима і посміхнувся. — І в мене є пропозиція. Ти, мій любий, не будеш втручатися в мої справи, а я у відповідь на це допоможу тобі... М-м, пом'якшити умови Паризького договіру, який позбавив тебе змоги тримати флот у Чорному морі після поразки в Кримській війні.
 
Російська Імперія здивовано подивився на Прусію, не вірячи власним вухам. Такої пропозиції від коханого він не очікував почути, але вона була дійсно вигідна для росіянина, но щось не давало йому спокою, а саме загадкові плани німця з приводу своєї країни.
 
— Твоя політика дійсно не буде шкодити іншим державам? — Вирішив все таки переконатися чоловік, грозно глянувши на монарха.
 
— Запевняю тебе! — Піднявши руки, сказав Прусія. — Ну так що? По руках? — Усміхнувся німець і простягнув руку, очікуючи слова росіянина.
 
Російська Імперія близько хвилини обдумував це рішення, після чого кивнув і потиснув руку чоловіка у відповідь.
 
— По руках. Спробуй тільки мене обдурити! — Рикнув Імперія, погрозливо блиснувши очима.
 
— Я ніколи б не зрадив тебе, росія, — твердо відповів Прусія, серйозно глянувши в очі Імператору.
 
                                ***
 
Німецька Імперія сидів у своїй кімнаті за письмовим столом і читав невеличку книжку червоного кольору. Підперши голову рукою, він без інтересу пробігався по рядкам вже пожовклих від часу сторінок.
 
В його кімнату постукались, і він, зігнувши брову, гучно сказав, повернувшись до дверей:
 
— Ввійдіть!
 
В цю ж хвилину в кімнату спадкоємця Прусії зайшов високого зросту блондин з яскраво-синіми очима, який був удягнений в чорний мундир, підкреслюючий його струнку фігуру.
 
— Берлін? Невже ти не поїхав з батьком на зустріч? — Здивовано спитав Німецька Імперія, розглядаючи столицю. 
 
— Прусія поїхав разом з Кенігсбергом, у мене багато роботи в місті, — похитав головою Берлін. — Взагалі, я до тебе тільки на хвильку, мені потрібно передати тобі дещо. — з цими словами він простягнув юнаку невеликий конверт.
 
Спадкоємець насупився і взяв конверт в руки, спитавши в міста:
 
— Від кого?
 
— Від Австро-Угорщини, — відповів столиця, вже збираючись виходити з кімнати. Німецька Імперія здивовано подивився на конверт, а згодом запитав:
 
— Почекай! Але... Чому лист приніс мені ти?
 
— Думаю, твій друг пояснив цю ситуацію, в листі, — попрощавшись з Німецької Імперією, Берлін вийшов, залишивши його наодинці.
 
Юнак розкрив конверт і дістав з нього лист Австро-Угорщини. Зазвичай лист від австрійця до волі великий, він любив багато описувати і розповідати німцю, но цього разу текст був занапто коротким, від чого Німецька Імперія насторожився, навіть не знаючи причини, і почав нервуватись за білявого.
 
 «Привіт, Німеччина!
 
Батько дізнався, що я спілкуюсь з тобою, тому вирішив "захистити" мене від тебе. Віднині він буде продивлюватись всі листи, відправлені мною, а також слідкувати на заходах, на яких ми можем з тобою зустрітися. У випадку непокори для мене будуть не дуже приємні наслідки. 
 
Тому в мене є пропозиція. Якщо ти готовий разом зі мною ризикнути, пропоную зустрітися біля кордону, тобто...»
 
Німецька Імперія читав лист, не вірячи в написане. Чому Австрійська Імперія вирішив захищати Австро-Угорщину від нього? Невже Імператор здогадався про плани німця?
 
«Сподіваюся, ти прийдеш, а при зустрічі я розкажу все детальніше. 
 
                                  Австро-Угорщина»
 
Зараз на душі у спадкоємця Прусії вирували різні думки, в яких було важко розібратися. Було страшно, раптом про його план дізналися і пізніше про це здогадається Австро-Угорщина? Але швидше за все страх викликав не провал задачі, яку йому продиктував Прусія, а реакція білявого на такий вчинок Німецької Імперії. Чомусь було недобре на душі, уявляючи сумне лице юнака, який втратив довіру до свого єдиного, кращого друга, який зрадив його, тільки щойно почавши спілкування. 
 
— Він втратить надію в людях, — задумливо проказав юнак, скомкавши листа.
 
Зустріч, яку назначив Австро-Угорщина, була запланована на певне число, місто і час, тому в Німецької Імперії буде час підготуватися до неї.
 
                                ***
 
Австро-Угорщина стояв поряд зі світло-коричневим конем і гладив його по м'якій гриві під високим деревом, ховаючись від яскравого сонця.
 
— Як думаєш, прийде? — Сумно зітхнув юнак, глянувши на коня.
 
Жеребець хитнув головою, і білявий хмикнув, склавши руки на грудях і прикривши очі, очікуючи свого друга.
 
— Може, він не прийде? — З відчаєм запитав сам себе австрієць. — Раптом я справді був потрібен тільки для маніпуляцій? — Австро-Угорщина ждав його вже до волі довго, що і справді зароджувало і душі юнака невпевненість і подібні думки.
 
Раптом, білявий чує чийсь топіт і обертається. Він побачив чорного коня з довгою, такого ж кольору гривою, на якій сидів Німецька Імперія, у своєму звичному мундирі. Австро-Угорщина щасливо усміхнувся, відійшовши від коня, як німець вже виявився поряд.
 
Німецька Імперія зліз з коня і підійшов до австрійця, поклавши руки на його плечі. Він заглянув у великі світло-зелені очі Австро-Угорщини і сказав:
 
— Вибач, що запізнився, мені потрібно було залагодити дещо з батьком. Розкажи, що за ситуація, чому Австрійська Імперія не хоче, щоб ми спілкувались? — Відразу запитав Німецька Імперія.
 
— Нічого, але я вже почав думати, що ти не прийдеш, — Австро-Угорщина відвів погляд від нямця і важко зітхнув. — Батько вважає, що це підозріло, що ти перший почав спілкування зі мною, думає, що ти можеш використати мене в своїх задумах або в задумах Прусії... — Пояснив австрієць і подивився прямо в очі Німецькій Імперії, який здивовано дивився на друга.
 
«Здогадався старець, » — пронеслось в думках у спадкоємця Прусії, прибравши руки з плеч білявого.
 
— Але це не правда? Все наше спілкування не за ради якоїсь цілі на твою користь, так, Німеччина? — З надією запитав Австро-Угорщина, невпевнено глянувши на темноволосого. Такий вигляд юнака, який важко описати, примусив серце Німецької Імперії битися швидше, докоряти себе за початкову мету спілкування.
 
Саме в цей момент німець зрозумів, що це не спілкування з ціллю максимально зблизитися з австрійцем, щоб пізніше вміло ним маніпулювати, а справжня дружба, якою темноволосий дорожив, яку так довго заперечував.
 
Він не міг зізнатися зараз, не міг пояснити всю свою ситуацію Австро-Угорщині в цей момент, тому лише сказав те, на що юнак сподівається:
 
— Саме так, — стисло відповів Німецька Імперія. — Австрі, наше спілкування не якийсь мій особливий план і тим більше не план мого батька. Я... Я спілкуюсь з тобою, тому-що ти мій друг, найкращий друг, — сказав німець, глянувши в очі Австро-Угорщини.
 
Білявий радісно усміхнувся, обійнявши Німецьку Імперію. Темноволосий усміхнувся куточком губ і міцно обійняв друга у відповідь. 
 
— Я знав! Я знав що батько помилився на твій рахунок, що ти б ніколи так зі мною не вчинив! — Казав австрієць, поклавши голову на плече синьоокого, який лише сумно зітхнув, не бажаючи приймати той факт, що змушений обманювати Австро-Угорщину, а якщо уявити, що він колись розкаже йому про це, то темноволосого лякала невідомість, те, як поведе себе білявий, дізнавшись про істині наміри Німецької Імперії.
                                  
 
Категорія: Hurt/comfort Hurt/comfort | Додав: MaryFair
Переглядів: 279 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Я ніхто для тебе?(4,5)
Завантаження...