menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.03.2022 в 18:14
Фанф прочитано: 313 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Я ніхто для тебе?(Перша частина)


13.03.2022, 18:14
Юнак з нудним лицем сперся на шторки, які висіли в темній кареті. Прикривши очі, він вирішив обміркувати плани на цей вечір, но почувши кашель батька, миттєво відкрив очі і, зігнувши брову, подивився на чоловіка, очікуючи його слів.
 
— Коли приїдем туди, веди себе стримано, холодно по відношенню до інших, не будь занапто емоційним, – вкотре повторив йому батько. Для своїх років чоловік виглядав досить молодим: підтянуте тіло, чорне, як смола, хвилясте волосся. Сірі очі досліджуючим поглядом пройшлись по сину, пробуючи дізнатись, що в нього на думці. 
 
– Так, я все зрозумів, батько. — коротко, втомленим тоном, відповів юнак, поправивши пасмо каштанового волосся. — Нам ще довго їхати?
 
— Залишилось небагато, — Відсунувши багряну штору, відповів чоловік. Трохи помовчавши, той знову подивився на сина, згадавши дещо. — Забув тобі сказати. На балу буде присутнім син Австрійської Імперії. 
 
— Мене ця інформація мала якось порадувати чи розчарувати? — усміхнувся спадкоємець, склавши руки на грудях. Він зовсім не розумів, нащо батько розповів йому це. Хотів натякнути? На жаль, юнак взагалі не розумів його натяків, навіть найочевидніших.
 
Прусія закотив очі і роздратовано зітхнув, а потім, примружившись, почав тихо, але чітко продовжувати:
 
— Ти мусиш почати спілкуватись зі спадкоємцем австрійського трону. — Він наголосив на "ти мусиш" , що доментрувало, що це не прохання, а наказ. — Треба, якщо можна так виразитись, подружитись з ним, зробити так, щоб він тобі довіряв.
 
— Хочеш, щоб він став для мене другом? — все ще не розуміючи, спитав Німецька Імперія. — Нащо він мені потрібен? Я навіть ні разу не бачив його! 
 
— Я не хочу, щоб ти вважав себе його другом. Ти повинен зробити так, щоб він вважав тебе своїм другом, — прошипів німець. Юнак насупився і відвів погляд від батька. — Я чув, що він досить замкнута людина, йому важко заводити нові знайомства, тому на цьому можем і зіграти. Стань для нього другом, тоді ми зможем керувати ним, як заманеться.
 
— Не думаю, що він ідіот. — висловив свою думку спадкоємець. — Виховання Австрійської Імперії, певне, не про те, щоб бути наївним дурачком, той притримується схожих методів.
 
— Діти завжди повторюють помилки своїх батьків, — усміхнувся Прусія, виглянувши у вікно, пригадаючи деякі моменти з минулого. — Якщо привернути довіру людини до себе, вона буде прислухатися будь-якій твоїй пораді, ніби ти ляльковод, а вона твоя маріонетка, яку ти смикаєш за ниточки, — чоловік знову повернувся до сина, який обмірковував почуте.
 
— Мені треба впливати на нього так, щоб ним було легко маніпулювати? — вирішив уточнити Німецька Імперія. — Щоб в майбутньому він був союзником, яким можна буде легко керувати?
 
— Саме так, — усміхнувся куточками губ Прусія, задоволений здогадливістю сина. — Коли той займе місце Австрійської Імперії, у нас буде шанс впливати на нього. І цей шанс — ваша з ним "дружба".
 
— Я не можу тобі щось обіцяти, але обов'язково постараюсь досягнути цього, — кивнув спадкоємець, роздумуючи над новиною. — А як його хоча б звати?
 
Прусія замислився, пригадуючи ім'я спадкоємця Австрійської Імперії. Мовчання, котре тривало дві хвилини, порушилося, коли чоловік відповів:
 
— Австро-Угорщина.
 
                                ***
 
Юнак шістнадцяти років поправив свій кремовий мундир, стоячи перед дзеркалом. Застебнувши останній золотистий гудзик, він декілька разів повернувся боком, а пізніше став прямо, оглядуючи вже загальну картину. В дзеркалі той бачив невисокого, стрункого юнака з білявим кудрявим волоссям і світло-зеленими очима, на якому був світлий мундир із золотистим орнаментом, тонкий пояс і гудзики. Кинувши погляд на тумбочку, що стояла порял дзеркала, юнак взяв білі рукавички і натягнув їх на руки. 
 
В цей момент у двері постукали, а пізніше вони відчинились. Австрієць обернувся і побачив батька, який зайшов до нього. Оглянувши свого спадкоємця, чоловік схвально кивнув і сказав:
 
— Готовий? Чудово, більша частина гостей вже прийшла.
 
— Нащо ти влаштовуєш ці бали? — спитав син, підійшовши до батька. — Показати своє багатство і величність?
 
— Це одна з причин. — Відійшовши від відповіді сказав Австрійська Імперія. — Тим більше, це одна з найстаріших традицій у монархів Європейських держав. Звикай, Австро-Угорщина.
 
Юнак важко видихнув і погодився з батьком, склавши руки за спину. Австрійська Імперія обійняв сина за плечі, підбадьоруючи його, бо чоловік знав про те, як спадкоємець не любив всі багатолюдні урочистості. Австро-Угорщина відчував себе зайвим на таких заходах, заривався головою в думки і не йшов на контакт.
 
Юнак м'яко усміхнувся батькові, і вони разом вийшли з кімнати. Країни пішли в залу зустрічати гостей.
 
                               ***
 
Карета зупинилась перед входом у багатий палац Австрійської Імперії, і з неї вийшли Прусія з сином. Люди, які приймали гостей, вклонились їм, після чого один з них вирішив провести німців у залу.
 
Німецька Імперія з інтересом розглядав палац австрійця, мимоволі помічаючи, щов він був навіть не гіршим за їхній, у Прусії. Дойшовши до зали, чоловік востаннє вклонився гостям і попрямував назад, зустрічати інших.
 
Прусія оглянув гостей без всякої зацікавленості, но погляд зупинився на одній людині, і це не приховалось від його сина. При уважному погляді його батька на невідомого, Німецькій Імперії навіть здалося, ніби він став більш теплим, але лише на мить.
 
Об'єктом уваги Прусії став високий, гарний, темноволосий чоловік в чорному мундирі, який прекрасно підкреслював його підтягнуту фігуру. Його приємне лице прикрашало ластовиння, а голубі очі нудно оглядали жінку, з якою він розмовляв. Ніби відчувши на собі погляд Прусії, той повернувся до нього.
 
Побачивши батька Німецької Імперії, невідомий усміхнувся йому краєчком губ і кивнув, вітаючись. Чоловік кивнув йому у відповідь, тільки вже без усмішки. Він відволікся від невідомого і глянув на сина. 
 
— Батько, хто цей чоловік? — Німецька Імперія оглянув його ще раз.
 
— Російська Імперія, — похмуро відповів Прусія, перевівши всю увагу на залу, не дивлячись на Імперію.
 
Молодший німець здивувався. Він багато раз чув про російського Імператора, но навіть не знав, що він буде тут, хоча це було передбачувано. Юнак зациклився на Російській Імперії в останній раз, після цього втратив інтерес і пішов слідом за батьком.
 
Пізніше в величезну залу спустилися двоє: високий чоловік з чорним, акуратно покладеними волоссям в біло-сірому мундирі, а поряд з ним йшов симпатичний юнак, одноліток Німецької Імперії, який розглядав залу з легким страхом, що не міг не помітити спадкоємець Прусії. Батько підштовхнув його і прошепотів на вухо:
 
— Це Австро-Угорщина.
 
Німецька Імперія і сам здогадався про це і почав розглядати юнака, зупиняючись на кожній деталі, щось підмічаючи в думках. Австрійська Імперія разом із сином спустились в залу, і всі Європейські держави відразу замовчали, загостряючи увагу на австрійцях. Під їх поглядами Австро-Угорщина зніяковіло відвів погляд у сторону, стараючись ні на кого не дивитись.
 
— В він і справді... Сором'язливий? — Тихо спитав Німецька Імперія в батька.
 
— Дивовижно, як у такого батька, такий сором'язливий син, — посміхнувся Прусія, склавши руки на грудях.
 
— Ласкаво просимо вас, пані та панове! — Гучно, з посмішкою сказав Австрійська Імперія, вітаючи гостей.
 
Далі пішла прекрасна промова Імперії про те, як йому приємна присутність інших монархів, і що той з радістю організував цей бал. Прусія закотив очі на всі ці слова, і лише зрідка поглядав на Російську Імперію, який знаходився недалеко від нього.
 
Австро-Угорщина скромно стояв по праву руку від батька, роздивлюючись гостей. Раптом, його погляд зупинився на юнакові з темним, хвилястим волоссям і темно-синіми очима, який уважно стежив за ним. Австрієць насупився, но очей не відвів, як це відбувалось зазвичай. Всередині заграло бажання відповісти на цей темно-синій, холодний погляд. Темноволосий хмикнув, і вирішив перевести увагу на батька Австро-Угорщини.
 
— Він якраз один. Використай це.
 
Німець непомітно кивнув і попрямував до спадкоємця Австрійської Імперії. Прусія примруженим поглядом провів свого нащадка, а потім різко повернувся, відчув, як зі спини до нього хтось підійшов. Побачивши перед собою росіянина, чоловік роздратувався і тихо прошипів:
 
— Не підкрадайся так до мене! І взагалі, як ми себе поводимо на заходах? Ми один з одним не контактуємо, Росія! — Нагадав йому їхню недавню розмову німець.
 
— Ой годі тобі, Прусія, — хитро посміхнувся Російська Імперія. — Якщо ми будемо весь час один одного уникати, то вони, певне, запідозрять щось недобре, — він обвів поглядом натовп.
 
— Для них ми вороги, вони не здивуються, якщо ми будемо уникати зустрічі. 
 
— Це не так. Інші прекрасно розуміють, що навіть якщо хтось мій ворог, я показово буду з ним спілкуватись, такий я по характеру, — Імператор склав руки на грудях і схилив голову вбік.
 
Прусія незадоволено шикнув, відвернувшись. Російська Імперія розсміявся і сказав:
 
— Після балу зустрінемось в саду?
 
— Побачим, — втікаючи від чіткої відповіді сказав Прусія, глянувши в голубі очі коханого. — Але нічого не обіцяю.
 
Імперія хмикнув і подумки погодився, відійшовши від чоловіка і про себе підмітивши, що той постійно так каже, коли згоден.
 
                               ***
 
Австро-Угорщина сперся на білі мармурові стіни балкона, роздумливо розглядаючи темну небесну матерію. Вдихнувши прохолодне повітря, юнак розплющив очі, повністю розслабившись.
 
І раптом, позаду пронеслись повільні, впевнені кроки в його сторону. Австрієць повернувся і побачив перед собою того самого юнака, якись пильно стежив за ним у залі. Насупивши брови, Австро-Угорщина вже був готовий висказати йому в лице все, що думає, але незнайомець, що прийшов, глузливо його перебив:
 
— Розслабся, похмуре лице тобі абсолютно не личить.
 
Австро-Угорська Імперія розгубився і незрозуміло подивився на однолітка. Своїм здивуванням він потішив Німецьку Імперію, від чого той лише посміхнувся.
 
— Ти Австро-Угорщина, правильно? Я Німецька Імперія, — Він простягнув руку юнаку.
 
— Так... Приємно познайомитись? — Він глянув на руку, а потім, щоб привітатись, простягнув свою. Австрієць знову зиркнув в темно-сині очі. — Ти син Прусії? — Вирішив спитати білявий, чим приємно вразив німця, але той цього не показав:
 
— Так, вже чув про мене раніше? — Задоволено всміхнувся він.
 
— Мені батько розповідав, що в його старого друга, Прусії, є син. — Знизавши плечима, відповів Австро-Угорщина. — Нащо ти слідкуєш за мною?
 
Німецька Імперія очікував цього питання і навіть підготував на нього відповідь, тому вдавши сумне лице, він сказав:
 
— Я ніколи ще не бачив спадкоємців будь-яких Імперій, мені ті... Став цікавим? Якщо можна так виразитись, — він помовчав, відвівши погляд від австрійця. — Батько мене ніколи не возив на схожі урочистості, тому мені було нелегко найти якісь знайомства... На Батьківщині, насправді, я теж не маю друзів... — Німецька Імперія знов подивився на Австро-Угорщину. — Тому сьогодні я вирішив познайомитись і поспілкуватися з тобою.
 
— Оу,— єдине, що зміг відповісти юнак, вислухавши німця. — Невже... я став тобі цікавим? — Він навіть сам від себе не очікував такого запитання. — Мені навпаки казали, що я якийсь дивний...
 
— Хіба? — Щиро здивувався темноволосий юнак. — Але чому?
 
— Занапто сором'язливий, замкнутий, мені важко почати з кимось спілкуватись... — Почав перелічувати Австро-Угорщина.
 
— Але ж зараз ти зі мною спілкуєшся, — позитивно сказав Німецька Імперія.
 
— Тому що ти перший, хто вирішив вислухати мене і заговорити зі мною, — зізнався австрієць.
 
— Значить, ти не дивний, просто інші ідіоти, які не хочуть бачити тебе справжнього, — зробив висновок Німецька Імперія.
 
— Думаєш? — М'яко усміхнувся Австро-Угорщина. Від його усмішки, всередині в німця потепліло, на душі стало приємо, що було зовсім незвично. 
 
— Я знаю це, — запевнив його юнак. — І я можу тобі це довести.
 
— Як?
 
— Дуже легко. Я можу стати для тебе хоч і єдиним, але справжнім другом.
 
 
 
Категорія: Романтика Романтика, Слеш, Hurt/comfort | Додав: MaryFair
Переглядів: 313 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Я ніхто для тебе?(Перша частина)
Завантаження...