menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 17.03.2022 в 19:54
Фанф прочитано: 315 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Я ніхто для тебе?(2 і 3 частини)


17.03.2022, 19:54
Частина 2:
Запрошення
 
Прусія вийшов з палацу, цілеспрямовано йдучи до саду Австрійської Імперії. На вулиці стояла повна темрява, лише яскравий місяць на небі і вуличні ліхтарі освітлювали садок і кам'яну сіру доріжку до нього. 
 
Склавши руки на грудях, монарх спокійною і впевненою ходою проходив повз низькорослих дерев і акуратних кущиків з невеличкими ягідками. Німець згадав, як часто ходив тут з Австрійською Імперією, ще до того, як вони сильно посварилися. Важко зітхнувши, чоловік похитав головою і вирішив відволікти думки іншим, в пошуках Російської Імперії.
 
Прусія думав про свого сина. Німецька Імперія по своїй природі був копією батька, саме свої риси характеру чоловік старався закріпити у спадкоємці. Ще з малечку говорив про потребу стати могутньою державою, вчив не мати ні друзів, ні близьких людей, лише вірних союзників, до яких не матимеш ніяких почуттів. Австро-Угорщина якраз зіграє роль такого союзника в майбутньому, а при належному впливі Німецької Імперії, ним можна буде з легкістю керувати, знаючи характер молодшого австрійця.
 
— А ти все ж таки прийшов. Як завжди, — посміхнувся Російська Імперія за спиною Прусії. Чоловік навіть не помітив, як росіянин підійшов до нього. Мабуть, настільки він був зайнятий роздумами, що допустив таку неуважність.
 
— Не будь таким пихатим, у наступний раз я можу не прийти, — повернувшись до чоловіка, закотив очі німець. — Нащо ти запропонував зустрітися?
 
— В залі навряд чи вийшло б спокійно побесідувати, це правда було би підозріло, — визнав Імператор. — А я... Скучив?
 
Прусія, зігнувши брову, посміхнувся куточком губ. Проте це була не високомірна посмішка, а м'яка, без спроби насміхатися над своїм співрозмовником. Німець обійняв росіянина за талію і прижмурив очі, показуючи, що той також скучив за коханим.
 
— Це замість тисячі слів? — Усміхнувся Російська Імперія, обійнявши монарха у відповідь.
 
— Для чого потрібні слова, коли ти можеш все показати через дії? — Хмикнув Прусія, привідкривши одне око. — Але ти не звикай, обійняти тебе — це шанс на мільйон.
 
Російська Імперія незадовільно видихнув від його слів. Це правда, що Прусія поводив себе занапто холодно і суворо, навіть по відношенню до коханого, від чого періодично виникав дискомфорт в їх спілкуванні. Але і росіянин міг інколи відчувати негативні емоції в сторону німця, не боячись цього показувати. 
 
Дивні в них відносини... Вони одночасно кохають один одного, насолоджуються кожним щасливим моментом разом, але по інший бік їхнього взаємного кохання, їснує і взаємна ненависть, що виражається в самих різних ситуаціях. Вічне суперництво, війни, де вони можуть виступати далеко не союзниками, а справжніми запеклими ворогами. Всі ці дії вирощують ненависть навіть до самої близької людини.
 
І як вони не старались би позбутися цього важкого почуття, їм не вдається.
 
І ось, чоловіки переривають ці довготривалі обійми і прямують кам'яною доріжкою до іншої частини великого саду, про щось мило балакуючи. Ех, як добре, що вони залишились на самоті, нарешті можуть поговорити про щось без сторонньої зайвої уваги, щоб ніхто не поширював злі чутки.
 
— Але ж чому ти не запросив із собою сина? — Вирішив поцікавитися Прусія, згадавши, що на балу росіянин був один.
 
— РРФСР не захотів їхати сьогодні, а примушувати я його не збирався, — відповів Російська Імперія. — До того ж якось не любить він бувати на балах і на подібних заходах, не подобається це йому.
 
— Німецька імперія без проблем поїхав зі мною, навіть сам бажав цього, — сказав Прусія.
 
— Будемо відвертими, навіть якби б він не бажав цього, ти би примусив його, — хмикнув Імперія, склавши руки на грудях. Німець незадоволено стиснув губи, але погодився. — А де він взагалі?
 
— Вийшов на балкон, якщо не помиляюсь, — відповів чоловік, кинувши свій погляд у напрямок палацу. — Напевно слід повертатися, — він знову глянув на росіянина.
 
— Давай повертатися, — кивнув Імперія, і монархи пішли назад.
 
                                ***
 
Перебуваючи у своїй кареті, Німецька Імперія думав про Австро-Угорщину, і про те, задля чого він почав спілкування з ним. Все виявилось набагато легше, ніж німець уявляв собі. Достатньо було показати, що Німецька Імперія вислухає Австро-Угорську Імперію, підтримає його, скаже декілька турботливих реплік, і білявий вже бачив в ньому друга, знаючи людину лише декілька хвилин на балу.
 
— Який же він наївний, — піджавши губи, прошепотів спадкоємець Прусії.
 
— Ти про Австро-Угорщину? — Спитав монарх, звернувши увагу на сина.
 
— Так. Він мені так легко довірився, ніби ми і справді багато років дружимо. Мені було достатньо зробити так, щоб він повірив, ніби ми дійсно схожі. 
 
— Що ти маєш на увазі? — Спитав Прусія не зрозумівши.
 
— Я сказав йому, ніби я також не маю друзів, важко знаходжу нові знайомства, нема з ким і так далі, не хочу деталізувати, — прикрив очі Німецька Імперія.
 
— І на чому ви закінчили діалог?
 
— Я сказав, що напишу йому листа, і ми продовжимо спілкування. Думаю, там вже буде легше при наступній нашій зустрічі, — молодший німець глянув на батька, вирішуючи спитати в нього дещо. Прусія помітив дивну паузу і спитав:
 
— Що таке?
 
— Російська Імперія, хто він для тебе? — Почувши згадку росіянина, монарх примружився і холодно відповів:
 
— Ми багато років суперничаємо і ворогуємо. До чого це питання?
 
— Мені здалося, що... — Німецька Імперія не знав, як висловитись, тому лише махнув рукою і продовжив. — Не важливо.
 
Прусія хотів почути правду від сина, але вирішив промовчати. Можливо, це була звичайна зацікавленість зі сторони молодшого німця.
 
Прусія знову заблукав у своїх думках, виглянувши у віконечко, але почувши тихе сопіння, звернув свою увагу на сина. Німецька Імперія, спершись на шторки, солодко спав, поклавши руки на ногах. Від такої картини монарх усміхнувся, порівнявши свого сина з котиком. Не помічаючи того, німець прикрив очі і придрімав. 
 
                                ***
 
Австро-Угорщина спостерігав за рухами свого вчителя фехтування. Міцно тримаючи свою рапіру, юнак запам'ятовував їх для подальшого повторення. Закінчивши, вчитель подивився на спадкоємця і трохи відійшов, показуючи, щоб той повторив.
 
Австрієць зітхнув і виставив перед собою рапіру. На мить насупившись, білявий почав швидко, але плавно виконувати потрібні комбінації. Зробивши декілька помахів рукою, той відпригнув назад, ставши в оборонну позу і тримаючи рапіру перед собою.
 
Коли юнак закінчив, зі спини почувся захоплений плескіт рук учителя, який приємно вражений дивився на Австро-Угорщину.
 
— Австро-Угорщина, Ви просто чудесно виконуєте поставлені на моїх уроках задачі! — Сказав чоловік, підійшовши ближче до спадкоємця. — У вас просто талант у фехтуванні!
 
— Вельми вдячний, — усміхнувся юнак, віддаючи вчителю свою рапіру. — Але думаю справа не в таланті, а в моїх стараннях.
 
— Безумовно, — кивнув учитель, а потім подав спадкоємцю конверт, який віддали йому під час тренування Австро-Угорщини
— Мені доручили передати цей лист Вам.
 
Австро-Угорщина взяв листа в руки. Пізніше, попрощавшись з учителем, він попрямував до своєї кімнати, щоб скоріше відкрити конверт. Юнак знав від кого цей лист, тому бажання швидше прочитати і відповісти на нього зростало з кожною секундою.
 
Дойшовши до кімнати, він зняв рукавички і положив їх на тумбочку, а сам сів на ліжко і відкрив конверт, звільнивши звідти лист друга.
 
Вже три роки вони спілкувались через листи, бо зустрітися на заходах у них не виходило по різним причинам. Но Австро-Угорщина не сумував, бо знав, що рано чи пізно вони зустрінуться.
 
Ех, як же спадкоємцю Австрійської Імперії було тепло від думки про те, що в нього з'явилась та людина, яка завжди його підтримає, вислухає, допоможе. Таку людину справді можна було вважати другом.
 
"Привіт, Австро-Угорщина!
 
Отримав твій лист і дуже радий, що зараз у тебе все чудово..."
 
Прочитавши декілька речень, його зацікавили передостанні рядки, потім на лиці австрійця з'явилась радісна усмішка від усвідомлення інформації, яку йому розповів Німецька Імперія.
 
"...Батько влаштовує бал найближчим часом, коли саме сказати чітко не можу, но впевнений, Австрійська Імперія отримає лист із запрошенням навіть раніше, ніж прийде цей. Сподіваюся, що твій батько візьме тебе на цей захід.
 
Буду чекати тебе.
 
                           Німецька імперія"
 
Австро-Угорщина відклав листа і прикусив внутрішню сторону щоки. Невже вони нарешті зустрінуться? Залишилось лише дізнатись про цей прийом від батька і попросити його, щоб він узяв сина з собою.
 
І ось, у двері постукали, а на порозі з'явився Австрійська Імперія. Як же вчасно! Австро-Угорщина від несподіванки навіть встав з ліжка і з надією подивився на батька. В його руці був стиснутий листок, на який звернув увагу Імператор, зігнувши брову.
 
— Що це в тебе за вираз обличчя такий? — Спитав чоловік.
 
— Н-не важливо, похитав головою юнак, поклавши листок на тумбочку біля ліжка. — Нащо ти прийшов?
 
— Прусія запросив мене на бал, який буде проходити в нього, тому я завтра їду...
 
— А можна мені з тобою? — Різко спитав Австро-Угорщина. Це питання поставило в безвихід батька. Він з непорозумінням подивився на спадкоємця, намагаючись зрозуміти, чи жартує він?
 
— Це жарт?
 
— Ні. Тато, можна я поїду з тобою? — Спитав молодший австрієць, прикусившм нижню губу від хвилювання.
 
— Я... Ти серйозно хочеш поїхати? — Перепитав Австрійська Імперія. Чоловік завжди відчував, що його син хвилюється на подібних заходах, уникає спілкування і уваги до своєї персони, а тут він по свому бажанню погодився, чим безперечно насторожував Імператора. — Але ж ти ніколи не любив їздити на подібні...
 
— Я же майбутній Імператор, — перебив Австро-Угорщина, придумуючи причину на ходу. — Мені потрібно... Звикати до надмірної уваги і починати спілкуватися з іншими людьми, щоб почувати себе більш впевненим, — він усміхнувся Австрійській Імперії, пробуючи переконати його в цьому.
 
Австрійська Імперія ще довго дивився на сина, намагаючись зрозуміти, чи говорить він правду. Зітхнувши, він усміхнувся куточками губ і кивнув:
 
— Я радий, що ти зважився на таке. Добре, завтра ранком поїдем разом до Прусії, — після його слів Австро-Угорська Імперія радісно усміхнувся, склавши руки на грудях.
 
"Нарешті ми зустрінемось з тобою, Німецька Імперія," — сказав сам собі молодший австрієць і почав потихеньку збиратися в поїздку.
 
Частина 3:
Супротивник
 
В залі палацу Прусії вже були присутні більшість гостей. Вони мило розмовляли один з одним, навіть танцювали під приємну музику.
 
Деяких монархів молодший німець вже знав. Наприклад, високого зросту чоловік, який зараз спокійно спілкувався з Прусією. На ньому був класичний діловий костюм чорного кольору, карі очі, які уважно розглядали батька Німецької імперії, пшеничного кольору волосся, що лежало акуратно укладене.
 
Великобританія кивав кожному сказаному слову свого співрозмовника, очевидно погоджуючись, інколи поглядуючи на якогось низького чоловіка, в якому можна було з легкістю впізнати Другу Французьку Імперію. До молодшого німця не доходили слова батька, вони були заглушені музикою, балаканням гостей,до того ж чоловіки знаходились на немаленькій відстані від Німецької Імперії.
 
Він нервово поправив білі рукавички, оглядаючись по сторонам. Та де ж ці австрійці? Невже вони справді не приїдуть? Ось вже три роки він спілкувався з Австро-Угорщиною, пізнаючи його, як людину через листи, підмічаючи, що він любить, як веде себе в різних ситуаціях.
 
Раптом в залу заходить Кенігсберг, високий чоловік з чорном волоссям і темно-зеленими очима в сірому мундирі, розшитий срібною ниткою. Місто щось говорить новоявленим гостям і вказує рукою напрямок. Оглянувши тих, хто прийшов, Німецька Імперія посміхнувся, впізнаючи їх.
 
Австро-Угорщина практично не змінився з їх останньої зустрічі. Те саме біляве волосся, світло-зелені очі, насправді лише виріс трохи. Спадкоємець Австрійської Імперії із зацікавленістю розглядав залу Прусії, до цього моменту йому не щастило бувати тут.
 
Прусія, побачивши австрійців, швидко попрощався з Великобританією і пішов до них. Австрійська Імперія спокійно спостерігав за поспішаючим німцем, щось прошепотівши сину.
 
Коли чоловік з'явився прямо перед Імператором і його спадкоємцем, він привітав їх і простягнув руку для рукостискання. Той простягнув свою у відповідь, кивнувши Прусії.
 
— Мені потрібно з вами поговорити, Австрійська Імперія, — почав монарх, розглядаючи карі очі чоловіка, а пізніше перевівши погляд на білявого юнака. — Наодинці.
 
Імператор прижмурився, но нічого не сказав, кивнувши:
 
— Добре, Прусія, — він подивився на свого сина і сказав. — Я скоро повернусь, Австро-Угорщина, — з цими словами чоловіки попрямували до вінтажних сходів, які вели на другий поверх, де якраз і розташовувався кабінет Прусії.
 
Австро-Угорщина зітхнув і провів невпевненим поглядом Австрійську Імперію, склавши руки на грудях. Юнак просто не знав, чим себе зайняти на даному заході, тому банально розглядав натовп, в надії побачити Німецьку Імперію.
 
Раптом, хтось поклав свою долоню на плече молодшого австрійця, заставляючи того здригнутися від неочікуваності. Різко повернувши голову до невідомого, той миттєво позбувся напруги, а душа сильно зраділа тому, кого Австро-Угорщина побачив перед собою.
 
Задоволено посміхаючись, в тому самому чорному мундирі, тими самими прекрасними, чарівними синіми очима, молодший німець спитав:
 
— Невже ти настільки боягузливий, Австро-Угорщина? — Хмикнув Німецька Імперія, прибираючи руки за спину. Білявий юнак сором'язливо усміхнувся, відвівши погляд у підлогу, мовчки визнаючи це. Спадкоємець Прусії вже забув про те, наскільки юнак скромний, тому лише закотив очі з м'якою усмішкою. — Прогуляємось? Я же бачу, що ти ду-у-уже хочеш побалакати зі мною, все ж таки три роки не бачились, — продовжив він, на що Австро-Угорщина легко кивнув, погоджуючись:
 
— Давай, куди підем?
 
— Як щодо нашого саду? Я, звісно, пам'ятаю садок твого батька, він справді чудовий, але наш не гірше.
 
— Звичайно! Ідем, — мило усміхнувся австрієць, енергійно склавши руки за спину.
 
Його усмішка, така чиста і добра, наївна, проста... Німецька Імперія на мить навіть замовк, відчуваючи якусь провину за те, що обманює юнака вже стільки років, а той щиро вірить йому, вважає своїм другом. А німець лише грає на цих почуттях, використовує їх у своїх намірах. Невже він прислухається до свого серця і совісті?
 
"Маячня! Він нічого для мене не значить, я лише виконую прохання батька і нічого більше! Це не дружба, а лише спілкування, яке потім стане вигідним для мене!" — спробував переконати себе юнак.
 
Австро-Угорщина, помітивши серйозний вираз обличчя свого друга, насупився і спитав:
 
— Хей, Німеччина, все добре? — Німецька Імперія здивувався скороченню свого ім'я і подивився на білявого.
 
Його завжди дратувало, коли люди намагались скоротити його повне величне ім'я, спадкоємець Прусії надав дозвіл називати себе "Німеччиною" лише декільком містам, які все дитинство провели з ним разом. Німець хотів попросити, щоб Австро-Угорщина ніколи його так не називав, але щось його зупинило.
 
Він не відчував якоїсь злості чи роздратування, як це було раніше, а навпаки, якусь спокійність і байдужість, ніби його назвали повним ім'ям. Тому недовго думаючи, Німецька Імперія похитав головою і усміхнувся: 
 
— Ні, все добре, просто задумався.
 
— Тоді пішли в сад, нащо тут стояти? — Хмикнув білявий юнак і, взявши німця за руку, вивів його із зали.
 
Темноволосий здивувався від такої ніочікуваної дії Австро-Угорщини, але лише посміхнувся і стиснув його долоню у відповідь. Разом вони швидкими кроками пішли в сад Прусії.
 
                                ***
 
Ні! Він перебуває у складі моєї імперії! — Крикнув Австрійська Імперія, стиснувши кулаки. Безсоромність Прусії ні в які рамки не лізе, якщо той так спокійно говорить про таке. — Я нізащо не віддам його тобі!
 
— Німецький народ, що проживає на цій території, видно, не задоволений своїм положенням, — посміхнувся чоловік. — Я просто пропоную легкий і мирний шлях вирішення конфліктів і майбутніх, можливо, повстань.
 
— Хольштайн залишиться моєю землею і крапка, — прошипів австрієць, з ненавистю глянувши в очі співрозмовника. — Якщо ти захочеш забрати його, тобі доведеться робити це силою! — з цими словами монарх вийшов з кабінету Прусії, гучно грюкнувши дверьми.
 
Німець злісно дивився у спину Австрійської Імперії і прижмурив очі від голосного зачинення дверей. Стиснувши кулаки, він повернувся до вікна і всміхнувся:
 
— Я старався спокійно і без зайвої крові вирішити це питання. Ну, якщо силою, значить силою я його і досягну, Австрійська Імперія. Я приєднаю до себе Хольштайн, та інші німецькі землі, закінчивши об'єднання в єдину державу, — він помовчав, обмірковуючи послідовність наступних дій. — Думаєш, що я не впораюсь, не вистачить сил? Ти сильно помиляєшся... — Погрожував чоловік, а потім здивовано підняв брови, помітивши двох хлопців, вибігаючих з палацу в напрямок саду.
 
В одному з них легко можна було впізнати свого сина, який вів білявого юнака за руку. Двоє про щось мило балакали і сміялись, дивлячись один на одного. Як все ж таки було незвично бачити свого спокійного і серйозного сина з такою щасливою, здавалось, навіть не фальшивою усмішкою, який про щось з інтересом розповідав Австро-Угорщині.
 
— А справді же як друзі, — хмикнув Прусія, склавши руки на грудях. Чоловік був радий, що Німецькій Імперії вдалося познайомитись зі спадкоємцем Австрійської Імперії і стати для нього другом.
 
Німець був упевнений в тому, що його син впорається з поставленою задачою на відмінно, але крапля сумніву все ж таки знайшла собі місце в душі монарха. Раптом це не акторська гра Німецької Імперії, а справжні почуття вірності до австрійця, справжня дружба з ним?
 
Адже Прусія був таким самим. Також хотів тільки здобути сильного союзника, який нічого не значить для нього, але вийшло зовсім по-іншому. Тепер від почуття любові до Російської Імперії він не може позбутися. Тому монарху залишалось лише сподіватися, що Німецька Імперія не повторить його помилок, а те, що зараз відбувається між ним і Австро-Угорщиною лише маніпуляції, про які спадкоємець Австрійської Імперії навіть не підозрює.
 
                               ***
 
— А ти уявляєш, яким було моє здивування! — Ділився емоціями з другом Австро-Угорщина, змахуючи руками. 
 
— Так-так, навіть уявити не можу, — розсміявся Німецька імперія. — У мене була подібна ситуація, але трохи з іншої сторони...
 
Хлопці всю дорогу розповідали різноманітні цікаві епізоди з їхнього життя, но вбільшості роповідачем був австрієць, поки німець уважно слухав. Раптом, спадкоємець Прусії помітив на траві дві рапіри і підійшов до них, беручи в руки. Насупившись, той незадоволено зітхнув:
 
Видно, дворецький забув віднести їх. Знову, — закотив очі, пробубонів Німецька Імперія, вже збираючись залишити рапіри на тому ж місті, де і взяв, але Австро-Угорщина обережно торкнувся його плеча і сказав:
 
— А може потренеруємось? — Спитав білявий, глянувши в сині очі, шукаючи в них відповіді. Від його питання німець здивувався, очевидно не очікуючи такої пропозиції.
 
— Ну, можна, чому б ні? — Посміхнувся Німецька Імперія, подаючи одну з рапір спадкоємцю Австрійської Імперії.
 
Той міцно взяв її, швидко оглянувши. Німець був упевнений в своїй перемозі, бо прекрасно усвідомлював свої здібності. Учитель не рідко помічав його талант у фехтуванні і говорив про те, що зі всіх учнів, Німецька Імперія був найталановитішим. Австро-Угорську Імперію темноволосий не оцінював, як серйозного суперника. Як такий сором'язливий хлопчик міг бути рівним йому в цьому ділі?
 
Австро-Угорщина не відчував такого з приводу даної "битви", бо прекрасно розумів, що це лише задля розваги, а не реальна битва, від результату якої залежить перемога у війні.
 
Обговоривши правила і послідовність дій, юнаки привітали один одного, як робили це зі своїми вчителями і розійшлись у протилежні сторони, готуючись до атаки.
 
Австро-Угорщина спочатку обміркував можливі дії Німецької Імперії. Трохи подумавши, той вирішив, що німець піде в атаку, тому попередньо поставив назад ногу, як опору, щоб було зручніше відбити "напад", захищаючи грудну клітку.
 
І він справді вгадав дії темноволосого. Німецька Імперія кинувся в атаку, виставляючи рапіру перед собою, на що австрієць з легкістю захистився, трохи відстрибнувши назад. Рапіри з легким дзвоном стукнулись і знову розійнялися, коли спадкоємці відійшли назад.
 
 Австро-Угорщина вирішив сам напасти на друга, вибравши вдалий момент. З легкою посмішкою він розвернувся боком, спритно уникаючи нового удару німця, тільки вже в шию. Міцніше стиснувши свою зброю, білявий сам атакував суперника, плавно, але швидко змахуючи рапірою.
 
Такий крок був несподіванкою для Німецької Імперії, но швидко зреагувавши, відстрибнув назад і поставив перед грудьми рапіру, відбивши атаку австрійця. Рапіри вдруге дзвінко стукнулись.
 
Темноволосий юнак насупився і подивився в очі Австро-Угорської Імперії. Білявий, у свою чергу, зігнувши брову, із задоволеною посмішкою спостерігав за німцем, видно радіючи за свої успіхи.
 
Це дійсно розлютило Німецьку Імперію, але він цього не показав, лише відійшовши на крок назад, змахнув рапірою вверх. Німець недооцінив білявого юнака. Так, по характеру австрієць скромний і сором'язливий, але у фехтуванні йому немає рівних, це темноволосий щойно второпав.
 
Спадкоємець Прусії збирався знову піти в напад, но він запнувся об камінь, і не стримавши рівноваги, упав на спину, шикнувши.
 
В цей момент австрієць підставив до грудей Німецької Імперії рапіру зі словами:
 
— Я виграв, — в його виразі обличчя і тоні голоса не прослуховувалось ноток зловтіхи та пихатості, лише легка гордість і дитяча радість. Білявий кинув рапіру на траву і простягнув свою руку німцю, в якості допомоги, щоб піднятися.
 
Темноволосому хотілось відмовитись від допомоги, проігнорувавши простягнуту руку, але щось його зупинило. В цьому, здавалось, простому жесті відчувалась така турбота зі сторони австрійця, що проігнорувати її було б справжнім злочином. Стиснувши долоню Австро-Угорщини, Німецька Імперія піднявся, кинувши рапіоу на землю і обтрусивши свій мундир. Він з повагою глянув на білявого, і посміхнувшись, сказав:
 
— А ти молодець, я недооцінив тебе, — похвалив його німець.
 
Від його слів Австро-Німецька Імперія покрився легким рум'янцем і сором'язливо відвів погляд у сторону. Німецька Імперія розсміявся з такої реакції і торкнувся до його підборіддя, заставляючи подивитись на себе.
 
— Перестань бути таким скромним, Австрі, — він вирішив уперше скоротити ім'я Австро-Угорщини. З його слів це звучало так турботливо, що білявий здивовано подивився в очі німця.
 
Австрієць м'яко усміхнувся, трохи кивнувши другові, коли той прибрав руки за спину, а пізніше вони відновили прогулянку по саду Прусії.
 
Юнацтво зовсім не відчували на собі чужий погляд чоловіка, який слідкував за ними, починаючи з битви на рапірах. Зараз він приголомшеним поглядом проводжав Австро-Угорщину і Німецьку імперію, які знову про щось спілкувались.
 
— Так ось з ким ти всі ці роки спілкувався, синок, — шикнув Австрійська Імперія, швидким кроком ідучи у сторону палацу.
 
Категорія: Романтика Романтика, Слеш, Hurt/comfort | Додав: MaryFair
Переглядів: 315 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Я ніхто для тебе?(2 і 3 частини)
Завантаження...